ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.03.29 07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.

Віктор Кучерук
2024.03.29 05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.

Артур Курдіновський
2024.03.29 01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".

Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…

Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.

Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:25
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:23
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Артур Сіренко - [ 2022.05.22 10:05 ]
    Мить журби
    Звуки – це квіти.
    Вони зацвітають щоранку
    І закривають свої пелюстки
    Щоночі – коли все втрачає сенс.
    Все – навіть Істина.
    Біля стіни смутку
    По обидва її боки
    Там, де сіяли зерна
    Квітів журби
    І чекали доки вони
    розквітнуть звуками:
    Звуками музики моря,
    Звуками пісень тіла,
    Звуками царства Я.
    Дожити б до перемоги –
    Перемоги Правди та Людяності
    (Де ти, дивак Леонардо?)
    …………………………….
    Я вирощую квіти
    На полі, що не знало плуга,
    Яке поливали сльозами
    Люди, що забули про посмішку.
    На полі, де приносили треби
    Аресу
    Бородаті номади – пастухи круторогих волів
    І білих коней.
    Я вирощую сині квіти
    Журби.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  2. Іван Потьомкін - [ 2022.05.19 23:12 ]
    ЛОТ
    Немовби хтось підслухав потаємну сповідь Лота.
    На кожнім кроці вчувалося йому: «Ти грішник!»
    А вночі ще гірше: тільки-но скліплював повіки,
    Як кози й вівці юрмилися в печері,
    Стрибали на овдовіле ложе, вкладалися обіруч
    І починали цілувати сороміцьке місце.
    Цап здоровенний на гульку ту спізнився
    І кричить до Лота знизу: «Давай-но по-содомськи!»
    Як починав відштовхувать непроханих гостей,
    Зчинявсь такий гармидер, що хоч і затулював Лот вуха,
    В печері чулося одне і те ж: «Ти грішник!»
    Надвір вискакував, та зорі неначебто підморгували місяцю.
    І долинало з неба глузливе: «Він грішник!»
    Схуд і змарнів Лот... Очі - два провалля чорні.
    Жахались доньки і зникали, щоб батько чогось не ненаврочив.
    «Ні життя, ні смерті. Піду і дядькові сповідаюсь,-
    Рішивсь нарешті Лот.- Він знає, що робить,
    І, може, випросить прощення в Бога».
    По дорозі добирав слова, щоб Аврагам не вигнав, бува, з дому.
    Та лиш почав оповідать, як той сказав:
    «Знаю. Всевишній дорікав мені за гріх твій.
    Попервах, розгніваний, задушить тебе хотів.
    Та все ж вдалося спокутою смерть замінить.
    «Якою, дядьку? Я на все готовий нині!»
    «Бачиш оці ось три обсмалені кийки?
    Це посохи, які лишили посланці од Бога.
    Візьми їх, в одну лунку посадови і поливай
    Щодня водою тільки із Йордану.
    І якщо приймуться і стануть деревами,
    То знай, що гріх твій прощений Всевишнім».
    Відтоді день при дні через усю пустелю до місця,
    Що Аврагам вказав, носив Лот воду.
    Ні спека, ні дощі із вітром не спиняли.
    Щоправда, Сатана перестрічав, одне і те ж заводив:
    «Нащо тобі робота ця марудна на примху Богу?
    Облиш її. Не стануть деревами посохи.
    Вміє знущатися Господь. Трима тебе за дурня.
    Давай-но ліпше сядемо під пальмою отою.
    Винцем таким я пригощу, яке не пив ти зроду!
    І вмить забудеш, що ти грішник...»
    «Згинь!»- Лот кричав і спересердя заюшив у морду.
    А посохи зазеленіли.
    Підросли і стали кедром, кипарисом і сосною.
    А як минуло сорок літ, сплелися в стовбур один,
    Такий що охопить його було не в змозі.
    Звів очі Лот до неба і почув: «Ти вже не грішник!»





    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  3. Шон Маклех - [ 2022.05.15 17:43 ]
    Тягарець
    Годинник, що вимірює епохи
    Замість циферблату має лише порожнечу
    А замість стрілок галактики:
    До нього причеплено тягарець –
    Чи то не тягарець, а тягар
    Чи то Долі нашої попелястої
    Чи то Всесвіту сього незбагненного
    Гомеостатичного.
    Не нами придуманого.
    Той тягарець стримує порожнечу –
    Вона не летить вгору,
    Вона не летить донизу,
    Вона не летить вперед,
    Вона не летить назад,
    Вона не падає і не підноситься,
    Вона просто є,
    Заповнює все суще,
    Не лишає крім себе нічого,
    Бо може вона і є оте «нічого» -
    Ніщо.
    А ми до того годинника прислухаємось,
    А ми думаємо про майбутнє,
    І вважаємо, що душа вічна,
    Що то якась субстанція,
    А не лише форма існування
    Порожнечі.
    Де той годинниковий майстер
    З розбитими окулярами
    У фартуху засмальцьованому
    Зморшкуватий, наче чужа самотність,
    Сивий, наче вчорашнє «приходь»,
    Добрий, наче квітуча крона – айви,
    Де він, що налаштує стрілку-галактику
    І скаже ненароком ніби,
    Ніби бароко ще тільки минає,
    Наче Сократ не на нашому ринку
    Оливки купує – скаже – тобі і нам:
    «Хай буде!»



    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (7)


  4. Іван Потьомкін - [ 2022.05.10 22:10 ]
    З голосу Езопа
    Голод і спрага світ за очі лиса погнали
    І привели нарешті в виноградник.
    Прокравсь і мало не спритомнів:
    З гілок звисали соковиті грона.
    Ось розігнавсь, підскочив...
    На радощах навіть заплющив очі.
    Був певен, що ягоди вже в роті,
    Та тільки гепнувся навпроти
    Галузки тої, що була найнижче.
    Розгін, стрибок...Здається, трохи вище,
    А грона начебто заповзялися
    Грать у «квача» із бідолашним лисом.
    «Стривайте, кляті, я вас-таки дістану!»-
    Вже не кричить – шипить із сил останніх.
    Розгін, стрибок...Знову й знову...
    Од спраги відібрало мову.
    Одхекавсь лис та й каже винограду:
    «Ти, мабуть, невимовно радий,
    Що подолав мене в нерівній боротьбі.
    Та все ж годиться знать тобі,
    Що насправді було в мене на мислі:
    Не їсти ягоди ці кислі,
    А позривати ( бо ж усі червиві).
    Щоб якнайдалі однесла їх злива!»

    P.S.
    Як огріхи свої ми визнавать не хочем,
    На інших їх ми звалюєм охоче.





    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  5. Артур Сіренко - [ 2022.05.09 13:04 ]
    Туманні блукальці Неба
    Ловили в глибинах рибу,
    А зловили камінь:
    Плескатий як сом
    І важкий наче спогади:
    Принесли його до садиби:
    Під вишні квітучі – тоді, на світанку,
    Коли все фарбує рожевим
    Заграва –
    Все, навіть квіти печалі – вишні,
    Поклали його – нехай плаває
    Серед моря пелюсток весною,
    Серед озера золота листя в жовтні,
    Серед білого смутку холоду – взимку,
    Поклали. Легенько –
    Щоб землі не стало боляче,
    Щоб ніхто не пускав його в річку –
    Плавати
    І ковтати наші веселощі –
    Уривки вічної радості,
    Виринати назустріч Місяцю –
    Підступному злодію,
    Що краде у нас срібло зірок –
    Вічних блукальців в тумані –
    В тумані Шляху Чумацького,
    Краде у нас срібло Стожар –
    У нас, пастухів легенд.
    І ніхто в тому селищі
    Гончарів та писарів,
    Друзів бджіл та зозуль
    Не знав, що під каменем-рибою
    Поховали ми нещастя останнє –
    Надію.



    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  6. Шон Маклех - [ 2022.05.09 13:12 ]
    Епоха заліза
    В часи давніх номадів
    Коли замість дзвонів
    Степ ковиловий будив
    Стукіт копит – ще не посріблених
    Будив серед тьми бузинової
    Мрії і сподівання – птахів синього Неба.
    Замість бронзи сонячної і медової
    Бородаті майстри вогню
    Пізнали залізо – метал звитяги:
    Добули для плугів і мечів, для ножів
    І цвяхів.
    Коні кольору листя
    Птахи кольору неба
    Віщували, що Волю рахманну
    Побачите в сяйві меча –
    У блиску залізного дзеркала.
    Забувайте про глиняні сни,
    Забувайте про карби на дереві,
    Про крем’яні осердя:
    Епоха заліза вдягає людей у луску,
    Важкість дарує рукам
    І легкість думкам –
    Душею віднині в Небо. Тільки в Небо.
    Про епоху заліза напишуть
    В літописах, на палімпсестах
    Вороновим пером.
    Вохрою.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  7. Шон Маклех - [ 2022.05.04 00:37 ]
    Сірі плазуни
    Весняні тіні людей білого міста
    Плазують між квітучими сакурами
    Вони тікають від огненного змієлова –
    Жовтолобого крутія-паяца Сонце
    (А ми йому поклонялися, треби приносили
    А ми називали його конем золотим,
    А він паяц – бо чого ж так байдуже
    На це все дивиться – нібито весна,
    Нібито і він дарував, а мені невесело,
    Не солоно і не солодко - схоже зрозумів я
    Нарешті, чому так сумно коли вишні цвітуть,
    Чому журба така, але все-таки),
    Весняні тіні – чому вони плазунами,
    Сірими ящірками по землі нечутно,
    Чому і навіщо, для чого, а може я
    Тільки тінь того – мене не тут сущого
    У цьому світі ілюзій, у цьому мареві
    Квітів вишні, де все тек нетривко, так плинно.
    Я лишаюсь. І тінь моя змія-подруга – тут,
    У завулках міста, де кожен тепер нетутешній –
    Наче пелюстка сакури, наче й нема,
    Наче й не було. Наче й не в місті я
    А в театрі тіней-плазунів, де ти, ліхтарнику,
    Де ти? Не світи мені в очі, не лякай мою тінь.
    Хоч ти – не лякай. І не блимай.
    Ще ночі вишневого цвіту
    Будуть.



    Рейтинги: Народний 5.75 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (4)


  8. Іван Потьомкін - [ 2022.05.03 21:48 ]
    ***
    Невже це й справді
    Я тонкосльозим став на старості?
    Тільки-но сирена розлуниться протяжним воєм,
    Як щось важке й холодне навалиться на серце,
    До болю зчавить горло…
    Але ж з-поміж 6 мільйонів
    Спалених, закопаних живцем в ровах,
    Розстріляних, повішених,
    Голодом доведених до смерті, –
    Нема нікого з мого роду.
    І з-поміж тих, хто майже голіруч
    Постав на захист права на свій Дім.
    Хто боронив той Дім,
    Назавше відклавши шкільний підручник,-
    Теж нема нікого з мого роду.
    І лише серед тих,
    Кого безвусі палестинські гицлі
    Пошматували в автобусах, в кафе,
    Могла буть і моя дружина.
    Хвалити Бога, обійшлось – поламано лиш ребра
    Та невибутній шум карьожить вуха.
    От і сьогодні спиняюсь
    На невмолимий клич сирени.
    А поруч – памолодь.
    І навіть ті, кого годиться називать онуками.
    Зажурені. А в декого, як-от і в мене,
    На щоки наплива сльоза.
    І я подумав тої миті,
    Що з кожним роком усе глибше
    Вростаю у цей згорьований віддавна край,
    Де так переплелись епохи й долі,
    Що пізнаю історію не з книжки,
    І де не можна буть уже чужинцем.


    З 1860 року, коли перші єврейські переселенці залишили периметр стін Старого міста в Єрусалимі, щоб побудувати перші єврейські квартали, і до цього дня, на захист Землі Ізраїлю і її народу, на бойовому посту і під час виконання службових обов'язків загинули 24068 чоловіків і жінок, місце поховання 551 з них поки що невідоме. Від рук терористів загинули 3199 мирних жителів Ізраїлю та іноземних громадян.







    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  9. Іван Потьомкін - [ 2022.04.29 23:27 ]
    ***


    А що як потвора кагебістська гатить зі свого бункеру,
    Щоб стерти з лиця землі мою любу Україну,
    А невдовзі розпростерти пазурі на цілий Божий світ?
    А що як задум Всевишнього зводиться до того,
    Щоб розорить Росію до нитки і дать поневоленим
    Століттями народам звільнитися нарешті з-під її гніту,
    А шосту частину суші звузить до природніх розмірів
    І називать не Росія, а така собі задрипана Московія?
    Воно ж і справді смішно до безглуздя,
    Що нафтоносно-газова Татарія просить милостиню,
    Що бурштиново-золотоносна Якутія дійшла до злиднів...
    І так куди не кинь по облудній федерації народів...
    ...Світ зачекався присуду Всевишнього.



    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (2)


  10. Артур Сіренко - [ 2022.04.25 13:02 ]
    Упряж для вороних
    Моє серце вирушало у подорож,
    Покликало собі кучера чорновбраного,
    Що впряг двох коней вороних,
    Коней, що не знали господаря,
    Що споконвіку були дикими й вільними.
    Моє серце обрало собі дорогу
    У країну захмарну-загірну,
    Яку довго вигадували,
    Яку придумали книжники ренесансу.
    Моє серце вирушає у подорож
    Шляхами гірських круків
    І жовтокрилих метеликів –
    Туди, де летить зозулі крик.
    На дворищі,
    Яке топтали монахи
    Важкими черевиками зречення,
    Де зроду не цвіли кульбаби радості,
    Де бруківку тесали з брил смутку
    Серце взяло з собою валізу
    Важку, як весь тягар світу
    І мріяло тою колісницею
    Залізом самородним кованою –
    Тим запрягом недоречним
    Заїхати в Країну Білих Хмар омріяну
    Або в країну Вічної Молодості
    Чи в місто Віри Таємної
    А приїхало на війну.



    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  11. Шон Маклех - [ 2022.04.21 11:12 ]
    Вода і повітря
    Люди збудовані з повітря
    Прозорі, наче моє минуле,
    Хороші, наче перекази про чуму,
    Розказують мені казку
    Про Езопа горбатого,
    Про теорему Евкліда
    Записану між сторінками зошита,
    На торішніх жовтих листочках
    Осені моїх днів спокою.
    Між сторінками зошита
    Знайденого серед руїн.
    А може справді я лише хвиля річки –
    Трохи води в якій плещуться
    Ондатри пам’яті і риби слів:
    Такі блискучі, лускаті
    І такі волохаті й зубаті:
    Вони.
    Стихії до мене приходять як пори року,
    Розказують про суть і прийдешнє:
    Наче не стихії вони, а просто пелюстки
    Абрикоса, якого посадив Шеймас
    На торфовищі, де не росло нічого і зроду,
    Хіба що крім моху білого – сфагнуму.
    Люди, які стали тінями!
    Мислителі, які стали світлом!
    Куди полетіли ви, куди зникли
    У світі, що перестав бути?
    Сміється з мене жбанок з вином –
    Може і справді він колись був людиною?
    Може не збрехав нам наметів швець,
    Може сказав нам правду?



    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (1)


  12. Іван Потьомкін - [ 2022.04.18 19:34 ]
    ***
    Якби предмети вміли говорить,
    Коли ми їх шукаємо напомацки
    Там, де жоден з них лежать не міг,
    А ми по всіх усюдах нишпоримо,
    Тоді б на одчайдушний од знемоги крик:
    «Куди ж поділись кляті окуляри?
    Почули б урівноважене, як і саме буття:
    «На носі в тебе, голубе кирпатий».
    Отож, як треба спішно йти кудись
    Чи віднайти так конче необхідну папірчину,
    Замість як слід поміркувать і вмить знайти,
    Лютуємо і проклинаємо усе на світі.
    А чом би кожну річ на одне й теж місце класти,
    А не просити речі говорить, де вони цеї миті?






    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  13. Шон Маклех - [ 2022.04.17 15:22 ]
    Сад
    Шкутильгаю на милицях снів
    З руїн замку горобиної ночі
    До посміховиська палацу дня,
    Чи його подвір’я неохайного,
    Де шпаки провіщають цвітіння
    Вишні нашої журби та радості
    (Саторі сакури)
    Над якої гудуть хрущі неоліту
    (Глеки теж вміють літати,
    Вони теж трохи хрущі, а може й не трохи),
    І джмелі бронзові – металу світла
    У саду, який посадив Антон
    З краю магнолій на березі моря,
    У саду, який росте тільки в нашій свідомості,
    Росте. Хоча цвіт… Той білий цвіт…
    Дивно усвідомлювати себе пелюсткою
    Коли весна і хочеться споглядання –
    Хоч трохи, хоч дрібочку, хоч на півслова
    Дивака й містика Гоголя – останнього римлянина.
    У тому ж фонтані води прозорої,
    Води, крізь яку видно прийдешнє,
    Води, яка вгамовує вічну спрагу Істини,
    Води, яку ковтав мандрівник Микола
    Бачу на дні золоті кружальця
    І знову шліфую черевиками сіру бруківку
    Вічного міста Петра апостола.
    І вовчиці. Серед гульбища луперкалій.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  14. Іван Потьомкін - [ 2022.04.17 14:39 ]
    ***
    Ну хто ж не знає про Шовковий Шлях,
    Проторений століттями із древнього Китаю?
    А от Бузковий Шлях в сьогоднішнім Єрусалимі,
    Відомий лиш мені, бо прокладав його я,
    Як серце змусило гулять неспішно наодинці,
    Спираючись на подруги плече – ковіньки.
    Дивними стежками проляга Бузковий Шлях.
    Першість належить Ір Ганіму - Місту саду,
    Де назви вулиць як одна – запахуща квітка.
    Щоправда, не обійшлось тут без досадного курйозу:
    На вулиці, названій Бузковою,.. жодного кущика бузку.
    Хоч і не густо, а все ж буя бузок і в моїм Кір”ят Менахемі.
    Хоча район цей годилося б назвать Латинською Америкою.
    Судіть самі: Мексіко, Колумбія, Нікарагуа, Дагомея...
    Отак і мандрую з незмінною ковінькою щодня,
    Та попри красу роздумую про долю України,
    Про Київ, Ботанічний сад, де стільки мого любого бузку,
    Дурманні пахощі якого, на превеликий жаль,
    Не в змозі радувать належне мешканців столиці.









    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (2)


  15. Іван Потьомкін - [ 2022.04.16 12:21 ]
    ***
    ...А поміж свят Шабат в юдея
    (байдуже, сьогодні де він) –
    І найсвятіший, і найперший:
    Діяння надлюдські Господь завершив.
    Шабат в Єрусалимі –
    Найкоротший шлях до Бога:
    Відлунням од Стіни Плачу
    Слова без перешкод рушають у дорогу,
    А помисли і думи заповітні
    Лягають в щілини тисячолітні.
    А як Шабат із Песахом в супрязі,
    Подвійне свято для юдея зразу.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  16. Іван Потьомкін - [ 2022.04.14 14:19 ]
    ***

    -Петруха что ты там нашел?
    -Спросил у лейтенанта, говорит бухгалтер.
    -Наверное бюсгалтер,деревенщина.
    -А ты чего несешь? Похоже на трико.
    -Содрал я в миг один с пацанки.
    Сопротивлялась целка,поцарапав мне лицо.
    Да мне ты знаешь, конечно, не впервой.
    -А я тринадцатый в ряду. Жарит целый взвод вдову…

    …Гребуть усе, що трапиться під руку.
    Не гребують нічим, бо все підвладне кулі,
    Що розлітаються, мов мухи, на безоружних.
    Вовками тікають визволителі в ліси,
    Щоб встигнути на Свято Перемоги.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  17. Шон Маклех - [ 2022.04.12 15:58 ]
    Зорі дивляться вниз
    Зорі глипають вниз – на твердь,
    Миготять, наче вицвілі літери
    Апокрифу Томи Невіруючого,
    Дивляться очима переляканими
    На землю сливового цвіту,
    А бачать дантове пекло огненне –
    Кола Тартару зловісного
    Химер на готичних храмах,
    Що німують не одне століття потворне.
    А може зорі нишком шепочуться –
    Тільки ніхто з поглухлих не чує:
    Жодна чорна мавпа кривляка,
    Жоден троглодит-чудовисько.
    Шепочуть зорі Сонцю нажаханому
    Про те, що по тирсі спаленій
    Довіку чорніти смутку –
    Ніколи там сон-трава не цвістиме
    Ніколи – до Суду Страшного Божого,
    Шепочуть нажахано словами-променями,
    Що знову суне орда зі сходу
    Як вісімсот кам’яний літ тому,
    Знову дика навала Батия
    На Русь терновим цвітом заквітчану,
    Де нині замість джмелів-квітколюбів
    Бджоли залізні гудуть,
    Де тризну справляти під Небом синім,
    Де требу вершити вогнем
    На порозі Вічності
    Вершникам, орачам,
    Вільним людям краю євшанного.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  18. Іван Потьомкін - [ 2022.04.12 14:15 ]
    ***

    Ну що ж, як тюрем і Сибіру, й голодоморів
    хохлам-бандерівцям ще чомусь замало,
    не коряться трикляті, ростуть, немов бур’ян,
    наблизить слід свавільних до чукчів і якутів.
    За три дні з квітами та з хлібом-сіллю
    увійдемо в Київ, розженемо нікчемну Раду,
    покажемо Європі, де зимують раки.
    Не голіруч за «святу місію» взялися,
    а з літаками, танками й гарматами прийшли
    і остовпіли від несподіванки: стрічають їх,
    але не так, як мріялось. Дивина – є військо у хохлів,
    що косить зайд. Люд безоружний танки зупиня.
    І почалось те, що москалям завжди зазвичай:
    трупами жінок, старих, дітей прокладати шлях.
    Отак ти сплачуєш свій борг, Росіє ненависна.
    Загнана в глухий кут, од світу відсторонена,
    ядерною зброєю та хімією погрожуєш насамкінець…
    …Згорьована, але нескорена Вкраїна
    зловісний задум твій зуміє зупинить.






    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  19. Юлія Карменко - [ 2022.04.10 09:24 ]
    Чому мовчать твої вуста
    Чому мовчать твої вуста,
    Коли тонка душа руйнується назавжди.
    Чому не бачать очі ті, що я уже пуста,
    Хоч й досі ледве чутно крик: «зажди»!







    2022 рік


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Іван Потьомкін - [ 2022.04.09 19:52 ]
    З голосу Езопа

    Пухнастий хвіст свій лис
    Змушений був залишити в капкані
    (Не до краси, як йдеться про життя і смерть).
    Щоб не натрапити на глузи товариства,
    Смутний ходив він кілька тижнів одинцем
    (Щоправда, одинокість часом гірше смерті).
    «Стривай, а як зробити лихо перевагою?»
    Подумав і скликає братію невдаха та й почина
    Хвалитись,що позбувсь хвоста зумисне,
    Аби життям новим зажити:
    «Повірте, і бігать легше, і безпечніш стало.
    Отож, і вам настійно раджу, не гаючись,
    Утнуть додаток цей, бозна навіщо даний».
    На запальний той заклик озвався лис старий:
    «Даруй, але ж ніхто не бачив, як ти це робив.
    Можливо, що й не по своїй охоті...
    То ж замість розказувать усякі небилиці,
    Краще б розповів, де саме позбувсь хвоста,
    Ти ж хочеш зробити всіх схожими на себе.
    Себто позбутись того, що в дар дала природа.

    P.S.
    Як сам потрапив у халепу,
    громаду всю тягнуть туди не треба.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  21. Василина Іванина - [ 2022.04.09 15:55 ]
    Мотиви оферторію
    Ісусе Христе, Боже, Царю слави!
    Звільни ти душі наших всіх загиблих
    Од вогняної вічної безодні.
    Не допусти, аби поглинув Тартар,
    Не дай, аби поринули у морок,
    у забуття, у чорні сіті брехень.
    Простеж, щоби архістратиг Михайло
    До них спустився із воріт тих Ляцьких,
    Провів усіх їх у Долину світла,
    Яку обіцяно невинно убієнним....
    Даруй їм спокій назавжди, о Боже,
    І світлу пам"ять у віках даруй!
    А нам, живим, допоки ми живі -
    щодня День Гніву,
    сил нам дай для помсти...
    Quia pius es.
    Ти, Боже, мусиш
    це для нас,
    ти мусиш!
    #словаВасилинаІванина


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  22. Іван Потьомкін - [ 2022.04.05 12:12 ]
    ***

    Не бузувір я, хоч і не в жодній вірі.
    Хрещений ( як і заведено було в моєму роді).
    Сам, без помочі дяка (батька хрещеного, до речі),
    По-церковнослов’янськи одспівував померлу бабу Ганну.
    Заворожений, стояв перед ворітьми на кладовище,
    Як реквієм невтішний старечі голоси зняли...
    Церкви і синагоги оминаю.
    В собори заглядаю лиш туристом.
    Молюсь щоранку на івриті.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  23. Шон Маклех - [ 2022.04.02 13:41 ]
    Сильніше вітру
    Попливу на кораблі Артюра Рембо –
    Того, що Жан Ніколя з Шарлевіля –
    Син піхотного капітана
    Разом з диваком Дамоклом –
    Він шанує білий хліб і чорне вино,
    А не глиняні глеки мальовані.
    Чобітьми кароокого маляра Веласкеса
    Буду гупати по дерев’яній палубі:
    Між двома Іспаніями вода,
    Між двома кінськими волосинами
    Клепсидри і трохи квітів – тропічних.
    Трохи блідих (бо що нині повнокровне?)
    Трохи чужих – бо свого на жменю,
    Навіть віршів – на клаптик паперу,
    Навіть спогадів – на хвилину сну-марення.
    Сильніше вітру надимає вітрила мрія –
    Моя – недоколисана, ваша – зріла як гроно
    Осіннього винограду кольору Сонця,
    Швидше вітру полетить корабель
    Зі щоглами-соснами, окрилений вітрилами
    Зеленими як весна. Як смарагдовий острів
    У зіницях сивого фантазера Бога.
    Надлишок Часу музикою після сонетів,
    Нотами ренесансу – незабутнього,
    Незрівняного, але нашого. Тутешнього.
    Швидше вітру з Леванту – Зефіра,
    Що зазирає в срібне дзеркало
    Але бачить там Поліфема – пастуха овець.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  24. Василь Шляхтич - [ 2022.04.01 17:34 ]
    Моє слово Україні
    Україно, не домовляйся з москалями. Це не люди, а звірі хворі. У них немає душі. Кров нашу пили довгими роками. Вони, мов шакали на нашій землі. Москалі, мов блохи воші, або гниди. А з таким боротися треба тобі. Як тільки є змога стирати їх сліди з кров’ю й потом зрошеної нашої землі…


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Артур Сіренко - [ 2022.04.01 11:55 ]
    Мовчання долонь
    Мовчання –
    Легке, наче подих пролісків
    Несу в долонях
    Якими вчора
    Виряджав у політ залізного птаха.
    Мовчання –
    Кидаю його насіння
    У землю, що пахне тліном.
    Бо мовчання – це дерево,
    Яке виросло з попелу,
    Яке зеленіє листками майбутнього,
    Яке бубнявіє плодами прийдешнього.
    Мовчання.
    Його важкі зерна
    Тримаю в долонях обвуглених –
    В руках алхіміка,
    Що плавив золото слів
    З олова сірих днів Днів Судного Дня.
    Останню офіру
    Вершу вперше не медом – глиною,
    Виліплюю глиняних коників –
    Тіней крилатих вершників,
    Що скачуть між білими хмарами –
    Сонцю назустріч калиновому.
    Мовчання.
    Слухаю його одкровення –
    Голос білого неба
    Весни давно очікуваної
    Весни сумної. Весни трагічної.
    Весни вічності. Весни майбутнього.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.05) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (4)


  26. Саша Серга - [ 2022.03.31 18:51 ]
    ***
    Ніщо в цім світі неабсолютне
    В цім світі абсолютний тільки Бог
    А ми як недосконалі
    Спраглі твори
    Лиш ходимо навколо
    Джерелá
    І попиваємо ми з нього
    Щоб хоча б трохи
    Доторкнутись до
    Абсолютності цієї
    Устами
    Щоб хоча б трохи оживити
    Свій світ, життя
    Справжністю
    Любов'ю
    Наповнити збентежені
    Розгублені серця


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Артур Сіренко - [ 2022.03.30 13:14 ]
    Напередодні
    Майбутнє – це сутінки
    Весняного вечора
    Напередодні зацвітання слив.
    Не треба його катувати,
    Майбутнє – то хатка бобрів
    Про яку написано в папірусах
    Олександрійської бібліотеки
    Спаленої на попіл, але закарбованої
    На білих хмарах сув’язі спогадів.
    Майбутнє – це ріка Бористен
    За мить до порогів, за краплю до доторку
    Брил кам’яних – ненаситних,
    Майбутнє – то острів скелястий,
    Де Робінзон-філософ вдає Діогена –
    Ловлячи рибу-час. У діжку глиняну.
    Майбутнє – це біла конвалія,
    Яку на порозі забули
    Хати-пустки, хати-румовища,
    Хати, яку мурували там – на межі
    Між неогеном глиняним
    І сурмами Судного Дня.
    Майбутнє – це човен бога-рибалки
    Який розтрощили хвилі:
    З уламків збудуємо хижку –
    На березі мрій.
    Майбутнє – то паморозь
    Зими-Іфігенії – біла, іскриста
    І чиста. Як сторінка
    На якій напишуть вірші.
    ……………………………………….
    Не катуйте майбутнє!
    Дайте прийдешньому келих води!
    Чистої.



    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  28. Саша Серга - [ 2022.03.28 17:46 ]
    Сон
    Якщо не можем на яву
    То хоч би уві сні давай
    Зустрінемося поглядом, руками

    Те найдорожче, що в тобі
    Душею обійняти можу
    Здається, це життя

    Щось нове, що з'явилось
    Коли з тобою ми зустрілись
    На перехресті, на краю
    Світів своїх колись

    Вночі, перед війною

    (24.2.2022)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Артур Сіренко - [ 2022.03.24 21:18 ]
    Весняний одяг
    Міняю одяг –
    Чорний краватковий на плямистий,
    Міняю скрипку –
    Легку й лаковану на залізну,
    Міняю друзів –
    Філософів на самураїв,
    Міняю Сонце:
    Зле й зимове на березневе:
    Оте – радісне,
    Міняю квіти:
    Тендітні білі галантуси
    На черлені спалахи
    Троянд миттєвих.
    Міняю постаті –
    Літературних геніїв
    На ті – в полях,
    Що ледве жевріють,
    Що ледве в сутінках,
    Які очікую,
    Міняю птахів –
    Цвірінькалок – жменьки пуху
    На круків залізних,
    Що кидають шматки Сонця
    На вовкулак темряви,
    Міняю життя –
    Монаха-відлюдника
    На буття майстра меча:
    Я - самурай та хайдзін,
    Друг місяця, воїн світанку,
    Пелюстка вишні
    Квітневого ранку…



    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  30. Чоловіче Жіноче - [ 2022.03.24 20:01 ]
    лютий
    після ракет — на узбіччях застиглі пози.
    пане архангеле, де ваш судовий позов?
    що ми, урешті-решт, зробили не так?
    жалібно тягнеться пісня сирени зранку,
    жалібно стогне матір за сином зраненим.
    тихше, сховайте квиток, лише перший акт.

    ніч у ка́птурі, в небі спалахи, б'єм на сполох.
    наша доленька, брате — замаскований молох:
    ріже, засмоктує, щириться, прагне ще.
    я замурую біль твій у межах застінок,
    в стиглих приховищах, в чорних очах домівок,
    там, де у грудях скипає печаль і щем.

    я їм розкажу, брате, про 8 років,
    про терикони, про «нациків», «сепарів», «орків»,
    жовті райони, вугільні ночі і сни.
    як забирають можливість твою повертатись,
    як внутрішні стрижні мають здатність згинатись,
    як березень плаче у передпокоях весни.

    там, де ревуть воли, височіють кручі,
    де Марік і Мєлік, де Васильків і Буча,
    Харків, Херсон, Волноваха, Ірпінь... авжеж
    назв так багато, наші міста — герої,
    наші армійці — титани, їм вистачить зброї,
    волю кропити ворожою кров'ю (без меж).

    знову всі мерзнуть серед снігів і морозів.
    пане архангеле, де ваш судовий позов?
    чи-то не видно з божих олімпів нас?
    брате, зостанься, ще постоїм хвилину,
    тихо згадаєм усіх, хто сьогодні загинув,
    завтра — відплатимо, най тільки стане час.

    2022


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Чоловіче Жіноче - [ 2022.03.22 21:02 ]
    опіки
    Серце, немов піроман, сумує за спекою печі.
    В ліжку у всіх все добре, тобі ж — якнайбільше тяжко.
    Те, що здавалось близьким, було найближчим до втечі:
    тікали з міста, із глузду. Щоправда, від себе — важко.

    Я знав, бо твоє ім'я римується зі словом «всесвіт»,
    як не римувалися жоден вірш або пісня.
    Всередині кипіло море і його чарівний плескіт
    дав привід забути, чекаючи, коли візьмем.

    Не чулись/не бачились. Голос у телефоні
    не зміг подолати і кілометрову відстань.
    ти зробиш останню помилку і щезнеш. Без церемоній.
    Я зроблю останні півкроку, щоб впасти у червінь міста.

    2012


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Чоловіче Жіноче - [ 2022.03.20 21:22 ]
    пташка
    тій, що надсилає вночі тисячі новин,
    ділиться, мовби атом, чимось своїм-новим.
    в її обличчі — жаль, краса неймовірних сил,
    боже, я ж бо ніколи не бачив такої краси.

    серце кипить, як джезва, джазом співа душа,
    я — з тих одвічних прибульців, вона — з великих держав,
    холод змінився на жар, щойно нічний кришталь
    вщент розгромив наших мрій-зорепадів штат.

    знаю, кохання — відблиск в чужих очах,
    кава у кров, цигарки та зелений чай,
    зміна всіх кольорів, квітів і їхніх назв,
    знаю, любов — щось важливе
    супроміж
    нас.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Чоловіче Жіноче - [ 2022.03.19 21:23 ]
    нуар
    Це були моменти,
    коли кохання нагадує вкушене з обох сторін
    яблуко.
    Велике, немов Нью-Йорк,
    крихке, ніби чортів пазл.
    Коли в кожному з нас хтось помер,
    і ми збудували у головах анонімний морг
    без віз, спогадів та імен,
    лише з купою атмосфер,
    сповнених інорідним червоним газом.

    Коли я побачив частку
    твоєї стомленої душі,
    магічним чином нагадавшу мені скриньку і малахіт.
    Серце рухалось у збитому, ніби дихання, темпі.
    І було вже дві за північ, і дуже тепло,
    і хтось пошепки натякнув,
    що у часу є свій ліміт.

    Коли кожновечір'я думаєш,
    як радіє чиясь дивовижна мама,
    та спалюєш,
    ніби серветку у центрі сутінкового міста,
    свій чорновик.
    Мить перетворюється на вічність,
    і кожен вдає з себе полоненого гуантанамо,
    бодай же в кожному причаївся
    ірландський гнівець-бойовик.

    Це булo містичне провалля у просторі,
    коли я почув твій голос по той бік телефону —
    зібрались докупи венеції, стокгольми і всі страхи.
    Довга дорога додому.
    Коли ми вперше зустрілись,
    з хатин дядька тома зірвало усі дахи.
    В кафе на Подолі джазмени грали босу,
    і місяць на рукавах,
    і ще одна ніч на осад.

    2010


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Іван Потьомкін - [ 2022.03.18 18:03 ]
    ***
    Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
    Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:

    «Допоки злочинці радітимуть?
    Базікають, промовляють чванливо злочинці.
    Народ, Господе, гноблять,
    Глумляться над спадком Твоїм.
    Вдову й гера вбивають, мордують сиріт
    Та ще й кажуть:
    «Не побачить Господь,
    Недопетра Бог Яакова».
    Наберіться глузду зарозумілі!
    Порозумнішайте дурні!
    Невже Той, хто дав вухо,- не почує?
    Хто створив око,- не побачить?
    Той, хто карає народи, чи ж і вас не скарає?»

    І чекаю миті, коли це станеться, і незламна моя Україна продиктує ганебній Росії свій вирок.









    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (1)


  35. Саша Серга - [ 2022.03.16 01:44 ]
    ***
    Ніби до краю дійшли. Принаймні
    Сьогодні. Нема ні слів, ні бажань
    Крім одного
    Об'єкти, речі навколо, хоч би
    Порозкладати по місцях. Хоч би ті
    Найближчі. Нема нікого
    Нікого навколо
    З тих не кровних, з тих своїх




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Саша Серга - [ 2022.03.15 14:51 ]
    Хоч і Рай за межею
    Новий ряд мабуть для багатьох настане
    Новий ряд, нового життя сприйняття
    Для декого - інше, позаземне
    А може, вони повернуться
    В нових людях. Дітях

    Всьому знову початок
    Дитя. Людина
    Сенс. Все так чітко стало
    Перелом і кризу відчувають всі
    Річ, слова скорочуються до сутого сенсу
    А він один. Правда. Істина
    А хто ще зможе зухвало чесності протистояти?
    І навіщо?

    Без правди не можливо жити
    А без любові - й поготів
    Щодня, звершуючи цикл
    Шукаємо свого продовжувача
    Свою людину єдину, вірну й ніжну
    З відчуттям, з почуттям, що
    Відчуває, що живе в житті моєму
    Що кохає всім, а передусім душею

    О Боже, не вірю, що Ти не бачиш
    Що Ти не допомагаєш
    Вищі знання, розумом важко зрозуміти
    Тим, що зараз болять, Ти мусиш їх рятувати
    Перейди невіру і провокацію
    Сліпої людини, дитини

    Я вірю в життя і початок - продовження
    Людину. Рід
    Його зцілення від проклять
    І благословення
    Всі мають право жити новим життям
    Хоч і Рай за межею
    Ми маєм право на щастя ще зараз
    Тут, на цій землі

    (2022)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  37. Саша Серга - [ 2022.03.11 22:11 ]
    *
    Такі події... Нутрощі ніби на тертку
    Перетерті і поскладані назад
    Сухо всередині. Папір'я
    Як те перемир'я
    Все в ніщо

    Стільки вагомостей і умовностей
    Як в бурі морській
    Сіллю сльози запиваю
    Очікування, бажання і знову чекаю
    Нема нічого окрім правди
    І того, що є...насправді

    Слова як папір'я, кригкі
    Як зрадливе перемир'я
    На лінії вогню війни
    Життя
    Ще день і все, що в ньому
    І віра, і надія, і любов
    А інше, як ті невиправдані
    Кінці його
    У воду


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Василина Іванина - [ 2022.03.08 11:40 ]
    Відчай
    спопелілі
    слова

    зламані
    вихором злим
    дерева

    сирени-сирени-сирени

    руїни-руїни-руїни

    обвуглені поцілунки
    останні обійми

    розчахнений світ не зростеться

    рятуємо гнізда пташині
    і росяні ранки
    рятуємо землю свою
    2014-2022


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.49)
    Коментарі: (2)


  39. Олексій Могиленко - [ 2022.03.07 19:43 ]
    Доля-вишиванка
    Бог долю хрестиком нам вишивав,
    де чорне-то журба, червоне -то любов.
    Заплакав Бог, бо на хресті вмирав
    І воскресав Він знову й знов.

    Сорочку хрестиком Бог вишивав
    Та зодягнув на неньку-Україну .
    Пробитими руками пригортав
    і шепотів:тебе Я не покину.

    Бог долю хрестиком нам вишивав,
    Де чорне-то Земля,червоне-наша Кров.
    07.03.2022.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  40. Шон Маклех - [ 2022.02.23 22:50 ]
    Перемога дзеркала
    Дзеркало – то Боже вікно:
    Туди зазирає Сущий
    (мій старий незнайомий)
    І бачить наші втомлені очі,
    Які теж глипають в цю шибу,
    Намагаючись дізнатися
    Де то ота чаша, яку мимо не пронесуть,
    Яку наповнять – ось вам!
    Яку – ось випийте і до денця
    На якому намальована Темрява,
    Свічада срібного,
    Де оті дівчата, що ніколи не зістаріються,
    Бо в тій шибі – в отому світі (як в кіно)
    Відображаються спогади,
    А не тільки ілюзорна «реальність».
    Отой сивобородий справді живе там –
    По ту сторону скла:
    Я тільки нещодавно довідався,
    Що він приклеює бороду та одягає перуку:
    Стає сивим як лунь,
    Зморшкуватий, наче рілля –
    Він молодий, насправді,
    Таким завжди і лишиться –
    Тоді, як помандрую у засвіти,
    Просто не буде людям показуватись:
    Бо живе він у світі
    Який Бог домислює – досі.


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (3)


  41. Артур Сіренко - [ 2022.02.20 22:48 ]
    Кінь сивий
    А до мене прийшов кінь сивий –
    Дивиться своїми очима синіми
    У моє минуле темне і зранене,
    У моє майбутнє сумне і готичне:
    Коні скачуть з туману зимового
    У густий туман мого майбутнього:
    Кому білого коня та стріли,
    Кому червоного коня та меча,
    Кому вороного коня й терези,
    Кому чалого коня та косу,
    А мені – коня сивого зажуреного,
    А мені шлях без кінця і без краю
    Назустріч огненній кулі,
    Що з зі степового видноколу
    викочується
    І руків’я шаблі долонею
    відчувати
    У поході козацькому вічному,
    І час світанками міряти,
    І тужити у снах кольорових
    За квіткою сон-трави,
    За чорним камінням
    Зі знаком папороті,
    За стиглими вишнями,
    За гомінкими бджолами
    І коню сивому
    Шепотіти на вухо
    Казку.



    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  42. Артур Сіренко - [ 2022.02.19 23:13 ]
    Острів серце
    На острові мого серця
    Живуть мовчазні Робінзони,
    Цвітуть п’янкі орхідеї (черлені),
    Шалені аборигени
    Танцюють нечемні танці
    На черепах вовкулак:
    З неба зеленого – з його сутінок
    Падають лунко на землю
    Горіхи:
    Може то сад осінній
    Босоногого Епікура –
    Винороба ілюзій, шанувальника Вакха,
    А може шматочок хмари,
    Що впав в Океан на хвилі
    І скам’янів необачно –
    Став незаплющеним оком,
    Що глипає з синяви в синяву –
    До речі. До човника. До порожнечі.
    На острові мого серця
    Інколи падають зливи –
    Прямо на томик поезій,
    Який загубив на дюнах
    Капітан дерев’яної шхуни
    (Вітрило і трохи щастя,
    Сік лайма, сухар,
    Смак грогу і вітер в обличчя
    Солоний):
    Вітер гортає сторінки:
    Сонети піску і ночі
    (Ноктюрн),
    Елегії про Вероніку,
    Що зрізані коси (навіщо?)
    Кинула геть на Небо.


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  43. Саша Серга - [ 2022.02.15 22:09 ]
    Миттєвості
    Крок і крок. А потім обійми.
    Близькість душ -
    То шлях до близькості тіл.
    Темно вже, тому свічки запалімо
    На нашому святковому столі.
    Закутай все своїм теплом.
    Мене, наш дім, своїх дітей.
    Крок і ще раз крок, ходімо
    Разом в ритмі життя
    Миттєвостей.




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Шон Маклех - [ 2022.02.11 13:14 ]
    Єдина книга
    Єдину книгу
    Напишіть на сторінках
    Отого «Ніщо»,
    Яке між зірками зависло,
    Якому бракує людини,
    Щоб пояснити таке буденне «не бути»,
    Чи то збирати суниці
    На полі, якому бракує Неба.
    На полі женця, що косить траву,
    Коли вона доспіла-достигла,
    Женця, що збирає сніг,
    Бо гадає-вирішує, що то борошно
    З якого треба пекти коржі
    Жебракам-чорнокнижникам
    Безхатькам-безпланетникам,
    Які бенкетують разом з лелеками
    За столами накритими Персефоною
    І Персеєм – знавцем камінних людей,
    Що вертався чи то приблукав
    У місто сови і розбитих глеків*.
    Кінь – не блідий, а сивий
    Для вершника – Будди Майбутнього**,
    А під стиглими мандаринами –
    Жовтими стигматами цитрусового саду
    Танцюють ящірки –
    Тваринки мого заперечення
    Епохи дощів.
    Зіграю їм на арфі –
    Старій ірландській арфі
    Фугу зоряного нотаріуса
    Нарешті.

    Приітки:
    * - це я про остракізм. Розбивайте глеки, розбивайте… Може ї вам щось випаде – якийсь жереб… Персей, звісно, повертався не в місто Атени, а в храм Атени на острові Серіфос.
    ** - Майтреї. Він приїде на коні – не сумнівайтеся… Повірте мені…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  45. Саша Серга - [ 2022.02.09 23:34 ]
    Земна притаманність
    Хоч і літати вмію
    Навчена я жити на землі
    Всі відтінки побуту і тілесного
    Притаманні мені
    Відчуваю душу й тіло
    Її присмак
    Твій неповторний
    Запах запашний
    Для мене
    Твої обриси, форми
    Характеру та очей кольори
    Голосу тембр
    Все притаманне мені

    (2022)



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Артур Сіренко - [ 2022.02.08 23:26 ]
    Кам'яна мелодія
    Написав, споглядаючи стару-стару світлину. Оцю.

    Камінне серце Карпат –
    Ми його втратили, загубили,
    Воно розтрощилось у жорнах
    Невблаганного млина Долі:
    Мельник Час грав би нам на сопілці,
    Але поглухли всі сови й пугачі
    В долині сірих брил-черепах.
    Кам’яне смарагдове серце!
    Воно гупало, стукало, стугоніло,
    Тріпотіло і пульсувало!
    Змололи той сяючий камінь
    На тьмяне порохняве борошно,
    Спекли з нього хліб гіркий –
    Їжте, сумні вигнанці,
    Їжте, співці безнадії!
    Грайте сумні мелодії
    На скрипках тисових
    Печалі пташиної.
    Грайте, поки Довбуш новий виросте
    І барткою нове серце зі скелі вирубає:
    Скелі крем’яної замшілої,
    З якої мурувати хотіли браму
    До замку – чорного сховища,
    Притулку всіх неприкаяних –
    Без Каїна на ковалів вивчених,
    Але поснули всі будівельники
    Сном загати і серпанкового марева,
    Поснули і будувати їм годі,
    Колись чи хтось у тій темряві
    Горобинових ночей прокинеться?
    А люди стоять собі
    Під дощем осіннього листя,
    Стоять собі і на волю омріяну
    Сподіваються.



    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  47. Тата Рівна - [ 2022.02.07 21:18 ]
    сучліт (рефлексія како-фонічності)
    бездарно некрасиво лягають — рядки за рядками —
    у роби рутинних строф

    поети чи віршороби чи віршограї
    невпинно затято майструють своїх буратіно —
    на радість мишам і демону кальциферу

    й суне додому втомлений автор — самотній ніби
    Харон посеред царства схололих душ
    в тролейбусі дерев‘яному
    серед густого запаху вичавлених за день містян
    повз прапори біг бордів —
    «давідофф» «вікнарьофф» «стадо корофф» — повз
    біг маги біг маглів аптеки та кантори —
    до Дону та Сяну — додому — у душ! —
    за двері броньовані бо
    понадміру горілим чути —
    зомбосвіт — ненадійне благо таким
    як той один один нуль один

    примушує битися головою о стіни
    читання рядків
    у робах бездарних строф
    і викидатись на берег і живота розпорюючи —
    ілюструвати протест
    кишками

    коли він помре — наш втомлений автор —
    на похороні його
    письменники будуть їсти балакати плакати
    й обмінюватися
    книжками

    (с) Тата Рівна, 2022


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  48. Саша Серга - [ 2022.02.04 13:39 ]
    Stecca
    Притиски, притиски,
    Лопаткою, паличкою
    Затамування подихів
    В очікуванні
    Від великих форм в малі
    Розбиваєш тіло на абстрактні
    Міні сектори
    Залишаєш позначки дрібні
    У тонкій ріллі

    Кожний сантиметр квадратний
    Треба ще
    Змапувати поглядом, руками
    Доторкнутись до поверхні
    Холодного, ще не готового
    псевдоголéмового тіла

    Поки вологий матеріал
    Піддається рукам, пальцям, волі, баченню,
    Законам світла-тіні, законам метафізики вищого сенсу
    Поки ще в душі віра
    Фатумом не перетремтіла
    Від побаченого, відчутого

    І знову притиски, притиски, притиски
    Затамування подихів
    В очікуванні

    (2022)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Саша Серга - [ 2022.02.03 12:01 ]
    Не боюся
    Вже не боюся німих слів
    Не боюсь арії мовчання
    Чогось боюсь даремних почуттів
    Не виправданих мрій
    Короткого кохання

    Вони лишають в пам’яті не виправданий слід
    Покинуті напризволяще óбрази й обрáзи
    Як безпритульні пробивають собі ними хід
    Насититись моїми і твоїми...

    Почуттями

    Між нами поле жита й бур’янів
    Що саме будемо полоти?
    В мовчанні арії
    В німóті слів

    Своїми кожен
    Не при́знаними

    Почуттями

    (2022)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Шон Маклех - [ 2022.02.01 17:12 ]
    Човни сутінкові
    Зорі як зерна
    На зимовому небі:
    Їх видзьобав птах
    Срібновбраний –
    Ховається в присмерку.
    Їх знову насіяв
    Як пил
    Бог човнів та парабол,
    Бо зима на дворищах
    Палацу-фільварку,
    Де години в барилах вина
    Бережуть
    Для білявих чужинців,
    Бо дивись:
    На ристалищах ока
    Граф лісів та боліт,
    Повелитель самотності
    Відкриває своє око зле:
    Навпіл ніч, навпіл полум’я свічки!
    Б’є в бубон шаман,
    На офіру не стане волошок,
    Небо жадібне прагне вогню,
    А ми гріємо руки
    Біля ватри сумних пастухів
    І кресало ховаємо в скриню
    Снів овечих. Назавжди.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   108