Василь Стус
* * *
Ми робим смерть. Лякливі тіні,
ми робим смерть, ми робим смерть.
І те даруєм Україні,
де все існує шкереберть.
А де, скажіть, живе живло,
аби будило, жити звало,
аби на камінь камінь клало,
аби будівлею росло?
Невже ми - тільки переляк
і скаржний погляд і мовчання,
глибоке як колодязь. Дляння
благих чинінь. Де ж поставання
на нещадимо рідний шлях?
Хто в жили крові нам заллє,
щоб виточивши сукровицю,
нам наказав: лови жар-птицю,
піймаєш - будеш муж, мале.
* * *
Отак живу: як мавпа серед мавп -
чолом прогрішним із тавром зажури
все б'юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука -
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі - лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.
жовтень 1968
Отак, читаєш Василя Стуса, чи інших порядних Поетів "минулої" епохи і цілком закономірним виглядає той факт, що інтелектуальна, жива, одухотворена частина Андеграунду з часом пориває з неприйняттями і запереченнями, і займає класичне місце в добре відомих, чи незнайомих ще нам сьогодні мистецьких системах. В які пізніше вливаються широкі народні маси... Звичайно, у випадку Василя Стуса, завалилася вся цивілізаційна конструкція, за межами якої він був, в творчому і фізичному протистоянні з якою і героїчно загинув. Не те, що у всіх будівників комунізму - грошові вклади...
Отож, вельми схоже, що Андеграунд, на відміну від інших систем, тільки динаміка. І коли твір, можливо разом з автором, знаходить своє місце - це завжди вже не Андеграунд?...
Справи сьогоднішні:
Неприйняття залишається, відстороненість, потойбічне жевріння... Але яка різниця з потойбічним соціалістичному українству паланням Василя Стуса!
Жорж Дикий
БУВ І ПІШОВ
Що хотiлося - не збулося.
Посивiло моє волосся.
Загрубiли думки i тiло.
Тiльки серце не відболiло...
Що в майбутньому - я не знаю.
Але смерть свою розпiзнаю.
І скажу їй: - Привiт, Безноса.
Вкороти і менi того носа.
Хай не лiзе в дiла i душi.
Черепи ж до всього байдужi.
Це живi кiстяки ворушать,
як подiбних до себе не душать...
Як менi все осточортiло!
Та гуляю по свiту смiло,
хоч плювати, що далi буде, -
хто мене спом'яне, хто забуде.
Я не знаю й знати не хочу -
бо стезю не топчу пророчу,
бо живу, поки дано звище,
поки вітер в кишенях свище.
Я живу i вже цього досить.
Нехай терпить земля і зносить -
Я живу... А помру - так що?..
Був нiщо i пiшов у нiщо...
Katerina Elf & Marta Beasty
* * *
Темне і чорне. Світле і біле.
Нам не лишається часу. Ми гинем.
Ми не знайдемо дороги назад.
Так повелося - не наш то є час.
Marta Beasty
%%%
гострі уламки
ріжуть пальці
молода трава
так само
боляче дихати
боляче вдихати
опале листя
підбирать губами
минулого уламки
ріжуть
ріжуть
а ти втомився
плакать
і страждать
відкриєш книжку
ніби скарб
і скажеш
'нецікава'
то твоє життя
то хлам
уламки
не ремонтується
фіґня…
%%%
Мій фантастичний корабель
Зійшов із курсу - от діла…
Ти плачеш, та мені здається -
В тобі себе б я не знайшла.
Ти все шукав нових пригод,
Овацій, 'перчику', емоцій.
Над бильцем синій напис 'стоп'
Ти не побачив - і зіскочив.
Мій корабель уже далеко,
Він - вічна подорож моя.
…Може, й зробе русалонька мінєта,
Як не наскочиш на морського короля.
Олекса Кашин
"ЗООПАРК - БОЖЕВІЛЬНЯ"
ПОДОРОЖ ПОТЯГОМ №138
Смак перестиглого м'яса
Щелепи лютують
Так!
Очі та кров. Масло.
Тіл переплетених
Знак.
Вода та сеча поруч
Миски тотожні-
брак.
Пальці сплітають обруч
ламаючи ґрати
срак.
Хто сказав - божевільня?
Насправді - це
зоопарк.
Насправді ми - вільні
(вам по секрету:
я - рак!)
* * *
мертва зона чужих ніг -
припорошена снами пантера.
У нестримнім бажанні-біг
вщерть забитого м"ясом сквера.
Від очей до грудей - злість,
із грудей до грудей - хмара:
у дітей Прометея хист,
володіти котрим - кара.
Швидше б дощ пролунав з вен!
Хоче пити чорна пантера
припорошена снами сцен...
Мертва зона - це також сцена.
ПРИЧИНА...НАСЛІДКИ
Терпи. Болить? Терпи! Свербить?
Терпи! Пече? Терпи! Не зможеш?
А що ж ти хотів від ночі
з маленьким, тендітним тілом?
Ти ж навіть не поцікавився "Хто ти?",
"Як звати?"-бо була остання
Остання, кого ти зустрів
коло цвинтару мертвих пляшок під столом...
І лише самотність штовхнула тебе
до рук венеричного захворювання.
Так?!
Тоді чого дивишся? Іди до лікаря!
UNDEGROUND
З акцентом на європейську традицію (?)
Останнє надходження. 22.02.2004р.
Сергій Мекеда
Iрша – Радомишль
Наївно вважаючи дорогу площиною,
змiнюй це переконання тут, де люди i речi
щiльно заповнили собою
автобуса тiло старече.
Тут рев мотору глушить пiсню,
тут лiзе в груди лiктiв вiстря,
тут замалий вiдсоток кисню
аби вдихати як повiтря.
Здiймай догори анемічне обличчя,
змiшуй слова - послiдовнiсть необов'язкова.
Виходь. Втоптуй пил в забур'янене узбiччя.
Добре. Чудово!
Дерева
Коли ми сплiтали нерiвне корiння
нервовим торканням у холодi тишi,
по нам струменiла волога осiння
i глина ставала солодша, теплiша.
Щасливо зануренi в дiйство пiдземне,
ми не помiчали, як листя жовтiло
й, мiста покриваючи темнi, лягало
шматочками мертвого тiла.
Вiтри шаленiли, обсiли ворони
судини, загорнутi в репанi пальта.
Ми стали палкiшi, згинаючи крони,
ногами здiймаючи ковдру асфальту.
Годинник
Не дивись на годинник, бо вiн
вже прискорений чимось незнаним,
i хода швидкоплинна хвилин
для душi вкотре важчою стане.
Зупинись! На узбiччi епох
уповiльнити поступ повиннi
стрiли цi, що пронизують біг
твого серця малюнки невинні.
I, осяяний сяйвом комет,
заблукавши в розпатланi луки,
ти здiймаєш до мiсяця руки
i годинник - мiрило суєт.
Олександр Юськов
5. "Злам"
Я спокою віддам себе,
Від крил до криги зможу просто бігти...
Було вінчанням бога голубе,
Було вершиною, я вже не можу звідти
До витканих пітьмою мертвих веж,
До першоквіту, що відцвів недужим,
До лоскоту нудьги, що вкрала тіні меж,
До прокляття, що крає вік, що дуже...
У самоті, у величі думок,
Не прийнятих до мого злого серця,
Колиска-зірка, зірваний вінок...
Прости - твоє, я ледь відкриті дверці
До твого відчаю і сну,
До твого ранку, зібраного з хвої...
Я смерть, я першим тут війну
Почав, щоб знати війни твої...
Прощання, вії, зроблені шляхи -
Короткі сутінки вогню дарують долю...
У твоїм лоні первістки сухі
Голублять стежку і свою недолю…
Стривожена, чи просто ледь жива,
Кохана, зморена від мене...
Хай далі всі мої слова
Підуть туди, де хвоя знов зелена…
Олекса Кашин
МАНДРУЮЧИ ВОГНЯМИ
ЛЬВОВА
Заглиблені в очі шпилі,
подерті церкви у долонях -
це місто у розпал війни
у небо летить
вогнями нутрує по скронях.
Здається, так було в віках,
Вогнями облиті будинки.
Це - знак. Це - божественний знак
На шиї львів'ян,
що у камінь ховають інстинкти.
Незмінні є лише вогні -
Все інше змиває у Лету:
Заглиблені в очі шпилі,
подерті церкви,
невгамовна утіха естета.
REVOLUTION
Усіляка революція базується на ідеях справедливості, і майбутніх насолод - думаю, що приведений вірш одного з наших ідеологів, повен цього і не тільки цього.
Останнє надходження. 1.05.2004р.
До Дня Незалежності
2003 рік
Віддайся мила! час уже, - віддайся!
Яви мені призначені плоди,
скажи "бери" і з почуттям віддайся.
Вклади своє жадання у вагомість
оголених грудей, у звабу ніжок,
зачарування погляд і віддайся.
Роби це завжди дома і, по змозі,
не вдома - в зоні, війську, податковій;
транзитом - біля кас і трас; в музеї...
Під виступ, врешті-решт, "гаранта" в Гаазі -
заключний виступ - звийся у оргазмі,
допоки судді пальнуть у фузеї.
Цю мить я теж відмічу - одночасно -
й лежатиму без дум, частково твій,
бо жити так невимовно прекрасно,
коли Вітчизна твоя й ти Вітчизні свій.
Будьте з нами. Творіть з нами. Творіть і без нас.
Пишіть нам.
|
