мазохіст—ексгібіціоніст
скромна чарівність буржуазії
непроявлені пипки повій

катма звалу з театру магічного
при вівтарі безпредметнім дещо
мрійні рими проти мети

є ось чай цукор мед
що за вікнами вітер & дощ
цигарки чи суттєво важкі

west coast—зірковий пил—
грамплатівки нір-мінтові &

ночес
аміґос




 

 
не з тих зухвалих я, щоб у рядках своїх
оспівувати абсолют чи бездоганність
так само, як і Ви ~
хоч Ви
змогли би

змагання, марні хай славетні, вищих рис
інакість лиць & сонце з-поза хмар
а молодик між зір
крізь хащі міст нуарні
освітлює стежки

до карнавалів, до сновид~ блукальців
дзеркальний принц, протагоніст
казок лунких, дотепів
забуттєвих

урочої пори, о музико тіней сріблистих
пристанище сяйливих кольорів
що розплавляють смисл
у злотий пил
жури

& театральний символізм ~
звитяг зневага заповітна
та мить
не спинена ніким

хоч Ви
змогли би, звісно




 

 
Cвіт переповнений чуттями
згадаю я про це тобі ~
коли ми будемо котами
& обтікатимемо всі

Cкладні матерії нерівні
безвинні бильця & кути
неначе витончені тіні
ачей романс як не крути

Віконні рами з протягами
& небо ~ зібганий сувій

Коли ми будемо котами
згадаю я про це тобі




 

 
адамівська чума заполоняє землі
сади зникають, хрипне тиша в снах
ліліт давно нічия не жона
вона пітьма, вода & щем і ~

о, не тобі належатиме злива
на зламі дня & ліхтарі мерхтливі
у контурах погаслих кольорів
зіниці змія кристалічний ебоніт

із них до серця промовляє ніч
бентежна & негаласлива
знай, що мине зимова сріберна війна

асфальт прогноять хижі & мізерні
аби розквітли неодмінні ефемери
& справдиться весна, її весна...




 

 
Іншореальність явно в темі
від патетичних драпувань
за стрічну міжсезонну хлань
сваволю зір, прогнози темні

Іди собі, мостом нестям
насвистуй моцарта рефрени
уклін бузковим & безкревним
шалом гетерам & гмирям

Продерлися знамень знамена
ліворуч флуд, праворуч спам
той щуролов, що грає снам
не вірить сам, та жде бармена

Всяк персонаж немов роман
виймає душу характерно
усе кохаючи екстерном
люстровий чад, луну оман

Тим часом демонічне демо
на лоні місяця, між плям
щедрує тлінам & хмелям
о так, буремно & даремно

Квадрофонічний тарарам
лушпиння сенсів сюрзелені
все бутафорія в цій сцені . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Мете, мете зимовий крам . . . . . . .




 

 
її любов, не пристрасть
розповита
мистецька музичка
пюпітри & свічки
волосся переплутуване
вітром

порядний смак до
свіжості доречі
у повороті гри
примарні олтарі
& ледь скоцюблені
такі чуттєві
плечі




 

 
Печальна пенелопа миє стопи
із думкою про сон який нейде
богів котрі змовчали за дітей
та досвіту сріблистий попіл

& Се відповідальність відтепер
за все що досі звикло бути нею
настане мить вертання одіссея
старі казки & знову на етер

Відтак шукає забуття між ділом
& кожен хто милується чи зна
це в нім слабкіша є струна
аби зневірити класичних лір

(лібідо)




 

 
у марії розпатлані коси
у марії розчирхані рухи
щоби ви зрозуміли трохи

& ковзаючи погляд впівголоса
танцювати хоч і не в змозі
танцювати крізь поліса вулиці

поверхами скляні підлоги
через попс & богемську рапсодію
лагідні майже просодії

випадковість блюзова джазова
виринає в осінь раптово
& спішить її вічність знову




 

 
дими над рікою
спливають невмисно
& далі по курсу
кидаються з мосту

скупі очевидці
гуляють & мокнуть
закохані знову
за звичкою чисто

а жовтень злотистий
глумиться немов &
стинає плечима
до чого розмови ~

отак без причини
стираєш підбори
у напрямку звістки
що все буде добре

на стежці осінній
за бітницький обрій
де запросто стрінеш
нікого ~ нікого




 

 
римує осінь листя й лисих
красу абсурд підвали й далі
усе символіка & дійство
провісних наскрізь актуалій

& строга мов ікона та
життям іде христина ~ христя
напіврозквітла німота
& кораблі минають пристань

у ладанах яких сандалах
снивах обіймах & містах
тебе раптово так поймала
хандра осяйлива й пуста ~

в житті немає смислу христе
життя сама в собі мета




 

 
дощі вертаються на берег & за мить
шторм із засліплим серцем погромить
спустілі пляжні буди

вітрів окрижанілі голоси
крізь вогкі пірси, іржавіючі мости
звучатимуть зусюди

крізь півчуття & сповнення безсиль
старі бульвари, луна~парки, юґендстиль
святкову нудність буднів

над перехрестя пересохлих пустирів
птахи натхнень, котрих ніхто не зрів
летять безпутні

у марива садів & тлінний квіт
над патинованими снами тьмавих віт
в непевних рунах

у тихій ґлорії тойбічних мерехтінь
самотності одвічно хибна тінь
свої плекає труни

в чадах & споминах минулих див
де загубив що мав, тай далі заблудив
яскраво невідчутним

крізь куряву шляхів, за обрії зневір
де вир смутний, нічий похмурний звір
ввірветься в іншу сутність




 

 
У місті веж & плинних дивовиж
вином кривавиться надвечір
гульба щодалі голосніш ~
губися між
нестримних протитечій

заходячи до вуличок бічних
де виринають півреально
машкари із колишніх днів
щораз лячні
& загалом печальні

за кроком крок старіючи кудись
щезаючи у морок зі щурами
за лемент гальм колісний виск
святечний зблиск
шантанно~ресторанний

в ті кола де хронічні типажі
& твій північник безталанний
вертаючий домів чужих
все знов до них
важливі повертання

бруківкою з пелюстям хризантем
розкришеним брунастим листям
сподіваним таким дощем
мов щем лише
до рими ледь навмисно


над містом видив & містичних мрій
крізь млисті сни боронь над ранок
Святий Ґеорґу нагорі ~
коминарів
барокового храму




 

 
Зауважив, собі зауважив ~ диви
Як усе назагал пісня
Чи пролитий гас, а чи сплін у трубі
& Ніде нікуди не дінься

Марнувати слова, сумовиті навскіс
До смаку рихтувати мушлі
Не лихварити, не зростати у зріст
Не навіювати зворушень


Кіч ліричний у пієтичну ніч
Відпочинку після турботи
Хмари ~ тіні & молодик льодяний
Напівмороків теж достоту

Десь неквапно зникають імпресії літ
Неповинні, у сенсі, без ради
& Чумацький стікс у небесній землі
Ледь збагненні вістить принади




 

 
возвеселімося

що хумусу від нас
безсилих та
дум спіро сперо ~
лунарний джаз
пристойне пекло
shall we

суєта
скрадає час
& салютує нам
за люстром барним
іншим разом
& хай ніхто
в оправі
вашого алмазу

бриніть
розбіжні фрази
cплін у тон
релаксно~
хмарне

quasi




 

 
П’єретти & коломбіни, офелії, саломеї
старанні, зухвалі пози
аргументи, резони, догми

За кавою або кейфом
на сепії чи пастелі
вітаючи сум & втому
фотелі й пустелі готельні

Похилено келихи, зібгано спокій
& музика, різдвяне бароко
всесвітом обернись
ecce homo

Іноки майже ікони
трепетні вишні
зорі
чого заради повинен
хай апріорі відомо

На тій одинокій
дорозі

Додому




 

 
Король не поважає алкоголю
зате злидар останній ссе за двох
пієса грається
обходить ~ не обходить
& зло нічим не краще за добро

На хмарах розмірковують пілоти
& топиться баранина у плов
дають ~ біжи
щось маєш до роботи
роби

& Скупчуються на бетон зі склом
ворони наче винограду гроно
та злидарю
підкинути б у горна
тепер таке у нього ремесло

Бо знову надійшов
суворий вітер вест-нордичний
практично-сніг
& все-таки
              ~ якщо б ~

Король так само є людина звички




 

 
Ніч ніде. моє плинне я порожнеча
за мостами видінь, у пустелі пустель
зимні сни. небуття безчуттєві речі

у застиглім вогні коловерть-карусель
над рікою зі сталебетонним серцем
на очах зачарованих вікон осель

за руїнами мальовничих фортецій
на гербових полях, де цвіте асфодель
& за небо зникає Місяць~Сестерцій

як небачений звір, пілігрим-корабель
кане в імлі, на тлі свинцевім
займеться мій потойбічний святий

таємничий Ельм



 ✴ ✴ ✴



Іншосвіт у величі доріг
намалює позачасний ранок
легковітер віє білохмари

Розкриваючи обійма над усім
аріель у безглузді ґраційнім
падає крізь небо шанґрі-ла
вільнобожий & фосфоресційний

За вікном сніги і ллє вино
легкотіле & яскравочорне
фердінанд у поглядах міранди
& вогонь в подобі саламандри
 & вода кипить собі давно



 ✴ ✴ ✴



Затихають міста & нема куди йти
над проваллями вулиць небесні хрести
& у кожних очах перевернутий ти
твої рухи ~ приречена вічність

ірреальність за листям летить шкереберть
& буха божевільна провіщує смерть
плач & скрегіт зубів на усяку персть
і запізно напевно молитись

на подорожнім полусканий грим
сам убраний у чорнобагряний сатин
праве око як онікс а ліве рубін
він себе величає ~ антихрист

Місяць ніби монтан прорізає тузи
вітер наче твій пес виє прикрі блюзи
про кабальне усе ~ та були часи



 ✴ ✴ ✴



Про усе що схотів пережити не зміг перейти
необіймане сяйво & стигми & снів легіони
невідомі більйони чуттів і шляхів перегони
те що марилось та не знайшлося пуття до мети

про усе що лишилось дізнавши ціну порожнечі
грішно каятись чи нерозкаяним битися в лід
безсловесно плекати клясти невибагливий цвіт
чи гадати що нині впаде на знекрилені плечі

про усе що не витратив марно що скреслив нараз
поки плавилась темрява та хизувалися зорі
як за димними стінами дзвінко мовчали у зборі
незліченні війська тьмяноокі несхожих на вас



 ✴




 

 
Ти мовиш на небі цім чудернацькі зірки
начебто ми снимо у незбагненному сні
інколи непрокидаючись, такий іцзин

звичайно бути коханцями, і чому б ні
в тунелях підземок між інших глухонімих
блукати за змістом крізь пінопластовий сніг
одвічний ґандж колоритів, безмежності щем

криваві вуста орхідей & цинічний сміх
& це сюрреально-банальне сплетіння тем
у хибному сяйві зірок, я твоя, ти мій

Начебто був резон, наче Господь був єдин
нащо тобі Лоенґрін, хто мені Гільгамеш
спіритуальний дрім, безтямний лемент юрби
на похилій землі мрячних вавилонських веж



 ✴ ✴ ✴



Наче плекалося та не збулося
у стилі класичнім кава & пиво
             ночі нестримно-зворотні октави

Вогкою линвою бажано-дійсним
джемить святково легка Прозерпіна
             розкіш осіння коштовна завіса

Порох алмазний попіл іржавий
спогадів блискаючі дисонанси
             вбрані у рими парадно-віктимні



 ✴ ✴ ✴



 [pro & contra]

Розтинаючи місто гріха
від блюзової вени злиденних див
до лазуриту небесних мостів
змієподібна гротескна лиха

піщана тінь шукала мій слід
крізь електричні безодні одчаю
у вертепах свого печалю
гірко сміялась зухвала Ліліт

із безсонь зринали облудно
зіниць сутінкові вузькі ножі
бентежних вуст месмеричний трунок
ризи твої з вогню вітражів

за фіміамом квітуче~ неспішним
пекло речей несуттєвих іншим

(на венері кислотні дощі)



 ✴ ✴ ✴



Скільки літ наймізерніших жнив
на ланах дивацької схизми
тихий гіп не святенник чи пісник
я безслізну молитву творив

твоє тіло ділили боги
їхні руки святечно харцизні
& на тій сенсаційній тризні
за піснями сікли батоги

сяйний бриз увіслід прочанам
з вівтарів де на втіху тобі
офірують серця голубів

та мені крізь безсилля слів
все б лунала мелодія давня
ледве чутна. осіння. сакральна



 ✴




 

 
 [брама]

входитимеш, забудь про те
як промовляли хвилі млисті
у сніжно-пінному намисті
тебе вважаючи мерцем
на перепутті снив священних
уліссові дзвінкі сирени
вогневим вабили ключем
& сяюче врочисте літо
свій проповідувало дзен
до королівен & нікчем
для митаря чи содоміта
на вквітчаній епічній сцені
за маривом страстних воріт



 ✴ ✴ ✴



допоки потолоч на чорній площі
святкує оргії & відправляє страти
твій невермор у тишині кімнати
чатує вісті незбагненні & пророчі

між зблисками в пітьмі люстер глибоких
блідий сатир несе довічну варту
& в черепі на старовинному ін кварто
відлунням тануть опівнічних тіней кроки
обер-тони прозорих перехожих

у пантомімі масок із del arto
твій арлекін з устами коломбіни
аматор & насмішник безневинний
галерник слів безславно переможних



 ✴ ✴ ✴



кинь своє таро сестро небога
вічі з кришталю нестями
у срібні мусліни повита еклога
дорога шита хрестами

на обрії місяця сонячна повінь
нещадна прозорість лиха
пожадливий смолоскиповий пломінь
у прокажених ликах

сірчані хмари з вогнями-круками
домініканська дхарма
безмовний ерот із мечем ритуальним
& наречений танат



 ✴ ✴ ✴



ці дні понад інші у простір прочинені
чуттів без причини їдуча смарагдовість
ці вогкі міста з ліхтарями нуарними
& вовчії танці & витівки гицелів

цей присмак ефіру & спрага до хрипкості
у мідному золоті скрізь тротуарами
щезають химерно кружляючи ангели
спивають життя понівечені кілери

утомою всіх мертвороджених пристрастей
всечадно кипить некромантська алхімія
& серце жорстке без потреби вампірові

безвинно ведеться розчулено зяючи
сумління шукати під мурами райськими
резони кохання в сезоння ненависті



 ✴




 

 
диявол приходив у всіх одежах
дитиною з лісу, панною хвиль
наче срібло текло між венами
наче слова смакували гіркий світ

диявол глумився, хляв мою спрагу
влізав у личини тисяч облич
курився в чадильному трепеті
абсентовим попелом віявся в ніч

диявол вертався з блиском жбурнути
зранений квіт потойбічних місць
у прецизійно роз’ятрену млість
на круковім оці явити місяць



 -- -- -




 

 
Донкіхот у сірому костюмі
Палить паперові вітряки
Пише вірші на відважні рими
Препарує красощі дзвінкі

Поважають і бажають віскі
Після світла майже до пітьми
Пляшкові вітрильні двійники
Донкіхоти в сірому костюмі




 

 
1.

Одного разу вранці
На березі ріки
Сиділи індіанці
Курили сокирки


2.

Султан в Єрусалимі
У Африці - вуду
Злі єзуїти в Римі
А індіанці - тут


3.

Кортес, іспанський вершник
Пливе за океан
Тютюн дозріє перше
Чи спалиться вігвам


4.

Бізон, що котить Сонце
Прибув на кільцеву
Вліз у пістряву постіль
Великий Маніту


5.

На гінковій стоянці
Під Місяць і зірки
Поснули індіанці
& вірні сокирки


6.

Та каравели чорні
Жбурляє ураган
У люті алкогольній
Вирує океан


7.

Кортес п’янючий марить
Над компасом своїм
Брат Вітер курить хмари
Бо Місяць любить дим





 *** *
* ** *** ***** *
  **
 * ***** *
*** *** * ****
 **

    C*


 *** *
* ** *** ***** *
  **
 * ***** *
*** *** * ****
 **