Катерина Кіт."ПіК"

Майже два роки не згасають пристрасті з приводу Інтернет у мистецтві України, на відміну від зарубіжжя, ще не став однією із провідних магістралей розвитку. Зрештою, Інтернет взагалі лише починає активно набирати обертів із часу його впровадження на Україні. У грудні 1992-го фірма "Коммуникационные системы" зареєструвала домен ua, який запрацював у січні 1993-го [УКРАНЕТ: есть или нет? Александр Брамс http://ain.com.ua].

Однак тепер існує близько трьохсот українських мистецьких Інтернет-ресурсів. Кількість, як на багате українське мистецтво, невідповідна. Під "українськими мистецькими Інтернет-ресурсами" я маю на увазі сайти з інформацією про мистецтво в Україні, митців України й української діаспори для української аудиторії (тобто стосовно унікальних зацікавлень і проблем); сайти візуального мистецтва, образотворчого, декоративно-ужиткового; сайти теоретичного та практичного характеру, в даному разі ті, які дотичні до теперішнього мистецтва.

Сьогодні переважна кількість цих ресурсів - іміджеві. При цьому цінністю є резервування місця в Інтернеті, а основною функцією є не інформація, а декларування факту існування одного художника або ж кількох, галереї, організації чи події. На таких сайтах, поряд із життєвим і творчим резюме, часто вміщують кілька фото художніх робіт. Як правило, на таких сторінках інформацію поновлюють дуже рідко, або й не поновлюють взагалі. Для кого вони? У першу чергу - для власної сатисфакції і для друзів. Для чого вони? Очевидно, що для нового досвіду та іміджу. Такі сторінки не відвідуватимеш більше двох разів через обмеженість інформації. Відтак вони не виконують таких функцій Інтернету, як можливість комунікації, накопичення, поновлення та обмін інформації.

Погано не те, що іміджевих ресурсів мало, погано, що немає таких, які були б цінними своїми інформаційними наповненнями, яких би потребували користувачі. Іміджеві сайти виконали функцію першого кроку в опануванні нового простору, здійснили експерименти "місцевого значення" і дають змогу зрозуміти, якої інформації бракує у мистецькому Інтернеті, щоб українські мистецькі Інтернет-ресурси були не "галочкою", а потужним інформаційним та комунікаційним джерелом.

Для продуктивного розвитку і появи нових типів Інтернет-ресурсів потрібно врахувати потреби й інтереси різнопланових відвідувачів. Якщо користувачів мистецьких сайтів умовно поділити, то на першому етапі матимемо дві групи - представників мистецтва та споживачів. За результатами проекту "Мережа сучасного українського мистецтва" (здійснений за сприяння ЦСМ у Києві), серед найбільш запитуваних першою групою є інформація, корисна й необхідна для професійної діяльності: про участь у мистецьких заходах в Україні і за кордоном, конференції, практикуми, резиденції тощо; про досвід фандрейзингу, фонди підтримки, ґранти; про події в Україні і світі для орієнтування у мистецькому просторі; про можливості організації виставок по Україні та співпраці з художниками, менеджерами; обмін досвідом в оргсправах; про можливості та способи реалізації мистецького продукту; теоретичні дослідження. Те, чого потребує 95% мистецької аудиторії, поки що задоволене лише на 2 %.

На сьогодні існують тільки сайти Міжнародного фонду "Відродження" (http://www.irf.kiev.ua), "Генератора" (http://www.generator.kiev.ua) та Української академії образотворчого мистецтва і архітектури (http://www.aoma. cjb.net), на яких можна знайти деякі із вищезгаданих категорій інформації, з її регулярним поновленням. Відслідкувати події по Україні на одному сайті поки що неможливо. Навіть у регіонах не існує спеціальних мистецьких ресурсів, які б займалися цим. Широко вживана поза Україною система збирання інформації з різноманітних сайтів у різних регіонах у єдиний інформканал з можливістю доступу до нього через розсилку новин електронною поштою у нас не функціонує. Хіба що Фонд "Відродження", "Генератор" і "Арт Медіа Клуб" у Львові (http://www. artmediaclub.lviv. ua) використовують розсилку новин, та й то обмеженого характеру.

Існує тільки один ресурс, який містить теоретичні матеріали - "перший мережевий часопис із сучасної культури" [www.boiler.odessa.net] з Одеси. Шкода, що інформація на ньому поновлюється дуже рідко.

Чи може користувач відвідати форум чи живу конференцію з питань сучасного мистецтва? Сьогодні - ні.

Варто зазначити ще одну, дуже характерну рису неорганізованості теперішніх українських мистецьких ресурсів, якої краще позбавитися - їх представлення в Інтернеті. На одні натрапляєш абсолютно випадково, інші доводиться шукати на різних пошукових серверах, вітчизняних та зарубіжних (їх є близько 60-ти). Витрачаєш гору часу, не маючи гарантії, що знайдеш потрібний сайт. Це знеохочує користувачів, і не дає знання про існування деяких, що варті уваги, сайтів. Такими є сервер художників України (http: //www.poshuk.com/imp) з базою даних близько 160-ти художників, візуальним матеріалом із розширеною системою пошуку та Український Інтернет-павільйон (http://park.kiev.ua/u'pavilion/index.-html) з базою даних 500-т художників. Тому не дивно, що у пресі часто кажуть про існування сайтів двох-трьох художніх музеїв України, в той час коли їх приблизно 18-20 (хоча це неймовірно мало, якщо взяти до уваги, що на Україні біля 500 музеїв, включно із літературними та меморіальними).

Дотепер не існує жодного професійного мистецького порталу, який би містив максимальну кількість українських Інтернет-ресурсів із системою пошуку по них. З якого, власне, можна було б розпочинати серфінг по мистецьких каналах. Взагалі, серед українських мистецьких сайтів майже немає посилань на споріднені сайти, не те що на українські, але й на іноземні. Потрапляєш у закритий простір (неприродний для Інтернету), без можливості руху далі. Можливо, тому й немає серед українських мистецьких Інтернет-ресурсів таких, які б займалися певним видом мистецтва. Наприклад, на сайті львівського клубу графіті "Spagetto Cru" (http://www.lviv. org/graffiti/) не знайдеш розширеної інформації про цей вид мистецтва, окрім знайомства із членами утворення та їхнім доробком.

Візьмімо представлення українських ресурсів на міжнародному рівні, наприклад, на Yahoo! чи Alta Vista. Виявиться, що в Україні є два-три художники і стільки ж організацій.

Варто звернути увагу й на мову українських мистецьких Інтернет-ресурсів, що також є вагомим чинником їхнього розвитку. Перше місце, за моїми дослідженнями, кількісно посідають англомовні сайти (42%), друге - російськомовні (22%), третє - англо-російськомовні (13%), четверте - україномовні (10%), п'яте - англо-українські (8%), решта - різномовні (німецька, французька, англійська, російська, українська мови; українська і російська, англійська, українська і російська). Варто звернути увагу й на мову українських мистецьких Інтернет-ресурсів, що також є вагомим чинником їхнього розвитку. Перше місце, за моїми дослідженнями, кількісно посідають англомовні сайти (42%), друге - російськомовні (22%), третє - англо-російськомовні (13%), четверте - україномовні (10%), п'яте - англо-українські (8%), решта - різномовні (німецька, французька, англійська, російська, українська мови; українська і російська, англійська, українська і російська).

Тепер слово за наступним поколінням українських мистецьких сайтів. І від того, якими вони будуть, залежатиме, чи почуватимуться представники мистецтва повноцінно і комфортно, чи матимуть свого споживача, чи й надалі чудуватимуться із можливостей, досвіду та досягнень закордонних колег десь із периферії світу.

Повернутися на головну сторінку панорамного розділу.