ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ілахім Поет
2024.04.24 12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.

Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов

Віктор Кучерук
2024.04.24 05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.

Артур Курдіновський
2024.04.23 23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.

Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана

Іван Потьомкін
2024.04.23 22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу

Олена Побийголод
2024.04.23 20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)

Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.

А потрясіння беріз пісенних!

Світлана Пирогова
2024.04.23 09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б

Володимир Каразуб
2024.04.23 09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.

Ілахім Поет
2024.04.23 07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад

Віктор Кучерук
2024.04.23 04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.

Хельґі Йогансен
2024.04.22 21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.

У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими

Іван Потьомкін
2024.04.22 10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк

Олександр Сушко
2024.04.22 08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак

Леся Горова
2024.04.22 08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав

Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,

Ілахім Поет
2024.04.22 07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.

- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг

Козак Дума
2024.04.22 07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.


Віктор Кучерук
2024.04.22 05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.

Артур Курдіновський
2024.04.21 22:16
МАГІСТРАЛ

Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?

Мелодія, пригнічена журбою

Микола Дудар
2024.04.21 21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…

Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,

Ілахім Поет
2024.04.21 21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.

Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір

Євген Федчук
2024.04.21 14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял

Ігор Шоха
2024.04.21 11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де

Світлана Пирогова
2024.04.21 09:04
Гілкою жасмину розцвіло кохання.
Малювала пензлем сонячна рука.
Цвіт у молоці. Очі - чорна кава.
Небеса завмерли в мовчазнім чеканні.

Серце заспівало, як відлуння мушлі.
Настрій пишноцвіттям розливавсь навкруг.
Цілував кохану той весняний дух.

Віктор Кучерук
2024.04.21 05:54
Струмок лоскоче босі ноги
І холодить помалу їх, –
Бере приємністю в облогу
Мене води грайливий біг.
Вона все тіло освіжає,
Дзюрчанням душу веселить, –
Якби не мілко – батерфляєм
Услід стрімкій понісся б вмить.

Юрій Гундарєв
2024.04.20 22:21
Її було названо на честь героїні Паризької Комуни.
Тож вона гідно несла це волелюбне ім‘я.
У 16 років - активна учасниця київського підпілля.
Потім, після Київського університету імені Тараса Шевченка, все життя - на передовому рубежі української науки

Юрій Гундарєв
2024.04.20 09:59
Про Павлика Морозова


Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,

Володимир Каразуб
2024.04.20 09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м

Микола Дудар
2024.04.20 07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази

Микола Соболь
2024.04.20 06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.

Ілахім Поет
2024.04.20 06:35
Безсилі всі чутки та балачки!
Наскільки є поганою вночі ти,
Вони б переказали залюбки…

Замало тут фантазію включити, я б злі ті язиченьки застеріг. Але хай брешуть, щоб їм було пусто! В них там грішки – а в нас реальний гріх. В них дитсадок – а в нас

Віктор Кучерук
2024.04.20 05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:

Володимир Бойко
2024.04.19 22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.

Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,

Іван Потьомкін
2024.04.19 18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"

Микола Дудар
2024.04.19 12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад

Ілахім Поет
2024.04.19 09:13
Наче туга все затьмарила.
Вкрало сон кохання-злодій…
Хто вона? Дівчатко з марева?
Чи лишень туман во плоті?

То змерзаю, то як в сауні.
Обіцяє (може, бреше)
Часом вічність в білім савані,

Світлана Пирогова
2024.04.19 08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.

І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.

Леся Горова
2024.04.19 08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.

То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ілахім Поет
2024.04.15

Лайоль Босота
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Степанчук Юлія
2024.04.15

Петро Схоласт
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Анатолій Цибульський
2024.04.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Артур Сіренко - [ 2016.08.14 12:34 ]
    Чорні птахи торішніх снів
    Чорні птахи торішніх снів
    Дзьобають тіні мертвого Місяця.
    Небо! Я не бачу тебе, лише
    Ковтаю липке туману морозиво
    Якогось не нашого, якогось чужого:
    Туману Гіпербореї.
    Але вже не блаженої - злої.
    А в снах Андалусія-туга
    Таки не сучасна, але жарка й опалена
    І не тільки Сонцем - блукальцем байдужим,
    Таки Андалузія - та, обірвана пісня
    Війни горожанської.
    Гай, гай, Федеріко!
    Чорні кулі навпіл з тобою
    Поділимо. Бо вони маслинами
    В долю нашу виснуть,
    Бо у снах моїх ті самі постріли,
    Бо колючки нетреби такі самі гострі
    Як на землі де лишилося
    Тільки й кольору, що жовтого.
    І ні краплі дощу живодайного,
    Тільки трунок. Навіть з неба.
    Гай, гай, Федеріко!
    Що тобі Франсіско,
    Що мені Вальдемар
    Тим самим Торквемадою.
    І тіні ті самі - зловісні,
    А доля так само - не жити:
    Тут під деревами:
    Чи тобі мигдалевими,
    Чи мені під липами -
    Чорні маслини на двох
    І обірвана пісня
    Андалусії-туги -
    Землі вандалів...


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  2. Галина Кучеренко - [ 2016.07.26 18:24 ]
    До Хресної ходи УПЦ МП і в зв’язку із прийняттям Сеймом документу про геноцид поляків українцями
    І знову ми, неначе при Богдані,
    Затиснуті між ляхом й москалями,
    І кожний нам торочить про своє -
    Не бачили б вони під небесами
    Укрáїни. Випробують кийками
    І репетують - Не займай, моє!
    У всякого своя підступна зброя -
    Хрестом, мечем, брехнею й маячнею,
    І розтинають на шматки живцем.
    Того й чекай, що ще і яничари
    Заметушаться й стануть ворогами…
    До горла кожний зі своїм ножем…
    Та тільки цього разу обирати
    Не по хрестах чи місяцю на банях,
    Бо будь-хто з трьох – то є довічні ґрати
    Й повернення на триста літ назад.
    До волі шлях – дієве поєднання
    Всього суспільства, розум – нам гарант
    Майбутнього на рівних із «китами»,
    Живе ж Японія під боком у Китаю
    І нам не гріх розквітнуть в полинах,
    Для того є усе у нашім краю….
    © 26/07/2016


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (10)


  3. Ярина Чаплинська - [ 2016.07.23 14:32 ]
    Вечірка. "Диванна сотня"
    нас там не було
    де навколішки
    стіни ковтали тишу
    світанкової мряки без пострілів

    то не наші легені
    затиснуті в жорнах крику
    проростали насінням льону
    у прострелених горщиках на підвіконнях

    то не наша осінь
    через розбиті шибки
    закидала дикі вітри-вовкулаки
    сивим листям розпачу хоч було вже літо

    то не наш всесвіт
    дивився через приціл
    у мертві зіниці ворожого калаша
    на нас — без нас на війні

    то не наші тіні
    ковтали сльози
    за журавлями у клинці
    по колу зачерствілого бублика


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  4. Артур Сіренко - [ 2016.05.09 16:25 ]
    Касида про загублену землю
    Земля моя степова, зранена, втомлена
    Земле моя, в мене вкрадена,
    Земле моя, загублена, втрачена,
    Земле моя, териконова, оксамитова
    Сон травою заквітчана.
    Там - за Кальміусом - рікою смутку,
    (Плинь, Кальміусе, плинь, річко каламутна
    У Меотиду неспокою, у лиман Азакський
    У Темеринду - матір морів,
    У Каргалук-воду лускату,
    Плинь, Кальміусе плинь).
    Земле моя, кров’ю полита,
    Окупантами поневолена,
    Поснула, замріяна, балками зрита,
    Смертю заколисана
    (А струнами гітари журба пливе,
    А вечір як густа кава гіркотою,
    А пам'ять жмутками трави колючої -
    Перший жмуток рудою нетребою,
    А мертві люди у сни приходять,
    А гроза травнева війною злою,
    А в минуле двері зачинені)
    Земле моя! Недосяжна, незрима
    Як зворотна сторона неба синього,
    Чорні камені твої Ріки Бронзової
    У пам’яті важкій тягарній
    (Плинь ріка міддю і бронзою
    В минуле моє приспане...)
    Отак то ми тепер вигнанцями
    Про свій рідний край мріємо...


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  5. Артур Сіренко - [ 2016.04.15 01:58 ]
    Там і тут
    А на війні як на війні: Сонце
    Над нами вогненною кулею.
    А на війні як на війні: Небо
    Пораненим птахом – коли синім,
    Коли вицвілим – кличе,
    Чи то летіти, чи то просто жити.
    А на війні як на війні: Поле
    То квітуче, а то зовсім зоране,
    Тільки не плугом, громом,
    Тим, що пахне залізом і димом.
    А на війні як на війні: дихати
    І хочеться, і подуха - присмак
    Металу в горлі, крові тріснутих губ,
    А на війні як на війні: Білявка бліда -
    Смерть старою дівою
    Блукає шанцями та бліндажами,
    Зазирає кожному в очі,
    Про щось запитує, чогось сміється,
    А ми собі в своїй вічності
    Буття хвилинами міряємо.
    А на війні як на війні: Залізо
    Холодним драконом сутінок
    Чи гарячим подихом пекла.
    А на війні як на віні: Пил
    Всюди. Навіть час стає пилом,
    Навіть слова пилом під ноги втомлені.
    А на війні як на віні: Друзі
    Хто тільки в пам’яті,
    А хто там - під кулями...


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  6. Анонім Я Саландяк - [ 2016.03.15 10:36 ]
    коза і капуста
    (згідно теорії відносності неейнштейна)

    чи ти бачиш різницю між те щось і те щось… ні… а як по телевізору сказали що те щось капуста а те щось коза… то так... і якщо питання не в тому як козу загнати в капусту то… коза в капусті… а якщо питання в тому чи козі віддати капусту чи капусті козу… то коза в капусті… але що краще щоб капуста була кози чи… щоб коза була капусти… не знаєш…
    тож зрештою яка різниця між козою в капусті і козою в капусті -
    а як по телевізору показали козу котра в капусті пасеться і козу котра в капусті смажиться...
    15.03.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  7. Вікторія Торон - [ 2015.11.19 08:16 ]
    +7 (495), або зникла країна
    Набираєш +7(495) перед дзвінком у країну, якої більше не існує.
    Ні, вона існує як географічна одиниця, як одиниця військова,
    якої слід боятися (саме того вона й хотіла).
    Вона не існує в культурному просторі, у просторі твоєї душі.
    Вона не грає більше в ній ніякої ролі, нічим не живить її.
    Те, що живило, тепер здається ілюзією, яка розвіялась.
    «За плодами їхніх дій пізнаєте їх».
    Ще є кілька старих друзів, які живуть там, у Задзеркаллі, або на Марсі.
    Обмінюєшся з ними якимись лінками (тільки не про політику!),
    як-от, скажімо, про нову європейську зірку—
    9-літню співачку, яка так чудово виконує «Мio babbino caro».
    Або про народні методи лікування грипу.
    Або про кумедні витівки тварин.
    Тільки не про політику!
    І з кожним разом, я помічаю, мені все важче робити навіть це.
    Мені байдуже, чи їм цікаво, чи ні (можливо, їм так само).
    Здається, продовжуєш це робити тому, що боїшся здатись нецивілізованою.
    Так, ніби навіть якщо точиться війна і твоїх співвітчизників вбивають,
    на особистому рівні все повинно залишатись у рамках цивілізованості.
    Ми ж культурні люди.
    Дивно, але на відміну від них, у мене навіть немає ненависті.
    Була, а тепер немає. Тільки байдужість.
    Мене не цікавить, якими збоченнями або хворобами страждає їхній лідер
    (улюблена тема західних ЗМІ). Не цікавить курс їхньої грошової одиниці.
    І коли вони часом обережно натякають: «В нашій країні також є проблеми»,
    мені треба напружитись, щоб зрозуміти,
    що вони говорять серйозно, і нічого не відповісти.
    Парадокси людського сприйняття настільки вражаючі,
    що тяжко знайти відповідні слова.
    Так ми й кружляємо навколо слона в кімнаті, вдаючи, що його немає.
    Потім я вішаю трубку і повертаюсь у іншу реальність, у різноголосся розпачу,
    мужності, страждання, применшених жертв, благання про допомогу.
    У пологовий будинок, у родильний зал, у напруження, зусилля і невідомість результату.
    У прірву і злет життя.

    2015


    Рейтинги: Народний 3 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  8. Оксана Рудич - [ 2015.11.17 23:22 ]
    Ні оминути, ні розлюбити
    Мій дід покійний якось кректав:
    «Миле діло – вставні зуби:
    помив, поклав у стакан – і вже не болять».
    Так, за браком мозку,
    у дзвінко-порожній твій черепок
    безперешкодно втрапляли б
    стигло-гарячі серпневі зорі,
    сонний шурхіт сухого листя,
    прілий присмак нового вересня
    у перших глибоких ковтках ночі
    і штучне ліхтарне тепло,
    яке нас, мов метеликів,
    вабить над столиками у кав’ярнях.
    А так, малодосліджені нетрі сірої речовини
    ховають лиш безмір образів,
    переважно червоних і чорних
    (як на тім рушнику),
    вони мало чим схожі на квіти,
    проте всі їх гаптовано хрестиком…
    І над ними зорями сходять
    карі, сірі, зелені гарячі сонця,
    обмежені розрізом балаклав…
    Їх ні оминуть, ні забуть, ні розлюбити….
    2014р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  9. Оксана Рудич - [ 2015.11.17 23:46 ]
    Втрати
    Ця війна –
    мов паноптикум душ оголених,
    де належиться толерувати
    різну бридоту у формаліні.
    Вважай, тобі пощастило,
    якщо мусив її дослідити тільки на позір.
    Значно гірше,
    коли, зваблений пружністю теплого тіла,
    ти раптово наскочив
    на відсутність (бодай, хоч якоїсь) емпатії
    на вигляд рук ачи ніг одірваних,
    на крик, котрий свідчить
    не так про нестерпність болю,
    як про його безмежність.
    І отут ти таки розумієш,
    що в цих війнах свідомості
    офіційна статистика втрат
    геть не відповідає дійсності.

    Мусив би був зловтішатися,
    та, натомість, скрушно хита головою
    вже й сам Лукавий…
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  10. Артур Сіренко - [ 2015.09.12 04:37 ]
    Пошуки
    Я шукав Дао
    З важким автоматом на плечі,
    У сутінках солдатського намету,
    Серед запашного звіробійного степу
    Я шукав Дао
    Там, де пахло бензином і соляркою,
    Серед сутінків гіркого диму,
    Серед хащів іржавого металу,
    І серед снігів холодних
    І серед спекотних згарищ
    Я шукав Дао
    Серед мертвих тіл,
    Серед сталевих потвор,
    Серед зранених людей і дерев –
    Я шукав Дао На дні забутих озер,
    Куди досі пірнають жаби І волохаті байдужі бобри,
    У темряві біля вогню І серед степової тирси –
    Я шукав Дао
    Коли світ божеволів,
    Коли навіть Сонце
    Дивилось на людей з жахом,
    Коли навіть місять зазирав з сумом
    У душу кожного сновиди
    Я шукав Дао...


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  11. Артур Сіренко - [ 2015.09.12 04:09 ]
    Я повернувся
    Я повернувся з м’ясорубки війни,
    Намагаюсь повірити, що це правда,
    А інші...
    Я знову втікаю від людей в тишу
    Лісового зеленого храму смерек,
    А інші...
    Мені тепер війна тільки сниться щоночі –
    Кожної бездонної ночі марень,
    А іншим...
    Я все менше розмовляю з привидом смерті,
    Що з’являється мені блідою стрункою жінкою,
    А інші...
    Я іду по землі сухій і жовтотравній
    Пружною ходою живого блукальця
    І все менше думаю, що під цією тирсою
    Теж колись буду лежати –
    Чи то я, чи то моя оболонка тлінна,
    А інші...
    Я все дивуюсь чому так тихо,
    Чому гримить тільки гроза
    Над кам’яним містом і дорогами пилу,
    А інші...
    Я досі живий – і розуміння сього
    Не викликає ніякої ейфорії
    Не п’янить як вино світанку,
    А інші...


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  12. Артур Сіренко - [ 2015.09.12 04:10 ]
    Газела про металевий дощ
    Над Сарматією небо прозоре і чисте,
    Над Сарматією вночі зірок намисто,
    Але з неба падає металевий дощ,
    Люди ховаються від нього в ями
    Та в рани Землі, вириті на плоскій рівнині,
    У потворних звуках вчувають музичні гами,
    Люди одягають недоречні шати,
    Однакові, як два іржаві цвяхи,
    Маючи замість дороговказів годинники,
    Замість куточків затишку плахи,
    Прислухаючись до грому серед ясного неба,
    Люди звикли вірити в неможливе,
    Збирати хвилини у діряві кошики літа,
    (Ніякі парасольки не врятують від зливи),
    Бо замість дощу з цього неба-дзвону,
    Замість життєдайних краплин,
    Прозорих як людські душі,
    (А ми думали, що життя не спалах, а плин)
    Падають шматочки смерті,
    Навіщо мені знати, коли впаде мій шматочок,
    Коли я стану невидимим птахом,
    Зроблю свій останній в порожнечу крочок,
    І покину землю Сколотію,
    Де навіть дощ – і той залізний,
    Де гітара співає про знищення,
    Де все нині стало запізно,
    Де очі не хочуть все це бачити,
    І хочеться жити вигадками,
    Гублячись у мурашниках спогадів,
    Називаючи неможливе словами
    І співати про металевий дощ –
    Мені, людині, якій на зранене серце
    Причепили чорно-білу мішень.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  13. Артур Сіренко - [ 2015.09.12 04:48 ]
    Газела про втомленого солдата
    Поранений день помирав –
    Посічений градом, порубаний ураганом,
    Степ марив птахами:
    Тужливими криками удодів,
    Шелестом сухотою нетреби,
    Колючого, як стогін яструба.
    Вітру невтомному: грай
    На сопілках залізних,
    Хили тюльпанові голови
    До сухої землі, заспівай колискову
    Солдатам підкошеним втомою,
    Тягарем сього світу страшного,
    Тягарем залізних квітів,
    І зерен божого гніву
    Важких, як весло Харона:
    Нехай нині від мертвих
    Одділяються воїни сном:
    На землі сухій і теплій,
    На тирсі жовтої вохри,
    Нехай...
    На землі деревію-тисячолистника,
    Гіркого, як серпнева пісня
    Нехай...


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  14. Артур Сіренко - [ 2015.07.17 00:15 ]
    Жарке літо
    Жарке літо
    Дарує металеві зерна,
    Які сіємо в землю свою.
    Спека
    Змішує спрагу з жаданням волі,
    Яке ввібрали ми в свою кров
    Разом з водою
    Наших холодних криниць.
    Ця спека
    Чи то сонця –
    Круглого і гарячого як серце,
    Чи то соняшників,
    Що проростають із землі гарячої:
    Перегрітої цього спекотного літа –
    Літа одкровення,
    Літа блідого Місяця:
    Він знекровив обличчя своє
    Дивлячись на нашу землю,
    Де нині забагато горя,
    Забагато жнива
    Для худорлявої блідої жінки
    (Бо потойбіччя біле як одкровення).
    Ми теж женці –
    Отруйної трави часу.
    Ми теж сіячі –
    Майбутнього.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  15. Артур Сіренко - [ 2015.07.17 00:58 ]
    Коли б не війна
    Коли б не війна,
    Небо було б прозорим озером
    На дні якого блискали б
    Камінці-зірки,
    У сплячій прозорості якого
    Плавали б каченята світла.
    Коли б не війна,
    Не знали б, про що явір журиться,
    Коли спека приносить води жадання,
    Не бачили б у його листі пальцях
    Листи потойбіччя.
    Якби не війна,
    Не здогадались би,
    Яке воно: щастя горобинове
    На дотик і запах.
    Якби не війна,
    Ми б і досі про тиху смерть мріяли,
    Як про двері у нові світи
    Та втілення,
    Не навчились би мить цінувати –
    Оцю теплу та вітряну,
    Не бачили б у житті диво,
    Не розуміли б буденність темряви,
    Отої, що між…
    Якби…


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  16. Артур Сіренко - [ 2015.07.16 14:03 ]
    Пил війни
    Коли ми їхали на війну,
    Тільки сивина скронь
    Нагадувала про холод зими.
    Колюча стерня полів
    Жовтіла золотом стриженої землі –
    Нашої землі кольорових снів
    І слів
    Музики пісні літа.
    Коли ми їхали на війну
    Життя здавалося короткою миттю,
    Чи то листком клена,
    Чи то колючою голкою ялини.
    Коли ми їхали на війну –
    Ми, старі харцизяки потріпані долею,
    Думалось: «Краще ми,
    Аніж оці жовтороті хлопці,
    Що бачили лише світанок,
    А не вечір осіннього неба.»
    Коли ми їхали на війну,
    Думали, що ніхто з нас не вернеться,
    Що все якось раптово завершилось
    Спалахом темряви,
    Думалось, що всі ми залишимося
    Тільки в спогадах
    Тих, хто вчора,
    Проводжаючи нас
    Плакав.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  17. Артур Сіренко - [ 2015.07.16 14:06 ]
    Вогонь
    Наші душі – це шматочки Сонця:
    Вогню одвічного.
    Горимо – поки дихаємо.
    Горимо – душами і почуттями.
    Сіємо попіл своїх тіл
    У землю спраглу,
    Що жадає вогню – не попелу.
    А ми ногами босими –
    По ній – холодній.
    А ми, як світильники
    З попелу зліплені
    (Бо глина теж попіл).
    Ховаємо вогонь свій
    У глибинах плоті.
    Вдягаю на цей попіл шати
    Сплетені з волокон рослин,
    Вдягаю на ці шати метал
    І йду істотам бездушним
    Дарувати смерть.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  18. Артур Сіренко - [ 2015.07.16 14:23 ]
    Епоха прощання
    Вчуся говорити «прощай»
    Сонцю й деревам,
    Людям і квітам.
    Вчуся розуміти:
    Можливо це ти бачиш востаннє:
    Листя, що тріпоче, лякаючись вітру,
    Квіти пізньої осені,
    Воду калюж,
    Світанок, мох, траву.
    Вчуся прощатись.
    Вчуся жити сьогодні.
    Бо «завтра» прийде до когось.
    Але чи до тебе – хто зна.
    Тому ця епоха
    Стала для тебе
    Часом прощання.
    Воно прийшло так невимушено
    У твоє життя.
    І не тільки в твоє…


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  19. Артур Сіренко - [ 2015.07.16 14:10 ]
    Шлях у майбутнє
    Тобі лишився шлях в сьогодні.
    Не в майбуття,
    І навіть не в минуле,
    Не у вчорашній літній день,
    А тільки у сьогодні
    Лишився шлях.
    (Бо осінь)
    Тому сприймай
    Свою потріпану свідомість
    Як флейту
    На якій осінній вітер
    Нині грає
    Мелодію війни
    Чи то журби
    Дочасної.
    (Бо ти іще живий,
    Ще дихаєш і мислиш)
    Просто осінь.
    І ти.
    А ще твоє «сьогодні» -
    Вічне.
    Бо існує лише воно.
    Такий от дзен
    Війни.
    І втіха – для тебе,
    Що шляхи в майбутнє
    Торуєш іншим.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  20. Артур Сіренко - [ 2015.07.16 13:13 ]
    Мовчання не про нас
    Мовчать не про нас.
    Нас забувають.
    Ми лишаємося лише тінями
    На поверхні холодних каменів,
    Викинутих нестримною рікою століття
    На рінь, яку хтось охрестив «минуле».
    Я не знаю хто цей хреститель:
    Чи то самотній подвижник
    Віри, що «все недаремно»,
    Чи то просто схимник,
    Чи свідок волоцюги-епохи,
    Що шкутильгає калікою
    По дорозі степу віршів.
    Не про нас
    Буде бубнявіти сінематограф
    У темному залі новин.
    Не про нас
    Будуть гомоніти люди розваг.
    Не про нас
    Будуть мовчати у храмах.
    А ми будемо тінями.
    Ми будемо пам’ятати
    Своїх мертвих...


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  21. Артур Сіренко - [ 2015.07.16 13:47 ]
    Дім без запаху
    А я оселився в домі,
    Де давно не було квітів,
    Де всі речі давно мертві,
    Хоч колись і були живими,
    Бо ловили тепло рук
    Своїх безтурботних господарів,
    І оживали, гріючи погляди
    Дітей та жінок замріяних.
    Колись у цьому домі
    Стояли у вазах квіти -
    Жовті й червоні,
    І своїм ароматом легким
    Сповнювали повітря кімнат і одяг,
    Що висів недбало в шафах.
    Нині цей дім
    Роздер сорочку стін,
    Відкрив свою хвору сироту-душу
    Злому й жорстокому небу:
    Дивиться дірами порожніх зіниць
    На сире й сіре місиво простору.
    Нині я в цьому домі
    Не живу, а шукаю сховок,
    Не мрію, а стискаю метал
    Пальцями, що сплелися ліанами
    З холодним знаряддям знищення.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  22. Артур Сіренко - [ 2015.07.16 13:04 ]
    Слова-зерна
    У землю, що зорана вибухами,
    Що насичена металом,
    Як пиріг родзинками,
    Сію замість зерен слова
    (Бо весна, бо слова теж зерна)
    Але не вірю,
    Ані на йоту не вірю,
    Що дочекаюсь врожаю,
    Навіть якщо паростки зійдуть,
    Навіть якщо з неба поллє дощ надій
    Великими важкими краплинами,
    Бо посіяні слова покидають землю,
    Летять у чорну безодню і стають зорями,
    На які ніхто не дивиться,
    Бо всім байдуже
    Є над головою зірки чи ні,
    На цій скаліченій землі
    Вже все одно.
    Всім…


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  23. Артур Сіренко - [ 2015.07.16 11:14 ]
    Бліде сонце зими
    Ми на втомлених плечах
    Тримаємо всю важкість світу сього,
    Цього хворого світу невизначень:
    Епохи відсутності мети і сенсу.
    Але тримаємо:
    Атланти в камуфляжних бушлатах
    З тризубаним плетивом на шевронах.
    Бо в світі цьому ще багато доброго і хорошого,
    Багато красивого і чистого (як пелюстки),
    Тому тримати мусимо,
    Хоч в серцях діри від куль,
    А Сонце бліде і зимове
    Ховається за хмарами жаху,
    Щоб не бачити оцього руйновиська,
    Оцього місива кольору охри,
    Оцих плям кольору іржі.
    Бо зблідне ще більше світило,
    І що ж ми тоді діткам кульбаби скажемо,
    Якщо зійде над цим літнім цвітовиськом
    Не жовте сонце радості,
    А бліде й перелякане,
    Наче каліка на милицях,
    Що згадує як в сирому січні
    Замість сніжинок візерункових
    Падав на голови людям
    Град –
    Не той, що місто,
    І не той, що льодяники,
    А той, що смерть.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  24. Артур Сіренко - [ 2015.07.16 11:33 ]
    Озирнутись назад
    Якби тільки мертві дні
    Були позаду (коли озирнемось назад),
    Якби тільки мертві ночі
    Ми бачили на шляху
    Розбитому і навіть давньому,
    Якби тільки вони
    Дивились на нас скляними очима
    Із загублених і забутих календариків,
    Де рудими котами дивиться минуле,
    Заглядає у темні закутки старої пам’яті:
    Там друзі
    Яких ми не зустрінемо більше ніде.
    Тільки там - в минулому,
    У тумані прожитих днів.
    Ми їх побачимо.
    Якщо віднайдемо мужність
    Озирнутись назад…


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  25. Артур Сіренко - [ 2015.07.16 11:35 ]
    Акробати
    Ми акробати:
    Жонглюємо залізними інструментами,
    Граємо безглузду виставу
    У цьому цирку людей,
    Блукаємо селищами жебраків,
    Людей, що раптом стали безхатьками,
    І не хочуть дивитися ніяких вистав:
    Навіть наших – таких дотепних,
    Не хочуть слухати ніякої музики:
    Навіть цієї – такої голосної,
    До грому подібної.
    А ми все бавимось
    У свої ігри зі смертю,
    Дивіться на нас – глядачі ненаситні,
    Може колись вам набридне.
    Може…


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  26. Артур Сіренко - [ 2015.07.16 11:14 ]
    Нічого
    Мені нічого не потрібно в цьому світі:
    Ні блиску діамантів, ні сонця золотого жмутку,
    Ні срібла Місяця оповні, ні темного агату вечорів,
    Нічого.
    Ні яшми теплих днів, ні затишку морів –
    Отих, що теплі. Навіть шелесту тополі
    І жеботіння дощу літеплого
    Не треба.
    Дар щонайщедріший я не візьму,
    Бажання згасли, як згасає свіча,
    Зникаючи у густині Ніщо.
    Я тільки хочу забути
    Черлені ягоди війни достиглі,
    Якими сповнене усе.
    Вартує втомлені повіки стулити,
    Як знову ягоди червоні –
    На снігу, траві – і свіжій, і торішній,
    На будинках – на стінах сірих,
    На дорогах: усюди ягоди
    Червоні. Їх сік густий…


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  27. Артур Сіренко - [ 2015.07.16 11:10 ]
    Моя офіра
    Ми сонцепоклонники –
    Люди у плямистому одязі
    З важкими черевиками днів,
    З металевими знаряддями довгих рук.
    Наше коротке буття – офіра:
    Все віддаємо
    Жовтому Сонцю майбутнього –
    У синьому небі Волі:
    Наші душі, тіла, серцебиття, подих,
    Подерту скатертину мрій
    І вишиту сорочку радості,
    Прозору воду спогадів
    І солодкий мед пережитого:
    Все віддаємо тобі – Сонце!
    Тільки тіні, Тільки оці сірі тіні
    Лишаємо собі чи то іншим:
    Має щось лишитися після,
    Що має блукати в сутінках
    І нагадувати про нас живим...


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  28. Артур Сіренко - [ 2015.07.16 11:01 ]
    Все, що лишилось
    Лишилася тільки тиша
    У павзах між вибухами.
    Тільки шматочки тиші:
    Нескінченні, як політ краплі,
    Що падає з обважнілої хмари
    (Їй виснути вже несила
    Над землею,
    Де нічого не лишилося –
    Тільки тиша
    У перервах між пострілами:
    Кожна з безодні антракту
    Вистави степових Колізеїв).
    Отам і живемо –
    Міряємо цю тишу епохами:
    Кожна мить тягнеться тисячоліттями:
    Міжгалактичними порожнечами.
    Ось і вся насолода для лірника:
    Слухати оцю тишу,
    Жити між рядками римованими,
    У проваллях міжлітерних.
    І наставляючи очі краплям
    Дощу, що падає так безшумно
    (Літеплого, звісно, літеплого!),
    На війні глиняній кольору охри
    Думати:
    «Як тихо тут!»


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  29. Шон Маклех - [ 2015.07.16 11:36 ]
    Серед людей
    Нині вистачає видовищ.
    І навіть в надлишку.
    Забагато.
    Навіть для найбільшого прихильника
    Гладіаторських боїв.
    Занадто криваво. Занадто.
    Наперед років на сто
    Цих видовищ вистачить.
    Доста поколінню цьому.
    Наситились…
    Тільки хліба буде тепер бракувати –
    І вам і вашим нащадкам
    У третьому поколінні,
    Бо хліб віднині буде гірким:
    Не зможе родити солодкий.
    Ця земля занадто просякла
    Отрутою,
    Якою ви щедро цю землю поїли.
    Ви і оті чорні зайди,
    Яких ви накликали
    На свій край степовий і сонячний,
    Що зберти не зуміли…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  30. Шон Маклех - [ 2015.07.16 11:21 ]
    Серед квітів
    Я любив серед квітів
    Думати про вічне,
    Дивуватися необачно,
    Що були колись ліси без квітів,
    Без пташиного співу,
    Без кольорів і дзижчання джмелів,
    Без веселого гомону:
    Мовчазні ліси таємниці,
    Моторошні ліси почвар.
    Я любив серед квітів
    Усвідомлювати себе блукальцем
    У нескінченні світи радості.
    Але нині серед квітів
    Лежать мертві
    І дивляться у саме небо
    Поглядом вічного докору…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  31. Віктор Фінковський - [ 2015.06.30 18:15 ]
    ***
    і не було у перших рядах хто покутував кров'ю
    і не було жалю елегантність зразок на показ
    це для істинних честь чистокровних безтямних як звір
    і нещадно-красива пітьма феєрично аж темно

    і не було у перших рядах хто вигнанці із плем'я
    але ними принесено жертву прощати за кров
    а хіба хтось рахує життя це ж злочинці
    чи довірився б хто у час мирний і що таке час
    2011


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Діана Радь - [ 2015.02.10 20:02 ]
    ***
    Єдина країна наша Україна
    Мучили, тужили,
    Але все пережили
    І холод і голод
    Сотні смертей
    Відчайдухи - вмирали
    За життя людей...
    В пятнадцать років на війну
    Боротись з кровю на руках...

    Знищували все на дорозі
    Знищували ті , хто бився в груди
    Що ми для них вороги,
    Смертельна загроза...

    Пережили - пережевем,
    Всі описані події в Біблії
    Знаєм , що знищаться маса людей
    Але є віра,
    Є сила і дух
    Є бажання жити
    Ось за це
    Здобудем перемогу,
    Заслужену
    Відвойовану,
    Омиту кров'ю.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Діана Радь - [ 2015.01.11 18:45 ]
    Прикрість,Відчай...
    Брат з сестрою
    Розсварились.

    Батько сина
    Зрікся...

    Мати відпустила кровинку свою
    Сина й дочку...

    Ні,це не серіал ,
    Це любі мої,
    Боротьба за мир.

    Брат в брата
    Стріляє з гармати,
    Переселенців з'явилось багато...

    Крається душа,
    Чому в АТО
    Йдуть наші рідні
    Батько,брат,можливо родич?
    А не ті,
    Не ті хто там проживає,
    На тому "зловіщому Донбасі"?
    Для них призив відмінили,
    Що ж це за порядки такі?!

    Для дітей,матерів,
    Житло хай знайдуть,
    А чоловіків відправляють
    Назад , на фронт,
    Відстоювати місце своє,
    Де виросли ,дітей виростили.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Діана Радь - [ 2014.12.29 12:25 ]
    Війна...
    І на пероні та безсонна ніч,

    Яка вела тебе додому,

    Той відчай,

    Коли побачив,

    Зайшовши в двері дому,

    Що не чекав тебе ніхто,

    В цю темну

    Ніч…

    І мріяв ти,

    Про поцілунок нареченої,

    Про обійми рідних,

    А виявилось,

    Що ти для них забутий навіки.

    Ось до чого,

    Привела тебе війна.



    Ні, не думай, що не чекали.

    Їм повідомили, що ти загинув,

    Загинув від пострілів гармат.

    Вони чекали,

    Надіялись,

    Що ти живий,

    Але ні,

    Всеж тіло в землю закопали,

    А ти, милий мій ,

    Привидом,

    Так до них рвався,

    Що й сам не помітив ,

    Що вже не живий…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Марися Лавра - [ 2014.09.18 21:26 ]
    vivaмри
    ковчег людяності орифлений
    грифоном обезкриленим
    щедро умащений
    брунатним миром
    НАЦІІ - на плаву
    імперіє карликового ярма
    онкопухлиново прогресуй
    інтенсивій новоденно
    кості мечем ізсічуться
    гієн лихих і булаву
    узрієш купко склотарна
    ножем саблезубим
    косу Мара уточить
    о браслетогранатовий
    овий шию наяву
    умри матрьохо "мірна"
    кровожерна грудоземно
    анелідам згодуй
    синів своіх нікчемно
    програла ти війну





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (13)



  36. Сторінки: 1   2