Під обкладинкою об’єднано понад 3000 коротеньких – здебільшого на 2-3 рядочки (але трапляються й більші) – віршиків, рими яких утворено однаковими за написанням або звучанням словами. Наприклад:

Подібний прийом – повторення на кінці віршованих рядків омонімів, які заступають собою риму – в літературознавстві називається тавторимою (татвологічною римою). Однак Олекса Різниченко пропонує своєму читачеві назву “одноримка”, яка, на відміну від наукового терміну, своїм грайливим звучанням закликає читати цю книжку навіть для малюків з дитячого садочка. Та й для самих омонімів є у Автора своя, “рідніша” для нашої мови назва – “схожослови”.

            У своїй вступній статті Автор зізнається, що перебрав немало “словесної руди”, щоб створити вдалі одноримки. Що ж спонукало його до такої копіткої праці? Виявляється, ця ідея зародилася ще під час перебування у мордовських таборах, де Олекса Різниченко у, з дозволу сказати, “вільний” час мав змогу вивчати польську та латиську мови, які рясніли омонімами-схожословами. Чим більше в мові схожих слів, тим більше вона піддалася чужому впливу і, як наслідок, збідніла сама. А слова-омоніми набувають остаточно зрозумілого значення тільки у контексті, тобто вони втрачають свою повноцінність як носії інформації. От і вирішив Автор зібрати і  систематизувати схожослови української мови. Від звичайного словника книгу відрізняє віршована форма подачі матеріалу, яка заміняє собою традиційні словникові статті. У кожній дво-трирядковій одноримці містяться всі тлумачення слова, і сама вона є ілюстрацією того контрасту, який можна виявити тільки в контексті. Ця відмінність робить книжку придатною для мовного розвитку дітей, водночас залучаючи “до роботи” як їхній логічний аппарат, так і образне мислення. Почує дитина:

- і одразу постає в уяві картинка, і вже запам’яталося, якими різними бувають “ключі”. Однак трапляються у книзі вірші зовсім недитячого змісту:

            Одноримки у своїх творах застосовували багато українських поетів – знаходимо їх і у Тараса Шевченка, і в Яра Славутича, і в Михайла Драй-Хмари. Однак відмінність книги Олекси Різниченка – насамперед у тому, що він “приглушив” у собі на якийсь час голос “чистого” поета, якому слово служить творчим засобом, і сам став на службу слову, використовуючи для цього свій потяг і вміння римувати (деякі схожослови так і не вдалося зв’язати єдиним змістом). Отже, перед нами насамперед – серйозна мовознавча праця, яка поєднала у собі мету, повноту і послідовність словника з римованою формою, легкою до запам’ятання, і яскравою ілюстративністю, яка робить книгу придатною і корисною не тільки для працівників і майстрів Слова, а й для тих, хто тільки бере до рук свою першу Читанку. Як зазначено на початку – для шанувальників рідної мови…