повертаються дощi з вирію
наче набридло в небесному Києві
мій палаючий квітнем деліріум
та невтомнi любоснi зливи
дзвенять десь останнi трамваї
архангел з мечем пильнує панків
i випите пиво як завжди не знає
де зупиниться наостанку
Bulls on parade
свято салют вогненна злива
галасливi радощi імбецилів
гризня бабусь за порожню пляшку
патрульна трійця забирає наших
зовсім вже нетверезих знайомих
наслідки всім звичайно відомі
крики " ура !" на другому плані
виграш "Динамо" гопи в нірвані
бики в регланах налисо стрижені
щодо розуму богом скривджені
зразки громадянина рідної неньки
на нас вирячують п`янi беньки
пиво горілка iще раз пиво
свято салют вогненна злива
***
танець початку відліту
примушує очi скляніти,
світле ясне бездашшя
хіба не синонім щастя?
там за моїми плечима
янгол з дурними очима
розглядає мене крізь призму
первісного ексгібіціонізму.
...та розбите скривавлене скло
твердинею жалю зросло,
тінь партизанського лісу
зазирає в діри у стрісі.
сьогодні (чому не знаю)
трамвай не летить до раю,
ще не маю такого вміння
відміняти земне тяжіння.
i ось тепер не знаходжу місця
для щастя. сталеве вістря
протнуло ласкаві примари;
чи не на тебе схожий диявол?
***
я померла на вулиці під дощем
очікуючи на тебе
я стала калюжкою
під твоїм порогом
та коли ти вийшов
то одним кроком переступив мою воду
твоє обличчя малювали краплі
з того боку скла
твоє лице спливало вниз
до мене
та ти тепер інший
у тебе немає лиця
тобi нема чим дивитись
на кола в моїй воді
***
рипнули дверi морок у хаті
відьми поклони кладуть немовляті
сонце до ранку спить у болоті
грішна праматір у вічній скорботі
рипнули дверi піч загасили
стали у коло темнi злi сили
шепіт i шурхіт доторки мряки
очi божати рот упиряки
весело буде у світi віднині
спи мертве сонце в вогкій домовині
***
дзеркало може мати два
серця,
якщо я стану
поруч з тобою
***
...це було тоді
коли думки
збираються у зграї
й відлітають
до південної півкулi мозку...
***
ти вдихаєш
червоно-золотих драконів
а видихаєш
зеленозміїх горгон
а я сиджу i думаю
i боюся глянути
чим я дихаю
Ніч залили в місто
відьма літала небом
зірки покрала
надкусила скраєчку місяць
раптовий голос залізниць
примушує хижо зблискувати
око невідомого бога
привиди запізнюються
з технічних причин
ночi бракує містики
зорепад відміняється
на дахи будівель
скапує з місяця кров
пресвітлий знайшов собі
хмарку
щоб обтерти покусаний бік
***
каюсь в золотих дзеркалах
що стоять на порозi світла
листопад - це для каяття
кайся сонцю поки воно світить
світ стукотить калиновими серцями
в високостi загубленої мрії
сонце росте із спини
чорного єдинорога - ночі