Західноукраїнська мистецька спілка / Львів
Організація власних та підтримання існуючих регіональних та мережевих конкурсів в різних жанрах українського мистецтва
Осередки поза Львовом
Наші меценати Наші меценати
Наші інформаційні спонсори
Головна сторінка
Панорама
Духовна практика
Поезія
Проза
Публіцистика
Театр
Поезія
Духовна практика
Публіцистика
Автори
Архів
Бібліотеки
Журнали
Для чого
Контакти

ВАША ПРОГРАМА

Маніфест розділу

Архів оглядів:
Травень 2002
Квітень 2002
Березень 2002

Пошуки еліти

Історико-культурні дослідницькі дискурси


Енциклопедія

АФІША:

Новини культури
Хроніка тижня від мерії

Новини регіональні Львівська мерія.





Наша трагедія.
Львів. Скнилівський аеродром.
27 липня 2002р.
12 год 45хв.

Це просто шлях, який нас обирає,
просте закінчення нагоди бути -
старим, маленьким, мовчазним, розкутим,
коханою, слухняною, слухняним,
почутою..., це час, - він завмирає,
без жалю, не враховуючи плани,
недавні необхідності, жадання,
обов'язки, обіцянки, питання
нагальні, ще одне тому волання,
і крик уже німий, і крила панни
довколишнє закутують у саван
щемкого забуття, земля, де тіло,
втрачає щільність, тепло, ніжно, біло
хмаринки душ несе яскраве Світло.
Ми від'їжджаємо... прощайте, там вам
всього найкращого... але так само ...
у промені... сльозі... знайдемось...
мамо...
В. Ляшкевич


"Версії і наслідки трагедії."                                  "ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ"
Ігор Мельник
Матеріали надані читачам часописом "Поступ".

"ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ - ПОСТУП" №111 (968)
Юзьо Обсерватор
Реконструкція тексту

Шоу смерті
Церковні діячі висловилися з приводу львівської трагедії однаково: без волі Божої і волосина не спаде з голови. І весь наш нарід поринув у домисли – за що ж нас спостигла ця кара Господня? І що цікаво – всі відразу просвітліли саме після трагедії. У всіх відразу прокинулося глобальне мислення і кожен став бачити приховану сутність речей. Не відстав і я у своїх розмірковуваннях. І я так само став гарячково вишукувати причину того, що сталося. Не ту, яка на поверхні, а значно глибшу. Причин, однак, виявилося значно більше, ніж сподівалося на перший погляд.

Причина арифметична

Переглядаючи минулотижневі газети, я не натрапив на жодні сумніви з приводу доцільності такого святкування, яке відбулося минулої суботи. Ніхто не замислився, а яке ж то свято – вочевидь, дороге серцю кожного львів’янина – вирішено відзначити повітряним шоу 27 липня.

Щоб відповісти на це питання, поцікавимося, що ж саме писали газети, рекламуючи шоу: “На аеродромі “Скнилів” відбудуться урочисті святкування з нагоди відзначення 60-річного ювілею 14-го авіаційного корпусу Військово-Повітряних Збройних сил України”. Від 2002 віднімаємо 60 і дістаємо – 1942! Який стосунок до Львова і загалом Галичини може мати ця дата? Та, врешті, не може вона мати стосунку і до України загалом, бо вся Україна на ту пору вже була окупована німцями. Отже, корпус створено було в Росії. Таким чином львів’яни святкували ювілей окупаційної армії! Та цікава ще й така арифметика – корпус був чотирнадцятим за совітів і лишився – о диво! – чотирнадцятим за незалежної України! Як це можливо?
Пригляньмося також пильніше до дати святкування. Чи справді це ювілей якогось там довбаного корпусу? А що як це замасковане святкування іншого свята? Дата, щоправда, не кругла, та все ж – 58 річниця визволення Львова від німецьких загарбників. Чим не дата для гулянки? Одні загарбники пішли, а їм на зміну прийшли інші – не менш жорстокі, підступні і криваві. Справляємо ювілей совітського авіаційного корпусу, то чому б не відсвяткувати заодно ще й яку-небудь річницю люфтваффен?
Символічно й те, що благословив сесе шоу саме Августин – прєдставітєль УПЦ Московського пархіяту.
Шо да, то такі да – для русскіх “визволення” Львова від львів’ян справді свято. Але навіщо аж так маскуватися?

У тих документальних зйомках, які щедро демонструвало наше телебачення, дуже часто звучала русская рєчь. Віддавалися команди, лунали налякані голоси, військові УКРАЇНСЬКОЇ армії спілкувалися на мові відвічного ворога.
Причина містична

А тиждень перед тим провідав наше богоспасенне місто сам Кашпіровський. Львівський письменник 18 століття Бенедикт Хмелевський у творі “Нові Атени” писав, що диявол має безліч облич і безліч імен. Серед тих імен, які навів Хмелевський, знаходимо й Кашпера. Місто, яке приймало у себе Папу, продовжує приймати в себе слуг сатани – різні Тетяни, Світлани, Ірини, турки Ілхами, чєлавєкі с Вастока, священні талісмани продовжують замакітрювати голови львів’ян. Візит новітнього Кашпера не міг не залишити у Львові негативної енергетики. Додаймо сюди спалахи на сонці, магнітні бурі, які розгулялися власне у ці дні, і дістанемо ще один тривожний фон для катастрофи.
Не можна водночас поклонятися Богові і сатані. І батьки міста, врешті, мали б заборонити гастролі у Львові різноманітних відьмаків, адже в тих ліцензіях, які їм видало Міністерство здоров’я, нема нічого про ворожіння і магічні дії.

Причина фінансова і моральна

Фінансова причина вигулькнула першою. Справді українська (чи справді українська?) армія живе у скруті. Бракує пального на навчальні польоти, літаки припадають порохами в ангарах, літуни дуже рідко знімаються в повітря. Усе це так. Але є й інший бік медалі – фінанси розкрадаються. Моральний дух нашої армії жалюгідний. Зрівняймо трагедію у Львові з катастрофою “Титаніка”. Як повели себе офіцери на тонучому кораблі? Вони до самого кінця, наскільки це було можливо, допомагали рятуватися пасажирам. Ніхто з них не вскочив у човна поперед цивільних. Та що офіцери – згадаймо оркестру, яка грала не перестаючи. Чи це не гідна слави поведінка?
А як повели себе генерали на нашому літовищі? Як щурі заметушилася вся генеральська братія і, підібгавши хвости, метнулася до своїх іномарок. Генерали встигли на ту пору добряче закропитися і, щоб не виявлено було їхнього легкого алкогольного стану, вирішили від гріха подалі ушитися. І так вони, бідачки, квапилися, що швидкі допомоги не могли заїхати на літовище, доки не виїхали генеральські іномарочки! Оце такі батьки армії.
Постає питання, чому наші генерали роз’їжджають на дорогих іномарках при тім, що катастрофічно бракує коштів на квартири для військових? Навіщо оці дорогі показухи, паради і шоу, витрачання дорогоцінного палива? А розкішні фуршети, які увінчують усі ці дифіляди, бенкети в час чуми? Чи не для того, щоб під це діло списати купу грошей? Це дуже вигідно. Ось звідки й беруться шикарні генеральські авта, будинкі і дачі. Армія бідує, генералітет жирує.

Привид націоналізму

Експертний орган Ради Європи для боротьби з расизмом і Європейська комісія проти расизму поширили дані про прояви расизму, антисемітизму та расової нетерпимості в країнах Європи. В Україні, виявляється, теж є прояви тих всіх страхіть. Бідолашна російськомовна меншина потерпає особливо. Їй мало того, що більшість шкіл в Україні російські, вузи на Східній Україні теж далеко не українські, 80% всієї друкованої і радіо-телепродукції знову ж таки російська. Цього мало. Треба більше. І вони навіть доходять до того, що в своїх виданнях, друкованих на теренах України, заперечують саме існування українців.
Недавно мешканці Криму подали до місцевого суду Сімферополя позов про захист честі, національної гідності і відшкодування моральних збитків на газету “Кримська правда”. Газета стверджувала, що української нації і мови не існує: “це частина російського народу, яка говорить одним із діалектів російської мови”.
Отже, прояви антисемітизму всі бачать, а проявів антиукраїнізму не бачить ніхто. Мені здається, що нам не залишається нічого іншого, як оголосити врешті-решт себе меншиною і добиватися таких самих привілеїв, які мають росіяни. Іншої ради нема.
Треба також створити свою, українську СБУ, яка б боронила наші інтереси і притягала до відповідальності за антиукраїнізм. А то якось дивно. Навіть Матушка давєча ізволілі висловитися з того приводу, що не все в нас в Україні цивілізовано і русскоязичниє чувствують ущєрб. А тим часом українські русскоязичні газети в Донецьку, як і “Кримська правда” продовжують публікувати різні шовіністичні опуси русскіх клациків. Цікаво, що навіть лауреат Нобелівської премії, єврей за походженням Йосіф Бродській теж важко пережив незалежність України і розрядився ось таким вершиком:

На независимость Украины

Дорогой Карл XII, сражение под Полтавой,
слава Богу, проиграно. Как говорил картавый,
“время покажет Кузькину мать“, руины,
кости посмертной радости с привкусом Украины.
То не зелено-квитный, траченный изотопом, –
жовто-блакытный реет над Конотопом,
скроенный из холста, знать, припасла Канада.
Даром что без креста, но хохлам не надо.
Гой ты, рушник, карбованец, семечки в полной жмене!
Не нам, кацапам, их обвинять в измене.
Сами под образами семьдесят лет в Рязани
с залитыми глазами жили, как при Тарзане.
Скажем им, звонкой матерью паузы метя строго:
скатертью вам, хохлы, и рушником дорога!
Ступайте от нас в жупане, не говоря – в мундире,
по адресу на три буквы, на стороны все четыре.

Пусть теперь в мазанке хором гансы
с ляхами ставят вас на четыре кости, поганцы.
Как в петлю лезть – так сообща, путь выбирая в чаще,
а курицу из борща грызть в одиночку слаще.
Прощевайте, хохлы, пожили вместе – хватит!
Плюнуть, что ли, в Днипро, может, он вспять покатит,
брезгуя гордо нами, как скорый, битком набитый
кожаными углами и вековой обидой.
Не поминайте лихом. Вашего хлеба, неба,
нам, подавись мы жмыхом и колобом, не треба.
Нечего портить кровь, рвать на груди одежду.
Кончилась, знать, любовь, коль и была промежду.
Что ковыряться зря в рваных корнях глаголом?
Вас родила земля, грунт, чернозем с подзолом.
Полно качать права, шить нам одно, другое.
Это земля не дает вам, кавунам, покоя.
Ой да Левада-степь, краля, баштан, вареник!
Больше, поди, теряли – больше людей, чем денег.
Как-нибудь перебьемся. А что до слезы из глаза –
нет на нее указа, ждать до другого раза.
С Богом, орлы, казаки, гетманы, вертухаи!
Только когда придет и вам помирать, бугаи,
будете вы хрипеть, царапая край матраса,
строчки из Александра, а не брехню Тараса.


А видите, як то хлопові запекло в серці? І так він знервувався, що не довго й американський ряст толочив – гигнув...
Але чи це насправді Й.Бродський?
В.Ляшкевич

Лист до п. Ю. Обсерватора.
Шановний п.Обсерваторе, в останній публікації часопису "Поступ" № 111 (968) ви привели зразок "поезії" надзвичайно сумнівного походження - із матеріалів деяких російськомовних видань, що пов'язали її з іменем Й. Бродського, - поета, який все життя був далекий від політики, а тим більше від великоруського шовінізму, єврея, що свої пошуки Божественного скінчив посмертною месою в католичному храмі.
Позначати іменем видатного майстра тексти, взяті з жовтих сторінок "українських" російськомовних газет необережний крок, і, якщо він вже робиться, має бути обгрунтований серйозною перевіркою джерел. Бо, як на мене, скромного любителя поезії, стиль, побудова, гармонії приведеного твору, суперечать з творчим образом Йосифа Бродського. Всі описання, невдалі порівняння, метафори, логічні перетікання, вбогі за глибиною, все не його.
Примітив задуму вірша - майбутня помста, з катарсисом у вигляді - "Только когда придет и вам помирать, бугаи,
будете вы хрипеть, царапая край матраса,
строчки из Александра, а не брехню Тараса."
- коли з ним таке раніше ставалося? І ось на старості, на порозі смерті, сталося?! А прямі звертання "поганцы", "вертухаи", "бугаи"? та ще далася йому "брехня Тараса", після його особистих витончених знущань над усім зашкарублим радянським та російським? Бродський, що з тонкою іронією і глибокою врівноваженою подачею предмета поезії, є зразком елітного, надсуспільного табору митців, і раптом постає перед нами в такому, не своєму, обличчі?
Чому ж ми повинні ідентифікувати такий лик прізвищем Бродський? По причині стилізації аноніма "під Бродського"? Напевне автора треба шукати серед інших, про що конкретно і натякає рядок "поетичного тексту" - "не нам, кацапам, их обвинять в измене..." і далі по тексту. А також явно під іменем "Александр", а не "Иосиф".
Розумію, у великій мірі - це є емоції, шановний п. Обсерваторе, зрозумілі емоції на незрозумілу терпимість нашу, але нам варто стримуватися від запропонованої нам гри в образи, і дотримуватися високого стилю відносно речей високих. Звісно, під високими речами не розуміється сам по собі Й. Бродський, але вудочка закинута нам явно до високих сфер.

Лист оприлюднений часописом "Поступ", рубрикою п. Обсерватора.

Copyright 2000 - "ПОЕТИЧНІ МАЙСТЕРНІ" - Львів