Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ірина Новіцька (1981)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Модератор дискусії
    Модератор дискусії
    в офісному кріслі
  •   Набатом
    Щось негаразд у нашім королівстві.
    Забагато кляпів у чесних ротах.
  •   Така моя література
    Моя література
    творилася не в салонах,
  •   Хотдоги
    всередині у них попсовані сосиски
    тупі важкі предмети
  •   ***
    Не помічав, як мчать перекладні.
    Ледь-ледь куріла степова дорога
  •   Самогубство – це…
    (Як знічений школяр,
    стою перед проблемою.
  •   відозва
    ти є і не відступай
    не потрібно
  •   За мотивами Стівена Кінга (подарунок Дабі-Дабі-Дабі на день народження)
    Всі, можливо, чекають, що врешті звалишся вниз.
    Он як кирпи задерли в шалену цю вишину.
  •   Легенда про святу Маргариту
    „Ви знаєте, в домі тім є превелике горище –
    Отам і грішила, а ви собі думали, де?
  •   Всі однакові (Трохи відповідь Ані Хромовій)
    "Я претендую" - тридцять відсотків.
    "Я протестую" - інших тридцять відсотків.
  •   ***
    Ми здолали виток історії.
    Ми вписалися в поворот.
  •   ***
    Хоч знаю вже, що тут не звариш каші,
    Та ж рано так прощатись не з руки…
  •   Мадригал. ІІ
    Пані,
    Якщо ви волите, щоб я не був,
  •   ***
    - Де ж ваше золото? – ревнув Кортес. -
    Як ви вернутись посміли?
  •   ***
    Знімали літери з рядків,
    зі шпальт, зі сторінок, -
  •   Середньовічний мотив
    Святі, вустами спечені,
    Застиглі в чорнім дереві.
  •   Фаетон
    Уперед, вогнекрилі коні!
    Поганяю в непам’ять, вдаль.
  •   ***
    Хай босим, хай спраглим, хай пішим,
    Хай вихудлим вщент, як свіча,
  •   sapienti satis
    Повітря на ніц не схололо
    І ніч пекуча ніби грань
  •   ***
    світ висотує нас по кровинці
    прагне нас заарканити
  •   З Єсеніна (переклад)
    На добраніч, друже, на добраніч,
    Любий мій, ти вічно у мені.
  •   ***
    Цей парк – як літографія невдала,
    Яку зваяв байдужий ремісник.
  •   ***
    Чи ти ще пробачиш собі цю зраду?
    Круглий і жовтий, як око пантери,
  •   ***
    Дарма леліяв розуміння світу
    Про незалежність марячи свою
  •   ***
    А ти відбився від громади,
    Не дочекавшись сивини.
  •   ***
    Ох, осене… Наобіцяла нам
    Нового неба і землі нової,
  •   Пісня мудрагеля Фауста
    Вітре-Вагнере, пісня твоя шалена
    Пориває геть із пустих околиць.
  •   ***
    І хто тобі коли таке сказав,
    Що світ ще не позбавлений надії?
  •   З Волтера Патера
    Коли земля нам висковзне з-під ніг,
    Хапаємось за перше, що під руки:
  •   Король Лір
    А я тепер повім тобі, Едгаре,
    Як я в нестямі біг і голосив,
  •   Ода міщанину
    Якщо ти міщанин – не міста житель,
    А так, пересічний небокоптитель, –
  •   ***
    тут кошмари не сняться тут ніжна й ласкава задуха
    укриває до сну твою пам‘ять
  •   Промова крутого Ю.А. перед публікою
    ще кілька слів наостанок хоч остогидли амвони
    та знову якісь дурні дев’яності лізуть у пельку
  •   ***
    Ти – студінь зимова. Ти – вітер літній,
    Ім’я якому – вітер. (Азазель.)
  •   Художник у в'язниці. Мікроесей на мотив Камю
    Де була ваша правда? Світ ловив вас, та не спіймав, -
    Радше ви тільки думали так, а насправді знали,
  •   ***
    Ми всі як приманка для хижого звіра
    Що криється там за лаштунками днів
  •   ***
    Це світле плаття належить блазню,
    Цей жовтий колір, дзвінки бляшані.
  •   ***
    Перехитрив ти сонечко судьбу
    Дивись яких чудес отут накоїв
  •   ***
    Ось ваші землі білий бог загарбав,
    А ваші діти слугами ростуть.
  •   ***
    Ти душу розглядай під мікроскопом,
    Виважуй до піщинки форму й зміст,
  •   Диптих
    Хочу звідси подалі До Індії, в Африку, в Ємен.
    Перестань ці слова, що печуть, мов розпечена грань,

  • Огляди

    1. Модератор дискусії
      Модератор дискусії
      в офісному кріслі
      з підлокітниками,
      задерши ноги на стіл,
      задає тон,
      задає всім,
      щоб мало не здалось.
      Є питання?
      Нема питань,
      є відповіді.
      Модератор дискусії
      сканує очима
      чиїсь непідняті руки,
      непідняті очі,
      модератор дискусії
      знає все,
      падає на підозру.
      Модератор дискусії
      супить брови,
      форсує темп,
      викликає на дуель,
      не має бога в серці.
      Вікна зайшли інеєм.
      Руки в рукавах,
      пара з носа,
      з уст ні пари.
      Модератор дискусії
      помилився,
      допустив промах.
      Гаєчка в одному
      з задніх крісел
      розкрутилась.
      Поскакала пружинка,
      друга, третя.
      Тихенько розвалилась
      піраміда натиску,
      машина серйозно поламалась.
      Один, два, три,
      чотири, п’ять,
      затиснений кулак.
      Ми пішли шукать.
      Ми йдемо.
      Влада міняється.
      Всі кидаються бити
      модератора дискусії.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 4.75 | Рейтинг "Майстерень": 4.5

    2. Набатом
      Щось негаразд у нашім королівстві.
      Забагато кляпів у чесних ротах.
      Забагато постатей у мартирологах.
      Забагато вуглекислого газу
      в інформаційному просторі,
      який колись називався вільним.

      Набатом, брате, будь!

      Непрозорість трудових угод
      і антикризових коаліцій,
      недомовки в очах -
      бігаючі болотні вогники.

      І що за режисер
      знімав це дурне кіно,
      і де адміністрація цього вебсайту?

      Набатом, брате, будь!

      Часом важко доводиться воїнам,
      навіть і нетендітним,
      стояти на позиціях
      по горло в зацвілій воді.
      Війна вимагає сил,
      але воно того варте.
      Нас єднає присяга
      на вірність.
      На віру і правду.

      Завелика розкіш
      дозволити собі захлинутись.

      Набатом, брате, будь!

      Першим, чи другим, чи третім,
      але вдар на сполох.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.19 | Рейтинг "Майстерень": 4.88

    3. Така моя література
      Моя література
      творилася не в салонах,
      а в катакомбах, окопах і цитаделях.
      Моя література є, є, є,
      є партизанкою мирного часу,
      є пробоєм,
      є новизною,
      є позицією,
      є революцією.

      Така моя література,
      і іншої мені не дано.

      В моїй літературі відкриті
      двері довіри своїм.
      Товариш Ліна
      подає свою міцну руку
      блідому інтелігенту
      товаришу Жені,
      і заодно,
      скоординовано,
      в ногу
      йдуть великі штабісти:
      товариш Коля,
      товариш Володя,
      товариш Сергій.

      Моя література стоїть
      поза далекими вокзалами
      і поза ворогуючими націями.
      Часом товариш Едді,
      просто з далекого потяга,
      читає вірші мені
      і ділиться задумами,
      і просить поради.
      І я кажу: Едді,
      братчику, не здавайся,
      окопайся
      і тримайся
      до останнього червоного крику,
      до останнього!

      Така моя література,
      і з місця їй не зійти.

      Література пострілу,
      література впертості,
      література великих змін.

      Вона не п’є прогнилої води.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    4. Хотдоги
      всередині у них попсовані сосиски
      тупі важкі предмети
      виразки виразів
      начинені розмовами про погоду
      і сусідів
      і велику гармонію

      підмоклі попсовані
      чалапають по вулицях міста
      щоб трава не росла
      і брешуть
      і пхають у все свої вірменські шнобелі

      проходять по проспекту
      кишкового тракту
      від початкової точки до кінцевої
      не лишаючи по собі нічого
      начинені хімією запозичень
      на відміну від деяких інших страв
      завжди мають дорогу назад
      і виглядають при цьому мабуть
      напрочуд естетично

      тому що нестравні



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    5. ***
      Не помічав, як мчать перекладні.
      Ледь-ледь куріла степова дорога
      На видноколі. Ранок розпускався.
      Старий візник якусь веселу пісню
      Наспівував – отак, аби не спати.
      Сон не склепляв повік. У клопотанні
      Відмовлено… І знову повертатись
      На ті бали, в розмови про гуманність,
      А вдома не обсохли канчуки
      З людської крові? А чи, може, краще
      У сутичках багнетами ламати
      Чеченські ребра?.. Боже мій святий,
      Якщо ти є! Мені уже направду
      Нема різниці, в двадцять шість чи в сто
      Покинути цей збір немитих пик,
      Похилих спин та голубих мундирів!
      А ранок розпускався, наче квітка.
      Мов хвилі, в ніздрі запах чебрецю
      Вдарявся м’яко із поривом вітру.
      І піднімалось сонце. Він сидів
      І подумки писав листа до рідних.
      „Не хочуть навіть, щоб мене убили…”
      2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    6. Самогубство – це…
      (Як знічений школяр,
      стою перед проблемою.
      Як студент на важкому екзамені.)

      Завалили мене запитання.
      Додатково незайві.

      За ґратами досліджень і статистик.
      Волаючи в пустелю.
      Дослухаючись відповіді
      на передсмертні записки.
      Розвертаючись,
      щоб піти по-англійськи,
      ні з ким не попрощавшись.

      Заґратовані обличчя
      з дивно помудрілими очима.
      Як ляпки чорнила,
      розповзаються зіниці.

      Ти завжди абітурієнт
      на цьому екзамені.
      Вступити? Не вступити?
      Знаєш відповідь,
      що таке „це”?
      І що таке „інше”?

      Самогубство – це крок.

      Люди з хворими очима,
      заґратовані нерозумінням,
      як особливо небезпечні звірі.

      Самогубство – це крик.

      Зриваючись на хрипіння,
      з отого самого вікна
      якогось ендесят енного року.

      Самогубство – це крік.

      Пересохла ріка волі.
      Пересохле піднебіння
      безкомпромісних переговорів із собою.

      Самогубство – це крук.

      А може,
      замість „невермор”
      усе-таки каркне „варто”?

      Жити!

      Можна, варто, потрібно, обов’язково!

      Міцний напій,
      який липне до вуст,
      намагаючись їх зігріти.

      Вона приходила вкрадливо
      і злизувала з їхніх вуст
      життя.

      За п’ять хвилин до того,
      як устигли б,
      як змогли б,
      як зуміли б повірити,
      що воно
      прекрасне.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    7. відозва
      ти є і не відступай
      не потрібно
      падати в ноги сліпцям і калікам
      задля самозбереження
      доходити до самовтрати
      рівнозначної самогубству
      ти є
      вишивко чорною гладдю
      на цупкому полотні світу
      ти є таким не випадково
      саме таким як замислений
      замислений над дилемами
      промовистий німий питальнику
      не варто
      таким розмашистим незграбним жестом
      змазувати кіновар своєї крові
      з підмостків суспільності
      ти є і в тобі був сенс
      попри всі глюки недобачання сліпими
      тож чи доцільно
      знімати на догоду іншим
      з рахунку себе
      себе єдиного такого
      себе істинного
      бо ти є істина
      якій завжди довіряєш найбільше



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 4.79 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    8. За мотивами Стівена Кінга (подарунок Дабі-Дабі-Дабі на день народження)
      Всі, можливо, чекають, що врешті звалишся вниз.
      Он як кирпи задерли в шалену цю вишину.
      Ти неспішно крокуєш. Ти огинаєш карниз.
      Неприродна цікавість аж світиться з їхніх мармиз,
      Ти ж - плечима до них, ти тримаєшся за стіну.

      Зосередженим рухам чужа незграбність і страх.
      Все ж передні готові ловити тебе на льоту.
      Та схитнулась юрба, і крик завмер на вустах -
      Розпросторивши руки, злітаєш ти, наче птах,
      Над панамками, лицями й липами, що в цвіту.

      І овація дика навпіл із тихим шумком
      Долинає до вух. Пірнаєш у білий віраж.
      Взявши під козирок, вітаєшся з літаком.
      Ти ще кинеш курити, та лишишся дітваком,
      До останньої миті здатним на епатаж.

      :)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.35 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    9. Легенда про святу Маргариту
      „Ви знаєте, в домі тім є превелике горище –
      Отам і грішила, а ви собі думали, де?
      А сила нечиста, отой її чорний котище,
      Пощезла кудись, що вже й гицель її не знайде.
      А як її батько склинав при чесному народі!
      А їй мов нічого – стоїть наче свічка пряма!
      Така була горда, мовляв, приступитися годі,
      Аж тут показалось, що сорому в неї нема.
      Злягалася з бісом, від нього вродила дитину.
      Застали сусіди – душила її у садку.
      А був же хлопчисько! За неї пішов на бантину!
      Подумати тільки, за фурію, лярву таку…”

      У сизім тумані від башт повертаються стежі.
      Далеко-далеко, лиш оклики чуть голосні.
      І хтось промовля… так… суддя у червоній одежі…
      А може, вже й справді молитися треба мені?..
      Ці східці ведуть догори – а як в пекло спускаюсь.
      Отак мені й треба: згубила невинне дитя…
      Казали, відпустять, коли щиросердно покаюсь,
      Та в тім-то й біда, що не хочу цього каяття!
      Одна тільки думка пече, наче голка зашкурна:
      Чи він пожаліє, чи, може, навіки забув?
      О боже, не знаю, чи грішна, чи відьма, чи курва,
      А знаю, що й досі люблю його, ким би не був!
      Такий був ласкавий. І мова, неначе здалека.
      Він старший на вигляд. Казав, йому тисяча літ…
      Мені ще тоді відчувалась якась небезпека,
      Коли проводжала і плакала біля воріт.
      Ось кат розім’яв собі руки. Закинув уміло
      Мішка з-за плечей. Вже сокиру готов занести.
      І жаху не чую – щось інше мені наболіло.
      Щось треба сказати. Хіба, якщо можеш, прости…

      ...А глупої ночі шмигнув попід браму закриту
      І гірко ридав, роздираючи груди свої,
      Старий Мефістофель, що знав про святу Маргариту
      Ще менше, ніж знала юрба про чаклунство її.




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.68

    10. Всі однакові (Трохи відповідь Ані Хромовій)
      "Я претендую" - тридцять відсотків.
      "Я протестую" - інших тридцять відсотків.
      Ось їх світогляд.
      Решта припадає на монологи настроїв
      і твердження, що життя таки прегидотна штука,
      а найгірше, що не дуже й спростуєш.

      То тільки у віршах -
      ну, інколи у поведінці -
      вони такі гарні й романтичні.

      Насправді вперті, хоч кіл на голові теши.
      Горді, хоч не підступайся.
      Хочуть самі все вирішувати,
      але поки діждешся...

      Генії-раціоналізатори.
      "Пельмені зварити? Нема нічого легшого!
      Наливаєш води, закидаєш, ставиш на вогонь - і все!"
      Золоті верби за ними ростуть.
      "Чого стаття ще не готова?!"
      "А у мене така трагедія:
      вчора чистив картоплю
      і пальця порізав,
      сильно..."

      Скільки я часу збавила,
      аби хоч трохи
      стали для мене передбачуваними.

      Честолюбці.
      Фантазери.
      Мудрагелі.
      Дипломати.
      Лицедії.
      Драмороби.
      Віршописці.
      Списотруси.
      Знають по тисячі способів,
      як ускладнити собі життя,
      і принаймні по тридцять способів,
      як його обірвати.
      На щастя,
      більше говорять, ніж роблять.

      Можуть, коли хочуть,
      але рідко знають,
      чого саме хочуть.

      Люблять, коли хвалю.
      Ненавидять, коли спізнююся.
      Над подарунками тішаться як діти.
      Заглядають до рота,
      коли говорю дурниці,
      та ще й кажуть, що те все геніально.
      Псують мене, одним словом.
      Розбещують, поганці.

      Я ні на що не скаржуся,
      але з ними реально чокнутися можна.

      Прибирати їхній бардак.
      Бігати з їхніми дорученнями.
      Правити їхні похапливі рукописи.
      Розуміти їхні проблеми.
      Знати їхні звички і пунктики.
      Вкоськувати депресняки.
      Наганяти розуму в голови.
      Допомагати матеріально.

      Реальне жахіття.
      Реальне до сміху,
      а часом до болю.

      І все ж добре, що ви у мене є,
      люди добрі,
      зорі мої падаючі.





      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.21 | Рейтинг "Майстерень": 5.13

    11. ***
      Ми здолали виток історії.
      Ми вписалися в поворот.
      Пишномовні наші теорії
      Прозвучали як анекдот.
      Ми обвітрені, ми обпалені.
      Наші губи не вольові.
      Песимізмом смертельно вжалені.
      Недоріки. Ледве живі.
      Глуздом щеплені од патетики.
      Переконані мовчуни.
      Але все-таки, але все-таки
      Живемо як не всі вони.
      І не так, як вони, вмираємо –
      Бо, як завше, в душі бійці…
      Ми не маємо те, що маємо,
      Ми меча затисли в руці.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 6

    12. ***
      Хоч знаю вже, що тут не звариш каші,
      Та ж рано так прощатись не з руки…
      Якісь такі ці запитання ваші –
      Не те що недоречні, навпаки,
      Прозірливі аж надто. Певно, вчена
      У цьому ви. „Я віри вам не йму!”
      В житті вам, певно, не один нікчема
      У душу влазив. Вірите тому
      Лиш істині. Вона, як кажуть, virtu.
      Хіба би несвідомо брехень міх
      Наговорив… останньому не вірте,
      Бо я збрехати б і свідомо зміг.
      Але хіба б я міг? Таж ви не варті
      Обманів! Я очима розкажу.
      Яка різниця, в храмі чи в театрі? –
      Розмова й так заводить за межу.
      2005



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.32 | Рейтинг "Майстерень": 5.19

    13. Мадригал. ІІ

      Пані,
      Якщо ви волите, щоб я не був,
      То я не був і нині не існую.
      Всі погляди мої й переконання,
      Що в голові творилися роками,
      Пощезли, наче дим, лишилась тільки
      Мольба до вас. Таким, як я не був,
      Хай був я цілий вік аж до останку.
      Пані,
      Якщо ви волите, нехай здійсниться
      Остання воля переописання.
      Пані,
      Я тяжко ненормальний. Я грішу,
      Блукаючи пустелею за вами.
      Пісок сліди одразу замете
      В пустім жовтогарячім лабіринті,
      І лишиться по них лиш тільки слово.
      Дозвольте ж хоч це слово проказати,
      Нехай голосить десь у порожнечу…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    14. ***
      - Де ж ваше золото? – ревнув Кортес. -
      Як ви вернутись посміли?
      В ноги упав, як поранений пес,
      Лицар, від старості білий.
      Був він мандрівцем і бачив усе,
      Очі ввібрали безмірність.
      …плач індіанок… що він принесе?..
      Ось вона, проба на вірність.
      - Де ваше золото? – хмурий бісок
      Блиснув у погляді-скелі.
      Руки розсипали жовтий пісок,
      Пряжений сонцем пустелі.
      1999



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.58 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    15. ***
      Знімали літери з рядків,
      зі шпальт, зі сторінок, -
      несли крізь сизий дим віків
      терновий свій вінок...
      Чому хтось добрий голос свій
      зненацька приглушив?
      Чому нам вітер ентропій
      палкі серця прошив?..



      Коментарі (51)
      Народний рейтинг: 5.29 | Рейтинг "Майстерень": 5.13

    16. Середньовічний мотив
      Святі, вустами спечені,
      Застиглі в чорнім дереві.
      В покорі й самозреченні
      Б’є дзвін по тамплієрові.
      Коли, примчавши конями,
      Зберуться друзі з силами,
      Змахне вона долонями,
      Мов та лебідка крилами.
      Покірні друзі фатуму –
      Хай бавляться з фортуною,
      А я в піску лежатиму,
      Аж поки стану дюною.
      Хай вам на скроні-впадини
      Додасться снігу, тату мій, –
      Природою розкладений,
      Я буду в кожнім атомі.
      Грудей моїх кривавиця
      Усі відкупить єресі.
      В Єрусалимі правиться
      Подзвін по тамплієрові.



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.31 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    17. Фаетон

      Уперед, вогнекрилі коні!
      Поганяю в непам’ять, вдаль.
      Лиш у цьому швидкому гоні
      Рознесеться моя печаль.
      Вже згубився на вітрі дикім
      Мій земний слабкодухий сплін.
      Тут зірки прихиляють лики
      До брунатних моїх колін.
      Батьку-Сонце! Ти лиш над небом,
      Ти далекий від цих нестям.
      О насущна моя потребо
      Упиватись вітром! Життям!..
      Доле, доле! Лукавий усміх
      Подаруй мені. Звесели!
      Я запріг в колісницю успіх,
      Але КОНІ враз понесли.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.13 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    18. ***
      Хай босим, хай спраглим, хай пішим,
      Хай вихудлим вщент, як свіча,
      Хай вістря зробилось тупішим
      У вищербленого меча,
      Хай шляхом іду і хитаюсь –
      Петляє притомлений слід –
      Я вижив, і я повертаюсь,
      Відбувши хрестовий похід.
      А рана була нікудишня,
      Бо видавсь удар замашний.
      Руко моя права колишня,
      Ти, може, сьогодні не ний.
      Нехай збасаманили шрами,
      Хай волос на сонці згорів,
      Нехай, як папір письменами,
      Я вкритий слідами боїв,
      Нехай за ворота ніколи
      Не вийде весільний кортеж,
      І ти, моя зламана доле,
      Лиш гірко мене осмієш,
      Хай потім жорстоко розкаюсь,
      Хай мною скінчився мій рід, –
      Я вижив, і я повертаюсь,
      Хрестовий відбувши похід.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.4 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. sapienti satis
      Повітря на ніц не схололо
      І ніч пекуча ніби грань
      Накручує дев'яте коло
      Лічильник всіх твоїх страждань
      Ти наковтався мов цикути
      Чужих сентенцій та порад
      Вирішуй бути чи не бути
      Як дехто бився об заклад
      Твоєму духу ренегатом
      Твоєму рухові хистким
      Ти Гамлете вар'ят вар'ятом
      Та краще вже лишайсь таким
      Твоя душа неопалима
      Я вірю витримаєш це
      Хоч демони десь за плечима
      Поволі звужують кільце
      Хай никає ця агентура
      Ти й так не з їхнього коша
      Та вже болить напевно шкура
      Коли в цім тілі не душа

      Sapienti satis - "розумному досить" (лат.)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    20. ***
      світ висотує нас по кровинці
      прагне нас заарканити
      запрацьовані різночинці
      в небо ніколи глянути
      та безодні куди ти падаєш
      всі призначені обраним
      не жалієш нікого
      нічого не згадуєш
      ми існуємо
      добре нам



      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: 4.66 | Рейтинг "Майстерень": 4.75

    21. З Єсеніна (переклад)
      На добраніч, друже, на добраніч,
      Любий мій, ти вічно у мені.
      Крізь розлуки відстані туманні
      Ледве мріє зустріч вдалині.
      На добраніч, друже, - без руки, без слова, -
      Брів не морщ і голови не віш.
      Помирати в цім житті не ново,
      Але й жити, звісно, не новіш.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    22. ***
      Цей парк – як літографія невдала,
      Яку зваяв байдужий ремісник.
      Така колись весна у нім стояла,
      В твій другий університетський рік!
      Тепер дерева тут простоволосі,
      Зелені шапки вітер здер із них.
      І неподільно володіє осінь
      Заплутинами цих стежок старих.
      Ти вчора тут увечері проходив
      І зрозумів, що змучився нести,
      Немов тавро, це відчуття свободи,
      Розмішане з прокляттям самоти.
      І сам ти старший, хоч і не мудріший,
      Бо стільки нерозв’язаних дилем
      Лягло на плечі, стільки хибних рішень,
      Які своїм здавили тягарем.
      З застудою й промерзлими руками
      Тобі не до романтики оман.
      А вітер жовкле листя мів стежками
      Й дощем плювався, наче хуліган.
      І вітер той тебе штовхав у плечі,
      Бив по щоках і термосив рукав.
      Біль знову опосів тебе. До речі,
      Насправді він нікуди не зникав…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.08 | Рейтинг "Майстерень": 5.13

    1. ***
      Чи ти ще пробачиш собі цю зраду?
      Круглий і жовтий, як око пантери,
      Місяць виходить із чорного саду
      І позолочує бляклі папери.
      Нащо тобі ще ці одкровення?
      Може, вже досить кусати мізинці?
      Муляє серце, мов голка у вені,
      Зціплюєш зуби, ідеш по ґзимсі.
      Скручує в мушлю задуха й кашель.
      Зошит скінчився, не в’яжеться рима.
      Ти – божевільний Родерік Ашер.
      Глянь, хто стоїть за твоїми плечима.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": 5

    2. ***
      Дарма леліяв розуміння світу
      Про незалежність марячи свою
      Воно не дасться попри всю освіту
      І попри твій підвищений IQ
      Ідея виглядає як рутина
      О господи яка це все фігня
      Невміло намальована картина
      Революційно-завтрашнього дня
      Ти твердо знав що в цю халепу вскочиш
      То хоч тепер душею не криви
      Все запереч а зрештою як хочеш
      Приймай на віру наслідки трави
      Чи заклинай хоч богом хоч аллахом
      Однаково ж усі боги сліпі
      У сітці мозку б’ється чорним птахом
      Надрозум твій якому повний пііііііііі



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.08 | Рейтинг "Майстерень": 5.13

    3. ***
      А ти відбився від громади,
      Не дочекавшись сивини.
      Блукають хмари, як номади,
      По пасовищах восени.
      А ти, пастух, немов росини,
      Зірки збиваєш із небес.
      Йде за тобою, Людський сину,
      Лиш срібний тонкомордий пес.
      Вже не прийдеш – у білій тозі,
      Таким, як завше ти ходив,
      І поміж іншим, по дорозі,
      Не створиш пару-другу див.
      Вже не зійдеш – тобі задосить
      Розп’ять, шаленства і огуд,
      А натовп хай реве й голосить,
      Полишений на власний суд.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    4. ***
      Ох, осене… Наобіцяла нам
      Нового неба і землі нової,
      Аж поки сніг візьме в свої завої
      Вечірній парк…
      Дерева торохтять,
      Немов скелети мертвими кістками,
      Безлистими і мерзлими гілками,
      Коли я повертаюсь із занять
      Додому…
      Вітер віє тротуаром,
      Нічний туман драпується муаром
      По всіх кутках і закутках. Стоять
      Машини під каштанами старими,
      Від тих каштанів тіні, наче рими,
      Кладуться впорядковано, „на ять”.
      Ох, осене! Смішний дитячий сон:
      Неначе докорінно все міняєш,
      Даєш надію… Рвешся, доганяєш,
      А то був сон…
      І небо це бліде,
      І бурі хмари – реквізит постійний,
      Що настрій нажене меланхолійний
      І врешті-решт, звичайно, заведе,
      Даремні намагання…
      Листя танець.
      Дуплавий в’яз, бурлака і безштанець,
      На вітер нарікає і гуде,
      Немов рояль, що знеобач штовхнули.
      І переконуєшся, що минуле
      Ніколи не мине й не пропаде…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    5. Пісня мудрагеля Фауста
      Вітре-Вагнере, пісня твоя шалена
      Пориває геть із пустих околиць.
      Я в нестямі хапав за твої стремена,
      Я, алхімік, маг, сліпий науковець.
      В фоліянтах загрузнувши, мов сновида,
      Спотикався об підворіття культури.
      Вітре-Вагнере, муза моя ясновида
      Полишила сухі логічні структури.
      Голі факти – нудні мої постояльці,
      Що не можуть сказати, куди нірвана.
      Вітре-Вагнере, ти – як рана між пальці,
      Як посипана попелом рвана рана.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    6. ***
      І хто тобі коли таке сказав,
      Що світ ще не позбавлений надії?
      Творився світ, замішаний на дії,
      Ще перед тим, як словом описав
      Якийсь невдаха на стіні печери
      Ту дію. Ти б побачити хотів
      Кінець? Немає дії, ані слів,
      Лиш сивий вітер шарпає папери…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.13 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    7. З Волтера Патера
      Коли земля нам висковзне з-під ніг,
      Хапаємось за перше, що під руки:
      Галюцинацій наркотичних біг,
      Незвичні барви, поєднання, звуки…
      В пригоді нам стає знання наук,
      Яке на мить упорядкує хаос,
      І витіснить з душі тягар розпук,
      І ненадовго вживить у Ворлдхауз.
      Та що завгодно: враження нове,
      Цікава риса, вперше чута фуга,
      Листочок, що по заводі пливе,
      Найменша рисочка в обличчі друга…
      Ось порятунок від душевних криз.
      Його шукаєм. Котимося вниз.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.08 | Рейтинг "Майстерень": 5.13

    8. Король Лір
      А я тепер повім тобі, Едгаре,
      Як я в нестямі біг і голосив,
      Як голосив крізь передерті хмари
      Не криком – звуком. Я ж його просив.
      І біль волав, як безупинна нота,
      І в серці розгорявся, як зоря.
      Я біг і плакав. Мов стерня, скорбота
      Колола босі ноги штукаря.
      Усіх своїх трагедій винуватець,
      Самообману наковтався вщерть.
      Не вщухла буря, марно сподіватись.
      Я сам собою зранений на смерть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.13 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    9. Ода міщанину
      Якщо ти міщанин – не міста житель,
      А так, пересічний небокоптитель, –
      Тобі казково, любий, пощастило,
      Як маєш руки, голову й „мастило”.
      В дитинстві раннім це дитятко кволе
      Годує з ложки мама, а до школи
      Всі незліченні тітоньки кохані
      Водитимуть, неначе на аркані.
      Коли ти в універ підеш від тата,
      То непогані маєш шанси стати
      Зубрилою, зате ніяких шансів –
      Грабіжником, наприклад, диліжансів.
      Тебе в цім світі вабить тільки зриме:
      В цю голову не зазирають рими,
      А найхимерніша твоя химера –
      Це світла мрія про посаду мера.
      Коли ти в пору увійдеш осінню,
      Життя скінчиш, як бог велів творінню, –
      Не пострілом у скроню при келішку,
      А між родини на фамільнім ліжку.
      І не пусте „великий між великих”,
      І не плітки учених злоязиких
      Тебе в останню проведуть дорогу,
      А чесне забуття… І слава богу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.08 | Рейтинг "Майстерень": 5.13

    10. ***
      тут кошмари не сняться тут ніжна й ласкава задуха
      укриває до сну твою пам‘ять
      докладні аннали
      брак повітря
      червоним піском посипає посуха
      твої звивини мертві немов марсіанські канали
      світ відкрився інакшим на нього нема протидії
      сутінкова Європа її мегатонні готелі
      спрага вбила богів у розжаренім небі пустелі
      западаючий погляд погаслих зіниць безнадії



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 4.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.13

    11. Промова крутого Ю.А. перед публікою
      ще кілька слів наостанок хоч остогидли амвони
      та знову якісь дурні дев’яності лізуть у пельку
      по одному друзі відходять у царство мамони
      а я стою туманію останній із їх переліку
      на жаль вертеп зачинився настала жорстока реальність
      який там чорт би її осяг а стараюсь холера
      студенти аналізують буття і невичерпальність
      від абсурду папір збігається наче стара шпалера
      та може я вкрай невдячний може гоню крамолу
      живе ще наш андерграунд принаймні хоч животіє
      ще десь існує я вірю справді просунута молодь
      яка не косніє в снобстві яка подає надії
      і це не ті відморозки що шкіряться криворото
      що на семінарах звично катають речуги
      ця молодь чекає метафізичного повороту
      ця молодь вправно фехтує і шиє собі кольчуги
      а ми заблукали в пустелі наче у храмі Шиви
      і дідьку здались на розпал наші поеми й драмати
      приїхали хлопці вилазьте з машини
      бо ж вибухне бісова мати



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. ***
      Ти – студінь зимова. Ти – вітер літній,
      Ім’я якому – вітер. (Азазель.)
      Ти п’яна річка. Ти потоп всесвітній.
      Ти капітан. Ти – п’яний корабель.
      Ти син людський. Ти син дочки людської.
      Ти людям брат, сподвижник і суддя.
      Ти мандрівник, а світ – твої покої.
      Ти лицар. Ти не вічний, як і я.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.08 | Рейтинг "Майстерень": 5.13

    13. Художник у в'язниці. Мікроесей на мотив Камю
      Де була ваша правда? Світ ловив вас, та не спіймав, -
      Радше ви тільки думали так, а насправді знали,
      Що не житимете так довго. З хреста ніхто не знімав,
      Та зате як багато знайшлось охочих, що розпинали!
      Ви стояли в кайданах. Тоді на весь голос сміявсь вокзал,
      Тільки плакали колії росами, що виступають у травні,
      І сочилося світло на робу – продовжувавсь карнавал! –
      І зсипалися в мозок докори – підставні чи безпідставні.
      Вас вели тоді під конвоєм, мало що не на мус,
      І прокльони один за одним стукались вам об вуха,
      Тільки десь аж за полем зору так забаглось комусь –
      Як давно перед бідним Дефо, він ревно зняв капелюха.
      То була не трагедія, радше якийсь страшний анекдот,
      А хотілося, певно, зіграти трохи почеснішу ролю.
      Якось треба було вернутись – тюрма ще не ешафот,
      Після того як вас зламають, ненадовго пустять на волю!
      Якось треба було вертатись – назад у цей дивний суд,
      Що процеси вів по століттях, не переймаючись часом,
      В цю прекрасну фортецю, постійно штурмовану стадом паскуд,
      У частину поспільства, звану за віщось пануючим класом.
      Засталитися серцем, небаченим чудом пройти, пройти
      Крізь мовчання, мовчання, мовчання – дні течуть неухильно! –
      Провисаючи в порожнечу, все-таки втриматись і зрости!
      Хай це буде занадто важко, хай навіть підчас непосильно…
      Бездоганно простий, уже без найменшої краплі гри,
      Ви дивились кудись у вікно вагону, і чорно-білі
      Поліційні кашкети, станції, знаки та прапори
      Миготіли, немов фрагменти кошмару, без значення й цілі.
      І відходила суєта, і ви вкотре вмирали, вщерть
      Переповнившись масками, вперше спізнавши дно без прикраси,
      І з останньою маскою з вас остаточно злітала смерть,
      З легковажним викликом кинута, мов рукавичка, в маси.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.08 | Рейтинг "Майстерень": 5.13

    14. ***
      Ми всі як приманка для хижого звіра
      Що криється там за лаштунками днів
      До дір до останнього стерлася віра
      Неначе підметки старих шкарбанів
      Вистава кінчається діє отрута
      СПРАЦЬОВУЄ НАТИСК СТАРОГО ГАЛЬМА
      На стежці в ніщо зеленіється рута
      І бій бутафорний і смерть жартома



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.08 | Рейтинг "Майстерень": 5.13

    15. ***
      Це світле плаття належить блазню,
      Цей жовтий колір, дзвінки бляшані.
      Знаю, істоту некуртуазну
      Важко сприймати в такому плані.
      Та справжній блазень - істота чиста,
      Один з найкращих людини видів,
      І недаремно іще з дитинства
      Мене тягло до таких прикидів.
      Картата куртка, штани зелені,
      Ковпак, перуки спліт стрепіхатий…
      А я ж один у всій Ойкумені,
      Що вам не має права збрехати,
      Бо фальш нагонить гидку оскому
      На перекислі глядацькі пики.
      Тож нецікавий блазень, якому
      Капають сльози на черевики.
      Тому мій усміх вуха торкає,
      А рухи й жести цілком природні.
      І безтурботно геній блукає,
      З жартом іде по краю безодні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.06 | Рейтинг "Майстерень": 5.13

    16. ***
      Перехитрив ти сонечко судьбу
      Дивись яких чудес отут накоїв
      А світ стоїть такий як перше був
      Така ж скульптурна група без героїв
      Як здобич кволу він тебе добув
      Поклав на дві лопатки обеззброїв
      І падав дощ кривавих ран не гоїв
      І падав бог який тебе забув
      Змінялась осінь білістю завоїв
      Зимових завірюх на плесі дня
      І зціплювались зуби у зусиллі
      Ти знову поправлявся від побоїв
      І з честю волочив важке дання
      Свого життя – господній син в екзилі



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.06 | Рейтинг "Майстерень": 5.13

    17. ***
      Ось ваші землі білий бог загарбав,
      А ваші діти слугами ростуть.
      Художникові руки, пензель, фарба –
      Усе, що вам лишилося, мабуть:
      Коли дощі розкришать ваші храми,
      А літній день зайде в пітьму гробниць,
      Коли не стане тих вождів між вами,
      Що перед ворогами впали ниць,
      Коли покануть всі пісні у небуть, -
      То, втілений у ляпіс і пастель,
      Священний кетсаль спогадом про небо
      Торкнеться ваших вибілених стель.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    18. ***
      Ти душу розглядай під мікроскопом,
      Виважуй до піщинки форму й зміст,
      А час женеться збуреним галопом
      І проситься в життя твоє і в хист.
      Служи перу і віддано, і вірно.
      Злітай, а він зупинить твій політ.
      Такий простий. Такий складний безмірно.
      Заплутаний і неповторний світ.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. Диптих
      Хочу звідси подалі До Індії, в Африку, в Ємен.
      Перестань ці слова, що печуть, мов розпечена грань,
      Забивати, мов цвяхи, в надтріснуту ніжність взаємин.
      Перестань. Перестань. Я благаю тебе, перестань.
      В чомусь я провинився. Напевно, ще міг обминути
      Певний день або ніч, чи принаймні прожити не так.
      Я тебе розумію, ти маєш за що дорікнути,
      Але ж не проклясти. Не веди ідіотських атак.
      * * *
      Це мовчання мене допекло до глибин, до останку.
      Щось таки відбулось, та гублюся у здогадах, з ким.
      Провінційна нудьга. Листоношу чекаю на ганку.
      Це мовчання дістало. Яким воно стало містким.
      Ти не пишеш так вперто, що віри не йму. Взагалі-то
      Що я знаю про те, що відчуєш негадано ти?
      Шерхле листя горіха. Ось-ось досотається літо.
      Хтось убив листоношу. Тому й не доходять листи.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.25