ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2024.03.28 10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален

Леся Горова
2024.03.28 08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.

Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма

Віктор Кучерук
2024.03.28 05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.

Іван Потьомкін
2024.03.27 22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана. Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху: по президентах чи по тобі самому? Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить, бажаючи добра в майбутнім.

Микола Дудар
2024.03.27 22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра

Микола Дудар
2024.03.27 22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для

Світлана Пирогова
2024.03.27 10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.

А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.

Леся Горова
2024.03.27 08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.

Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,

Лава Вулкана
2024.03.27 07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.

Віктор Кучерук
2024.03.27 06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на

Артур Курдіновський
2024.03.27 00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.

Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша

Козак Дума
2024.03.26 22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…

На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,

Іван Потьомкін
2024.03.26 22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо

Сергій Губерначук
2024.03.26 21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –

Юрій Гундарєв
2024.03.26 19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего

Світлана Пирогова
2024.03.26 10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.

Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,

Леся Горова
2024.03.26 09:08
Так вияснилось небо, ніби погляд
Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих

У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану

Козак Дума
2024.03.26 07:07
Жага наживи – гірше за ганьбу,
яку уже і кров’ю не відмити!
Добра і зла одвічну боротьбу
нащадкам доведеться ще узріти…

Вона згубила не одне життя,
ламала мрії, імена і долі,
стирала найпалкіші почуття,

Віктор Кучерук
2024.03.26 05:57
Всю ніч вовтузився й притих
Причаєно в долині, -
Немов продовжує нічліг
У світлу вже годину.
Уздрівши тільки звіддалі
Світання жар на сході, -
Припав лякливо до землі,
Затамувавши подих.

Володимир Бойко
2024.03.25 21:06
Інстинкт влади – найстрашніший із людських інстинктів. Чималенька країна пишається маленькою гідністю. Ефект стадності спричинений дефектом індивідуальності. Що більші гроші, то приємніший їхній запах. Копаючи іншому яму пам’ятай, що ти не од

Юрій Гундарєв
2024.03.25 15:09
Лава вулкана


Побачив сьогодні в «Актуальному» одразу сім (!) віршів Олени Студникової:
«вулкан почуттів», «думка лавою», «промені слів» тощо…


Приголомшена читацька публіка -

Іван Потьомкін
2024.03.25 13:53
Сходиться люд на площу Суз.
Невдовзі мотуз накинуть на шию,
І я зависну на шибениці тій,
Що сам звелів поставить спішно...
Як усе перекрутилось за ніч!..
Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
«Як

Ольга Олеандра
2024.03.25 09:29
любов тасьмами ніжності натягнута між мною і тобою
весь цей шалений сплав ласки і пристрасті,
відокремленості і близькості,
несхожості і сумісност

Віктор Кучерук
2024.03.25 05:26
Ще тільки березень, а вже
Погожим надвечір’ям, –
Сусідка в гарнім негліже
Завмерла на подвір’ї.
Бентежна й ніжна, як весна
Ця молода і рання, –
Теплом втішається вона
Й своїм прозорим вбранням.

Шон Маклех
2024.03.25 01:09
В Едемі знов зацвіли проліски,
Наче безхмарне посліпле Небо
Знову тикало тремтячими пальцями
В землю м’яку і омріяну.
Час міряють вітряні годинники:
Вітряки стали хвилинниками,
Календариками і хронометрами:
Прийди, Капелло, квітневої ночі –

Артур Курдіновський
2024.03.24 23:31
Я - не жебрак! Я - біженець, панове!
Приїхав я сюди не від нудьги.
Будинок мій на вулиці Чудовій
Вже місяць, як розбили вороги.

А доля, та жорстока господиня,
Мені розбила вщент віконне скло.
Не кидайте мені монети в скриню!

Ігор Деркач
2024.03.24 21:54
Ми ще пізнаємо уповні
зачаєне комічне зло,
що вивертається назовні
як явне ще одне пуйло.
Є паралелі історичні,
але реакції нема...
рішає, нібито, величний
і не відповідає, звично,

Євген Федчук
2024.03.24 17:38
Загубив чоловік воли.
Задрімав десь на хвильку, може,
А воли ті пішли й пішли,
Завернули до лісу, схоже.
Він по лісі пішов шукать,
Доки й зовсім уже стемніло.
Тож уклався під дубом спать,
Бо ходити не мав вже й сили.

Володимир Каразуб
2024.03.24 17:29
Яким було небо легким на пустім стадіоні тоді,
Півпрозора блакить, пам’ятаєш якою здавалась?!
Немов би навмисно подібний намарила тон
До плаття твого, наче колір його вбирала.
Стільки простору, зелені... Хвилі голодних птахів
Здіймалися вгору від туп

Олена Побийголод
2024.03.24 17:07
Із Зеева Дашевського (Ізраїль)

На днях забрів до мене сват, –
такий метикуватий!
Мовляв, невдовзі – Тубішват;
як будем святкувати?..

Я ледь не вистрибнув з холош:

Наталія Кравченко
2024.03.24 13:51
Манячий лабіринт любові.
Він такий чарівний,
Він такий небезпечний.
Там спалахнуть твої та мої почуття,
Та нехай наші почуття нерозділені,
Але ж вони не згаснуть.
На кожному повороті дня
У лабіринті любові вони

Світлана Пирогова
2024.03.24 10:56
На просторах Інтернету
Скаче Галя, мов кобила.
Звідки в неї тая сила,
Дошкуляти всім поетам?

Норовиста і скажена,
Загордилась критиканка.
Їй би чвари, навіженій,

Ярослав Чорногуз
2024.03.24 09:03
Едем уяви родить соловій --
Як щастя зберегти, не зруйнувати?
Візьми себе й на вірність перевір --
За прикладом співочого пташати!

Витьохкує, тоді шука в траві
Гілки дрібні -- гніздечко будувати.
Подрузі - до останнього, повір --

Микола Соболь
2024.03.24 08:38
Небо, чиє ти? Диявола? Бога?
Місто під ранок не спить.
У гучномовці лунає тривога.
Нервів натягнута нить.
Чуєш, як виють вовками ракети
у передсвітній імлі?
Це московити воліють нас стерти
з прадідівської землі.

Козак Дума
2024.03.24 08:08
Часи такі – ведуть сліпців безумці,
а шлях лежить крізь лихо і пітьму.
Іде війна, одне лише на думці –
Чекає що юрбу глухоніму?

Сумні часи негадано настали,
ми розучились думати самі
і віддали майбутнє на поталу…

Віктор Кучерук
2024.03.24 06:03
Березневої днини
Озираюсь кругом, –
Ген ключі журавлині
Поміж хмар над Дніпром.
Як вогні світанкові,
Появились з імли
Ці птахи й празниково
Зазвучало: Курли!..
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Олександр Григоренко - [ 2011.11.19 11:49 ]
    ОсеннеЗимним перезвоном
    ЗимаОсень ЛетоВесна
    перезвоном струн Вселенная
    Ангелы Любви
    в вас Дух Вселенной живет
    шторм надвигаясь неумолимо идет идет...

    В человеке живет абсолютно все
    и не окружение делает его
    а он сам творит свое
    мы же свой выбор сделали
    и сейчас время зажечь маяки любви.

    Всей верностью моей за верностью Учителя иду
    и свои цветы Радости
    как и Он
    тем кто их сердцем не берет
    дар Ом в руки - только возьмите - дарую.

    Это Крест Ом - символом Веры
    Якорь Ом - символом Надежы
    Сердца символ - Любовь Отца и Матери МИРА!
    2011г.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (4)


  2. Федір Незнайко - [ 2011.11.18 14:38 ]
    Шахтарськi очi
    його очі
    чорні-чорні –
    чорніше, ніж ніч,
    яка зоряним простирадлом
    накриває шахтарське селище;
    чорніше, ніж вугіль,
    який він рубає
    день за днем,
    ризикуючи життям
    в шахтах,
    які не реконструювалися
    тридцять-сорок років;
    залишаючи своє здоров'я
    в пронизаних
    вугільним пилом та метаном
    штольнях.


    підстрочник:

    его глаза
    чёрные-чёрные –
    чернее, чем ночь,
    которая звёздным покрывалом
    накрывает шахтёрский посёлок;
    чернее, чем уголь,
    который он рубит
    день за днём,
    рискуя жизнью
    в шахтах,
    которые не реконструировались
    30-40 лет;
    оставляя своё здоровье
    в пропитанных
    угольной пылью и метаном
    штольнях.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Олександр Григоренко - [ 2011.11.15 02:41 ]
    Сенс життя - життя...
    Бобер - будівельник
    його рух до поставленої мети
    дає зміст життю
    сенс життя людини- рух
    будівництво Храму Світла
    творіння Його духовних цінностей в безупинності.
    2011р.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (6)


  4. Олег Гончаренко - [ 2011.11.13 18:51 ]
    ЯВ
    Думка аж рве голову:

    "Розумна людина розуміє,

    що страждання приходять

    всупереч її бажанню!"

    Навіть боязко стало...

    Та це від самоти.

    Нарешті - придоріжний камінь!

    На "мамаї" - з трьох сторін:

    "Адміністрація залишає

    за собою право на зміну

    вартості послуг, у зв'язку

    з інфляцією, змінами у

    податковому законодавстві

    та збільшенням імпортного мита".

    Подорожній, ти тут -

    мов на вії сльоза!

    2005 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  5. Олександр Григоренко - [ 2011.11.08 04:44 ]
    мистецтво
    життя краси природи відчуваєш
    дотиком до її подиху
    у вічному розділенні і єднаннні
    2011р.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (2)


  6. Олександр Григоренко - [ 2011.11.01 20:59 ]
    Вечный Логос
    Человек не был одиноким
    ибо
    он всегда со своим Единым
    Бог есть Вечный Логос
    дверь в бессмертие
    сияет светом золотым
    ГАРМОНИЯ - МИР
    2011г.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (2)


  7. Олександр Григоренко - [ 2011.10.31 23:28 ]
    *****
    Жизненная сила - это Слово
    оно полыхает энергией Огня
    и первым было слово - Бог
    Слово - это красота!
    и Счастье - смотреть глаза в глаза
    ибо прекрасное истинно
    а Истина прекрасна!
    2011г.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (6)


  8. Олександр Григоренко - [ 2011.10.30 20:50 ]
    волны моря...
    холодно и сыро у реки
    зажигаются костры в темноте
    в тумане вьются сетей нити
    и согреваясь
    пьют натуральный кофе рыбаки
    сидит у костра бродячий мальчишка
    раковину к уху прислонил
    он молится
    слушая мелодию седого моря...
    Море по-прежнему в раковине
    ибо оно следует Своей Судьбе
    и оно не покинет ее
    пока в пустыне вновь
    не заплещутся волны...
    2011г.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (9)


  9. Наталя Чепурко - [ 2011.10.23 15:00 ]
    Измена
    Ты не веришь мне, а как же жить без веры,
    Если всё давно в тебе перегорело?
    Жалость только... - низкая подруга,
    Жалость унизительней испуга.
    Может не совсем я заслужила
    Чувств высоких, слов красивых...
    Ни одна теперь земная сила
    Не вернёт мне чистоты учтивой.
    Прав ты: я ничем не лучше
    Той, которая презрением отравила,
    Потому-то тот печальный случай
    Стал для нас почти смертельной силой.
    Я твои надежды обманула...
    И мечты твои, обманутые мною...
    Словно молния, сверкнула и потухла...
    Разразившись над бездонной мглою!..
    Для тебя была я лишь грозою:
    Разразилась громом и светами!
    Видишь разницу с потухшею звездою? -
    Свет её идёт ещё годами.
    Вся твоя беда лишь в отречении:
    Ты отрёкся от былого счастья.
    Тебе много было моего влечения,
    Тебе много было моей буйной страсти.
    Я тебя любила и желала...
    Всё в тебе казалось мне прекрасным.
    Я тогда не ведала, не знала,
    Что со мною можно быть несчастным.
    Я себя нисколько не щадила,
    Всё, что было, отдавала близким!
    Всё, что было: сердце, душу, силу...
    Отчего ж упала так вот низко?
    Ты не веришь? - это твоё право.
    И на то есть веская причина:
    Я окутала себя дурною славой,
    А тебя опутала кручиной.
    Но зачем ты руки опускаешь?
    Прочь бежишь, ужаленный судьбою?
    Разве ты до сей поры не знаешь,
    Что всё утверждается борьбою?
    Ты ведь молод, и красив, и чистодушен.
    Отчего ж расслабился так просто?
    Ты запомни: женщинам не нужен
    "Человечек маленького роста"!
    То, что у тебя душа святая - мало.
    Нужно, чтобы все об этом знали.
    Нужно, чтоб мечта судьбою стала -
    И поступки это подтверждали.
    Всё в руках твоих (как ты понять не можешь),
    Закружи мне голову, как прежде!
    Неужели ты уже не сможешь
    Распалить хоть искорку надежды!
    Я сама тебя встряхнуть пытаюсь,
    Но ты ухмыляешься и злишься.
    Ты не веришь - я прекрасно знаю.
    Но не верить в счастье - это слишком!
    Как же можно строить не надеясь?
    Не надеясь на исход счастливый?
    Ты прости, но я-таки насмелюсь,
    Я насмелюсь обозвать тебя трусливым!
    Ты от страха очи закрываешь,
    Когда я пытаюсь объясниться:
    Тебя жгут слова, ты точно знаешь, -
    Они снова могут повториться.
    Я выпрашиваю твоего участия:
    Говорю слащавыми словами,
    Наполняясь неуемной страстью-
    Одержимость встала между нами!
    Я давнолюбви не ощущаю-
    Себя женщиной неповторимой.
    Может быть поэтому (не знаю),
    Я тянусь за звездочкой незримой...

    1989 год


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  10. Павло ГайНижник - [ 2011.08.15 18:44 ]
    БИЛИНА ПРО СТАТІ
    БИЛИНА ПРО СТАТІ

    Ми йдемо до річки,
    А вона завжди від нас тікає.
    А ми приходимо, здоганяємо її
    І насолоджуємося в ній...
    Їй боляче, бо по душі її ходимо,
    Ступаючи в нюю, каламутимо
    Намулом нашим земним
    Її чисту душу,
    А коли вона звикає,
    Приймає нас, пробачає
    І дарує ласку свою,
    Ми, награвшись доволі,
    Виходимо з неї,
    Знов наступаючи ногами
    На підвалини її теплá,
    На дно душі чистої...
    І вона знов тікає,
    І не може втекти,
    Бо надто милості в ній,
    Бо душа в ній кінця-краю не має.
    Їй залишається лише плакати.
    Постійно плакати
    Й мокрою бути з цего.
    А ми ж так любимо цюю мокротy.
    Сльози її прісними стали довіку,
    Бо солі вже не вистачило в очах
    На наші насолоди...
    А нам так хoроше ловити те,
    Що від нас тікає, ніжити того,
    Кому ми небaжані,
    Покидати тих,
    Хто дав насолодитися собою
    І прагне кохати...

    Павло Гай-Нижник
    22 червня 1991 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Олександр Григоренко - [ 2011.07.26 22:09 ]
    Сознание Единства
    Мир живет в поворотном моменте 3емли.
    Великий Дух связан с нами-
    это узы глубокой близости.
    Реальность, в которой живу я,
    вполне понятна для меня.
    Реальность, в которой мы живем,
    гараздо глубже, чем нам кажется.
    Твердынею Вечность в изгибах Беспредельности:
    в слиянии вертикального и горизонтального пути.
    Стражники Млечного Пути в служении-
    с любовью нашей Матери
    и с помощью нашего Отца.
    В позитиве мыслеслов преобразится мир.
    Вернется он в Сознание Единства-
    Царство Божье: МИР, ЛЮБОВЬ И КРАСОТА.
    2011г.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  12. Сергій Гольдін - [ 2011.07.08 23:30 ]
    Міста грішних.
    Содом та Гоморра майже поруч:
    На вказівнику не більше півсотні.
    Якщо добиратись авто –
    То менше години.
    Шлях до Ніневії – море та пустеля,
    Болота і бескиди гір,
    А потім три дні через Дике Поле
    Разом з чумаками.
    Кажуть, в те місто заходить пророк
    На ймення Йона.
    Від його слів зволожуються очі
    І стискається серце.
    І вже не будеш тим,
    Яким був досі.
    Нам треба залишити Тир та Сидон,
    Нам треба витравити в собі Капернаум,
    Нам треба втекти від самих себе,
    Бо інакше нас таки перетравлять
    Міста грішних, міста нашого сьогодення.
    Содом та Гоморра завжди поруч:
    На вказівнику не більше півсотні.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (5)


  13. Роман Голіней - [ 2011.06.20 07:17 ]
    ***
    Чом Ви, Мамо, на квіти так пильно задивились?
    Дивлюсь, як на пелюстках зморшки з’являються.
    А навіщо Вам це?
    Бо не можу їх бачити на твоєму чолі.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  14. Олександр Григоренко - [ 2011.06.20 00:00 ]
    Воссоздание утраченых знаний
    город ночной умывается нитями дождя
    в душе благоухает радость - тишина
    в тишине приходит ясность ума
    и рождается чувство смирения.

    спадает занавес илюзий реального
    открывается в небе окно истины Счастья
    магнитом Любви Космического Христа оно
    возносит феерверком Пламя Великого Центрального Солнца.

    маяки во тьме духовной зимы
    те кто сотворен из космической пыли
    они включили мне свет во тьме
    Боже! Твой блудный сын возращается к Тебе.
    2011г.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  15. Роман Голіней - [ 2011.06.16 13:50 ]
    ***
    Я – дитина!
    Домалював фантазії роги
    й злякався.
    Напевне дитина.

    Я – юнак!
    Домалював фантазії обличчя
    й закохався.
    Напевне юнак.

    Я – молодий!
    Домалював фантазії ноги
    й заблукав.
    Напевне молодий.

    Я – дорослий!
    Домалював фантазії кулак
    й стійко терплю її побої.
    Напевне дорослий.

    Я – старий!
    Домалював фантазії роги
    й регочу з неї.
    Напевне старий.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  16. Роман Голіней - [ 2011.06.15 20:27 ]
    ***
    Одягла сина у вишиту сорочку,
    Спровадила до нареченої,
    Сіла, а голка й досі руки коле...


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (30)


  17. Роман Голіней - [ 2011.06.13 11:35 ]
    На весіллі
    На твоєму весіллі
    Гори додолу втоптали,
    Черевики подерли
    І росою їх напоїли.
    На твоєму весіллі.

    Ти, калино,
    Намистини червоні
    На груди лебедині
    Зронила,
    А одну намистину,
    Та й за пазуху.
    На твоєму весіллі.

    Віддай, пастуше, ягня,
    Віддай, небо, зірку,
    Щоб не забувала
    Пара молода,
    Коли гірко.

    На твоєму весіллі
    Дівчата сльозами діл поливають,
    Щоб пилюка за ногами не бралася,
    Коли коломийка тобі коси заплітає.
    На твоєму весіллі.

    А ти така молода, як ягода неспіла,
    Не поспіла, та й стемніла,
    Уже коштувати можна,
    Кому солодко,
    А кому гірко.

    На твоєму весіллі
    Роси, як сльози,
    А сльози,
    Немов житом посипано
    На довгу дорогу
    Гірку.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  18. Роман Голіней - [ 2011.06.13 11:26 ]
    Кладовище Караїмів під Чофут-Кале
    Кам’яні сади
    без застиглого сторожа,
    який знайомий
    із місцевими примарами…

    Сонце випалило більше знаків,
    ніж існує звуків,
    бо дієслова до історії
    перманентні…

    Кам’яні сади не цвітуть,
    щоб їхні сліди не вистежили
    людомудри із лупами…

    Стеблини-антени трав
    транслюють музику цикад…

    Життя записане на волосині,
    що летить по вітру…


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Олександр Григоренко - [ 2011.05.14 02:28 ]
    Наставления родителей своим детям
    Светом знаний свой разум озаря,
    Покоришь вершину эго - самого себя.

    Все, что вокруг - суть целого Единого.
    Будь ко всему готов всегда,
    Чтобы человека защитить тобой любимого.

    Справедливости внимай, уверовав - поли старанья.
    Не знаеш -восполняй пробелы знанья.

    Вокруг себя добро твори,
    а с негатива примера не бери.

    Коль мудрых знания тебя ведут,
    Твой труд и вера к цели приведут.

    Благо мудрости возьми
    и мудростью возросшей
    в мир верни.

    Если хочешь в Рай - зависть и злобу отстраняй.

    Познавая мир вокруг себя,
    Познаешь глубины самого себя.

    Помни, Зло бесплодно, оно дать обещает,
    А на деле - забирает и уничтожает.

    Не прячь души добро,
    что подаришь - то твое.

    Счастливы друзья - счастлив и я.

    Гнева ропот на устах толпы -
    разрушитель Храма Христа во Плоти.

    Вечность Бога - бесконечное Время Творения.

    Доброе слово воде скажи,
    Ибо сам состоишь из Воды.

    Какой чистоты произносящего слова, такова и его жизни судьба.

    2011г.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  20. Нико Ширяев - [ 2011.04.21 15:13 ]
    Дежавю
    Ну что вы хотите, черт побери,
    От этих лихих поэтов.
    В джинсах молоденькая Ахматова
    Идет на стрелку.
    Конечно, немного виляет бедрами
    И с сигареткой.
    Конечно, идет в "Собаку",
    Конечно, эмо.

    2009



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  21. Василь Кузан - [ 2011.04.18 21:50 ]
    За мить до смерті...
    За мить до смерті. Ні – за міліметр
    Авто до тротуару зупиняється.
    І страх проймає всіх, і крик повис,
    Мов ніж. Межа мереживом гойдається
    Перед очима вічності. Авжеж!
    Якби не встиг, чи гальма спрацювали
    Не зразу, із запізненням – таки
    Мене б уже… Тебе б уже… Спросоння
    Кричатиму сьогодні. Це «Порше»
    Не вперше так розходиться із глуздом.

    Круті понаїжджали. Ось тобі
    Торпеда на дорозі… Нині все
    Не так. Не той. Не склалося. Не треба
    У відчай падати, сльозами в страх текти
    І марно накликати Божий гнів.
    Все обійшлось. Він зупинився. Може
    Це янгол-охоронець на плечі.

    М’ячі футбольні котяться у лузи
    І лузає насіння день весни…

    Наснишся ти. Наснися! Вже сьогодні
    Відходить у історію. А ти
    Мене рятуєш думкою і словом.
    Молитвою? Коханням? Світлом сну?

    Тримаєш, бережеш ключі від раю
    Тому, що ти мій ангел на плечі.

    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (17)


  22. Олександр Григоренко - [ 2011.04.10 18:54 ]
    Мечта садовника...
    После долгого зимнего сна пробудилася природа.
    Садовник в минуты уединения с ней молвил:
    "У меня есть мечта".
    Взяв посох "Вера" и суму "Смирение"
    Отправился в далекие края...
    Путешествуя много лет, он осознает,
    Что туда, куда прыйти он хочет,
    Он все-таки прийдет.
    Садовник в Пути увидел сад,
    А в нем церквушка.
    Двери открыты. Решение принято: войти.
    В церквушке тишина. Горит свеча.
    Взгляд сквозь пламя свечи открывает книгу Жизни.
    Слышны вибрации лепестков-колокольчиков Божьего Храма.
    Легкое головокружение и Пустота...
    Ангел шепчет ему :"Отдай все: высоты,
    Что именованы Бесконечным Светом,
    И глубины, называемые Бесконечной Тьмой.
    Тебе ведомы и несчастья других людей,
    и их одиночество, неудачи и разочарования,
    Преследущие большую часть человечества".
    И садовник преклонив колени благодарит Бога:
    "Спасибо Тебе, Господи, за Жизнь и Свет:
    Обильные, полные и свободные,
    За совершенные и безграничные богатство и власть,
    За безусловную свободу".

    В саду белым снегом гвоздики.
    Все, что казалось сложным,
    Стало простым и милым,
    Когда двое единят свои духовные силы.
    Дорога легка, и дверь в церквушку Гора
    всегда открыта.
    Мечты сбываются.

    2011г.




    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  23. Володимир Сірий - [ 2011.04.05 14:25 ]
    Калина
    До крапельниці калини
    Підключена українська душа
    Від знемоги зціляти
    Зневажену правду
    І від лейкоцитів високих брехні
    Очищати сумління слабе

    Пісенні рядки
    Про цілющу властивість
    Червоного дива землі
    Немов терапія високого духу
    Ладнає проломи у мурі
    Свідомості блудних синів

    Жертовною кров’ю
    Насичений кетяг огнистий
    Холодні долоні снігів обпікає
    І в сиву морозяну ніч
    Палає надією сонячних днин ярових

    Поникнуть дуби явори клени буки
    Покриються млою заплакані верби вночі
    Зміцнятимуть душі і стомлені руки
    Калини корчі

    05.04.11.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (14)


  24. Тетяна Бондар - [ 2011.03.17 10:49 ]
    ***
    ...Страшно
    відчинити двері і впустити КРИК,
    вибігши на чийсь біль
    із затишного дому в ніч.
    ...Страшно
    дивитись в порожні зіниці сліпому,
    такі порожні, що схожі
    на дві всохлі червоні ями.
    ...Страшно
    стрибнути у прірву –
    хоч вона лише уві сні…
    ...Страшно
    довіритись будь-кому повністю,
    простягши на долонях
    свої оголені болі.
    Так страшно…
    АЛЕ
    жити із чорною цяткою в серці,
    що, наче нафтова пляма,
    розповзається,
    огортаючи зсередини
    чорним масним
    ЧИМОСЬ
    – ніби протимікробною плівкою –
    душно.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (9)


  25. Милослава Білецька - [ 2011.03.13 14:11 ]
    За віщось
    Земля не здригається, табу щебетінню
    Все лускає, плавиться, тріскає грохітно
    Заринулось в попіл, розчинилось удалеч
    Й схоронилось уламками гір
    ----------------------------------
    Він якось пищав, ніби лоскітно пір'ю
    Від пестощів променів, що висли з-під пустки, -
    Там мало повітря, занадто тяжке
    Він зараз лежить десь ніде близько далечі
    Він робить зусилля не в'їстись у біль
    ----------------------------------
    Скаржна екзистенція розтеклась по фундаменту
    Забруднює камені, готові до пекоту
    Вже звуки замовкли, лун є лише внутрішньо
    У когось. У чогось. Напевно. Не тут.
    Небо відірвало сонце.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Нико Ширяев - [ 2011.03.13 11:37 ]
    Несчастный случай
    Принцем у эльфов
    Был необычный малый.
    Только увидел Дюймовочку,
    Сразу и говорит ей:
    "Милая, милая девушка,
    Будьте моей женою,
    Будьте моей женой,
    А не то погибну".

    В общем, Дюймовочку
    Можно понять, конечно.
    "Тут, мой любезный,
    Минимум, нужно думать".
    Принц неуемный,
    Ждавший всего и сразу,
    Раз - и того. И, смешные,
    Рыдают эльфы.



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  27. Сергій Гольдін - [ 2011.03.12 15:25 ]
    Музей атеїзму.
    Макет луноходу. Такий апарат
    Був на Місяці і не вгледів Бога
    (Уяви машину, що відчуває Любов).
    Супутник летить в той бік,
    Де колись містився вівтар,
    Неначе гарматне ядро поспішає
    Зруйнувати основи буття
    (Що вони хотіли підкреслити,
    Крім власного безумства?).
    Кістка давнього ящера,
    Що старша за Божий світ
    На сотні тисяч сторіч
    (Це ж треба! Хтось вираховує Час
    Краще за Бога).
    Тільки дорослим я зрозумів,
    Чому опиняючись тут,
    Відчував недоречність
    Того, що навколо.
    Мабуть, гидота облудних слів,
    Що так довго лунали
    Під склепінням величного храму,
    Вимагає важкої праці
    Упокорення та покаяння.
    Розділена навпіл церква
    Плаче перед Господніми очима.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (2)


  28. Любов Бенедишин - [ 2011.02.25 18:13 ]
    Первоцвіти
    Вони народжуються першими.
    І помирають першими,
    приречено хилячи голівки
    на святковий вівтар краси, –
    кому як судилося –
    хто в іскристому кришталі,
    хто у вишуканій порцеляні,
    а хто – у гранчастому склі…
    Бо вони – первоцвіти.
    Любов до них
    така незмірна і буденна,
    що кожної наступної весни
    їх стає на планеті
    все менше і менше.
    Щорік
    із початком сезону
    квіткового полювання
    їх заплановано визволяють
    із рук підступних браконьєрів
    у хустинках і картузиках.
    …А потім,
    задля високої мети
    збереження природи,
    підошвами казенних черевиків
    знавісніло розтоптують
    беззахисні тендітні стебельця.
    І ніхто,
    крім землі і неба,
    не помічає німого благання
    у сповнених подиву і жаху
    пелюсткових очах:
    «Зупиніться!
    Ми ж іще живі…
    Дозвольте нам
    померти
    красиво!..»

    25.02.2011





    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  29. Латишев ДеТісЛ - [ 2011.02.18 03:31 ]
    гарнюня
    пригорни мене холодно
    до облізлої шкіри зацілуй
    вироди любов вистрадано
    я пеклом ладен заплатити ціну
    за-колихай
    музикою спорожнілих келихів
    твоєї крові отруйна ніжність
    солодка заборона усіх гріхів
    нехай горить у своїй вічності
    і все заради чого у ніч твоєї зради
    залиш мене у смутку
    шукатиму відради
    покличу смерть
    прийди...

    17.12.10.
    04:45


    Рейтинги: Народний -- (4.81) | "Майстерень" -- (4.72)
    Прокоментувати:


  30. Милослава Білецька - [ 2011.02.12 12:35 ]
    Немає назви, Нічого немає
    Мене втішає твоя безкомпромісність
    Твоя невблаганність, твоя неприпустимість
    Твоя вимогливість до своєї мене
    Це зводить кудись до неба, у глибоку невпинність майбутнього
    Що вже зараз щодень випивається маленькими дозами
    З кришталевого та нетьмяного від зубрськості шкла
    На сніданок, це додає апетиту та енергії
    Оптимізм вже отримав від цього наркотичну залежність
    У нього нині прихід, тому щось і пишеться
    Невлучне і неактуальне, звісно, та хіба це колись і комусь було важливим?
    Велике бажання засадити когось у табір помучатись
    Не себе, природно, а об'єкта з-підлобних знущань, істинної злості нутра
    Проти всіх і вся, але щоб було поетично та цікаво,
    Не на все життя, тільки на обрубок
    І смоктати ту лють проти себе, і вбирати той надлишок жовчі
    Що ехом віддзвінчується в клятій стократ німбами аурі
    Привласнити на правах законного володаря-барбара-сукуба
    Пересердя, затлість, ворожість та любощі
    А страждання віддати злиденним, хай смокчуть безм'ясі кістяки
    Ось так твої чесноти мною винуждені.
    А ти казав, театр. Це - містерія, і ти там - вседержитель!
    Базовий словник епітетів на твою честь почав пліснявіти
    Від вад зору, що запускають туди один за одним
    Хроб'яцтво, витримане впродовж десятиліття в джерелі оніризму
    Вони оживають потроху від повітря, прочахлого гноєм видихів
    Що час від часу приходять і до тебе в гості з нутрощів серця Іншого.

    2011, лютий


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Латишев ДеТісЛ - [ 2011.01.18 06:43 ]
    18+
    після полоскання мізків алкоголем
    схожий на еротику дорослої розваги
    чи ти не бачила мене ще голим
    то і не звертай уваги
    сміється тягнеться до шиї
    злизати все лукавство ночі
    на пам'ять шрами залиши
    про дикі ігрища - вовчі

    в моїй сорочці мовчки
    зробити кави з ромом покурити
    у нас єдине - схожі звички
    у що можу ще повірити...
    11.12.10.


    Рейтинги: Народний -- (4.81) | "Майстерень" -- (4.72)
    Прокоментувати:


  32. Юрко Пантелеймон - [ 2011.01.17 12:42 ]
    гість
    Море заплямоване прогресом.
    Вічне мистецтво стало сучасним.
    Листя золоте переплавлено на попіл.
    Люди добрі йдуть у владу.
    Правда - непроханий гість!

    2010 р.Б.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Любов Бенедишин - [ 2010.12.19 20:49 ]
    Повстання
    Колись давно-давно
    вони виколисували
    в глибинах власного лона
    красу ЖИТТЯ.
    Гойдали на лагідних долонях
    білосніжне латаття надій,
    стрімко несли вдалеч
    найзаповітніші мрії.
    А ще...
    годували і напували
    тих,
    хто прирік їх згодом
    на неминучу загибель.
    Тепер,
    приречені і хворі,
    вони таять у собі
    жагу помсти
    і загрозу СМЕРТІ.
    Бо надто довго терпіли!
    Їх отруювали і перекроювали.
    А вони - терпіли...
    Їх осушували і спустошували.
    А вони - терпіли...
    Зневажали їх природу
    і забруднювали нечистотами
    джерело душі.
    А вони - терпіли...
    Сьогодні
    їхнє терпіння виходить з берегів.
    Коли більше нічого втрачати,
    хвиля обурення -
    мутна і нестримна!
    ...А ті,
    що завдали їм стільки страждань,
    розгублені та налякані,
    наївно називають повенями -
    ВЕЛИКЕ ПОВСТАННЯ РІЧОК.

    2010


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  34. Промінь Сонячний - [ 2010.12.10 10:35 ]
    Містерії ПМ
    акт І, сни

    Сон. Сниться - в мене голуб листоноша
    З ним бандероль, в ній - хом'яки чаюють
    І натякають недвозначно мирно
    На щось, чого відмовити не зможу

    І сниться знов мені що cosa nostra
    Цькують мене маленькими дрючками
    Ось зараз вийму я свою катану
    І буду бавитися у Катані

    І далі сон - приходить кіт Матроскін
    Та запевня що цар всія Русі він
    Сідаєм з ним читати рідний кодекс
    По тому йде він. В нього зламана гвинтівка.

    акт ІІ, пробудження

    Я - промінь сонячний, міра любові,
    Це - маніфест людини живої!

    Áгов музúки, письменники áктори,
    Словом митці а також аматори!
    Досить вже жовч і слиз випускати!
    Чи не пора нам калину здіймати?

    Чи не пора нам народ веселити?
    Досить вже скверну і злість боронити!
    Звідки візьметься духовна прогресія?
    Досить сопельок у темних поезіях!

    Я промінь сонячний, я - декларація:
    Дайте нам віри а не провокації!

    Ходять вночі зачіпавшись за дроти
    Чи то скінхеди чи то патріоти,
    Молодь що п'є - оце згуба нації!
    Краще даруйте дівчатам акації.

    Гей! Порногрáфи! В свою полігрáфію
    Ви вітчизняну впустіть географію:
    Гори, ліси, ріки і пасовиська!
    Вічна любов у серці - не втомиться!

    Я - промінь сонячний, я - ультиматум:
    Дайте надії - нас стане багато!

    09.12.2010


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Марія Гончаренко - [ 2010.10.26 22:21 ]
    Тінь Пікассо у Харкові
    на п’ятнадцятому поверсі готелю “Харків”
    сиджу за столом заваленим паперами
    в позі „мандрівних гімнастів Пікассо”
    і
    з незбагненним почуттям
    що сповиває мене смутком
    дивлюсь у вікно
    де золота панорама міста
    обертається в часі так повільно
    що й Холодна Гора
    видається нерухомою
    відчуваю цей часовий потік
    включаюсь
    у щільність зв’язків між речами
    прозорію
    пронизую простір
    встигаю побачить
    як земний небокрай
    зірницею спалахнув
    минулим
    зниклим назавжди


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  36. віталій рибко - [ 2010.10.24 20:21 ]
    ...порбки у бундесі
    ти кажеш що у всьому виною пробки у бундесі
    бо тоді час лякає химерним плином
    хотів не видавати старечої мудрості
    хоч мав на душі щось східне з часником і полином

    до кордону було вже не так далеко
    я був за кермом п*яту годину поспіль
    ти була весела ти була під креком
    ми ділили бізнес і готельну постіль

    ми мали позаду пів року голоду
    в районах де навіть вогні змертвіли
    де ти втрачала себе ще замолоду
    де тебе купували турки-дибіли

    ми мали на двох твої зелені очі
    великі і світлі мов тенісні корти
    як на мене то на них і велися охочі
    а ще ті два підпільні аборти

    тепер же ми поверталися цієї гожої днини
    я - до друзів й боргів, яких не позбутися
    ти у Вінницю до мами й малої дитини
    щоб до них вже не повернутися


    Рейтинги: Народний -- (5.3) | "Майстерень" -- (5.05)
    Коментарі: (2)


  37. Сергій Гольдін - [ 2010.10.22 23:36 ]
    Скіфська баба
    Це ж треба! Зірвати з місця скіфського істукана, перенести його на Полісся і поставити поруч провінційного музею.
    А було колись! Натягав тятиву пружного лука. Мов погляди пекучі, летіли стріли в груди звитяжців великого Дарія, царя царів. І кимерійки знадливі, і горді сарматки, що народжуються верхи, шепотіли ночами про свої забаганки. І знову треба в похід: здобувати тканину і злото, задовольняючи примхи красунь темнооких..
    Стоїть собі скіфська баба, бачить байдужих, в серцях яких задихнулась цікавість. Прищаві підлітки погладжують її холодне черевце і сміються, не зважаючи на акінак при поясі.
    Душа царя плаче за летом коней, за своєю забутою славою, за гуком вершників, що невдовзі зійдуться в кривавому бойовищі. Дощ травневий змиває ті сльози, що напувають кульбабу, яка нудьгує за сонцем. Старий сторож приходить вечорами розрадить самотність царя, звертається, наче до померлого брата, розказує бувальщини, від яких здригається камінь.
    Коли помре цей сивий поліщук, то стане брилою і вітер віднесе обох старих далеко на південь і залишить на межі лісу і степу, і полетить далі, аж до Понту, будити привид Назона Овідія, щоб оспівав цю дивовижну природу.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (1)


  38. Володимир Ковчак - [ 2010.09.24 23:43 ]
    ПОЕМА ПРО СЛАВНОГО МУЖА НАШОГО ЧАСУ РОДЖЕРА ЯКУЦА, Або – ФІЛОСОФ ЗА СТОМАТОЛОГІЧНИМ КРІСЛОМ

    Університет то гігантський риболовецький човен наповнений диваками
    і пройдисвітами які возсівшись на кафедрах і нап׳явши на голови
    шапки-конфедератки пливуть у майбутнє на повні легені
    вдихаючи аромати смакуючих візій і мрій про неосяжні континенти

    з університету потрохи відлущується штукатурка як луска несвіжої риби
    гниття починається не лише з коридорних нутрощів і буфетів
    і аудиторій а й з голів із серцевин головного мозку із нейронів
    отих дрібних клітин що продукують поживну енергію життя

    маємо рештки тіл та душ славних предків і носячи їх за плечима у торбах
    радіємо надбанню що маємо трохи отих професорських решток
    перетворюючи їх ледь чи не у мощі а достойних імен нашого часу
    або немає
    або ж їхні літери слабо видніють
    і непотребніють

    до достойних імен написаних українською кирилицею
    варто відмітити ймення такого собі професора філософії
    в національному університеті
    професора роджера якуца

    отой самий якуц роджер
    він ще розповідав про дивовижне пробудження
    від нестерпного сну встановлення буддою а відтак
    відтоді відсвятковує пам׳ятну дату якогось так квітня і року якогось
    опісля року 2004 звісно

    глибоко задумується дивиться в одну точку на стелі
    вдихає на повні груди атлета квітневого повітря
    знову глибоко задумується і дивиться в одну точку на стелі
    заново читає один і той же буддійський текст (санскритом)
    чи добрячий уривок Кантового твору (німецькою) чи діалог Платона
    на давньогорецькій мові оригіналу
    бо як стверджує роджер якуц всі філософські твори слід читати
    на мові котрою він був створений

    глибоко задумується дивлячись в одну точку на стелі
    переставляє масивні з червоним і чорним каменем
    масонські перстні зі справжнього срібла з одного пальця на інший
    і знову глибоко задумується дивлячись в одну точку на стелі
    виголошує невідомою мовою ритуальне заклинання грубим
    грудним дидактичним голосом ще раз глибоко задумується і дивиться
    в одну точку на стелі починає пристрасно займатися коханням
    а опісля вже вкотре глибоко задумується
    продивляючись в одну точку на стелі

    нарешті він встає з ліжка заварює натуральну каву п׳є її невеликими
    ковтками щось ретельно думаючи і дивиться в одну точку на стелі
    вдягається закриває вхідні двері йде на лекційне заняття

    на декораційних поламаних годинниках третя година ранку
    хоча часу звісно і не існує зовсім

    а на стелі залишається і починає дивувати отвір із гладко
    відполірованими внутрішніми стінками мов би прорізаний
    алмазним сверлом і коли хто-небудь із гостей
    розпитує про дивну природу отих гладеньких отворів
    роджер якуць таємниче усміхається
    і сором׳язливо ховає погляд як бешкетний хлопчак
    що ночами виграє свій поган-рок на поганській гітарі

    о худорлявий спраглий студенте що рипаєш дверима то туди то сюди
    і набрався хоробрості прийти на лекцію
    славного роджера якуца вже якщо прийшов то проходи
    розстелюй свого килимка клякай на коліна слабкі і безсилі
    і відбивай обрядову кількість поклонів бо ти прийшов
    бо ти що не достойний такої лекції намірився і прийшов сюди
    о хоробрий і повен мужності спраглий студенте

    про нього повідомлялось в подавнілих
    журналах ви встигли забути про все затьмарені квитанційними оплатами
    і в одній із тих історій в першому числі древноьго альманаху
    йшлося про відбування дій котрі хтось назве ілюзійною витівкою
    хоч ілюзійним витівкам властиво іноді бути причетними до сущого
    якнайвагоміше аніж задекларована візія загальпостолитої реалії

    і отже в одній із тих витівок котрі ви звісно волієте назвате ілюзією
    доблесний муж роджер якуц прибуває на урочистий бал влаштований
    на честь прибуття закордонного гостя і немає жодного наслідку як звали
    того гостя на честь котрого влаштовували бал назвіть собі його
    як вам завгодно карлом левом чи фердинандом а вагомість тут має те
    що бал вже в повному розпалалі присутні жирними і масними бідборіддями
    доїдають запечену на вогнищі соковиту баранину хоч меню тут також не важливе

    а роджер якуць у дивовижній з׳яві займає почесне місце поряд із послом
    гості смакуючи наїдки і вино веселяться і танцюють і тільки роджер
    сидить собі посмутнілий і не тішить його ні вино ні наїдки смачні
    дивиться на все сумовито і шукає чогось утішного та не знаходить

    декораційний годинник продовжує відрізувати час на циферблаті
    і показує надщербнуті цифри а згодом понадтріскувані літери

    що відбувалось того вечора в стінах середньовічного замку
    далеко на захід до середземного моря повідомляти і розміщувати
    для загалу у цьому тексті заборонено літеретурними ревізорами

    (роджер після того вечора довго плакав
    це і є вагомим)

    дозволилось лише повідомити що роджер якуц від того моменту почав володіти
    дивним зеленкуватим світлом і дивує ним студентів
    декотрі навіть ображаються і починають ходити насуплено
    мовляв що це він мені світлом зеленкуватим підсвічує
    та роджер на це лише усміхається і прямує далі

    ось так повідомлялось в якомусь давньому пожовтому журналі про прихід
    роджера якуця на простори національного університету

    в цьому химерному і дивакуватому човні навіть сам пан
    почесний ректор національного Університету як човняр завзятий незвичайний
    погорбившись бігає відкриваючи двері то до одного кабінету то до іншого
    збичає у викладачів ліценціятів студентів практикантів
    бакалаврів маґістрів маґістрантів аспірантів докторів і докторантів
    а також в доцентів асистентів і кандидатів

    цукру шоколаду цекерків солодкого печева мандарин апельсин
    бананів меду горіхів ізюму кураги чорносливу фініків інжиру халви
    здобних бабок булочок круасанів рогаликів з повидлом
    й інших солодощів каже вони йому потрібні

    і потім підкрадається відкриває аудиторію і тихо боязко підкладає
    назбиране під кафедру роджера якуца щоби здивувати його
    і щоби задобрити його як місцевого божка що виконує якусь необхідну
    і надто сакральну функцію на цьому олімпі

    пан почесний ректор національного Університету
    переживає щоби він доблесний муж роджер якуц таки не образився
    на оту мізерну професорську платню на телепнутих колег та студентів
    не плюнув голосно гримнувши університетськими дверима
    і пішов геть із цих насиджених і нагрітих масивними сідницями викладацьких місць

    пану почесному ректорові національного Університету куди краще
    за всіх відомо про постулати причинової необхідності
    відомо що у кожному навіть зачужеложеному човні
    всі мають бути на своєму місці при відсутності одного пливучість судна
    може бути порушена і втрачена

    йому мали б узазалі видати інше крісло
    відмінне від крісел інших кафедральних професорів філософії
    то мав би бути ледь чи не трон оббитий оксамитом
    і університетський титул високого викладача університету
    який зумисно не видавався
    хоч пан почесний ректор хотів таке втнути але його відмовили
    інші ж професори філософії також би захотіли такого звання
    почали би квилити ревіти заходитись сльозами
    битись в конвульсіях нити над душею погрожувати піти з посади
    і тоді титул верховного довелось би видати всім

    для роджера якуца пригоди починаються вже з коридорів
    масивної університетської будівлі зрештою для роджера
    пригоди і не завершуються пригоди тривають вічно
    наздоганяючи як захекані пси з висолопленим язиком
    на кожних закамарках чи то міста чи власного дому чи своєї свідомості

    то тільки диваки думають що в університетських аудиторіях
    немає життя то тільки диваки думають що
    життя взагалі не існує як таке щоби мало існувати
    і воліють заперечувати його воліють стверджувати що перший
    прояв життя чи живучості лише побічна дія затьмарення розсудку
    галюцинація перешкоди в мережі фантасмаґорія вигадка прагнення

    то тільки дурням не хочеться помічати що
    насправді там киплять свої власні диковинні прерії і немає
    ніде ані найменшого місця де вони б не кипіли
    і ставка іноді надто дорогоцінна аби отак все просто покинути
    махнувши рукою

    і вже після чергового читання лекції роджер проникає
    до кафедри а кафедра порожня лише одиниці сумлінно
    виконують нелегку роботу неспішно переодягається у ґумові
    чоботи розміру 45-го з високими халявамив армійський комбінезон
    кольору хакі (ненароком знаходить в шухлядці кілька шоколадних
    цукерок усміхається розгортає одну з׳їдає інші ховає в кишені)
    рюкзак на плечі на голову накладає бриля
    відкриває двері в коридор роззирається в коридорі нікого
    вибігає з кафедри і миттю шусть в найблищу аудиторію

    направду то тільки диваки думають
    що в університетських аудиторіях немає життя

    а там
    о доблесний лицарю сучасного часу
    о хоробрий плачучий воїне
    а там в тій аудиторії безкрайня простора галявина
    і величезні бур׳яни сягають колін утруднюючи ходу
    і комахи не дають спокою постійним пищанням
    і все кишить якимись чудернацькими тварями

    роджер якуц вдивляється могутніми блакитними очицями
    в далекий горизонт щось вбачає далеко на видноколі
    і йде швидким кроком перестрибуючи то через
    розз׳явлену пащу крокодила то оминає одурманюючу і п׳янку квітку
    з велетенськими відкритими пелюстками така б за раз проковтнула
    роджера разом з ґумовими чоботями і тельбухами
    та він стритно дає собі ради усюди

    на шляху він втрапляє і на в׳язке болото і на отруйні випари метану
    і на змій а ще також дракони бритоголові
    гідри помадомащені гарпії з гарпунапи медузи райтузи скажені їжаки
    скажені лисиці і вовки рогатих биків безрогих оленів
    і ще якась дивна смердючка трапилась йому на дорозі
    хоча всі потвори не настільки важливі аби двати їм право
    на існування і детальний опис і реєстр в якому відмовлено

    роджер якуц стомився і краплі поту виступили
    у нього на лобі він здається присів трохи перепочити
    але ні він уже прийшов то була гарна галявина освітлена сонцем
    з акуратною здавалось майже газонною травою

    то саме та галявина на котрій якось на вогні запікали яблука
    і говорили на санскриті про незбагненні речі обабіч жаріючого вогню

    роджер напився води пообідав невеличким яблуком
    аж тут підійшов пан кант в чорному смокінгу чемно кивнув головою
    потиснув усім руки він щось приніс

    маленький метушливий його рухи і дії були злагодженими і чіткими
    а очі бігали то там то тут шукаючи опори щоби зачепитися

    роджер запропонували йому яблуко той уважно на нього подивився
    гарячими сяючими оченятами

    відмовився

    і почав кант метушитися понабирав звідкись цегли щебеню каменю
    цементу піску дроту дощок цвяхів вапна деревини
    черепиці скла віконних рам дверей вхідний і міжкімнатних
    багато різної фарби кахелю залізяччя і ще якісь меблі
    кухонне начиння а звідки в нього втільки всьго
    загадка для історії філософії до кінця своїх днів вперто не признавався

    поскладав все це на величезку купу і постійно переміщував її
    казав що то та сама необхідна систематизація
    очі горіли ідеєю він був повністю відданий заняттю
    коли завершив потер руками і мружачи очі і постійно підправляючи
    останні деталі сказав

    ось непобудований будинок

    і це таки був будинок хороший і непобудований

    роджер впродовж того часу уважно спостерігав по завершенні
    підійшов порозглядав іноді навіть схвально киваючи головою
    і виказав кантові свою подяку

    роджер поглянув на сонце
    і час був аби вирушати запропонував кантові піти з ним
    та кант відмовився може й хотів піти та відмовився
    та роджер не став із ним панькатись сказав допобачення
    і пішов собі далі

    ось іде і на шхяху йому трапляються багато різних див
    акули летучі піранії кажани з одним великим гострим зубиськом
    мухи величиною з різдв׳яну качку та ще кілька чудернацьких
    істот що заполоними простори чи то внаслідок катастрофи
    чи внаслідок тотожного глибокого зубожіння людства

    урешті роджер виходить на освітлену галявину
    бачить сидячого чоловіка в тозі що замріяно куштує горизонт
    якуц підійшов зі спини хотів привітатися з незнайомцем
    сидяча постать промовляє

    здоров був роджере

    гмм…роджер усміхнувся
    вишкіривши білосніжні зуби

    то був сідхартха ґаутама
    смуглявий хлопець був приязний і усміхнений
    він випромінював тепло і якесь дивне світло
    поруч ґаутами акуратно на невеликій площі поскладано

    цеглини одна за одною в порядку доміно навколо
    гостроверхої правильної піраміди зі щебеню
    камінь будівельний один на одному
    цемент пісок дріт дошки і цвяхи вже самі по собі утворювали
    чи то мистецький вітвір то чи якусь гарномійну теорію
    про світ музику витворену гарячими долонями мудреця

    вапно черепиця скло віконні рами утворювали щось на зразок
    відвитка неба чи музичну ноту завислу в своєму звучанні;
    збіговисько дверей вхідний і міжкімнатних багато кахелю залізяччя меблі
    грали якусь драму про матнотність і очищували душу
    і було того добра в артикулах якості і кількості рівно стільки скільки
    було і у канта отого жвавого європейського філософа
    що відмовився від роджерового яблука

    ґаутама сказав

    ось роджере непобудований будинок

    і це направду геніальний непобудований будинок
    роджер замилувався довго оглядався
    хотів навіть залишитись з сідхартхою та той заперечив

    і якуц пішов далі човгаючи ґумовими чоботами об землю
    повітря здавалось густим киселем з вистояних на сонці трав

    щойно ступивши кількадесят кроків роджеру на зустріч ішов Христос
    в білих одежех і з щиро розпростертими долонями

    вони привіталися роджер щось говорив

    Христос його уважно слухав

    потім узяв за руку і кудись відвів

    Христос вказав роджерові
    вказівним пальцем на гарний будинок
    гідний найкращої мрії чи архітектонічного сна
    найвідважнішого з найвідважніших зодчих нашого часу і часу взагалі

    роджер дивився

    Христос вказував на небезпечну річ для людини
    і навіть для славного доблесного мужа будівля Христа
    навіювала якийсь невідомий страх від новизни

    багато вірних і невірних приходили сюди і дивились на твір Христа

    і казали несусвітні речі і було небезпечно прийти і жити у тій будівлі
    бо будівля вимагала свого живого який би милувся нею і жив у ній
    як безпристрасний поет чи музикант

    Христос уже зробив найважче збудувавши будинок

    і прийшли декотрі з вірних і стали жити

    і збудований будинок Христа що в артикулах якості і кількості не перевершував
    артикули канта отого жвавого європейського філософа але був кращим
    і рівноцінний артикулам незбудованого будинку сідхартхи ґаутами
    смуглявого хлопця зі щирою усмішною на сонячному обличчі

    роджер дивився роздумував
    заплакав обернувся спиною і пішов

    а сльози падали як виноград в грозу

    Христос дивився вслід плачучому роджерові
    і усміхнувся теплою усмішкою

    неспішно смакуючи моментом закрив очі повіками
    вдихнув повітря розпростерши широко руки в різні сторони
    сказавши що добре почекаю

    плачучий роджер добігає
    пропобуючи гострим топірцем непролазні і густі хащі
    до високих дверей відкриває їх
    за ними аудиторія заповнена студентськими столами

    на стомленому обличчі роджера якуца виступили густі краппі поту
    він іде до наступних дверей відкриває опиняється в університетському коридорі
    іде до кафедри філософії щоби там переодягнутися у звичнішу одежу
    і піти додому і він іде до дому

    а плач ще довго залишатиметься в душі
    хоча і плач триває вічно

    так минає один із днів життя роджера якуца
    хоча дні насправді і не минають а лише нагромаджуються

    так відбувається один із вічних днів
    отого непогамовного викладача
    що вправно і відчайдушно стернує в човнярській
    будівлі національного університету

    а там за бортом
    пси і люди і великому місті уживаються між собою
    в тенетах безперестанного гамору і шуму

    і інколи пси толерантніші за безликий люд
    і лише одиниці спромоглись сподобитись
    із місива люду в людину
    і відтоді виокремлена людина самотня

    людина блукає
    з самотніми псами що добре навчились відраховувати темп
    до апокаліпси до тієї самої котра ось візьметься та й настане

    а люд не побачить апокаліпса наближатиметься до кінці
    а люд житиме як нічого й не бувало питиме вино веселитиметься
    платитиме комунальні квитанції і зароблятиме гроші
    щоби оплатити наступні комунальні квитанції

    апокаліпса врешті закінчиться а люд не відатиме того
    і ось вірні пси самотні люди і окремі філософи що як арабські суфії
    повсідались на гострі вершечки гір будуть порятовані

    а люд не відатиме про це все бо квитанції вино забави пиво їжа гроші
    і порятовані писатимуть нове розгорнене буття новими цікавими літерами
    а люд не відатиме і того
    і продовжуватиме рефлексивно платити квитанції
    в холостому завитку небуттєвого буття
    і заробляти гроші щоби оплатити наступні квитанції
    і знову платити квитанції щоби мати змогу заробити грошей
    і заробити грошей щоби оплатити квитанції
    і жоден з таких не отримає себе бо ще неоплачені квитанції і гроші і т. п.

    користь від науки логіки мізерна натомість неоціненна вартість
    пародоксів науки логіки настільки що доцільно списати науку логіки
    як застарілий рудимент дослідження світу якого неможливо дослідити
    а доцільно заглиблюватись лише в її парадокси
    бо парадокси вічні і живі

    «Взяття Христа під варту, Або Поцілунок Юди»
    Мікеланджело да Караваджо

    мабуть нестерпно важко мало би бути Ісусові
    котрий будив із сну тих хто спали

    люд воліє за потрібне тримати таку картину
    в музеях щоби не перетворитися в самотнього пса

    куди краше бути людом без лиця
    лиця не потрібно ховати від сорому коли прийде час

    бо це не так боляче
    як же боляче повинно бути міським псам і самотній людині
    для якої пес очевидно є початковою стадією росту

    роджер якуц кудись почав набирати темпу і віддаляється
    текст застрягає на підвіконниках і вінцях
    маленького слоїчка з карпатським медом

    міліє в густині запаху
    зникає

    роджер якуць почав розмахувати руками щось кричати
    побачивши що текст його переслідує і закрадається у його
    потаємні сфери емоцій і життя висловлює своє невдоволення
    що якийсь писака насмілився невправно описати його

    ось видно
    його спину
    і він
    також зникає

    ні
    уже
    зник

    серпень, 2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (4.88)
    Коментарі: (1)


  39. Алевтина Тюльпанна - [ 2010.08.04 00:58 ]
    М
    Першокласниця простягнула
    у спітнілій долоні
    вітаміни.
    Шмат містечка в атмосфери лоні.
    Обережно – міни!
    Сонце – сапер – звільнений із посади.
    Ззаду. Ззаду? Ззаду!
    І…! Бант розв’язали.
    Вулиці – пильні спортзали.
    Бачте, агресії згустки.
    Померти – це-е-е…взяти відпустку.
    Носик кирпатий, веснянки.
    Бозєнько! Аж мурашки.
    Ніколи не буде панянка.
    І гуркіт. І слізно. І тяжко.
    Ззаду? О ні! Поруч!
    Руч-
    ки дрижать.
    В останню хвильку зрадіти.
    Ненавиджу!
    Як же ненавиджу,
    коли помирають
    діти.


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  40. Арсеній Барзелович - [ 2010.07.09 13:17 ]
    ВЛОДКАУФМАНПТАХИ

    14 червня 2009

    пір'я густе як луска
    лускається
    очі напівзаплющені
    ніби птахам соромно
    так ніби вони за щось почуваються винними
    я переходжу до іншого
    птаха
    у нім віддзеркалення
    моє переходить до іншого
    мене птаха
    він не малює птахів
    швидше він їх вирощує
    геометрія клякс
    це вам не геометрія
    геометрія плям
    це вам не геометрія
    геометрія фарб
    це вам
    птахи плавляться
    і стікають на підлогу
    земля укривається їх набундюченою вогкістю
    стає птахо землею
    птахо терра
    інші птахи
    клаптями фарби вкривають повітря
    птахо етер
    не послизнутися б
    і не впасти б у своє
    віддзеркалення у птахові
    що дивиться так ніби почувається
    за щось винним
    він не малює птахів
    швидше він їх вирощує
    скільки мільйонів пір'їнок
    він намалював густо густіше ніж луску
    щоб поділити наше почуття вини
    на безліч дрібних шматочків котрі
    випаровуються і зникають
    щоб відбулася птахотерапія


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Ореста Возняк - [ 2010.06.15 15:07 ]
    ***
    ***
    Незібрані пазли:
    Книг, облич, подій
    І … обов’язків…

    Незнайдений Спокій
    Сам не віднайде мене ніколи.

    Чекаю тебе додому.




    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  42. Ореста Возняк - [ 2010.06.10 21:09 ]
    *** (Що за мрії...)
    Що за мрії:
    чекати,
    допоки весь світ
    розквітне у чужих зіницях?
    Звідки знати,
    чи глянуть ці очі
    на тебе?
    Жовті квіти
    й химерний графин –
    цікаво на фоні чорної спеки:
    Так сумно і так життєрадісно
    водночас…
    …Що за мрії підвечір?
    Казали ж по радіо,
    завтра знову
    однісінька спека.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  43. Юрко Пантелеймон - [ 2010.06.07 20:19 ]
    я стомився
    Я стомився слухати їхні забобони,
    Які сіють сумнів у моєму серці!

    Я стомився споглядати як нищать мою Україну
    Ті, що обіцяли стабільність і реформи!

    Я стомився шукати причину твоїх насуплених брів,
    Які дивляться на мене щоранку!

    Я стомився відповідати активно-дійсним вимогам,
    Які ховають від мене справжні завдання.

    Я стомився вивчати те,
    Що мені ніколи не знадобиться.

    Я стомився ласкаво посміхатись,
    Коли хочеться прямолінійно кричати!

    Я стомився оминати глибокі ями,
    Які подарували мені вчора фіктивні друзі.

    Я стомився вчитись на двох мовах,
    Коли розмовляю принципово лише одною!

    Я стомився лише говорити,
    Тому введу в гру правило дії.

    17 березня 2010 року Божого


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Ігор Середа - [ 2010.04.18 20:57 ]
    Мій всесвіт
    Багато, що минає повз вас вам здається немов би ви стоїте на місці ваш світ завмер невпинно на місці, а життя бурно циркулює десь навколо , але тільки у вашому всесвіті повна тиша ..Рух подій давно зупинився втратив свою значущість. Та все це лише обман , тільки ви самі є якорем свого щастя ... Проблеми , недоліки ..втрати вибивають вчергове з колії... у вашій душі грає мелодія піаніно..Та ніколи ніщо не закінчується..Я пробую вчергове помиляюсь, але я не оглядаюсь назад навіщо , я просто торую свій шлях у світле майбутнє


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Сергій Гольдін - [ 2010.04.18 02:19 ]
    Прославимо ж вільну працю!
    Прославимо ж вільну працю!
    Не ту, що зводила піраміди,
    Не ту, що мурувала акведуки
    Римських водогонів.
    Прославимо вільну працю,
    Плоди якої –
    Чепурні мазанки,
    Охайні вишневі дерева,
    Ікони в сільських церквах.
    Прославимо працю пращурів,
    Що залишили нам
    Не стіни й рови фортець.
    А дивовижний краєвид
    З осокорами та ставками.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (1)


  46. Сергій Гольдін - [ 2010.04.08 21:37 ]
    острови
    Острови

    1

    Десь далеко острови
    Із лисими скелями
    І горбоносими жінками.
    Десь далеко та пора,
    Коли пінявою смугою
    За кормою теплохода
    Вигравала моя юність.
    Десь далеко в різних краях
    Проростають зелом горбочки,
    Під якими спочили прадавні надії.
    Лише мрія,
    Залишилась квола мрія:
    Жити в затишній хатині
    На острові з лисими скелями
    Та горбоносими жінками.


    2

    Гідроплани, наче бабки,
    Кружляють над містом
    Шановного Архімеда.
    Спека сміється над часом,
    Роздягає дівчат та їх кавалерів,
    Певне, бажає довести,
    Що люди однакові завжди.
    Справді, хіба ж ці карабінери
    Не крокували в когортах Траяна?
    Хіба ж не ці кралі
    Затуляли долонями обличчя,
    Вгледівши голого Архімеда?




    3
    Осокори, осока, стежина,
    Ще стежина – і весь острівець.
    Острівець як загадка, згадка
    Про затишок, спокій, дитячі сни.
    Висихають річки.
    Заростають їх русла.
    А острови відлітають у вирій,
    Відлітають назавжди,
    Разом з осокою, затишком
    Та стежинами.
    Лише осокори не можуть
    Звільнити коріння,
    Не можуть розправити крони
    І податися за островами.


    4

    В Ленінграді масний листопад,
    Що звив кубло на Канонерськім острові
    В квартирі пропащої п’янички,
    Яка гендлює горілкою
    І занапащає тринадцятилітню доньку.
    Листопад не знає просвітку,
    Гуляє в кафе “Асоль”,
    Обіймає чергову в бойлерній
    І випиває з нею на брудершафт.
    Листопад втомився від себе,
    Від бруду на вулицях
    І неприкаяності берегів
    Фінської затоки.
    Найсумніший острів похмурого міста,
    Де квартирує масний листопад.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Прокоментувати:


  47. Тетяна Нікітченко - [ 2010.02.25 23:27 ]
    Наслідуючи Вітмена
    Людина долю на собі несе,
    а в серці -
    вічну любов чи ненависть,
    і межа між ними-
    мить свідомості.
    Я, ти , ми - це єдиний рух,
    що творить красу,вічність, працю,
    породжує водночас лінь, війну, страх.
    Тож людина -
    вісь землі,
    що стоїть посеред раю й пекла.
    Талант людини - розум,
    одначе іноді люди використовують його,
    щоб робити дурниці.
    Єдине щастя для людини -
    творити,
    бо той, хто творить -
    той живе.
    Люди схожі на слова!
    бо слова втрачають значення,
    не маючи свого місця;
    слова передають емоції,
    приймаючи наголос,
    як і люди передають стан душі.

    2004


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5)
    Коментарі: (2)


  48. Василь Кузан - [ 2010.02.25 17:22 ]
    Я хочу тебе

    Я хочу тебе
    Обіймати руками бажання,
    Багаттям мінливого слова
    Вкладати щодня на престол.


    Я хочу тебе
    Цілувати губами пожежі,
    Щоб лід твого серця розтанув,
    Щоб крига не вбила мене.


    Я хочу тебе
    По хвилі втрачати до смерті,
    Бо вірність на вічність не схожа,
    Бо кажуть: любов – це полон.


    Я хочу тебе
    Прогнати, мов пташку із клітки,
    Бо знаю – повернешся знову.
    Та клітка тримає мене.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.7)
    Коментарі: (7)



  49. Сторінки: 1   2   3   4   5   6