Друзі, не підозрюйте нас у надмірних амбіціях. У всьому вищесказаному знаходьте тонку іронію. Бо й справді, хто там надокучливою мухою "постійно бринить у вухах", "у дивній семантиці, що граничить із цілим світом як рівня небові чи Богові"? Древні вавілоняни-ассірійці, а від них і біблійні хебреї, дали цьому диву конкретне ймення. Яке з часом так цікаво змінило своє сутнісне наповнення (якщо змінило). Воно до нас дійшло як "Вельзевул".
Бог Ваал у пізніші, скажімо халдейські часи (від 7 ст. до Р.Х.), часто називався Ваал-Зебулом, чи ж бо богом існування. Слово зебуб, чи забаб (від класно схопленого древніми звука польоту) значить муха, і Ваал-Зебул переростає у більш цікаве - Ваалзебуб, чи Вельзебуб, чи Вельзевул, що сприймалося зрозумілішою алегорією - всюдисуща "муха-Ваал". Сповнені довічної люті на своїх кривдників - древні іудеї (собі, звичайно, вони легко простили знищення усіх інших колін Ізраїлевих запрошенням у вдало підібраний час ассірійців - після чого зник північний Ізраїль, а південне царство Іудея, протрималося ще років із 100), у насмішку прозвали божество Повелителем мух. І це вічне дзижчання, підсилене виттям колосів Мемнона в єгипетській пустелі, з часом додало Вельзевулу ореол царя всіх диявольських сил. Цікаво, що і в цій туманній історії відчувається вплив тої внутрішньо іудейської сили, яка на протязі існування древніх євреїв, так і за новітніх часів, намагається окреслити, протиставити і розлютити навколо єврейське оточення й таким чином згуртувати свій народ навколо себе, чим, можливо, зберігаючи його від асиміляції, для нових страждань, які, як відомо, не таке вже і зло. У всякому випадку, виходячи із перспективи вічного життя.
Ось таке відлуння дивною семантикою бринить і бринить, проте що саме бринить і про що, - вибирайте вже ви і не забувайте про іронію.

< Пишіть нам.