"Поетичні майстерні"
Твори наших авторів - 2003 р.           



Катерина Ельф          
м. Київ                  



@@@
Від чого стигне кров?
Від чого клякнуть руки?
Від чого сивий птах
Співає про розлуки?
Від чого люди в снах
Кошмари тіко бачать?
Від чого спить душа
У мороку невдачі?
Від того, що Земля
Вкривається радоном.
Від того, що азон
З'їдається азотом.
Від того, що нема
У світі тої правди.
Від того, що любов
Ховається у зламки.
Від того, що дарма
У світі ллються сльози.
Від того, що слова
Давно усі забуті.
Від чого я пишу
Такі сумні ці вірші?
Від того, що сама
стаю щоразу зліша.


* * *
Де зірка впаде на долоні,
Там в світлі рожевих химер
Надія зросте у прокльоні
І вб'є ненаситних зажер.

Де стелиться біла хмара,
Там в світлі твоїх думок
Народиться зірка нова,
Щоб потім злетіти з долонь.



* * *

чорний день
блищав як сон
ртутне небо
сохло
ти приходь
посидимо
вип'єм яду
з медом-соком


* * *
Екранізація життя
Із чорним відблиском
Болотного буття
Коли картина
Вийде на екран
Дивитись можна буде
Тільки в снах
Там елементи чорних плям
Там небо у зірках
Блакитний дах і сивий страх
Болюча згадка не про ТЕ
І щось похоже на ПУСТЕ
І птах що серце поїдав
І спів що душу випивав
А далі гострий біль і смак
Долонь холодних на вустах
І чорно-білий птах думок
Потроху мізки облітав
І залишився тільки крок
До повного злиття…

Екран згорів
Скінчилося кіно
Ніхто не знає
Що ж в кінці було
І тільки режисер десь там
Ховаючись в пітьмі сказав:
Для кожного із вас
Я свій кінець пишу
Вже час…


* * *

Гра - життя і смерті. Стогін -
Крик душі німої в час,
Коли серце плаче з болю,
І нема життя на волі,
Бо залляло поле кров'ю
З рани, глибшої, ніж яр буття.

* * *
Ти стомився
Біжиш в нескінченність
Добрий світ залишаєш у снах
І малюнки що вітер приносив
Викидаєш з життєвих мас
Погляд свій зупиняєш на стрілці
Що в годинника свого взяв
І нехай ти тепер стомився
І нема в голові ідей
Я сама намалюю місто
Що не викинеш його враз
Той малюнок навіки залишить
Тільки свято й надію на рай


* * *
Мікроспогад у мікрочасі
Мінівсесвіт у мінідумках
Максимальне зникання в масі
День у день незворотних снах


* * *

Міріади зоряних шляхів
У всесвітім
Міліарди нерозпізнаних світів
В мозкові
А далеко у снах десь спокій
Вічності
Ти тікаєш від злих людей
Втомлений





''Скляна куля''



''Скляна куля''

- Катерині

Катерина Ельф. Заступник Директора з організаційних питань ЛІТ "Скляна Куля", журналіст газети "Океан Мрій", фотоманьяк, майбутній провізор.

* * *

Дихай крізь скло
У печальнім трактирі.
Випий вино.
У майбутньому сивий
Силует за вікном
НадБлизької людини.
І гранчак із вином
Наче серце у тирі
Хтось відстрілює знов.
Ти в печальнім трактирі
Заглядаєш в вікно
І не бачиш там мрії.
А у темнім кутку
Загляда у свічадо
Хтось розігрує смерть
У кістки гра не вдало.
І бармен, що вночі
Відліта білим птахом,
Налива у гранчак
Твою кров. То принада
Для усіх, хто прийшов
Святкувати тут зраду.
Розіб'ється гранчак
На маленькі кавалки,
І доп'є твою кров
Твій печальний собака.


@@@

Помандруй зі мною
По шаленім світі
І можливо очі
Запалають сонцем
Погуляй зі мною
По нічному місту
І можливо сяде
Ангел нам на плечі
Уві сні можливо
Ти побачиш всесвіт
Тих кого ніколи
Не знайдуть вже люди

@@@

Руйнуй усі бар'єри
І кидайся в кар'єри,
Глибинні і забуті.
А ми з тобою скуті.
У невимовній скруті
Мене з собою тягнеш
Руйнувать усі бар'єри
І кидатись в кар'єри.
А вони глибинні,
А вони забуті.
Я туди не хочу, не тягни -
Ми скуті…


@@@

Покажи
Як мій всесвіт вмирає
Як останній рветься зв'язок
З усіма хто кривавий напис
Малював над моїм вікном

Подолай
Мій останній погляд
Мій шалений до смерті потяг
Що не зможу спинити сама…
Але певно я тут одна…


@@@

Перефарбовані у невідомість
Переоцінені у небуття
Із тріскотом порвались долі
Не знаючи що все дарма.


@@@

Плаче світ і сивіє під маскою,
Що з потоків брудної брехні.
Заспівати всім правду хотілося,
Але всесвіт вмирав від нудьги.

І по краплях стікали слова твої
Не знайшовши відгук в душі,
Що вмираючи навіть не плакала,
Бо не знала, що в прірву летить.



* * *

Остання посмішка в уста,
Останній погляд і пуста,
Ніким не стримана, не та
Дурная думка, що дарма
У мозок твій вповза і зна:
Від неї ти вже не втечеш.
Забудь, тікай і не вертай.
Одна лишилась в світі зла
І думка та, що вже вповзла,
Тобі шепоче: Ти дурна…
Лишайся тут, ти не сама,
Тебе любити будуть тут,
Розваги, секс і… Пустота! -
Кричить тобі твоя душа,
І ти, почувши крик її,
Ламаєш світ пустих розваг,
Злітаєш в небо у світи,
Де ти літатимеш сама,
І душі, що тобі близькі,
Тебе введуть у свої сни.

@@@

Ни дома, ни рая,
Ни света, ни тьмы.
Бродила по миру,
Кидаясь в костры.
Глотала пилюли
От чуждых проблем.
Своих не имела. Нет.
К бродячей своре
Себя приписав
Украла корабль -
Смерти портал,
У вечности взяв
Себе на прокат:
Улыбку буддиста,
Зов вечного сна,
Немножко - луч солнца
И звездный туман.
Она улетела
Забыв обо всем.
Она улетела
В свой Дом.

@@@

Прощавай, мій закляклий друже,
Ти від жахів навік скам'янів.
Краще б не бачив спаплюжених,
Смертю скалічених світів.

Не залишай одну, мій друже,
У цих приречених світах.
Благаю! скам'янілу душу
Дай розтоплю теплом своїх страждань.

Не ображайся на наляканого друга -
Ти теж колись лякався бути сам,
Тепер літаєш, наче вітер,
Один самотній скам'янілий птах.