ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:25
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:23
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:22
Я дівчинка пацанка вмію постояти за себе
Смілива, сильна, справедлива
Всі мене називають дівчинка - пацанка
В мені живе бунтарський дух,
Так не Ангел я, але не демон
Я с дитинства з хлопцями товаришую
І до сих пір

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:21
Дивлюсь на іграшок - ляльок
і вони дійсно іграшки - ляльки,
як гравець вимушено
зображати з себе іграшку - ляльку,
хоча це дуже складно.

Ось мене і подарували
У день народження купили

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:20
Ніч спустилася на землю.
Очі прекрасні чаклують.
Секс і пристрасть вирують в тиші.
Немає нікого тільки ми удвох,
Світанок спустився на землю.
Очі прекрасні горять,
Секс і пристрасть має продовження.
Автор: Наташа

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:18
I love your way.
In him the spacious.
My way is long and thorny.
There is a way of victory, failures,
sorrow and grief.
There I’ve made a lot of mistakes.
I am helpless, but at the same time,
I have willpower,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:17
Я - відьма
Наворожила відьма зла, створюю я людям зло.
Наворожила відьма добра, створюю я людям добро.
Допоможіть мені - я тобі допоможу, але попереджаю:
Якщо ти робиш людям зло - все повернеться тобі бумерангом.
Якщо ти робиш людям добро - все по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:16
Telling people
To tell it
and what happens
If you tell me to do something
and I will do it.

Telling people
To tell it

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:14
Твоя душа вічна,
Вона крила має.
Вона літає...
Куди піде ніхто не знає,
Може знов переродитися в іншому тілі,
Може в рай піде,
А може в пекло піде,
Хто знає що вона хоче.

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:12
Дід Мороз живе в далекій країні
Та в новорічну ніч мандрує по всьому світу
Він везе вітання і подарунки - Вам!
Підкладає під ялинку,
Всіх вітає з Новим Роком!
Автор: Наташа

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:10
Раніше була кріпосна - а тепер дворянка.
Була я звільнена від кріпосного стану
та вихована за рахунок пана…
Так, я вийшла заміж за пана!
Тепер вона кохана та бажана,
І носить на руках її пан.
Та він дозволяв їй за викуп
на волю відпускати кріпосни

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:08
Моя любов жива і жити не перестане.
Моя любов від біди і дощу не тікає,
І вона бореться, щоб вічно жити.
Автор: Наташа

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:07
Ніч настала,
по нічному небу зірки пливуть.
Зірка інколи з неба летить.
Вже час, вже час загадати бажання -
Зірка, зірка,
загадала я бажання,
Коли здійсниться моє бажання.
Автор: Наташа

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:02
I have faith in someone
I can't believe without faith.
I love someone
I can't live without love.
I hope in someone
I can't hope without hope,
But hope dies last.
Author’s: Natasha

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:00
We spend money all know how.
We save money all know how.
The rich are all easily.
The beggars are all afford.
The poor are all hardly.
Author’s: Natasha

Наталія Кравченко
2024.03.28 20:54
Наша Україна - рідна Батьківщина
Роками, ти нагороджувала наш край:
Лісами, морями, родючими землями,
річками, озерами, степами, горами.
А ми твої діти насолоджувалися і
насолоджуємося твоєю красою - Україна.
Наші пращури боролися за рідну землю,

Юрій Гундарєв
2024.03.28 19:13
Фігаро - де?


Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей

Микола Дудар
2024.03.28 17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…

Євген Федчук
2024.03.28 17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.

Світлана Пирогова
2024.03.28 14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.

Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх

Лава Вулкана
2024.03.28 13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.

В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані

Артур Курдіновський
2024.03.28 13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.

Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!

Микола Дудар
2024.03.28 11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?

Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа

Юрій Гундарєв
2024.03.28 10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален

Леся Горова
2024.03.28 08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.

Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма

Віктор Кучерук
2024.03.28 05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.

Микола Дудар
2024.03.27 22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра

Микола Дудар
2024.03.27 22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для

Світлана Пирогова
2024.03.27 10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.

А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.

Леся Горова
2024.03.27 08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.

Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,

Лава Вулкана
2024.03.27 07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Леся Українка - [ 2007.04.19 16:22 ]
    На роковини*
    * Вірш присвячено Т. Г. Шевченку.

    Не він один її любив,
    віддавна Україну
    поети славили в піснях,
    немов "красу-дівчину".

    Від неї переймали сміх,
    і жарти, і таночки,
    її байки, немов квітки,
    сплітали у віночки.

    Той в ній давнину покохав,
    той мрію молоденьку.
    Він перший полюбив її,
    як син кохає неньку.

    Хоч би була вона стара,
    сумна, змарніла, бідна,
    для сина вірного вона
    єдина, люба, рідна;

    хоч би була вона сліпа,
    каліка-недоріка, -
    мов рана ятриться в ньому,
    любов його велика.

    Вкраїна бачила не раз,
    як тії закоханці
    надвечір забували все,
    про що співали вранці,

    і, взявши дар від неї, йшли
    до іншої в гостину;
    вони не знали, що то є
    любити до загину.

    Він перший за свою любов
    тяжкі дістав кайдани,
    але до скону їй служив
    без зради, без омани.

    Усе знесла й перемогла
    його любові сила.
    Того великого вогню
    і смерть не погасила.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (1)


  2. Леся Українка - [ 2007.04.19 16:36 ]
    Напис в руїні

    "Я, цар царів, я, сонця син могутній,
    Собі оцю гробницю збудував,
    Щоб славили народи незчисленні,
    Щоб тямили на всі віки потомні
    Імення"... Далі круг і збитий напис.
    І вже ніхто з нащадків наймудріших
    Царського ймення прочитать не може.
    Хто збив той напис - чи сперечник-владар,
    Чи просто час потужною рукою, -
    То невідомо. Дивним візерунком
    Багато слів написано край нього
    Про славу безіменного владаря,
    Змальовано царя славетні вчинки:
    Он цар сидить високо на престолі,
    Народи подолані йдуть з дарами
    Коштовними й додолу клонять чола,
    А він сидить, немов камінний ідол,
    Під опахалами з барвистих пер.
    Лице його подібне до Тутмеса,
    І до Рамзеса, і до всіх тиранів.
    Он далі він, схопивши за волосся
    Одразу цілий гурт якихсь повстанців,
    Кривим мечем над ними замахнув.
    Лице його подібне до Тарака,
    До Менефта, як і до всіх тиранів.
    З лицем тим самим він левів полює,
    Левіафанів ловить, б'є пташок,
    І їде полем через людські трупи,
    І бенкетує по своїх гаремах,
    І на війну жене своїх підданих,
    І посилає на роботу люд -
    На ту страшну єгипетську роботу,
    Що має вславити царське імення.

    Іде той люд, мов хвилі в океані,
    Без ліку, без числа на бойовисько
    І стелиться під ноги коням царським,
    А хто живим зостався з того люду,
    Той гине на єгипетській роботі;
    З його могили хоче цар зробити
    Для себе пам'ятник - хай гине раб!
    І раб копає землю, теше камінь,
    Приносить мул з ріки і робить цеглу,
    Виводить мури, статуї великі,
    Запрігшись, возить самотужки, й ставить,
    І щось будує вічне і величне,
    Щось незрівнянне і потужно гарне,
    Мальоване, мережане, різьблене;
    І кожна статуя, колона, малювання,
    Мережечка, різьба і навіть цегла
    Незримими устами промовляє:
    "Мене створив єгипетський народ!"

    Умер давно той цар з лицем тирана,
    Зоставсь по ньому - круг і збитий напис.
    Співці! не марте, вчені! не шукайте,
    Хто був той цар і як йому наймення:
    З його могили утворила доля
    Народу пам'ятник, - хай гине цар!

    28/VIII 1904



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.68) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Прокоментувати:


  3. Золота Жінка - [ 2007.04.19 16:09 ]
    Зустріч
    Вийти в плащику з капюшоном –
    І втопитись у венах вулиць…
    Так, по всіх світових законах
    Я вже мала тобі забутись.
    Я вже мала тобі відснитись –
    Адже перша любов – не остання…
    …Поможи їй, вона втомилась!
    …Пелюшки відкисають у ванній…


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (10)


  4. Юлія Овчаренко - [ 2007.04.19 14:47 ]
    Дощове
    Щастя впало на плечі громом,
    Зір прошило мільйонами голок.
    Мене вигнав під зливу із дому
    Невситимий чуттєвий голод.

    Щастя ллється густим потоком,
    Перекотом гримить надривно,
    Прагне надер земних глибоких
    Відшукати в кипучих ринвах.

    Груди навстіж прозорим стрілам!
    Воду обертом п’ють долоні.
    Розтікається щастя тілом
    І ритмічно пульсує у скронях.

    Божевільно закохана, боса,
    Замість одягу – мокра пристрасть,
    Я кричатиму стоголосо
    Серед вулиць старого міста.

    Серед каменю, скла й металу,
    На перетині ночі й ранку
    Я віддамся дощу на поталу,
    Обернусь на палку коханку.

    І розтану у громі криком,
    Розіллюся стрімким потоком,
    Аби разом з дощем великим
    Щастям впасти й тобі на щоки.

    19.04.07.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (11)


  5. Ганна Осадко - [ 2007.04.18 16:07 ]
    Постедемське-3

    Вродився Авель. Каїн підростав.
    Дитячі гони між весняних трав!
    Такі хороші, лагідні хлоп’ята…
    А потім знову. Знову. Знову. Знов.
    Важкі пологи. Як важка любов.
    Згадай, як ти хотіла вибирати!

    Що вибрала? Самотність між людей.
    Густі думки, тягучі, ніби глей,
    І чорні, ніби глей, і беззмістовні.
    Відзимувала. Наче віджила.
    Вже народила чи не півсела.
    Комори, як душа, по вінця повні

    Гріхом і криком, холодом і сном…
    І вже блукає Каїн під вікном –
    Він, кажуть, брата вбив. Та я не вірю…
    Таке хороше, лагідне хлоп’я…
    Високі трави. А у них – змія.
    Ні, Змій. Той самий. В мене на подвір’ї.

    Вагітність. Біль. Пологи. Буряки.
    Вагітність. Поле. Через всі роки
    Така нудотно-дика веремія…
    А починалось…Вибір і любов…
    А потім знову. Знову. Знов. І знов….
    А чи не час покликати нам Змія?


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (4)


  6. Невільнича поезія - [ 2007.04.17 12:00 ]
    Ірина Сеник
    * * *
    Ах, ці дати. Ці дати!
    Небувалий парад...
    Помережаний в грати
    Не один Листопад.

    Хоч від мене далеко
    Було небо сумне,
    Ані холод, ні спека
    Не спинили мене.

    Я до тебе, Вкраїно,
    Через темряву й сніг
    Поверталась невпинно
    Із найдальших доріг.


    * * *
    Що?
    Недругів своїх любить?
    А де ж така оказія?
    А що, як серце зболене
    Не може
    Любити ворогів,
    Мій Боже?
    Навчи і просвіти!..
    Ні, не мене,
    А дику Азію.


    * * *
    Лиця квадратові,
    Шалики червоні.
    А по серцях наших
    Копитами коні,
    А по серцях наших
    Копита, копита.
    Кажуть наша правда
    В Тайшетах зарита,
    Кажуть наша правда
    В Мордові, Норільськах,
    А тут повсякденно
    Наруга, злочинства.
    Це кати Шевченка,
    Курбаса, Косинки.
    Це тавром на лицях
    Їх ганебні вчинки.


    * * *
    (після карцеру в побутовій лікарні)

    Дві горстки вати у матрацах,
    На коцах бруд чужий і піт,
    Стіни в печалі сірих рясах -
    Палата з вікнами на дріт.

    Сестра та лікар збайдужіли
    До болю людського і мук.
    Шибки від мату посиніли,
    Важке безсилля рук.

    Грабіжниця і проститутка,
    А поруч весь злодійський рід.
    І крутиться життя закрутка
    В палаті з вікнами на дріт.

    Ірина Сеник. Народилася у Львові 1926р.
    Політв'язень 1945-1955 рр. та 1972-1978 рр.
    Живе у Бориславі, на Львівщині


    Рейтинги: Народний 5.5 (7.06) | "Майстерень" 5.5 (7.08)
    Коментарі: (1)


  7. Ганна Осадко - [ 2007.04.17 12:27 ]
    Постедемське-2
    …Ну, чоловік. Ну, син. Ну, смертний гріх…
    У твому світі, Боже, сипле сніг
    Із дня у день... Замерзла твоя глина...
    Одна хатинка – мерхла та сумна.
    І я у ній – довічна, як зима, -
    І перша, і остання, і єдина.

    Вогонь і сон, турботи і пісні.
    Які ті ночі, Боже, навесні?
    Яка ото любов у сповиточку?
    Він знову докоряє. Я мовчу.
    Думки, мов саван білий торочу…
    Ой люляй, люляй, Каїне-синочку…

    Малий кота до хати приволік,
    Той молоко розляв – і чоловік
    Прогнав тварину… Хочеш, упізнаю?
    Ха-ха! Він вдався в тебе – Божий син,
    Господар світу – на землі – один –
    Немов ця халабуда – привид раю!

    Немов і я – його, і ще – немов
    Цей світ чужий - то неземна любов,
    Така ж холодна, Господи, як тіло…
    І постіль, як пустеля, і вітри…
    Ти бачиш, Боже? Тож сльозу утри…
    Я знов вагітна…Себто, залетіла…


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (8)


  8. Костянтин Куліков - [ 2007.04.16 19:04 ]
    Всесвіт викохує воїнів...
    ***
    Всесвіт викохує воїнів,
    Здобич багатогранна.
    Ті, що позаду, хто вони,
    Чим прогнівили хана...

    Стріли нерадісно послані...
    Передчуття колиски –
    Степ, від останньої осені
    Змученого Чингіза.

    Всесвіт викохує воїнів,
    Щоб півстоліття втоми...
    Спрагою нагодований
    Задля чергової коми.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.37) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  9. Олесь Холодний - [ 2007.04.16 18:41 ]
    ***
    І четверта сестра порятує від щему у грудях.
    Не цілунком - лиш подихом долі... Спинися на мить
    І згадай не печаль, не хвилини розлуки й не будні, -
    А усмішку закохану й чисту згадай, не журись.

    Одпустити минуле і жити сьогодні... для себе
    Не судилось мені, бо занадто ця правда гірка...
    "Чи брехня?" - не корюся й тривожно запитую в неба.
    "Чи, брехня..." надто тихо промовить четверта сестра.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.32) | "Майстерень" 5.5 (5.2)
    Коментарі: (6)


  10. Золота Жінка - [ 2007.04.16 16:19 ]
    Яка морока!
    Яка морока – я клялась забути…
    Яка печаль – не хочу забуття!
    Тікати в ніч – лише б не потонути,
    Щоб вранці знову виплисти в життя.

    І не забути в косметичці сміху,
    Метелик вуст підняти догори,
    Щоби стооке і сторуке лихо
    У здивуванні кинуло: “Диви!

    Диви яка! Ще не минуло й року,
    А вже вона не в’яне у журбі…”
    …Я засміюся! Голосно. Жорстоко.
    З надривом. В сірість погляду – тобі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (6)


  11. Юрій Лазірко - [ 2007.04.16 16:05 ]
    Урбанічна Рефлексія
    Повсинали мости -
    у непохить застигли розпинно.
    Мов мурахи в мурашник,
    по плечах пробігали авто.
    Хвилювались від хвиль
    і чепурились
    небом невпинно
    голко-шпилі чуби
    хмаросягів.
    Їх лискуче манто
    перебилось...
    і ляг поміж зір
    недокупаний місяць,
    хто б його не просив -
    не сховав
    свою наготу
    хоч на ріг.
    Знов замочену в ніч
    німоту,
    мов білизну розвісять...
    та нехай просихає,
    наближаючи сонцерозбіг.
    Час відбув
    і проник
    потаємно
    у крок перехожих -
    через поспіхи ніг,
    під падіння
    перевтомлених вій.
    І за безцінь пішли...
    безпритульного сни та вельможі
    за словами,
    де шпальти,
    роздиралися
    вітром подій.

    16 Квітня 2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (31)


  12. Олесь Маївка - [ 2007.04.14 17:09 ]
    ***
    Не загуби мене на площі многолюдній,
    Щоб я, самотній, не поник в журбі.
    У дні святочні та в журливі будні
    Мої пісні лунатимуть тобі.

    Не загуби мене в розбурханому морі
    Людських озлоблень і чуттів важких,
    Щоб я, самотній, не поник у горі,
    Щоб голос мій для тебе не затих.

    Не загуби мене, й себе ти не загубиш,
    У парі будем довго ще цвісти.
    Мене, я вірю, ти вже не розлюбиш,
    Без мене з площі шлях не віднайти.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.28) | "Майстерень" 5.5 (5.19)
    Коментарі: (4)


  13. Юлія Набок-Бабенко - [ 2007.04.14 13:40 ]
    ***
    В.Я.
    Двері навстіж тобою відчинено -
    ти існуєш на протязі протягом
    між земними званнями і чинами
    Божим полум"ям сили й супротиву.

    Карі очі тобою розплющено,
    щоб не йти по дорозі з нездарами.
    Тільки душу суєтно замучену
    не сховати ніяк окулярами.

    Моє ж серце згора в небайдужості
    і зринають слова-застереження,
    щоб не став ти назавжди простудженим
    під крихкими елітними вежами...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (14)


  14. Юрій Лазірко - [ 2007.04.13 17:08 ]
    Якби скласти ...
    Якби скласти під себе крила,
    як складають про щастя пісню -
    я би падав до Твого тіла,
    залишався у Тобі киснем.

    Пробираючись через горло,
    до легенів, у нетрі жилок,
    і все ближче, де кров ся горне
    та пульсує без тям на живо.

    Відчиняй свою кузню, Майстре -
    це Любов так шалено хоче
    відкуватись в підкові... Най стре
    зваба губ Твоїх зрілий почерк.

    Я на них відіб'ю своїми
    те, що стерти не дай нікому -
    "Ти моя! Серце неділиме..."
    І я чуюсь, як вдома в ньому.

    13 Квітня 2007


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (23)


  15. Юрій Лазірко - [ 2007.04.12 20:13 ]
    Зрада та Любов.
    І
    Спасибі Тобі, мій Друже -
    За те, що Тебе нема...
    За потиск руки байдужий,
    За погляд, що не втрима...

    Я вдячний Тобі за Спокій -
    За ним Ти вже не прийдеш,
    За те, що стояв Ти збоку...
    Та "збоку" - не "поруч"... всеж.

    Чолом б`ю, знімаю шапку,
    Твоя спопелилась від...
    Над "і" ставлю лойну крапку -
    Та крапка, мов кулі вхід...

    Молитва. Душа пробачить...
    А серце важке з підков.
    Черствію, як хліб... і бачу -
    Ти зрадиш в собі Любов.

    II
    Щоб зрада була багата,
    Придбав Ти за неї гріш.
    Рука піднеслась у ката,
    Та кров обіймала між...

    Ховає кишеня дулю,
    В усмішці не знайдеш хиб.
    Я серця свого не стулю,
    Хоч голос душі охрип.

    Тупіє краєчок вуха,
    Серединка напроліт,
    У горлі давно вже сухо,
    А глибше - шкребоче кіт.

    Той кіт, він як кіт, одначе -
    Гуляє сам по собі...
    Заплющивши очі, бачу
    В передирках сон і біль.

    Комусь перейде дорогу,
    Що кисню забракне враз.
    Нагострена жде тривога...
    Як тихо вмирає час.

    Запізно кидатись в очі -
    Зарано від рани зліг
    Твій Син, Милоседний Отче,
    За наш Первородний Гріх.

    12 Квітня 2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (13)


  16. Ірина Павленок - [ 2007.04.12 19:26 ]
    * * *
    Що лишається...
    Кілька гарних віршів, які він вже не буде читати.
    І завісою дощ, що розмив світлі контури свята.
    Кілька снів, що розквітли словами, і майже збулися.
    І дороги весняні, що хрестом врізнобіч розійшлися.

    Що лишається...
    Просто життя. Телевізор, робота… буденність.
    І терпке відчуття, що любов – це таки нездійсненність.

    Що лишається?
    Кавовий смак самоти.
    І за шибкою дощ.
    ...Не іди...

    12.04.2007


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.26)
    Коментарі: (6)


  17. Мирослава Меленчук - [ 2007.04.12 16:05 ]
    ПРАВДА
    А хочеш правду? – Гріш мені ціна.
    Така от, друже, правдонька невтішна:
    Комусь – весела, а комусь – сумна,
    Комусь – свята, комусь – прадавньо грішна.

    Живу собі в палацах розписних,
    Багатствами частую своє чрево,
    А бідні плачуть... Що мені до них?
    Розкішно жити – правда королеви.

    В останню путь пішов мій друг і брат,
    І день схилився смутком на могилі...
    У цей же день фатою на вітрах
    Танцюю спритно на дзвінкім весіллі.

    Без права прощення, осуджена всіма,
    За гріх тілесний вкутана в провину...
    - Христос воскрес! А смерті більш нема. –
    І правда воскресила Магдалину.

    Ще хочеш правди, знятої з хреста?
    Облиш! Бо де б її вже не шукав ти,
    Своя миліша. Істина проста –
    У кожного на все свої є правди.


    Рейтинги: Народний 5.58 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (13)


  18. Ірина Заверуха - [ 2007.04.12 09:47 ]
    Seeing the world as a loaded gun
    Висять плакатами обличчя
    По стінах повзають фрагменти
    І продукує серце
    Непотрібні сентименти
    Запліснявілі бренди тиснуть очі
    Пророками стають усі охочі
    До моїх буднів
    Прикладати руки
    Злітаються поради, ніби круки
    Над головою чорний ореол
    Осанна людям, значить –
    Fuck them all!
    Разом зі співчуттям
    І фактами науки...


    Рейтинги: Народний 5 (5.21) | "Майстерень" 5.5 (5.16)
    Коментарі: (5)


  19. Юрій Лазірко - [ 2007.04.11 18:18 ]
    На `Лю...`
    I
    Новобранець вартовий
    засина на чаті місяць.
    Чи то ангел чи чорти
    у дорозі серце місять?

    Ось вже дім, а ось балкон
    темінь ваблять самотою.
    Гострить стріли купідон -
    ніч на ловах, я з Тобою.

    - Ах! Моя Сеньоріто, мерщій
    розправляйте крила...
    Я підбираю ноти-ключі,
    і тріпочу в жилах...

    Ми летимо до планети на "Лю..."-
    для сердець кінцева...
    Я в бокали жадання наллю -
    Сеньоріто, де Ви?

    II
    Зорі, сипані бігцем,
    на подолі... наче бісер.
    Свічі бавляться лицем -
    Ти, мій ангеле, мій бісе,

    роздирай на пасма час,
    правди і неправди цноти.
    Я лиш Твій... все решта - фарс,
    незаслужені клейноди...

    - Ах! Моя Сеньоріто, пече
    коли серце рветься...
    Ваш кабальєро, Ваше плече
    в поцілунках тнеться.

    Ми летимо, бо падаєм в "Лю..."-
    для сердець кінцева...
    Ах, Моя Примадонно - "Люблю!"
    - Сеньоріто, де Ви?

    III
    Ніч забилася в куток,
    тіл тепло сильніш каміну,
    ще кохання на ковток,
    Ваші ще тремтять коліна...

    Ще... і ще... і через ще -
    скільки небу відчинятись?
    Почуття тримають щем -
    як же нам на мить зірватись?

    - Ах! Моя Сеньоріто, чому
    ніч така коротка?
    Ваш кабальєро Любов саму
    захова в обмотку...

    Нам так хотілось летіти, "Лю...!"-
    для сердець кінцева...
    Ах, за Вас я гріхи відмолю -
    Сеньоріто, де Ви?

    11 Квітня 2007


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (17)


  20. Юлія Овчаренко - [ 2007.04.10 18:54 ]
    Писанкове
    Намалюй мені на грудях безкінечник
    Талим воском з ароматом травня,
    Звіробоєм набрунатни плечі,
    Поклади у зелень різнотрав’я.
    Розплескай по тілу зорі-хрéсти,
    Най засяє золотом пшеничним.
    Заповий в обіймах перевеслом
    Стан тонкий із присмаком суничним.
    Хай нам вітер заспіва осанну,
    Пристрасно волосся розтріпоче,
    Мить п’янка... Піднесені і славні,
    Зорі проведуть освяту ночі.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.34) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (23)


  21. Олесь Холодний - [ 2007.04.10 14:49 ]
    Вечір
    Вечір дарує згадку,
    Іншим - непевну мрію.
    Сльози... Усе спочатку -
    Фото в руках лелію.
    Вечір заходить в гості,
    Щоб запалити свічі,
    І на четвертім тості
    Думи зігнать на віче.
    Вечір вгамує серце,
    Змочить покірно скроні...
    Блисне зоря в озерці -
    Мрія - Твої долоні.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.32) | "Майстерень" 5.5 (5.2)
    Коментарі: (9)


  22. Юрій Лазірко - [ 2007.04.09 16:43 ]
    Час небо розібрав...
    Час небо розібрав...
    на пошуки,
    карбуючи думки
    фрагментами подій.
    Ховався голос Твій
    у пошепки,
    у Божім Храмі, мов
    молитви упокій.

    Пополотнілих лиць
    позначеність -
    то страх утерся в них...
    як жорнами мука.
    Сьогодні "За Любов"
    ми страчені...
    Оплаченим був кат,
    невтримною рука.

    9 Квітня 2007


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (17)


  23. Олена Багрянцева - [ 2007.04.07 14:15 ]
    Стукав дощ монотонно спонтанно...
    Стукав дощ
    Монотонно
    Спонтанно
    Просвердлював шибки
    Нескінченно гриміла
    Неспокій носила
    Гроза
    Помаранчеве тіло
    Від люстри вгорі
    Мерехтіло
    На підлозі блищала
    Незаймана ще
    Бірюза.

    Плакав час
    В циферблаті
    І цвяхом забитий
    В неволі
    Шаруділи папери
    Знічев’я без діла
    В руках
    І кортіло позбутись
    Як мотлоху
    Зайвого болю
    Замість сліз
    Карбувати кристали
    В безмовних очах.
    6.04.07



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (9)


  24. Ярослав Нечуйвітер - [ 2007.04.07 12:06 ]
    ***

    Ранок весняний
    Пальцями світла
    Брунечку кожну пестить...
    Гай підбирає зелену палітру,
    Щебетом душу хрестить!
    В небі - ні хмарки,
    Очі сміються!
    Хай буде день погожим!
    Дзвони струмочків
    Радісно б’ються
    Пристрасним СЛОВОМ БОЖИМ...
    Друзі! Хай СЛОВО те
    Вам не стихає,
    Квітне і в пору осінню...
    В кожному серці
    Нехай запалає
    СВІТЛО його Воскресіння!


    Рейтинги: Народний 5.3 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (5)


  25. Юлія Гордійчук - [ 2007.04.06 14:47 ]
    Квітень
    Твій вітер вже не забиває мені подих,
    Уста лиш затуляє поцілунком.
    Нахабо і гульвісо!
    Ти кожного цілуєш так привітно
    І кожную очима проводжаєш.
    О квітню, квітню!
    Вічноюний звабник!
    Що тобі ревнощі мої?! Так, жарти.
    Від тебе й саме небо ніби п'яне,
    Та чи ж воно любові тої варте?!
    Ти однаково ніжно обіймаєш
    Й мене, і цю магнолію манірну,
    Й гнучку вербу смішну зеленовласку,
    Й незграбну стару грушу,
    Що у занедбанім садку росте сама...
    Кохаєш всіх, каштан свічки тримає.
    Від ревнощів пелюстки рожевіють!..
    Сміємося. Цей сміх і є весна.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.24) | "Майстерень" 5.5 (5.2)
    Коментарі: (2)


  26. Василь Герасим'юк - [ 2007.04.02 14:07 ]
    * * *
    Я прокинувся в серпні
    з холодних космацьких отав...
    І в багряному Києві як би мені не жилося,
    це неспинене місто дитинства твого –
    як волосся,
    я над росами вгледів
    і в росах космацьких зібрав.
    Наче буковий ліс,
    я під ранок шепочу: “Не плач...”
    Я нагадував блазня і сном,
    і премудрістю лісу...
    А на жовтому склі тебе
    знову закутало місто –
    все із літер малих,
    як гарольд, коли йдеться про плащ.
    Теплі камені осені.
    Ранок! – на запах, на гул.
    Плечі голі, як сіно...
    І видно ж тебе – на півсвіта!
    Ти на вранішнім вітрі лежиш...
    Ти лежиш розповита,
    як роса!..
    Так лежиш ти одна,
    з тих, що знав і забув.
    ...Та невже не притулю ніколи
    до жовтих озер
    два листки?..
    Все летять,
    пропадають у леготах, стуках
    на світанку,
    коли доростаєм до тих,
    що на буках...
    ніби вчора...
    Ще тепле каміння
    плечима повзе.
    Що ж, ми в серпні живем.
    У повітрі, де кожен згорав.
    Тут багато від кожного.
    Тільки під ранок не досить...
    Втім, це, може, тому,
    що душа на світанку попросить...
    І такої попросить –
    з холодних космацьких отав.


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (5)


  27. Юрій Лазірко - [ 2007.03.30 22:30 ]
    Журавлі
    Сонце спалене,
    видихся вітер -
    поштивніли небесні
    вітрила хмарин.
    Не витримує тиша.
    Летіти
    над планетою
    вибився з сил
    гострий клин.
    Скоро сяде...
    наразі:
    курличе;
    серце кличе,
    спиня мимоволею
    хід;
    ріже небо,
    мов старість обличчя;
    розшиває невпинно
    крильми переліт.
    І так хочеться
    витерти крики,
    наче сльози чекання
    з лиця матерів...
    Вище небо,
    рукою каліки
    простяглись журавлі
    до своїх берегів.

    30 Березня 2007


    Рейтинги: Народний 5.56 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (19)


  28. Ванда Савранська - [ 2007.03.30 18:57 ]
    З думкою про Грузію
    Все частіше я думкою лину
    До Кавказу, де скелі юрмляться,
    Де живуть іще справжні мужчини,
    Які навіть жінок не бояться.

    Під прицілами гори і села,
    Трубопровід підірвано з газом,
    А вони не заклякли в оселях,
    І лише згуртувалися разом.

    От якби і братів моїх – києм,
    Як грузинів: в літак - і додому!
    В ешелони - з Москви та на Київ,
    Щоб вони не годили чужому.

    З Воркути і Тюмені, з Уралу,
    Заполяр’я – і ще звідусюди –
    От якби журавлями вертали
    В Україну найкращії люди!

    Щоб докупи – і розум, і руки,
    Щоб розхмарили небо до краю,
    Почорніле від кібців та круків.
    Козаки наші, де ви? Не знаю…
    03.2007


    Рейтинги: Народний 5.29 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (8)


  29. Христя Алчевська - [ 2007.03.30 17:19 ]
    До збуджених надій
    Химерна гра моїх думок,
    Мов промінь місяця неясний,
    Мов тихе сяєво зірок
    Крізь яблунь цвіт весняний, рясний,
    Химерний сон душі і мрій,
    Що тихо мене обгортає,
    І рій розбуджених надій -
    Ласкаво вас мій дух вітає!
    Благословенні будьте ви,
    Хай з вами край цвіте коханий,
    Мов яблуневий цвіт весни,
    Мов думок рій, раніш незнаний.

    (1907-1914)?


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (6)


  30. Ванда Савранська - [ 2007.03.30 14:46 ]
    * * *
    Проліски білі,
    Проліски білі -
    Ніжні, як дотик,
    Чисті, як іній.
    Сонця шукали.
    Що вони стріли?
    Землю холодну,
    Сніг, заметілі.
    Візьмеш, як пам’ять,
    З лісу додому -
    Зразу зів’януть
    В теплих долонях.
    Ніжні створіння
    Звикли до стужі.
    Квіти для сильних,
    Квіти для мужніх.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (4)


  31. Ірина Павленок - [ 2007.03.29 01:26 ]
    Половинки
    Пів-кроку до Твоїх очей...
    І сяйва сонячного нитки
    Розтануть тепло й непомітно,
    І час крізь пальці протече...

    Пів-думки до відвертих слів...
    І вітер тихо прошепоче:
    «Я передати тільки хочу,
    Що Він сказати не зумів...»

    Пів-погляду ще до тепла
    І пів-дороги до любові.
    А вітер стих зі мною в змові...
    За подих до Твого чола.

    29. 03. 2007


    Рейтинги: Народний 5.4 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.26)
    Коментарі: (10)


  32. Микола Лукаш - [ 2007.03.26 23:48 ]
    Поль Верлен. Із збірки «САТУРНІЧНІ ПОЕЗІЇ»
    МЕЛАНХОЛІЯ

    РЕЗИГНАЦІЯ
    Марив я в дитинстві про чудні краї,
    Змалку в мою душу казка та запала
    Про пишноти Сходу, про Сарданапала...
    Я творив у думці запашні раї,
    Де між арф літали пави злотопері,
    Де між хмар витали зореокі пері!
    Нині перейшов я той чарівний пруг -
    Що ж, життя - наука як-не-як практична;
    Знаю, чого варта злуда фантастична,
    Та не все ще згладив буднів сірий струг.
    Мрій широколетних звужується круг,
    Тьмариться уяви гра маєстатична,
    Та мені немилі - жінка симпатична,
    Небагата рима і обачний друг!

    NEVERMORE *
    О спогади, мовчіть!.. У млявому осонні
    До вирію дрозди летіли напівсонні,
    А з лісу, що жарів в осінньому вісоні,
    Журилися вітрів фаготи унісонні.
    Ми з нею вдвох ішли по стежці польовій,
    Волосся і думки тріпав нам вітровій,
    І раптом, глянувши на мене із-під вій:
    «Скажи мені, який був день найкраший твій?»
    Спиталася вона. Я тільки посміхнувся
    Й устами вдячними побожно приторкнувся
    До білої руки, а серце стало нить.
    Ах, ніжні первістки лілей благоуханних,
    Як запах ваш п'янить, як солодко бринить
    Несміливе «люблю» уперше з уст коханих!
    * Ніколи більше (англ.).

    ПО ТРЬОХ ЛІТАХ
    Я хвіртку відхилив - вона, стара, охоче
    Мене впустила знов у цей старий садок;
    Тут скрізь іще стоїть ранковий холодок,
    На свіжій зелені роса ряхтить-мигоче.
    Все, як було. Пройду ж тепер з кутка в куток:
    Альтанка світиться, фонтан струмить-дзюркоче,
    У вітті горлиця розливисто туркоче,
    Стара осичина щось шепче до квіток.
    Троянди, як колись, колишуться, лілеї
    Пишаються, як перш, у головній алеї,
    Пташки знайомі всі - від ціньки до дрозда.
    Побачив я й тебе, замислена друїдко,
    Із тебе білий тиньк потроху опада.
    А резеда пахтить так солодко, аж їдко.

    ТУГА
    О перші любощі, о серця юнь вразлива!
    Корали вуст, лазур очей, вогонь чуттів,
    Бентежне відкриття незвіданих світів
    І зближень трепетних стихійність боязлива!
    Те все пройшло, сплило, немов весняна злива,
    Невинний цвіт душі недовго золотів,-
    Із півночі життя хтось лютий налетів,
    I впала враз зима - тяжка, глуха, нудьглива.
    I от я гибію, самотній і смутний,
    Немов у склепі мрець, холодний, крижаний,
    Гіркий, мов сирота, що без сестри бідує...
    О, де ж та втішниця, вся ласка і тепло,
    Що знає нас до дна, нічому не чудує
    I часом, як дитя, цілує у чоло?

    ЗНЕМОГА
    Будь лагідна, молю, будь лагідна, як лада,
    Ласкава, як сестра! I в розпалі хотінь
    Віддання яросне - то влади тільки тінь,
    А ніжна відданість - любові справжня влада.
    В твоїм голубленні така мені відрада!
    Миліш від захватів і пристрасних зомлінь
    Цілунку млосного сумирлива теплінь,
    Хоч, може, саме в нім близька таїться зрада.
    Та в тебе в серденьку, дитино дорога,
    Як кажеш ти, сурмить щомить палка жага?
    Ти не зважай на ту розвогнену вакханку!
    Без дрожі й трепету до мене пригорнись
    I, як клялась колись, так і тепер клянись,
    I плачмо до зорі удвох, моя коханко!

    МАРЕННЯ
    Давно мені якась незнана жінка сниться,
    Що любить так мене, як я її люблю,
    Та образу її ніяк не уловлю -
    Щоразу та й не та, щось мусить відміниться.
    Відомо їй все те, що іншим таємниця,
    Що в серці я таю, що серцем я терплю,
    I вміє лиш вона змивать печать жалю
    З мого чола слізьми, ласкава жалібниця.
    Яка вона на вид, не пригадаю я,
    Ім'я не втямлю теж - якесь ясне ім'я,
    Як тих улюблених, що рано смерть скосила,
    Зір мов у статуї, а голос недзвінкий,
    Немов віддалений, притемнений такий,
    Як у покійників, що їх забуть несила.

    ТОБІ
    Тобі цей вірш, тобі, утіхо винозора
    З душею чистою і доброю, тобі,
    Ласкава мрійнице, у горі і в журбі
    Душа моя кричить, від туги непрозора.
    Гнітить моє життя немилосердна змора -
    Якісь страшні вовки за мною все в гоньбі,
    А я кривавлюся і гину у ганьбі,
    Палаючий Содом, розвержена Гоморра!
    Із раю прогнаний, не так колись страждав
    Наш праотець Адам, не так стогнав-ридав,
    Як я стогну тепер з глибокої скорботи.
    У тебе ж як і є в душі якісь турботи,
    То все такі легкі, мов у погожі дні
    Юрливі ластівки в лазурній вишині.

    ТРИВОГА
    Природо, не торка мене твоя краса -
    Ані ліси й поля з їх гойними дарами,
    Ані веселчасті ранкові панорами,
    Ні журних вечорів торжественна яса.
    Мені смішні усі мистецтва чудеса,
    Поезія, і спів, і древні грецькі храми,
    Соборів пишний блиск, їх велеліпні брами,
    Й дзвіниці, що стримлять в порожні небеса.
    Не вірю в Бога я, глузую із людей,
    Все заперечую - знання, мораль, ідеї...
    Любов? Не хочу знать тих вигадок старих.
    Життям утомлена, пойнята жахом смерті,
    Моя душа - мов бриг, що поміж хвиль і криг
    Щомиті жде кінця в безжальній круговерті.

    ОФОРТИ

    ПАРИЗЬКЕ КРОКІ
    Вигадливий місяць наводив глазур
    На чорні доми,
    Із гострих дахів, з димарів-амбразур
    Химерно курились вихлясті дими.
    Сірів небозвід, а вітер стогнав,
    Квилив з гіркоти,
    I десь вдалині, між вогких канав,
    Відчайно нявчали бродячі коти.
    А я йшов і мріяв про день Фермопіл
    I про Марафон,
    I газове світло з зірками навпіл
    Творило для мрій тих блакитнявий фон.

    КОШМАР
    Снивсь мені баладний рицар
    У одній руці іскриться
    Голий меч, убивча криця,
    А в другій руці блищить
    Сталевий щит.
    Чорний вершник буйно лине
    Через гори і долини,
    Через ріки бистроплинні
    На червонім скакуні,
    Баскім коні.
    То не кінь, а чорт безрогий,
    Добре знає всі дороги,
    Без удила, без остроги
    Мчить за вітром удогонь,
    Немов огонь!
    А з-під каски в поторочі
    То заблиснуть ярі очі,
    То погаснуть... Серед ночі
    Так спалахує-згаса
    Рушниць яса.
    Мов боривітрові крила,
    Мов розіп'яті вітрила,
    Що негода завихрила,
    Плащ на вітрі лопотить
    I тріпотить,
    Торс показуючи грубий
    I чобіт чудні розтруби,
    А у тьмі блискочуть зуби -
    Мов грімниця виграва -
    Всі тридцять два.

    МОРСЬКИЙ ОБРАЗОК
    На суворе море,
    Що всю ніч шумить,
    Місяць ледь струмить
    Сяйво, ніби хворе;
    В темних небесах
    Хмариво безкрає
    Раз за разом крає
    Блискавки зигзаг;
    На скелястий берег
    Сунуть орди хвиль,
    Їх тривожний квиль
    Губиться у шхерах,-
    А над цим страшним
    Ураганним виром
    Роз'ярілим звіром
    Громихає грім.

    НІЧНИЙ ЕФЕКТ
    Ніч. Дощ і темрява. У небо сіре, млисте
    Шпилями й вежами стримить готичне місто -
    Даль сивим мороком його вже повила.
    Рівнина. Скорчені і скрючені тіла
    Звисають з шибениць, танцюють; хижі круки
    Жадливо шарпають їм голови і руки,
    Внизу ж - то вовча з'їдь, як круча - угорі.
    Он чорні падуби й тернові чагарі
    Колючо їжаться розчухраним пагіллям,
    Що мов начеркано по сірому вугіллям;
    А там кудись бредуть три в'язні півживі,
    Обдерті, босі; їх підгонять вартові,
    I леза бердишів так гостро й проразливо
    Блищать проти списів розбурханої зливи.

    ПОТОРОЧІ
    В них батьківські, як кажуть, коні
    I тільки й злота, що в очах,
    В них вічні мандри у законі
    I вічні лахи на плечах.
    Розумний любить їх повчати,
    Дурний жаліє навісних,
    Дітвóра дражнить, а дівчата
    Глузують вочевидь із них.
    Удень, як тіні ще коротші,
    Вони кумедні і смішні,
    А проти ночі - поторочі,
    Уже урочливі й страшні.
    Руками вціпившись до болю
    У грифи говірких гітар,
    Вони гугнявлять щось про волю,
    I кожен згук у них - бунтар.
    Любов до вічного сміється
    I плаче в вирі їх зіниць,
    У них відбилася, здається,
    Краса покинутих божниць...
    Ідіть же, вічні подорожні,
    Блудіть по нетрях, чухраї,
    Бо перед вами і порожні
    Не відчиняються раї!
    Природа теж до вас негречна
    (В людей учитись почала),-
    Все хоче стерти недоречну
    Гординю з вашого чола.
    I як неслава вас шельмує
    В своїй затятості лихій,
    Так раз у раз анафемує
    Неутоленна лють стихій.
    Вас червні палять, студять грудні,
    I скрізь, куди не поверни,
    Болючі руки й ноги трудні
    Колючі шарпають терни.
    А впадете, укриті струпом,
    Під листям осені рудим,
    То й вовк згордує вашим трупом,
    Блідим, безкровним і худим!

    СУМНІ ПЕЙЗАЖІ

    В ВЕЧІРНЬОМУ ТЛИВІ
    Вогні мерехтливі
    Лягли на поля,
    В вечірньому тливі
    Сумує земля.
    В вечірньому тливі
    Хтось серце люля,
    Пісні сиротливі
    Співає земля.
    I дивнії мрії
    Встають, мов сонця,
    На заході ж мріє
    Початок кінця.
    Там привид багріє
    Якогось гінця,
    I дивнії мрії
    Снують без кінця.

    МІСТИЧНІ ВЕЧОРОВІ ЗБЛИСКИ
    I спогади, і зблиски вечорові
    Горять-тремтять на обрії палкім
    Надії, що в огнистому покрові
    Ховається за муром пломінким,
    Де в'ються, викохані хтозна-ким,
    Лілеї і тюльпани буйнокрові,
    Підносячи пелюстки пурпурові
    Із ароматом млосним і важким;
    В повітрі розливаються паркім
    Ті пахощі отруйні, нездорові;
    I серце, й ум немов у сні тремкім -
    Мішаються у захваті п'янкім
    I спогади, і зблиски вечорові.

    СЕНТИМЕНТАЛЬНА ПРОГУЛЯНКА
    Захід дотлівав, багряніли хмари,
    Вітер колихав білі ненюфари,
    Квіти колихав між очеретів,
    Над сумним ставком стиха шарудів.
    Я бродив один із жалем кривавим
    Між похилих верб понад сонним ставом,
    Де густий туман уставав з низів,
    Де, мов великан, привид чийсь сизів,
    Де ридав відчай в тужних криках сойки,
    Де плили сичів жалісливі зойки
    Між похилих верб, де бродив один
    Я з своїм жалем, не лічив годин...
    I упала ніч, і погасли хмари,
    Мла оповила сонні ненюфари,
    Тільки під ставком, між очеретів,
    Вітерець сумний стиха шарудів.

    КЛАСИЧНА ВАЛЬПУРЖИНА НІЧ
    Це вакханалія із «Фауста», а котра -
    Класична, друга: це ритмічний веремій,
    Ритмічний через край. А сцена - сад Ленотра,
    Такий смішний і чарівний.
    Але по шнурку, альтани і шпалери,
    Газонів чепурних розмірені кружки,
    Усюди статуї - Амури і Венери,
    Сильвани і морські божки.
    Каштани й ясени, тюльпани і нарциси,
    Кущі трояндові, гатунків шість чи сім,
    А ген - підстрижені трикутниками тиси
    I срібний місяць над усім.
    Дванадцять вдарило, і хтозна-відки виник
    Мотив протяжливий, що й Бога б засмутив,
    Неначе зітканий із місячних сяйвинок
    «Тангейзера» сумний мотив.
    То засурдинені, приглушені валторни
    Стривожили нараз спокійну літню ніч,
    Тремтіння будячи у грудях неповторне;
    I на заманливий той клич
    Сплелися в хоровод в химернім мерехтінні
    Безплотні привиди, прозоріші за фей,
    Опалово-бліді у віт зеленій тіні -
    Не то Ватто, не то Раффе!
    Завмер здивовано старий каштан листатий,
    I журкіт причаїв зчудований фонтан
    На той танок примар між мармурових статуй,
    Ні, не танок, а тужний тан!
    Чи то поетові одчайно-п'яні мари,
    Чи то його жалі - хисткі примари ці,
    Чи кволого страхи, чи хворого кошмари,
    Чи просто-напросто мерці?
    Чи то твої думки, від жаху посивілі,
    Чи муки совісті судомляться отак,
    Чи смутки-упирі у тихім божевіллі
    Безгучно відбивають такт?
    Всю ніч крутилися, вихалися фантоми,
    I, тільки як блідий світанок надоспів,
    Вони всі здиміли - чи з ляку, чи з утоми,
    Чи тим, що змовк той кличний спів,
    I не лишилося після нічного смотра
    Анічогісінько, хоч би де слід дрібний,
    Анічогісінько... Зоставсь лиш сад Ленотра,
    Такий смішний і чарівний.

    ОСІННЯ ПІСНЯ
    Ячать хлипкі,
    Хрипкі скрипки
    Листопада...
    Їх тужний хлип
    У серця глиб
    Просто пада.
    Від їх плачу
    Я весь тремчу
    I ридаю,
    Як дні ясні,
    Немов у сні,
    Пригадаю.
    Кудись іду
    У даль бліду,
    З гір в долину,
    Мов жовклий лист
    Під вітру свист -
    В безвість лину.

    ВЕЧІРНЯ ЗОРЯ
    Червоний місяць звівсь над ожеред,
    На сонний луг лягла хвиляста мряка,
    У березі самотня жаба кряка
    Й шепочеться із вітром очерет.
    Мак водяний згортається поволі,
    Непевно бовваніють вдалині
    Стрункі тополі; цятки світляні
    Блудних вогнів мигтять на видноколі;
    З дупла свого, збудившись, виліз сич
    I полетів беззвучно й тяжкокрило;
    В зеніті якось тихо зазоріло.
    Венера біла сходить - це вже ніч.

    СОЛОВЕЙ
    Спогади сумні, спомини непрохані,
    Налетіли ви, мов пташки сполохані,
    I обсіли вмить з гомоном і гамором
    Серця кожну віть - а воно ж то явором
    Дивиться в затон Жаль-ріки глибокої,
    Що кудись біжить у примарнім спокої...
    Довго так мене мучили ті гомони,
    Та війнув вітрець, і примовкли спомини,
    Лиш один співав жалісно і голосно,
    Серце хвилював радісно і болісно.
    Трелі заливні, рокоти і клекоти,
    Мариться мені: «Люба, десь далеко ти!»
    Ах, цей спомин-птах, радий його чути я -
    Це ж моя любов, перша, незабутая!
    Вже від тих жалів місяць в небі міниться,
    I зітхає ніч, сумовита мрійниця,
    Тиха літня ніч,- дише млосно, гаряче
    I мовчить, мовчить, про незбутнє марячи,
    I гойда-люля між тремкими вітами
    Пісню солов'я, що весь вік тужитиме.

    ПРИМХИ

    ПОХМУРА СЕРЕНАДА
    То не виє звір, не ридає сич,
    То не мрець з могили -
    Я тобі крізь ніч шлю мій плач, мій клич,
    Вороже мій милий!
    Душу відчини, вухо приклони
    До моєї пісні:
    Це ж тобі бринить кожен зойк струни,
    Млосний і зловісний.
    Чуєш - славлю я синь твоїх очей,
    Сповнену отрути,
    Тонь твоїх грудей, сонь твоїх плечей,
    Ангеле мій лютий!
    То не виє звір, не ридає сич
    В розпачі глибокім,-
    Я тобі крізь ніч шлю мій плач, мій клич,
    Друже мій жорстокий!
    Славлю я твоє тіло наливне,
    Чари всі жіночі...
    О, їх аромат так п'янить мене
    У безсонні ночі.
    Як забуть мені крила рук твоїх
    I жагучі губи?
    У цілунку їх стільки мук і втіх,
    Демоне мій любий!
    Душу відчини, серце приклони
    До моєї пісні:
    Це ж тобі бринить кожен зойк струни,
    Млосний і зловісний.


    Рейтинги: Народний 6 (5.94) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (1)


  33. Ольга Свічка - [ 2007.03.26 14:01 ]
    ***
    Так сильно закрутилась голова…
    І впали руки жадібні на плечі…
    І залунала музика-слова
    Про найсолодші, найскладніші речі…
    А очі лиш заплющились на мить –
    а тут віки…. Коли все почалося?
    І серце вже не б'ється й не болить,
    а десь упало вниз і полилося…
    Ти вже вустами п’єш мої вуста,
    Руками неслухняними гортаєш…
    То ж випий всю. Хай буду я пуста…
    А ти мене заповниш і сховаєш…
    Так сильно закрутилась голова…
    Диван, підлога, стеля, руки, очі…
    Вже стали непотрібними слова…
    Лиш тільки три: я хочу тебе… хочу…


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.12) | "Майстерень" 5.5 (5.13) | Самооцінка 5
    Коментарі: (5)


  34. Золота Жінка - [ 2007.03.25 22:27 ]
    Дон Жуанові
    І не збулося. Відцвіли каштани.
    Весільну сукню точить сіра міль.
    Ну не мовчи у трубку, Дон Жуане,
    Тобі не личить недоречний біль.

    Ти ж сильним був! Ти ж смерті не боявся!
    Дороги, шал, пригоди і любов...
    Згадай, як в пащу смерті ти сміявся,
    Як ніжність сам у собі поборов,

    Як марив вітром і жаданим тілом,
    Як пестив гейш солоним язиком,
    Не обіцяв, не клявся і не вірив
    У силу часу, пив піратський ром...

    І зник! Ти сам у собі розчинився,
    Згорів, відрікся, слабкістю просяк...
    І той, на кого стільки літ молилась -
    Здитячений, безпомічний юнак...

    Ну не мовчи у трубку, бідний брате!
    Камінні кроки сповнять коридор...
    Бо донна Анна змучилась літати...
    Бо їй потрібен справжній Командор...


    Рейтинги: Народний 5.3 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (10)


  35. Ната Вірлена - [ 2007.03.24 16:47 ]
    ***4***
    Так просто: куплю рушницю – і піду на полювання.
    І буду стріляти птáхів – літають, а я без крил.
    Потрощено посуд. І скалки – як сподівання,
    Розбиті слова, як хронометр ділять мовчання
    На «до» і «ніколи». На міцність і вись перил.

    А ми не стрибаєм, упившись істерик і шансів.
    Не виєм на місяць, коли шаленіють повні,
    Складаємо пошепки кілька німих романсів,
    І - хай йому грець! – а життя – це не тільки ззовні.

    І - чорт забирай! – я не вмію красиво жити.
    Мені залишається тільки зціпити зуби.
    На зламах іронії правду приворожити,
    Як непочута, нещасна дочка Гекуби.

    І – к бісу! – якби я вміла, то я б ридала,
    Не била б душу, а з нею себе і посуд.
    А зрештою, надто пізно на суд і розсуд:
    Булá, яка бýла, і стала, якою стала.

    І – хай йому! – ми не шукаєм легкого раю,
    Не удаємо із себе святих/пропащих.
    Бо ми помилялись. Бо час помилки витирає.
    А той, хто уміє і знає, хай зробить краще.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (14)


  36. Володимир Замшанський - [ 2007.03.23 06:43 ]
    ***
    Ні, знищувати вірші я не стану!
    Нехай живуть, живуть своїм життям,
    аби у мить (можливо і останню)
    знайшовся десь, між купами сміття,
    один, та той, що грів куплетом душу…

    …І оживуть запилені слова -
    кудлатим зубром Біловежі пущу
    обходячи (де зріє сон-трава).
    Чи полетять під місячні серпанки
    сузір”ями наповнених ночей,
    коли стрічав, із жайворами, ранки
    в озера дивлячись, коханої, очей.

    Я знищувати вірші, ні, не стану,
    аби жили, між мотлохом колись
    собі знайду розраду ту останню,
    що проведе поета душу ввись


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  37. Юрій Лазірко - [ 2007.03.21 16:49 ]
    Чорна Птаха
    І
    Крук крокує - крок по кручі,
    круча круча - крячуть круки.
    Кряч-не-кряч із кручі, круче -
    клич "Курли" і крила злуки.

    Крок-за-кроком, крик - не скрута,
    крани, крокви, криють крівлю,
    закрути, крутіш закрута...
    кряче круччя при будівлі.

    II
    Гамір гайворів у зграї
    в гай негаючи гайне,
    загойдається, прогає
    в гамі гаму, гілля вгне.

    Гей, негайно зграє з гаю!
    Горне голос галас в геть -
    гілку гайвір розгинає,
    гаю-гай - гамує гець.

    III

    (Майна - Сіли)

    Вийшов вітер взявся вбоки...
    Нерозважливі ворони
    ґав ловили, бо в підскоках
    розважалися в догонах.

    Звук рванувся... і вороння
    випурхнуло вгору - віра!
    Ворох зворушив в осонні
    важелі важкого виру.

    21 Березня 2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (46)


  38. Ганна Осадко - [ 2007.03.21 12:45 ]
    Ще одна варіація на едемську тему
    Цей світ холодний, Господи, як Ти,
    До Твого раю спалені мости,
    І в роті присмак яблука і втрати.
    Багаття згасло - знов не вберегла…
    І почуття схололи, як зола.
    Любов - це вибір. З кого вибирати?

    Це бýло, наче острів, - ми і Бог:
    Солодка млість, поділена на трьох …
    Байдужий холод… Що Йому до того?
    Хоч за Ліліт давно вже загуло,
    Господь мовчав, видзьобуючи зло,
    Як соняшник із сонця золотого.

    Порожнє тіло вило на вітрах,
    Порожнє серце - ні любов, ні страх
    Не потривожать почуттів довіку.
    А сад буяв - родючий, як весна,
    І яблуком, що виснила у снах,
    Я поділилась з першим чоловіком.


    Що було потім? Пил і сум доріг,
    І Батько на порозі, і поріг
    Холодні…Наче яблуко - причина…
    Чи я кохала? Вже не пригадать.
    Мій чоловік змалів, неначе тать -
    Під серцем ворушилася дитина.

    Ні вибору, ні слів. Та самота,
    Що нам довіку душу огорта,
    Сплелася пуповиною із раєм…
    На видноколі ранок засинів…
    Вже почалося… Хочу двох синів…
    Найстаршого я кликатиму Каїн.


    Рейтинги: Народний 6 (5.65) | "Майстерень" 6 (5.62)
    Коментарі: (9)


  39. Ірина Заверуха - [ 2007.03.20 18:14 ]
    Діалог
    - Бо то була не злива
    Тільки дощик...
    - Але ж дрібна вода
    Дахи не трощить!
    І не заламує деревам руки...
    - Ти помилилася,
    То були просто звуки...
    І катастрофа сталася не з нами...
    - Чому ж я до сих пір
    Лікую шрами...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.21) | "Майстерень" 5.5 (5.16)
    Прокоментувати:


  40. Олена Багрянцева - [ 2007.03.20 17:42 ]
    Перекреслила ніч павутинкою...
    Перекреслила ніч павутинкою.
    Хай вона залишається згадкою.
    Я тепер не прокинуся жінкою,
    Що зів’ється твоєю краваткою.

    Я зроблюся холодною мушлею,
    До якої не матимеш доступу.
    І не згадуй про іграшку плюшеву,
    Що тебе проводжала удосвіта.

    Я укриюся ковдрою з інею,
    Розпливуся в тумані невинності.
    Щоб побути хоч день недружиною,
    Щоб забути про шлюбні повинності.

    20.03.07


    Рейтинги: Народний 5.57 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (9)


  41. Олена Хвиля - [ 2007.03.19 16:33 ]
    ***
    Тепло Твої швидко відновлює втрачені сили,
    І змієм спокусливим тіло міцне огорта -
    Ще мить і відчуєш, як сон, вже давно перестиглий,
    Тікає, і в річку з найвищого пада моста.
    І те як нестримно у вікна вривається свято,
    На площі міські до фонтанів уперто манить,
    Де в сукнях коротких Тебе зваблять мавки-дівчата,
    І серце до ранку у ніжних обіймах згорить.
    А згодом Тебе заколише розпатлане небо,
    І місто укриє природа квітково-рясна.
    Настав час радіти. Нічим перейматись не треба,
    Вбирай насолоду – гріхи усі спише весна!




    Рейтинги: Народний 5.33 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.03)
    Коментарі: (14)


  42. Леся Українка - [ 2007.03.19 13:18 ]
    ВЕСНЯНКА
    Сестрі Олесі

    Як яснеє сонце
    Закине свій промінь ясний
    До тебе в віконце, -
    Озвись на привіт весняний.
    Олесю, серденько,
    Співай веселенько!
    Весняного ранку
    Співай, моя люба, веснянку!

    Як бідну первістку,
    Дочасну, морози поб'ють.
    І кущик любистку
    Холоднії роси поллють, -
    Не плач, моя роже,
    Весна переможе!
    Весняного ранку
    Співай, моя люба, веснянку!

    Як дрібнії дощі
    Заслонять нам світ навесні,
    Як нам молодощі
    Пов'ються у хмари сумні, -
    Не тратьмо надії
    В літа молодії!
    Весняного ранку
    Співаймо, сестрице, веснянку!

    На літо зелене
    Поїду я геть в чужий край,
    Згадай же про мене,
    Як підеш по квіти у гай.
    Спогадуй, Олесю,
    Сестру свою Лесю!
    Весняного ранку
    Даю тобі сюю веснянку!
    6 квітня 1890 p.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.68) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Прокоментувати:


  43. Леся Українка - [ 2007.03.19 13:20 ]
    І все-таки до тебе думка лине

    І все-таки до тебе думка лине,
    Мій занапащений, нещасний краю,
    Як я тебе згадаю,
    У грудях серце з туги, з жалю гине.

    Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
    А тяжчого від твого не видали,
    Вони б над ним ридали,
    Та сором сліз, що ллються від безсилля.

    О, сліз таких вже вилито чимало, -
    Країна ціла може в них втопитись;
    Доволі вже їм литись, -
    Що сльози там, де навіть крові мало!



    Рейтинги: Народний 5.75 (5.68) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (2)


  44. Мойсей Фішбейн - [ 2007.03.18 17:51 ]
    Максиміліан Волошин
    Північний Схід

    Чортівня завила, загуляла
    По Росії – мерхне білий світ, –
    Рве, шматує сніжні запинала
    Зимний, льодовий Північний Схід.

    Вітер цей спізнало дике поле,
    Тундри, гори, плоскогір’я голе,
    Чорний вітер крижаних рівнин
    Над помор’ям, над поліссям свище, –
    Згарище, погроми, бойовище,
    Мідні зорі, полум’я руїн.

    Вітер цей – він був нам вірним другом,
    В лихолітті стугонів услід –
    Сотні літ ми йшли назустріч хуґам,
    З Півдня йшли ми – на Північний Схід.

    Війте, війте, снігові стихії,
    Хай гроби вкриває білина.
    В цьому вітрі – вся судьба Росії,
    Вся судьба, шалена і жахна.
    В цьому вітрі – гніт ланців пудових,
    Русь Малют, Іванів, Ґодунових –
    Хижаків, опрічників, стрільців,
    Лютих білувальників людини,
    Чортогону, хвищі, хуртовини –
    Царський спадок для більшовиків.

    Що мінялось? Клейна і клейноди?
    Всюди шаленіє гураґан.
    У тиранах – вибухи свободи,
    В комісарах – приспаний тиран.
    Вбить на палю, всипати отрути,
    Всупереч природі швиргонути
    Крізь віки майбутніх божевіль –
    Знов те саме, знов той самий хміль.

    Вчора, нині, завше: горлорізи,
    Вовчі морди, машкари, мармизи,
    П’яні крики вчаділих тварюк,
    Дика праця нишпорки й жандарма,
    Зашморги, катівні, ґрати, ярма,
    Каторга, шпіцрутени, канчук,
    Моторошне сниво муштрування,
    Шерегів, парадів, шикування,
    Павлів, Аракчеєвих, Петрів,
    Ґатчін і жахливих Петербурґів,
    Мрії ненажерливих хірургів
    І шалені замахи катів,
    І розгул звіроти навісної, –
    Ще не всі розгорнуто сувої,
    Є ще не спогадані кати:
    Маячня й страхіття чрєзвичайок –
    Ні Москва, ні Астрахань, ні Яїк
    Більшої не знали гіркоти.

    Край нам груди, бий, пали війною,
    Розбратом, різнею нищівною, –
    Сотні літ – назустріч всім вітрам,
    Сотні літ – у крижаній пустелі, –
    Не дійти і згинути в хурделі
    Чи знайти сплюндрований наш храм. –
    Над усе нам – задуми Господні, –
    Підемо і приймемо – поклич!
    Вихоре полярної Безодні –
    Я тебе вітаю, Божий бич!


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.74) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Коментарі: (2)


  45. Анна Шишкіна - [ 2007.03.17 19:48 ]
    *крихка свобода вікон*
    Крихка свобода вікон,
    Туге сплетіння рами...
    І штори,як повіки,
    Ледь зрошені сльозами.
    Тонка скляна прозорість,
    Що ловить неосяжність,
    Вночі п'є спрагло зорі,
    А вдень, як сонце майже,
    Розсіює проміння
    В моїй сирій кімнаті,
    Ілюзією вабить
    Думки сумно-крислаті,
    Пускаючи коріння
    В мою хвору свідомість...
    Хотілось трошки правди -
    Лиш фальш одна натомість.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.09) | "Майстерень" 5.5 (5.04)
    Прокоментувати:


  46. Золота Жінка - [ 2007.03.17 14:51 ]
    Відповідь
    Так, я буду Вашою жінкою,
    Вашим спокоєм, Вашим болем,
    Вже не феєю, не чужинкою,
    А великим несапаним полем.

    Так, я буду Вашою долею -
    Сонце-ружею (з колючками),
    І вечерею з бараболею,
    І безсонням із пелюшками.

    Так, я буду Твоєю дружиною.
    Ти - правицею, я - лівицею.
    Вже не сіном, але периною,
    Ніжним котиком... Чи левицею?


    Рейтинги: Народний 5.35 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (3)


  47. Мирослава Меленчук - [ 2007.03.17 13:03 ]
    Ангел-А
    ...А нижче свого неба не впадеш...

    1. (К. Ц.)
    - Крок. Лише крок... І така обнадійлива воля!!!
    Світ відморозив усе, що лишалось живим...
    Дихаю в борг, під заставу сміюся поволі...
    Тінь. Невидимка. Примара. Обвуглений дим.

    2. (А.)
    - Все? А чому, моя крихітко, падати страшно?
    Жити жахливіше...Думалось так дотепер?
    Світ зажорстокий, коли ти маленька мурашка –
    Страх затяжкий, щоб униз зіштовхнути себе.

    Просто не час і не місце шукати розплати.
    Там, унизу, у воді, – відображення хмар.
    Крила твої ще не виросли. Рано літати.
    Мучить не тіла огидність – душевний тягар.

    3. (К. Ц.)
    - Хто тут? ...Ну, от! Божевілля одягнено маску.
    Зараз, ось-ось. І скінчиться навічно усе...
    Господи, чом я не можу? Штовхни! Ну, будь ласка!
    Більше не в силі терпіти життя карусель.

    4. (А.)
    - Стій! Ти хоч раз розглядав свої зранені очі?
    Бог не безжальний. В тобі добросердна краса.
    Камінь терпіння сумнівна вода не підточить.
    Душу звільни! Від прокльонів спаси небеса.

    Скільки разів ти собі зізнавався в любові?
    Тільки, прошу, не кажи, що немає її.
    Це ж у тобі ще живе щиро-лагідне слово...

    5. (К. Ц.)
    - Може, мені це співають дзвінкі солов’ї?

    ___________________________________________
    - Знаєш, у тіло - не в душу вбиваються цвяхи.
    - Знаю, вінок - не розп’яття з тернових кущів...
    Можна спитати?
    - Питай, моя крихітко Цахес.
    - Ангели плачуть?
    - ...Когось врятувавши...
    - Хм... Дощить!!!


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (6)


  48. Тетяна Рибар - [ 2007.03.16 19:27 ]
    * * *
    Зорі – срібні медузи
    Небом нічним пливуть.
    Грають на арфах музи,
    Янголи хмарки перуть.
    В озері ночі - спокій,
    Тоне в глибинах світ.
    Серце сповільнює кроки,
    Сни забирають в політ.
    Доки на білі плечі
    Ранку впаде зоря,
    В‘язнями в чарах ночі
    Будемо ти і я.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" 5.5 (5.65)
    Коментарі: (7)


  49. Юлія Овчаренко - [ 2007.03.16 11:47 ]
    Питання
    Жива була –
    примусили спинитись,
    сховати біль в мереживі тенет
    і розміняти щастя завелике
    на жменьку заіржавілих монет.

    Разом навчалися
    байдужості, цинізму,
    плачу без сліз і чхати на любов,
    спіткаючись о граблі алогізму,
    у різні боки бігти стрімголов.

    Чому ж мені
    твої гіркі страждання
    малює Бог віршами уві сні,
    коли давно закрито всі питання,
    розставлено всі крапочки над „і”...

    16.03.07


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.34) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (6)


  50. Олександр Бик - [ 2007.03.15 14:40 ]
    Ти знаєш?..
    Ти знаєш, як місяць
    Запалює стомлене небо?
    Як вітер з дерев
    Обрива снігові обладунки?
    Як добре мені
    Віршувати лиш тільки для тебе,
    І на губах відчувать
    Смак твоїх поцілунків?

    Як стрілки годинника
    Маршем крокують по колу,
    І шепчуть крізь тишу,
    Що ніч майже вся пролетіла?..
    Як падає одяг
    Осіннім туманом додолу,
    А розум дурманить
    Розпечений жар твого тіла?

    Ти знаєш, як ранок
    Непроханим гостем крадеться?
    Як хочеться час
    В цей момент назавжди зупинити?
    Як серце у грудях
    Від щастя піднесено б"ється,
    І хоче любити,
    Тебе лиш навіки любити?!!


    Рейтинги: Народний 5.17 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   130   131   132   133   134   135   136   137   138   ...   153