Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Варвара Черезова (1987)

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Девочка
    Не болей и не жди. Не встречай затонувшие корабли.
    Убаюкивай стыд. Пальцы не скрещивай на беду.
  •   Мы. Возможное.
    Холодно пальцам. На шее колючий шарф.
    Мы не держались за руки. Не пили на брудершафт.
  •   untitled
    Все твои волны и
    бури
  •   Наброски (случайное)
    И тогда защемит, заколет и ты войдешь
    в свое прошлое будто бы в тело острейший нож
  •   Дженні
    Дженні живе за рогом, біля пивниці.
    Дженні за фахом – кухар. І часом жриця.
  •   Клепсидра
    Я – роса на траві, якій зникнути після сходу.
    Я – перелесник. Зваба чужа таємна.
  •   Будь зі мною
    Будь зі мною.
    Яблуком вкушеним. Змієм лукавим. Голкою
  •   Кат
    Кат шкодує відрубані голови.
    Плаче, п’є поминальну з перцем.
  •   Берлін Берлін... Обміняй моє серце на Героїн...
    Місто, в якому я ще не була і не знаю чи буду.
    Перше заочне кохання врятує від блуду –
  •   Це...
    Мій оголений нерв. Моя вибита клином емоція...
    Як на металомісткість у тілі жорстка перевірка.
  •   Ні. Так. Мабуть.
    Ні. Бо ж насправді все добре і нити не хочеться.
    Спека між пальців березовим соком просочиться
  •   З минулого
    Відшукавши пожовклі слова у хистких катакомбах
    Після того як все відболіло, ти скажеш прости.
  •   Птахи
    Я приймаю птахів твого неба до неба свого
    Хай летять і тріпочуть, і крилами б’ють по судинах.
  •   Лікарняне
    Стіни таки нескінченні - стерильно-зелені...
    І коридори течуть із-під ніг, і кудись у вікно.
  •   Я - ніхто...
    Я - ніхто серед сірого пилу і вічних застуд.
    Ані ті, ані інші до себе мене не беруть.
  •   Минуле
    Гортаєш блокнот. Імена і старі телефони.
    І цифри як листя торішнє – щемке і знайоме.
  •   Є такі...
    Є така тиша якої не пережити,
    Не перетерти сухими як пил устами.
  •   Ти вже був...
    Не сприймай мене так. Не сприймай мене ліпше зовсім.
    Не лікуй мені ран, не лови і не вір ніколи.
  •   Мандаринова пандемія
    Оновлень немає, у пошті самотній спам.
    Різдвяний синдром, мандаринова пандемія.
  •   Шу
    Ти мовчатимеш так, що у венах застигне флегма
    І зупиниться кров. Навіть рани болітимуть м’якше.
  •   Ніч
    Ніч. Ні сміятись, ні плакати. Соромно бо
    Слабкість наснажує темами й меланхолією.
  •   Одуванчики
    Одуванчики верят, что ветер один на всех.
    Одуванчики веря хмелеют, взлетают, но
  •   На Вйо
    Бо до тої біди небагато: всього два кроки
    Крок до себе самої, а другий... Ну, власне до.
  •   З шухляди
    Холсты дорог расскрашу неумело
    Вечерне-мягким светом фонарей.
  •   Крила
    Збиваєшся з дихання, з ритму, зі сленгу і
    Фламенко думок цокотить у твоїх півкулях.
  •   Дерева
    І не страшно в порожніх кімнатах? Лукавиш: Ні.
    Це загострене «хочеться світла» стискає горло.
  •   ॐमणिपद्मेहूँ
    Все дається складніше, ніж міг уявити, але
    Це трапляється рідше і рідше дається взнаки.
  •   Янголущойнознеба
    Небо... Не кольору серпня, а швидше шинелі.
    Враз замовкаю. Ну звідки тобі це знати?
  •   Речі
    І ці речі... Як я. Ані змісту, ні вірності.
    Ти торкнешся, як Осінь торкається. Жовто.
  •   Море...
    Ось твоя музика, сходи. Бери і йди.
    Ось твої тіні на стінах моїх прозорих.
  •   Лялька з червоної глини.
    Ти? Або ти? Або… Господи! Хто із них?!
    Руку подасть мені в день, що упасти маю.
  •   Ще трохи... Ще... Я бачу цю...
    Розлучалися так, наче мали зустрітись завтра.
    Дивувалися, їли калину, ридма ридали.
  •   Вони йдуть.
    Вони йдуть. По-одному, за руки, але вони йдуть.
    Твої друзі, знайомі, ідуть у туманне нікуди.
  •   У крові... Випадкові... Кораблики паперові...
    Вже не страшно. Дерева живі і не падають.
    Твої руки мовчать, але їм так пасують клавіші.
  •   Нечто...
    Мне нужен твой голос для ясности и для… Трезвости.
    Для долгих гудков в телефонных истлевших будках.
  •   Це не ніч...
    І зривається слово, неначе від бурі вишні.
    І мовчанка, мов кістка у горлі, така ж болюча.
  •   Мимовільне
    Мимоволі зривати холодні прозорі маски
    З перехожих, що як мурахи: туди-сюди.
  •   Римований Щоденник Меланхоліка (P.S.)
    Сумні фінали довершених починань.
    Ти кашляєш в холод долонь і у спеку серпневу.
  •   окей
    окей ти кажеш. старенький простий наплічник.
    в якому лише гаманець цигарки і завбачливо – спіднє.
  •   Осіннє
    У скриньці поштовій давно не листи, а листя.
    Торішнє, зіпріле… Без прожилок і новин.
  •   Останнє повернення...
    Останнє повернення варте усіх минулих.
    Мовчання безцінне, мовчання живе завжди.
  •   Йому
    Це так особистісно й зріло. Розпачливо довго.
    Дивитись на руки (долоні) і бачити путь.
  •   Портвейн скінчився...
    Сидіти і лічити гільйотини.
    Оті, що називаєш ліхтарем.
  •   Я легка, наче тиша...
    Я легка, наче тиша й так само, мов тиша важка.
    Відіспатись. Не спитись. А там уже й скоро Осінь.
  •   І ці сни...
    І ці сни, що ніяк не прокинутись і не забути.
    Ірреальність потужно вібрує найбільше у скронях,
  •   Ромашковий сон
    Я б тобі приносила маки, або ромашки.
    Ми б кохалися на горищі, або у полі.
  •   Місто-без-диму
    Обернутись востаннє. Й забути це місто-без-диму.
    Неслухняне волосся сховати під хустку квітчасту.
  •   Це була твоя юність...
    Це була твоя юність трави і гарячих полюцій.
    Цигарок з татусевих кишень і дешевого пива.
  •   Нібисонет
    Знімай мене незмінно у ч.б.
    Бо колір – це розмиті акварелі.
  •   Навіяне...
    Це сліпе поклоніння твоїм ефемерним появам.
    Уночі, коли паща безсоння розверзнеться надто.
  •   Римований Щоденник Меланхоліка. Запис останній.
    Ріжу вени, немов розрізаю червону стрічку.
    І повіки важкі, і з повітрям втікає сила.
  •   Я вже майже...
    Я вже майже одне з твоїх збочень, один з твоїх шрамів.
    Я зашита в твої підсвідомі бажання і тонкощі.
  •   Небо не хоче мене....
    Як небо не хоче, то хоч би й у море. Зі скелі.
    Бо небо таких не приймає: калік недобитих.
  •   Картина. Імпресія. Ню.
    Язик. Піднебіння. Чи може тепер піднебесся?
    Цілуй мої скроні, бо вже їх цілує вогонь.
  •   Сніг. Війна. Дурні.
    І прощення не буде безплатним, бо ти – це гріх.
    Перетертий холодними пальцями аж до крові.
  •   Я не шукаю.
    Смішно. Зриваюсь на крик, але досі ні слова.
    В горлі здається, не гланди, а тільки каміння.
  •   Будеш щаслива
    Бо логіка – це не завжди найлегша путь,
    І ніч то не завжди хронічна потреба дива.
  •   Треба жити...
    Візьми мене до рук, неначе пух.
    Таку легку, що можу полетіти.
  •   Світло. Тепло.
    Певний катарсис. Душа мінус тіло. mandira.
    Ти не торкаєшся неба. Воно ж бо далеко.
  •   Shine on, you crazy diamond!
    Хай буде пісок. Не у морі, а так… - крізь пальці.
    І хай буде час, ніби добрий приручений пес.
  •   Зміни необхідні.
    Це нетривке полегшення варте змін,
    А віртуальні збочення прагнуть простору.
  •   Страта? Не зовсім...
    Це не страта моїх ідеалів, це світ похитнувся.
    І не ласки лягають на плечі, а тільки хрести.
  •   Це одне із проклять...
    І так пахло пеніциліном і оцтовою есенцією,
    І так чорно в очах і пекельно-холодні руки.
  •   Візії. Морфій. Сік.
    І ніщо не триватиме вічно. Н і щ о.
  •   Чорнильні води
    І немає куди спішити бо я - ріка,
    І немає куди стікати водою чорно.
  •   За мотивами роману "Шрам". Сергій та Марина Дяченко
    Мертві не ходять парами просто ходять.
    Тіл на бруківці не їстиме хворий ворон.
  •   До Н.Н. з любов'ю, або навіяне...
    Знаєш, а хворі не пишуть про пишні верби.
    Бачиш, у косах не квіти, а тільки оси.
  •   Римований Щоденник Меланхоліка. Запис №6.
    Рідні околиці снігом хрещені…
  •   Від мене до тебе алея з косого дощу
    Майже три літа підряд я чекаю осінь.
    Знов після серпня не вересень – тільки червень.
  •   Только все чаще...
    Но ты не из тех, кто тоске воспевает осанну.
    И также не тот, кто бы мог ну хоть что-нибудь спеть.
  •   Acta diurna
    Acta diurna осіннього мокрого міста.
    Acta diurna зачинених навстіж дверей.
  •   Зимова ремісія.
    Просто зимова ремісія плавить мозок
    Просто весна не прийде і чекати годі.
  •   Друг
    Вже так було. І чорно і туманно.
    І погляд в небо, як у дошку цвях.
  •   Записник Месії.
    Я запитаю…
    як це бути Месією.
  •   Мне ли...
    Мне ли нити рвать, ища спасения.
    Мне ли от себя к тебе бежать.
  •   Римований Щоденник Меланхоліка. Запис №5.
    Я не твоя.
    Мені бути чиєюсь – не личить.
  •   Скука
    Скучно мне, Господи, скучно на этой земле.
    Пафосом слов не добавить веселья. Не кстати
  •   Сміх. Ностальгія. Паролі. Наплічники. Клички.
    Нерви один за одним, як слабкі дезертири
    мовчки здаються. Здають. Не витримують тиску.
  •   Просто - це...
    Зможеш – приголуб. А ні, то й ні.
    Мене знову зацілує злива.
  •   Одне з видінь.
    Розпинаю тебе на промінні всіх сонць і зір.
    В твоїх келіях замість хрестів – постарілі мітли.
  •   Римований Щоденник Меланхоліка. Запис №4.
    Кожна краплина дощу – не скасована теза.
    Кожна краплина – підказка, загадка, предтеча.
  •   Римований Щоденник Меланхоліка. Запис №3.
    Забуваємо мовчки. По черзі. Наступний – ти.
    Бо не вмію отак наче пластир – одразу й боляче.
  •   Римований Щоденник Меланхоліка. Запис №2.
    А по венах не кров, а багряне осіннє листя.
    І якби по аорті ножем, то стекла би соком.
  •   Римований Щоденник Меланхоліка. Запис №1.
    Забуваємо ревно (даремно) дорогу в небо.
    В цей такий незбагненний такий не банальний космос.
  •   Сповідь ***
    І дощі упадуть.
    Кожна крапля, неначе прокляття.
  •   Пісок і Вітер.
    Моя ніч, наче голка – тонка і гостра.
    На устах напівп’яне, болюче «Доста!»
  •   Ти (я так хочу!)
    В сонцесплетіння вплітається сонцестояння.
    Ти більше схожий на Бога, аніж на людину,
  •   Нетутешнє 2
    Вигук і ехо, мов камінь, впаде в Черемош.
    Верхи уверх, і до сонця дістати рукою.
  •   Нетутешнє
    Сонячні промені воском стікають гарячим.
    Нас перешито на захід. Кривавиться шов.
  •   Переходжу на Ви
    Переходжу на Ви. Переходжу межу. Кордон.
    Наша зона відчуження — наша кара.
  •   Сім промовлянь і сім кроків
    Сім промовлянь і сім кроків - по слову на крок.
    Ноги важкі, наче гріх, та ні краплі покути.
  •   Ілюзорність/химерність
    Нині згадала усіх і забула усіх.
    В темній кімнаті густий, всеіснуючий сміх.
  •   Я – вино без вини.
    І сміюся отак... Бо інакше сміятись не вмію –
    Аж до сліз у розпатлане небо, у вирвані зорі,
  •   Зимове
    Впала я… Мене, скошену сумом і зрошену ніччю,
    Залишили лежати отак горілиць, просто неба.
  •   Амур
    Слово навиліт проходить крізь тишу.
    Хлопчик-Амур, що печальний напрочуд,
  •   Навіяне Осінню.
    В кожного Осінь своя і неволя – своя.
    Як ми любили і падали в листя багряне…
  •   Вітер not протяг
    Ти замовкаєш, бо звук тут persona non grata.
    Ти не шукаєш, а отже, тепер я одна.
  •   Місто-дуча і сум-цикута.
    Римувати тебе із відчаєм,
    А як ні - то себе із пусткою.
  •   Вогонь.
    Ти заглянеш у вічі. Така вже вдача:
    Не спитаєш ні слова, зчитаєш все що
  •   Втома. Кофеїн. Риба.
    Обдуриш втому. Доза кофеїну.
    І обкрадеш себе на сон чи два.
  •   Осіннє
    Ранок без нікотину.
    І за вікном вона.
  •   Сон
    Ти - це іще ненаписана цифра чи літера.
    Слово, що досі у роті мені гірчить.
  •   Мозок. Гарячка. Повія. Театр. Речення.
    Стеля – константа у формулі мого карцеру.
    Очі звикають. Не прагнуть пейзажів інших.
  •   Слово біль і дим...
    Петлю, або краватку (біс із цим)
    Вузлом химерним на тендітну шию.
  •   Іграшкове2
    Ми просто солдати. Ні, радше солдатики з олова.
    Тверді, але все ж іграшкові. В коробках по п’ять.
  •   Знаєш, так склалося: люди – хронічні роботи...
    Знаєш, так склалося: люди – хронічні роботи...
    Я ж недобитий романтик в добу інверсії.
  •   ........................
    Не вінчаний – відплаканий колись...
    Здавалося б забула, відболіла,
  •   Строкань Юрию
    Отсентябрит. Накроет снегом, льдом и льном,
    И не болит. И слишком сыро за окном.
  •   ......................
    І ширився сумнів півколами по воді
    Свідомості. Страх налипав на думки і на мрії.
  •   Невтішно-жива
    І колись ти обтрусиш похмільну пилюку і сон,
    І притулиш порізані нервами пальці до скла,
  •   ............
    Ти писатимеш щось, про Іспанії, Рими, Валгалли.
    Зрештою, це все пусте, ти не був там. На щастя.
  •   Марення божевільних
    Ти пуста. Ти – це північ і страх.
    Тільки шепіт ледь-ледь шелестить
  •   ...
    Від серпня до тебе. Від Вересня до землі.
    Звивисті, змочені в зливах шляхи минають.
  •   ...
    Тіні густіють. Десь по кутках, під очима.
    Знову свідомо мовчанням стуляєш рот.
  •   Непевне
    Лід не розтане. Зима не мине. Не мене
    Намалює мороз на холодному склі трамваю.
  •   Захлинаєшся словом „Хочу”...
    Серед сотні реінкарнацій обираєш, де ти – Людина.
    Серце. Нерви. Наверх спідниця, так як вчили: біленький ситець.
  •   Нотатки мандрівника
    Доля зав’язує шлях у химерний вузол.
    Потяг – намисто з веселих й сумних історій.
  •   Море
    Море злизало пісок і снодійну втому.
    Небо чорніє, ось ось і униз зірветься.
  •   .......
    Да, люблю! И да, безумно!
    После горечи утрат
  •   Коньячно-сніжне
    Не підозра у зраді, не світ, не півсвіту – зима
    Поміж нас розсипалася снігом, вростаючи січнем.
  •   Ю.Б.
    І спраглі долоні торкалися тіла. Півслова
    палкого зізнання, мов яблуко падало в тишу
  •   Мирославі Меленчук (твоя Осінь буде ще не скоро)
    Ніколи ти не виростеш із літа,
    Моя пастельна дівчинко-тепло.
  •   Вітряно-листяне
    Падало небо периною зливи. Ми –
    З дерева листя. Отак летимо... Кудись.
  •   Всім тим, з ким прощалася/останні краплі минулого
    Як рана припікається вогнем, -
    Так серце припікаю сивим сумом.
  •   Нам з тобою...
    І прокинеться ніч, і нечутно сковзне із плеча.
    Поцарапана спина зірками і трішечки сіном.
  •   Літо нудне і солодке, немов варення...
    Я не просила... А ти не хотів, не вірив,
    Що і наосліп впізнаю тебе, бо я
  •   Ми/щасливе
    Поцілунки – терпке вино, що тече безсоромно тілом.
    Причини-но вікно бо трохи я соромлюсь німих зірок.
  •   Дощить...
    Ніч важка. Аж видавлює шиби і проситься в дім.
    На мовчання зривається крик. Не приходь. Не пущу.
  •   ....
    Дивишся в дзеркало, врода давно не та.
    Погляд ясний, що не знав ані сліз, ні диму.
  •   Я не буду...
    Я не буду порожнім ідолом
    На твоєму столі. Прости.
  •   Осенний парк
    Осенний парк и листьями шурша
    Идем вдвоем, рука руки коснется.
  •   ......................
    І не буде нікого, хто взяв би на плечі хрест.
    Це твоя персональна Голгофа – твоє безсоння.
  •   Тополя
    Ці криниці бездонні. Вітри напилися диму.
    Полиновою повінню піниться сиве поле.
  •   Осінні галюцинації
    Бути щасливою, Боже, яка морока!
    Тут серед храмів цинізму любов плекати,
  •   Сursor festina. Sta.
    Лівою.
    Лівою.
  •   Критичне (історія з о. Крит)
    Так і живемо на різних півкулях раю...
    Я тут зимую, складаю сніжинки-миті,
  •   Це як втратити розум чи може цноту...
    Це як втратити розум чи може цноту,
    Це як звістка про страту у день весілля.
  •   Примара
    Пальці легкі, як метелики, тіло – ефір,
    Злизую крапельку сну із розбитої чаші.
  •   Ми з тобою/Повернення до життя
    І чому в мого тіла така коротесенька пам’ять?
    Забуваю цілунки і пристрасть юнацьких обіймів,
  •   ...
    Крони – вінець коріння,
    Ти – невідомий плід,
  •   З надією/банально
    Ти – мовчазний і тихий,
    Я – серед літа сніг.
  •   Банально/сумно
    Божевілля – пусте, але пахне німою іржею,
    Що, отак, безпросвітно вкриває солоні слова.
  •   ....
    Твої сни, телефонні просякнуті липнем розмови
    (Де незмінне: „Люблю” і у відповідь тихе: „Я знаю”)
  •   Другу
    Падаю в ніч, як у воду листя.
    Дивишся в очі, у кару глиб.
  •   Ядерна ніч
    Ядерна ніч вибухає щоразу дужче.
    Як в саркофаг, загортаю у попіл мову.
  •   Останній світ
    Я печаль свою плавлю у сірий байдужий метал
    І вкладаю його у думки і вуста твої. Злитками
  •   І коли все пройшло...
    І коли все пройшло, і немає ні менше, ні більше,
    І похмілля щоранку нагадує: досі жива,
  •   ...
    Поблизу собору Петра і Павла
    в червні 1941 року НКВД розстріляло
  •   Покер долі
    І серце моє із твоїм у невикритій змові,
    Та слабнуть обійми і погляд зривається ниць,
  •   Півсвіту під свиту...
    Півсвіту під свиту, а світ помістився у жменю,
    І стелиться шлях у тумані, немов в молоці.
  •   Коридорами мозку...
    Коридорами мозку, де спогад, мов хустка картата
    (вся полатана сірим) блукає стооке безсоння,
  •   ...
    Ми з тобою – дві краплі в безодні солоного моря.
    Наші світло і морок межують, мов голуба крила.
  •   ...
    Ця беззоряна ніч довжиною у розпач розлуки
    Накриває твій сон оксамитом нездійснених мрій.
  •   ...
    Не рятують ні кіно, ні книжка.
    І чого тобі тепер не спиться?
  •   Родинне щастя
    Він. Сцена перша.
  •   ...
    Лялька
  •   Кара
    Карколомна кароокість.
    Кара
  •   in death we trust...
    Ти дихаєш сумом, а він
    Стікає руками поволі.
  •   Лезо небес
    Обережно ступаєш по лезу жорстоких небес
    І на вістря дощу ти пульсуюче серце чіпляєш.
  •   Стихії
    Стихія I
  •   Полова
    Це проста аксіома: прийде забуття поступово,
    Найсильніші імперії мають колись занепасти,
  •   Не вірити, молитися...
    Не вірити, молитися...
    і знову,
  •   Годинник
    У моєму годиннику висохло море. Пісок
    Сиротливо тулився до скла і мішався із сіллю,
  •   А ми висікали на небі свої імена...
    А ми висікали на небі свої імена
    І зорі тулились до рук, і світили несміло.
  •   Земля. Небо. Каміння
    Це не наша війна – ми з тобою бездушне каміння.
    Нам лежати гріхами на грудях землі і мовчати.
  •   Остання твоя любов...
    Це буде твоїм прокляттям –
    Остання твоя любов
  •   Ця ностальгія
    Листям пожовклим самотність укриє плечі,
    В очі загляне, шукає сумні лимани.
  •   Вовчиця
    Скільки разів ти хапала лезо,
    Бавила вени металом ночі?
  •   Леді Осінь
    Леді Осінь...
    Бо ти ж не чекав і певно що втратив надію,
  •   Пурпурові вітрила
    Корабель твій забуто і спогади вкрилися пилом.
    І Асоль постаріла і більше тобі не кохана.
  •   Русалчина історія
    Зелена Неділя. Дівчата стрічають весну,
    Від хати до хати із піснею водять тополю,
  •   Моє місто
    Я люблю своє місто: клубочок запилених вулиць,
    Намистинки капличок, суцвіття околиць і площ.
  •   Дорога
    Моїм стрільцям (Н. Новіковій, Ю. Кондратюку)
  •   І буде ніч ...
    І буде ніч – простоволоса згуба,
    І босі ноги сколоті у кров
  •   ...
    Серпантином дорога стелиться.
    Божевільно-швидке авто.
  •   ...
    А навколо чужа країна...
    Помолися за мене, нене,
  •   Моїй королеві...
    Ти минув, ніби літо, з тих пір
    Гірко плаче дочка Страдіварі.
  •   Спогад
    Пам’ятаєш Карпати, Яремче, гірський променад?
    Те вино, що пили ми, мов ліки як завжди – натще.
  •   ...
    На байдужість твою наштирхнулась, немов на багнети.
    Темно-карі сльозяться в німому благанні, а ти
  •   ...
    Ні нарікань, ні сліз, я так хотіла.
    На перехресті тисячі доріг
  •   ...
    Я не відьма, коханий, то й що, що волосся руде.
    Твого серця не крала, бо маю своє і не гірше.
  •   Моя самотність
    Химерні тіні вгризлися у стіни,
    Липке мовчання склеює вуста.
  •   ...
    І літо - не літо, і сни наче паморозь в травні:
    Такі ж недоречні і пальці холонуть ураз.
  •   Рідний поріг
    Не питай, де мене носило
    Всі ці весни, роки, літа,
  •   ...
    Божеволіє Осінь, відчувши зимове свавілля,
    Місто спить тисячами, мільйонами сірих домів,
  •   Прощання
    Скупе прощання – без прощай-прости.
    І на вокзалі порожньо і зимно.
  •   ...
    Не топлю печалі у вині,
    Вечір синій, очі твої – сині.
  •   Повернення (невчасне)
    Коханий, швидше! Ну які ще вірші?!
    Які ще Віги і які ще Торі*?
  •   І.Г.
    У цьому ж немає і тіні вульгарності -
    Ми сваримось часто з тим хлопцем хвостатим
  •   Ламаються долі...
    Ламаються долі, і лід на ріці, і підбори.
    Весна, як чума, увірвалася в місто-руїну.
  •   Мовчи і слухай
    Мовчи і слухай. Пальцями торкнусь
    До губ твоїх. Наказую: ні звуку.
  •   Плетиво Долі
    Плетиво долі таки химерне -
    Міняться нитка і візерунок.
  •   Кава
    Кожен ранок, мов свято, що радо святкуємо двоє.
    Ти гірка і гаряча, тепло розливається тілом,
  •   Мої кошенята
    Вкладаю спати кошенят:
    одне, два, три, чотири, п'ять.
  •   ...
    Я буду чекати – до завтра, до літа чи смерті,
    Крізь колії, сни, телефонні дроти і дороги.
  •   ...
    Я ще в серці твоїм, але то вже триває задовго, -
    Повертатись пора, і розлуки мені не спинити.
  •   Ніч
    Нам мовчатиме ніч про безсоння відчужених бранців.
    Місто спить, ані звуку, лиш вітер лютує і свище.
  •   ...
    А пам’ятаєш: дурили ранок?
    Шукали тіней, ховались глибше
  •   Без тебе...
    Вже не марю тобою – кохання в душі відцвіло,
    пелюстки облетіли, у полум’ї смутку згорівши.
  •   ...
    Ні дверей, ні сходинок у небо.
    Тільки мрії – бризки кришталю.
  •   Роберту Планту
    Ти кохав лиш її - свою Музу: найкращу, єдину.
    Ти білявий юнак… Повен сили, натхнення і мрій.
  •   ***
    Ледь солоний на смак і шалено приємний на дотик.
    Наша пристрасть – ріка, і ми втішені тонемо в ній.
  •   ...
    Цитьте, демони стоголосі!
    Мені смуток, а вам забава.
  •   ...
    Я тебе відпускаю! І з вітром розвіюю чари...
    Хай засудять і стратять ці заздрісні очі людські!
  •   ...
    Ранок як ранок – трішки кави, більше Кафки.
    Подружній секс – з одним оргазмом (для нього).
  •   ...
    Надвечір’я ясне зорековдрою падає долу.
    День натомлений, сірий од мряки осінньої, стих.
  •   ...
    Нових ми не відкрили континентів,
    та й не для нас, на жаль, творив ван Рейн.
  •   ...
    Поведеш мене любий? За руку візьми і веди.
    Я заплющую очі і серцем дивлюсь в далечінь.
  •   ...
    Я влюблена, но право же нелепо
    об этом говорить в сей смутный миг.
  •   ...
    А ніч така – забутись у коханні!
    Хоч можна в житі чи копиці сіна.
  •   ...
    Щемить…
    Ще мить - і серце моє розірветься з розпуки!
  •   ...
    Я тобі не дружина… я на щастя тобі не дружина,
    і мабуть не коханка, бо те, що між нами, то інше…
  •   Осіннє
    А журавлі летять… І ти летиш…
    І осінь відлітає за тобою…
  •   Куртизанка
    Не вір мені, мені й моїм долоням,
    вони несуть крім радощів і втіх
  •   Донечці
    Так смішно мружиш очі – от же ж хитра.
    Чого насупилась? Манюня, щось не так?
  •   ...
    То вже, напевно таки, параноя -
    бачити все до найменших деталей.
  •   Осінь
    Моя осінь… Незвідана… Меланхолійна…
    Пряде туман, дощем гаптує ранок
  •   Последний разговор
    Не говори мне грустных слов прощанья,
    не говори мне страстных слов любви,

  • Огляди

    1. Девочка
      Не болей и не жди. Не встречай затонувшие корабли.
      Убаюкивай стыд. Пальцы не скрещивай на беду.
      Ведь гудки в телефонных сплетеньях созвучны с "Внимание... Пли!"
      Говори, моя детка. Платье в горошек. Пятое место в седьмом ряду.

      Мы с тобою настолько созвучны, что воздух хватаю ртом.
      Что пытаюсь сказать и нечаянно жгу до тла.
      Нас смывает потопом, но, Господи, что потом?
      Я ведь даже тонуть (а не то что идти по воде) как следует не смогла.

      Не ходи по росе. Береги коленки. Пепел не стряхивай на кровать.
      Будет грустно но в этом наверное соль и суть.
      Будет скучно так скучно - захочется оборвать.
      Но веревку не в силах ни срезать, ни как следует затянуть.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Мы. Возможное.
      Холодно пальцам. На шее колючий шарф.
      Мы не держались за руки. Не пили на брудершафт.
      Мы не валялись в соломе, ты мною не был ведом.
      Я кочусь, обрастаю словами как снежный ком.
      Все как прежде. Лишь громче смеюсь ну и шутки злы.
      И вдыхаю до дна, только в горле горчит полынь.
      Ты не звучный, не ладный. Не выбрось но оторви.
      Так и нужно наверно. Лишь ранка слегка кровит.

      19.08.2012



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. untitled
      Все твои волны и
      бури
      прошли надо мной
      Слез не осушат
      муссоны,
      не выклюют птицы
      В горестной мгле
      ненасытной лишь ей
      не
      годится
      Радовать глухо
      прикрытые
      масками лица
      Плачем ли вздохом ли
      выдать что ложен
      покой
      Капает воск на
      озябшие
      пальцы. Молчат
      Двери не ведая
      скрипа и
      прикосновенья
      Липко, тягуче в углах
      разливаются тени
      Сыростью тянет от
      дней
      беспросветно-осенних
      Полно глумиться и
      веровать в зыблемый ад



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Наброски (случайное)
      И тогда защемит, заколет и ты войдешь
      в свое прошлое будто бы в тело острейший нож
      и воробушек-сердце трепещит но не молчит
      если б был здесь хоть кто-то, сказал бы - по чину чин.
      и рукой проведешь по лицу, а лицо - зола.
      Перетлелое имя забудется не со зла.
      ТОлько в сердце (в мозгу если точно) следы следы
      Только память не мажет: то в зубы, а то под дых.
      и проснешся, а простынь не смята но вся в поту
      и тогда защемит, заколет. Невмоготу.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Дженні
      Дженні живе за рогом, біля пивниці.
      Дженні за фахом – кухар. І часом жриця.
      В неї великі груди, м’які сідниці.
      Дженні вночі не спиться.
      Дженні не носить шпиці в білявих косах.
      Раз! І вона вже просто простоволоса.
      Два! І стоїть принадна. Хмільна і боса.
      Дженні не має помади, не пудрить носа.
      Дженні…
      Пише листи марудно. Каліграфічно.
      Мамі здебільшого. Бреше багаторічно.
      Дженні співає, оголюється публічно.
      Дженні така потішна, така лірична.
      Дженні… Моє маленьке дівчисько Дженні.
      Сукня в горошок. Травичка в обох кишенях.
      Дженні…
      Суцільний цукор. Банти зелені.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.31 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Клепсидра
      Я – роса на траві, якій зникнути після сходу.
      Я – перелесник. Зваба чужа таємна.
      Я – розлога ліщина. Віти черпають воду.
      Я - жінка. Спрага твоя взаємна.

      Пісок сиплеться в очі. Скупа сльоза чоловіча.
      Несправжня, звісно ж. Але додає шарму.
      Мати чекає сина. Піднятий прапор кличе.
      Чоловіки бавляться війнами. Жінка – будує храми.

      І тоді клепсидра ніколи вже не наповниться,
      І тоді ти вип’єш воду богами налиту.

      Бачиш на дереві любляться дві горлиці.
      Певно це їхнє найперше кубло і літо.

      Пісок вертає домів. Вростає у босі п’яти.
      Жінка колише дитину. В сховку біда колишня.
      Оком куди не кинь – цвітом рожевим вишні.
      Це моя казка. Моя ідилія. Моє свято.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Будь зі мною
      Будь зі мною.
      Яблуком вкушеним. Змієм лукавим. Голкою
      В купі пахучого сіна. Мушу тепер знайти.
      Небо курличе осінню. Прагнеться висоти.
      Час поміж нас водою. Річкою неглибокою.
      Тільки ж не перейти.

      Осінь відгонить тугою. Юністю вабить другою.
      Кликати-не докликатись. Вклинитись у ключі.
      Пір’я зібрати кинуте. І полетіти чим
      Вище і дужче. Значиться час на воді осугою.
      Ключ розтає, мов дим.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Кат
      Кат шкодує відрубані голови.
      Плаче, п’є поминальну з перцем.
      Плавить спогад, мов хлопчик плавить з олова
      Зірочку в формі для печива, ну, або серце.

      Кат відмолює душі, стає на коліна.
      В церкві здебільшого завше одні пройдисвіти.
      Дівчинка дряпає руки, збирає ожину.
      Дівчинка-фотографія скоро вицвіте.

      Кат відрізає пасмо і ховає знічено.
      Ніжна колекція. Сором’язлива згуба.
      Світлі і темні. Пахучі, неначе дівчина.
      Кат іще хлопчик. Старшим уже й не буде.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Берлін Берлін... Обміняй моє серце на Героїн...
      Місто, в якому я ще не була і не знаю чи буду.
      Перше заочне кохання врятує від блуду –
      Вічно шукати деінде твої еманації.
      Марно кричати в захриплі і зламані рації.
      Знову чекати допоки скінчаться вакації.
      Зціпивши зуби терпіти свою мізантропію.
      Знову згрішити – дозволити трішечки опію.
      Де? І у відповідь марно: Ich bin in Berlin
      Що ти ще можеш віддати подібній феміні?
      Хлопчики граються. Хлопчики з розумом міні.
      Так повертатись не варто. А отже достоту
      Містом приречено ходять двоногі істоти
      З вирваним серцем. Над містом розірваним теж...
      Флойди. Платівки. І небо не кольору беж.
      Ввечері квітів опію ще принесеш?




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Це...
      Мій оголений нерв. Моя вибита клином емоція...
      Як на металомісткість у тілі жорстка перевірка.
      Та чомусь не залізна я. Лиш на губах моїх гірко.
      Певно, кров і залізо в мені у відмінній пропорції.

      Це так схоже на „Ти мені віриш?” чи „Досі люблю”.
      Там де люди прощаються, вже починається блюз.

      Мій розхитаний світ. Блазнюватий і хитрий однаково.
      Випробовуєш. Ловиш. І кидаєш. (Щоби зловити).
      Я всміхаюся вдячно і сплачую (Господи!) мито.
      За вечірню зорю. За півподих. І вчення Сократові.




      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Ні. Так. Мабуть.
      Ні. Бо ж насправді все добре і нити не хочеться.
      Спека між пальців березовим соком просочиться
      Ніч – симулянтка. Ця ніч – шарлатанка-пророчиця.
      Як же їй вірити... Як же їй вірити. Боже...

      Так. Прохолода торкається пальцями-зливами.
      Все спілкування - лінивими рівними линвами.
      Місто тепер проростає залізними ринвами.
      Буде з потоків води нам жива огорожа.

      Може. І літо відходить неспішними кроками.
      Більше не чути липневого грізного рокоту.
      Осінь. І дні будуть завше короткими й мокрими.
      Нам же лишається бути завжди насторожі.



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. З минулого
      Відшукавши пожовклі слова у хистких катакомбах
      Після того як все відболіло, ти скажеш прости.
      Буде просто і трішечки жаль, але разом із тим, -
      Це прощання між колій важке і завчасу судомне...
      ...Бо не перше... Бо гірко втрачати з роками чим дуж.
      І не крикнути „гірко”, до вуст не торкнутись гарячих.
      І не буде... І не... І не варто, мабуть... І тим паче,
      Ти вже знаєш, що буде пізніше. Минуле не руш.
      Але ж ні. Бо загоєні рани – це сумно і зле.
      І немає кому, окрім себе, сказати: „ти винна”.
      Час минає, вирує, біжить! І тече без упину.
      І життя перекреслює легко останні „Але”.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.58 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Птахи
      Я приймаю птахів твого неба до неба свого
      Хай летять і тріпочуть, і крилами б’ють по судинах.
      Але ти не приходь... бо вода поглинає вогонь
      І достоту не взнати хто більше я птах чи людина.

      Так вмирають нещасні: до неба і каменем вниз.
      Так вмирають дурні: трохи хліба, стягнулось сильце.
      Імена пропадуть у вогні спалахнувши, мов хмиз.
      А залишаться вітер і пір’я, і пам’ять... І все...



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    14. Лікарняне
      Стіни таки нескінченні - стерильно-зелені...
      І коридори течуть із-під ніг, і кудись у вікно.
      Місто, як чорне порепане часом пано
      Вицвіте зранку на сіре.
      Набухнуть легені...
      Дихання буде нерівне й невірне, як вітер.
      Дихання буде...
      А, отже, я досі жива.
      Так проростає крізь небо одвічна трава.
      Так посміхаються сонцю весняному діти.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Я - ніхто...
      Я - ніхто серед сірого пилу і вічних застуд.
      Ані ті, ані інші до себе мене не беруть.
      Я здавалась легкою. Тепер я отруйна мов ртуть.
      По-дитячому боляче й щемко. Я тут і не тут.

      Я - ніхто серед цукру, ванілі і пишних розмов.
      Загірка, засолона... За... Просто не та і не тим.
      Їхня їжа – це сміх, почуття – перестояний дим.
      По-дорослому важко і гидко зіграти любов.

      Я - не я. З цим пора вже кінчати. Бо хто як не я
      Порятую себе ж від... Скажімо... Ні, далі ні слова.
      Це все пил, це все вітер, це сон. Це все ніч і полова.
      Або холодно надто і вікон багато. І я...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    16. Минуле
      Гортаєш блокнот. Імена і старі телефони.
      І цифри як листя торішнє – щемке і знайоме.
      Тобі не подзвонять і ти вже тепер не подзвониш.
      Навіщо цей спогад? Минуле так часто зникоме…

      Гортаєш себе. Розлітається листя зотліле.
      Навіщо цей безум. Назавше відріж і не зміряй.
      Ти ще пам’ятаєш? Ми в полум’ї мліли й горіли.
      В останньому полум’ї літа ти цілив у вирій.

      Розводжу безсоння у горщиках з синьої глини.
      Мої підвіконня холодні, і ти їм не личиш.
      Ніхто вже не винний, ти чуєш?! Ніхто вже не винний.
      Самотність це навіть не мода, самотність – це звичай.




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    17. Є такі...
      Є така тиша якої не пережити,
      Не перетерти сухими як пил устами.
      Є така тиша, яка протече крізь сито
      звуків набухлих і вже проросте квітками.
      На чорній розритій землі…

      Є такий холод.. Уже і не відігріти.
      Смертно-смертельний. Беззвучна моя офіра.
      Зимні тортури: ілюзія зливи й літа.
      Лід розростається. Лід вже не знає міри.
      У білій холодній мені…

      Є таке слово: скажи і усе розтане.
      Лід на сивіючих скронях, сухих долонях.
      Зникне той холод, беззвучна його омана.
      Сонце. Проміння. Жевріюче листя...
      Сонях...
      В моїй весні.



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Ти вже був...
      Не сприймай мене так. Не сприймай мене ліпше зовсім.
      Не лікуй мені ран, не лови і не вір ніколи.
      Ти заплутався в правді моїй і в моїм волоссі.
      Ти тепер уже знаєш, яка вона пізня Осінь,
      Ти вже був там, і грів її тіло багряно-голе.

      Ти стуляв її рани, спиняв кровотечу часу.
      Ти здіймав її плесо. Губився. Шукав розради.
      Замикав свою хіть, наче тіло в попівську рясу.
      Та намарне. Ти знав її суть до пізнання ласу.
      То ж лишайся в мені серед Осені/Листопаду.



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Мандаринова пандемія
      Оновлень немає, у пошті самотній спам.
      Різдвяний синдром, мандаринова пандемія.
      І люди додому несуть новорічний крам.
      Чи хлам, чи кому чого треба в таку завію.

      У списку ігнора у Бога найперша – я.
      Який Новий Рік я прошу собі темні крила.
      (Бо білі брудняться), а Гера стара змія,
      Все шепче на вухо: „А Варцю пора на мило”.

      Така істерія. Ялинки, імбир, кутя.
      Мімоза не в моді, готують гламурне суші.
      На ці кілька днів зупинилось саме життя.
      Впилося до смерті. На ранок страшенно сушить.

      Оновлень немає, у пошті самотній спам.
      Така істерія. Ні спокою, ані втіхи.
      Лягти у барлозі й проспати увесь бедлам...
      Прокинутись: маєш, весна і вода зі стріхи.




      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 5.45 | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Шу
      Ти мовчатимеш так, що у венах застигне флегма
      І зупиниться кров. Навіть рани болітимуть м’якше.
      Ти мовчатимеш доки зірвешся, а як інакше?..
      Твої вірші-снаряди так влучно поцілять в небо.

      Ці сентенції варті років і років каміння.
      Перезрілі кантати деруться, шкребуть у горлі.
      Скільки буде думок, стільки снігу спадає долі.
      Вечори. Кастаньєти. Безсоння. Ножі. Видіння.

      Ти мовчатимеш. Пальці не прагнуть найлегших рішень.
      Вибивають на клавішах всещоколисьщебуде.
      Янгол сяде вночі і натхнення вдихне у груди.
      Щоб боліли слова десь у ребрах чи трохи вище.

      Щоби гоїлись рани, які залишають люди.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Ніч
      Ніч. Ні сміятись, ні плакати. Соромно бо
      Слабкість наснажує темами й меланхолією.
      Я вже не вірую в дим і у морок не вірую,
      Більше у світло, у себе і ще у любов.

      Ніч. Натискати на клавіші люто. Чому
      Бракне повітря, часу, рівноваги і миру?
      Я ще воюю з собою. Принаймні – це щиро.
      Я ще воюю. І віри у дещо не йму.

      Ранок. Повітря. Димить цитронелла терпка.
      Порожньо у попільничці. І повно у серці.
      Пляшка у друзки. Червоним відсвічують скельця.
      Ковдру на плечі накине чиясь рука...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    22. Одуванчики
      Одуванчики верят, что ветер один на всех.
      Одуванчики веря хмелеют, взлетают, но
      Это бело-пушистое облако – не пятно,
      А ожившие души цветков и счастливый смех

      Одуванчики спят и лелеят мечту – лететь.
      Им так мягко приснится свобода и неба высь.
      Теплый ветер, так мало им нужно: теплее снись.
      Чтобы спала вода и дождя проливного плеть...



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    23. На Вйо
      Бо до тої біди небагато: всього два кроки
      Крок до себе самої, а другий... Ну, власне до.
      Ти іще пам’ятаєш тлумачення слова „Спокій”?
      Це щось спільне із осінь-трава-кордон?
      Ні то й ні... Бо не дуже й хотілося того щастя.
      Мотузки розірвуться й шукай, лови!
      Ти що міряв кайдани моїм зап’ястям,
      Не подужав і мовчки зійшов на „Ви”.

      Де би взяти таку конячку й таку дорогу,
      Щоби „Вйо” і до неба, чи ген туди...
      Щоб гіркої попити із мудрим Богом,
      Ще два кроки... До себе і до біди.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    24. З шухляди
      Холсты дорог расскрашу неумело
      Вечерне-мягким светом фонарей.
      И бъется в окна ливень переспелый,
      и льнет к губам, и обжигает тело.
      Ведь я не тлела... Господи, горела!
      До тла, наверно... Холодно. Согрей.
      Или казни. Я пала на колени.
      Отсентябрит. Долой листву календаря.
      До казни ночь и сказок нет. Лишь тени,
      но только не в углах - в глазах оленьих.
      И звон в ушах, как дьявольское пенье.
      Тревога. Люди. Виселица. Яд.

      Листопад 2008р.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    25. Крила
      Збиваєшся з дихання, з ритму, зі сленгу і
      Фламенко думок цокотить у твоїх півкулях.
      Бо ролі, що граються чесно завжди складні.
      Рулетка. Мушкети. Дві кулі і ще… Півкулі.

      Кармінова зала. Кармічні зв’язки. Це ти?
      Так легко спіткнутись, почати усе з початку.
      Іронія долі: знайшовши тебе, – піти
      У пошуках істин, що виростуть на лопатках.

      Ще будуть повернення, будуть мечі й щити.
      Прийде розуміння, що відстань – поняття хибне.
      Що відстань – це тільки привід себе знайти.
      В новому житті і мені це таки потрібно.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Дерева
      І не страшно в порожніх кімнатах? Лукавиш: Ні.
      Це загострене «хочеться світла» стискає горло.
      Це так сниться… Безумна завія і білий голуб,
      Наче звістка про мир, чи закінчення снігу. В мені.

      Чи в тобі. Бо ж не страшно. Бо люди. Засудять не нас.
      Бо немає за що. Бо дерева не надто потрібні.
      Ми ростемо й нехай. Ми ростемо людиноподібно.
      І у стовбурі білім плекаємо воду і час.

      І не страшно? Лукавимо двоє. Ну звісно ні.
      Ця зима буде довга-предовга. Таким же – сниво.
      І зупиниться серце (бо ж є як і в інших зліва)
      Щоб у березні поряд зі мною зросли сини…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.35 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    27. ॐमणिपद्मेहूँ
      Все дається складніше, ніж міг уявити, але
      Це трапляється рідше і рідше дається взнаки.
      У стрімкім марнослів’ї, або безголоссі алей
      Не бракує ідей. Та бракує твоєї руки.

      Тихі гавані? Вщент. Приголомшений вітер не дме.
      Засинати одній. І п’яніти від руху дерев.
      Це останнє серпневе проміння стікає, мов мед.
      Заполичені стіни. Зачитані книги Мегре.

      Це остання не скошена я проросту на даху.
      Це остання не схиблена мрія чорніє за ніч.
      Це мабуть найрідніша із мантр: Ом мани падме хум.
      Тільки знаєш, мій друже, що віра – оманлива річ.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    28. Янголущойнознеба
      Небо... Не кольору серпня, а швидше шинелі.
      Враз замовкаю. Ну звідки тобі це знати?
      Знічено кліпаєш, в руцях солодка вата
      Кольору окулярів, мрій а іще пастелі.

      Звідки… Такому диву (янголущойнознеба)
      Знати на запах порох. Знати шинель на колір.
      Просто ти знаєш інше. Душі духмяних стебел.
      Дощ (імена краплин і…) море, що повне солі.

      Будь мені. Жовто… Жовтнем. Будь мені… ким завгодно.
      Вишні принось в кишенях. Вишні на кров не схожі.
      Більше на серце… Тільки серце – тепер не модно.
      Вікна. Плацдарм. Військові. В формі усі так схожі…

      Роси такі холодні. Свитка до стегон липне.
      Одяг прозоро-мокрий. Видно усю наскрізь.
      Ось моє сонце (справа) пахне так міцно липнем.
      Будь мені… Хоч видінням. Тільки тепліше снись.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    29. Речі
      І ці речі... Як я. Ані змісту, ні вірності.
      Ти торкнешся, як Осінь торкається. Жовто.
      І так важко плекати ілюзію гідності,
      Коли світ замість геніїв просить абортів.

      Ти не креслиш червоним помилки у зошиті.
      Ти не креслиш... Бо креслити, отже – пізнати.
      А пізнати – це мати свідомість і совість і зморщене
      Від отого важенного статку чоло. Перед поглядом – грати.

      Рахувати склади до фінального рішення.
      Віднаходити слід від учора до білого.
      Ми були. Ти ж бо знаєш, були! Але пішими.
      Бо ті крила важенні для пилу осілого.

      Бо ж ті очі яскраві для цього мулу...
      Щоб забути... О, Боже... І світ розліновано.
      Аж залізо у роті... Сміється дуло.
      Нас забуто? Ну що ти. Та так... Поховано.

      Це ж бо треба так хижо шукати щастя?
      Не второпати волі. Хотіти клітки.
      Але досі ці води так чорно сняться...
      Тільки руки – не дріт. І біди не видко.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Море...
      Ось твоя музика, сходи. Бери і йди.
      Ось твої тіні на стінах моїх прозорих.
      Все, що лишитися має мені – твій дим.
      Хто колихатиме взимку осіннє море?

      Хто колихатиме сонце в мені чужій?
      Хто мені скаже які в мене теплі груди?
      Хто полікує усеньких руденьких мрій?
      Хто ж і мене полікує від цього блуду…

      Йди собі… Вірність це привід прийти ще раз.
      Йди собі… В сутінь озерну, солоні кола.
      Йди собі… Осінь давно розвінчала нас.
      Ось твоя музика. Сходи. Самотнє соло.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Лялька з червоної глини.
      Ти? Або ти? Або… Господи! Хто із них?!
      Руку подасть мені в день, що упасти маю.
      Лялька з червоної глини. Табаско. Майя.
      Глина із крові жертовника всіх святих.

      Бачиш, в руках не квіти, але нефрит.
      Легше шукати у небі стежок до Раю.
      Лялька з блакитної глини. Кампече. Майя.
      Глина потоку Ісабаль… Стрімкий політ.

      Записи. Гліфи. Ось бачиш – моє ім’я.
      Фрески настінні не тліють, бо стіни вічні.
      Глиняна лялька загляне тобі у вічі.
      Лялька з прадавньої глини в руках. Це я.




      Табаско та Кампече - одні із 31 федерального штата Мексиканської Республіки, розташований на південному сході країни.
      Ісабаль - озеро у Мексиці.
      Гліфи - писемність цивілізації Майя. Щось типу ієрогліфів єгипетських.
      Нефрит - за легендою, нефрит допомагав знайти рай, мервим вкладали в руку нефрит.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    32. Ще трохи... Ще... Я бачу цю...
      Розлучалися так, наче мали зустрітись завтра.
      Дивувалися, їли калину, ридма ридали.
      Розстріляй мене поглядом. Бачиш небесні карти?
      Це ж бо ними ангелики грають на наші душі.
      І скидають додолу їх, наче червиві груші.
      І вони розбиваючись соком стікають. Мало.

      Мені слів твоїх, зим твоїх. Спека така нестерпна.
      Ти торкаєшся шкіри, неначе сталевим лезом.
      Це така обережна байдужість. Свідомість терпне
      Від вина і зізнань. Я благаю – живи і слідуй.
      Або просто живи. І у серці плекай Феміду.
      Я ж пробачу усе! Але інші іще тверезі.

      І тому не пробачать. Окей. Забуваю: хто ти.
      І ця радість справдешня, мов мед у духмяних сотах.
      І цей смуток справдешній. Скривився кривавим ротом.
      Нам недовго лишилось. Хвилина. Померти всоте.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Вони йдуть.
      Вони йдуть. По-одному, за руки, але вони йдуть.
      Твої друзі, знайомі, ідуть у туманне нікуди.
      І ти спрагло хапаєш мов кисень розпечену суть
      їхніх рішень піти. І вона проростає крізь груди.

      Вони йдуть. Як зникає проміння у фарбі імли.
      Залишаючи сум, наче сніг залишає завія
      на оголенім гіллі в садах. Силуети. Пішли.
      Забувається все: поцілунки, лаштунки, події.



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. У крові... Випадкові... Кораблики паперові...
      Вже не страшно. Дерева живі і не падають.
      Твої руки мовчать, але їм так пасують клавіші.
      Досі пахне вчорашнім і трішечки менше – ладаном.
      Я ледь п’яна від браку повітря і лишку прянощів
      У крові…

      Це така автентична потреба: шукати радощів.
      Не тримай. Ця полеміка зайва. Мене вже кличуть.
      Твої звуки мовчать. Їх могили між чорних клавішів.
      У вервицю новин заплітаю твої обличчя.
      Випадкові…

      Зачиняються двері. Ключі і відмички губляться.
      Це минуле чуже. Це майбутнє мені наврочене.
      Ліхтарі не витримують. Падають. Ніч на вулицях.
      Я лишаюся тут. Зі світанком чекати помочі.
      Кораблики паперові…



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Нечто...
      Мне нужен твой голос для ясности и для… Трезвости.
      Для долгих гудков в телефонных истлевших будках.
      Чтобы завтра пропасть, если выйдет, то лучше без вести.
      И вернуться. Не скоро. И только лишь на минутку.

      Мне нужен твой взгляд. Чтоб театр не был историей.
      Чтобы игры не были напрасными. Я же женщина!
      Вместо радости – дым. Вместо кофе вода с цикорием.
      Этот дом – пустота. Этот мир расцветает трещиной.

      Мне нужны твои руки. Упасть и остаться прежнею.
      И заснуть и не думать, что сон это лишь мечта.
      Или может предтечи. Бесшумно ломаются стержни и
      Люди больше не дышат и падают, как листва.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Це не ніч...
      І зривається слово, неначе від бурі вишні.
      І мовчанка, мов кістка у горлі, така ж болюча.
      Це не літо, то нас карає любов торішня.
      І не ніч, а зачинені вікна і спека мучить…

      Не шукати причини. А наслідки вже відомі.
      Бо ще вчора ромашки, а нині піски сипучі.
      Поміж нас. І бажання мов хмари – швидкі, зникомі.
      Це не ніч, а зачинені вікна і спека мучить…

      Я стою на краю, наче вітер штовхає в спину.
      І зривається слово додолу з самої кручі.
      І так лячно і навіть зоп’яну туди не плигну.
      Це не ніч, а зачинені вікна і спека мучить…



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 5.68 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    37. Мимовільне
      Мимоволі зривати холодні прозорі маски
      З перехожих, що як мурахи: туди-сюди.
      Моя спрага одвічна. Спинись і подай води.
      Мов останню чи може найпершу у світі ласку.

      Бо крізь пальці втікає і сенс, і піщана мрія.
      Бо так порожньо пальцям. Кораблик пустих долонь.
      І не станеш на варті серпневих моїх безсонь.
      Бо не зійде зерно, що тобі я у серці сію.

      Не вертайся назад. Я спростую сумну розв’язку.
      І почнемо спочатку. Мою залікуєш втому.
      Я скасовую все: теореми та аксіоми.
      І приймаю тебе як найбільшу у світі ласку.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    38. Римований Щоденник Меланхоліка (P.S.)
      Сумні фінали довершених починань.
      Ти кашляєш в холод долонь і у спеку серпневу.
      Знаєш, це місто, що носить печатку лева
      Матиме присмак не зустрічей, а прощань.

      Знаєш це місто живе у мені і знов
      Я повертаюсь в забуті свої пенати…
      Просто це складно собі дозволяти свято.
      Надто коли це ранок і ти пішов.

      Спогад не буде нестерпним. Його нема.
      Ти вишиваєш на шкірі свої безумства.
      Сірі полотна… Замішуєш фарбу густо.
      Скільки минулося… Глянеш, а вже зима…



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    39. окей
      окей ти кажеш. старенький простий наплічник.
      в якому лише гаманець цигарки і завбачливо – спіднє.
      повертаєшся. тільки куди? не поглянеш у вічі
      цій розбитій бетонці яка нас возила у липні.

      окей ти кажеш. мала загорни поїсти.
      лондон чекає. лондон у парасолях…
      знаєш у ньому навіть коти – туристи.
      ти від’їжджаєш. без сліз і прощань. чи болю.

      окей я писатиму. кажеш і майже не брешеш.
      полотна спітнівших авто так пасують до пальців
      твоїх і моїх (я ж писатиму теж тобі) врешті
      це всього лиш забуті синдроми колишніх коханців.

      ти підеш. дорога – це правда дорога – це пошук.
      що скінчиться колись. але досі не знаєш коли.
      і усе що лишитися має - це спогад - ця ноша
      я її збережу аби знати якими були.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Осіннє
      У скриньці поштовій давно не листи, а листя.
      Торішнє, зіпріле… Без прожилок і новин.
      І як написати жовтню… У мене від нього син…
      Таке кучеряве диво. Такі пелехаті вісті…

      Ми сядемо за абетку… Учити санскрит. Лічити
      На небі ліниві хмари і квіти на рукавах.
      Що їх вишивала мати на сум і любов… На літо…
      Та сватався першим Жовтень, носив на міцних руках.

      Ці чорні-пречорні очі, мов круки на видноколі,
      Такі як у тебе, Жовтню. Писати тобі листа?
      Пишу я дощем на вікнах. Рудий обираю колір.

      «Ти прийдеш в осіннє царство?».
      Ми з сином сказали «так».



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Останнє повернення...
      Останнє повернення варте усіх минулих.
      Мовчання безцінне, мовчання живе завжди.
      У роті (десь так під язиком) думок намули…
      Та спробуй у них справдешнє хоч щось знайди.

      Давай я не буду ні жінкою не сестрою.
      А просто тією, що зникне як день прийде.
      Забудемо-будемо. Тішитися з тобою.
      Ти в Африці, я в Антарктиді. Або. Ніде.

      І ти не відпустиш, не скинуть біленьке пір’я…
      І лебеді-сестри у вирій собі як в рай…
      І билась… Пручалася…І пух по всьому подвір’ю.
      Таки не пустив. То й надалі тепер – тримай.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Йому
      Це так особистісно й зріло. Розпачливо довго.
      Дивитись на руки (долоні) і бачити путь.
      Ось тут ще маленька, ось тут ще високі пороги,
      ледь-ледь перелізла. І мати вечеряти звуть.

      Ось тут зачинала… Писати… писати… писати…
      Про хлопців не буду. Було їх… до грома. І край.
      Думок видноколо навколо яріє строкате.
      Думки, наче бджоли. Корисні й болючі. Нехай…

      Тонесенькі смужки… А скільки в них всього вплелося.
      Ось тут – яскравіше. Мабуть здогадався. Це ти.
      Цих кучерів безум… Проміння в твоєму волоссі.
      Це ти. Ти це знаєш? І через століття… ти…



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Портвейн скінчився...
      Сидіти і лічити гільйотини.
      Оті, що називаєш ліхтарем.
      Холодні руки, м’ята, злива, щем.
      І вечір, ніби зроблений із глини.

      Бо сірий, бо думки вгрузають в сутінь,
      чи може сутність… Плеса і плечей.
      ЖЖ і підпис. Завше: Варя Че.
      І місяця у небі жовтий кусень.

      Бо не курю. Бо кинула. Бо хочу.
      Портвейн скінчився.. Господи! Чому?
      Цей оберемок вічних творчих мук…
      Нема портвейну…Вже о першій ночі…

      І вже не напишу я слів пророчих…
      Про плеса й плечі, зливу, грім і м’яту.
      І лиш папір у смітнику зім’ятий.
      Іду у ліжко. Там коханий. Хоче.



      Коментарі (37)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Я легка, наче тиша...
      Я легка, наче тиша й так само, мов тиша важка.
      Відіспатись. Не спитись. А там уже й скоро Осінь.
      Ці безрадісні зливи. І сохне трава в безроссі.
      Та рятує, мов диво… Гаряча твоя рука…

      Я проста, наче віра й так само, як віра складна.
      Подивися на мене крізь сонце – прозору і тиху.
      І всі звуки навколо тепер тільки видихи й вдихи…
      Наче доторки вітру – легкі і п’янкі, як весна…



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": --

    45. І ці сни...
      І ці сни, що ніяк не прокинутись і не забути.
      Ірреальність потужно вібрує найбільше у скронях,
      І ці грані, що тоншають, грані вганяють у ступор.
      Повертаюсь до сонця обличчям частіше, мов сонях.

      Не лишатися поруч, а просто лишитись деінде.
      Засинати на плечах чи грудях чужих в електричках.
      Це прощання не надто болюче. Бо звикла. Бо рідне.
      І це майже не сумно. Бо ти вже не голод, а звичка.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Ромашковий сон
      Я б тобі приносила маки, або ромашки.
      Ми б кохалися на горищі, або у полі.
      Ми би їли цибулю зелену і бараболю.
      Я б варила тобі найсмачнішу у світі кашку.

      Цілувала б таку гарячо-смаглюву шкіру.
      І любила б і ніжила сонце в твоїм волоссі.
      Умивались би вранці росою, ходили босі.
      Але ж ти мені тільки снишся мій сон-кумире.

      От би взяти тебе за плечі, ввісні за руку.
      І вести за собою, де люди і світ – справдешні.
      Я би в жменях носила солодкі, мов мед черешні.
      Я б приносила в роті тобі найтихіші звуки.

      Але ж ти тільки сон… Доторкнуся і зникнеш… Тяжко...
      І ніяк не заманиш до себе, не вмовиш… Леле!
      Скоро день закінчиться і вечір мені постелить.
      Щоби бігла до тебе крізь сон і несла ромашки.



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 5.46 | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Місто-без-диму
      Обернутись востаннє. Й забути це місто-без-диму.
      Неслухняне волосся сховати під хустку квітчасту.
      Я тебе залишаю й себе залишаю відчасти.
      Не від слабкості. Просто напам’ять. Чи просто для рими.

      Божевілля не вирок. А відстань самотніх дистанцій.
      До людей чи до Бога. Та все ж таки ближче до себе.
      Це не вміти писати про блават, про сонце і верби.
      Але вміти про смерть, або вибір останніх інстанцій.

      Залишати це місто. І пити туман спроквола.
      Мандрувати по світу. Під серцем носити тишу.
      І писати в щоденник, хоч щось. Ну скажімо – вірші.

      І весь світ – тільки місто. І потяг іде по колу…



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Це була твоя юність...
      Це була твоя юність трави і гарячих полюцій.
      Цигарок з татусевих кишень і дешевого пива.
      Твої друзі-наставники: Гессе, Петрарка і Луцій
      Надихали, вдихали й з полиць посміхалися сиво.

      Це було, ніби снилось: гуртожитки, перші зальоти.
      Ти сміявся у дощ, добивався, збивався, знаходив.
      Ти спішив, не лишаючи навіть і миті на потім.
      Ти любив і не знаючи броду заходив у воду.

      Твої зради біліють рубцями на нервах колишніх.
      Їх імен не згадати і тіл не згадати достоту…
      Ти зривав їх серця, мов терпкі пломеніючі вишні.
      Залишаючи зім’яту постіль і спогад польоту.

      Це тепер твоя старість. Гребуча трава і похмілля.
      Перехожим жінкам заглядаєш частіше у вічі.
      (А не нижче спини). Ці даремні кумедні зусилля:
      Увійти у цю воду (законам супроти всім) двічі



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Нібисонет
      Знімай мене незмінно у ч.б.
      Бо колір – це розмиті акварелі.
      У них так важко віднайти себе.
      Так само як і втриматись на стелі.

      Знімай мене, допоки я така:
      Усміхнена й руда, аж сліпить очі.
      Нерівний фон і флойдівський плакат.
      Знімай мене допоки я ще хочу…

      І падає на ліжко звук і тінь.
      І позувати, знаєш, трохи лінь.
      Ці ракурси і пози… Поза грою.

      Знімай мене, допоки я така…
      І тисне кнопку впевнена рука.
      Прошу, запам’ятай мене такою.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Навіяне...
      Це сліпе поклоніння твоїм ефемерним появам.
      Уночі, коли паща безсоння розверзнеться надто.
      У твоїх коридорах лежить проспиртована вата,
      І розрізана скальпелем тиша безкровно конає.

      Видаюся тремтінням. Тут пахне так солодко. Плоттю.
      Тут прозоро. Я поглядом рухаю шафи і стіни.
      Я ще чую твій запах. Твій піт, твою флегму і слину.
      Буде день. Буде їжа. І брак безголосся у роті.

      Я дивлюся крізь тебе на світло. Крізь тебе і вище.
      Твої змії не сплять. Їх спокуси як завше – смертельні.
      Я тебе намалюю. На ранішнім небі. Пастельно.
      Я тобі зачитаю свої найвідвертіші вірші…



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Римований Щоденник Меланхоліка. Запис останній.
      Ріжу вени, немов розрізаю червону стрічку.
      І повіки важкі, і з повітрям втікає сила.
      Це не літо цвіте, то на цвинтар приносять квіти.
      Це не сонце в руках, а із воску тоненька свічка.
      Ти пробач мені, вітре, свої загубила крила.
      Ти пробач мені, світе, не вміла тобі радіти.

      Ти пробач мені все. Ці недоліки. Зриви. Зливи.
      Бо це сяйво згасає, мов день – на поталу ночі.
      А земля не холодна. То просто залегко вдіта.
      Не неси мені золота, краще хай пахнуть сливи.
      Вони личать усім навіженим. Бо я так хочу.
      Не неси мені квітів. Нехай розквітає літо.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Я вже майже...
      Я вже майже одне з твоїх збочень, один з твоїх шрамів.
      Я зашита в твої підсвідомі бажання і тонкощі.
      Я уже не повз тебе, а більше в тобі. Тільки поночі.
      Не вдаюся до термінів – це вже достоту те ж саме.

      Засинаю. Вкладаюсь стібками між ребер і м’язів.
      Тобі млосно. Та ти не попросиш ні вголос, ні подумки.
      Виціловую вилиці, скроні, волосся і родимки.
      Тобі млосно і парко. Та ти не попросиш. Наразі.

      Це не рабство. Це просто відсутність наказів і рішень.
      Це ліниві і глянцеві витівки скурвлених пристрастей.
      Це дерева, що вище їх крон нам тепер і не вирости,
      І мабуть не злетіти. Неволя терпкіша за вишні.

      І якщо я піду, то аби повернутися. З Раю.
      Це не буде навмисне, мов яблуко зірване поспіхом.
      Я торкнуся не легко, а думкою, чи може посміхом.
      Ти не бійся. Розлуки немає. І смерті немає.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Небо не хоче мене....
      Як небо не хоче, то хоч би й у море. Зі скелі.
      Бо небо таких не приймає: калік недобитих.
      Та ж ні, то не кров, то заграва тече аквареллю.
      І падають зорі, мов хліба пшеничного крихти.

      І я розсипаюсь. Назавжди. На попіл. На листя.
      І вплетена туго у вітер лечу в межичасся.
      Не треба зізнань. Вони більше нагадують вистріл.
      Бо ж ранять не менше. І чорним малюють зап’ястя.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Картина. Імпресія. Ню.
      Язик. Піднебіння. Чи може тепер піднебесся?
      Цілуй мої скроні, бо вже їх цілує вогонь.
      Я буду одною з речей чи неправильних версій
      Яких не позбудешся і не забудеш либонь.

      Я буду. Бо втратити варто, та варто пізніше.
      І ти мені будь… Ну скажімо… А втім – просто будь.
      Бо я відшуковую шпарки, а потім і ніші,
      Щоб влити туди ностальгію капризну, мов ртуть.

      Ти слабко пручаєшся. Парко. Збирається дощ.
      І скронь нецілованих цнота. Боїшся вогню?
      Цей танець страхів не урветься невчасно і що ж?
      Стою непорушно. Картина. Імпресія. Ню.




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Сніг. Війна. Дурні.
      І прощення не буде безплатним, бо ти – це гріх.
      Перетертий холодними пальцями аж до крові.
      Ми минали як сон, що не гоїть вже ран, не гоїть…
      Ми минали і танули, наче під брудом сніг.

      Ця війна не залишить героїв бо ця війна,
      Не гартує сердець, тільки трощить юнацькі кості.
      І ми стелемо в братську могилу шовкову постіль.
      І живі тільки дурні. Їх щастя. (Читай вина.)

      Гасне ніч і повзе недобитою тінню в куток.
      Отже, день, отже, ти повертаєш на південь.
      Я ділюсь на відрізки. Пунктирні. Однаково рівні.
      Ти іди ними сміло, не бійся. До самих зірок.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Я не шукаю.
      Смішно. Зриваюсь на крик, але досі ні слова.
      В горлі здається, не гланди, а тільки каміння.
      Просто так є, що із досвіду родиться вміння:
      Знову вмирати, але й повертатися знову.

      Нитка тримає в собі лабіринтів утому.
      Нитка тримає в собі значно більше ніж втечу.
      Губиться зміст, забуваються втрачені речі.
      Наче бракує повітря дістатися дому.

      Наче бракує повітря чи розуму. Все що
      Мали ми – тільки глевкі, еклектичні зізнання.
      Це не любов, - сублімації, рішення, дані.
      Тільки погодься, за даних умов це вже дещо.

      Бачиш, це тіло не прагне обручок і ложа.
      Штампи на пошті, у паспорті – рани роздерті.
      Я не шукаю, бо втратила прагнення смерті.
      Я не шукаю, бо поки що вмерти не можу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Будеш щаслива
      Бо логіка – це не завжди найлегша путь,
      І ніч то не завжди хронічна потреба дива.
      І будуть слова мов кулі: «Іди, забудь»,
      Бо в серці лишають рани, бо не щаслива.

      Бо світло – не завжди тепле і не святе.
      Вівтар поглинає кров, мов земля вологу.
      Сміялась, раділа Сонцю, воно ж не те…
      Палило руде волосся й німу дорогу.

      Бо вечір – не завжди тиша, не завжди сон.
      І літо – не завжди спека, а часто – злива.
      І дід-перевізник, повір, не завжди Харон.
      Ці рани загояться. Будеш іще щаслива.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Треба жити...
      Візьми мене до рук, неначе пух.
      Таку легку, що можу полетіти.
      Це досі не печаль, а тільки літо.
      І мушлю прикладаючи до вух
      Ти чуєш голос: «Просто треба жити».

      Візьми мене до рук, неначе світ.
      З гармонією, вибухом і… Серцем.
      Де світло від верхів і аж до денця.
      Де сумніви – тонкий, прозорий слід.
      Минулих і неправильних проекцій.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Світло. Тепло.
      Певний катарсис. Душа мінус тіло. mandira.
      Ти не торкаєшся неба. Воно ж бо далеко.
      Ллється туман із небесного білого глека.
      Ти не сприймаєш ні слів, ані вчинків на віру.

      Світло. Тепло. І так близько (здається) до щастя.
      Ти це незмінно вогонь і незмінно дорога.
      Ніч розквітала даремно і надто розлого.
      Бачиш не лезо – цілунок зігріє зап’ястя.

      Мабуть це зміни. А зміни – це завжди на краще.
      Мабуть це темрява тане. І хочеться сонця.
      Втомлені очі. Календула, спокій і стронцій.
      Будь мені світлом й теплом…
      antar-taapa prakaasha.


      mandira з санскритської – храм.
      antar-taapa – тепло.
      prakaasha – світло.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Shine on, you crazy diamond!
      Хай буде пісок. Не у морі, а так… - крізь пальці.
      І хай буде час, ніби добрий приручений пес.
      Так рідко, що майже ніколи, приносить на таці
      життя позолочену зв’язку ключів од небес.

      Knock
      Knock
      Knockin' on Heaven's Door...

      Ця юність – вино, що з роками темніє і гусне.
      Ти думав: вертався туди, а насправді на дно…
      Межа між любов’ю і порно тонка і розпусна.
      То ж можеш її не шукати. Мені все одно.

      Does anybody here remember Vera Lynn?
      Remember how she said,
      That we would meet again,
      Some sunny day.

      Ти слухаєш Флойдів, ну майже як я, чи півсотні
      Таких же побитих талантом, надщерблених душ.
      І пляшка Jack Daniel's, як жінка бентежить долоні.
      Я темряви хочу і тиші, то ж вікон не руш.

      You reached for the secret too soon
      You cried for the Moon.
      Shine on, you crazy diamond!

      Мовчи і пиши, бо до ранку одна сигарета.
      Не лізь у минуле, бо краще уже у петлю…
      Дописано. Все. На балконі чекає карета.
      Візьми цигарок, там немає. Не плачу. Люблю.

      Nobody knows where you are
      How near or how far
      Shine on, you crazy diamond!


      Кусочки пісень переважно з Pink Floyd, окрім ділановської "Knockin' on Heaven's Door"...



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Зміни необхідні.
      Це нетривке полегшення варте змін,
      А віртуальні збочення прагнуть простору.
      Сповідь була. І була небувало гострою
      Серед німих перманентно-безгрішних стін.

      Ти сповідав мене зливою до сухот.
      До тридцять дев’ять і дев’ять. Загроза розуму.
      Я не пізнала за вік ані сну, ні сорому.
      Тільки любов, наче мед із серпневих сот.

      Ти не підеш. Чи це мінус чи може плюс?
      Вечір сухий, наче квітка у книзі схована.
      Я не пізнала за вік ані сну, ні сорому…
      Решта було то любов, то осінній блюз.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Страта? Не зовсім...
      Це не страта моїх ідеалів, це світ похитнувся.
      І не ласки лягають на плечі, а тільки хрести.
      Відмовляються руки знеболені жести плести,
      Відмовляються атоми бути у вічному русі.

      Ця вода каламутна завчасно і ми недолугі
      Закидаємо сіті у пошуку пари бажань,
      Але риби не містить ця чорна безжалісна твань…
      І від спраги на ніжні вуста налипає осуга.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Це одне із проклять...
      І так пахло пеніциліном і оцтовою есенцією,
      І так чорно в очах і пекельно-холодні руки.
      Ти щось знаєш про світло чи може про трансценденції?
      Ти щось знаєш про морок, прогулянки мокрим бруком?

      Ти щось знаєш. Я бачу. Перкусії зливи зводили…
      І доводили до німого (ну майже) сказу.
      Затерпали мальовані ноти на дні мелодії.
      Це один із випадків: не можна усе й відразу.

      Ця свідомість межує із болем і трохи з вірою.
      І не голуби в небі, а ворони тільки й сови.
      Це одне із життів – де стаєш невимовно сірою.
      Це одне із проклять. Ностальгія іде на лови.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Візії. Морфій. Сік.
      І ніщо не триватиме вічно. Н і щ о.

      Ані секс, ані сум, ані ці миротворчі місії.
      Підставляю по черзі то праву то ліву щоку,
      Розуміючи, що милосердя – звичайна візія.
      І цей сенс не минаючи синьо стікає соком.

      Не молитися морфію. Просто молитись морфієм.
      І пливе конопляний туман, наче Стікс чи Лета.
      Повертаюсь синцями під очі, а рідше спокоєм.
      Повертатися знову, ти знаєш – погана прикмета.

      ***

      Підставляю плече, і що далі то навіть легше.
      І слова вилітають, немов камінці із пращі.
      Варіації снів. Трохи крові. Прощання. Перше.
      Без вокзалів і кроків услід безумовно краще.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Чорнильні води
      І немає куди спішити бо я - ріка,
      І немає куди стікати водою чорно.
      Нині сонце вродило рано, і я важка
      перекочую хвилі-чорнило поволі, сонно.

      Ні людей, ані риби не буде в моїй воді.
      І у течію вен не увійде рибацький човен.
      Тільки чайка тужливо заплаче: прийди-прийди.
      Тільки вітер завиє на місяць, що небом повен.

      І вино розіллється у води, і я - ріка
      Не звільнюсь від закляття, а просто його відбуду.
      І дитяча рожева й на диво легка рука
      Подарує надію. І з'являться знову люди.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    66. За мотивами роману "Шрам". Сергій та Марина Дяченко
      Мертві не ходять парами просто ходять.
      Тіл на бруківці не їстиме хворий ворон.
      Кожна місцина позначена Чорним Мором.
      Кожна… Чекати спасіння, напевне, годі.

      Сонми служителів Лаш завивають глухо.
      Дим з різнотрав’я гірчить у сухому роті.
      Кровопускання. Чоло у липкому поті.
      Губи не прагнуть води, а мелодій – вуха.

      Ранок. Розрита могила. Магічна сила.
      Місто Каваррен на тілі Землі, мов рана.
      Ти не вважав себе магом, ех, Луаяне.
      Морок пішов. Заклинання. Холодне тіло.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. До Н.Н. з любов'ю, або навіяне...
      Знаєш, а хворі не пишуть про пишні верби.
      Бачиш, у косах не квіти, а тільки оси.
      Змії кубляться у синім, небеснім просі.
      Звідки нам знати, яке то справдешнє небо?

      Звідки нам знати як пахне просторий космос?
      Як це вдихати не кисень, а тільки воду.
      Ти проклинав мою вдачу, а надто вроду.
      (рими банальні, я знаю). У полі боса

      Як Афродіта. Ну звідки у Луцьку море?
      Піну морську заміняю на хміль і солод.
      Перше кохання і перший солодкий голод.
      Світ помирав. Як годиться на ре мінорі.

      Світ помирав. Наче осінь минала. Скупо.
      Плакав Листопад. Для публіки. Для годиться.
      Дні перетру у каміння. Зроблю вервицю.
      Маю захоплення: воду товкти у ступі.

      Бачиш, це яблука падають, наче зорі.
      Бачиш стікають вином, найсолодшим сидром.
      Бачиш, в криницю упали порожні відра.
      Певно віщують нещастя. Кінець лав сторі.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    68. Римований Щоденник Меланхоліка. Запис №6.
      Рідні околиці снігом хрещені…

      …Ніби найпершу даєш обітницю
      Ніби проходиш останню митницю.
      Та не тривке емігрантське зречення.

      Ні, то не зрада, а просто зникнення
      В нутрощах вулиць, нічному трафіку.
      Тану в тенетах одвічних графіків.
      Зморшки на лицях - глибоким тисненням.

      Вірити Будді, Кар Ваю, Гілмору.
      Знову Mong gei ta у вухах крутиться.
      Я засинаю на сьомій вулиці.
      Звідти до тебе зі свого виміру...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Від мене до тебе алея з косого дощу
      Вона.

      Майже три літа підряд я чекаю осінь.
      Знов після серпня не вересень – тільки червень.
      Спека триклята ніяк не минає досі.
      Сонячні промені, наче кільчасті черви,
      Теплого неба густу виїдають просинь.

      Довгі алеї, що тиждень – дедалі довші.
      Вечір. П’янка ефемерність. Відсутність сенсу.
      Кожна палата, немов Трафальгарська площа,
      В центрі якої стовбичить зі шприцом Нельсон.
      У кабінет терапії – немов на прощу.


      P.S.
      Досі живу і кімната м’яким оббита.
      Файно годують... пігулки в обидві жмені.
      Флегма кубами повільно тече у вені.
      Нині принесли червоні розкішні квіти.
      Кляті троянди. Виною - кільчасте літо...

      Він.

      М’яко і тепло. Вбираюсь в новенькі крила.
      Добрий Господь передав тобі в спеку зливу.
      Гарні новини – звільняється місце зліва.
      Будь мені янголом. Дуже чекаю, мила.



      Коментарі (33)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Только все чаще...
      Но ты не из тех, кто тоске воспевает осанну.
      И также не тот, кто бы мог ну хоть что-нибудь спеть.
      И скалятся окна домов отрешенно туманных
      И хлещет по листьям дождя почерневшего плеть.

      Леса фонарей прорастают верхушками в небо.
      Продажный неон вытекает из вырванных вен.
      Знаешь, что людям как прежде – лишь зрелищ и хлеба.
      Кровью окропленных каменных выцветших стен.

      Снова подняться с колен, будто к солнцу подняться.
      Прошлое наше – огня догоревшего дым.

      Только все чаще покорные тонкие пальцы
      Жаждут тепла, словно странник – глотка воды.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Acta diurna
      Acta diurna осіннього мокрого міста.
      Acta diurna зачинених навстіж дверей.
      Високо місяць. Не плигнути вже і не злізти.
      Мабуть, - єдина дорога до Бога – хайвей.

      Сильний супротив тупій пропаганді куріння.
      П’ятий сірник переламано падає. От
      Бачиш ніяк не приборкати кляте тремтіння.
      Опа. Нарешті. І кривиться в усмішці рот.

      Часто молюсь цигарковому сивому диму.
      У попільничці недопалки схожі на риб.
      Мертвих, тому і бридких. Я по черзі їх вийму.
      Випущу в світ - водостоків заплутану глиб.

      Acta diurna - з лат. хроніки



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 4.83 | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Зимова ремісія.
      Просто зимова ремісія плавить мозок
      Просто весна не прийде і чекати годі.
      Сніг у колоді блискучій як завше – козир.
      Всі урочисто-сумні, сміх тепер не в моді.

      Бачиш ці дні, наче голови на жердинах.
      Я видаюся тремтінням. Бо не залізна.
      Нас так учили. По трупах іти, по спинах.
      Нам це пробачать? Навряд. Але надто пізно.

      Пізно вертатись назад і шукати винних.
      Ха! Посилаю під десять чортів прощення.
      Нас так навчили. Дозволили йти по спинах.
      Ми ще зелені повірили тому вченню.

      Ми ще зелені. В утробі неначе в трунах.
      Так з молоком годувальниць ми ссали втому.
      Так ми вивчали латину, санскрит і руни.
      Краще би вчилися жити бо все зникоме.

      Світ догорав і рукописи теж горіли.
      Ми не пробачені світом упали в прірву.
      Більше нічого не хочу. Хіба що сили.
      Ні? То принаймні минуле із серця вирви.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Друг
      Вже так було. І чорно і туманно.
      І погляд в небо, як у дошку цвях.
      Скляніли очі. Колір йшов з лиця.
      Вже так було. Старі боліли рани.

      Тремтіли цигарки в долонях білих.
      Тремтіло скло і розбивалось вщент.
      Вмирало літо. Дарувало щем.
      Неначе спадок серпнів догорілих.

      ***

      Вже так було. І чорно і туманно.
      Але щораз, коли погано дуже.
      З’являвся ти, зеленоокий друже.
      Лизав долоні. Гоїлися рани.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    74. Записник Месії.
      Я запитаю…
      як це бути Месією.
      Як це щодня лікувати чуму, проказу?
      Як це любити усіх? Не відчути відрази?
      Хоч розумію, питати таке не смію я.

      Як це… бути алхіміком першим в світі.
      Як це?
      З води мадеру. Із пір’я птаху.
      Мовчки скасовуєш дибу, сокиру, плаху.
      Вчиш оминати шовкові пекельні сіті.

      Все, я здаюся.
      І більше не хочу Богом.
      Він посміхнеться. Дістане блокнот Месії.
      Ось почитай. Це не складно. Ти також вмієш.
      І посміхнувшись піде у свою дорогу.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Мне ли...
      Мне ли нити рвать, ища спасения.
      Мне ли от себя к тебе бежать.
      Истязаясь до изнеможения.
      Время поворачиваю вспять.

      Чтобы не тебя любить и маяться.
      Чтобы больше ран не бередить,
      Тонкими и ледяными пальцами
      Укажу на двери. Уходи.

      Словно лента с глаз. Я снова зрячая.
      Храм твоих иллюзий пылких пал.
      От чего же горько нынче плачу я?..

      От того, что вьюга правит бал.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Римований Щоденник Меланхоліка. Запис №5.
      Я не твоя.
      Мені бути чиєюсь – не личить.
      Хтось мені, Суме, тебе, як мороку наврочив.
      Тінями сіре безсоння вкладаєш під очі.
      Тихо шепочеш на вухо.
      Всміхаєшся.
      Вбивчо.

      Худну.
      Марнію.
      Як риба на березі моря.
      Очі скляні і луска на піску, як алмази.
      Так помирають митці, шизофреники
      [хворі]
      Їх не ховають.
      Вони ж бо щезають.
      Одразу.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    77. Скука
      Скучно мне, Господи, скучно на этой земле.
      Пафосом слов не добавить веселья. Не кстати
      Дымка обыденных будней в заоблачной мгле.
      Дней, как фальшивых червонцев - за век не истратить.

      Вечность твоя столь же зыбка, как дым на ветру,
      или зажженная спичка. То вспыхнет, то гаснет.
      Участь свою из скрижалей твоих не сотру.
      Веры ли нету, а может на это согласна.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Сміх. Ностальгія. Паролі. Наплічники. Клички.
      Нерви один за одним, як слабкі дезертири
      мовчки здаються. Здають. Не витримують тиску.
      Пил безкінечної, наче пустеля квартири.
      П’яна морзянка. Вистукую коми і риски.

      Наче продовження рук – цигарки, запальнички.
      Попіл на тілі столів так нагадує струпи.
      Сміх. Ностальгія. Паролі. Наплічники. Клички.
      Більше не лізти на стіни. Погодься, це тупо.

      Линуть мелодії. Зимні, дзвінкі, семиструнні.
      Добре, беру себе в руки. Беру і зникаю.
      Стригтись в монашки, чи ліпше пошитися в дурні?
      Кілька ковтків для хоробрості. Чорного чаю.



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    79. Просто - це...
      Зможеш – приголуб. А ні, то й ні.
      Мене знову зацілує злива.
      Діло ж не в січневій сивині,
      І не в закосиченій весні.
      Просто звичка – це завжди шкідливо.

      Зможеш відлетіти – то лети.
      Це не я, а це ніч до болю хтива.
      Сум? Не страшно. Ми давно на «ти».
      Жовте листя – списані листи…
      Просто небо – це завжди сміливо.

      Зможеш не забути - не забудь.
      І в обличчя вітру тепла грива.
      Тільки кров у венах, наче ртуть.
      Впав туман на безіменну путь.
      Просто радість –це завжди мінливо.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Одне з видінь.
      Розпинаю тебе на промінні всіх сонць і зір.
      В твоїх келіях замість хрестів – постарілі мітли.
      Я забула дорогу в чистилище і з тих пір
      Твої грішники більше не п’ють ні води, ні світла.

      В твоїх келіях моляться не за спасіння душ.
      І свічки не із воску, дивися… Стікають кров’ю.
      Ти скомандуєш мовчки: «На право і кроком руш».
      Твоя армія вийшла на кола. Тепер нас двоє.

      Достеменно відомий, червоний, аж чорний рай.
      Тільки сіркою пахне. Буденна така міфічність.
      Мефістофель, Люцифер і де в чому навіть Кай.
      Та не з льоду – з гарячих жарин викладаєш «Вічність».



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Римований Щоденник Меланхоліка. Запис №4.
      Кожна краплина дощу – не скасована теза.
      Кожна краплина – підказка, загадка, предтеча.
      Ця достеменно відома, приручена втеча
      У задзеркалля холодного срібного леза.

      Я залишаю страхи, недомовки, образи.
      Біль – тільки спосіб пізнати себе. І не більше.
      Ми вже не тут, трошки далі. І, знаєш, ми - інші.
      Діти незнаної, світлої Сьомої раси.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    82. Римований Щоденник Меланхоліка. Запис №3.
      Забуваємо мовчки. По черзі. Наступний – ти.
      Бо не вмію отак наче пластир – одразу й боляче.
      Ми прощалися, наче грішили: у тиші й поночі.
      Так не можна любити – себе і тебе неволячи.
      Так не можна піти – без останніх німих «Прости».

      Розбивались краплини об землю, а ми об час.
      І Едемський ставав Гетсиманським безжальним садом.
      І до бруку тулилася тінь і шукала розради.
      Її ніч прийняла у імлі засвітивши лампаду.
      Так буває: втрачаєш усе, що ти мав ураз.

      Забуваємо мовчки. По черзі. Наступний – ти.
      Відболіло. Забулося. Пам'ять людська куценька.
      Та колись же зустрінемось. Серце у грудях тенькне.
      Обернешся? Навряд. Я торкнуся тебе легенько.
      Тільки в погляді буде останнє німе «Прости».

      Відповідь Щоденника:

      І будеш ти тільки такою, як хочеш сама.
      Поглянеш на світ по-новому, вдихнеш по-новому.
      Обдуриш печаль і до біса відправиш утому.
      Бо це не кінець, це лиш лютий, а отже зима.

      Сліди на порозі. Його подарунок. Ну що ж.
      Змети їх мітлою і спогади з пам’яті витри.
      Ти знаєш, мала, ностальгія болюча і хитра.
      І так докучає, як днини серпневої дощ.

      І годі шукати його у провулках вузьких.
      А раптом побачиш – пройди і не видай печалі.
      Люби і співай, і живи як захоче надалі.
      І більше таких не стрічай – на кохання скупих.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Римований Щоденник Меланхоліка. Запис №2.
      А по венах не кров, а багряне осіннє листя.
      І якби по аорті ножем, то стекла би соком.
      Ти шукав би у кожній краплині якогось змісту
      І сказав би потому, а добрий же сік… Нівроку…

      Екзальтована ніч ностальгію мені наврочить.
      Я сновида. Пробач. Я боюся тепла і ліжка.
      Я щоночі жива і щодня закриваю очі.
      Якщо хочеш навчу, як до Бога ходити пішки.

      В’ються сходи плющем у самісіньку душу й вище.
      Як не вмієш молитися – просто зачитуй вірші.
      Де вогонь догорів – там зостанеться попелище.
      Там де сміху немає, там чорно і вітер свище.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Римований Щоденник Меланхоліка. Запис №1.
      Забуваємо ревно (даремно) дорогу в небо.
      В цей такий незбагненний такий не банальний космос.
      Десь на вічно-квітучому Марсі вже п’яний Хронос
      Зачинає вогонь і богинь для нової треби.
      Для нової планети бо наша диви конає.
      Змарнували месій і за дівку спалили Трою.
      І назвали життя (так буває зо п’яну) грою.
      Тільки більшість із нас нікудишні актори. Знаю.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.13

    85. Сповідь ***
      І дощі упадуть.
      Кожна крапля, неначе прокляття.
      І розплавиться жовтий пісок. І застигне на скло.
      Пам’ятаю усе, що не з нами і з нами було:
      Ми палили світи, а вітри роздували багаття...

      Що нам крики і плач, коли нас пробачатимуть люди?
      Ми за гріш продавали надію, а віру за три...
      Якщо можеш - прости. напиши. а потому -
      зітри.
      Ми святі інквізитори...
      ми - невблаганно-іуди...

      Нам - прожити і вмерти - таких ще не знала земля.
      Що нам правди таїти? її ми також не пізнали...
      Наче руки жіночі – на горлі шовкова петля.
      Але й того замало…
      Боюся, і того замало…



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Пісок і Вітер.
      Моя ніч, наче голка – тонка і гостра.
      На устах напівп’яне, болюче «Доста!»
      І тепер помирати аж надто просто…

      Серед пилом покритих латинських літер.

      Я тебе забуваю навіки й прісно.
      Хочу болю і щастя, вони ж бо різні.
      Буде втеч невблаганних, повернень пізніх…

      Тільки нас вже не буде. Пісок і Вітер.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Ти (я так хочу!)
      В сонцесплетіння вплітається сонцестояння.
      Ти більше схожий на Бога, аніж на людину,
      Чи на промінчик, осінньої хмарної днини.
      Ти ще не знав ані суму, ні зла, не провини.
      Будь мені другом. Бо я не чекала кохання.

      Він не повернеться тисячі років потому.
      Чорне мереживо вечора впало додолу.
      Двері віднині німі, бо не гримнуть ніколи.
      Навстіж прочинені сплять. Він не був мені болем…
      Просто не був мені… Просто ніким і нікому.

      ***

      В поле піду, назбираю зірок до відерця.
      В хаті своїй почеплю, хай же буде світліше.
      Кажуть, – то добра прикмета, бо світло сильніше.
      Мла відійде і народяться тиша і вірші.

      Ти (я так хочу!) торкнешся руки, наче серця.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Нетутешнє 2
      Вигук і ехо, мов камінь, впаде в Черемош.
      Верхи уверх, і до сонця дістати рукою.
      Згубиться вітер у цій паралельності площ.
      Тихо... Так тихо. І ми в несвідомості двоє.

      Ми нетутешні. Тут кожна гора, мов Синай.
      Щира молитва голубкою в небо до Бога.
      Яблука з дерева Змія тепер не зривай,
      Хай омине нас пізнання, а отже й тривога.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Нетутешнє
      Сонячні промені воском стікають гарячим.
      Нас перешито на захід. Кривавиться шов.
      Зрада - не втрата, принаймні не завжди. Не стачить
      Віскі, щоби пом'янути цю курву-любов.
      Знаєш, так кажуть, що гріх самовбивць поминати...
      Отже, не будемо. Падає попіл і сніг.
      Списані щоки сльозами. І зморшки, мов грати,
      Що не пускають у вічі ні радість, ні сміх.
      Стільки каміння у серці, що годі збирати...
      Хто, недолугий прийде і промовить: Ти є!
      Трішечки крові, ледь більше солодкої вати.
      Все, що заповнює тіло зболіле моє.

      ***

      Все почалось як годиться: цукерки і квіти.
      Далі по плану: портвейн, сигарети і гума.
      Я на межі твоїх імпульсів, болю і струму.
      Ти на межі мого "Ні" і "І не спробуй зігріти".

      Так виціловував скроні, волосся, обличчя.
      Ніжно-святі, а сьогодні богемно-щасливі.
      Запах... Принади... Кориця і трішечки сливи.
      Стрімко течу в межичасся або межиріччя...

      Слабкість/кохання. Поламано долі і кості.
      Ми не тутешні, бо нас не тавровано сірим.
      Я відпускаю, а отже, іди собі з миром.
      Бо на війну вже не стачить ненависті й злості.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Переходжу на Ви
      Переходжу на Ви. Переходжу межу. Кордон.
      Наша зона відчуження — наша кара.
      У твоє запаролене серце який резон
      увірватися потім чи навіть зараз?

      У твою залогінену душу, на диску C
      Не помістиш любові — бо місця мало.
      Забуваю рамена, волосся, а ще... лице.
      Ми загралися, любий і ми програли.

      Ми так грали... І навіть роз'їхались жартома.
      Повлягалися в койки, напились тиші.
      Схаменулися в грудні, дивися, — уже зима.
      Де ти? Хто ти? І які в тебе нині вірші?

      Або проза... До біса. З всіх ідолів — телефон.
      Пригадай і подумай, то ж файна пара!
      Переходжу на Ви. Переходжу межу. Кордон.
      Наша зона відчуження — наша кара.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Сім промовлянь і сім кроків
      Сім промовлянь і сім кроків - по слову на крок.
      Ноги важкі, наче гріх, та ні краплі покути.
      Знаєш, так важко не спати, ще важче - заснути,
      Там де до радості прірва, до тиші - стрибок.

      Я не забуду. Бо я - це минуле і струм.
      Ти не минаєш. Німіють без дотику руки.
      Падає сніг, ледве-чутно торкаючись бруку.
      Тиша густішає. Сум трансформується в дум.

      Небо втомилося від показних молитов.
      Небо таке всюдисуще. Таке незбагненне.
      Надто банально - потяти загачені вени.
      Значно банальніше - грати з тобою в любов.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    92. Ілюзорність/химерність
      Нині згадала усіх і забула усіх.
      В темній кімнаті густий, всеіснуючий сміх.
      Вечір прозорий, як лід, і холодний як сніг.
      Це ще не дощ, - це весняна волога зі стріх.

      Очі навпроти очей. Цей химерний танок.
      Майже так само до пекла, як і до зірок.
      Нумо, вирішуй, до мене лишається крок.
      Цей поцілунок, неначе цикути ковток.

      Сон-дежавю. Ілюзорності смак на устах.
      Разом із киснем в горлянку вривається страх.
      Вітер до вітру. До праху вертається прах.
      В небі лелеки, а крук залишився в руках.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.31 | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Я – вино без вини.
      І сміюся отак... Бо інакше сміятись не вмію –
      Аж до сліз у розпатлане небо, у вирвані зорі,
      Що отак, наче гудзик з шинелі, чи гречка - із тайстри
      У пахучу траву, у розхристані пристані Мрії.
      Для людей, що не знають фальшивих пустих бутафорій.
      Я – вино без вини. Я Сумна Маргарита - без Майстра.

      Я зкосила полин, заплела у волосся волошки.
      Після прянощів ночі цей день – непотрібна марничка.
      Після ночі із вовком, дратує ця вірність собача.
      Не чекайте, матусю. Я тут залишуся... На трошки.
      Чи на вічно. Мій час – то швидка, незагачена річка, -
      Не убрід і не вплав. Отака моя вдача-невдача.

      Димом рими летять і незримо влітають у прозу,
      Щоб вона заримована в дим, аж тремтіла від сили.
      Щоби знав, не забув ти ні жовтня, ні сну-розмарину.
      Треба пальця вколоти, інакше не видушу сльози,
      А безслізне прощання - це кров, без ножа поза тілом,
      Наче лестощі в очі і вистріл по підлому – в спину.

      Бо прощаючись ми розставляємо крапки і коми.
      Бо прощаючись ми розуміємо – щастя зникоме.
      Бо прощаючись ми програєм/забуваєм і тонем
      У занедбаних хвилях густої і вбивчої втоми.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Зимове
      Впала я… Мене, скошену сумом і зрошену ніччю,
      Залишили лежати отак горілиць, просто неба.
      У мені переламані мрії, потрощені руки і ребра.
      Ця беззвучність гірка. Нерухомість незвична.
      Проросте насінина-сльоза не на радість і втіху.
      Просто так – на поталу, інакше рости не уміє.
      Вип’є морок корінням, забуде про сонце-надію,
      І застигне у стеблах вода, буде темно і тихо.
      Бо зима, бо хурделиця виє, немов сіромаха...
      Пазурі увіп’яла в моє завіконня і тишу.
      І густі, наче кров, видихаються болісно вірші,
      І для мене натхнення тепер обернулося страхом.

      ***

      Хотілося з мосту у воду, та річка - лиш лід.
      У жмені пігулки, ех, трясця – одні аскорбінки.
      Від тиску і думки у чашці шипшина і глід,
      У серці – зима, і у ньому ж себе половинка.
      Чому половинка? Бо решта на все і для всіх.
      І сили нема, і натхнення, як бачиш – немає.
      Ридати... Ридати... Сльоза замерзає на сніг.
      Бо сказано: січень. І біло... Ні краю, ні раю.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Амур
      Слово навиліт проходить крізь тишу.
      Хлопчик-Амур, що печальний напрочуд,
      Мовчки опустить заплакані очі.
      Зрадив себе і призвання. Що гірше?
      Хлопчик втомився і чути зітхання...
      Лук об коліно. Дитя Афродіти,
      Дуже болить? Отже, мусить боліти.
      Хлопчик пізнав, що за штука – кохання.
      Стріли тупіють у кухлі із пивом,
      Ця платонічність така не практична.
      П'яний Амур, ех, картина незвична.
      Сивий Амур… Вже не вірить у диво.
      Муза обрала собі Аполона,
      Що їй Амур? Він же хлопчик, не більше…
      Слово навиліт проходить крізь тишу.
      Сльози і кров – однакОво солоні.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Навіяне Осінню.
      В кожного Осінь своя і неволя – своя.
      Як ми любили і падали в листя багряне…
      Нам ще не снились харлеї, Берлін, автобани.
      Нам ще жилося і дихалось вільно. І я
      В джинсах стареньких, прозора й на диво легка.
      Мріяла, снила… І ти був моїм капітаном.
      Вітер в обличчя. Твоя на плечі рука.
      Отже, ти поряд і рано лизати нам рани.
      Урбаністично. Банально. Гараж і пальне.
      Джинси юнацькі, мов прапор, усе я здаюся.
      Ти зупинився, отак відпустивши мене,
      Хоч і продовжував жити як звиклось – у русі.
      В кожного Осінь своя і неволя – своя.
      Так, ми любили і падали в листя багряне…
      В нас це було: мотоцикли, Берлін, автобани.
      Ти загубився, а я як і вчора – Я.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Вітер not протяг
      Ти замовкаєш, бо звук тут persona non grata.
      Ти не шукаєш, а отже, тепер я одна.
      Надто свята, серед цього розпусного свята,
      Надто висока між нас виростає стіна.
      Хочеться вітру, бо протяг – ручний і без тями
      Я відкриваю вікно і ступаю кудись…
      Небо, мов кров. Бо солоне й гаряче так само.
      І так само тече по долонях. Дивись…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Місто-дуча і сум-цикута.
      Римувати тебе із відчаєм,
      А як ні - то себе із пусткою.
      Ніч впаде, як годиться — хусткою,
      Або коцом. Такі вже звичаї:
      Якщо любиш, то будеш плакати,
      Або вити, як вовк при місяці.
      Тільки зорі у небі бісяться...
      Що їм бідним: світити й падати
      У долоні трави пахучої,
      У бажання земні закоханих.
      Нас з тобою таки непроханих
      Не чекали над містом-дучею.
      Не світи мені сонце вірою.
      Серце-камінь. Душа безликою
      Стала поночі. Буде ліками
      Сум-цикута. До денця вип’ю я.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Вогонь.
      Ти заглянеш у вічі. Така вже вдача:
      Не спитаєш ні слова, зчитаєш все що
      Я хотіла сказати/змовчати. Легше
      Вже не буде ніколи. Та ні. Не плачу.
      Просто небо упало дощем під вії.
      Аж синці поробилися сині-сині.
      Ти і я – паралелі пунктирних ліній.
      Я без тебе – вогонь, що поволі тліє.
      Я й з тобою вогонь... Обпечу і страчу.
      Засміюся. Дивись – спалахнула тиша.
      Наковтаюся диму і будуть вірші,
      А як віршів не буде, то й прози стачить,
      Щоб тобі розказати про дивні снива,
      І про те, як гірчить мені в роті слово,
      І про то, що в очах твоїх кольорово,
      І про те, як збирала не зорі – сливи.
      Ти заглянеш у думку. Така вже вдача.
      Я замовкну. Ти знаєш, усе що мала
      Розказати/змовчати. Я так чекала…
      Будуть вірші, а ні то і прози стачить.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Втома. Кофеїн. Риба.
      Обдуриш втому. Доза кофеїну.
      І обкрадеш себе на сон чи два.
      Де на підлогу скрапують хвилини
      За мить до смерті проросте трава.
      За мить до смерті… Чи за смерть до миті?
      В куточку тіні, а куток в пітьмі.
      І дні – вино, до ночі жадно спиті.
      Нам порожньо. Нам вузько. Ми німі.
      Як риба, що пливе за течією,
      Та хай би проти. То таки пусте.
      Була твоєю. Ні! Була своєю.
      Я сплутала де грішне, де святе.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Осіннє
      Ранок без нікотину.
      І за вікном вона.
      Жовта така, аж хвора.
      Дотик її руки холодом обпікає.
      Клени. Полин. Стіна.
      Листя, мов циганчата, з саду і навтьоки

      З димом і ген за вітром.
      Хочеш? Біжи, лови.
      Я залишаюсь в жовтні. Жовта, аж золота…
      Тут де окрім: "упали", більше нема новин.
      Радість – меланхолічна.
      Радість давно не та.

      Ти зачаруєш снігом. Він же не тане… Ні.
      Надто холодна вдача.
      Надто вогонь скупий.

      Ти посміхнувшись, келих повний даєш мені.
      Що це? – питаю. Щастя, то ж не вагайся, пий.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Сон
      Ти - це іще ненаписана цифра чи літера.
      Слово, що досі у роті мені гірчить.
      Ти повертаєшся завжди. Лише вночі.
      Сходиш з орбіти Венери, Землі, Юпітера...

      Щоб увірватися зіркою, чи кометою,
      Впасти у ноги, запасти в мої думки.
      Світла торкнуся, гадаючи, що руки.
      Час витікає сумною густою Летою

      З вчора у північ. І тіні повзуть неквапом.
      Стін вертикалі. Проекції кроків на
      Небо осіннє, де манна – лише мана.
      Падає вечір, мов кішка – на чорні лапи.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. Мозок. Гарячка. Повія. Театр. Речення.
      Стеля – константа у формулі мого карцеру.
      Очі звикають. Не прагнуть пейзажів інших.
      Стіни вібрують. Я глибоко чую. Пальцями.
      Бути німою напевне було б простіше.

      Сум – оболонка і ролі, як карти – мічені.
      Тіні лякливі, неначе сіренька зграя
      Мух чи метеликів. Ти позираєш знічено.
      Граємо в смерть? Я постійно із нею граю.

      Нумо по три. Порахуєш, докинеш вірою.
      Кресли майбутнє. У поміч: вода і вила.
      Знаєш… До біса! Я пташка. Я прагну вирію.
      Ставки смішні. Простягаю до Неба крила.

      Небо пече. І воно не пробачить зречення.
      Ультрамарин витікає дощем на місто.
      Мозок. Гарячка. Повія. Театр. Речення.
      Зібгана постіль. І я – догоріле листя.

      Попіл над містом. І присмак у роті – попелу.
      Жменьку у воду, а решту тобі під серце.
      Так ми любили. І все зруйнували зопалу.
      Пристрасть – полин. То ж цілуй мене ще.
                                                                              Минеться.




      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Слово біль і дим...
      Петлю, або краватку (біс із цим)
      Вузлом химерним на тендітну шию.
      Ти видихаєш слово, біль і дим –
      Одвічна тризна. І ледь-ледь сіріє

      Безсоння під очима. Руки. Рок.
      Але і тут про музику вже більше,
      Аніж про долю. Знаєш, до зірок,
      Вже набагато ніж до мене ближче.

      Ти пальцями торкаєш парапет.
      Вода аж чорна і на серці – чорно.
      І до розв’язки – пачка сигарет,
      І трохи віски. І в обійми сонна

      Прийме ріка. Стрибок. Стрімкий політ.
      І майже птах! І близько так до... Раю.
      Вода аж чорна... І зникає слід.
      Лиш кола по воді пішли. Світає...



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    105. Іграшкове2
      Ми просто солдати. Ні, радше солдатики з олова.
      Тверді, але все ж іграшкові. В коробках по п’ять.
      Ми граємо в страх, у війну, доки діти ще сплять.
      Ламаються руки, гвинтівки, і губляться голови.
      Солдати не падають, гинуть десятками стоячи,
      Неначе дерева, в Касоновській п’єсі. Без сну
      Стоїть на полиці красунечка - лялька. Їй боляче
      На цю небезпечну й таку іграшкову війну
      Пустити солдата. І серця для болю так мало.
      Інакше не можна. Солдат без війни – сміття.
      І плавиться олово. Подих-метал-життя.
      Сержанти, майори, полковники і генерали.
      Картонних коробок. Прокинулись зранку діти.
      Полиці порожні.
      Дитяче сумне лице.
      Так треба. Війна тимчасова. Минає все.
      Солдатам набридло. Вони захотіли жити.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Знаєш, так склалося: люди – хронічні роботи...
      Знаєш, так склалося: люди – хронічні роботи...
      Я ж недобитий романтик в добу інверсії.
      Я ігнорую інстинкти, закони. Скоро ти
      Теж відречешся від мене шляхом сугестії.
      Мілко в зіницях і в’януть веселки. Лезами
      Креслю на шкірі прості, тривіальні істини,
      Ми не хворіли ми просто були тверезими.
      Нас не розстріляно просто отак залишено.
      Поглядом в небо. Думками тепер даремними.
      Нас повкладали, рядками неначе овочі,
      Щоб проросли вже інакшими – просистемними.
      Тих, хто прогнив закопали у ями поночі.
      Потім ми виросли. Дехто пішов до „правильних”.
      Дехто лишився. Лопатні рубці ховаючи.
      Щоб там не сталося, роботи не зламали їх,
      Хоч і привили бажання померти. Гаряче
      У божевільні на розі Лихої й Тихої.
      Крила в сорочку і руки слабкі за спиною.
      Знаєш... Я дуже хотіла побути втіхою...
      Знаєш... Я дуже хотіла побути сильною...

      ***

      Поміж городини, знаю тебе знайду я.
      Спробуєм знову. Змайструємо хатку-глечик.
      Будемо діток ростити. І все спростуєм:
      Наше минуле, лопати та інші речі.
      Потім навчишся читати по-між рядками...
      І прокленеш і мене, і моє писання.
      Скажеш, яка я хрінова дружина/мама.
      Просто не вмію я грати в таке кохання.
      Ти не повіриш... Закриєш себе і двері.
      Речі-валізи-прощання. Тепер ми квити.
      Вечір розлився на небі – „Кривава Мері”.
      Вибач, що так не уміла тебе любити.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    107. ........................
      Не вінчаний – відплаканий колись...
      Здавалося б забула, відболіла,
      Чи відхворіла. Як благала: снись...
      А ти не снився. Боже, скільки діла...
      Забути, відпустити, то ж лети!
      Або й самій за вітром полетіти,
      Але чомусь у кожнім вітрі ти...
      І "замерзають на морозі квіти"
      І ягоди любові. Це зима...
      Така суха, байдужа... Сумом сипле.
      То ж зачиню вікно. Тепліше. А
      Зелений чай із липою і липнем
      Хоч запахом хоч спогадом мене
      Врятує від гарячки чи застуди...
      Зима не вічна. В березні мине.
      То ж я забуду, впевнена: забуду.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.31 | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Строкань Юрию
      Отсентябрит. Накроет снегом, льдом и льном,
      И не болит. И слишком сыро за окном.
      В прихожей дым, и в пальцах греются ключи,
      Кухонный блюз. На кухне куришь и молчишь.
      Ни вожаков, ни стай, ни сук. Ты просто волк.
      Один. Лишь ночь, хотя какой от ночи толк.
      Не плачешь. Нет. Лишь только воем греешь ты
      Не горло – кровь. Мирской презренной суеты
      Не знал. Не жил. И жалость только лишь порок.
      Ты был, ты выл. Ты просто одинокий волк.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    109. ......................
      І ширився сумнів півколами по воді
      Свідомості. Страх налипав на думки і на мрії.
      І снили ліси падолистом стрімким тоді,
      Коли я ще була не землею, а листям. Сіє
      Прямо в серце дощем, проростає полин-трава
      І коріння журби розриває мене надвоє.
      Тут ще кволо сміюся, ще дихаю і жива,
      А ось тут попрощалась з тобою (читай: любов’ю).



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. Невтішно-жива
      І колись ти обтрусиш похмільну пилюку і сон,
      І притулиш порізані нервами пальці до скла,
      Що стікає дощем по ту сторону світла.
      Втекла
      Твоя музика.
      І не завважить старий камертон
      Ні вібрації ночі, ні щему сердець у тиші,
      І годинник дванадцяту б’є,
      і скляний черевик
      Розбиваєш на сходах.
      Усе як чекав і як звик.
      Все так просто, аж смішно.
      Ти блазень.
      Отож і сміши!
      Не мене...
      Я давно Несміяна.
      Забудься. Забудь.
      І впади, і розбийся, мов крапля дощу – на чоло.
      А не зможеш, то смійся над тим, що з тобою було.
      Наді мною посмійся, а інші поплачуть.
      І в путь
      Проведуть, не помітять, що досі невтішно-жива.
      Це не хмарами небо, - це круки своїми крильми
      Перекреслили світло.
      Життя перекреслили.
      Ми
      Тільки тіні, що зникнуть опівдні.
      А свято трива...



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. ............
      Ти писатимеш щось, про Іспанії, Рими, Валгалли.
      Зрештою, це все пусте, ти не був там. На щастя.
      А я допиватиму чай, чи коньяк. І якщо мені вдастся -
      Забуватиму запах матраців, на яких ми так радо стікали

      То мовчанням, то криком. На яких ми чекали,
      Доки ранок скінчиться й цигарки в перемішку із сексом.
      Твої погляди, рухи і страх поміж речень з підтекстом.
      Затуляючи рота цілунком, боявся, щоб я не сказала:

      Забирайся до біса. Я награлася, любий мій. Доста.
      Ця трава проросте вже не хлібом, а тільки видінням,
      Симбіозом дедукцій/індукцій, а потім прозрінням.
      Ти розгублений, мачо? Запий мене спиртом. Це просто.

      Я вдихатиму спокій чи опій. Свої леза поїтиму кров’ю.
      Це так легко, дивися. Та ж ні. Тобі прагнеться Риму,
      А ще рими і слави. В обійми: не шльондру, а приму.
      Я не згодна, мій Цахесе, я залишаюсь собою.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    2. Марення божевільних
      Ти пуста. Ти – це північ і страх.
      Тільки шепіт ледь-ледь шелестить
      На сухих, як пустеля устах.
      Де між вчора і болем лиш мить.
      Де між рук виростає стіна.
      І так боляче пальцям. І ніч
      Не врятує, а тільки засне.
      Ми з тобою – потік протиріч,
      Що з’явився із тисячі „Не”
      І півсотні „Ніколи”. Весна?
      Ні. Ще рано. Ще зим, холодів,
      На шовкових хустинках червоних краплин
      Від сухот і розталих снігів.
      І відсутніх тому і невтішних новин,
      І сорочка на грудях чомусь затісна,
      І кімнатою Лета тече... Як тече!
      Забуття заливаєш в горлянку. Тепер
      Вже все рівно і Янгол сіда на плече,
      Щоб провести ТУДИ. Ти помер.
      А десь тут, на землі, вже гуляє Весна.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ...
      Від серпня до тебе. Від Вересня до землі.
      Звивисті, змочені в зливах шляхи минають.
      Листя горішнє й торішнє – мої кораблі,
      Що не повернуться в небо. Тепер я знаю:
      Ти не пробачиш цій Осені сліз (чи дощів?)
      Сльози, - це слабкість, а отже і дощ. Я плачу.
      Ти не минав і не вірив, бо ж ти не хотів...
      Я ще не знала, що сили в мені не стачить.
      Червоне і чорне. Пунктиром межа між нас.
      Іней на шкірі – безглузде татуювання.
      Свідки – пусте. Нас засудить і стратить час.
      Ми завинили, бо знали таке кохання.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ...
      Тіні густіють. Десь по кутках, під очима.
      Знову свідомо мовчанням стуляєш рот.
      Тиша важка, але разом із тим – незрима.
      Кров і любов – недолугі, банальні рими,
      Пишеш їх в серце, гадаючи, що в блокнот.

      Ти приміряєш на себе чуже безсоння.
      Хвора. Хронічно. На втому і на життя.
      Так простягаєш до вікон сліпих долоні.
      Мрії болять і думки аж печуть – голодні.
      Кинь їм надію. Нехай уже не скавчать.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Непевне
      Лід не розтане. Зима не мине. Не мене
      Намалює мороз на холодному склі трамваю.
      Не здурію – домрію. А там уже навіть не
      Побоюся сказати, що я тебе відпускаю,
      Ніби пташку, чи змія з паперу (або змію).
      І рука не тремтітиме, зціпивши міцно зуби,
      Розірву павутинку. Ти вільний, шукай свою
      (Чи чужу, чи яку вже захочеш) інакшу згубу.
      І якщо серед хмар, серед прянощів злив п’янких,
      Ти згадаєш мене, як примару (або пригоду),
      Зрозумієш, що в небі немає давно таких,
      Це і буде для мене найбільша винагорода.




      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Захлинаєшся словом „Хочу”...
      Серед сотні реінкарнацій обираєш, де ти – Людина.
      Серце. Нерви. Наверх спідниця, так як вчили: біленький ситець.
      Погляд в очі , а постріл в спину, трошки нижче і я не винна.
      Ти як завжди шукаєш вихід у трьох дюймах німої криці.

      Ти як завжди не прагнеш істин, та й тверезість тобі не личить.
      Ти зализуєш рани, часом ще конверти листів навзаєм,
      Ти хронічно шукаєш смерті автобаном у потойбіччя,
      Занотовуєш у щоденник: „Ніч – агонія перед раєм”.

      Загортаєшся в крила-втому, засинаєш під фугу вулиць.
      Крем маскує страждання вилиць, не за сонцем, але цілунком.
      Захлинаєшся словом „Хочу”. От би весни вже схаменулись
      І минули. Ти хочеш осінь, щоб була не труною – трунком.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Нотатки мандрівника
      Доля зав’язує шлях у химерний вузол.
      Потяг – намисто з веселих й сумних історій.
      Скоро зійду, або з рейок, або вже з глузду.
      Світ перетято нитками байдужих колій.

      Важкість прощань і плацкартні легкі розмови,
      Тамбурна тиша, в тремтячих руках блокнотик,
      Списаний віршами, болем. Згадаєш знову:
      Як це відчути востаннє тепло на дотик.

      Вільно спливають вокзали, міста, години
      Десь за вікном і усе це таке мізерне...
      Постіль таврована прагне торкнутись спини.
      Тільки тобі не заснути тепер напевне.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.31 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. Море
      Море злизало пісок і снодійну втому.
      Небо чорніє, ось ось і униз зірветься.
      Літо пісне, а от осінь таки із перцем.
      Вітер у герці забутих фальшивих терцій...
      Радість і сум як туман, або дим – зникомі.

      Ми так хотіли іти по воді. Тонули.
      Вірили в рай, а у Бога чомусь не сміли.
      Так опадали, мов листя пожовкле – крила
      Янголів Осені. Стачить твоєї сили,
      Щоб відпустити і стерти моє минуле?

      Сутінь солона тулилась до рук. Мовчали.
      Про неминуче, про вічність до болю знану.
      Ніч цю приймали, неначе небесну манну.
      Димом просотану й дивом. Німою стану.
      Щоб не сказати... Бо слів для любові мало.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. .......
      Да, люблю! И да, безумно!
      После горечи утрат
      Рвется сердце семиструнно
      То ли в рай, а то ли в ад.

      Будет полною луною
      Ночь глядеть в твои глаза.
      Нежность робкою волною
      Нас накроет. Бирюза

      Волн морских ласкает берег
      И упруго льнет к ногам.
      А зоря – цветущий вереск
      Распускается. И нам

      Ветра мало для дыханья,
      Он все стихнуть норовит.
      Море дарит обещанья
      Не покоя, но любви.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Коньячно-сніжне
      Не підозра у зраді, не світ, не півсвіту – зима
      Поміж нас розсипалася снігом, вростаючи січнем.
      І в очах вже не сонце – солоний, холодний лиман.
      Лихоманить цю ніч. І кімната до болю незвична,
      Бо пуста і холодна, як пляшка із-під коньяку,
      Бо ж вона апріорі недовго стоїть недопита.
      На безслів’я і тиша на втіху. Спиваю гірку
      тимчасовість, розбавлену сумом і несамовито
      рветься вітер до хати, і снігу давно намело.
      Відболіло мені, відбілило мене, відшептало.
      І парує теплом, в казанку закипає зело.
      Зачарую тебе, заморочу бо надто вже мало
      Твоїх слів ні про що, поцілунків палких про любов.
      О, мій лицарю, (кате?) життя в казанку закипає.
      Ти вже любиш? Скажи. Але ні. Я не хочу розмов.
      Просто встань і прийди, я давно вже на тебе чекаю.




      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Ю.Б.
      І спраглі долоні торкалися тіла. Півслова
      палкого зізнання, мов яблуко падало в тишу
      Легку і прозору. Дотліло небес попелище.
      Це ніч народилися. Ми народилися знову
      Із місяця світла, молитви Того, що все знає.
      І дві половинки ураз воз’єднались у ціле
      Одне і єдине. Відтак, проникаючи в тіло
      Вогонь вже не пік, а лише зігрівав. І до Раю
      Подати рукою, чи мовчки торкнутися серцем.
      Не любощі стихли, – це ніч вже відходить за обрій,
      Ховаючи в плащ міріади любовних історій.
      І Хтось прочитавши їх тихо у вуса всміхнеться.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Мирославі Меленчук (твоя Осінь буде ще не скоро)
      Ніколи ти не виростеш із літа,
      Моя пастельна дівчинко-тепло.
      Серпневим вітром пещена, зігріта,
      Тобі у серці снігом не мело.
      В твоїх очах не зорі, а волошки,
      Співай і смійся! Дівчинко-тепло,
      Хай навіть сумом стисне серце трошки,
      Тобі у ньому снігом не мело.
      Така прозора й чиста, наче річка,
      І непостійна також. Біс із цим!
      Для когось щастя – тільки гарна звичка,
      Яке мине, як з білих яблунь дим.
      То ж смійся, моя дівчинко із літа,
      Бо ж осінь підкрадається вужем,
      Бо все мине без вістки чи привіту,
      Бо Осінь вже надходить. Близько вже.





      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Вітряно-листяне
      Падало небо периною зливи. Ми –
      З дерева листя. Отак летимо... Кудись.
      Ще пам’ятаю, ми також були людьми.
      Так ми кохалися, вірили і клялись.
      З дерева листя... Дві гілочки – дві душі.
      Як не забути, не втратити вічність (мить),
      Нас розлучають не потяги, ні, – дощі
      Й вітер, що нас підхопивши на схід летить.
      Прожилки-вени, у них вже не кров – вода.
      Тихо вальсуємо, пошепки раз-два-три.
      Дихаєш, плачеш? Та ж горе нам не біда.
      Сльози-росинки легенько з щоки зітри.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    14. Всім тим, з ким прощалася/останні краплі минулого
      Як рана припікається вогнем, -
      Так серце припікаю сивим сумом.
      Слова прощання б’ють, неначе струмом,
      Слова прощення падають дощем
      В холодні руки. Ти ще тут? Мовчи.
      Півподихом не розбуди мовчання.
      Сентенції, прелюдії, повчання
      Нічого вже не варті. Просто чи
      Забути зможеш? Так? Ну що ж. Прости
      За мій неспокій, спокій, навіть зраду
      Себе самої. І нема розради,
      І радості. Ти спалюєш мости.
      Заради Бога, це ж банально це...
      Давай як всі: „Прощай і будь щасливим!”
      І зореточить ніч, і пахнуть сливи,
      І ти ховаєш знічене лице.
      Сухим цілунком шкіру обпече
      Твоє прощання. Може ще... Колись.
      Не треба. Досить. Тільки часом снись.
      Остання слабкість: руку на плече...



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Нам з тобою...
      І прокинеться ніч, і нечутно сковзне із плеча.
      Поцарапана спина зірками і трішечки сіном.
      Якщо хочеш – люби, та до себе мене не привчай,
      Якщо хочеш забудь, - тільки ж клин вибивається клином.

      Віхрестись від людей. Залиши цей прокурений світ.
      Тут у мрій і у муз невблаганно виколюють очі,
      Щоб не бачили світла, не спрагли за небом. Болить
      Мені тиша земна. Я для тебе такої не хочу.

      Це для них... Нам з тобою небес незагачених шир.
      Якщо можеш, - лети у Валгалу на крилах Валькірій.
      Цим забрехлевим одам і лестощам ницим не вір!
      Нам з тобою не дихати пилом в буденності сірій.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Літо нудне і солодке, немов варення...
      Я не просила... А ти не хотів, не вірив,
      Що і наосліп впізнаю тебе, бо я
      Тут серед тисячі вулиць і сотні видив
      Бачу і чую єдине – твоє ім’я.

      Видихну ніч і долоню накриє ранок.
      Надто гаряча... В мені закипає світ,
      Сотні галактик... Кидаю у тіла дзбанок,
      Вересня жменю, не шкода. Нехай кипить.

      Снись мені часто, частіше дивись у вічі.
      Ледве торкайся чи вітром, ачи дощем.
      Ця непостійність мій спокій німий калічить.
      Я не просила, бо я не забула... Ще...

      Літо нудне і солодке, немов варення.
      Літо – пора ошалілих від спеки мрій.
      Я не просила бо знала: моє натхнення
      буде на шкоду тобі та й мені самій.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Ми/щасливе
      Поцілунки – терпке вино, що тече безсоромно тілом.
      Причини-но вікно бо трохи я соромлюсь німих зірок.
      Щоб не заздрили, нам – шаленим, не світили промінням білим.
      Поміж сном і міфічним щастям – ми з тобою хисткий місток...

      Дотик – вибух палких фантазій. Шовк обіймів спадає. Більше
      Не пручаюся... Що ти, що ти! Забирай і до дна спивай.
      Десь за вікнами вітер свище. Дощ любовно на вікнах пише,
      І римує тебе до мене, і відходить за небокрай.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.44 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    18. Дощить...
      Ніч важка. Аж видавлює шиби і проситься в дім.
      На мовчання зривається крик. Не приходь. Не пущу.
      У порожніх кімнатах без вітру без втрати і змін
      Не молюся, німію і прагну затято... Дощу.
      Не приходь. Мої рани іржавіють. Небо палке.
      Воно рветься на хмари і падає клаптями вниз.
      Я – земля. Я – трава. Я ловлю це натхнення терпке.
      Я стою на межі, де між мною і болем – карниз.
      Де між мною і небом – стрімке роздоріжжя вітрів.
      Я торкаюся скронь, я тамую вогонь і блакить,
      Що по жилах бурхливим потоком тече і напів
      Розривається колір. На чорне і біле. Дощить....



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. ....
      Дивишся в дзеркало, врода давно не та.
      Погляд ясний, що не знав ані сліз, ні диму.
      Пишеш про вічне, чіткі добираєш рими.
      Майже безгрішна і мабуть таки свята.

      Так і несеш (чи то тягнеш) крізь все життя
      Цноту. Скажи, чи була ти колись щаслива?
      З тілом непещеним сорокарічної діви
      Досі не зваблена й чиста немов дитя.

      Графіком строгим, безжальним календарем
      Ти витісняла любов – заборонену зону.
      Хоч ти й любила вітчизну, батьків, Кобзона
      Шалу не знала, самотність була тягарем.

      Губи неспиті, у ліжку завжди одна.
      Руки, що пестили тільки себе і струни.
      Досі тримаєшся? Брешеш собі: „Не сумно,
      Маю усе, самотність лиш данина

      Богу, собі і комусь там іще". А чи
      Варта ця гордість щасливих очей і сміху?
      Що ж ти не плачеш? В кімнаті до болю тихо.
      Дзеркало в друзки. Воно ж бо німе – змовчить.



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.44 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    20. Я не буду...
      Я не буду порожнім ідолом
      На твоєму столі. Прости.
      Я зберусь не думками – силами
      І втечу, і спалю мости,

      І листи, що не кров’ю писано,
      Що в шухляді як у труні,
      Все забуто і все залишено
      Не для мене, але в мені.

      Ми були і були щасливими!
      Надто літо було палким...
      Ми ридали дощами сивими,
      Ми розтанули, наче дим.

      Я тулились до неба поглядом,
      Ти у жмені ловив зефір
      І волосся так пахло солодом –
      Всім законам наперекір.

      Ми літали. Ми впали. Боляче.
      Наше щастя тепер – біда.
      Помирали дерева стоячи,
      Всіх богів прийняла вода.

      Я не буду тобі богинею,
      Та й рабинею, мабуть, ні.
      Я лишуся земною, винною,
      Та кохання лиши мені.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Осенний парк
      Осенний парк и листьями шурша
      Идем вдвоем, рука руки коснется.
      Ты под ресницы ловко прячешь солнце,
      А я луну. И мотыльком душа.

      Во мне трепещет и летит на свет.
      К тебе на свет! Мгновенье – вспыхнут крылья.
      В твоих объятьях ощущать бессилье, -
      Такая сладость. Я шепчу ответ.

      О, да! Твоя! Целуй, люби, кричи!
      Хмельной сентябрь и мы с тобой хмельные.
      Спокойны речи, а глаза шальные.
      Так смейся же! Для грусти нет причин.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    22. ......................
      І не буде нікого, хто взяв би на плечі хрест.
      Це твоя персональна Голгофа – твоє безсоння.
      Ти читаєш молитву, як вирок чи маніфест.
      Ти читаєш цей дощ по обличчях людей. У скронях
      Трошки болю – лиш стільки аби не заснути. Втім,
      Ти була би щаслива побачити сон чи просто
      Провалитись у спокій, до ранку забутись в нім.
      Буде ніч тобі ліжком, а може німим погостом.
      Будуть сни, буде тиша, ти тільки не бійся. Спи.
      Диво-янголи в головах стануть тобі співати
      Колискових або поминальних. І чути схлип.
      Засинай, моя дівчинко, спи і не плач. Не варто.




      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    23. Тополя
      Ці криниці бездонні. Вітри напилися диму.
      Полиновою повінню піниться сиве поле.
      Я мовчу, я вростаю у землю, бо я тополя
      І воронячі гнізда болять мені, наче стигми.

      Сипле град на обличчя, січе беззахúсну шкіру.
      Ані стогону з вуст, тільки вітер гуде у кроні.
      Не співає тополя, бо тишу плекає в лоні.
      Ніжне листя сивіє, стає нежиттєво-сіре.




      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Осінні галюцинації
      Бути щасливою, Боже, яка морока!
      Тут серед храмів цинізму любов плекати,
      Тут, де абсурду панує химерне свято.
      Як вберегти від чужої руки чи ока

      Кетяги ніжності? Небо спишу до денця
      Хмарами, зорями. Вічність – дев’яте коло.
      Пекло не пекло, бо всюди криштальний холод.
      Спогад, неначе дитину, ношу під серцем.

      Сріблом безжурної ночі впиваюсь. Першу
      Вип’ю за сонце, а другу - уже за друга.
      Смерть в ре мінорі, звучить стоголосо фуга
      Осені. Вечір – німий безголовий вершник.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Сursor festina. Sta.
      Лівою.
      Лівою.
      Лунко крокує час
      У м’ясорубку всіх спогадів і минулого.
      Голосом хриплим вигукує совість: „Ату його!”
      Справу закрито.
      Жовта світлина анфас.
      Спогади-листя палають в мені-вогні.
      Цій інтервенції вересня бракне осені.
      Падає тіло, як яблуко в збіжжя росяне.
      Падає тіло...
      Ти знаєш, такі смішні
      Ці поривання приречених жити.
      Ти
      Їх напуваєш водою (а кажеш – винами).
      Шлях прокладаючи в небо крильми і спинами,
      Ти наречеш себе ангелом німоти.
      Плакати просто і радість таки проста.
      У м’ясорубці від сліз іржавіють деталі і
      Ллється вино починається вакханалія.
      Лівою.
      Лівою.
      Сursor festina.
      Sta.*


      Сursor festina.
      Sta.* - з лат. бігом руш, стій.




      Коментарі (38)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Критичне (історія з о. Крит)
      Так і живемо на різних півкулях раю...
      Я тут зимую, складаю сніжинки-миті,
      Воду ношу у благенькім небеснім ситі.
      Ти як і завжди русалок кадриш на Криті,
      Вже лоскотань не боїшся. А я не знаю...

      Більше не можу, а менше давно не вмію.
      Вічна риторика: нащо, відколи, хто ти?
      Смішно до болю тебе забувати всоте.
      Зерна любові у жорнах життя молоти.
      Сили немає та й руки німіють. Мрію

      Про зорепади, пісні. Мов кришталь, – у друзки,
      Ніч розіб’ю і туманом накрию рану.
      Вічна ілюзія, феє моя, Моргано,
      Легко ламаєш мої божевільні плани:
      Жити-чекати. У серці безмежно вузько.

      Скучила дуже... Ненавиджу Крит і море.
      Слухай, коханий, а може таки спочатку?
      Біс з ним, навчуся в’язати тобі краватку!
      Хтось (ще маленький) тебе буде звати: „Татко”.
      Відповідь – в пляшці записка: „Втопився, sorry”.



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    27. Це як втратити розум чи може цноту...
      Це як втратити розум чи може цноту,
      Це як звістка про страту у день весілля.
      Посипаю кохання, як рану сіллю,
      Щоб боліли у спогадах дні скорботи,
      Щоб не сміла забути, або простити.
      Ти давно не коханий, а я не люба,
      Почуття почорніли, як хворі зуби,
      Тільки серце – могила, та й то розрита.
      Замилую дощами спітнілі трави,
      По самісінькі груди ввійду у жито.
      Скільки нами прожито, убито, спито?
      Але досі не знаємо: Бог, лукавий
      Посилає нам радощі, горе? Гори
      Догоряють у світлі заграви. Хочеш? -
      Повернуся до тебе, як сон чи пошесть,
      В цю блаженну (чи прокляту?) жовту пору.




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    28. Примара
      Пальці легкі, як метелики, тіло – ефір,
      Злизую крапельку сну із розбитої чаші.
      Роздуми типу: так треба, це навіть на краще,
      Я заримовую, ніжно кладу на папір.

      Ти мене любиш. Зі мною блукаєш у сні,
      Я притискаюсь до щік і згортаюсь в долоні.
      Тепло і сонно і висохли ріки мінорні.
      Ті, що так часто з очей. І обійми міцні

      Тіла твого - дивосвіту. Питаєш мене
      Хто я така, і чому мовчазна, таємнича,
      Знаєш мені (як примарі) усмішка не личить,
      Я тільки промінь, лиш мить, що невдовзі мине.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Ми з тобою/Повернення до життя
      І чому в мого тіла така коротесенька пам’ять?
      Забуваю цілунки і пристрасть юнацьких обіймів,
      Як тіла заплітались у вузлик до надцятих півнів,
      Але мабуть так краще... Бо спогади надто вже ранять.

      Ми заручники болю, що нами ж придуманий. Вічно
      Ілюзорно-пісочні у мріях будуємо замки
      Лиш для того, щоб їх зруйнувати та їхні уламки
      Берегти біля серця - леліяти радість міфічну.

      Трагіфарс на дві дії. Тож смійся, і годі істерик!
      Бо таких не згинають, не ставлять таких на коліна.
      Ми з тобою із тих, хто плекав виноград на руїнах.
      Ми з тобою із тих, що відкрили півсотні америк.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    30. ...
      Крони – вінець коріння,
      Ти – невідомий плід,
      Радість моя осіння,
      В травах зникомий слід.
      Ключ журавлів у вирій,
      Так забувають нас...
      Збутися дано мрії
      Тільки єдиний раз.
      Жовтий кораблик листя
      Пада в долоні і
      Вулиці сіроміста
      Горнуться у мені.
      Вулиці-сіромахи...
      Люди, серця, вітри.
      Котиться з неба-плахи
      Сонце. Тепер зітри
      Спогад з жорсткого диску.
      Вправне швидке „Delete”.
      Межі – пунктирна риска...
      Межі стирати слід.
      Пахне чебрець і м’ята
      Спокою, дійсно ти?
      Швидко скінчилось свято,
      Встати і геть піти.
      Тут у бридкім дурмані
      Зник силует небес.
      Все ж таки ми останні –
      З втратами, або без.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. З надією/банально
      Ти – мовчазний і тихий,
      Я – серед літа сніг.
      Ти – моя ніжна втіха,
      Я – твій найтяжчий гріх.
      Каятись будеш завтра,
      То ж не шкодуй, люби!
      Впала хрестова карта,
      Мов данина юрби.
      Погляди. Злість. До біса!
      Знаю одне: люблю.
      Гостряться срібні списи
      Заздрощів і жалю.
      Бог ти чи демон? Милий...
      Бачу в твоїх очах:
      Янгол полоще крила.
      Тане прогірклий страх.
      Буду вогнем чи річкою,
      Холодом чи теплом,
      Тільки не буду звичкою,
      Тільки не буду сном.
      Вітром у мушлі, маревом,
      Стрілками, що на схід.
      Буду відьомським варивом,
      Пити, котре не слід.
      Буду гіркою вишнею,
      Буду терпким вином,
      Буду святою, грішною...
      Тільки не буду сном...



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    32. Банально/сумно
      Божевілля – пусте, але пахне німою іржею,
      Що, отак, безпросвітно вкриває солоні слова.
      Полинові дощі поміж нас проростають межею
      І ріка полохливого вітру в повітрі сплива.

      Бур’яном поростають стежки, де ми двоє ходили.
      І немає кому верболозам співати пісень,
      І теплом наших тіл не зігріті базальтові брили
      Біля Озера Мрій. Вже не ми зустрічаємо день

      На мостах із вином... Розучилися жити сьогодні,
      А натомість навчилися жити минулим гірким.
      Простирадла незім’яті... Боже! До болю холодні...
      Все пішло, як за вітром вогню догорілого дим.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. ....
      Твої сни, телефонні просякнуті липнем розмови
      (Де незмінне: „Люблю” і у відповідь тихе: „Я знаю”)
      Вже забуті давно. І думки, як вороняча зграя...
      Ти приходиш у снах на вершину святого Синаю
      І питаєш, і просиш. Чомусь не почувши ні слова,
      Ти ненавидиш літо, вокзали і колії. Коле
      Все частіше лівіше у грудях, пітніють долоні.
      Констатація болю – віршована куля у скроні.
      Твоя ніч, ніби киця калачиком на підвіконні,
      А світанок приходить тупим нестихаючим болем.
      Під подушку ховаєш прощанням порізану мрію.
      Обіцяєш, що час – це найкраще із ліків. Минеться.
      І вона тобі вірить, і час випиває до денця.
      Цілу жменю пігулок для свого шаленого серця
      Ти ковтаєш. Бо лікар підпилий сказав: „Аритмія”.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Другу
      Падаю в ніч, як у воду листя.
      Дивишся в очі, у кару глиб.
      Цілиш у душу, диви не схиб.
      Падає тінню досвітнє місто.

      Вічність до суму і крок до тебе.
      Міцно тримаєш? Гаразд, тримай.
      Стрімко злітати за небокрай
      Крилами креслити аркуш неба.

      Стрічка на очі. Життя наосліп.
      Цвинтарна тиша. Дві пари рук
      Мовчки сплелися. І серця стук
      Рветься шалено, неначе постріл.

      В тишу-каміння. Могильні плити –
      Свідки єдині побачень . І
      Тут серед вічності ми одні.
      Жити чи вмерти? Таки любити.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Ядерна ніч
      Ядерна ніч вибухає щоразу дужче.
      Як в саркофаг, загортаю у попіл мову.
      Хочеш, забуду?
      А хочеш, згадаю знову?
      Те, як ховали у сніг обгорілі душі.

      Ядерне літо.
      Зима?
      А було спекотно...
      Воду цідили, а та зі смаком урану.
      Хвиля ударна, імпульс магнітний.
      Рани
      світлом стікали.
      Модерні брудні полотна

      (Бинт, радіація).
      Мрія – зелене поле.
      Морфій від болю, спогад невиліковний.
      Сон – це каміння... біле, важке, коштовне.
      Дихаєш.
      Кисень легені приємно коле.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Останній світ
      Я печаль свою плавлю у сірий байдужий метал
      І вкладаю його у думки і вуста твої. Злитками
      Він летить до землі і в садах пагониться решітками,
      Зло-травою холодною. Тихий іржавий фінал
      Наших мрій і зізнань. У свинець переплавлено шал
      І тече по траві, як туман світанковий бетон...
      Ліхтарі проростають, асфальт розриваючи болісно.
      Руки світу жилаві вкладають нас в тишу і порізно
      Вітражі викладаємо дротом колючим. Кордон.
      Наші візи недійсні. Вдихаємо мирно озон.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": --

    37. І коли все пройшло...
      І коли все пройшло, і немає ні менше, ні більше,
      І похмілля щоранку нагадує: досі жива,
      Поцілунки сухі, як серпнева пожовкла трава,
      Сіра фальш опадає, мов пил, на малюнки і вірші –
      Я іду у схвильовану сутінь магічної ночі,
      Розмовляти із Місяцем, мудрим нічним казкарем,
      Що на струнах осінніх палке затискає баре
      І сріблястим промінням знеболене серце лоскоче.



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 5.43 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    38. ...
      Поблизу собору Петра і Павла
      в червні 1941 року НКВД розстріляло
      біля шести тисяч в'язнів Луцької тюрми.


      Собори душ в німому риштуванні
      Байдужості. Іржавим цвяхом біль
      По кісточки. Журби зелена цвіль
      На стінах перетлілого чекання.

      Старих бійниць розкриті настіж очі.
      Обрáзи тліють. Образи чужі
      У вірші заженуть немов ножі,
      і мов корону одягнуть карочу*.

      Собор душі звільню від риштування
      І словом від стіни відчищу цвіль.
      Мого натхнення височіє шпиль,
      Вростаючи у небеса пізнання.


      * високий циліндр з паперу,
      на якому зображувались фігури нечистої сили
      і який одягався під час аутодафе на голову
      приречених до страти на вогні




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.2 | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Покер долі
      І серце моє із твоїм у невикритій змові,
      Та слабнуть обійми і погляд зривається ниць,
      І щось невловиме... Печаль доторкнулася лиць,
      І хвиля байдужості змила ескізи любові,
      Які малювало життя аквареллю. Не хочу...
      Коньяк недопито і шал недопито сповна.
      Нас осінь звела, а тепер розлучає весна,
      І ангел хранитель ховає заплакані очі.
      У покері долі занадто пікової масті,
      І знов перебір, і колода помічених днів
      Летить зі стола піднебесся. Цього ти хотів?
      Програла. ПлачУ, на кону було крадене щастя.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Півсвіту під свиту...
      Півсвіту під свиту, а світ помістився у жменю,
      І стелиться шлях у тумані, немов в молоці.
      За чубом чорнявим заховані очі зелені.
      Мандрує хлопчина, спокуса його – манівці.

      Бо він мандрівник... Без порогу до рідної хати.
      І пилом густим накриває цнотливі вуста
      Дорога. Що далі? Напевне ніколи не знати.
      Голубить не жінка – гаряча пшениця густа.

      Чого тобі треба? Чого тобі хочеться, хлопче?
      У серці гарячому ціле суцвіття надій...
      І сиплеться день промінцями у вариво ночі,
      І ти випиваєш до дна цей таємний напій.

      І місяця скибка покличе у далеч незнану,
      У зиму морозів чи літо гарячки і злив.
      Щоб жити, творити зустріти єдино-кохану...
      Цей світ не зловив тебе, значить даремно ловив.



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Коридорами мозку...
      Коридорами мозку, де спогад, мов хустка картата
      (вся полатана сірим) блукає стооке безсоння,
      визираючи радість. Холодні спітнілі долоні
      прагнуть доторку. Голос тихенько шепоче: „Не варто”.
      Бо напевне не знаєш. І очі порожні, як в риби,
      І волосся вростає у постіль. Гармонія тиші
      Монотонно диктує на вітрі замішані вірші,
      Що із димом густим цигарок налипають на шиби.
      Чорносокіл печалі стирає з обличчя усмішку,
      Осіда на плече, пазурями вчепившись у шкіру.
      Що лишилось? Надія, котра не замінює віру.
      Ти продовжуєш гратись із сумом у „Котики-мишки”.



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.8 | Рейтинг "Майстерень": 6

    42. ...
      Ми з тобою – дві краплі в безодні солоного моря.
      Наші світло і морок межують, мов голуба крила.
      Тут симфонія хвиль і каміння в одвічнім мінорі,
      І лоскочуть вітри кораблів білосніжні вітрила.

      Ми з тобою – дві краплі у рівному плині Гольфстріму,
      І, зігрівши півсвіту, схололі пливемо додому.
      Зграя чайок у небі, мов душі святі пілігримів.
      Я втомилась від штилю, я хочу нестримного шторму.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    43. ...
      Ця беззоряна ніч довжиною у розпач розлуки
      Накриває твій сон оксамитом нездійснених мрій.
      Пелюстками троянд поростають порізані руки
      І рубці, ніби докір чи гріх не замолений твій.

      Упаду, пропаду і назад повернуся прокляттям
      Не тобі, а собі і очей застигає бурштин.
      Пазурами безсоння роздерта надія на шмаття
      і на шиї прикраса із чорних думок-намистин.

      Обіцяй мені рай, або спокій прадавньої тиші,
      І збреши, що пішовши туди не запрагну назад,
      І душа відлітала у сутінь все вище і вище,
      І шукала загублений шлях у божественний сад.

      Слізно осінь голосить, бо нас вже з тобою не стало.
      У байдужому світі лиш тіні віднині живуть.
      І у сивому небі двом душам повітря замало,
      А у сивому небі вітри невблаганно гудуть...

      Приспів

      Я буду знаком небес,
      Буду сотнею лез,
      Що дощем упаде на долоні.
      Ні прийти, ні піти,
      Бо довкола хрести
      І стікають краплини солоні.




      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    44. ...
      Не рятують ні кіно, ні книжка.
      І чого тобі тепер не спиться?
      Сон-трава у вазі коло ліжка.
      Скачуть мрії, мов баскі лошиці,
      Гривою лоскочучи лице.

      Одягаєш платтячко із ситцю
      У дрібний горошок, ех, кобітко!
      У палкі сімнадцять всім не спиться!
      Кинувши у щастя суму дрібку,
      мрієте в дуеті з олівцем...




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    45. Родинне щастя
      Він. Сцена перша.

      Обручку з пальця геть (у ліжку інша)
      Якій шепочеш ніжно: „Oh, my love”.
      Вона із тих, котра при слові „вірші”
      Вигукує навмисно голосніше
      РембО! Чи РЕмбо... хто із них писав?

      До дідька їх! Її ж до лімузину,
      А потім казино і ресторан...
      Бо поряд з нею ти – король-мужчина,
      Удома ж: дати свиням, доні, сину,
      Не тішить ні газета, ні диван.

      Вона. Сцена друга.

      Законний у відрядженні. Нарешті!
      Мерщій сюди і справи всі облиш!
      Халат і капці у комод. Сукенку, мешти
      Для того все, кого коханим звеш ти.
      Дзвінок у двері - пташкою летиш.

      Родинна ідилія. Сцена третє.

      (Стрічай, мегеро!) - Так, це я кохана
      - Коханий… Милий… (щоб тебе чорти!)
      Чому так пізно? – Та наради, плани…
      Пробач, раніше я не міг прийти.

      Налий мені будь ласка лимонаду.
      Втомився, розболілась голова…
      - А що на шиї? Це ж... Так це ж помада!
      І почалася третя світова...




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    46. ...
      Лялька

      Бо їй не збагнути твоїх божевільних ідей,
      Нічного писання, візиту шаленої Музи,
      Вона ж бо не знає різниці між реггі та блюзом
      І носить на пальці обручку, неначе трофей.

      Бо їй не поясниш... Ти ніжно торкаєш клавір.
      Для тебе ці клавіші – світ чорно-білих симфоній
      Вона ж позіхає і змащує кремом долоні.
      І мляво кидає: „Протреш піаніно до дір...”

      Вона не для тебе! Їй танців до ранку, кіна,
      Пустих серенад, і солодкого чорного чаю,
      Ти грою своєю розчулюєш жителів Раю
      Маестро... Коханий, невже тобі треба вона?...

      Домогосподарка

      Двері зачинено, рай на ремонті, а ти
      Ліг при дорозі, неначе зацькований цербер.
      Завтра з твоїх переламаних, вирваних ребер
      Мають дві жінки на втіху тобі прорости.

      Одна із них Муза. Бо ж ти іще досі поет.
      І пишеш (для другої жінки) свої мемуари,
      Вона ж загрібає отримані (всі!) гонорари
      І довго читає про дію на долю планет.

      Пере скатерини, шкарпетки, готує обід,
      І діток (їх шестеро) ніжно виховує матом.
      Одягнена завше у капці, совкові халати,
      І нею тобі, мій поете, зав’язано світ....

      Дівча

      Насупилось небо і хмарами вкрито чоло,
      І злива лилася, промовисто гаркала громом.
      За вікнами потягу швидко минало село,
      І губи знайшли порятунок у келішку рому.

      І приспана совість мовчала, згорнувшись на дні
      Мого перетятого струнами смутку серденька,
      І спалося гірко, і снилися скупо мені
      Слова на прощання: „Я ще повернуся, маленька!”

      Я ще повернуся... До кого? Навіщо? Куди?
      До неба чи музи? І пишуться-пишуться вірші...
      Бо кажеш ти: „Треба”. А дощ розмиває сліди.
      Твої і мої... На пероні... І хочеться тиші...




      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 5.88 | Рейтинг "Майстерень": 6

    47. Кара
      Карколомна кароокість.
      Кара
      Всіх задарма куплених богів.
      І звучить натомлено кіфара –
      Відголосок із прадавніх снів.

      Сипле снігом.
      Сипло спів лунає...
      Потойбіч очей твоїх зима.
      Сонце покотилось короваєм
      По краєчку неба.
      І пітьма

      Увірвалась, вихором вирує,
      Кровоточить зранена любов.
      Імені твого не смію всує
      Промовляти більше.
      Ти пішов.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    48. in death we trust...
      Л.Я.

      Ти дихаєш сумом, а він
      Стікає руками поволі.
      У цій наділюзії болю,
      У цій двокімнатності стін

      Ти зАвжди один.
      ЗавждИ…
      Зі страхом, або безсонням,
      Із кроком до підвіконня
      (єдиним одним)...
      Не йди...




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    49. Лезо небес
      Обережно ступаєш по лезу жорстоких небес
      І на вістря дощу ти пульсуюче серце чіпляєш.
      Ким дарований шлях - ти напевне ніколи не знаєш,
      І обтяжує плечі гріхів неоплачених хрест.

      Та, що гуляє небом,
      Ніколи не посміхнеться.
      Холодно їй без тебе,
      Терпне схололе серце.

      Ти не янгол, не демон, бо ти - це свобода вітрів.
      У волосся русяве щоранку вплітається вічність,
      Твої очі – ворота у темну п’янку потойбічність,
      Де давно не потрібно ні жестів, ні фальші, ні слів.

      Та, що гуляє небом,
      Ніколи не посміхнеться.
      Холодно їй без тебе,
      Терпне схололе серце.

      Буде небо ридати і попелом сипати прах.
      Ти ідеш у нікуди, прийшовши з сліпого нізвідки.
      Зорі світять так тьмяно – німі ненав’язливі свідки.
      Поряд з щемом у серце нечутно вливається страх.

      Та, що гуляє небом,
      Ніколи не посміхнеться.
      Холодно їй без тебе,
      Терпне схололе серце.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    50. Стихії
      Стихія I

      Ця жінка – пустеля. У серці розпечений біль.
      І досвід вкладається в тілі важенним барханом.
      І вітер шалений зализує змучено рани,
      Що їх засипає гарячий пісок, ніби сіль.

      Пустеля не плаче, бо сльози міфічні. Плече
      Обпалене болем ховає у тінь будуара.
      Ця буря піщана неначе Всевишнього кара .
      Гарячка +40 і сонце безжально пече...

      Ця жінка – пустеля. Ні рік, ні дерев. Тільки смерть
      Загляне у вічі стерв’ятником спраглим до тіла
      Беззахисних жертв...
      Пустелі іще не боліло,
      І мабуть не буде. Піску у годиннику вщерть.


      Стихія II

      Хлюпоче солона вода у прозорих судинах,
      Бо цей чоловік – це стихія води. І пливуть
      У склі його вен чудернацькі яскраві рибини,
      Долаючи впевнено добре заучену путь.

      Від мозку до п’ят, пропливаючи далі і далі...
      І мушля забутих історій прикладена до
      Замучених тишею вух. Підмиваються палі.
      І хвилі змивають хисткий, бо останній кордон.

      Стихія води. Він є ріки моря і озерця,
      Тримає в собі цілі зграї небачених риб.
      Рослини сплелися навколо холодного серця
      І так проростають по всенькому тілу, углиб.

      Стихія III

      Це небо бездонне. У тілі її і в очах
      Гніздиться гармонія хмар і духмяного вітру .
      Думки переплутались, ніби від чарочки спирту.
      Карниз – це місток що об’єднує вічність і страх.

      Русяве дівчатко торкнулося висі світів,
      Заплющило очі і легко звелося навшпиньки,
      Поцупило зорі (поклало в шовкову хустинку).
      Тим самим забравши ліхтар із чумацьких шляхів.

      Розпеченим громом заплаче облудність небес,
      Це дівчинка – пташка. Стихія – прозоре повітря.
      Неволя вколола у серце розпеченим вістрям
      Німого безсилля. На небі з’являється хрест...



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Полова
      Це проста аксіома: прийде забуття поступово,
      Найсильніші імперії мають колись занепасти,
      Наші душі достоту поділені нами ж на касти.
      Віє вітер століть і здуває байдужо полову.
      Та полова – це ми. І ні слова протесту, ні слова...

      У волоссі не квіти, а чорні стрічки з оксамиту,
      Цвинтар втіхи упевнено місто хитке поглинає.
      Рафаель вже не янгол, а тільки вигнанець із раю.
      Що зосталося в світі? Хрести і не тліючі плити.
      Вмерти легко, ти знаєш. А спробуй-но, брате, пожити.



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    52. Не вірити, молитися...
      Не вірити, молитися...
      і знову,
      Чекаючи бодай якогось слова,
      Читати молитовник при свічі,
      Коли на мене гостряться мечі
      Мого ж безсилля
      і чужих невдач,
      Твого „люблю” і не твого „пробач”...

      Чекати вітер, зливу, зорепад.
      Збирати в жмені роси.
      Невпопад
      Писати довгі і сумні листи,
      Любити небо.
      Соняхом цвісти.



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    53. Годинник
      У моєму годиннику висохло море. Пісок
      Сиротливо тулився до скла і мішався із сіллю,
      Проростав золотаво небаченим досі чар-зіллям
      І вплітався хвилинами в сяйво байдужих зірок.

      Колісниця світанку давно загубила свій схід,
      Поспішає на захід – аби попрощатися з ніччю.
      І від фіри життя не минають шляхи на обличчі.
      І чомусь від любові у серці не гоїться слід.

      Закінчився дороги останній стрімкий завиток.
      І гріхів назбиралося, ніби піщинок – до біса.

      Оксамитово-чорна важенна спадає завіса.
      У годиннику сиплеться білий солоний пісок...



      Коментарі (31)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    54. А ми висікали на небі свої імена...
      А ми висікали на небі свої імена
      І зорі тулились до рук, і світили несміло.
      Скупе їхнє сяйво чомусь не пекло і не гріло.
      Ми падали вниз, де велика холодна стіна
      Той світ поділила так просто – на чорне і біле.

      І нас поділила. І ми вже не ми. Відтепер
      Вино – тільки оцет, багатство – предтеча чуми.
      Ця осінь не в радість, вона – лиш початок зими.
      І час схаменувся, піском захлинувшись, завмер.
      А вічність втомилась і більше не править людьми.

      Любов тільки осад у чаші людського страждання.
      І ми, ніби риби – пливемо безкарно у ній.
      Ніхто не завважить, не скаже стурбовано: „Стій”
      Бо це - тільки гра, у якій не буває вагання.
      Доба негероїв, доба ненароджених мрій.



      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: 5.57 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    55. Земля. Небо. Каміння
      Це не наша війна – ми з тобою бездушне каміння.
      Нам лежати гріхами на грудях землі і мовчати.
      Поростуть ковилою розтрощені лицарські лати.
      Нам же смерть незнайома, ми знаємо тільки терпіння.

      Зверху сипало снігом, камінням і ангельським пір'ям,
      Ми вигнанці із храму, котрих не вподобало Небо,
      Тих богів там - до грома: Мокоша, Меркурій і Геба...
      Та різниці немає, хто нас виганяв із подвір"я.



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    56. Остання твоя любов...
      Це буде твоїм прокляттям –
      Остання твоя любов
      Блюзова, сумна. Багаттям
      Пектиме старечі груди
      Гарячка, а ще застуда.
      Ти мариш. І далі буде.
      Немов звар’ював. Немов?

      Трава проросте прощенням,
      Спокутує гріх весна.
      А я повернуся в червні
      Вазоном на підвіконні,
      Чи квіткою на осонні,
      Натхненням, або безсонням.
      Що краще? А дідько зна...

      В пастельних тонах і постіль,
      І я. Молода така!
      Три дні і три ночі поспіль
      Ми гралися у інтимне,
      І тіло, мов поле мінне –
      Цілунок і вибух. Винно
      Всміхалася ніч палка...

      Це буде тобі дарунком –
      Остання твоя любов.
      Дурманом, солодким трунком
      До тебе прийду – кохана,
      Незвідана і неждана...
      Не пізно, але й не рано
      Мене ти таки знайшов.



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Ця ностальгія
      Листям пожовклим самотність укриє плечі,
      В очі загляне, шукає сумні лимани.
      Літо палке - своєрідна така предтеча
      Осені. Я меланхолю, лікую рани.

      Ця ностальгія – хвороба, повільно точить.
      Радість надкушена швидко чорніє, гасне.
      Кожне четверте слово твоє – пророче.
      Віриш у сни і життя після смерті – власне.

      Я ж біля тебе одвічно, немов прокляття,
      Так ти мене називаєш (коли тверезий).
      Рвеш театрально сорочку свою на шмаття,
      Гордо самого себе нарікаєш Крезом.

      Все закінчиться банально – вином і ліжком.
      Я – на роботу. А ти до своїх знайомих.
      Кожен згадає цю ніч і всміхнеться (нишком).
      Хочеться крапку, та знову я ставлю кому.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    58. Вовчиця
      Скільки разів ти хапала лезо,
      Бавила вени металом ночі?
      Ти у Гоморрі, немов Тереза,
      Бавиш дбайливо ту зграю вовчу.

      Рівень моралі – на рівні болю.
      Знаєш чудово: життя – дрібниця.
      Все, чого прагнеш – втекти на волю,
      Вдень ти людина, вночі – вовчиця.

      Ти не із тих, що звертають гори,
      Але й неволя тобі не в радість.
      Ти подолала найбільшу слабкість.
      Ніч. За плечима горить Гоморра.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Леді Осінь
      Леді Осінь...
      Бо ти ж не чекав і певно що втратив надію,
      І сипле не пристрастю Вересень – сірістю сліз
      Скупих чоловічих, гірких бо найперших. Біліє
      Волосся на скронях. І дощ перекреслив навскіс

      Останні надії. Нитками клубочків строкатих
      Ти серце зшиваєш. Нерівний, скривавлений шов.
      І блюз – відголоском із втрачених шестидесятих,
      Довірливо-хрипло співає: остання любов...



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.7 | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Пурпурові вітрила
      Корабель твій забуто і спогади вкрилися пилом.
      І Асоль постаріла і більше тобі не кохана.
      Капітане мій, Грею, невже пурпурові вітрила
      Ти порвав на ганчірки і ними замотував рани?

      Звідки рани? Ну звісно, із вітром нерівне змагання.
      Від надії і мрій залишилися гострі уламки...
      Ти забув про Асоль, що у серці плекала кохання
      І з піску будувала тендітні омріяні замки.

      А вона так чекала на іншому березі моря
      І кохала і снила тобою одним, Капітане.
      Тільки їй не судилось зустріти тебе апріорі.
      І сусіди сміялись: „дивачка, а ходить як панна”...

      Корабель твій забуто і спогади вкрилися пилом.
      Все що маєш – то човен, хистку, кособоку хатину.
      Ти порвав на ганчірки свої пурпурові вітрила
      І в останнім шматку ти на ринок приносиш рибину...




      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.83

    61. Русалчина історія
      Зелена Неділя. Дівчата стрічають весну,
      Від хати до хати із піснею водять тополю,
      Барвисті віночки з квіток лугових, полину,
      На воду пустивши, випитують в річеньки долю...

      Зітхнула русалка... Ох, як же давно це було.
      Я теж так гуляла – струнка, мов тополя, висока.
      І жито цвіло і гуляло у святі село.
      Віночки на воду... І річка швидка і глибока...

      Не милий голубить тепер, а бридкий Водяник.
      Розплетені коси, колючий вінок з очерету.
      Тут тихо, спокійно я свій вікуватиму вік
      У хвилях холодних і зілля густого тенетах.

      Сумує русалка і тане, неначе свіча.
      Їй чеше волосся велика луската рибина.
      І бавить небога маленьке своє потерча...
      Ой люленьки-люлі, нехрещена бідна дитино...



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    62. Моє місто
      Я люблю своє місто: клубочок запилених вулиць,
      Намистинки капличок, суцвіття околиць і площ.
      Здичавілі алеї і парки недбало згорнулись
      Під захмареним небом, яке випромінює дощ.

      Тут натхнення вирує і музи гуляють за руки
      І малюють художники сивий, обвітрений Стир.
      Пам’ятає бруківка закоханих радість, розлуку,
      Знаю, вірити важко, послухай мене і повір.

      Стир - річка, що тече через місто.



      Коментарі (48)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    63. Дорога
      Моїм стрільцям (Н. Новіковій, Ю. Кондратюку)

      Дорога, як вирок, попереду тільки шосе.
      Ні вправо ні вліво, до пункту чужого призначення.
      Все сплачено, любий і молодість нашу розтрачено
      на віскі, на хіть, та і це вже не має значення...
      Нас бавить дорога і байк божевільно несе.

      Калюжі самотні замучено липнуть до ніг.
      Дешеві мотелі – притулок до ранку чи старості.
      І світиться сива вахтерка від дивної радості -
      Ми платимо щедро... А зорі збісились од заздрості,
      Просилися в номер, а ти їх впустити не зміг...



      Коментарі (37)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    64. І буде ніч ...
      І буде ніч – простоволоса згуба,
      І босі ноги сколоті у кров
      Стернею. Любий, місяць вже зійшов,
      Стікає ніч у ранок стрімголов
      ... Любовний шепіт, ніжні, спраглі губи.

      Два тіла, розум спалено вогнем.
      У цім гарячім і пахучім житі
      Повітря мало, місця мало! В світі
      Лиш ти і я. Ворота в рай відкриті...
      Моє: „Люблю”, у відповідь „je t'aime”



      Коментарі (39)
      Народний рейтинг: 5.44 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    65. ...
      Серпантином дорога стелиться.
      Божевільно-швидке авто.
      Та ж яка я тобі суперниця?
      Я й для нього уже ніхто...

      Я - на втіху, на ніч любасочка.
      Ти - на діти, на все життя...
      Надто швидко скінчилась казочка,
      Не доведена до пуття.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    66. ...
      А навколо чужа країна...
      Помолися за мене, нене,
      щоб не впала я на коліна,
      і собі не потяла вени,
      бо в життя тут ваги не більше
      за цигарку, за кусень хліба,
      бо за кожним правдивим віршем -
      тільки осуд, а потім диба,
      й поховають не як людину:
      Хрест - бляшанка.
      Смітник, що яма.
      Вік не бачила б цю картину...
      Помолися за мене, мамо...



      Коментарі (73)
      Народний рейтинг: 5.45 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    67. Моїй королеві...
      Ти минув, ніби літо, з тих пір
      Гірко плаче дочка Страдіварі.
      Я щоночі тобою марю
      І щоранку втрачаю зір.

      Пружні струни – дорога в рай,
      Пальці – змучені пілігрими.
      Плачуть віршем неточні рими.
      Грай, моя королево, грай...



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Спогад
      Пам’ятаєш Карпати, Яремче, гірський променад?
      Те вино, що пили ми, мов ліки як завжди – натще.
      Перші грози, і квіти, і ми під стареньким плащем
      Молоді і шалені... І ніч, і ясний зорепад...




      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.13 | Рейтинг "Майстерень": --

    69. ...
      На байдужість твою наштирхнулась, немов на багнети.
      Темно-карі сльозяться в німому благанні, а ти
      Незворушний стоїш. На любов накладаючи вето,
      Ані глянеш, ні втішиш. Забути, забутись, втекти...

      Небо марить дощем, а в очах вже давно ні сльозинки,
      Лиш туман, як сновида блукає провулком сирим.
      Намистинки-ілюзії вперто ховаю у скриньки.
      Тьмяний спогад про тебе розтанув в повітрі, мов дим...



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    70. ...
      Ні нарікань, ні сліз, я так хотіла.
      На перехресті тисячі доріг
      Обрала ту, де не лунає сміх
      Ні твій, ні наш. І не жалію ніг,
      Я мушу йти допоки стачить сили.

      Я запитаю долю: Quanto costa
      Її прихильність. Заплачу сповна,
      Хай буде непомірною ціна,
      Дорога довгою, холодною весна,
      Порожнім ліжко. Все коханий, доста.





      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 5.64 | Рейтинг "Майстерень": 5.63

    71. ...
      Я не відьма, коханий, то й що, що волосся руде.
      Твого серця не крала, бо маю своє і не гірше.
      Ну а з чого ти взяв, що для тебе писалися вірші?
      Моя совість? Не знаю... Принаймні не бачу ніде.

      Руку й серце? Облиш, господарка із мене ніяка,
      А тобі окрім віршів - картоплі, борщу, голубців...
      Кажеш, ти не борщу, кажеш, ти тільки пісні хотів?
      Навіть мама не проти? І знаки зійшлись зодіаку?

      Отакої! Ну що ж... Мушу плани твої поламати.
      Я не згідна, пробач. Забирай свої речі і йди.
      Не почистив ще зуби? Немає у крані води.
      Забирай гарбуза і шуруй-но до себе до хати.



      Коментарі (31)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Моя самотність
      Химерні тіні вгризлися у стіни,
      Липке мовчання склеює вуста.
      Вечірнє небо кольору ожини
      Змагається із вікнами. До ста

      Рахую мовчки. Стукіт двох сердець
      Колись давно лунав у цій кімнаті.
      Тепер лиш тиша зводить нанівець
      Чудовий вечір, спогади багаті...



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    73. ...
      І літо - не літо, і сни наче паморозь в травні:
      Такі ж недоречні і пальці холонуть ураз.
      Твій погляд сприймаю, неначе беззвучний наказ
      Нести свою мрію без тіні жалю на заклання.

      І срібно, і сіро, і дощ – діаманти дрібні,
      І пальці облизують спритні, голодні вогні.

      І вірші - не вірші, а просто кавалки страждання,
      Папір не витримує, темне чорнило горить.
      І біль спалахнув, попелище сіріє за мить.
      Сто років минуло від того холодного травня.

      І тепло, і м’яко, і ти тільки спогад у сні..
      Вогонь? У каміні, а мрії і вірші в мені.



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.58 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    74. Рідний поріг
      Не питай, де мене носило
      Всі ці весни, роки, літа,
      Я вже зовсім не маю сили,
      Я змінилася, я не та.

      Завари мені, мамо, чаю,
      Розкажи мені, нене, все.
      Дідо досі іще співає
      Як корівку свою пасе?

      А сестри ще немає? В полі?
      Двоє діток, але сама?
      Трохи, кажеш, малі і кволі?
      Ну нічого... Тепер весна.

      Памятаю розлогу грушу
      І вечерю, і пісню, і...
      Я віддам свою грішну душу,
      Щоб почути оті пісні

      Не питай, де мене носило,
      Стільки пройдено тих доріг,
      Тільки всі вони, моя мила,
      Повертають на твій поріг.



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    75. ...
      Божеволіє Осінь, відчувши зимове свавілля,
      Місто спить тисячами, мільйонами сірих домів,
      На узбіччі дерева лиш свідки німого безсилля,
      Я втікаю у ніч – за лаштунки сльозливих дощів.

      Небо впало в калюжі і всотує сірі краплини,
      Кораблі падолисту мандрують струмками з дощу.
      Не жалій мене, Музо, бо я вже давно не дитина,
      Тільки знай, моя мила, тебе я вже не відпущу

      Не мовчи, магнітоло, заграй мені щось романтичне –
      Про щасливе кохання, дорогу, самотнє авто,
      Що ця осінь надовго, а може дай Бог і навічно,
      І ми будемо разом, і нам не завадить ніхто.

      Третя ранку, і втома підступно упала на плечі,
      Подушок просять скроні, а тіло дивана і сну,
      Відкладаю до завтра свою незакінчену втечу
      і незнану ніким персональну безжальну війну.




      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Прощання
      Скупе прощання – без прощай-прости.
      І на вокзалі порожньо і зимно.
      І в серці теж. Повторюю невпинно
      Твоє ім’я допоки поряд ти.

      Ще мить і все. Втікає час безжальний
      Крізь наші пальці, руки, поцілунки,
      Без права на прощальні подарунки
      Лишає доля нас. Гудок фінальний.

      Ти знаєш я... Не треба, не кажи...
      У серці щем і розриває відчай.
      Торкнись востаннє до мого обличчя.
      Ну все, щасливо. Сина бережи...




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.2 | Рейтинг "Майстерень": --

    77. ...
      Не топлю печалі у вині,
      Вечір синій, очі твої – сині.
      Силуети тануть в далині,
      Скло не крига, не розтане, ні.
      Я вже не чекатиму. Віднині

      Не люблю, не спрагну. На стіні
      Завмирають срібно-сиві тіні.
      Аріадни нитка уві сні
      Допоможе віднайти мені
      Шлях додому, очі твої сині...



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Повернення (невчасне)
      Коханий, швидше! Ну які ще вірші?!
      Які ще Віги і які ще Торі*?
      Мерщій в вікно, одягнешся надворі -
      Приїхали батьки на день раніше.

      Розумний кажеш? Любий, та не дуже...
      Якби розумний був - давно би втік.
      Хоча який тут досвід на цей вік...
      Ну а тепер оглядини, мій друже.

      Заручини, весілля (звична річ),
      Біленька в чарці і біленька в сукні,
      Ну і кохання – сили всемогутнi,
      А далі майже перша шлюбна ніч.

      * - Віги (ліберали); Торі (консерватори) - політичні партії Великобританії.



      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: 5.3 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    79. І.Г.
      У цьому ж немає і тіні вульгарності -
      Ми сваримось часто з тим хлопцем хвостатим
      І миримось потім, і в акт солідарності
      Зливаємось... Потай від мами і тата...



      Коментарі (31)
      Народний рейтинг: 5.19 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    80. Ламаються долі...
      Ламаються долі, і лід на ріці, і підбори.
      Весна, як чума, увірвалася в місто-руїну.
      І кров розмиває артерій крихкі коридори.
      Сліпа революція мертву народить дитину.

      Життя розбавляю вином і солодким дурманом,
      І кожного ранку безглузду даю настанову –
      Прожити ще день, а увечері в гості до мами -
      На каву без цукру, якісь непотрібні розмови...

      Мовчіть, підлабузники! Лестощів повні кишені!
      Підбори? До біса. І так доберусь до вершини.
      По головах? Звісно. Якісь талісмани у жмені.
      Сліпа революція. Я її грішна дитина...



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    81. Мовчи і слухай
      Мовчи і слухай. Пальцями торкнусь
      До губ твоїх. Наказую: ні звуку.
      Мені цей шум - така пекельна мука.
      І ця юрба сліпа, глуха, сторука -
      Неначе страта. Тихо гасне пульс.

      Кохання квітне в серці, ніби мак.
      Мовчи і слухай – проростає зерня.
      Із іскри Божої, в святій майстерні,
      Вбирає сили, сльози і натхнення.
      Неспиту пристрасть, щастя, а відтак

      Стає сильніша. Серце відчиняй,
      І з рук моїх прийми цю квітку дивну,
      І не на мить зумій, не на годину
      У серці прихистити, мов дитину.
      Мовчи і слухай. Квітку не зламай.



      Коментарі (29)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    82. Плетиво Долі
      Плетиво долі таки химерне -
      Міняться нитка і візерунок.
      Сльози комусь, а комусь дарунок
      Доля несе. Ворожба непевна.

      Як ляже нитка? На жаль, не знати.
      Чорне, червоне – любов і туга,
      Буде на втіху чи на наругу...
      Плетиво долі таке строкате.

      Пряжі шорсткої ще повне серце.
      Крутиться нитка навколо мене.
      Доля всесвітня - лиш веретено.
      Ниточка кожна колись порветься.




      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    83. Кава
      Кожен ранок, мов свято, що радо святкуємо двоє.
      Ти гірка і гаряча, тепло розливається тілом,
      забуваю про все і впадаю в нірвану з тобою,
      обіймаю, голублю, даруючи пестощі вміло.

      Ледь торкаюсь устами, вдихаючи запах робусти,
      шаленію, люблю і лишаюсь з тобою, допоки
      ти гірчиш, обпікаєш, і граєшся мною, розпусна!
      А від того ще більше жадаю тебе, чорноока.

      Тільки ти не надовго, моя італійська коханко.
      Випиваю до краплі, до лишку, до самого денця
      і з-під ковдри на кухню... Зварити іще філіжанку -
      ще хвилину погріти тобою і губи, і серце.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Мої кошенята
      Вкладаю спати кошенят:
      одне, два, три, чотири, п'ять.
      Одне руде, сіренькі інші.
      Ну годі нявкати, тихіше!

      Не можна в ліжко, горе з вами -
      нас всіх шістьох насварить мама.
      Отож хутчіш лягайте спати,
      мої маленькі кошенята.



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: 5.05 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    85. ...
      Я буду чекати – до завтра, до літа чи смерті,
      Крізь колії, сни, телефонні дроти і дороги.
      Молюся тобі все частіше ніж чорту чи Богу,
      Бо всі сторінки в молитовнику пальцями стерті.

      Знов осінь, і серце у вирій своє відпускаю -
      В мені йому тісно, то ж мучити більше не можу.
      Нехай тобі гідна зігріє оманливе ложе
      І вогким шляхом поведе до безумства чи раю.

      Це майже не зрада, я все пробачаю. Не знати!
      Не дай мені знати, брехнею врятуй від безсоння.
      Знання - це ще ближче до леза або підвіконня,
      А може до волі - та це вже, напевне, занадто.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": --

    86. ...
      Я ще в серці твоїм, але то вже триває задовго, -
      Повертатись пора, і розлуки мені не спинити.
      Кораблі на світанку рушають в далеку дорогу.
      Прощавай, бо чекають на тебе дружина і діти.
      Ще два дні і дві ночі ти маєш, щоб все те забути,
      Стерти з пам’яті все, і кохання, – воно таки грішне, -
      Мої кучері, очі, вінок з полум’яної рути.
      Як забудеш мене - буде дихатись значно вільніше,
      Як зумієш забути, то розум одразу вернеться
      І розвіється димом любов, і відьомська та сила,
      А натомість назавше ти матимеш пустку у серці, -
      Власноруч своїй мрії тендітні обрізав ти крила.
      Теплі ночі розпусні, що радо на двох ми ділили, -
      Тільки спогад тепер, що зігріє серденько лиш трішки.
      І когось (не мене!) називатимеш ніжно ти «мила»,
      І свого (та не нашого) сина вкладатимеш в ліжко.
      Обійми мене, любий, лишилось у нас ще півночі.
      Я благаю – цілуй і збреши, що побачимось знову!
      І не перші – останні так капають сльози дівочі.
      Прощавай, моє се…
             захлинулось риданням півслова.



      Коментарі (35)
      Народний рейтинг: 5.31 | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Ніч
      Нам мовчатиме ніч про безсоння відчужених бранців.
      Місто спить, ані звуку, лиш вітер лютує і свище.
      Зорі в небі – лиш привід дахам зустрічати коханців.
      Прохолода – лиш привід до тебе притиснутись ближче.

      Очі скажуть ще більше обридливих, ницих розмов.
      Замість тисячі слів, замість сотні пустих обіцянок
      Помовчімо, коханий, про зло і добро, про любов.
      Не постукавши в двері, на землю спустився світанок.



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    88. ...
      А пам’ятаєш: дурили ранок?
      Шукали тіней, ховались глибше
      В кутки кімнатні, читали вірші,
      Немов молитви, а потім ґанок
      (Спросоння завжди холодний надто)
      Моє «я хочу», твоє «не варто».
      Беру цигарку, немов не чую
      Твого бурчання (яке люблю я).
      Ну все, коханий, – пора вже, досить!
      Собака й котик вже їсти просять.
      Радію мовчки з свого безсоння:
      - Полий ті квіти – на підвіконні.
      Радію мовчки з цієї ночі,
      А кіт вже ситий і вже муркоче.
      Бурчиш, спізнився на півгодини.
      Та ж не сварися, бо я не винна!
      Тобі цілунком стуляю рота -
      Не йди, коханий, на ту роботу.



      Коментарі (36)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    89. Без тебе...
      Вже не марю тобою – кохання в душі відцвіло,
      пелюстки облетіли, у полум’ї смутку згорівши.
      І сьогоднішня Я народилась з того попелища,
      Наче в казці дитячій Добром переможене Зло.

      Треба вчитися жити, радіти і дихати теж!
      Ще не звідано стільки, не бачено мною, на жаль.
      І не знайдено поки ще мною священний Грааль.
      Відкриваю, як вперше, цей світ без кордонів і меж.



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    90. ...
      Ні дверей, ні сходинок у небо.
      Тільки мрії – бризки кришталю.
      Що лишилось? Болісна потреба:
      шепотіти інколи «люблю».

      Стигне кава, ліжко стигне… Вечір…
      І печаль, мов сукня до землі.
      Дві сніжинки загадали втечу.
      Та на жаль заплутались в гіллі.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.3 | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Роберту Планту
      Ти кохав лиш її - свою Музу: найкращу, єдину.
      Ти білявий юнак… Повен сили, натхнення і мрій.
      Вірним був тільки їй, хоча ліжко не знало спочину
      від твоїх шанувальниць, гламурних панянок, повій…

      Стільки років пройшло… Кучеряве волосся сивіє.
      Тільки ти – все ще ти! І у серці вирує вогонь!
      Поряд Муза – це значить, що все ще збуваються мрії.
      І ти грієш гітару теплом постарілих долонь.

      І порветься струна… Біс із нею, нехай собі рветься.
      Ти стоїш серед сцени… У сяйві увесь, мов святий.
      Зрозуміє лиш той, хто пропустить цю пісню крізь серце,
      а засудить лиш той, хто до музики серцем глухий.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.4 | Рейтинг "Майстерень": --

    92. ***
      Ледь солоний на смак і шалено приємний на дотик.
      Наша пристрасть – ріка, і ми втішені тонемо в ній.
      І лоскочуть чуттєво метелики ніжний животик,
      Нігті в спину і хрипле, приглушено-втомлене: «Мій!»




      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.3 | Рейтинг "Майстерень": --

    93. ...
      Цитьте, демони стоголосі!
      Мені смуток, а вам забава.
      Вже, боюся, не маю права
      доторкнутись твого волосся.

      Я не тямлячи зруйнувала -
      і кохання твоє, і віру.
      Я б торкнулась твоєї шкіри,
      та, боюся, цього замало…

      Мені справді цього замало…
      Що намріялось - не збулося.
      Тіштесь, демони стоголосі,
      Кину серце вам на поталу.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    94. ...
      Я тебе відпускаю! І з вітром розвіюю чари...
      Хай засудять і стратять ці заздрісні очі людські!
      За кохання твоє і цілунки гарячі й палкі
      Не страшуся, коханий, я жодної злісної кари

      Я тебе відпускаю! Не заздрю, повір, не кляну…
      Випий з перцем горілки і любою стане нелюба.
      Хто тобі я, мій милий? Не більше ні менше ніж згуба.
      Ми згрішили й сама я сповна заплачу за вину.

      Так згрішити… О Боже! За вік не відмитись од бруду.
      Не дивись мені в вічі… Я вже божевільна… Іди!
      Що лишилось мені? Крижаної напитись води.
      Може так я скоріше тебе розкохаю й забуду.

      Я по снігу піду, нехай боса, розхристана… Хай!
      Може так я втамую вогонь у зболілому тілі…
      І присплю своє серце у вічного смутку могилі.
      А в цей час твоя жінка весільний роздасть коровай.

      Лихоманить мене, чи це ти, чи не ти, чи примара?
      Якщо ти, то міцніше за руки тримай - не пусти!
      Бо вже бачу я поле й старі дерев’яні хрести…
      ...Не пущу вже ніколи, кохана, єдина Варваро!



      Коментарі (43)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    95. ...
      Ранок як ранок – трішки кави, більше Кафки.
      Подружній секс – з одним оргазмом (для нього).
      А далі вокзал… Подерті, обпльовані лавки.
      А, отже, нічого дивного чи нового.

      А знаєш? Ми з тобою все ж таки піонери!
      Звикли до біломору, дороги, вина, металу.
      Любий, чого ти хочеш? Листок паперу,
      чорнильну ручку, гарненьку музу, це мало?

      Мене спитали, що люблю-не люблю і чого я хочу
      люблю доню, джаз, коньяк, секс у крутій машині.
      Не люблю підлості, помсти, порожні, байдужі очі
      теж дратують, нас багато таких і ми не винні…

      Що буде завтра? Напевно Москва чи Відень,
      Я матиму спокій, ти легкодоступну дівку.
      Гламурні дівиці звалили давно на південь,
      А ми випробовуєм львівську стару бруківку…



      Коментарі (62)
      Народний рейтинг: 5.2 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    96. ...
      Надвечір’я ясне зорековдрою падає долу.
      День натомлений, сірий од мряки осінньої, стих.
      Ніби віск, тануть тіні у світлі твого ореолу,
      Ніби сніг, тану я від твоїх поцілунків п’янких.

      Розчиняюсь в тобі, захлинаюсь тобою і млію,
      диво-магія рук твоїх стрімко наближує рай.
      Пригортаю тебе - чорнооку, божественну мрію.
      І кричу… не від болю, кохання моє, не зважай.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    97. ...
      Нових ми не відкрили континентів,
      та й не для нас, на жаль, творив ван Рейн.
      І ми із тих триклятих абонентів,
      яким пізніше спробуйте again

      І ми не пахли, як тропічне зілля,
      бо ж увібрали весь сигарний дим.
      Нехрещені, близькі до божевілля.
      І нас давно вважають чортзна-ким.

      Ось так творили власну контркультуру,
      кохалися, пили терпкий портвейн,
      стереотипів руйнували мури,
      хоч не для нас творив старий ван Рейн…




      Коментарі (32)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    98. ...
      Поведеш мене любий? За руку візьми і веди.
      Я заплющую очі і серцем дивлюсь в далечінь.
      Ми підемо з тобою торкаючись ледве води.
      Після фрази «люблю» прошепочу одвічне амінь.

      Ми на прощу йдемо – сповідатися до гіркоти.
      В чистий храм неземної чи надто земної любові.
      Я даю тобі душу, благаю, зумій зберегти.
      Одягни її в світло – не треба у ризи шовкові.

      Не пускай моїх рук – я тремчу, я безмежно щаслива.
      І у серці моєму блаженний і радісний щем.
      Я так щиро молюсь, сльози щастя з очей ніби злива.
      Ми вже майже прийшли, я вже бачу священний Едем.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    99. ...
      Я влюблена, но право же нелепо
      об этом говорить в сей смутный миг.
      Отныне чувства наши под запретом
      и Вы, мon chère, теперь не мой жених.

      И Вы другой обещаны судьбою,
      в глазах печаль, но вовсе не укор.
      Подумать только… собственной рукою
      мне подписали смертный приговор!

      От всей души, мой милый друг, желаю
      Вам счастья с той, чей Вам милее лик.
      Не нужно слов, прощаю Вас, прощаю…
      Давайте помолчим в сей смутный миг.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    100. ...
      А ніч така – забутись у коханні!
      Хоч можна в житі чи копиці сіна.
      Шалені зойки, пестощі, зітхання
      і від стерні поколоті коліна.

      Ти НА мені, і ПІД, і У, і всюди
      Такий гарячий, пристрасний і милий.
      Години дві з тобою ще побуду,
      (на більше в тебе вже не стачить сили).

      Отак з тобою спраглі, ненаситні
      за цілу ніч не змарнували й хвильки.
      І я ще тиждень колосочки житні
      вичісувала з голови... й не тільки.




      Коментарі (38)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    101. ...
      Вона.

      Щемить…
      Ще мить - і серце моє розірветься з розпуки!
      І нектар вже не п’ється, налийте мені коньяку.
      У гіркій безнадії до тебе протягую руки,
      прагну сильних плечей, а знаходжу опору хистку.

      Припадаю до рук (срібні струни розкраяли в шмаття).
      Дім старий, мов катівня замучених музою душ.
      Щось стікає з очей, я молюсь з істеричним завзяттям.
      То не сльози, мій любий, то просто розмазалась туш.

      Він.

      В моїх венах не кров, а дешеве, замучене віскі,
      від моїх сигарет у кімнаті повітря – хоч ріж.
      Всім законам супроти рукописи тліють мов тріски.
      У старому каміні останній допалюю вірш.

      Твій знецінений майстер, маестро забутого соло!
      Струни рвав, ніби нерви, палив безнадійні мости.
      У руках моїх крейда магічне окреслює коло,
      у німому бажанні хоч тут свій талант зберегти.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    102. ...
      Я тобі не дружина… я на щастя тобі не дружина,
      і мабуть не коханка, бо те, що між нами, то інше…
      Я земна, самобутня, я грішна! Й на жаль, не єдина…
      А може так краще, бо в щасті не пишуться вірші…

      Мені щастя замало! Через примху бешкетниці-долі
      мені в книзі життя начертали: «одвічна розлука».
      Залишатись твоєю для мене - конати поволі.
      А не бути твоєю - це просто померти з розпуки…

      Я за крила любові платитиму щедро сльозами.
      Нарікання палю, як свічки на колінах у церкві.
      Хай того, хто не зміг, зустрічають стрічками й вінками.
      Я тебе не залишу… У клятій життя круговерті.

      Ти вже сивий… Ти мій і зі мною постійно.
      Будеш каву? (я знаю, міцну і без цукру).
      Ми вже разом, і це означає - я вільна
      від журби, від безсоння і сірого смутку.




      Коментарі (38)
      Народний рейтинг: 5.36 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    103. Осіннє
      А журавлі летять… І ти летиш…
      І осінь відлітає за тобою…
      Прийде зима і білою габою
      укриє все… А потім… Втім, облиш!

      Це буде потім, і мабуть, не з нами.
      Ми лишимося в осені. Повір!
      Із ніжністю меланхолійних лір,
      магічних скрипок… Боги над Богами…

      Цей жовтень дні, немов за віршем вірш
      без поспіху гортає самотою…
      А журавлі летять… І ти летиш…
      І осінь відлітає за тобою…




      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    104. Куртизанка
      Не вір мені, мені й моїм долоням,
      вони несуть крім радощів і втіх
      гірку сльозу - розпачливу й солону,
      її сховати навіть ти б не зміг.

      В моїх плодах немає заборони,
      та про безпеку думай завчасу.
      Не вір мені, я швидко охолону,
      у ніжне серце пустку принесу.

      Від принципів моралі відсахнуся
      і все ж я - куртизанка між повій.
      Але не вір! Ім’я моє – спокуса!
      І гріш ціна мені і вірності моїй.



      Коментарі (36)
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    105. Донечці
      Так смішно мружиш очі – от же ж хитра.
      Чого насупилась? Манюня, щось не так?
      І кучері скуйовдились од вітру.
      І щічки зарум’янились, мов мак.

      І я тебе люблю, моє зайчатко.
      Ні? Не зайчатко? Хто ж тоді, Катюшко?
      Тоді гаразд, ходім, моє малятко,
      І натягни на вушка капелюшка.

      Знов мультики? А може ліпше книжку?
      Гайда, маленьке пелехате чудо,
      знімай-но капці і залазь на ліжко
      під теплу ковдру – я читати буду.



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    106. ...
      То вже, напевно таки, параноя -
      бачити все до найменших деталей.
      Бачити, як ти захоплений грою
      у товаристві зачовганих кралей…
      В морі чужого бажання і хіті,
      з кров'ю на яснах, що пристрасті слід,
      мовчки блукаєш у порваній свиті ,
      вихід шукаєш, знаходиш прохід.
      Що загубив ти у місті-проваллі,
      В цій почорнілій клоаці міщан?
      Мріяв про світлі посріблені далі
      і про дівочий незайманий стан?
      В обмін на мрії, поете мій милий,
      що ти отримуєш - очі відкрий -
      Скурвлену дівку в п’яні обійми,
      голос охриплий, кашель сухий…



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    107. Осінь
      Моя осінь… Незвідана… Меланхолійна…
      Пряде туман, дощем гаптує ранок
      І пасма листя жовтого на ґанок
      знічев’я кине порухом граційним…

      Під стогін вітру й плач старої ліри
      бруківкою іде в Старому місті*…
      Розхристана в жовтневім падолисті,
      така відверта, пристрасна і щира…




      * Луцьк умовно поділений на Старе і Нове місто.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.58 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    108. Последний разговор
      Не говори мне грустных слов прощанья,
      не говори мне страстных слов любви,
      мне не нужны пустые обещанья…
      Но говори любимый говори.
      Ты расскажи как в поле васильки
      во сне склонились при пустой дороге.
      Поговори со мною о любви,
      открой свои печали и тревоги.
      Ну, говори же милый говори,
      ну не молчи любимый ради Бога…
      Ну, вот тебе уже пора идти,
      тебе своя, а мне своя дорога…
      И все что мы с тобой не долюбили
      и все что не сказали до конца,
      сегодня навсегда похоронили
      и сорок дней оплачут небеса.
      А завтра, словно в море корабли
      мы разойдемся, позабыв друг друга
      и лишь воспоминанья о любви
      согреют местность, где бушует вьюга



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5