Західноукраїнська мистецька спілка - Львів | Організація та підтримка мистецьких конкурсів Бібліотека кращих авторів нашого видання




Юрій Тітов

ВЕЛИКОДНІ

І. ЖИТТЯ І СМЕРТЬ

Ось я стою один на висоті,
Де сиві гори, чисті водограї.
Упізнаю Ісуса на хресті.
Не плачу, бо про Воскресіння знаю.

Ось-ось і я зірвусь і полечу.
Вмощусь на хмарі – поблизу від Бога.
“Я відлітаю!..” – світові кричу.
Й вертаюся до рідного порога.

Життя і смерть,
Вони – єдине ціле.
Умовність тимчасова, та й усе.
Не голосіння жде від нас могила,
А хто їй гарну квітку принесе.

ІІ

Коли безодня упаде в безмежжя,
То я відчую це стрімке падіння.
Коли в висотах будуть сяять вежі,
То я злечу, як Боже Вознесіння.

Високих крил небесне поєднання
Зіллється, ніби образ негасимий.
І від появи до мого зникання
Світ запалає співами моїми.

Полями все раптово завесніє,
Від злив не буде ні краплин, ні сліду,
Лиш вітерець між вітами повіє –
Чекайте, люди, голосний Великдень!

Уже нестримно небеса радіють:
Окраєць сонця землю не залишить.
Отак господня незборимість діє,
Яка у Бога щедрістю сильніша.

І я без Бога , а ні до порога!
У кожній хаті, щоби віра квітла,
Нехай звучить так вірно і не вбого,
За всіх людей благаюча молитва.


З циклу "Зрозумілість музичних творів"

ПІД ТОККАТУ БАХА

Під токкату Баха,
Під органним дахом
Начебто філософ
Істину зронив.
А вона до думи
Влучила у струмі,
На рішучій ноті
Вільних почуттів.
Ти - безглуздя страта,
Бахова токката.
Винахід із темряв,
Вирішальність дій.
Доторкнусь органом
Стрімко й полум"яно,
Доки ще не пізно
Бути в грі твоїй.

Несучи високість
До буття потоків,
Вплинувши у сутність
Ти по ній пливеш.
Доручаєш днині
Вище розуміння
І мені так само
Розуму даєш!



У ПІТЬМІ

                               Невідомій...

Горить свіча - хвилюється вогонь,
В моїх долонях - стомлена долонь.
В моїх долонях сльози і кришталь,
А на очах така глибока даль...
Пливуть вуста із океану слів...
Я чую в них неопалимий спів.
Я бачу в них блаженну глибину.
І відчуваю в сутінках весну.

О, янголе! Прости мене в цю ніч!
Між нами ллється сутінкова річ.
Не забирай із рук моїх вогонь,
Бо я не можу без твоїх долонь.
Я не один - зі мною поруч ти!
Чи винен я? Прости мене. Прости!
Не залишай від рук своїх мару.
Бо я без тебе квіткою помру.

Віра у Пісню

Із темряви думок, в освітленість поезій.
А потім до Пісень, бо вірую у них...
Щоб співами були річок славетних плеса.
Щоб там, де рід живе, мій Голос не затих.
І не шукайте світ, де б Пісня вже замовкла,
Де б відголос не плив Марусею Чурай.
Із весен гомінких – до кольорів пожовклих,
Не втомиться душа співати через край.
О! Тільки зачерпніть краси з мойого співу –
І далі понесіть у пригорщі віків.
Щоб навіть Скіфських Баб, стояння мовчазливе,
Всесиллям огорнув мій настроєвий спів.
Із темряви думок... Спинитися не годен.
Занепад і зупин не вимір для Пісень...
І там, де Пісня є, дорога для народу,
Веде з густих темнот у світанковий день.
Інакше не кажіть... Беззвучність горло тисне.
Задуха всіх мовчань поникла в темноті...
А я завжди живу із Вірою у Пісню –
Співаю кожну мить в стражденному житті!