* * *

сніг летить з останніх століть
і сторожа обдерта стоїть
і стинає ті голови вражі

і солодку звізду на язик
аби голос згорівши не зник
бо не вимести з горла ту сажу

чи в різдвяну сльоту на дворі
заблудились варяти й царі
обминаючи світ і господу

на чолі письмена на руці
на столі як свічки в молоці
божих слів нерозгадані коди

хтось вписав в цей святий циркуляр
на самітниць і кінчених лярв
на п’яниць з пролетарського кодла

тільки тягне грекиня ту нить
і століття навпіл надломіть:
видно чорний квадрат чорне коло

ліній рівні ряди голоси
хто сторожу за кого просив
відгортаючи сніг як завісу

півстоліття лежить горілиць
в головах сонми збуджених птиць
і два кола утворюють 8

самота у металі числа
мідь осіння у шкіру вросла
письмена як ікони зчорніли

але там ні шиша ні гроша
тільки дуля і “на хрен душа”
й птиці дзьобають зерно неспіле

суєта з тебе ліпить страшну
до століть прикипілу вину
дар твій вимокне ув алкоголі

апокаліпсис ствердлих осіб
аби місце ніхто не посів
ніби циркулем виріжеш в колі

* * *

Чи самотності цезарів двір
і різдва дереворіз, як пуща,
протинаєш ніч немов папір
флейтою стебла і слів пастуших,

з ящірки і мушлі, з порожнин,
вигребши підводну сажу світла,
мідні труби витягнуть – один –
одиниця звуку, як ловитва,

в пазурах у звіра, у воді,
тіло не розідреш і не склеїш.
Оси схими – тільця золоті –
в чорноті каміння і камеї,

пустотілість мушлі – се пастух
полчищ звуку від труби і флейти.
Випасаєш тіла білий дух –
розітерту горошину крейди.

батьківщина
батьківщина – се мій дідо і я,
що
перед Водохрещем ходимо
по оборі, освячуюючи
нашітяжко зароблені ним
маєтки,
я ношу велику миску з водою,
немов повний місяць, не розхлюпуючи ні краплі

батьківщина – се маленька
дівчинка на піщаному березі.
І видно лише пташині рухи її
тіла,
і вона чомусь схожа...
на мою дочку

Темний ієрогліф відмикав
тінь качок над озером і осінь.
Ключ Господній віднесла ріка
сад бажань, як пуща. Плодоносить

вимоклої сливи тінь.Не спиш
пізнаєш по звуках батьківщину.
Тогорічним снігом світ ліпи
яшмою води і дном години.

Вимерз сад бажань – і угорі
час тисячоліть, як дим розвіявсь
у повітрі знаки підборідь,
знаками очей не володіють,

гибіють, протявши біль і сніг,
батьківщин минулих вовчі нори,
отвори свідомості й вогнів,
здихавшись самотності й покори.

Зосередиш погляд на траву,
із вчорашніх сутінок, зі схову:
сніг народить землю цю нову,
в метрвім тілі, цю прохору мову

здичавілих воїв і мечів,
довкгих снів і пагорбів зелених,
виокруглить пелюстки свічі
берег річки золотої глини.

"ПЛАВНИК РИБИ" (2002)

+ + +

усе забуваєш – дрібнішає вушко голки –
верблюд уже не пролазить – і сієш крізь сито літ
порох води і часу – цезарів і пророків –
звірів як темні числа – камінь як хліб

якби усіх позбирати під капелюхом сита
мабуть – се і є хліб вигнання – присутні вода і сніг
світ у зернятку світла – і теслі небесного зшиток
наче уявну предметність – волячий скріплює ріг

в оці орла відчитаєш – вогонь і пекучі стріли –
лев положився як пагорб – як довга жовта ріка
зерно усякого досвіду – у суті своїй – змертвіле
змерхла маріхуана – спожита на хліб мука

поводирям не треба іти на запах – їх двері
прочинені – їм важливо жити отут – сей край
у їхніх змислах – в уяві – білий листок паперу –
а записи: плетені сіті – а пагорб: завжди гора

якомусь камінню потрібно дихати – хтось подібно
мусить лежати каменем – ковтнувши мовчання – їх
усе у минулому – у вічках парчевої сіті – хибні
креслиш пропорції – кажуть – не прочитавши своїх

янгол – се вірш – се звуки – світильники – луни
мислі як вушко голки – білої глини печать
усе забуваєш – метелики як парфуми
різними барвами світять – навіюючи печаль

До приятеля

* * *

ти починаєш від плодів цитрин

знаходити вдоволення: ти пишеш
вмокаючи перо у морфій тиші
із перснем берега і кульчиком гори
човном – галерником – фонетикою риб

чи паличкою – стебельцем в ріці –
пливти в човнах повітряних: ти знаєш
завитих в сни – у биндочку Дунаю –
життя пташине стережуть ловці:
і руці золоті – і сніг в руці

чи більше самоти – прозоріша земля –

яка читає книгу наче сонник
гора та сама – порядкує сотник –
і час зітлів – і хрест стримить здаля –
все сходиться до персня – до нуля

нема вдоволень – як доволі інших
плодів які ти звідав: ти
минаєш запах і чужі сліди
краї південні – і слова тепліші
записуєш чомусь – й читаєш вірші

* * *

Ріг буйвола затвердне наче бинт,
зима біліє. З торбою рибин –
як мову темну – вивчивши рабин –

потягся дим – і мандрівник з ослом
в незненане місто входить – і число
побільшало промовців за столом,

як пагорбів за містом що довкруж
його обсіли наче квочку – муж
блудниці – пиворіз і п’є як вуж

з-за пагорба камінного навстріч
чужинське військо скаче – глупа ніч –
і метушня, і хаос – словом – січ

часи – непевні, всюди розбрат, страх –
і семисвічник на семи вітрах,
і юрби блудять по семи горбах

ослиця з сумом погляда на схід
і стійло в скелі, і вівси сухі,
і все просте – доламуючи хліб –

та мова як рослина, як листок –
друкарська фарба вицвіла – ніхто
сих стародруків не гортає том

ніхто не пише: зав’язав сандаль
простому чоловікові – вода
на нитці світла – флейта золота –

і знову кочівник з ягням малим
петляє в горах, пагорбом олив,
як садом світить, се – Єрусалим

* * *

довго збираєшся ніби ти у команді Одіссея
– ділитимеш з ними дні –
– ощадливіше виписуватимеш слова –
хоч їх можна видряпати і на корабельній щоглі

мандрівка довга – мов рядок гекзаметра –
з якого змалювали обриси дерев’яного корабля

тільки команда незмінна:
такі умови цього плавання – такі правила
не можна скликати усіх бажаючих
– ані більше – ані менше

можна хіба що
разом із снігопадом – у колі друзів –
довго говорити про поезію
не знаючи ні її визначення
ні – тим паче – її призначення

* * *

часи в повітрі плинні мов ріка
і ліру й лук однаково рука
як жінку пестить – з ночі замикав

ключем шляхи – і з шелесту одеж
із попелу – вузлами заплетеш
а потім спи – або впівока стеж:

за тими що несуть тобі дари
зісохлі стебла від землі – згори
плавник від риби чи пісок ікри

ти згадуєш дитинства золоте
тепло незриме що павук плете –
липку бджолу якою підмете

осінній вітер сі шляхи – і час
визбирує як сірники прочан
і дзвонять персні й вистигає чай

усі розмови про торішній сніг
про ключників про брами про поріг
і про сурму і буйволячий ріг –

обмежують сей анабазис зим
і зволікають запахом:бензин
пропалює повітря – шерть кози

нагадують сніги – уступи драм
побите військо помира від ран
король – їх пан – актор що відіграв

рослини саду мовчкома в рослин
випитують про мандри і маслин
про струмені повітря що внесли

і їхню мову у словник хозар
що пахне морем і піском – і за –
пахи миттєві наче сад

нікому не поменшуєш сей скарб
творити світ із паперових карт
який прозорий наче скло й луска

а полічивши всі вузли часів
відмірявши по сорок і по сім
все відбулося – і безмежна сіть

Уявилося: театр

уявилося: театр се акваріум з рибами
мутна вода – завіса і лаштунки
кущуваті водорості – малюнки їхніх доль

чомусь не можу звикнути
до розширених зіниць риби
залитих кров’ю

театр – се вагітна Офелія –
від батьківства відхрещуються
– Ромул Великий – Річард ІІІ –

технік освітлювач –
чапля з довгим червоним носом –
пацієнт наркодиспансеру

на порожньому кону
воскові фігури акторів

публіка шумить хвилями прибою
викидаючи на берег:
дрібну гальку монет
наелектризованих медуз
і тріскучий целофан від букетів

кожен оплеск – се постріл
я не заздрю їм:
які після вистави виходять
на мінне поле
під артилерійський обстріл

театр – се акваріум
у воді нічого не чути
у воді легше рухатись

хочу споглядати театр
вільних рухів

* * *

серп тяжкий і сніп – уже й селяни:
у зерні прозорім – снах рослин
– віл мов ніч – і кури що знесли
місяця яйце на порцеляні
мандрівні слова моїх циганій

пилом пурпуру у вогнянім оранжі
зупинився полк кульбаб і хат
білкою білила – оком сажі –
осінь сходу наступа – мов хан –
се пора плодів – зима зітхань

й споглядання пагорбів – і втрата:
теплих днів і перснів – і трава
запахом зеленки – й зизувато
хтось мигне – а потім що жнива
і пожнив’я – пропищить мишва

на стерні – де ще зерно пшениці
з снів рослин – і з осені й зими –
випало у сни – і колісниці
миготять – змоловши запах тьми
і землі минуле – і з семи

семеро полків стають супроти
білих снів і білої ріки
– і яйце по порцеляні котять –
мандрівні слова – мої полки:
міхи зерен – пригорщі муки