Західноукраїнська мистецька спілка | Організація та підтримка мистецьких конкурсів
Бібліотека кращих авторів нашого видання
Поезії Ростислава Балеми
( м. Хмельницький)
***
Затихло, завмерло
розбурхане море моє...
І мрії, й думки -
ніби чайки у співі крилатому,
А лагідна хвиля
спокійно-розмірено б'є
Об берег крутий,
до якого не раз повертатиму.
Та рветься за мить
проминальна моя благодать:
Десь вітер дихне
і повіє журбою понурою,
Стривожені чайки-думки
при воді закричать,
І в тихім повітрі
запахне майбутньою бурею...
***
Назви Батьківщиною місце,
Де кожна травина
Знає на небі зорю твою,
Де сонце
Звисока, але незгорда
Вітає тебе міріади разів
на добу.
Назви Батьківщиною простір,
Де вітрові вільно
Гнати в безмежжя думки твої,
Де кості
Глибоко, але нестлінно
Про славу й ганьбу промовляють
вустами віків.
Назви Батьківщиною очі
Малої дитини,
Сонце і зорі у тих очах.
Чи хочеш
Вкотре вже, але назавжди
Лишити в оцьому в усім
свою душу і прах?..
То зви Батьківщиною!
Не йди...
Гіркі
Троянди-полини
Й оті
Отруєно-медові
Шляхи
Архангела любові
І освяти,
І прокляни.
Пересумуй
Небесний плач.
Перегорни
Себе по зливах.
Чесноти
Геніїв злостивих
Благослови.
І не пробач.
Не йди.
Бо курява хмільна
Впаде
На душу не востаннє,
Межи
Ненависті й кохання
Святі
Зродивши письмена.
Прохання до дружини...
Народи мені сина -
Хай розквітне земля між зими,
Усміхнеться калина,
І весна затріпоче крильми,
Хай струмки поза гаєм
Мого щастя прорвуть береги,
І душа повитає
На вершину земної снаги,
Щоб із тої вершини
Розкричати світам новину,
Неосяжну, сліпучу-ясну...
Народи мені сина!
Ось захотів прославити красу...
1
... Ось захотів прославити красу
Сухих листків жовтаво-золотистих,
Та вистиг
Слабкий вогонь, що, думав донесу
Я до душі.
А скільки тої слави,
Краси тієї марно пропада...
"Біда-а-а... біда-а-а!..."
То сум алейний резонують гави.
Я - експонат гербарію, старезне
трухляве листя, що от-от - і щезне,
Не лишить сліду, попелу від тіла.
Колись і ця алея зеленіла...
2
...Ось захотів прославити красу
Дітей дощу - краплинок слізно-чистих,
Врочистих
Осінніх сліз, що , думав, донесу
Я до душі.
А може так і треба:
Бреду повільно, змоклий до межі,
Ножі, ножі
І до землі пришпилюють, й до неба...
Я - експонат осінньої природи.
Хтось зазирне за скельце вряди-годи:
"Простий метелик, що там говорити...
Душі - нема, а тілечко - пробите..."
3
Ось захотів прославити красу
Тих почуттів, що осінь навіває.
Немає.
Ні дум, ні почуттів не донесу
Я до душі.
А осінь вечоріє.
І скоро ніч - зима все замете...
Не те... не те!..
Прокинься, пробудись, моя Надіє!
Я - крізь листок пророслі квіти.
Згадай: ти мріяв зеленіти?
То зеленій!
Я - та комаха слабосила -
Нові розлагоджую крила
В порі ясній.
Я - новий дух в новому тілі -
Співаю жовтій заметілі
Хвалу нову,
І посміхаюсь Мрії карій,
Не експонат і не гербарій -
Живу!
Живу!!!