Кожної ночі доводиться перераховувати зірки на небі
щоб визначити кількість померлих за останню добу
загубившись у нетрях свого існування
ти так і не повірив у його
логічне завершення

Вогкий грунт під ногами
поступово перетворювався
на жаб'ячі очі вусатих богів підсвідомих думок
нетверезих шахтарів
темрява подібна до складеної учетверо газети
котра при першій спробі її розгорнути
перетворюється на птахів з переламаними дзьобами

вони розбігаються по різних ділянках світла
так і не сказавши жодного слова

Купуєш душі самотніх верблюдів у сигаретних лавках
заварюєш шкарпетки у чайнику
увага
цукор осідає на дно
цукор осідає на дно
ти ріжеш вени об підвіконня
викрикуючи гілкам прокляття
стискаєш у долоні повітря і намагаєшся вдихнути
якомога більше життя
не торкайся вимикача
відірви люстру
душі верблюdів чекають на тебе
цукор осідає на дно
увага отче цукор осідає на дно
ти додаткова відпустка за
особливий характер праці
ти інші додаткові відпустки
передбачені законодавством
але попереджаю:
у твоїм холодильнику мухи
а у пральній машині цукор
він осідає на дно
чуєш цукор осідає на дно

після напруженого робочого дня
кроти
перераховують мурах у своїх ніздрях
розстеляють теплі
смугасті вельветові піджаки
і засинають серед комашиних трупів та шкільних зошитів...

...її астральне тіло швендяло
між паралелями сну
котрі врешті-решт перетнулися
забувши
що зовсім нещодавно
із радіоприймача
лунала музика її дихання...

Я бачив цю істоту в образі
гарячого бутерброду з сосискою
що зник у собачій пащі біля базарного ларька
звірина потім довго блукала
поштовими скриньками мого міста
нагадуючи про себе тільки
нестерпним нічним виттям у порожніх будинках

Мед на твоїх очах
він казковий і маргінальний
особливо коли потрапляє у мозок
роз"ївши кору
субтропічного черепа;
мед замість зіниць
бджоли замість бджіл
я замість себе
знаходив твою пропахлу
шафраном і карі тінь
у підводних вуликах набитих водоростями
чорнильними авторучками
та безногими мангустами
що злизували цілющу речовину зтвого піднебіння
тримаючи хвостами шматки води
та з"єднуючи їх докупи -
Ця радість ніколи не закінчиться
Ця молодість триватиме безкінечно
Вся глина і хробаки залишуться з нами назавжди
а мед лиши собі
він усе одно
засолодкий

Вона чує як дихають слова опівночі
відбиваючись ехом від мокрого простирадла

відчуває як під ножем господині


відпадає луска безневинної рибини
у далекому карпатському селищі;
мені здається що це тендітне дівча

взагалі забагато знає як на свій вік
тому й не має сил прокинутися
вона власне цього й не прагне
мандруючи опівнічними потягами
по глибоких печерах підсвідомості;
і кому тепер дякувати за її безтурботність?
кого проклинати за її невинність?
хто загнав її тіло у проміжок між паралелями стін?
хто винен у тому що із сотень сердець
що билися у такт її диханню
одне вже зупинилося?

...не заснути...
сон не пройде повз ці байдужі батареї
не розірве вологу залізну стелю шпалер
забльованих снодійними таблетками
та кам"яними стовпами
обличчями з дубової кори -
нестримний плач заслуговує на неї
і ця дівчинка захлинається слізьми
у брудній вбиральні
спостерігаючи за рухами очей
матеріалізованого бога
що справляв нужду на підлогу повну шприців
наповнених краплинками
її густої крові...

Дельфіни полюбляють авангард
і їхні розм"яклі від горілки тіла
вже не можливо нічим здивувути
їхні повні любові серця
розривалися на безпечній відстані
від людських жител
та іржавих барж
серця танцювали кривий танок
і помирали в релігійному екстазі
так любити авангард
навіть ти не вміла