Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ірина Дем'янова (1960)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   І не бути тобі ніким
    І не бути тобі ніким
    В храмі зниклих ілюзій.
  •   Перейду...
    «Чи перейдеш Сибіри…»
    Микола Тимчак
  •   «Ой, Іване!»
    Так тужливо й лунко: «Ой, Іване!»,
    Начеб серце в жменю хто стиснув…
  •   Тримай мене
    Цей місяць вовчих зграй,
    Жахкого безгоміння…
  •   Дівчинка і птах
    «Душа летить в дитинство, як у вирій,
    Бо їй на світі тепло тільки там»
  •   Душа води
    Тугими сплесками обласкуючи тіло,
    Спливаючи пестливо і пустотливо,
  •   Дитбудинок
    Облітають із вишень сорочечки крихітні цвіту,
    І тривожно шумлять, насторожують ніч ясени,
  •   Панночка Поезія
    "А Муза - єдина жінка,
    яка дорога мені"
  •   Лезо линви
    Розімлілі вишні – при надії,
    гаснуть вже, пришерхують бузки.
  •   Ти знаєш це
    Вип’ю чашу до дна! Ще одну із гіркот не допито…
    Скільки пудри довкруг… І чому я душі не таю?
  •   Осінь
    Підфарбовую волосся,
    Підрум’янюю вуста,
  •   Татоньку!
    Оті гуси, що пасла, не брали мене на крилята…
    І глибокий мій жаль був глибкішим брикульських криниць.
  •   Не озирайся, Лотова жоно
    Не озирайся. Лотова жоно,
    Чи ти гадаєш, що вони останні,
  •   Свободи!
    Вже не гарячка розуму і тіла,
    уже гарячкуватість проминань:
  •   * * *
    Вже мені не буде, як весною,
    в зеленавім присмерку очей.
  •   * * *
    Пізня осінь, передзим`я,
    вітер скулився, як пес,
  •   * * *
    Мої сни забрав у мене,
    Тихий смуток, сміх невинний.
  •   Востаннє
    …З клепсидри витікає день невпинно…
    Та одинокість перед жерлом ночі,

  • Огляди

    1. І не бути тобі ніким
      І не бути тобі ніким
      В храмі зниклих ілюзій.
      А надумане щезне, як дим, –
      Ні коханці, ні друзі…
      О, зізнайся, кортить усе ж
      Взнати – як би сплелося,
      І яких ми сягнули меж
      Побіч душ суголосся.
      О, зізнайся, рідні рідніш,
      Тої, що не по крові,
      І сама я, і цей мій вірш –
      Юний цвіт надлюбові.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Перейду...
      «Чи перейдеш Сибіри…»
      Микола Тимчак

      Щемно спогади в серці будить
      мого розпачу чорний крук –
      затужавіли тужно груди
      без твоїх шорсткуватих рук.
      Припухають жагою губи –
      з них цілунки вітер зрива…
      Ох, той вітер усе розгубить,
      а обривки слів – не слова!
      А недоля моя – не доля,
      не вгодую слізьми біду.
      За тобою, твоя лиш воля,
      сибіри, як сон, перейду!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. «Ой, Іване!»
      Так тужливо й лунко: «Ой, Іване!»,
      Начеб серце в жменю хто стиснув…
      Цить, несите, цить, моє захланне, -
      То не плач, то відголосок сну.
      В сизо-білім полі – чорні бусли
      Мерзли й обіймалися крильми.
      Нависало небо, тиша гусла,
      Сивів овид і… блукали ми.
      Поодинці. Кожному – лиш обрій,
      Кожному – лелеча ця сім’я.
      Самотинно. Безпритульно. Й… добре –
      Десь є ти, і є тобі десь я.
      … Ой, Іванку, чом ті бусли чорні?
      Чом, врапт, сніговиння, як мара,
      Поєднало нижній світ із горнім,
      І шукати просвітку – дарма.
      Хоч би й крикнула – не догукаюсь,
      Опліч не відчую вже крила.
      «Ой, Іване…» - серденько стискає,
      Йшла до тебе – в пісню забрела…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    4. Тримай мене
      Цей місяць вовчих зграй,
      Жахкого безгоміння…
      Тримай мене, тримай
      На крайчику терпіння.

      Хатинка на горі
      Вперезана вітрами...
      Зігрій, заговори,
      Зладнай подвійні рами.

      Шипшиновий напій.
      Дзвінкі дрова грабові…
      Не панцир безнадій –
      Ясний вогонь любові.

      Там горобина ніч,
      Горобина без плоду.
      І пожад вовчих віч,
      І лихо хороводить.

      А ми удвох, ми – край,
      Ми світло побіч тіні…
      Тримай мене, тримай
      Бодай на волосині.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. Дівчинка і птах
      «Душа летить в дитинство, як у вирій,
      Бо їй на світі тепло тільки там»
      (Ліна Костенко)

      Щоб зробив хтось чари-мари
      Та й відніс мене за хмари…

      Високо-високо, далеко-далеко,
      Щоб я стала немовлям в прихистку лелеки.

      Щоб той лелека заблукав,
      Не в ту количку мене вклав…

      Бузьку-бузьку, не калатай,
      Бо почують мама й тато
      І пошлють мене просити,
      Аби мати за що пити.

      Бузьку-бузьку, чорно-білий,
      Я додому йти не сміла,
      У підвалі пес кудлатий,
      Притулюся – можна спати…

      Бузьку-бузьку, пташе милий,
      Більше я не маю сили…
      Я колись була в лікарні –
      Ти не знаєш, як там гарно!

      Ой, зроби ті чари-мари,
      Понеси мене за хмари…

      Високо-високо, далеко-далеко…
      Там залиш мене, а сам вертайся, лелеко…

      Не пущу я свою душу
      В те дитинство проклятуще!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Душа води
      1
      Тугими сплесками обласкуючи тіло,
      Спливаючи пестливо і пустотливо,
      Щось жебонить вода,
      Що їй властиво,
      Бо вод німих текучих не бува.
      Під люстро замасковуючись вміло,
      Верб віями притінивши стидливо,
      Ховає всю сваволю й дивне диво –
      Ми віримо в дзеркальні ті дива!

      2
      Проблиск місяця маною в глиб води,
      А вона лілейно вабить – підійди!
      Може, личко вмити схочеш –
      В напівусміху вжахнешся – хто лоскоче?
      Хто сміється плинно так, сріберно?
      Що вода забрала – не поверне…
      Хижа, хтива, щедра і живлюща –
      То душа самотня жінки суща.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Дитбудинок
      Облітають із вишень сорочечки крихітні цвіту,
      І тривожно шумлять, насторожують ніч ясени,
      А в затемнених спальнях, в нумерованих ліжечках – діти,
      Наодинці з жалями і страхом, занурені в сни.

      Заглядає у вікна Бабай – хтось лякається й плаче,
      Хтось закляк у кубелечку коца, наслухаючи сміх…
      Хтось колише себе, хтось хитає голівкою, наче
      Його мучить прапам’ять… Та нема того, хто б допоміг…

      Тільки темінь і шерех. І місяця око совине
      Припильновує ревно – кого іще там не приспав?
      Поміняє своїх господариків випрана одежина,
      І котрась із ляльок для комісій стане лялькою для забав…

      Ранок буде, як завше, холодним і хрипкоголосим,
      Та розквітне панамками, повеселіє подвір’я.
      Сонце кожній травинці малій обціловує роси.
      Приголубиш дитя мимохідь і… поранишся об довір’я…



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Панночка Поезія
      "А Муза - єдина жінка,
      яка дорога мені"
      Іван Потій

      Злотоцвітно туляться до шиби
      любі твому серцю паничі.
      Гожу ти паняночку надибав –
      не дає заснути уночі.
      Ні, щоб вколисала ув обіймах –
      шепче рими, наче навісна.
      Хай хурделить, листопадить – бігме! –
      лиш розтулить устонька – весна!
      І пані-поетки – не занудні,
      так, слізливі трохи, - то ж не гріх…
      Чинять свято – випікають будні,
      Бо панянка любить, та не їх.
      А поети – ті, що не вусаті,
      ті, що не із роду Потіїв –
      так уже наловчились клянчати,
      а не годні звабити її.
      Що в тобі такого? Нудиш світом,
      знаєш по чім хліб і сіль по чім…
      Так я теж народжена тим літом,
      А замкнув хтось – викинув ключі!
      Б’юсь об школо, об стіни, об одвірки…
      Де той Перелесник у вікні?
      Ну, хоча б якась проблисла зірка
      сонцеоко. Яро – лиш мені!
      Що ти здивувався. Протверезів
      і захтів узнати – хто така?
      «…А, як пукли брунечки березі,
      як ішли ми у руці рука…
      Так було. Як завше. Передбачно,
      все нудне до позіху. Атож…»
      Слухай, Йванку, чи ж тобі не лячно –
      голяка поміж шипів і рож?
      Та панянка переважить кожну.
      Хто б посмів: із нею – та на прю?
      Музо, дівко, не вдавай безбожну,
      не збіднієш на одну зорю!
      Хай мені розвидниться! Хай кликну
      я свого Пегасика з дібров.
      А сама – іди. Провалюй! Зникни!
      Шепочи захланно про любов!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Лезо линви
      Розімлілі вишні – при надії,
      гаснуть вже, пришерхують бузки.
      Я, бігме, не відаю, що дію…
      Як змія – шосейки світ вузький.
      Звузився до погляду, до жесту,
      Рисочки поміж упертих брів,
      слова, що не вимовив, як пестив,
      згадки, що самотньо перебрів…
      Звузився до променя, що може
      прозирнути гори крем’яні.
      Я б по ньому, як по линві, Боже!
      Тільки лезом линва та мені.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    10. Ти знаєш це
      Вип’ю чашу до дна! Ще одну із гіркот не допито…
      Скільки пудри довкруг… І чому я душі не таю?
      Гей, без кого б то я не змогла ані днини прожити?
      Хто б то зрікся едемських вигод за усмішку мою?
      Чи ж вогню невтямки, що він, зрештою, мусить дотліти?
      Дяка долі – горю! І жаги не притлумлюю в снах.
      І помру від любові, а чи від безсилля любити,
      Й хтось раптово відчує – без мене весна – не весна!
      Захлинеться від туги – немає в наш день вороття,
      Та мелодія дотику душ поплила в безгоміння…
      Лиш кохання єдине насправді вартує життя.
      І ти знаєш це, світе! Тому й… побиваєш камінням.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    1. Осінь
      Підфарбовую волосся,
      Підрум’янюю вуста,
      Обіймає мене осінь
      По-сестринському за стан.

      Палахтюче око рисі,
      Слів дзвінких крицева креш:
      - Молодись – не молодися,
      Все ж зими не оминеш!

      Не випручуюсь, бо що там
      Допоможе спротив мій?
      А чи в тебе стільки злота
      Не на відкуп від завій?

      Стільки червіні і сині,
      Стільки сміху і жалю!
      Як і ти, жагуче нині,
      Яро так життя люблю!

      Черевички на підборах,
      Гривка пада на брову…
      Може, та зима й не скоро –
      Втримай, сестро, булаву!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    2. Татоньку!
      Оті гуси, що пасла, не брали мене на крилята…
      І глибокий мій жаль був глибкішим брикульських криниць.
      Я не знаю, котра ще дитина так хтіла до тата!
      Не на цвинтар ішла, сповідалась тобі горілиць.
      Бо так певна була, що ти тужиш за мною на небі.
      Тобі зимно й самотньо, а Ілю не любить ніхто…
      Татку, татоньку мій, вже ніхто й не любив після тебе!
      Лиш би так не разили душі, лиш би так не разили – і то…
      Щоб пізнати тебе – я збирала усе по крихтині,
      Бо ж нічого ніде, крім кількох фотографій, нема.
      Хоч би лист із тюрми, хоч би річ, хоч би що з одежини!
      Ой, ревниво твій слід замела та нещадна зима.
      Залишилася – я. Гиля, гусоньки, в небо. Та ж гиля!
      І хоч я не Телесик, вас Бог не скарає за те.
      Твої лагідні руки мене у сукеночці білій
      До люстерка підносять: «Чиє ж то дитя золоте?!»
      А чиє ж то дитя? Хто б так щиро утішився мною?
      Не живу, як живеться. Надсаджую серце щораз.
      Ти привчив до любові! Якою б то я ворожбою
      За світами-віками уздріла поєднаних нас!



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    3. Не озирайся, Лотова жоно
      Не озирайся. Лотова жоно,
      Чи ти гадаєш, що вони останні,
      Оті Содом з Гоморрою захланні?
      Жалем тут не зарадиш все одно…

      Їм блуду, злата й крові не доволі.
      Змілів Дніпро. Чумацький шлях тавром
      Міжбрів’я неба випік. Чи ж добром
      хто зло попрати зміг у цій Юдолі?

      Чень, спершу гріх, немов п’янке вино…
      Та що тобі до подруги чи брата?
      Було б їм манівцями не блукати…
      Не озирайся, Лотова жоно!

      Не озирайся, глянь на свого Лота.
      Він завше знає, як йому чинить.
      Клубок у Бога, ну а в Лота – нить.
      Його не засмоктало те болото.

      Ти прощена! Ликуй, благочестива!
      Якби не муж, то хтозна-що було б…
      Утішся! Потечуть, немов сироп,
      Дні в домі Лотовім. Ні спеки, ані зливи…

      Народиш діток. Любо, крізь вікно
      Те споглядатимеш, у чім немає скверни.
      Ні ружі не колотимуть, ні терни…
      Не озирайся, Лотова жоно.

      Рятуйся: працею, любов’ю чи вином
      Причастя… Вирятовуйся од болю.
      Бо хліб не родить там, де надмір солі,
      А мусим землю засівать зерном.

      Йди хоч сновидою. Побійся мсти!
      Від порошні сльозиться око Боже…
      Ця мить, як вічність. Ще обрати можеш:
      Чи остовпіти, а чи далі йти.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    4. Свободи!
      Вже не гарячка розуму і тіла,
      уже гарячкуватість проминань:
      не встигла, не об’ємлю… Не зуміла
      уникнути ні злиднів, ні змагань…
      Свободи! Найціннішого у світі –
      Свободи. Все, крім неї – каламуть:
      і пристрасті, й обов’язки, і міти,
      що душу не звеличують, а гнуть.
      Гармонії зі світом, що не хижий!
      Любові, що народжує пісні!
      …Та ж був потоп. І хтось опісля вижив,
      а всі чесноти погноїв на пні.
      Та й наплодилось… Годі, годі, годі!
      Слова – полова. Ранять остюки.
      Є замисел якийсь у кожній з лодій.
      Ступну в останню й не збагну – який…




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. * * *
      Вже мені не буде, як весною,
      в зеленавім присмерку очей.
      Вже такої зливоньки рясної
      нам не буде! Нічия…нічий…

      Ще тобі причується мій поклик,
      ще тобі примариться, ачей,
      як ми відчайдушно-радо мокли,
      наче діти – нічия, нічий!

      Відьмію від горя. Заклинаю –
      переворожи! Навспак вречи!
      Щоби так, як на порозі раю, -
      просто й легко. Нічия. Нічий.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.33

    6. * * *
      Пізня осінь, передзим`я,
      вітер скулився, як пес,
      цідить висхле сонце-вим`я
      біле світло із небес,
      і вагітні сизі хмари
      спочивають на дахах,
      і злились в скорботній парі
      сіра гілка й чорний птах.
      Жухле листя мерзне, скніє
      так впокорено, мов спить.
      У мені незримо зріє
      пуповини зрима нить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    7. * * *
      Мої сни забрав у мене,
      Тихий смуток, сміх невинний.
      Вже душа осіннім кленом
      Багряніє в морок плинний.
      Вже над нею я не владна –
      Серце в тебе на долоні.
      То весна та гріхопадна,
      то ті сльози несолоні,
      то той погляд, що бентежить
      і дарує буйне щастя.
      Стежку ожеледь мережить,
      я ж біжу без страху впасти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    8. Востаннє
      …З клепсидри витікає день невпинно…
      Та одинокість перед жерлом ночі,
      Той протяг вічності, той безмір самоти…
      Візьми в долоні руку, і хай плине
      той час, як хоче…Більше не зурочиш…
      Повіки склеплюю…
      Сльоза з-під них…
      Прости.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25