1
Раі допомагають підвестися.
Верховний жрець, як завжди після служби, 
іде відпочивати в сад при храмі,
і сонце зустріча його ласкавим,
схиляючим до сну, теплом. Раі
спирається на посох. Плечі тиснуть,
притягують старого до землі.
За ним ступають два помічники, 
аби допомагати при потребі,
та патріарх сьогодні почуває
себе не зле, ступає без підтримки,
поволі шкандибає по доріжці,
та перед тим, як опуститись в крісло,
він трохи розправляється й глядить
замислено туди, де вже не зір,
а швидше дивовижно ясна пам’ять,
відгадує божественні простори.

У храмі і в саду, все, як раніше, -
доглянуто, незмінно і розумно.
І навіть люди, що в своїх потребах
юрмляться поблизу воріт, йому
здаються тими ж самими, що вчора,
що в юності його, такій далекій.
Немовби вічність зупинилась тут,
покинувши весь інший світ, і зміни,
чим далі звідси, тим і яскравіші.
Хоча приглянувшись до них уважно
помітний тільки сталий рух по колу.

Рамзесів син, прийнявши ім'я Сеті, 
продовжує початі батьком справи.
Доводить переваги передачі
уже дорослому нащадку влади.
Звичайно, задля цього сам Рамзес
повинен був прожити досить довго,
відмітившись здобутками - спочатку
воєначальник, чаті Хоремхеба -
він вчасно визнає права Амона
на обопільне керування Кемет,
затим, отримавши сан Пераа,
з полегшенням лишає Уасет.
Будує в гирлі Річки Пер-Рамзес,
оточує себе могутнім військом
і від чуми зненацька помирає…

І Сеті теж, визнаючи Амона,
старається від нього бути далі.
Віддаючи на людях кожний день
старим традиціям належну шану,
насправді геть байдужий до усього,
окрім мисливства і воєнних справ.
Побив недавно на Сінаї хетів,
тепер сходинками займає схід -
міста приморські - мріє про Кадеш.
Звичайно, краще бути переможцем
й поновлювати владу в Ханаані,
ніж вдома сперечатися з Амоном.
Так, легше, бо людей за мирні роки
аж забагато розвелось в країні,
і особливо в області Гошен.

О, як же здивувались чабани,
коли пасовиськами потягнулись
колони військ, сановники і знать,
і вслід за ними нескінчені низки
поміж собою зв’язаних рабів.

Але найбільш пройняло пастухів
щоденне право збирачів податків,
а чи вояк вриватись до дворів
та забирати збіжжя, чи худобу,
ще й палицями люто побивати
усіх, хто смів противитись поборам.

В будинках і наметах залунали
нескінчені ридання і молитви.
І чи могли повірити нещасні,
що то був лиш початок й незабаром,
для розбудови Пер-Рамзеса і
ще декількох потрібних Пераа
міст-зерносховищ, їх почнуть ганяти
на будівництво, як рабів безправних. 
Тоді нарешті зміст життя в неволі
явився їм у істиннім обличчі.

2
Раі звертає погляд свій на південь.

В гробниці опечатаній шакалом
і дев’ятьма царями – нерухоме,
обмотане в тканинні смужки тіло
того, чий голос розтривожив Кемет.
І чиє сім’я стале ще росте,
хоч ніби є затертими сліди,
Ахатетон засипаний пісками,
й саме ім'я столиці і царя,
що смів повстати супроти Амона,
навіки прокляті і позабуті,
у всякому випадку так недавно 
гадали - до приходу у Гошен…

Раі повільно осідає в крісло.
Два молоді служителі дбайливо
підтримують під руки патріарха,
затим відходять в затінок акацій.
Раі між тим спостерігає як
на храмове подвір’я входять люди.

В оточенні жерців спішить до нього 
вже літній Са, він був у Пер-Рамзесі
за викликом візира Пераа.

Са припадає до колін Раі.
Всі інші завмирають у поклоні.

Старий, шанований у Кемет жрець,
радіє від душі, що патріарх
не відійшов у інший край за час
його відсутності: “Я хвилювався,
почуєш клич і тихо відійдеш,
а я від горя поруч не заплачу,
й не привітаю вивільнену душу.”

Са дивиться уважно на Раі -
той опустив повіки й наче спить.
Са робить знак жерцям і ті відходять,
коли ж і сам збирається піти
старезний дід шепоче: “Ти куди?
Напевно вирішив, що я заснув?
Таке бувало Ехнатон зі мною
в дитинстві витворяв. Ти ж був чемнішим,
і з вухами на голові, - присядь.
Я радий знову бачити тебе
і відчуваю, в тебе є новини,
розповідай.”
	    Са з усміхом сідає:
“О вчителю, я бачу, що даремно
так хвилювався, ти ще повен сил...”

Раі знов відкриває очі й в них
висвічується вогником надія:
“Не знаю Са, чогось усе чекаю.
Не поклику звичайно, а такого,
що і минуле і майбутнє зв’яже.

Це, звісно, нагорода надзвичайна
і надто вже багато видно хочу,
проте надіюся і цим живу.
Немовби ще лишилась пустота,
бажаюча цеглини, і будова
моя без неї недостатньо цільна.”

Са розмірковує понад почутим,
затим про подорож розповідає,
про враження від баченого ним:
“Чи є добро в довколишньому зараз?
Не знаю вчителю, повсюди мряка.
Доводиться приховувати сльози
й робити вигляд, що усе прекрасно.

Ось у Палаці тішилися з того,
як переслідує Амон нещасних, 
які ще до сих пір таємно служать
небесному Єдиному Творцеві.
Що тільки не робили з пастухами,
та час від часу знову долітають
до вух жерців Амона-Ра чутки,
мов, у шатрах проходять “неподобства”.

Служителі Амона того року
у підозрілих сім’ях повбивали 
новонароджених хлоп’ят і знову
зробити обіцяли те саме,
якщо не скоряться їм скотарі.
Мовляв, ті хлопчики зростуть жерцями.

Хоч в Кемет зневажають чабанів
і з їхніх бід глузують у Палаці,
однак не всім ці дії до вподоби.
Ерпатр Рамзес   при мені мовив різко,
що то безглуздість  хлопчаків вбивати -
жерці ж не підуть в військо замість них.

Цікаво, що сестра його в той час,
коли дитячу проливали кров,
купалась і у комишах знайшла
просмолену корзину з немовлям.
Напевно рятували так батьки
дитя від смерті. Тож взяла його
і принесла в Палац. 
		Хороший хлопчик.
Маля вкусив павук, рука розпухла
його до мене принесли, інакше
так і не взнав ніколи би про нього.
Лиш рік, а очі зрять неначе старший.
А нянька в нього так розхвилювалась 
аби ніхто про нього не дізнався. 
Бідненький, навіть імені не має.
З-за того страху, що жерці прознають,
хлопчину звуть так просто - дитинчам. 
Я змазав руку і йому пройшло.
Хороший хлопчик – все його цікавить.
Скажу Раі, коли б зустрів такого
не у Палаці, взятого в Сім’ю,
а просто, випадково серед люду, -
ніколи більше хлопця б не покинув.”
 
Раі шепоче щось і Са змовкає:
“…Ховала мати Гора в комишах.
А ще майбутнього царя Агаде -
Саргона – немовлям пустила ненька
у кошику по течії Євфрату…
Са, я повинен вирушити в путь
до Пер-Рамзесу, бачити дитя,
я відчуваю в серці дивний поклик,
в очах твоїх, мій Са, я бачу Знак...”


3
Старий слабішав з кожним днем сильніше.

З-за спеки і пов’язаного з цим,
як вірив Са, ослабленням Раі, 
близький, здавалось, шлях до Пер-Рамзеса
надмірно затягнувся. 
		Повно люду,
незнано звідки вчувши про поїздку
відомого у Кемет патріарха
їх проводжало вулицями Ону,
стояло понад берегами Річки

Са змушений був поголос пустити,
що найстаріший із жерців країни
бажає перед смертю завітати
до осяйного Пер-Рамзеса і
в останній раз побачити царя.

Поміж народу ж поповзли чутки,
що знає вищий жрець із храму Тота,
якусь велику таємницю й хоче
про неї сам повідати Палацу...

4
Повільно плине човен. В далині
високими будовами й садами
підводиться нова столиця Кемет.

Ранкове сонце засліпляє зір.
Старий у кріслі мружить кволо очі,
жрець молодий маленьким опахалом
нахабну відганяє комашню.

Са поруч із Раі. Тримає руку
його - оповідає про Міжріччя,
говорить, що просвітлені царі
там рідкість й чим темніший цар, тим більше
жінок старається на шию взяти.
“Зазвичай Пераа, що мудро править,
у Кемет має двох, чи трьох дружин,
і то скарбниці важко. А коли
у азіата сотні їх - країна
така бідніє прямо на очах…
А значить, щоб підтримати достаток,
потрібно знову й знову воювати.
А ще потрібно й воїнам платити…”

Раі шепоче важко і ледь чутно:
“Ти думаєш це гірше за Амона?

Всі надлишки не корисні. Ось я,
тебе послухав вчора і поїв,
а зараз так недобре, - відчуття,
що до їди не доторкнуся більше,
відчуй, яка свобода в цих словах...
Але на серці відчуваю радість,
наближення щасливе, незворотне.”

“О вчителю, покинути цей світ
найлегша справа. Ось пожити трохи,
затриматися ще заради учнів, -
таке завдання буде лиш на користь.
О, схоже, нам потрібно прив’язати
свого першожерця якимось ділом.
Сандал було казав, що в нього в Тірі,
статую бога брали в ланцюги, 
в коштовні звісно – золоті і срібні -
щоб не покинув  Бог народ тамтешній.
І ми таке учинимо для тебе…”

“Напевно було їм чого боятись!”
Раі стуляє очі. Хитрий Са
сьогодні розмовляє безупинно,
напевно знов якесь видіння бачив.
Казав учора, снився знову старець,
якого то пригадує, то ні.
Казав - гостили ми колись обидва
у нього на Кіфарі і повинні,
а що повинні - старець і не каже.
Ніяк не може вимовити… Ох,
якби то сни служили нам зв’язком
з померлими, близькими нам людьми -
і мати й батько знали би про думи
і відчуття мої стосовно них,
знав би й Сандал, що не доплив до Трої,
і Ехнатон, і Нефертіті, й Тейє,
і з донечками зниклий Семнехкара,
і любомудрий, милий серцю Менес,
і та, якою стільки років марив…

Напевно тішаться, що тут сиджу
і згадую про кожного із них.

А ти, Аменхотепе, сине Хапу,
в такій ж великій славі, як і тут
перебуваєш? Чи твої старання
жерців до влади Пераа підвести
оцінені належно? Що ж, невдовзі,
я взнаю це. А також і чому
колись ти так жадав мене убити
і я був змушений ховатись, і
так довго в засланні перебувати...

А втім, хіба судити можу долю?
Ми з Са так незабутньо мандрували...


5
Маленький хлопчик кидає в канал
засохлі грудочки землі. Поблизу,
у затінку високої стіни, 
стоїть дівча в полотняній накидці.

Дівча спостерігає як ворота
впускають навантажені вози.
Візничі б’ють биків і ті ліниво
бредуть в глибини заднього двора.

Зненацька чути владні крики стражі.
Бики пускають перед себе гурт
чоловіків несучих криті ноші.

Один із стражників через подвір’я
біжить у бік Великого Палацу,
а інші супроводжують кортеж,
аж поки той не припиняє руху.
Великі ноші м’яко опускають
і з них виводять старця в білих шатах.

Йому допомагають з двох боків
мужі молодші. Старець ледь помітно
киває палицею у руках.
Старого переносять через двір.
І тут він опускається на ноги
і йде, лишивши супровід, у бік
здивованої дівчинки.
		Від кухонь,
помітивши процесію прибульців,
біжить матуся дівчинки. Вона
встигає швидше всіх й бере на руки
малого і волає: “Маріам!
Ідемо вже.”  Хлоп’ятко вередує,
пручається і хоче до води.

Са, упізнавши жінку й малюка,
спиняє їхню втечу: “Зачекайте!
Я той, хто хлопця лікував недавно, 
постій, поглянь на мене, упізнала?
Не бійся, ми не зробимо дурного
і тільки поговоримо з тобою.”

Та жінка вкрай налякана і плаче -
говорить, що це син доньки царя
і не дозволено його чіпати.
Са жінку заспокоює і м’яко
на вухо її ж мовою шепоче,
що він все знає і мале дитя
ніхто не забиратиме від неї.

Са пильно дивиться в жіночі очі.
Вона уже спокійніша і Са
виймає хлопчика з її обіймів,
на землю опускає - той відразу
вертає до води. Дівчатко дзвінко
кричить услід: “Дитино, обережно!”
й біжить за ним. 
	      Са повертає погляд
на свого вчителя, той розігнувшись
вивчає пильно чарівне хлоп’ятко.
Са не приховуючи здивування 
говорить: “Звідки, о Раі, ти взнав, 
що це той самий хлопчик? як помітив?
Чи маю привести його до тебе?”

Раі відмахується: “Ні, я сам.”
І йде, зібравши видимо всі сили,
до хлопця, що присів біля води.

6
Дитина кидає у воду грудки.
Старезний патріарх поблизу неї, 
тримає на долоні цілу купу
того, що так цікавить малюка.
Дитя сміється й каже щось Раі
на мові всіх дітей - старий киває: 
“Це він, о Са, народжена дитина,
новонароджене дитя, - Мойсей.

Тож хай і носить ім'я це – Мойсей.”

Са на долоню вчителю кладе
нові дрібненькі грудки. 
		“Са, я врешті
здобув останнє. 
Що жадав - знайшов.
Пожив, відчув і ось тепер побачив.
Хай воля Вища збудеться...Мій Са,
прийми дитя, як я прийняв тебе.
Дай все йому, та не роби жерцем, -
він більший від жерця. 
		Й пробач мені.
Тобі ще сниться мати?  
	Гарна, юна -
нема видінь 
прекрасніших 
за ці…”

Раі схиляється в обійми Са.
Рука безсило просипає грудки.

Мойсей муркоче щось і підбирає
усе, що випало із рук Раі.
Дівча, сидяче поруч, полохливо
глядить то на Раі, то знов на Са,
ураз встає й біжить до мами з криком.

Жерці і охоронці підступають
і бачать непорушного Раі.
Прилігши на коліна Са - він пильно 
вдивляється у Сонце і зіниці
його вже більше не тремтять від сяйва.

      


Читати закінчення
Повернутися до змісту
Всі примітки

Рамзес I - Пераа (1314 - 1312 роки) - спочатку воєначальник і візир Пераа Хоремхеба, - засновник XIX династії, батько Сеті.

Ехнатон (др.єг.) - буквально - "Щит Атона" - Аменхотеп IV, узявший нове ім'я при зміні віри.

Хоремхеб - колишній друг Ехнатона, владний воєначальник стає Пераа (1340-1324 роки) чи не найпершим відрікається від Атона, нищить сліди "єретика".

Гошен - (Гесем) область в південно-східній частині дельти Нілу.

Ейє - (1345 - 1340 роки до Р.Х.) - останній чоловік Нефертіті, в минулому сановник Ехнатона і жрець Амона -Ра

Тутанхатон (др.єг.) - пізніше прийняв ім'я Тутанхамон, - був Пераа з 1354 по 1345 роки до Р.Х. Спочатку під регентством Нефертіті в Ахатетоні, затим під регентством Ейє в Уасеті (Фівах). Повернув жерцям всі привілеї. Чоловік третьої дочки Нефертіті. Помирає ледь досягнувши повноліття.

Тутанхамон - Тутанхатон, з переїздом до Уасету (Фів) і вернувши привілеї Амону змінює своє ім'я таким чином.

Троада - місцевість Середземномор'я, там знаходилась Троя і інші елліністичні міста.

Читати закінчення
Повернутися до змісту
Всі примітки