ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2024.03.28 17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…

Євген Федчук
2024.03.28 17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.

Світлана Пирогова
2024.03.28 14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.

Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх

Лава Вулкана
2024.03.28 13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.

В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані

Артур Курдіновський
2024.03.28 13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.

Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!

Микола Дудар
2024.03.28 11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?

Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа

Юрій Гундарєв
2024.03.28 10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален

Леся Горова
2024.03.28 08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.

Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма

Віктор Кучерук
2024.03.28 05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.

Іван Потьомкін
2024.03.27 22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана. Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху: по президентах чи по тобі самому? Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить, бажаючи добра в майбутнім.

Микола Дудар
2024.03.27 22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра

Микола Дудар
2024.03.27 22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для

Світлана Пирогова
2024.03.27 10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.

А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.

Леся Горова
2024.03.27 08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.

Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,

Лава Вулкана
2024.03.27 07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.

Віктор Кучерук
2024.03.27 06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на

Артур Курдіновський
2024.03.27 00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.

Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша

Козак Дума
2024.03.26 22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…

На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,

Іван Потьомкін
2024.03.26 22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо

Сергій Губерначук
2024.03.26 21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –

Юрій Гундарєв
2024.03.26 19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего

Світлана Пирогова
2024.03.26 10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.

Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,

Леся Горова
2024.03.26 09:08
Так вияснилось небо, ніби погляд
Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих

У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану

Козак Дума
2024.03.26 07:07
Жага наживи – гірше за ганьбу,
яку уже і кров’ю не відмити!
Добра і зла одвічну боротьбу
нащадкам доведеться ще узріти…

Вона згубила не одне життя,
ламала мрії, імена і долі,
стирала найпалкіші почуття,

Віктор Кучерук
2024.03.26 05:57
Всю ніч вовтузився й притих
Причаєно в долині, -
Немов продовжує нічліг
У світлу вже годину.
Уздрівши тільки звіддалі
Світання жар на сході, -
Припав лякливо до землі,
Затамувавши подих.

Володимир Бойко
2024.03.25 21:06
Інстинкт влади – найстрашніший із людських інстинктів. Чималенька країна пишається маленькою гідністю. Ефект стадності спричинений дефектом індивідуальності. Що більші гроші, то приємніший їхній запах. Копаючи іншому яму пам’ятай, що ти не од

Юрій Гундарєв
2024.03.25 15:09
Лава вулкана


Побачив сьогодні в «Актуальному» одразу сім (!) віршів Олени Студникової:
«вулкан почуттів», «думка лавою», «промені слів» тощо…


Приголомшена читацька публіка -

Іван Потьомкін
2024.03.25 13:53
Сходиться люд на площу Суз.
Невдовзі мотуз накинуть на шию,
І я зависну на шибениці тій,
Що сам звелів поставить спішно...
Як усе перекрутилось за ніч!..
Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
«Як

Ольга Олеандра
2024.03.25 09:29
любов тасьмами ніжності натягнута між мною і тобою
весь цей шалений сплав ласки і пристрасті,
відокремленості і близькості,
несхожості і сумісност

Віктор Кучерук
2024.03.25 05:26
Ще тільки березень, а вже
Погожим надвечір’ям, –
Сусідка в гарнім негліже
Завмерла на подвір’ї.
Бентежна й ніжна, як весна
Ця молода і рання, –
Теплом втішається вона
Й своїм прозорим вбранням.

Шон Маклех
2024.03.25 01:09
В Едемі знов зацвіли проліски,
Наче безхмарне посліпле Небо
Знову тикало тремтячими пальцями
В землю м’яку і омріяну.
Час міряють вітряні годинники:
Вітряки стали хвилинниками,
Календариками і хронометрами:
Прийди, Капелло, квітневої ночі –

Артур Курдіновський
2024.03.24 23:31
Я - не жебрак! Я - біженець, панове!
Приїхав я сюди не від нудьги.
Будинок мій на вулиці Чудовій
Вже місяць, як розбили вороги.

А доля, та жорстока господиня,
Мені розбила вщент віконне скло.
Не кидайте мені монети в скриню!

Ігор Деркач
2024.03.24 21:54
Ми ще пізнаємо уповні
зачаєне комічне зло,
що вивертається назовні
як явне ще одне пуйло.
Є паралелі історичні,
але реакції нема...
рішає, нібито, величний
і не відповідає, звично,

Євген Федчук
2024.03.24 17:38
Загубив чоловік воли.
Задрімав десь на хвильку, може,
А воли ті пішли й пішли,
Завернули до лісу, схоже.
Він по лісі пішов шукать,
Доки й зовсім уже стемніло.
Тож уклався під дубом спать,
Бо ходити не мав вже й сили.

Володимир Каразуб
2024.03.24 17:29
Яким було небо легким на пустім стадіоні тоді,
Півпрозора блакить, пам’ятаєш якою здавалась?!
Немов би навмисно подібний намарила тон
До плаття твого, наче колір його вбирала.
Стільки простору, зелені... Хвилі голодних птахів
Здіймалися вгору від туп
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Ольга Олеандра - [ 2023.12.02 09:33 ]
    Запрошення
    Вікно відкриваю снігові безпосередньо у душу.
    Заходь і ти.
    Бо ти, як і він, буваєш ледь стерпно колючим.
    А я все одно (чуєш, все одно) тебе, як і його, люблю.

    Бо він, як і ти, може бути осяйним,
    пухнастим,
    турботливим,
    може заслонити та берегти,
    зігріваючи своїм теплом, якого в нього нема,
    але яке він все-таки примудряється якось створити.
    І, зігріваючи, сам спромагається відчути те тепло.

    Ти не схотів заходити з квітами та з сонячним промінням.
    Заходь зі снігом.
    Віхолою, заметіллю, сніговієм,
    з нашаруваннями криги і її виблискуючими гострими краями.
    З холодом, в якому стільки краси.
    Заходьте.
    Обидва.
    Вікно відчинене.
    І двері відчинені також.

    02.12.23


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (2)


  2. Козак Дума - [ 2023.12.02 07:30 ]
    Треба фільтрувати
    Як воду друзів треба фільтрувати,
    аби не накипало на душі…


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.44) | "Майстерень" 5 (5.45)
    Коментарі: (8)


  3. Володимир Каразуб - [ 2023.12.01 10:11 ]
    Пісня
    Лунниця, що колихається на грудях твоїх
    Так пасує до глуму роздівиченого погляду,
    Як вітер ковилі, коли буйно розчісує своїм гребенем
    Прямуючи до гір.
    Коли місяць яскраво відсвічує сонце
    Покладаючи на личко тінь солом’яного павука
    І хтонічні хвилі твого волосся черпають
    З колодязя ночі відлуння твого привороту,
    І омивають моє серце примхливою піснею любощів.
    В такі ночі кажани розкреслюють безсоння
    І поскрипи шафи схожі на змови відьом,
    Голос вбирається у мантію роздумів і постає одкровенням театру,
    На сцені небес, де перламутрові клуби хмар
    Спускаються до землі
    І снують таке достовірне марево твого щастя.
    А ти прокидаєшся, як прокидається місто,
    Поволі розтягуючись сонним порухом голосу,
    Серед мертвих тіней прийдешнього царства досвітніх вогнів,
    І припадаючи до вуст твого сновидіння,
    Відчуваю, як вливається мерехтіння святкової мішури
    Знаменням великого свята, вимальовуючи геральдику відданого покровителя
    У твоїм пишнім наметі невідомого завтра.

    24.11.2022


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. Козак Дума - [ 2023.12.01 07:19 ]
    Зима, зачин

    Зимове море,
    лише далина…




    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  5. Козак Дума - [ 2023.11.30 18:10 ]
    Осінь, край
    Усе минає,
    вічний – лише час.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (3)


  6. Тетяна Левицька - [ 2023.11.29 23:02 ]
    Один проти всіх
    Димар курив ядучу люльку
    І зиркав, як на полі зла
    Клювали ворони голубку,
    (Злетіти в ирій не могла.)
    Яка у тім була причина:
    Не поділили небосхил,
    Чи не достатньо для спочину
    Безвісно канувши могил?
    Спостерігав за лютим дійством,
    Увесь її пташиний рід.
    Хто співчував, а хто з призирством
    Нещасну плоть до себе гріб.
    Хоч горобці здійняли галас,
    Ніхто спинятися не хтів
    Допоки горличка не впала
    Від кігтів посеред снігів.
    Кружляв орел у верховині,
    Всі розлетілись, ні гу-гу...
    Лиш від голубки залишилось
    Криваве пір'я на снігу.

    Жорстокість всюди розпускає
    Свої залізні кулаки,
    А подолати люту зграю
    Всім заважають дрижаки.

    28.11.2023р.


    Рейтинги: Народний 7 (6.06) | "Майстерень" 7 (6.16)
    Коментарі: (3)


  7. Володимир Каразуб - [ 2023.11.28 10:16 ]
    Щось трапиться на перехресті осінніх вулиць
    Щось трапиться на перехресті осінніх вулиць пізнього вечора,
    Коли листя опадатиме від схлипів дощу
    І хтось роздивиться на тротуарі відблиски червоного сяйва.
    Жінка розкриє парасольку над розмитими барвами,
    І під ногами переливатиметься картина сну.
    Саме тоді, щось трапиться на осінньому перехресті,
    Коли відбудеться одкровення притлумлених барв,
    І заколючений циферблат вибухне бризками з-під коліс
    Краплинами миттєвостей.
    Тоді, як вона озирнеться і побачить чорну пляму твоєї самотності,
    Сірі пагорби домів, жовтаві лоскути штучного світла.
    Тоді, коли вечір осені одягне тепловізори на ваші серця
    І жар від їхнього полум’я перекинеться з темної жаровні
    У химерний калейдоскоп мерехтіння червоних лампадок.
    Саме тоді, щось трапиться на перехресті зеленого місяця.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  8. Борис Костиря - [ 2023.11.25 15:57 ]
    Мене занесла віхола...
    Мене занесла віхола
    Безсніжної зими.
    Мене засипали піском,
    Мохом, брухтом.
    Так мудрі скрижалі
    Здатні притупити
    Первісні паростки.
    Мудрість додає печалі,
    А під її сивою бородою
    Ми бачимо склеп
    Загублених почуттів.
    У лісах цієї бороди
    Потонуло все,
    Що переливалося, пульсувало,
    Билося диким вулканом.
    Тепер тут аномальна зона,
    Де спопеляються мрії.

    5 січня 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  9. Іван Потьомкін - [ 2023.11.21 21:13 ]
    ***

    Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
    а дасть (бозна за віщо) право обирати,
    як маю жити в потойбічнім світі,
    не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
    ні на таке принадне для смертних воскресіння
    (на подив родині й товариству).
    Ні, попрошу перевтілить мене в мурашку
    неподалік десь од домівки.
    Мову і звичаї улюбленців своїх охоче вивчу.
    Без нарікань ходитиму за провіантом з ними,
    (звик на роботу ходити тільки пішки).
    І вже без заздрощів дивитимусь, як праведні юдеї
    чимчикують звідусюд в Ізраїль...
    «Таки збувається ...»,- скажу тоді по-мурашиному
    та й поспішу наздоганять нову свою родину.
    А як заллє дощами край наш пізня осінь,
    і затишно, і тепло буде нам у сховку.
    Наслухаюсь тоді бувальщин про літа давноминулі -
    такі ж бо схожі на міфи та казки людські.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.84)
    Коментарі: (3)


  10. Іван Потьомкін - [ 2023.11.18 22:12 ]
    Тридцять шість

    Пригадуєте той перший торг
    Людини із Всевишнім?
    За праведних вступився Аврагам:
    «Невже Господь їх винищить
    Воднораз із нечестивими?»
    Почав торг iз п’ятдесяти,
    А десятьма в непевності скінчив.
    «Не знищу й ради десятьох»,-
    Одповів Всевишній.
    Раннього ранку став Аврагам
    На тому місці, де розмовляв із Богом.
    Звідтам, що звалося Содомом і Гоморою,
    Валував ядучий жовтий дим...
    «Так ось чому Всевишній
    Охоче йшов мені навстріч»,-
    Подумав з гіркотою Аврагам.
    Та не пішов у небуття той торг.
    Чи не відтоді вирішив Господь
    Підперти світ надійними стовпами –
    Тридцятьма шістьма
    Прихованими од люду праведниками?
    Не помазанниками Божими,
    Не пророками, що завжди на видноті.
    Ті тридцять шість самі не знають,
    Що світ тримають на собі,
    Аби він не зірвався в безвість од гріхів:
    Хто вулиці ночами підмітає,
    Розносить пошту,
    Прикипа до мікроскопу,
    Відкрива малечі Батьківщину...
    Одне лиш не становить таємницю:
    Як і всі ми, слуги Господні - смертні.
    Безсмертний тільки Його задум:
    У кожнім новім поколінні
    Незмінно на сторожі світу
    Мають стояти тридцять шість.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (3)


  11. Ольга Олеандра - [ 2023.11.18 20:38 ]
    ***
    Стікає ніч в долоні.
    Вказує зорями шлях
    до тебе.

    18.11.23


    Рейтинги: Народний 0 (5.41) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (3)


  12. Артур Сіренко - [ 2023.11.18 13:11 ]
    Три пісні
    Пісня вдівця

    Сонце як та черепаха
    Мандрує до світу тіней,
    На цю падолистову ніч-домовину
    Дихають холодом брили гранітні,
    Які важко кладуть у підмурок дому
    Невгамовних годинників-цокалів,
    Що крадуть мою тишу
    В недовершених днів:
    Днів-єретиків. Одкровення.
    Ненароком пригадую час
    Коли сороки були синіми павуками
    І плели мереживо крадених намистин
    На покрівлі готичної башти,
    Яку збудував понтифік
    (Білий дим і димар як голка).
    Зазираю в очі місяця без богів:
    Я – нетутешній книжник,
    Що читає нудні епітафії
    Пошепки.

    Пісня вдови

    Зоряний лікар
    Лікує мою меланхолію
    Плямами сяйва місяця,
    А на площі – моя посестра:
    Вдова з металевою посмішкою
    Очікує знак і юрбу – її жадібні очі.
    А хтось повторює казку:
    «Всі ми діти вдови…»
    Котрої? З нас?
    Осіннє бароко
    На довжелезній стіні палацу
    Пише свої ієрогліфи –
    Ніби Вольтер, що на ринку рабів
    Славословив якусь китайщину –
    Нікому незнану, навіть Атені-сові.
    Тіні мають серця – такі легкі і сірі
    Наче пір’я далеких чапель,
    Що колись прилетять – у сни.
    Білі як мушлі студеного моря
    Сліз.
    Кожен келих, який розіб’ється,
    Кожна ніч, яка сліпне пугачем,
    Кожне Ніколи, що стане вічністю
    Цілує мене в уста.

    Пісня дощу

    Я друг тиші і темряви,
    Володар наяд і тритонів
    І повелитель риб.
    Торкаюсь до скроні людини,
    Що мислила квітами
    І співала журливу пісню шамана
    Якому Бог наказав стукати в бубон,
    Бо зорі стають оселями
    Душ безіменних дерев Гондвани:
    Дюни жадають зростити траву,
    Люди жадають бути,
    Час жадає співати
    Шелестом оповідок піщинок
    Чи ляпами крапель в клепсидрі –
    Дочці моїй незаконній.
    Браму розчахніть для осені,
    Не лишайте її в яругах
    Наче жебрачку прозорості.
    Браму холодного міста
    Журби. Відчиніть.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  13. Борис Костиря - [ 2023.11.14 15:14 ]
    Викинутий кнопочний телефон
    Викинутий кнопочний телефон ―
    Немов старий язичницький ідол.
    Тепер я мрію про те, щоб його знайти,
    Бо разом із ним я втратив старий всесвіт.
    Мені потрібні записи,
    Які залишилися в ньому.
    Вони нагадують старі манускрипти,
    Без яких немає майбутнього.
    Вони ― своєрідні священні книги,
    У яких ми бачимо одкровення.
    Я втратив частину себе,
    Яка загубилася у невідомості.
    Мені не відновити ці письмена,
    Написані на важких скрижалях.

    15 жовтня 2019



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (2)


  14. Ольга Олеандра - [ 2023.11.08 08:55 ]
    ***
    Течуть дощові краплі.
    Осіння волога
    вмиває душу.

    08.11.23


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.41) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  15. Юлія Щербатюк - [ 2023.11.04 15:48 ]
    Дороги (хайку)
    Колії біжать
    у далеку даль,
    їх єднає дорога.

    ***
    На горизонті
    з'явився поїзд,
    очікуванню кінець.

    ***
    Їдемо туди,
    де теплі вітри
    полюбляють свободу.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (8)


  16. Шон Маклех - [ 2023.11.03 18:32 ]
    На стежках Наварри
    Королю Наварри Генріху IV.
    Щиро.

    Ти повинен сказати пошерхлій долоні
    Яка затискує буковий костур:
    Обернися на корінь дощу.
    Ти повинен шукати прочан,
    Що блукали стежками гірськими
    В часи алхіміка Квазімодо –
    Він теж був вісником часу.
    Ти повинен взути кам’яні черевики
    На ноги марнославних хмар,
    Які побачив в свічаді дому
    В якому жила сива вдова.
    Ти повинен кричати крукам:
    Око моє бачить все,
    Навіть плями чорнильні
    На сторінках манускрипту
    Папи Сільвестра ІІ – чаклуна та містика.
    Ти повинен оздобити тріснутий глек
    В якому носили вино сподівань
    Намистом весталки,
    На могилі якої досі росте кипарис смутку,
    Хоч пройшло вже дві тисячі літ звіробою.
    Ти повинен.
    Бо твоє королівство джерел
    Перетворилося в шал
    Оленя.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  17. Шон Маклех - [ 2023.11.03 00:46 ]
    Самайн: жмуток трави
    На галявині падолистового вогню,
    Де трава кольору смутку – жовтого
    (І все таки… Все таки…)
    Всі шляхи сходяться до пагорба сумнівів
    А двері таки відчинені – в імлу іржаву.
    Ми стоїмо на межі світла і темряви,
    Язики вогню
    Лижуть наші недовершені сни,
    Що ховаються в порожнечі дольмена –
    Та зникайте собі де завгодно,
    Хоч серед шелесту очерету,
    Тільки не в зеленкавих хвилях неминучості:
    Бо не море то, а рівнина
    Слів.
    Невже торкаючись крила Ночі
    (А ніч оця – теж птах)
    Патерицю поставлю як заборону,
    Як знак окличний із пісні майбутнього –
    Колисайте: серед тьми заборон
    Смоляне серце колючих сосон
    Едем країни Зелених Паогбів.
    Доля.
    Пасіть краще на вересових горбах оленів –
    Худобу вождя потойбічного клану:
    Не плач, торкаючись ялівцю. Мовчи.
    Лишаюсь легендою на межі світів –
    У ніч Самайну, коли бубон
    Стукає в скронях офірою.
    Між віршем і світом вогню
    Бути. На стежі кентаврів.


    Написано в ніч Самайну біля кромлеху в світлі вогню загубленим пером старого крука і соком горобини. Називаю Савань Самайном по традиції красного письма.... :)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  18. Ольга Олеандра - [ 2023.11.02 16:27 ]
    ***
    Листопадове сонце
    у жовтому листі –
    хто з нас яскравіше сяє?

    02.11.23


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  19. Артур Сіренко - [ 2023.11.01 15:21 ]
    Скринька сутінок
    Трохи опалого листя
    Жовтого, наче дукат останнього дожа
    Солоного міста води і неба
    Венетів, що втратили землю
    Під шкіряними підошвами днів Атілли
    Трохи холодного вітру – в обличчя,
    І дощу – краплі ляпасами (либонь заслужив),
    Трохи просвітлення – того, падолистового,
    Просвітлення меланхленів.
    І трохи зерна – не в жменю, а в землю
    Мокру, як свіжонаписана фраза
    Літопису віків попелу народу тополь –
    Vox populi – vox sanguinis.
    (Parum veritas – sic!)
    Трохи посмішок – сумних як бусол,
    Що гніздиться на солом’яній хаті,
    Яку шматувала тать – без’язика й таврована.
    Трохи осені – трохи синіх пісень,
    Які співають перед чужинцями
    Під звуки кляшторних скрипок
    Тесаних з ясена – дерева плямистих птахів,
    Що мостять гніздо з мотузок
    Високих скрипучих шибениць –
    Вітряний день.
    Квіти ще пахнуть казкою – забутого літа,
    Але повні по вінця чаші годинників,
    А серце прагне летіти
    В безодню холодного неба.
    Де срібне руно. Оріона.



    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  20. Ольга Олеандра - [ 2023.10.25 18:50 ]
    ***
    вечірній присмерк
    торкається шкіри
    цілунком дощу

    25.10.23


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (1)


  21. Сніг на голову - [ 2023.10.24 16:21 ]
    Ехекатль

    я свідчу сьогодні вам про те, що бачив
    я свідчу вам сьогодні про те, що чув
    я свідчу вам сьогодні про те, що відчував


    дмеш мені у вухо
    тепло
    судини розширюються
    бевхає в голові
    і стає гаряче від твого подуву
    боже що носиш равлика на грудях
    здох він давно
    всохся
    впав під ноги зашкарублим смаркотинням
    ракушку носиш
    в яку дмеш мені у вухо
    скликаючи мавп на бойовище
    що гупають лапищами по землі
    гудять зубоскалять
    дмеш мені у вухо
    хочеш щоби оглух чи почув
    по/не_чув вереску гавкоту плачу

    дихаєш в рота
    кажеш живи
    повітря рухоме як твій хвіст
    вповзає мені в груди змією
    в'є гніздо
    пробурює ходи до судин
    для потоків свіжости
    для вітрів
    дихаєш мені в рота
    маски червоні танцюють поперед очі
    скрикую
    і народжуюсь вдруге

    котиш планету під моїми ногами
    вчусь ходити заново
    дзьобом підпираєш спину
    впираєшся в плечі
    як мати качка підштовхує каченят до води
    так ти мене
    обачливого лякливого
    рвучкого поспішливого
    падаю обличчям у воду і
    виринаю на іншому березі

    час Сьомого Сонця настав


    я свідчу вам сьогодні про те, що жив
    я свідчу вам сьогодні про те, що не жив
    я свідчу вам сьогодні про те, що живу


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Артур Сіренко - [ 2023.10.18 16:08 ]
    Смак води
    Епоха дивиться в душу
    Скляними очима буття,
    Епоха записує мемуари
    Уривками епітафій (наших).
    Епоха одноокого Мінотавра:
    Камінь колючий, а ми босі,
    Вода з небес, а очі розплющені
    Назустріч краплям холодним.
    Вода з присмаком віскі,
    Віскі з присмаком Антарктиди:
    Якщо море, то океан альбатросів –
    Птахів журби чорно-білої,
    Епохи без снів і слів:
    Тільки чорними знаками
    Як не писати, то мріяти:
    Загортаємось в тоги:
    Наче античні аристократи:
    Хтось думає, що це саван,
    Хтось думає, що ткані вони
    Зі стебел мислячого очерету:
    Очерет, що квітне раз
    На тисячу хворих років:
    Час, коли бути вічним сновидою
    І міряти шлях лезом меча,
    А тепло сагайдачне
    Берегти як дарунок
    Теплого млосного літа. Блакить.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  23. Юрій Поплавський - [ 2023.10.17 09:48 ]
    Білий літній вірш
    І літо котиться за сонцем.

    До сходу ніч йде зорепадом.

    А серпень, тихий теплий добрий
    Межу для осені готує.

    Уже пастельні стали фарби,
    Та й грози з вІтрами втомились,

    І люди вже змінили маски,
    А буслі у ключі включились…

    Останній раз траву скосили,
    Під сонцем ніжним стала сіном.

    Ще вчора ластівки носились
    Сьогодні тихо в небі синім.

    І зберегла вода тепло,
    Бо літо в озеро втекло!

    А небо синє, хмар немає
    І нишком осінь підступає...
    Вся ніжність літа вже пройшла
    Бо нам прощатися пора…


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  24. Іван Потьомкін - [ 2023.10.13 21:06 ]
    Раббі Леві з Бердичева

    Під час молитви якось раббі Леві
    Звернувся до Всевишнього:
    «Владико всього світу,
    Колись ходив Ти із Торою
    І намагавсь продать її,
    Як яблука збувають торгівці,
    Доки не погнили вони.
    І що ж? Навіть поглянуть на товар твій
    Ніхто не спокусився.
    Тільки ми взяли.
    Тому-то складемо угоду:
    Ми переповнені гріхами, Ти – милосердям.
    То, може, поміняємося цим?
    І як скажеш: «Мінятись можна тільки рівним»,
    То ось що одповім Тобі:
    «Якби не мали ми гріхів,
    То що б робив Ти з милістю Своєю?»
    Отож, для обміну такого
    Тобі ще слід додать нам:
    Життя, Дітей і Їжу».



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  25. Володимир Каразуб - [ 2023.10.11 10:10 ]
    Усе на краще
    День пробивався крізь світанок капронових стрілок
    Нічних панчіх любої слонокости твоїх стегон,
    Здається мені, що їх виткав велелюбний павук,
    Який насміхається над любомудрими дурнями.
    А ти все схиляєш голову мені на плече і кажеш:
    «Якби ж ти прийшов раніше,
    Та тільки не сьогодні, не зараз.»
    Невже це страх розколює наші душі
    Таким страшним скрипінням розчахнутої вишні?

    Що залишиться, коли ніч забере відблиск сонця
    На твоїх сонячних окулярах,
    І відгомонять хвилі у мушлі твого серця,
    Коли розкрита книга надихне графомана
    Набити останній вірш на твоїй піщаній шкірі,
    І в закутках твоєї замріяності дихатиме легке павутиння
    Подалі осоння заколисаних днів.
    Що ж станеться в ту мить, коли ріка раптом зупиниться,
    І час більше не підганятиме твою відповідь?

    Як жаль, що ти розколола цю терпку тишу.
    Що час розмиває береги колишньої любові,
    А ти продовжуєш схиляти голову на моє плече, тихо промовляючи:
    «Усе на краще.»

    30.09.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  26. Гельґа Простотакі - [ 2023.10.09 18:00 ]
    довіряй смерті
    довіряй смерті
    будь там де ти зараз є
    не тікай на бога
    інакше перестрінеш її у дорозі
    і загубишся для дому
    тож лишайся на місці
    аби встигнути надихатися
    а тут вітер такий
    що вдих не потребує зусиль
    а тут вітер такий
    що видих вихлюпується
    наче хвиля на берег
    і стає туманом
    вітер бігає як хлопчисько
    з горбу високого тиску на горб низького
    а десь поміж ними сусід
    намагається стати на рівні ноги
    та не виходить

    вдихаю вітер
    а з ним скрипучу сіль
    й скляний гачок на довгій волосині
    вона у небо тягнеться ген-ген
    дзвенить немов струна

    боже
    ти чуєш
    клює

    09.10.23


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Артур Сіренко - [ 2023.10.08 00:21 ]
    Осінні сни
    Тепла осінь сонячних яблук,
    А сниться відьма війна.
    Сниться, як мариться,
    Сниться, як помирається:
    Як колобродиться
    Старому берладнику Краку:
    Ніби стрибок в безодню ущелини
    Сон про зубатого змія –
    Холодний, як Місяць жовтневої ночі.
    Сон.
    Олень Петрарки блукав на межі
    Часу води і листя: заєць посріблений
    Слухає вічність – бо осінь
    Краще б прийшов в мої сни,
    А не міряв клепсидрою дні. Жовтня.
    Там (у снах) цвіли колись проліски,
    А нині війна навісна.
    Ще осінь і хмиз. І трохи тепла
    Очеретяного. Ніби несправжнього.
    Такого, як вогнище сутінок,
    Що запалене в башті
    Старого невтішного замку троянд,
    Де шукав я минуле. А знайшов тільки сни.
    Сумні як сама Скорбота.
    Як пісня панфлейти
    В зеніті пожовклого листя.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  28. Іван Потьомкін - [ 2023.10.07 09:01 ]
    ****
    Зізнаюсь: гадав я донедавна,
    Що рай далеко. Десь там, на Небесах.
    Здається, так задумував і Мікельанджело,
    Коли у піднебессі Сикстинської капели
    Творив своє «Вигнання з раю».
    Та ось Рамбам напоумив мене
    Уважніше перечитать Книгу Буття.
    І що ж виходить?
    Адам, що з пороху земного створений,
    Жив у саду, насадженому Господом на сході.
    Оце і був той рай, з якого річка витікала
    І розливалась на чотири боки.
    Якби не змій, що спокусив праматір нашу Єву,
    Не була б проклята Земля.
    В поті чола не добували б ми хліб насущний.
    Адам і Єва вигнані були з раю.
    Але ж він так і лишився на Землі...
    Відкриє у майбутнім, як запевня Рамбам,
    Господь той легендарний рай-сад
    Не тільки тим, хто удостоївся його по смерті,
    А й тим, хто праведно живе на світі цьому.
    Незнані дерева і квіти, цілющі аромати,
    Спів дивовижних птахів зроблять людину
    Воістину щасливою...
    І не дуже-то й багато для цього слід зробити:
    Жить повсякчас за приписом Господнім.






    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (3)


  29. Гельґа Простотакі - [ 2023.10.06 11:23 ]
    там де слова знаходять вихід
    там де слова знаходять вихід
    з-під каміння й течуть глибокою рікою
    я роздягаюся купаюся нагою
    аби почути цю розмову тілом

    пірнаю аж до дна як вистачає духу
    шукаю перли мрій під товщею німою
    вони злучають сонце і долоню райдугою
    низаю в тиші берега намисто

    в мовчанні сонце висушило ложе
    перетворило на пісок мої перлини
    не бачу райдуг тільки маревну долину
    що нею йду і спрагло кличу воду

    22.12.19


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Гельґа Простотакі - [ 2023.10.06 05:26 ]
    кохання надихає
    кохання надихає
    а любов змушує замовкнути
    і сама мовчить наче сонце
    чия повнота не свідома своєї величі
    чия щедрість не свідома своєї винятковості
    чиї чорні плями свідомі своєї чорноти
    проте не поймаються цим

    сонце мовчить
    а земля галасує
    лускає мурашниками
    ворохобиться листям
    непокоїться руном

    кохання про це співає
    любов за це дякує

    05.10.23


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Гельґа Простотакі - [ 2023.10.04 00:04 ]
    все що написано
    все що написано
    може бути використано проти автора
    щоб його зрозуміти
    щоб зробити його ім'я вокабулою
    та розмістити після тире словникову статтю
    у якій ім'я перетворюється
    на куцу літеру
    з крапкою на кінці
    на позначення відсіченого хвоста
    він безглуздо смикається
    у чиїйсь несвідомості
    безхвоста ж ящірка живе
    і гріється на сонці
    проте стає самотньою назавжди

    записані слова брехливі
    бо невільні
    крізь впадини живих очей
    леліє пісня золотого трупа

    04.10.23


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Гельґа Простотакі - [ 2023.10.01 19:47 ]
    я написав свою книгу двічі
    я написав свою книгу двічі
    прямо і навспак
    прямо коли бризкав
    кипучим атраментом на папір
    навспак коли всотував шкірою
    відбиток написаного
    під шкірою — поклади моєї пам'яті
    яка не забарвлює крови
    і не болить
    проте все міняє
    бо змінює те
    що лишаєш в собі

    я прочитала твою книгу двічі
    прямо і навспак
    прямо коли полюбила
    навспак коли зненавиділа
    аби прочитати її
    відбула надбавне життя
    і померла з тобою


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Іван Потьомкін - [ 2023.09.30 23:43 ]
    ***
    Шукаю на Святій Землі пейзажі,
    Чимось схожі на вкраїнські:
    Горби і пагорби не лисі, а залісені,
    Карпати вгадую в Голанах,
    Говерлу - в засніженім Хермоні ,
    Йордан у верболозі, як і Дніпро,
    Щемом вливається у серце...
    ...А за пейзажами вбачається
    Одна й та ж доля на Сході:
    Сусіда невситимий клопочеться,
    Аби шмат краю одчикрижить.
    Отож, молю Всевишнього:
    «Те, чим Ти Ізраїль наділяєш
    У лиху годину, дай і Вкраїні --
    Єдність і силу».



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  34. Іван Потьомкін - [ 2023.09.22 09:18 ]
    ***
    Спасибі, Доле,
    Що ноги-руки цілі,
    Що світ цей сприймаю
    Барвою, звуком, словом...
    «А решта?»
    «А решта – вагомий додаток,
    Що зветься так просто – ЖИТТЯ».


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  35. Шон Маклех - [ 2023.09.21 16:04 ]
    Свічада світу
    Що ми шукаємо
    У нетрях диких своєї свідомості?
    Свічадо втомилось розказувати
    І відчиняти двері потойбіч,
    Темрява втомилась бути,
    Небуття втомилось не бути.
    Знайти хотілось п’ятьох великих магістрів
    Таємного вчення порцелянових горняток,
    А знайшли поле кульбаб,
    Що відцвіли, і лишився пух,
    З якого майструємо собі одяг
    Для зими почуттів, для грудня сум’яття:
    Вічне чекання холодного вітру,
    Вічне блукання-шукання себе чужого
    Всім.
    Мій шлях до грози синьої –
    Давно я не бачив блискавок,
    Давно танці крапель
    Не турбували гострі пальчасті площини
    Листя зеленого кленів
    (А час червоніти – їм, не заграві,
    Час).
    Ступив на шлях, яким мрійники
    Блукають одвічно –
    В черевиках чужих секретів
    І міняють сміх на подарунки тіням
    Тих, хто блукав намарно –
    Не відшукавши жодної маргаритки
    Недбалої осені хмар.


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (6)


  36. Володимир Каразуб - [ 2023.09.19 12:18 ]
    В кімнаті
    В кімнаті, де хіба що бракує фрески з кімнат Геркуланума,
    І ваза скляна, мов цілунками сповнене серце твоє,
    Водою втамовує спрагу пелюсток розгорнутих орхідей,
    А хвилі у зборах завіски неначе волосся
    Спадає в кімнаті великим потопом нічним.

    26.06.2022


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  37. Іван Потьомкін - [ 2023.09.18 09:39 ]
    ***
    І пішов він розшукувать
    Долі своєї початок,
    Та забув,
    Що треба робить це неспішно,
    І стомивсь, і присів на узбіччі.
    І тоді наче хтось прошептав:
    «А що як пошукать кінець долі?»
    Підвівся.
    Став навшпиньки.
    Бачить –
    Котить хлопчик на нього
    Втричі більшу за себе зорю.


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (2)


  38. Іван Потьомкін - [ 2023.09.14 23:09 ]
    ***

    Відтоді, як з ночов кленових
    Мене життя закинуло в цей світ,
    Не пригадаю дядька Хведося
    Без стружок та олівця за вухом.
    Теслею був знаний
    Дядько на Канівщину всю.
    А в Грищенцях
    Його вважали ще й диваком.
    Не пив і не палив.
    Цуравсь ікон і церкви.
    Штундою був дядько і говорив мені:
    «Повсюди, Бог, Іванку.
    Повсюди Його око».
    По роботі дядько допізна читав.
    В селі бібліотеки не було,
    І він в суботу вирушав до Канева.
    З книжками заходив до перукаря Арона.
    Сказати б, нелегального в юдеїв ребе.
    Про що годинами вони там говорили,
    Я здогадавсь уже в Єрусалимі,
    Коли занурився у Книгу Книг...
    ...Двом характерникам було про що погомоніть.



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  39. Гельґа Простотакі - [ 2023.09.12 14:55 ]
    смерть — необмежене розчинення
    смерть — необмежене розчинення
    за критичної температури життя
    тіло випадає в осад
    а душа стає всім
    в чому розчинятися любила настільки
    що навіть тіло цьому не перешкоджало
    лиш постійно кликало додому
    як з вікна мати кличе дитину

    доля тіла — зотліти
    давши волю теплу

    12.09.23


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Володимир Каразуб - [ 2023.09.12 11:10 ]
    Безсмертя
    Злива тягнула небом грозовий мелос
    То виринала китом, що страшно сопів
    І жбурляв на землю косяки риб зі свого нутра,
    То чіплялась за шевелюри дерев, і струшувала паперівки туги
    За мізансценою, шо досі нам не відкрилася,
    Але задрапована світлим небом, димкою ночі,
    Грозовими хмарами.
    Я подумав, що добре бути зливою,
    Спалахом, що являючись постає провидінням
    Для людини та впивається у землю, у коріння рослин,
    Збиває плоди, ричить раптовою стихією і зникає
    Залишаючи мене міркувати над цим.
    І ти намагаєшся. Намагаєшся зачепитися,
    За волосся коханки, за зап’ястя слів, зливу, грозу,
    Уста, що видовжують шепотом мить,
    Котра поволі зникає ховаючись за ширму,
    Гачком за зябра, лопатою за землю чекаючи
    На залізне коріння вічності,
    За в’юнисту мелодику минувшини, протягуючи
    У вушко ліричних спогадів,
    За картину пристрастей,
    За оману монотонного серцебиття,
    Що відганяє тінь сумніву,
    Котра визирає з тієї мізансцени.
    Та іноді, бачте навіть вулкани,
    Навіть вулкани...

    30.07.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  41. Гельґа Простотакі - [ 2023.09.10 17:23 ]
    частина
    частина знає про ціле лиш те
    що воно має майбутнє
    а сама вона тільки доданок у сумі
    незмінній від початку часів

    частина шукає спокою
    та знаходить красу
    руху з іншими серед інших
    а ціле знаходить спокій
    ставши простором танцю

    лопать млина наче птаха
    назавжди заручена з небом

    10.09.23


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Артур Сіренко - [ 2023.09.10 10:25 ]
    Мій лабіринт
    У лабіринтах моїх бажань
    Танцюючі дивоптахи метафор
    І сумні черепахи вечора:
    Назавжди.
    (Не мрій, не тужи як Овідій:
    Ти тут, а не там).
    У лабіринтах моїх хвилин неохайних
    Сірі миші плетуть гніздо
    Зі старих цитат поетів острова вересу
    (Трохи вина після треби –
    Після офіри бджіл чи джмелів –
    Так квітковіше).
    Там осінь нетлінна,
    І двері в химерне інферно –
    У глину трипільську,
    У горно ковальське
    Епохи заліза і вохри.
    Медеє! Поетко зубатих рептилій,
    Коханко прозорих безодень
    І берега стиглих ілюзій.
    Налий мені трунку в кратер.
    Сльоза. Doloroso. І все.
    Холодний трунок Колхіди:
    У світлі холодному білої зірки
    Лоза передбачень – п’янка.
    Читаю зоряне небо як книгу
    Шепочу ті фрази – повторюю,
    Ті – писані квантами світла.



    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  43. Іван Потьомкін - [ 2023.09.09 14:39 ]
    ***
    А як роки візьмуть мене попідруки
    І на Нево захочуть повести,
    Аби востаннє, немов Моше-рабейну,
    Оглянув я і виднокруги, і прийдешнє,
    Ми сядемо й помовчимо зазвичай,
    То перш, ніж встати і сказати: «З Богом!»
    Спитаю я своїх проводирів:
    «А щось нове відкриється мені?
    Чи вдалині набачу те, що бачу й нині?»
    І як обоє по-роденівськи похиляться в задумі,
    Щоб перервати негостинну тишу,
    Скажу рокам:
    «А знаєте що, хлопці,
    Поки ще ноги носять,
    Зійдімо на Чернечу гору!..
    Бо ж завинив я перед рідним краєм,
    Що стільки літ лиш думаю про нього...
    Та й Кобзареві не віддав останню шану».
    Цікаво б знати,
    Чи згодяться на це мої проводирі?



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  44. Гельґа Простотакі - [ 2023.09.09 09:33 ]
    час ніби вітер
    час ніби вітер який завжди віє в один бік
    але мені потрібно в протилежний
    тож долаю його опір і ні на що не нарікаю
    навіть дякую
    бо тільки на час і можна покластися
    спертися на нерухоме пасмо хвилини
    що стирчить на шляху мов змертвіле стебло
    присісти на уламок року
    що вкривається пам'яттю неначе мохом
    а подеколи й лягти
    на нескінченне шовкове простирадло
    забувши про ціну такого відпочинку

    якщо час раптом стане
    я впаду долілиць

    08.09.23


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Гельґа Простотакі - [ 2023.09.08 11:32 ]
    житейська мудрість
    житейська мудрість
    це система самовиправдання
    без неї сумнів
    безперестанку поглиблює провину
    а провина перетворює людину на сито
    золотий пісок часу просіюється
    неначе тане у просторі
    змішуючись з сонячним світлом
    на ситі ж лишається тільки сміття
    яке час від часу кумедно підстрибує
    коли сито тремтить

    а мудрий на обруч натягує шкіру
    книжок й ворогів
    майструючи бубон

    його мудрість гучна
    переконливо-зверхня
    аби судді почули

    08.09.23


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  46. Гельґа Простотакі - [ 2023.09.05 20:37 ]
    головне не злякатися голуба
    головне не злякатися голуба
    а решта дасться за іграшку
    миршавий загиджений братством
    сизий голуб не є символом миру
    та все ж дещо означає
    він користується лапами частіше
    ніж крилами
    він не співає
    а тільки ласо воркоче до самичок
    він талує власну гідність
    і плутається під ногами
    в очікуванні проханого хліба

    я залишаюся в хаті якщо бачу його за дверима
    нашорошуюся зачувши скрегіт кігтів на піддашші
    вклякаю захищаючи голову руками
    коли він злітає віддалік

    символ загрожує крахом моєму життю
    сизий голуб волочить скалічені лапки

    05.09.23


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Іван Потьомкін - [ 2023.09.04 21:49 ]
    ***
    Так вже судилося –
    Всім опинитися на тому березі.
    У вересні це станеться чи в березні,
    Чи самотужки вплав,
    А чи з Хароном на човні...
    То чому ж смерть завжди завчасна?
    Чому сторонимося того берега?
    Чи не тому, що там уже назавше
    Лиш свідками життя цього стають?


    Рейтинги: Народний 0 (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  48. Ірина Вірна - [ 2023.09.04 16:27 ]
    Згадуючи Стуса... 4 вересня 1985 р.
    Усі ми вчимося чекати (кам'яній...)
    Кожен на щось своє (кам'яній...)
    Один - на підвищення зарплати (кам'яній...)
    Інша - на співчуття людське (кам'яній...)

    І всяка хвилина чекання (кам'яній...)
    Карбує в пам'яті зарубки (кам'яній...)
    Як ластівок, що наслухають
    Стумні земельні струми (кам'яній...)

    Душа - каменюка на дні калюжі (кам'яній...)
    Де ж цей режим самозбереження?! (кам'яній...)
    І раптом: "Вчися чекати, друже..." (кам'яній...)
    Підтримка і застереження (кам'яній...)

    28.08.23


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  49. Гельґа Простотакі - [ 2023.09.03 00:19 ]
    старість має жіноче обличчя
    старість має жіноче обличчя
    та статуру
    тіло піддається часові
    м'якшає і розтікається
    округлюється і лагідніє
    очі сльозяться частіше
    і частіше усміхаються до світу
    рухи уповільнюються
    бо зникає мета
    але не сенс
    плечі опускаються
    бо роки важчають
    але не стають даремними

    старість
    в прозорому лоні
    викохує смерть

    02.09.23


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Гельґа Простотакі - [ 2023.09.02 20:47 ]
    вічність симетрична
    вічність симетрична відносно розуму
    що у ньому як в дзеркалі
    відбивається час
    тонке та мерехтливе майбутнє
    вкриває вертикальну поверхню
    райдужною плівкою
    наїжаченим промінням
    усібіч стримить теперішнє
    а минуле псує зображення патиною

    вічність росте одночасно в обидва боки
    наче дерево
    якому аби сягнути висот
    потрібно зануритися углиб
    наче перлина
    яка ховає свого єдиного недоліка
    під багатошаровою красою з надією
    що її ніхто не наважиться зруйнувати

    а розум тремтить на межі
    не в змозі повірити в себе

    02.09.23


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   ...   108