Василь Мартинов

Зоря любові.

Зоря любові через всі віки,
Зоря любові через всі століття,
Перемагаючи усі зірки,
Мені сяйнула в пору буйноквіття.

Моя зоря, як провідний маяк,
Мені розкрила чари таємничі.
І я подумав: " Тільки Данте так
Кохав свою прекрасну Беатриче!"

Моя любов нестримна, мов потік,
Який руйнує непідступні мури.
Отак же неприборкано навік
Колись Петрарка покохав Лауру.

Любов не розчинялась у віках.
Вона над ними гордо поставала,
Тобі до мене показала шлях,
Мені його до тебе показала.

Я рвався у твою височину,
Щоб теж світитись, щоби поруч стати.
І все чого сягну я і сягнув,
То лиш тому, що так хотів кохати.

Любов заполонила, наче вир.
Ніхто не розгадав її секрети.
Таким коханням звабив нас Шекспір
В свої неперевершені сонети.

Зоря любові світить крізь туман
І їй дощі, сніги - не на заваді.
Єсєнін тка кохав свою Дункан,
Висоцький так кохав Марину Владію

... Зоря любові - на усі віки,
Зоря любові - на усі століття.
Я до останку хочу буть таким,
Як в незабутню пору буйноквіття.

Ще хочу (хай сприймається, як жарт),
Щоб голос мій через віки полинув
І хтось сказав: "Несіть кохання жар
В собі незгасним, як Василь Мартинов!"

Ні! Ні! Не егоїст в коханні я.
Бажаю всім велике право мати -
Сказати: "Над віки любов моя!
І вже ніхто не зможе так кохати!"