ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.03.29 07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.

Віктор Кучерук
2024.03.29 05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.

Артур Курдіновський
2024.03.29 01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".

Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…

Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.

Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:25
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:23
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Шон Маклех - [ 2014.06.27 17:18 ]
    Кожне місто синє
    У цій країні всі міста сині:
    Чи то у серпанку, чи то нині смог.
    Були колись в імлі, бо замріяні,
    Нині зітхає дощ. Нині війна.
    Люди розучились плАкати
    Нині плакАти: якщо не на стінах,
    То в душах. І кожне серце мішень.
    І скляноокі зайди по закону інстинкту
    Бачать людей як здобич.
    Якийсь юнак
    У якого замість думок
    Завчені фрази,
    Замість почуттів кокаїн,
    Приїхав на війну про яку мріяв
    Ще з пелюшок, бо країна
    У якій його ростили
    Хвора на обидві півкулі
    Свого черепа гідроцефального.
    Він так любив убивати,
    А нині їде додому
    У тісному ящику
    Наковтавшись свинцевих слив.
    Якби хто спитав: «Навіщо?»
    Він би не пояснив,
    Бо думати його ніколи не вчили,
    А лише вірити вождю-ерзацу
    Та пожованому цитатнику.
    Позавчора він був шмаркачем,
    Вчора легіонером
    Потворної імперії казарм,
    А сьогодні просто тіло
    Заколочене в ящик,
    Яке везуть через кордон,
    Завтра його зариють
    Глибоко в глину
    Таємно, без слави почестей.
    А місто так і лишилося синім…
    І трохи замріяним – як завжди…

    Примітки:
    Це я про Белфаст та Ольстер, про солдат Британської імперії та про події 1969 року. А ви про що подумали?


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  2. Мирослав ГончарукХомин - [ 2014.06.22 10:01 ]
    Маленькі записники / Імена
    Твоє кохання – це така своєрідна
    Патока
    Моєї діабетичної самосвідомості,
    Куля пам’яті проходить навиліт
    Через різьблені ребра
    Залишаючи вм’ятини
    На опуклій поверхні серця
    Заповненого електронами.
    І зовсім не в тому річ, що спогади –
    Це тиша навколо кімнати,
    Що оперізує по тобі наче по встановлених
    Спіну-орбіті,
    А в тому, що тиша – насправді голос,
    Який розбирає тебе на гайки,
    Який пульсує у твоїх ранах,
    Періодично неначе жіночі місячні.
    Отак кожен, хто носить наплічник
    Із простроченим латексом,
    І сірою фарбою,
    Із вокзальними попелом,
    Із прибережним пилом,
    Із нічною вологою,
    І постільним нерівним диханням,
    Носить у ньому
    Крішну,
    Носить у ньому Шиву,
    Носить зародки своєї
    Любові,
    І маленькі записники.
    Виписуючи у них одні і ті ж самі
    Імена у хронологічному порядку.
    Виписуючи у них одне і те ж саме ім’я
    Без будь якої впорядкованості.

    2014.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  3. Мирослав ГончарукХомин - [ 2014.06.22 10:55 ]
    Маленькі записники / Імена
    Твоє кохання – це така своєрідна
    Патока
    Моєї діабетичної самосвідомості,
    Куля пам’яті проходить навиліт
    Через різьблені ребра
    Залишаючи вм’ятини
    На опуклій поверхні серця
    Заповненого електронами.
    І зовсім не в тому річ, що спогади –
    Це тиша навколо кімнати,
    Що оперізує по тобі наче по встановлених
    Спіну-орбіті,
    А в тому, що тиша – насправді голос,
    Який розбирає тебе на гайки,
    Який пульсує у твоїх ранах,
    Періодично неначе жіночі місячні.
    Отак кожен, хто носить наплічник
    Із простроченим латексом,
    І сірою фарбою,
    Із вокзальними попелом,
    Із прибережним пилом,
    Із нічною вологою,
    І постільним нерівним диханням,
    Носить у ньому
    Крішну,
    Носить у ньому Шиву,
    Носить зародки своєї
    Любові,
    І маленькі записники.
    Виписуючи у них одні і ті ж самі
    Імена у хронологічному порядку.
    Виписуючи у них одне і те ж саме ім’я
    Без будь якої впорядкованості.

    2014.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Шон Маклех - [ 2014.06.10 20:18 ]
    Розірване намисто
    Наш світ зруйновано.
    Намисто днів і слів розірвано.
    У жмені перли істин.
    Міста людської віри
    У руїнах. Тліє прах надій.
    Свою містерію безглузду правлять
    Тиран і лицедій.
    Наш сад порубано.
    Священних манускриптів попелище.
    І дим гірчить
    У стійлах скотарів.
    Світ нетривкий.
    Вервечку часу й молитов
    Розітнуто. Розпалась
    На ноти пісня Всесвіту.
    Молись. Епоха зла
    Прийшла дочасно.
    Над світом душ панує мла.
    І про останні дні святі
    Пророчить сивочолий старець –
    Монах, скрипторій і скрипаль.
    І я цю казку слухаю, нажаль…


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (14)


  5. Владислав Лоза - [ 2014.06.09 22:07 ]
    Рецептура певної дії
    ділюся з вами друзяки декількома рядками геніального рецепту
    як стати вельми шанованим і розтиражованим в укрсучліті стіхаписцем поетом себто
    берете алкогольно-наркотичну тематику з синтетичним емульгатором цинічного занепаду
    кидаєте суміш у жбаник випуклого словесного дна і зверху чогось ще такого мистецьки репнутого
    з розумним виглядом плюєте як от я тута на ритмомелодику пунктуацію і синтаксис тіпа відкриваєте небачену постмодерну скриньку
    насправді ж сидіти над римами банально ліньки
    затим на утворену приємну каламуть сипніть жменьку релігійних та етнорасових провокацій
    пам`ятайте що більше провокацій то більше асиґнацій
    якщо вже зовсім невиліковний гурман підмішайте у страву російської матючні
    може то вам буде і неприємно як інтілігєнту але ж ви хочете накладів як у Любки та Андруховича чи ні

    зуздрівши свої книги в лискучих обкладинках на прилавках столичних книгарень вертайтесь додому
    а далі там київська Дебют чи запрошення до Спілки прийде зненацька і ошелешить як звістка з воєнкому
    інтер’єр помешкання також зазнає змін
    хай це звучить наче кпин
    та скиньте вже зі стіни отого Шевченка і було щоб сучасно актуально й хвацько
    повісьте Леся Подерв`янського
    у інтерв`ю літвиданням раз на рік говоріть лаконічно-гострі завчені фразочки замовлені політикою видавничого дому
    і заради бога для вашого ж блага будь ласка не зізнавайтесь ні анікому
    про ваші у прагненні загоїти душу й хист нічні посиденьки
    над Єсеніним і Симоненком

    07.06.14


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 4
    Коментарі: (3)


  6. Шон Маклех - [ 2014.05.16 10:00 ]
    Звертання майстра щіток до одного містера
    Містер Чедвік стоїть на вулиці Дощів
    З невидимою парасолькою Мадейри,
    А якийсь чорноокий чоботар Езоп
    Гукає йому слова вузькооких гуків:
    «Містере! Ви би краще взули черевики,
    Або взули оту мадам в чоботи-лінкори,
    Бо Джон Ленон знову став Леніним
    І вічно живим і комою в заповіті кесаря.
    Не ходіть босоніж тротуарами «а-ля-рюс» -
    Ви ж джентльмен або схожий на нього коп.
    Пильнуйте свого саквояжа, в якому
    Крім морфію живуть миші карного кодексу.
    Ви ж доктор, чи то, вибачаюсь, лікар.
    Коротше, знахар – лікуєте водогони
    Міста з гучною назвою Вікна На Схід
    (Бо шибки дзвенять, а Ви в молодості
    Так хотіли стати фельдшером
    І ставити клізму бульдогам королівства).
    Містере! Ваші окуляри ілюмінатори,
    Ви сам, як капітан підводного човна:
    Давайте глуху команду «занурення»
    Тарганам нашого часу. Моя вакса
    Це колір Ваших днів. Пасує циліндрам.»
    Але майстра щіток давно ніхто не слухає,
    Не чує, бо навіщо. Вуха заткані ватою…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  7. Шон Маклех - [ 2014.05.08 12:44 ]
    Співці рапсодій і пеанів
    Між тишею і пеаном – мить,
    Між словами рапсодії – павзи.
    У цих павзах ховаються безодні –
    Глибші, ніж безодні між галактиками.
    У їх глибину нескінченну
    Летять люди без парашутів віри.
    Сліпий Гомер на площі жовтого міста
    Раптом сказав громаді зрячих:
    «Заспівайте замість елегій пеан!
    Ви ж елліни! Не юрба пастухів
    Вдягнених у чорне руно зневіри
    І сандалі кволих маленьких істин.
    Ви елліни! Діти Геліоса,
    Прославте пеаном Зевса!
    Шануйте оливкове дерево,
    Ще прийдуть часи зітхання
    В тіні кипарисів струнких…
    Заспівайте нині пеан!
    У вас є очі – дивіться на промені Сонця,
    Дивіться на світло Правди!
    Ваші тіла бронзи подібні щиту Ахілла,
    Закрийте ними Вітчизну
    Від стріл ненаситних варварів,
    Від дикунів зі сходу,
    Від андрофагів півночі.
    Ви – елліни – діти богині Ніки,
    Ваша Еллада сонячна
    Кличе дітей до звитяги,
    Кличе вас до свободи,
    Здіймайте хоругви сваволі!
    Ви – діти вільної!»


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  8. Василь Буколик - [ 2014.05.07 13:37 ]
    Французький концерт
    1. Соната

    Месіан
    Меса
    Месія
    Месники волі
    незламні
    в скрипці
    втопають
    її в’їдливі струни
    лягають
    мотузками
    на серце
    чиєїсь мами

    2. Вальс

    Шедевр Дебюсі
    дует імпресі-
    оністичний сюжет
    не романс не балет
    а дівчина тягне
    вогненний смичок
    жадає і прагне
    ступити крок
    у безневагомісну мить
    їй просто… ще… не болить

    3. Людський голос

    Чий то голос?
    Собачо-приблудний
    чавиться крізь дріт телефонний
    соком гранатовим
    витікає з вуха байдужого
    краплями поту
    немічного боязкого
    Хто ж то говорить?
    Тінь Офелії
    Сутінок Корделії
    Речення метушливі
    колишньо-звабливі
    кидаються з раю в пекло
    туди й назад без угаву
    Де ж він де?
    Чи прийде?!
    Хто говорить?
    Покутувана Лаура
    Канцоно-сонетна фігура
    Ні то Есмеральда плаче
    в соборі немов неначе
    шукає гріха й не бачить
    не знає й не чує
    а дріт їй віщує
    спасіння за любов
    за власні сльози й кров
    а дріт їй пробачить
    балаканину собачу
    приблудно-болючу
    фінально-пекучу
    Попереду морок і тьма
    Гризота сама
    пускає кішок на серце.
    Чи край уже? Ні
    Бо в чорнім вікні
    Є місяця промінь спокійний
    У ньому й надія її


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  9. Василь Кузан - [ 2014.04.22 17:46 ]
    Єдина

    Усе змішалося і поламалося.
    Увесь порядок у голові пішов шкереберть.
    Світ перевернувся з ніг на голову.

    Логіка стає абсурдом,
    Колишні брати перетворюються на ворогів,
    Армія складає зброю без пострілу,
    Міліція підпорядковується бандитам,
    Влада відрізає шматки цілого і віддає собакам,
    Купка провокаторів хоче диктувати умови суспільству,
    Христос у позі лотоса читає «Коран»…

    Я стискаю тебе у своїх обіймах
    І це єдина логічна реальність,
    Дана нам у відчуттях.

    20.04.14


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (3)


  10. Шон Маклех - [ 2014.03.25 20:40 ]
    Повернення
    Наша перша колиска – тиша.
    Людське життя – це вічне повернення
    У темний дім віковічного «Я» -
    Предковічного першопочатку,
    Де слова народжуються
    Дітьми одноокого Атмана –
    Знаками, намальованими
    На поверхні астероїда,
    На хвості крижаної комети
    Чи на ймовірності
    Самотнього електрона.
    Повертаємось: завертаючи зірки
    Великого Воза,
    Запрягаючи Чорного Дракона Ніщо,
    Завертаючи рукави Галактики,
    Чи збираючи в кишені вогники Стожар
    І знову запитуючи себе:
    «Хто ми? Навіщо ми тут і для чого?»
    Здогадуємось, що ми уривки
    Плинних думок Всесвіту,
    Цяточки Великої Істини,
    Дхарми нескінченної свідомості.
    Дивляться в чорне небо
    Поцятковене вогниками зір
    Двоє гравців маленькими істинами:
    Я і мій сірий кіт.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  11. Шон Маклех - [ 2014.03.14 20:16 ]
    Моря хмар
    Мій сон – реальність.
    А реальність – лише сон,
    Що сниться Богу серед моря,
    Бо небо – просто море хмар
    І синяви. Лише колиска снів,
    Що сняться Богу.
    Він дозволив
    І грішним нам побачити ці сни,
    А ми все ділимо
    Те небо на квадрати
    І на трикутники*,
    Все міряємо марно
    І намагаємось
    Отямитись від сну.
    І тільки дереву –
    Старому ясену**,
    Що посадив скрипаль***
    Давно померлий
    Наснилось справжнє:
    Не війна, і не Калігула –
    Не божевільний карлик****,
    І навіть не юрба убивць.
    Наснились квіти:
    Хризантеми і фіалки.

    Примітки:

    * - колись в часи білих колон та запашного повітря античності жив чоловік на ім’я Евклід. Він любив інколи дивитися в небо і малювати у цьому синьому просторі уявні трикутники і квадрати. Але я не про нього…

    ** - цей старий ясен росте в Дубліні на вулиці Лана Сан Томас (святого Томаса) – недалеко від собору Святої Марії. Я часто любив спілкуватися з цим деревом – цей старий ясен чудовий співбесідник, завжди розумів мене…

    *** - цього скрипаля звали Фланн О’Браєн (1879 – 1962). А посадив він той ясен у 1928 році.

    **** - не вперше в історії жорстокі та божевільні карлики ставали королями і імператорами. Було вже таке… Почитайте хоча б Пера Лагерквіста. Сам Калігула не був карликом, але дуже мені вже він нагадує одного жорстокого імператора низького зросту…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  12. Олена Малєєва - [ 2014.03.04 16:22 ]
    Бардак
    Сонце, місяць,
    Сонце, місяць,
    Сонце-сонце.
    Місяць — місяць.
    Сонце... Сонце...
    Сонце... Сонце...
    Місяць? Місяць!
    Сонце... Сонце...
    Місяць! Місяць!
    Місяць! Місяць!
    Сонце? Місяць!
    Сонце? Місяць!
    Ні? - Так!
    Ні? - Так!
    Так? - Ні!
    Так? - Ні!
    Так? Так. Так! Так...
    Ні-ні-ні.
    Так-так-так.
    Ні — так!
    Так- ні!
    Так! Так! Так!
    Ні. Ні. Ні.
    Сонце, місяць,
    Сонце, місяць.
    Ні — ні.
    Так — так.
    В голові у вас бардак!
    30.12.2013 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (3)


  13. Шон Маклех - [ 2014.02.07 20:29 ]
    Белфаст 1972
    А ти думав, що каміння ростуть з-під землі,
    Що вони живі, як дерева на пагорбах Віклоу,
    Але вони просто уламки твоєї країни –
    Країни яку в тебе відібрали і сказали,
    Що ти тут меншина і нічого не вирішуєш,
    А ти звик називати її Ерін або Острів Долі,
    Ти занадто звик слухати пісні і думати про минуле,
    Дивитися на річку Лаган – непрозору як сама історія,
    І казати, що це вода, яка навчить мене віршувати,
    Але доведеться, можливо, померти зараз – саме зараз,
    Або сказати мовою заліза – це моя країна,
    І я не дозволю зневажати її,
    Навіть якщо тільки скелі і хвилі
    Будуть розмовляти ірландською,
    Ти, я, він, вона і все наше плем’я рудоволосе
    Відшукало спосіб бути,
    І кожен усвідомив, що живе
    Він тільки зараз, в цю мить, яка чогось варта
    А все інше – паперова абстракція,
    Вигадка божевільного поета,
    Нехай хтось вибудовує концепції філософії
    І пояснює причини і наслідки,
    А ми просто ірландці –
    Наші вчинки завжди нелогічні.
    Хтось колись розкаже про це легенду
    А ми просто ось так живемо
    Саме тут –
    У Белфасті.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  14. Василь Кузан - [ 2013.12.17 15:06 ]
    Моє покоління

    Обпалені пеклом комунізму,
    Загартовані у боротьбі з міражами,
    Зранені при переходах із формації в формацію,
    Сформовані у часи змін і беззаконня,
    Витіснені на узбіччя життя корупцією та невіглаством,
    Окуповані криміналом та зневажені гопниками,
    Обставлені ідолами та закуті в кайдани обов’язків,
    Просіяні через сито Афгану та Чорнобиля,
    Затиснуті лещатами імперії,
    Придушені «братськими» обіймами,
    Обмануті та обкрадені гарантами і обранцями,
    Зневірені та розчаровані,
    Принижені та ображені,
    Нескорені та сильні…

    Романтики зі шрамами на серцях,
    Велетні з букетами пролісків,
    Революціонери зі світлом у зіницях,
    Дон Кіхоти з кришталевими мечами,
    Герої з пошматованою історією,
    Жертви з тавром на грудях,
    Воїни правди і совісті…

    Ідеалісти,
    Що народилися в крайній хаті
    І переселилися у центральні будівлі столиці,
    Гвинтики і руйнівники системи,
    Лідери і молекули нації,
    Яка на краю прірви співає:
    «Ще не вмерла!»,
    Яка, нарешті,
    Перестає вірити божкам,
    А вірить тільки Богу
    І собі.

    Ми щирі і справжні,
    Ми щедрі та добродушні,
    Ми проростаємо, як зерно крізь асфальт,
    І зустрічаємо ранки
    На барикадах
    Знову.

    15.12.13


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (14)


  15. Хелені Оуел - [ 2013.11.20 15:59 ]
    5:30
    5.30…
    А мої очі вже десь,
    По дорогам блукають,
    Чогось їм не вистачає,
    Чогось шукають.
    Криків і критики,
    А може спокій благають,
    Думок відкритих, відвертих,
    А може мої очі давно
    Вже брехня підтирає..
    Чого тобі треба?-
    Знову лаюсь я на себе.
    Годинника стрілки,
    Хрупкі я зламаю,
    Ненавиджу час й на що
    його витрачаю.
    Все частіше здається,
    Що бігти-надто повільно,
    Щоб збагнути все те,
    Що в груди ввірветься..
    Бажання взлетіти
    Й потрапити в казку,
    Й як нахаба хапати
    Все і відразу…
    Страх запізнитись,
    Куди біг все життя,
    А можливо,що просто,
    Моя трохи дурна голова,
    Не тямить,що швидко
    Занадто стираюсь…
    Що чОго тут варте?
    Я досі вагаюсь…


    Рейтинги: Народний 5.38 (0) | "Майстерень" 5.25 (0)
    Коментарі: (1)


  16. Белінда Ют - [ 2013.11.18 00:33 ]
    ***
    Сестро, сестро, хто скаже навіщо трапляються такі ночі
    коли ти чекаєш знеболювального, спостерігаючи за тим
    як
    стрілки на годиннику поволі пишуть тобі вирок?
    Хто зрозуміє як це - молитись в надії, що
    зовсім скоро ікона почне мироточити і привітна тьотя
    в білосніжному халаті скаже:
    "Ми помилились", -
    замість
    "Для вас є місце в хоспісі"?
    Сестро, сестро, побудь зі мною, змочи мої губи водою,
    введи в оману, пообіцяй, що наступне літо ми будемо...
    а більше нічого не обіцяй.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  17. Теа Маркс - [ 2013.11.13 19:55 ]
    Поклади на терези
    поклади на терези
    щастя
    прив'яжи червоною ниткою
    прив'яжи повітряну кульку
    кольору не-бо-блакиті

    від-пус-ти

    а зліва
    залиш пустку
    що отам у кутку навпроти
    зуби точить
    ножа гострить
    патрони лічить
    чекає темряви

    поклади на терези
    пустку
    зігни терезам хребет

    від-пус-ти

    поки не стало пізно
    щастя збере валізи
    адьйо
    і полине ввись

    хай перевісить

    о хай пере-вісить





    2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  18. Теа Маркс - [ 2013.11.10 09:49 ]
    (Космого)нічне
    P.S.

    твій всесвіт не охопити
    навіть всезрящому
    оку хаббла
    що вже казати про себе

    я ширюсь у леті своїх надій
    (як трансцендентність
    у працях канта)

    світлові роки

    де я

    де ти

    мене затягують чорні діри
    візерунків твоїх зіниць

    я плутаюсь
    у запашному космічному вітрі
    твого волосся

    я б життя віддала
    по мені
    рай космічний
    лиш пекло
    коханих
    блакитних
    очей


    2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  19. Теа Маркс - [ 2013.10.27 16:58 ]
    На Ви
    цей біль не ви-сказа-ти
    не ви-плака-ти
    не ви-писа-ти
    аспіринова кава аж надто шипуча
    пече
    ти вже занадто ви-снаже-на
    і рветься душа аби ви-й-ти
    і хочеться ви-кину-ти
    ніби із ліжка крихти
    від твого улюбленого печива
    душу ту
    бо болить


    2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  20. Галина Михайлик - [ 2013.10.21 11:06 ]
    Кріо?…
    Крижані душі вилиті за одним шаблоном…
    Крижаним душам потрібен тільки холод…
    Вони тримають холод і помножують його…
    Кріоконсервація…
    Обмінні процеси сповільнюються,
    Припиняється старіння…
    Краса! - заморожена…

    А я так хочу тепла!...

    21.10.2013



    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (20)


  21. Шон Маклех - [ 2013.10.02 18:32 ]
    Будівничий театру
    Будівничий лялькового театру
    Міняє цеглу п’єс на хліб монологів.
    У нього голова напхана тирсою фраз
    Пустих як бубон шамана евенків,
    Але він ніколи
    (Ви чуєте? Ніколи!)
    Не вважав себе лялькою.
    У нього дерев’яні руки,
    У нього костури-ноги
    Зроблені зі старих ясенів метафор,
    З потрісканих дубів алегорій,
    З білих беріз гіпербол,
    Але він завжди
    (Ви чуєте? Завжди!)
    Не крокував, а літав
    На своїх милицях Шекспіра
    І протезах Мол’єра,
    І змушував своїх ляльок
    З придyркуватими посмішками
    Грати трагедії –
    Зображати Гамлета та Отелло.
    І кому? Смішному зайчику.
    І чомусь примушував грати Офелію
    Стару кyрву Мальвіну
    З вицвілим волоссям
    Зробленим зі старої ганчірки
    І кінської гриви,
    Пофарбовану соком бузини.
    Він тільки будівничий.
    Але чомусь вважав себе режисером
    І драматургом і критиком.
    А який з нього
    Вийшов би сантехнік!
    Від Бога…



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  22. Марія Романченко - [ 2013.09.14 22:04 ]
    Агонія
    Померти як жайворонок від спраги,
    перед міражем

    Чи як перепілка
    що море здолала
    у перших же хащах
    бо більше не мала
    бажання летіти

    Але не жити стогнучи
    ніби осліплений щиголь

    (1914-1919)


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  23. Шон Маклех - [ 2013.08.31 11:42 ]
    Вдягненi в волосяницю
    У судний день
    Візьму з собою вівцю.
    Бо я теж пастух –
    Подаруйте мені ножиці –
    Замало мені кресала і терезів.
    Стою на мосту
    Поміж двома порожнечами,
    Ангели всі в мантіях,
    А я ногами босими
    По дерев’яному кістяку переправи.
    Зважуйте наші гріхи, зважуйте!
    Промені чорного сонця
    Перстами вказівними
    Для цієї юрби нескінченної.
    Дозвольте мені хоча б затесатися
    Поміж ірландських монахів,
    Що бредуть у мовчанні самітників
    У свої важкі ряси вбрані.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  24. Шон Маклех - [ 2013.08.27 20:01 ]
    Олівець в руках
    Сон. Коли хмари кольору горобців,
    То марево, як кіно, проектується в небо.
    І не знати, де блукаєш ти –
    Старий птах на сухому дереві предків:
    Чи то в світі, який називають «реальність»,
    Чи то у журливих снах чорної черепахи.
    Ти забув, що дзеркало – це двері
    Між двома снами водяного щура.
    Ти розбив дзеркало
    І намалював на стіні дерево
    Там – де лишилася порожнеча.
    Ти блукав лісом
    В якому крім мертвих дерев небо,
    Ти розмовляв з круком,
    Що вивчив з усіх людських слів
    Тільки слово одне – «небуття».
    Ти подумав: «Як солодко
    У його нескінченності,
    У його глибокому колодязі,
    У його м’якій чорноті…»
    Ведмедик наповнений ватою.
    Дитяча іграшка.



    Рейтинги: Народний 5.75 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (4)


  25. Валерій Хмельницький - [ 2013.07.09 09:45 ]
    зовсiм гола дiвчина на дикому пляжi
    сиджу у тінистому місці дикого пляжу
    і спостерігаю за кругообігом голих тіл у природі

    зненацька перед моїми очима
    виринає зовсім гола дівчина
    і звертаючись до мене
    з докором каже

    чоловік який дивиться

    і я їй відповідаю

    а хіба не можна
    всі дивляться
    і я дивлюсь
    а що у цьому такого
    невже повинен заплющити очі і відвернутись
    не споглядаючи таку красу

    і присоромлена гола дівчина
    не знаючи що мені відповісти
    повільно повертається на своє місце на пляжі
    граційно вигинаючись при ході


    14.06.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (11)


  26. Олена Водошняк - [ 2013.07.08 13:23 ]
    Хто сказав?
    Хто сказав
    Що ангели не знають гріха
    А живуть зі стовідсотковою точністю дотримання заповідей правильності
    Хто сказав
    Що їм не дано насолоди польоту
    Маючи за плечима здатність літати
    Хто сказав
    Що вони не мають права кохати
    Живучи із безмежно альтруїстичним серцем
    Яке так прагне бути подарованим комусь одному
    Хто сказав
    Що вони не відчували тепла поцілунку
    Якого люди так задоволено не цінують
    Хто сказав
    Що вони не пили червоного вина
    Яке роками вбирало в себе дух історії
    Хто сказав
    Що ангели не знають гріха
    Ви ж точно бачили сумних гріховних янголів


    Рейтинги: Народний 5.5 (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  27. Олена Водошняк - [ 2013.07.07 20:36 ]
    Історія дванадцяти секунд
    Історія дванадцяти секунд
    Один
    Повітря затишно вмостилось у кріслі
    Забувши показати нікому квиток
    Два
    Ангел загубив крила
    І абсурдно намагається злетіти
    Три
    Троянда впала на асфальт
    І змусила повітря заплакати від болю краплями дощу на шибках
    Чотири
    Хтось зламав підбор об листя
    Не подумавши, що в передсмертному стані воно стає готрим
    Пять
    Серце спіткнулося від невдалої думки
    І побігло секундою наздоганяти минулу мить
    Шість
    Зірка загадала бажання
    Побачивши, як перед нею падає Земля
    Сім
    Годинник хвилюється
    Бо забув котра година
    Вісім
    Дзеркало відпочиває від зображень
    Імітуючи вимкнений телевізор
    Девять
    Безсоння поспішило викликати таксі
    Залишивши мій час у спокої
    Десять
    Бажання правильності вимагає воскрешувати пам'ять
    Щоб знову викликати давно забутих свідків
    Одинадцять
    Сповідь перед сою дає шанс втіленню ідеальності
    А здоровий глузд той шанс одразу ж забирає
    Дванадцять
    Але ні
    мовчу


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Олена Водошняк - [ 2013.07.07 20:50 ]
    На небі застрелився ангел
    На небі застрелився ангел
    Забувши про обіцянку охороняти
    Стріляв зранку
    Щоб кров сприйняли за світанок
    І тисячі закоханих поглядів не подумали погано
    Стріляв з пістолета макарова
    Інших на небі не знайшлося
    І викидав у постріл море злості
    А може
    То лише здалося
    Світ сприйняв кров за банальний колір світанку
    І умільці зробили ставку на прогнози
    А я витирала червоні від крові сльози
    Бо на небі застрелився мій ангел


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Іван Низовий - [ 2013.07.03 21:39 ]
    Біла вежа болю
    Я ліплю її
    з білого смутку і білих туманів
    на основі свого особистого сивого болю
    від понесених втрат,
    від малих і великих поразок
    на межі перемог,
    що намарились і не збулися...

    Я ліплю свою вежу
    з лози, що росла на шпіцрутени
    для нескорених,
    з глини,
    що вбила колгоспницю-маму, -
    моїй вежі, я знаю, вовік не загрожує
    вавилонське руйновище:
    глина й лоза - монолітні!

    Я люблю свою вежу -
    інакше її не ліпив би
    на останньому подиху,
    сили зібравши останні...


    04.12.2006


    Рейтинги: Народний 7 (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (21)


  30. Оксана Гаджій - [ 2013.06.19 18:04 ]
    Про найважливіше
    Вода це найгірше дзеркало
    вона показує тебе таким
    яким би ти хотів себе бачити
    це ніби дивитись
    спросоння короткозорим поглядом

    Ти дивишся збоку на графин із водою
    і бачиш його наполовину повним
    і бачиш його наполовину порожнім
    хоча при погляді зверху переконуєшся
    що води там хіба на дні

    Ти п’єш воду ти дивишся у воду
    це завжди самообман

    і навіть якщо ви дивитиметесь на графин збоку
    вода не з’явиться
    і навіть якщо я дивитимусь зверху
    вона не зникне


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  31. Валерій Хмельницький - [ 2013.06.14 14:05 ]
    всесвіт у вікні
    дивлюсь у вікно на свинцеві хмари
    що укрили небо

    жалюзі ледь ворушиться від холодного повітря з кондиціонеру

    густі подвійні рами і фігурна решітка
    замкнута на замок зсередини

    ділять небо на маленькі шматочки
    і воно ледь пробивається до мене

    крізь павутину дротів на стовпах
    і частокіл бетонних стовпів
    та гілки дерев

    увага моя розсіюється

    і я забуваю про вікно
    і решітку на ньому

    і поринаю у роздуми

    про всесвіт


    12.06.2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (10)


  32. Валерій Хмельницький - [ 2013.06.12 09:29 ]
    постмодерн
    коли тривожні думки
    заполонять усе єство моє
    і прокрадуться всередину мене
    як вороже військо крізь стіни фортеці
    і від лихих загарбників нікуди буде подітись

    я сяду писати вірш

    у якому не потрібно буде думати над римами
    над ритмом
    взагалі ні над чим
    лиш записувати
    що прийде у голову

    що біжить синапсами
    крізь тремтячі нейрони
    до кінчиків пальців
    на клавіші клавіатури
    і перетворюється у
    символи СУЛМ-и
    ще ніяк не названого
    Документа1 Microsoft Word

    назву якого згодом
    я обов’язково впишу
    вище першого рядка
    та викладу текст на сайт
    де читачі мають смак
    до модернового постмодерну

    і щось про нього скажуть
    чи ні
    але точно подумають
    звісно якщо прочитають

    про текст
    про автора
    про себе
    про будь-кого
    про будь-що

    щось таке
    чого ані я
    ані навіть вони
    не кажучи вже про всіх інших

    не в силі зрозуміти

    і це означатиме
    що у мене і справді вийшов
    справжнісінький модерний постмодерн

    хоча досі не знаю
    що це таке

    а ви?


    12.06.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (16)


  33. Олександр Олехо - [ 2013.05.30 14:36 ]
    Хароне...
    Хароне, перевізнику, часи,
    коли у поті сивого чола
    ти заробляв собі на прожиття,
    давно уже минули. Бізнес твій,
    розквітнувши, – успішний, як ніколи.
    Тепер ти бос і полчища примар
    (прислужники чи найманці твої),
    і день і ніч простують Стіксом чорним
    (чи може Ахероном) до імли.
    Не по одній душі, по декілька зараз,
    везуть до схрону гондольєри скону,
    платню за те керуючи безбожну.
    Навіщо, старче, золото тобі?
    Його облуди тьмяне божевілля
    ніхто із смертних ще не переміг,
    бо лиш один кінець у битвах тих пожадних:
    отой обол за послуги твої,
    а ти береш утроє… Ціни правиш,
    немов торгаш у нас перед святАми.
    Сини Мамони цей платіж підняли
    чи індекс часу оцінив твій труд
    за безліч переправ через останні води?
    Хароне, ти бачиш далі кожного із нас
    своїм безумним зором-оком.
    Скажи тоді, коли багатство цього світу
    лежатимуть у ніг твоїх роззутих,
    кого на берег той неповоротний
    відправиш у човні на вічний упокій?
    Коли земля, холодна і порожня,
    кружлятиме у безвісті смертей,
    то, може, ти її відвезеш до Аїду,
    щоб не боліло довгими віками
    безумство роду
    і сам тоді залишишся у царстві тому,
    бо що тобі, самітнику, робити тут,
    на березі, де вже не буде людства?
    Скажи, Хароне, це лиш тільки страх
    перед життям, у даль якого ми ідемо нині?
    Чи так воно і станеться колись
    і хто згадає нас тоді на попелищі
    надій і сподівань,
    розвіяних, рознесених за вітром?
    Мовчиш, Хароне. Ти же не Творець.
    Ти – тільки перевізник, більш нічого.
    І що чекає світ, початок чи кінець,
    не відають ні розум, ні язик німого.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (5)


  34. Мирослав Хомин - [ 2013.05.16 17:07 ]
    Шукаю твій синій під шию светр
    В особистостях перехожих
    Шукаю твій синій під шию светр,
    Зараз осінь - багато схожих,
    І в моді синій колір вільвету...

    А я без тебе лиш тільки рік,
    І від кількості випитих кав
    Затопило свідомість, та сміх
    Твій відволікає мене від справ...

    І хочу позбутись цього,
    Відірвати свою залежність,
    По погоді - то завтра дощ,
    По характеру - то відвертість...

    По закінчених поїздах,
    По маршруту трамвайних колій,
    Я проводжаю свій страх,
    І купую білети волі...


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Шон Маклех - [ 2013.05.16 08:16 ]
    Калошi мрiйника Квазiмодо
    Шум новобудови.
    Хтось зачарований
    Старої цегли пилом.
    Хтось замість квітів
    Воліє нюхати
    Перегар іржавих автомобілів.
    Хтось милується
    Залізними і бетонними деревами,
    Снідає паперовими яблуками,
    У свій мікрочіповий мозок
    Запихає стосами
    Рекламну макулатуру.
    Хтось замість книжок
    Читає газети.
    Хтось замість кіно
    Дивиться блимання телевізора,
    Полюбляючи замість лиць
    Дивитися на тупі рожі,
    Де жодної думки у скляних очах,
    Де замість почуттів
    Бажання набити шлунок.
    А хтось ладен слухати
    До нескінченності
    Какафонію міста Бу.
    Шкіряний портфель
    І горнятко кави
    Випите на руїнах Бастилії.
    Мугикаю Марсельєзу,
    Мрію стати корсаром
    Чи то альбатросом.
    Бо літати чи плавати
    То один спосіб
    Бути.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (5)


  36. Василь Буколик - [ 2013.05.14 21:59 ]
    Урбанографія - 3
    1. Сніг, що розтанув, - не хвилює.
    Вода тече в небуття.
    З нею кохання не сплине.
    Тільки - мовчання.

    2а. Ніч без сну.
    Спокійна, безтурботна.
    Її нема. Не ночі, а її.
    І не буде.

    2б. Ранок важкий, похмільний.
    Та скоро тяма приходить
    до радіоприймача.

    3. Читаю словник.
    Гасло за гаслом.
    Кома за комою.
    Нескінченні дітери
    сон навіюють...

    4. Читаю атлас.
    Мандрую землею рідною.
    Усе дороге безмежно
    вві сні щезає...

    5. П'ю гербату з м'яти,
    аби забутись тобою.
    Розчинитися в зіллі.
    Тьма. Провалля.
















    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  37. Василь Буколик - [ 2013.05.14 21:55 ]
    Урбанографія - 2 (не без рустикальних заносів)
    1. Поезія - суцільні повтори...
    Звуки, слова, фрази.
    Безлад. Маячня. Суєта.
    Пекло.

    2. Надвечір, вдихаючи прохолоду,
    я нічого не хочу -
    лише кохатися з пандорою
    тисячу днів і тисячу ночей,
    а на тисячу першу - відійти... вкупі.

    3. Це - вишня.
    Не сакура, а просто вишня.
    Росте не в Японії,
    а на бабусиному городі.
    При сході сонця
    оживають півень і дерево.
    Тут - коріння моє.

    4. Пісня моя не летить, наче птаха.
    Не подібна до аероплана.
    Виповзає змією із серця
    та жалить мене самого.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  38. Василь Буколик - [ 2013.05.14 21:22 ]
    Урбанографія - 1
    1. Маршрутка швидко мчить,
    намагаючись обігнати літак.
    Їй це не вдається.
    Кінець.

    2. "Сонце вийшло нарешті.
    Зима наче позаду.
    Чи буде весна?"
    Подумав байбак.

    3. Колеса з'їдають асфальт,
    викочуючись на міст.
    Дорога вся затремтіла
    під лапками мурахи.

    4. Дівчина поруч підвелася -
    небо розверзлось раптово.
    Автобус їде у безвість,
    притискаючи колію трамвайну.

    5. Світлофор червоний - зупинка щастя,
    зелений - навіжена гонитва.
    Кінцева зупинка - тупик...
    тупий... найтупіший.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  39. Шон Маклех - [ 2013.05.12 22:01 ]
    Гра в хованки
    Колись давно я піднявся на вершину гори Кокнарі, що в графстві Слайгьо у Коннахті. На верхині цієї кори височіє кам’яний курган, насипаний багато тисячоліть тому. За легендою, в глибинах цього кургану похована королева Медб. Стоячі на вершині кургану я думав про сиву давнину моєї сумної Ірландії. І тут помітив чорну грозову хмару, що сунула небом. Почало гриміти і блискавки, що освітлювали небо – таке ж сумне як в часи короля Лугайда мак Лоегайре. І тоді я написав таке:

    Бавимося в хованки
    Зі старою худорлявою жінкою
    Вдягненою в біле,
    Що тримає в руках
    Серп і косу
    Що зроблені з заліза
    Допотопних метеоритів.
    Граємося в піжмурки
    З бородатим дідом
    У якого всі посмішки
    Сумні як осінній дощ,
    У якого всі жарти
    З журбою старих криниць.
    Ми – гравці у кумедні ігри –
    Завжди дитячі,
    Але завжди азартні.
    Ми – діти чорної землі
    І спраглого сонця.
    Ми – люди.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (5)


  40. Шон Маклех - [ 2013.04.26 12:17 ]
    Трiснута амфора
    Друже Евкліде!
    Як тісно душі у твоїх клітинках
    Креслити безмір калюжами книг.
    Бородатий філософе!
    Знавець чисел і ліній.
    У затінку портика
    Малюєш трикутники чорні
    Моїх невгамовних рапсодій.
    Античності сивої слід
    Чайкою білою морем
    Чи сторінками папірусів
    Відбілених хворою Кліо
    Чи Каліопою…
    Ти
    Словами апорій Зенона
    Сандалі ховаєш в пісок.
    Нікуди йти. Та й навіщо?
    Шкуринкою хліба черствого
    Звуки легенди про Іо.
    Десь у перерізах сфери
    Пісня стара про Сізіфа.
    І про орла. Про…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  41. Василь Кузан - [ 2013.04.21 15:59 ]
    Сито вічності

    Виливаю життя на мілке сито вічності.

    Цівочки років
    Розтікаються по площині і
    Групуються.

    Спочатку крізь дірки просочується
    Дитяча здатність дивуватися
    І вміння радіти.

    Зрілі почуття, ніби желе,
    Закупорюють отвори.

    Вони тримаються купи,
    Обмінюються енергією,
    Чіпляються за повітря,
    Гронами крапель
    Звисають
    Знизу.

    Ніби у руках золотошукача,
    У ситі залишаються
    Кристали чистого розуму,
    Зерна пам’яті,
    Хмаринка душі
    І відчуття болю.

    Вічність не відпускає їх у невідомість,
    Бо саме вони
    Є результатом нашого досвіду
    Самовдосконалення і праці,
    Любові і
    Вмирання.

    21.04.13


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (8)


  42. Віка Діденко - [ 2013.04.01 10:01 ]
    лі.та..ти...
    лі.
    та..
    ти...
    в самому слові проростають крила
    відчуваєш, як тріпоче небо
    шпаринками вічності
    у твоїх
    небезсмертних легенях
    відчутно..
    всесутньо
    вибухаєш пелюстками сонця
    і на швидкості світла
    на такій повільній
    швидкості
    сплетених мрій
    перелітаєш павутиння вигаданих кордонів
    дороги зречених місць
    і безмежності волі

    я (не) ілюзія
    я просто маленький
    промінь сонця
    що любить подорожувати
    сітківкою твого ока
    на екваторі
    спільного раю

    лі.
    та..
    ти...
    та ти
    чомусь обираєш землю.

    [2011]


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  43. Шон Маклех - [ 2013.03.22 22:15 ]
    Сестри прядуть
    Один мій знайомий жив у старому кам’яному будиночку самотнім аскетом. Любив вечорами грати на скрипці і читати старовинні грубезні книги у шкіряних палітурках писані латиною та грецькою. У нього в домі ніколи не було мишей – він тримав трьох кішок яких назвав Клото, Лахеза, Атропа які берегли його бібліотеку від докучливих гризунів. Мій знайомий давно помер, його будинок, його скрипку і його бібліотеку продали за безцінь. Якось я згадав про нього і написав ось такий вірш:

    А ви вмієте крокувати?
    Не бруківкою
    І навіть не ромашковим полем,
    А полями етеру,
    Взувши чоботи
    Пошиті з порожнечі
    Шевцем з дивним прізвищем
    З шилом позиченим
    Ангелом чорнокрилим.
    А якісь три жінки
    Досі прядуть свою вовну
    тягнуть нитки – не свої – наші
    Так невчасно їх обриваючи…
    Недоречно я тут, недоречно.
    Моя нитка
    Все тягнеться й тягнеться,
    Обтинати їм ліньки
    Чи то не хочеться,
    Довга вона аж занадто
    Між гілками горобини плутається,
    Нехай з неї ліпше
    Теплий светр сплетуть
    Ірландським безхатькам-рибалкам.
    Бо всі ірландці безхатьки –
    Острів свій загубили
    І світами блукають
    Стежками
    Як ті нитки плутані…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  44. Шон Маклех - [ 2013.03.22 01:27 ]
    Мох. Крокiв не чути
    Коли я в останнє відвідував Ольстер, мене віз через кордон з Ірландською республікою водій в якого бракувало трьох пальців на лівій руці, і був шрам через все обличчя. Ми не розмовляли цілу дорогу, бо розуміли один одного без слів. Тільки при перетині кордону він сказав мені: «Ми – ірландці… Наша Батьківщина як крижина, що тане під нашими ногами…» І тоді я записав у свій нотатник таке:

    Наш зелений острів –
    Це айсберг вкритий мохом,
    Який застряг на мілині
    Океану часу.
    Отак ми і плаваємо
    У нашому «тимчасово»,
    Думаючи про вічність
    Між старими дольменами,
    Співаючи свої сумні пісні
    Про терпку потойбічність.
    Крига нашого айсберга
    Не тане – бо споконвіку гаряча
    Як чай у заварнику
    Дивака О’Генрі.
    П’ємо його ковтками
    Навіть не думаючи,
    Печемо свої ірландські пудінґи
    З хвилин та помилок,
    З безглуздя нашої історії,
    З недоречних жартів
    Та порожнечі несказаних слів.
    Смакує. Особливо з віскі.
    Танцюймо свою джигу!
    Танцюймо….


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  45. Олена Опанасенко - [ 2013.03.20 09:25 ]
    Рибина смутку




    О сіра холодна рибино смутку,
    прошу тебе, залиш
    підводні печери моїх спогадів,

    тяжко мені з тобою.
    Твоя срібна луска відблискує
    відчуттям провини і сорому,

    ми ж нікуди разом не допливемо,
    загинеш ти у мені
    і я із тобою всередині.

    І тоді ти просиш мене відкрити
    кам'яну браму підводних печер,
    бо ж тебе не пускають на волю
    власні мої страхи.

    Вдих — і ти випливаєш,

    видих — тиша і спокій.

    Пливи, мій смутку, далеко пливи

    у забуття затоки.





    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (2)


  46. Світлана Костюк - [ 2013.03.09 15:35 ]
    З циклу
    ***
    на консиліумі лікарів
    встановлювали діагноз нації
    записали:
    зухвальство політиків
    нахабство ділків
    про методи лікування-
    жодної інформації
    ***
    час відчеканює години і дні
    змінюються декорації й долі
    на палітрі Всесвіту інколи ми
    виглядаємо як янголята голі
    ***
    нам би перед кожними виборами
    щеплення робити...
    від обману...
    все одно відмовимось
    виберем
    все нам "по барабану"...

    ***
    суспільство мені пропонує
    рейдерський свій контракт
    який рясніє словами
    треба...повинна...мушу...
    але я не здаюся
    я просто роблю антракт -
    перебинтовую душу...
    2008 - 2012


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (18)


  47. Дмитро Дроздовський - [ 2013.03.03 21:05 ]
    Із циклу про Паперову людину
    Коли довго дивитися в люстерко,
    здається, що ти заглядаєш у себе,
    всередину,
    якої часом може не бути,
    і тоді ти дивишся крізь матерію,
    а потім крізь час,
    над яким людина не має влади.

    Люстерко — тільки вихідна точка,
    майданчик, етап для польоту
    в космос, у Всесвіт,
    який починається в тобі, якщо довго-довго
    дивитися в люстерко,
    втрачаючи свідомість,
    змагаючись із часом
    і шукаючи себе.

    Паперова людина довго дивилася у дзеркало,
    довго-довго, немовби там було щось незвичайне.
    здавалося, що Паперова людина мандрує десь далеко-далеко,
    її душа відлетіла в інші світи,
    бо Паперова людина стояла, немов зачарована,
    немов заскочена,
    неначе щойно бачила привида.

    Коли Паперова людина відійшла,
    всім закортіло подивитися в це люстерко,
    всі набігли звідусюди,
    всі почали галасливо юрмитися, щоб бути першими,
    щоб побачити саме себе у дзеркалі,
    саме своє відображення,
    саме свою сутність,
    від якої — шлях у космос,
    але замість скла
    в рамі,
    а точніше,
    за рамою,
    приклеєне до цегли,
    було оголошення,
    що нове скло привезуть завтра.


    Рейтинги: Народний 6 (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (2)


  48. Дмитро Дроздовський - [ 2013.03.03 21:17 ]
    Із циклу про Паперову людину
    Вийшовши вдень
    по сік,
    Паперова людина,
    вибираючи пакет із соком,
    не помітила, як прямісінько на неї
    насувається дрібний червоний каток.

    Каток закатував асфальт уночі,
    але закатувати асфальт — справа делікатна,
    тому ночі не вистачило,
    і каток мусив працювати вдень,
    а за кермом сиділа Асфальтнозакатувальна людина.
    Ця людина натискала на кнопки
    і дивилася в небо.
    Бо хто ж дивиться на свіжозакатаний асфальт?

    Каток давав задній хід, а Паперова людина
    стояла собі біля новозаасфальтованого відрізка дороги
    спиною до нового асфальту.
    Паперова людина дивилася в небо, а потім на вітрину мафу,
    де виставлялися різні пакети з соками.
    Паперова людина вирішувала, який сік купити.
    Нарешті вирішила. Розплатилась.

    На свіжозакатаному асфальті
    виблискувала свіжа брунатно-червона пляма.
    Мабуть, сік був томатний.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Прокоментувати:


  49. Дмитро Дроздовський - [ 2013.02.22 09:37 ]
    Із циклу про Паперову людину
    Поклавши голову в пащу лева,
    Паперова людина чекала,
    Що ось-ось паща замкнеться.
    Гострі ікла встромлять у м’язи шиї.

    Паперова людина чекала,
    Що страждання не буде.
    Що ікла левів такі гострі,
    Що миттєво відріжуть голову від духу.

    У Паперової людини лишився маленький дух.
    Колись духу було більше, але в каліки і дух калічений.
    Колись Паперова людина могла любити.
    А тепер вона боялася і хиталася, хиталася і боялася.

    Паперова людина лише сподівалася, що кінець буде миттєвим.
    Але паща лева не закривалася.
    Ікла закам’яніли.
    Це була паща
    Лева-скульптури.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (2)


  50. Дмитро Дроздовський - [ 2013.02.21 21:05 ]
    Паперова людина
    Грабіжник у розпачі
    Вийняв із грудей серце
    І віддав Паперовій людині.
    Паперова людина була бліда і тонка,
    Крізь неї просвітлювався світ.
    У Паперової людини не було нічого —
    Тільки серце грабіжника.

    У Паперової людини були запалі очі.
    Паперова людина більше не могла їсти і пити.
    Паперова людина весь час мовчала.
    Сказане — було нечутним.
    Говоріння втратило сенс.
    Значення було порожнечею.
    І навіть тире між паузами були нічим.
    Паперова людина розглядала серце грабіжника.
    Воно не вміщалося в її груди.
    І тоді Паперова людина розрізала серце.

    Паперова людина мала гострі нігті.
    Вона мала довгі пальці.
    Паперова людина розшматувала серце.
    Бо вона знала, як це — розшматувати.
    Паперову людину все життя шматували.
    Шматували її країну.
    Шматували її мову.
    Шматували її мозок.
    І тепер вона оглухла.
    В ній задеревів біль.
    Зникло серце.
    Паперова людина більше не говорила.
    Вона могла тільки шматувати.
    Навіть серце грабіжника,
    Який його їй вийняв
    І віддав просто так.
    З розпачу.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (9)



  51. Сторінки: 1   ...   3   4   5   6   7   8   9   10