СУМНИЙ АКОРД СУМНИЙ АКОРД БРИНИТЬ У СЕРЦІ ЗНОВУ І СОНЦЕ ПЛАЧЕ КРАПЛЯМИ ДОЩУ, І ГЕЛІОС ВМИВАЄТЬСЯ СЛЬОЗОЮ, І ЗЕВС МЕТАЄ БЛИСКАВКИ В ВЕСНУ. ПОГАС В ТУМАНІ ПРОМЕТЕЯ ДАР; І ТЕМНО НА ДУШІ, НЕНАЧЕ, ЗНОВУ ВЕСЬ СВІТ УПАВ В БЕЗОДНЮ, У ТАРТАР. НЕОБХІДНІСТЬ Я ШЕПОЧУ НАПІВМЕРТВИМИ УСТАМИ: ЖИТИ , ЖИТИ - ДАЙТЕ ЩЕ ЖИТТЯ І БЕРУ КИНДЖАЛ ЗНІМІЛИМИ РУКАМИ, ДОТОРКНУВШИСЬ ЛЕЗОМ ДО СЕРЦЯ . ШКОДА ЖИТИ -ВАЖКО ВМЕРТИ ВИБІР Є, А РІШЕННЯ - НЕМА. СТРАШНО ЗА ЖИТТЯ ДРУЖИТЬ ІЗ СМЕРТЮ СТРАШНО ВСЕ ПРОЖИТЬ, ОДНОМУ ДО КІНЦЯ . ЧОМУ Б ЦЕ... ЦЕ ВПЕРШЕ ЗА ТРИВАЛИЙ ЧАС З'ЯВИЛОСЯ БАЖАННЯ ВМЕРТИ. ЧИ ТО ЗИМА ЙОГО МЕНІ ДАЛА, ЧИ ОСІНЬ ЗАБУЛА ВІДДАТИ СМЕРТІ , ЧИ МОЖЕ ХТОСЬ НАВІЯВ, НАВРОЧИВ, ПОЗАЗДРИВ, ЗАХОТІВШИ ЗМИТИ ВІДБИТОК ЩАСТЯ НА МОЇЙ РУЦІ І ПУСТОТОЮ МІСЦЕ НАПОВНИТИ. Я СТОМИЛАСЬ Я СТОМИЛАСЬ ВІД ЛЮДСЬКОЇ СУЄТИ ВІД НЕВДАЧ ,ПЕРЕМОГ І ВІД БОЮ. Я ВТОМИЛАСЬ ТАК ДОВГО ІТИ ДО МЕТИ, Я ВТОМИЛАСЬ ШУКАТИ СПОКОЮ. Я ВТОМИЛАСЬ ПИСАТИ ЛИСТИ Й ПОСИЛАТИ У ДАЛЬ ЇХ ДО ДОЛІ... Я ВТОМИЛАСЬ ПАЛИТИ МОСТИ І ГРЕСТИ ПЛИВУЧИ ТЕЧІЙОЮ. Я СТОМИЛАСЬ ...,Я ХОЧУ ЛЯГТИ ВІДПОЧИТИ, А ЗАВТРА - ДО БОЮ! ОБІЦЯНКА СОБІ Я СОН ,МЕНЕ НЕМАЄ -Я МАРЕВО БЕЗ ТІНІ , БЕЗ ДУШІ. Я УЯВЛЯЮ, ЩО ВМИРАЮ - ТА ВСЕ ЦЕ СОН, ЧУЖИЙ, НЕ МІЙ. НАСПРАВДІ Я ЖИВА ,ЖИТТЯ ЩЕ ТЛІЄ І ПОМИРАТЬ НЕ ХОЧЕТЬСЯ МЕНІ Я БУДУ ЖИТИ, ДОКИ БОГ ВІДМІРЯВ, І ХРЕСТ НЕСТИМУ ДО ОСТАННЬОЇ ЗОРІ. Я БУДУ ЙТИ ПО СТЕЖЕЧЦІ ПЕЧАЛЮ Й БОЛЮ І БІГТИ ПО ДОРОЗІ ЩАСТЯ ДНІВ, Я БУДУ ВСЕ РОБИТЬ ЯК СКАЖЕ ДОЛЯ , І БУДУ ЖИТИ ТАК ЯК БОГ ЗВЕЛІВ, РОБИТИМУ ДОБРО , БУДУ КОХАТИ І КОХАНА БУДУ. ЗМІНЮ ВЕСЬ СВІТ НА КРАЩЕ - ПІДПАЛЮ ВСЕ ЗЛО. ВОГНЕМ ДУШІ СВОЄЇ МАЛЮВАТИ БУДУ СВОЄ ЖИТТЯ ,ЯКИМ ВОНО БУЛО. ВІЧНА КРАСА... ВЕЛИКИЙ СВІТ - МАЛЕНЬКЕ Ж ТЕ ЖИТТЯ, ДЕ СВІТ ЗДАЄТЬСЯ МІЗЕРОМ - МІЗЕРНИМ ДЕ КВІТИ-ЦЕ ЛИШЕ СМІТТЯ ДЕ ЩАСТЯ-ЦЕ ЛИШ ЧАС ДАРЕМНИЙ. ВЕЛИКЕ СЕРЦЕ-ТО ОТА КРАСА, ЩО ІЗ СЕРЕДИНИ ЗІГРІЄ ПРОМІННЯМ КВІТИ , ЩО КОМУСЬ СМІТТЯ, І ЩАСТЯ ДАСТЬ КОМУСЬ БЕЗМІРНЕ. НЕЩАСНИЙ ТОЙ, ЩО ДВІ ЦІ ІСТИНИ НЕ ЗНАЄ, І БІДНИЙ ТОЙ , ЩО ЇХ НІКОЛИ НЕ ВЖИВА - ТА ЛИШ КРАСА НІКОЛИ НЕ ВМИРАЄ КРАСА НЕ ТІЛА ,А ДУШІ КРАСА. ВТРАЧЕНИЙ СИЛУЕТ ЖИТТЯ ПРОТІКАЄ СТРУМОЧКОМ ВОДИ ПО СКЕЛЬЦЯХ ТВОГО ВІКНА. ВОНО ЗАЛИШАЄ НА НЬОМУ СЛІДИ ХОЧ МІСЦЯ УЖЕ Й НЕМА. ТИ ПАЛЬЦЕМ ПРОВОДИШ ПО МОКРОМУ СКЛІ, ШУКАЮЧИ ЯСНИЙ ДЕНЬ. А ЧАС ВСЕ ЛЕТИТЬ, ЖИТТЯ ВСЕ БІЖИТЬ, І ДОЩ ЗАЛИВАЄ ВСЕ . ДОРОГА ЗВЕРТАЄ У БІК ІЗ ЖИТТЯ , ТОБІ ВЖЕ НЕСИЛА ЙТИ. І ШЛЯХ КАМ'ЯНИСТИЙ ПОКРИВСЯ СМІТТЯМ - НЕСИЛА ЙОГО ЗМЕСТИ. ХТОСЬ КАЖЕ ЗРОБИТИ ЩЕ КРОК УПЕРЕД , ТИ РОБИШ ЙОГО І... ...ВРАЗ ТОЙ ХТОСЬ НАСТУПАЄ НА ТВІЙ СИЛУЕТ , КОТРОГО ДАВНО ВЖЕ НЕМА. * * * Я ЧУЮ МУЗИКУ : ТО ЗНОВУ ПЛАЧЕШ ТИ ТАК МИЛОЗВУЧНО І СИНХРОННО, ПОВТОРЮЄШ :" О.БОЖЕ, БОЖЕ МИЛОСТИВИЙ, ПОМОЖИ ...ЦЕ ВИЙШЛО ВИПАДКОВО..." Я ВІРЮ , ЗНАЮ , ЧУЮ ПОЧУТТЯ , КОТРІ КРИЧАТЬ У ГОЛОСІ ТВОЄМУ. НЕ ПЛАЧ ІЗ ЧАСОМ . ТЕ ЖИТТЯ ЩЕ ВИПРАВИТЬ ТУ ГАМУ НЕПРИЄМНУ . ТВОЯ КВІТКА СТРУМКАМИ ПОДИВУ ДИВИВСЯ ЇЙ В ОБЛИЧЧЯ, ОЧИМА НЕБА РОЗГЛЯДАВ ЇЇ ВУСТА, ТОРКАЮЧИСЬ ЩОКИ, ЩО, МОВ РОСИЦЯ, ІСКРИЛАСЬ ВІД ПРОМІНЧИКА ЖИТТЯ. ВДИХАВ В ТУ КВІТКУ ЗАНОВО НАДІЇ, ВДИХАВ У НЕЇ НОВІ ПОЧУТТЯ. ТИ МРІЯВ , ТИ ПРО НЕЇ МРІЯВ УСЕ СВОЄ ОДВІЧНЕЄ БУТТЯ. ТИ БУВ УВ'ЯЗНЕНИЙ ЇЇ КРАСОЮ, ЇЇ ТЕНДІТНИМ ПОРУХОМ РУКИ, ВОНА Ж ЩОДНЯ ВМИВАЛАСЯ РОСОЮ БЕЗЖАЛЬНОЇ ХОЛОДНОЇ РІКИ. ВОНА ПЕРЕБИРАЛА ЇЇ БОЛІ, ВБИРАЮЧИ КОРІННЯМ ЗАБУТТЯ. ВСЕРЕДИНІ УСЕ ЧЕРСТВІЛО - Ж ЗОВНІ ПЕРЕТВОРИЛОСЯ У БУР ' ЯНА . ТЕПЕР ЗАМІСТЬ ТЕНДІТНОЇ КОКЕТКИ ТИ ОБІЙМАВ ШПИЛЬЧАСТИЙ СИЛУЕТ КВІТКАМИ МАРМУРОВОЇ РОЗЕТКИ ВСМІХАВСЬ ТОБІ ТОЙ ДИВНИЙ ПОСТАМЕНТ. ЩЕ РАЗ... Я ПОСМІШКУ ПОБАЧИЛА ТВОЮ ПОДУМАВ ТИ: " ВОНА ІЩЕ ДИТИНА!" І РОЗТОПИЛОСЬ СЕРЦЕ З КРИШТАЛЮ , І РОЗЛИЛИСЯ РІКАМИ ГОДИНИ. МИ ВІДЧУВАЛИ ДИХАННЯ ЖИТТЯ, ТРІПОЧУЧИ ВІД ДОТИКІВ ЧЕКАННЯ. ТА ХТОСЬ НЕ ВИТРИМАВ І ЦЕ ЧУТТЯ ПЕРЕТВОРИЛОСЬ РАПТОМ НА КОХАННЯ. ТЕПЕР МИ ДИХАЛИ РАЗОМ У ТАКТ, КОВТАЛИ ЩАСТЯ ЖАДНИМИ РИВКАМИ, ПЛИВЛИ - ТОНУЛИ В НЕБЕСАХ ПТАХАМИ... І ЗНОВУ ХТОСЬ НЕ СТРИМАВСЯ ... ОТАК ...ОТАК-ОТ СТРІМКО ПАДАЛИ ДОДОЛУ Я Й ТИ , ТА ВИНИКАЛО ЗНОВУ НОВЕ БАЖАННЯ, НОВІ ВІДЧУТТЯ.... НАМ ДАЛИ ШАНС НА ЩЕ ОДНЕ ЖИТТЯ. Я НЕ ДАМСЯ ... Я НЕ ДАМСЯ СЕБЕ У ДУГУ ПРОГИНАТИ, Я НЕ ДАМСЯ ІЗ СЕБЕ РОБИТИ КОРСЕТ, ДЛЯ ДУШІ, КОТРА ВМІЄ ЖИТТЯ ПРОКЛИНАТИ ЛИШ ЗА ТЕ , ЩО ВОНО ОБТІКА ЛИШ ЇЇ СИЛУЕТ, ЛИШ ЗА ТЕ , ЩО ВОНО МАЄ СТАЛІ СТАНДАРТИ: СТАЛИЙ БЮСТ, СТАЛУ ФОРМУ НОГИ І РУКИ, ЛИШ ЗА ТЕ , ЩО ВОНО МАЄ ТАЛІЮ МАВКИ І ВОЛОССЯ , НЕМОВ У РУСАЛКИ З РІКИ. Я НЕ ДАМСЯ ІЗ СЕБЕ КАРТИНУ РОБИТИ: БРАТИ В РАМКИ МОЄ ПОЛОТНО З ПОЧУТТІВ, БИТИ ЦВЯХИ ТУДИ , ДЕ КІЛКИ ВЖЕ ЗАБИТІ, РОЗТИНАЮЧИ НАСКРІЗЬ ЗАЛАТАНІ ШВИ. Я НЕ ДАМСЯ СЕБЕ ОБДУРИТИ КВІТКАМИ, ДИВНИМ ЗАПАХОМ ЦВІТУ , ЩО СКОРО СПАДЕ, Я ПОВІРЮ ЛИШ ПОДИХУ СІРОЇ ПАНІ, ЩО СУМНИМИ РИВКАМИ ДО МЕНЕ КИВНЕ. ЗВУКИ ВТОМЛЕНОГО ЛІТА. ЗАСНУЛО ЛИХО В ХАТІ ПІД ПЕЧЕЮ І ТИХО СПИТЬ СОБІ СОЛОДКИМ СНОМ, А У КУТОЧКУ МЕРЕХТИТЬ ЗОРЕЮ ШМАТОЧОК ЩАСТЯ, ВЗЯТИЙ ПАВУКОМ. І МИША ВИЄ В СІНЯХ КОЛИСКОВУ Й ПІДСВИСТУЄ ЇЙ ВІТЕР НА ДВОРІ В ПЕРЕДПОКОЯХ РИПАЮТЬ ЗАСОВИ, А ТИША ЛИЄ В СІНЯХ КОЛИСКОВУ І, НАЧЕ, СКРИПКА ЯБЛУНЯ СКРИПИТЬ. І ХЛІВ ХРОПЕ, НЕМОВ ОРКЕСТР ГРОМУ, І ХЛІБ В КОМОРІ ТИХО Й МІЦНО СПИТЬ , Й ВКРИВАЄ НЕБО, НАЧЕ, МАТІР ДОНЮ ЛИПНЕВУ, ТЕПЛУ, ЛІТНЮ НІЧ. ЙОМУ... Я ПЛАВЛЮСЯ ВОСКОМ В ГАРЯЧИХ ОБІЙМАХ ХОЛОДНОГО МОРОКУ В СЕРЦІ ТВОЇМ Я ТОНУ, МОВ КАМІНЬ, В ОЗЕРАХ САМІТНІХ БЛАКИТНИХ ОЧЕЙ І СОЛОНИХ ПОВІК. Я ПЛАЧУ ДОЩЕМ ПО ЩОКАХ МАРМУРОВИХ Й ТРИМАЮСЬ РОСОЮ НА ДИВНИХ УСТАХ . КОЛИШУСЬ У ЖИТІ ВОЛОССЯ ШОВКОВОГО І НІЖНО ВМИРАЮ НА СИЛЬНИХ РУКАХ. КВІТКА ПОСЕРЕД СТОЛУ ПЕЛЮСТОК ЗА ПЕЛЮСТКОМ ПОСИПАЛОСЬ ЖИТТЯ МАЛОЇ КВІТКИ. НА СКАТЕРТИНУ ВПАЛИ ГРОМІЗДКО ЇЇ ВЕЛИЧНІ ШАТИ З ПОЗОЛІТКИ. І МАНІКЮР ЗЛУЩИВСЯ ПОЖОВТІВ - ЦИМ НІГТИКАМ ЗАБРАКНУЛО ВОЛОГИ. А ЩЕ КОЛИСЬ ВОНИ , НЕМОВ ЕМІР, ВБИВАЛИ ВСІХ . ХТО НЕ БАЖАВ ЛЮБОВІ. ЇЇ П'ЯНКІ ВУСТА ТАК ЧАРУВАЛИ СВІТ, ЇЇ ВОЛОССЯ ТАК ЛЮБИЛО ПЕСТИТЬ СОНЦЕ, ВОНО ШОВКОВИМ ЗАПАХОМ ДОЩІВ ЗВАБЛЯЛО ВСІХ, ЩО СПОЧИВАЛИ ПРИ ДОРОЗІ. ПІД ПОДИХ ВІТРУ ,ВИХИЛЯЮЧИСЬ В ТАНКУ, ВОНА ТЕНДІТНУ ПОДАВАЛА РУКУ МАЛОМУ І СУХОМУ БУДЯКУ, НЕМОВ ПЕРЕБИРАЮЧИ НА СЕБЕ ЙОГО МУКУ. ВОНА БУЛА КНЯГИНЕЮ ПОЛІВ, ВОЛОДАРКОЮ МИЛОСЕРДЯ І ЛЮБОВІ. ТА , МАБУТЬ , БОГ ТОДІ ТАК ПОВЕЛІВ, ЗМІНИВШИ НАНІВЕЦЬ КНЯГИНІ ДОЛЮ... ЇЇ ПІДВИЩИЛИ В ЗВАННІ, ЗІРВАВШИ Й ПОСАДИВШИ В ТРОНІ... А , МОЖЕ , БОГ ТОГО І НЕ ВЕЛІВ - ВОНА Ж ЗГОРДИЛАСЬ, ЗНЕХТАВШИ ЛЮБОВ'Ю. ЗІСОХШИСЬ І ЗМАРНІВШИ В КРІСЛІ ТІМ, В ТІМ КРИШТАЛЕВІМ І ВЕЛИЧНІМ ТРОНІ, ВОНА ЗГАДАЛА , ЩО БУЛА КОЛИСЬ ВОЛОДАРКОЮ МИЛОСЕРДЯ І ЛЮБОВІ. ЖИТТЯ ЖИТТЯ НЕ ПОЛЕ ПЕРЕЙТИ - СЕ ПЕРЕХІД ВЕЛИКОЇ ДОРОГИ, ЦЕ МАГ ІСТРАЛЬ , ДЕ СХОДЯТЬСЯ МОСТИ, ЦЕ АВТОСТРАДА ШВИДКІСНОЇ ДОГМИ, ЦЕ АТМОСФЕРА ПРАКОСМІЧНИХ ДИР, ДЕ КОЖЕН АСТОРОЇД ЦЕ ЛЮДИНА, ЦЕ АРЕОЛ ЗАПАЛЕНИХ СВІТИЛ , КОТРІ ДАВНО ВЖЕ ВІЧНІСТЬ ЗАГАСИЛА. ЖИТТЯ - ЦЕ НЕ СТЕЖИНА ДОГОРИ , ТО Є КРУТА ГІРСЬКА ДОРОГА, ДЕ ВЖЕ ДАВНО СПАЛИЛИ ВСІ МОСТИ, ТОБІ Ж ЇХ ТРЕБА ЗБУДУВАТИ ЗНОВУ . ЯКЩО НЕ МОЖНА ВІТЕР ЗМАЛЮВАТИ ПРОЗОРИЙ ВІТЕР НА ЯСНОМУ ТЛІ , - ЗМАЛЮЙ ДУБИ , МОГУТНІ І КРИСЛАТІ, КОТРІ ОД ВІТРУ ГНУТЬСЯ ДО ЗЕМЛІ. ЛІНА КОСТЕНКО ОСІНЬ НАКИНУВШИ ПАСТЕЛЬНІ СИЛУЕТИ, ЗРОСИВШИ ПЕНЗЛЯ В АКВАРЕЛЬНОМУ ДОЩІ, ВОНА ПОЧАЛА В ФАРБИ ОДЯГАТИ ОГОЛЕНІ ЗДЕРЕВ'ЯНІЛІ ДУШІ... НАПЕРЕКІР ВСІМ ЛОГІКАМ - ПРАГМАТИКАМ ПЕРЕСТУПИЛА МЕЖІ СПРИЙНЯТТЯ , ДОВІВШИ, ЩО ВОНА ОДНА ТАКА - ПАСТЕЛЬНО -СІРА , І, ВОДНОЧАС ЗОЛОТА.... НАКИНУВШИ ОХРИСТУ МАНТІЮ, СТУПАЛА ВІЛЬНО СКВЕРАМИ ЖИТТЯ, РОЗПИСУЮЧИ АКВАРЕЛЬНИМ БАТІКОМ ПОЛОТНА , ЩО НЕ ВСТИГЛА ЗАКІНЧИТЬ ВЕСНА , ВСМІХАЮЧИСЬ ВСІМ ТИМ , ХТО ЗАЛИШИВСЯ ВЛІТКУ, НЕМОВ ГОВОРЯЧИ : " ЩО ЩЕ Й ДЛЯ ВАС , Я ПІДБЕРУ З ПАЛІТРИ НИТКИ... ДЛЯ ГОБЕЛЕНУ ВАШОГО ЖИТТЯ... " КУРТЯК ЛЮБОВ ПАВЛІВНА , НАРОДИЛАСЬ 29 ЖОВТНЯ 1985 РОКУ У МІСТІ ЛЬВОВІ. ТУТ ПРОЙШЛО ДИТИНСТВО , ТУТ ПРОХОДИТЬ ЮНІСТЬ . НАВЧАЮСЬ У ЛЬВІВСЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ КОЛЕДЖІ ДЕКОРАТИВНОГО ТА УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА ІМ. ІВАНА ТРУША . ЩЕ З МАЛЕЧКУ ЗАХОПЛЮЮСЬ ЖИВОПИСОМ , ЛІТЕРАТУРОЮ ТА ТЕАТРОМ . У МОЛОДШИХ КЛАСАХ ШКОЛИ ПОЧАЛА БРАТИ УЧАСТЬ У ЛІТЕРАТУРНИХ ТА МОВНИХ КОНКУРСАХ , ОЛІМПІАДАХ, А ТРІШКИ ПІЗНІШЕ ДОЛУЧИЛАСЬ ДО МИСТЕЦЬКОГО ВИСТАВКОВОГО ЖИТТЯ ... АДРЕСА EЛЕКТРОННОЇ ПОШТИ: AMBROZIANA@UKR.NET FELISITE@UKR.NET © Люба Куртяк. Всі права застережені.