Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олег Гуцуляк (1969)
член Асоціації українських письменників (АУП),
кандидат філософських наук, поет, культуролог


  Рецензії поезії
  нема

  Рецензії на вірші
  нема

 Рецензія авторської аналітики
  нема




Рубрики

Рецензії ⁄ Переглянути все відразу

  •   Може, когось зацікавить?
    I'm seeking a translator—poet/writer to translate a small collection of Australian poetry
  •   М.Дзюба. Роман «Музейна баба»
    Літературна серія «Українська екзотика» ( м.
    Івано-Франківськ) представляє читачам наступ
  •   Любов Загоровська: Два світи поезії Олега Гуцуляка
    Гуцуляк О.Б. Повстання скіфів: Вірші. – Івано-Франківськ: Гостинець, 2002.
  •   Романтична егоїстка: Знаки не для всіх
    Анотація до роману «Адепт» івано-франківських письменників Володимира Єшкілєва та Олега Гу
  •   Андрій Пясецький : Апокрифічний літопис
    Останнім часом стало модно визначати жанри книжок, а скоріше придумувати нові. Тож не буде
  •   Татьяна Трофименко: Владимир Ешкилев, Олег Гуцуляк: «Адепт» знаков
    Если вам приходилось когда-либо заходить на сайты, посвященные магии, порталы «здоровья и
  •   Алексей ИЛЬИНОВ. Поэзия Олега Гуцуляка
    "... Поэзия Олега Гуцуляка пронзает эпохи, время и пространство. Она необычайно пластична,
  •   Євген Баран.
    (Олег Гуцуляк. Поет і Тіамат: Вибране.-Ів.-Фр.: ПП Косович, 2003. - 160 с.)

  • Рецензії

    1. Може, когось зацікавить?
      I'm seeking a translator—poet/writer to translate a small collection of Australian poetry from English to Ukrainian.

      The book is my first collection of poetry. I’m 35 and live in Newcastle, Australia, where I’m a MA Philosophy (Writing) student at The University of Newcastle. My poems have been published throughout Europe, North America and Australia. My awards include the Henry Kendell Award, the Roland Robinson Literary Award, and the Val Vallis Poetry Prize.

      The book, titled CANYON, has 24 pages of poetry over the book’s 32 pages. So it’s only a small collection, but it’s a good first book for me. The poems look at a broad range of ideas that have formed both me and my poetry — the creatures of the sea, the physical characteristics of musical instruments and the idea of the visionary innovator.

      I want to translate into Ukrainian as I’ve heard the language and love the sound of it. When translated into Ukrainian I will submit it to Ukrainian newspapers, magazines and journals, and eventually to a Ukrainian publisher for full publication.

      I do appreciate the delicacy and creative efforts required to translate poetry.

      Would you be interested in such a project? Or do you know of someone who might be interested in this little project? Please send me an email if you have any questions. I look forward to hearing from you.

      Regards,
      Andrew Slattery
      shortfilm@hotmail.com

      ____________________________________
      PO Box 47 The University of Newcastle
      New South Wales 2308 AUSTRALIA

      Telephone +61 410 309 941
      Email featurefilm@hotmail.com



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    2. М.Дзюба. Роман «Музейна баба»
      Літературна серія «Українська екзотика» ( м.
      Івано-Франківськ) представляє читачам наступний з мимовільним
      претендуванням на скандальний роман Марії Дзюби «Музейна баба».
      Літературний «крижаний душ» від Марії Дзюби відкритий тут власними
      руками її героїв – представників роду людського та всякого рангу
      суспільства українського. Автор залишається іноді спостерігачем, а
      іноді й сам потрапляє під холодний озноб духовного та часового
      перепаду. Невпинні удари в сонячне сплетіння українських доль,
      украдене у себе самих щастя, яке стрілою несе до незмигного пункту під
      назвою «Депресія». Жити в наш непростий час і проходити мимо обставин
      і людей, які свідомо і несвідомо виточують із анархічного сьогодення
      вістря направлене в серця мільйонів українців – це норма чи «торба»? В
      народі «торба» – найгірший результат. Як завжди ритмічне, колоритне і
      інтригуюче письмо Марії Дзюби поведе Вас сторінками «Музейної баби».
      Не відмовте собі бути на часі літературної новинки екзотичного автора.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    3. Любов Загоровська: Два світи поезії Олега Гуцуляка
      Гуцуляк О.Б. Повстання скіфів: Вірші. – Івано-Франківськ: Гостинець, 2002.

      У збірці Олега Гуцуляка “Повстання скіфів” на першому плані бачимо тісну межу двох світів: реального, що є навколо нас, і світу мрії, який існує тільки в уяві. Навколишній світ хисткий, ненадійний. Це приречений на загибель Колізей, остання дорога, на якій обов'язково пролунає: “Ave caesar…”
      У цьому світі немає нічого певного. Смішним видається намагання людей зафіксувати щось на папері, аби не зникнути безслідно, залишитися в пам'яті на-ступних поколінь. Такі намагання не принесуть успіху, звідси й згадка про Олек-сандрію, про рукописи, які згорають у пожежі, аби не залишити нащадкам пам'яті про минулі роки. Та і навіщо ця пам'ять? Адже дуб Степової Еллади перетворить-ся на гарнітурну шафу “в помешканні “нового українця” без нагадування про його історичну цінність.
      Навіть якщо й загине світ і через кілька віків зможе відродитися нова циві-лізація, то й надалі:
      Перше слово – “ма”.
      “Я маю”, – тобто. Сперш з'явився власник.
      А до “Я є” ще кроків – сила…
      У цьому світі панує зима або ж осінь. Ті пори року, коли людина особливо сильно відчуває себе одинокою, загубленою поміж інших людей. Тоді так хочеть-ся створити собі інший світ, нехай вимріяний і казковий, проте не ворожий. Коли настає вечір, ліричний герой збірки тікає у такий світ, де затишно і добре.
      У своєму світі можна подумки повернутися в минуле, відчути себе скіфом, якого завтра, можливо, чекає війна, а сьогодні він насолоджується кожною хви-линою життя. У цьому світі палають Купальські ватри, десь приносять жертви бо-гам, а над усім цим панує кохання.
      У своєму світі можна мандрувати усіма епохами, побачити Орфея і Евріді-ку, Лукаша і Мавку, відчути смуток Данте без Беатріче, поглянути услід кораблю “Арго” і обвінчатися благословенням святого Валентина.
      Але настає час, і треба повертатися назад у світ реальний:
      Повернення зі сну і забуття
      Приносить втіху. Чи надовго?
      У збірці зустрічаємо і довічне: “Долю не вибирають.” Але не знайдеш у ві-ршах безнадії. Поезія Олега Гуцуляка – це оспівування того, що власне і робить людей людьми – кохання. Кохання щирого і ніжного. Почуття, яке здатне пройти через усі життєві випробування і вистояти:
      Ця любов – через мільйони літ…
      Отож, два зовсім різні, але кожен привабливий по-своєму, світи Олега Гу-цуляка. Вони віддалені, водночас дуже близькі, бо створені однією людиною.

      м. Івано-Франківськ



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Романтична егоїстка: Знаки не для всіх
      Анотація до роману «Адепт» івано-франківських письменників Володимира Єшкілєва та Олега Гуцуляка впевнено зараховує твір до сучасної елітарної літератури. І з цим твердженням можна погодитися, адже книжка навряд чи відповідатиме інтелектуальним силам пересічного читача, серед улюблених шкільних та університетських предметів якого не було історії та філософії. «Роман знаків», як його охрестили самі автори, настільки обтяжений іншомовними іменами персонажів та географічними назвами, що подекуди видається цілком доцільним додати до вміщених наприкінці твору кількох географічних мап Русі, Хазарії та Єгипту, ще й сюжетну мапу.


      Автори наповнили роман культурологічними деталями, а також філософськими роздумами та авантюрними пригодами шукача єдиного Бога. Герой зветься Олексій-Ратибор Склавин з племені полян, він – молодий жрець язичницького Даждьбога. На тлі змін в історії своєї країни – Русі хазарського періоду – обдарований пророчим баченням Ратибор навчається лікарської справи у хазарського мудреця, водночас стаючи свідком війни Хазарії з варягами, тогочасними господарями Русі. Розгадуючи символи, числа, видіння та знаки, Ратибор щоразу змінює власне ім’я та водночас відкриває все розмаїття іпостасей єдиного Бога. Міцна й нездоланна віра підбадьорює його у подорожі аж до храму єгипетської богині Кадеш, кінцевого пункту пошуків заповіту легендарного пророка Єремії. Саме там, наприкінці шляху, сходить на Склавина розуміння одночасності кінця Знаку і початку Бога, того єдиного, пошукам якого він присвятив роки.

      «Адепт» має цікаві, хоч і нелегкі для сприйняття форму та зміст, однак оригінальний композиційний задум Єшкілєва та Гуцуляка дещо полегшує орієнтацію на сюжетній місцевості. Перша частина роману викладена у вигляді древнього рукопису, друга ж – це переказ видінь, що їх нібито ввижались упорядникам тексту. Обом авторам вдалося надати текстові ознак стародавнього сказання про людину, незламність її віри.

      Твір припаде до душі шанувальникам письменницької творчості Єшкілєва, підкріпленої потужним історико-культорологічним та релігієзнавчим дослідженням. А завдяки володінню словом та динамічному авантюризмові фабули цей роман знаків сподобається також і поціновувача історичних пригод. Хай як би претензійно звучав термін «елітарна література», призначення її насправді полягає не тільки у задоволенні естетичних потреб «еліти», себто інтелектуальної аудиторії та окремих фахівців. Вона також призначається для здатних глибоко осмислювати сенс прочитаного, тих, хто цінує якісну прозу і бере до рук книжку не для того, аби просто вбити час.

      "В ЖЖ тут"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Андрій Пясецький : Апокрифічний літопис
      Останнім часом стало модно визначати жанри книжок, а скоріше придумувати нові. Тож не будемо оригінальними і спробуємо це зробити. У випадку «Адепту», жанр визначений авторами — «роман знаків». Спробуємо не погодитись. Це, скоріше, «апокрифічний літопис». Історичні події, географічні мапи, назви міст і стиль написання вказують саме на те, що це літопис. Апокрифічність йому додає те, що він не «канонізований» сучасною наукою про історію та релігійними вченнями, а дарма...

      Кожний розділ літопису названий за тим ім’ям Єдиного, яке у цей період вело літописця у його мандрах. Всього їх три: Даждьбог, Те, яке не дозволено вимовляти або чотирилітерник і Бог-слово. Так само із кожним періодом змінюється і ім’я літописця.

      Перший розділ містить у собі київський період життя героя. У той час його звуть Ратибор і він жрець Селянського капища Даждьбога. Тут охоплений період завершення князювання Аскольда та прихід до Києва Олега або Хельга, як його називає автор. У середині розділу Ратибор потрапляє до міста Саркел і дорогою отримує нове ймення—Гафаг. Прибувши до Саркелу він стає лікарем і входить до таємних зібрань Саркельських. Після таємної ради міста Ратибор вирушає з нього до Ітхелю і отримує наступне ім’я Ратбер-хемег.

      Так ми переходимо до наступного і чи не найголовнішого розділу—чотирилітерник. Цей розділ поділений упорядниками тексту «Сповіді...» на чотири підрозділи, за кожною із літер другого з імен Єдиного. У Ітхелі наш герой знайомиться із людиною, яку сам називає своїм учителем,—Мелхиседеком. При посвяті до братства Шехіни Ратибор отримує четверте своє ім’я, але ми його так і не дізнаємось, бо воно таємне і призначене тільки для сповідників Шехіни.
      У священному місті Ратибор отримує складне випробування для входження у цех лікарів, і долає його, заслуживши за те повагу серед найповажніших тамтешніх лікарів. Кульмінацією другого розділу є оборона Ітхелю від потвори з Чорної Вежі та її приспішників: угрів, булгар та гузів. Ратбер-хемег вступає до склавинського загону оборонців міста, що відповідав за оборону котячої вежі. Після бою із дияволосповідниками і деяких пригод у місті він тікає із нього далі на південний захід. Це є переходом до третього і останнього розділу—Бог-слово.

      Останній розділ був утрачений і упорядники відновили його з тих видінь, які являлись їм після опрацювання двох попередніх розділів. Цей розділ включає у себе єгипетський період життя Олексія Склавина, але єгиптяни називають його Габір. В ущелині Харра він шукає Кивот Завіту, схований пророком Єремією. Тут саме Ратибор, йудей за посвятою перетинається із християнами і стає перед вибором: чи справді син Божий є такою ж частиною Єдиного, як і Святий Дух. Вибір він робить уже на самому кінці, коли отримує результат своїх пошуків Кивоту Завіту. Але те, який вибір він зробить зацікавлений читач дізнається тільки прочитавши книгу Володиира Єшкілєва та Олега Гуцуляка «Адепт». Приємного вам читання.

      "Постійна адреса сторінки"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Татьяна Трофименко: Владимир Ешкилев, Олег Гуцуляк: «Адепт» знаков
      Если вам приходилось когда-либо заходить на сайты, посвященные магии, порталы «здоровья и личностного роста», то вы припоминаете, что эзотерика, фэн-шуй, рунические талисманы и чакровые резонаторы мирно сосуществуют там с христианскими молитвами, которые выполняют функцию неких «заговоров от…». Похожее эклектическое впечатление производит и роман известных украинских интеллектуалов Владимира Ешкилева и Олега Гуцуляка «Адепт», в котором якобы идет речь о поисках Единого Бога…

      Вообще, когда у литературного произведения два автора, читателю всегда хочется угадать, что каждый из них вложил в текст. С «Адептом» дело кажется простым: история времен ІХ века о путешествиях молодого славянина, жреца Даждьбога, последователя братства Шехины в Хазарии, а после – инока одного из монастырей в Константинополе, своей основательностью полностью обязана Олегу Гуцуляку, кандидату философских наук, который специализируется на нехристианских культах древнего мира. На долю Ешкилева достаются, похоже, разве что эротические сцены, приправленные сожалениями главного персонажа за греховной молодостью… Примечательно, что по поводу многолетнего служения поганским идолам персонаж сожалеет куда реже. Несмотря на воссоздание колорита жизни древних цивилизаций, книга абсолютно лишена динамики и развития характера. Открыв ее на первой попавшейся странице, вы скорее всего попадете на монотонный рассказ вроде «Іхтель простягся двома берегами Великої ріки Ітель, яку булгари й буртаси звуть Балгою і яка поділяє Великий степ на західний – печенізький, де визнають Єдиного в образах сонячних Ідолів і Зірок, та східний, гузький» (с. 82) и т. д. Если авторы и планировали показать эволюцию главного персонажа от языческого жреца до христианского аскета, то зацикленность на поганских культах помешала им это сделать: главный персонаж живет нормальной жизнью служителя идолов, а потом вдруг на 211 странице оказывается, что для его окончательного обращения не хватает только уверенности в том, что Христос действительно является Сыном Божиим. Очевидно, это можно объяснить общей концепцией книги, согласно которой первые две части представляют собой найденную в константинопольском монастыре рукопись, где повествование ведется от имени главного персонажа, а последнюю часть книги составляют видения… составителям. Благодаря этому распространенному приему авторы достигают только одного – их в тексте ну уж слишком много, начиная от «древних заклятий», которые подозрительно напоминают стихи Гуцуляка, до потешных расшаркиваний «упорядники просять у читачів пробачення за незавершеність деяких сюжетних ліній. Причиною цього стала певна непослідовність об’явлень, за яку приймачі видінь відповідальності не несуть» (с. 192). Удобная позиция, что и говорить :). Из собственно экшн в романе можно отметить разве что оборону башни от древней «потвори» (имени для нее авторы не придумали), съедание такой же древней Черной Рыбой языческой ведьмы и поиск главным персонажем легендарного Завета Иеремии. Последнее мероприятие заканчивается якобы гибелью поганских знаков и торжеством Бога-Слова: «Вічність, котра мудріша за жерців усіх храмів Землі, стерла пліснявою Знаки, яким передбачалося безсмертя… І Ворог радів тому походові, бо вмів обертати мудрість і дикість знаків на користь собі» (с.229). Странное поведение сатаны, которое сопровождает гибель знаков, через которые он влиял на людей, – не единственный спорный момент в философствованиях Ешкилева и Гуцуляка. Да и сами они, видимо, не напрасно называют свой роман именно романом «знаков» – «приречених витворів людських»…

      Володимир Єшкілєв, Олег Гуцуляк. Адепт. Роман знаків. – Х.: Книжковий клуб сімейного дозвілля.

      "рецунзія на МедіаПост"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Алексей ИЛЬИНОВ. Поэзия Олега Гуцуляка
      "... Поэзия Олега Гуцуляка пронзает эпохи, время и пространство. Она необычайно пластична, образна и символична. Я бы сказал, что Олег – гипер-символист, Хельг, рунстер-vitki, творящий руническую волшбу («Я тебя заколдую. Я - Хельг! Древних рун я владыка коварный…»). Иногда создается такое впечатление, что через него говорят гиперборейские волхвы, микенские певцы-аэды, шумерские сказители, египетские жрецы, хеттские вожди, этрусские хранители священных преданий, кельтские друиды, валлийские барды, исландские скальды, трубадуры Крестовых Походов, рыцари испанской Реконкисты, ацтекские маги, воины-художники Наска, кобзари Украины-Аратты, гении европейского декаданса - «проклятые поэты», итальянские чернорубашечники «Ардити» и бесстрашные испанские фалангисты Примо де Риверы… Список можно продолжать. Помыслами и словом он всегда там, где пребывает Дух Традиции. Это Его «Символ Веры» как Офицера Дхармы. И еще замечу, что его вполне можно назвать не только украинским консервативным революционером, но и ацтекским, и валлийским, и этрусским… То есть ему дороги не только родной Ивано-Франковск, но и затерянные в джунглях Мезоамерики храмы майя или дивные города этрусков, ибо он будете сражаться за них…"
      (Алексей ИЛЬИНОВ, автор книги "Август Иоанна", "Опричное Братство").



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Євген Баран.
      (Олег Гуцуляк. Поет і Тіамат: Вибране.-Ів.-Фр.: ПП Косович, 2003. - 160 с.)

      Після обнадійливого дебюту з експериментальним романом "Адепт", співавторами якого виступили Олег Гуцуляк і Володимир Єшкілєв, літературні дороги авторів розійшлися. Якщо В. Єшкілєв постійно нагадує про себе різноманітними проектами (МУЕАЛ, Топос поразки, Ткань и ландшафт) й прозовими й поетичними публікаціями, то про О.Гуцуляка майже перестали говорити, хоча він теж виступає із культурологічними статтями, бере участь у поетичних антологіях, видає поетичні збірки. Однак завжди перебуває якби у тіні єшкілєвського літературного патосу. Що тут стало причиною - невміння себе пропагувати, відсутність ораторського хисту чи осбливості натури -сказати важко, але маємо той факт, що творчий доробок О. Гуцуляка залишається в тіні сучасного літпроцесу. Навіть більше, нещодавно в одному зі своїх інтерв'ю (газета "Репортер" від 18 березня 2004 р.) В. Єшкілєв, оприлюднюючи персональний склад "станіславського феномену", зовсім не згадує свого колишнього літературного побратима. Чимось важливим, на думку ідеолога, Олег та й не вписався в "феноменську" кон'юктуру. Не хотів би думати, що головна причина полягає у бракові літературного таланту Гуцуляка...

      Звичайно, такий стан речей є несправедливим. Але в літературі поняття "справедливості" / "несправедливості" таке ж відносне, як й в інших сферах людської діяльності. Як тут не згадати Г. Сковороду з його геніальною простотою: "У світі людей справедливості немає". Такими ж ірраціональними є письменницькі долі.

      У творчому доробку О. Гуцуляка три поетичні збірки: "Нумізматика вирію", надрукована у збірнику текстів "Тетрархія" (1996), "Птахи та лілії" (1999), "Повстання скіфів" (2002) і книга поетичного вибраного "Поет і Тіамат" (2003). Як бачимо, поетичний доробок чималенький.

      Щодо назви вибраного, то з Поетом ніби все зрозуміло, а ось Тіамат - це, виявляється, давньошумерський жіночий першопринцип, уособлення хтонічної Безодні. Нічого не поробиш, маємо деякі надмірності Олегового захоплення і наукового зацікавлення дохристиянськими цивілізаціями. У поетичному вибраному Гуцуляка окремі образи чи метафори навіяні цими дохристиянськими символами, але не перенасичені ними. І цього досить для того, аби поетичний світ Гуцуляка залишався таємничим настільки, наскільки є таємницею сама поезія.

      Загальний тон поетичного вибраного - елегійного смутку і болю. Домінує інтимність відчуттів, почуттів. Тому за характером ці поезії близькі до альбомної лірики. Приємної, гарної альбомної лірики:

      Без коханої і без весни.
      Все - без поспіху. Все - без сміху.
      Снів так сто буде ще... Без вини.
      І без милих для серцю ігор.

      Трошки дивно бачити творцем цього жанрового поетичного різновиду чоловіка. Однак як повернутися до традиції - 30-40-х рр. ХІХ ст. - тоді альбомна лірика домінувала в російській і частково українській поезії, можна згадати досвід Євгенія Баратинського чи нашого Якова Щоголева (особливо, ранній період творчості). Нічого поганого у ній ніхто не вбачав. Це вже пізніше В. Бєлінський "метав громи" на епігонів, які спрофанували цей жанровий різновид.

      Гуцуляк все-таки виховався на традиціях російської поезії. Це добра школа. Хоча вона частково обмежує естетичний та світоглядний діапазон поета. Поетичний світ О. Гуцуляка є до певної міри статичним. Споглядальним. Відстороненим. А від цього трошки ірраціональним:

      За обрієм - молитва. Тут - зима.
      Життя неспішне в простоті буденній.
      Лиш каркнув ворон (завше неврастенік),
      Нам нагадавши: "Тут ви - зокрема!"

      За кожним віршем О. Гуцуляка - пласт культури, який сформував, зцементував естетику поета. Тому його вірші вимагають часткового знання того тла, всі ці алюзії, ремінісценції, паралелі, імена. Говорю "часткового", бо тут діє принцип не так пізнання, як співзвучності переживань і відчуттів. Настрій, пластика вірша, образний світ - тісно взаємопов'язані у досвіді О. Гуцуляка.

      У нього багато віршів-присвят чи віршів, навіяних рядками інших авторів. У них багато розуміння, поваги й любови. Гуцуляк - м'який поет, ніжний. І про що би він не писав, - сповнене елегії, легкого суму. він нікого не збирається здивувати. Нікого не хоче вразити. Він споглядає і ділиться враженнями:

      Тобі стало нудно? Що ж,
      невдалий із мене паяц.
      І повний вийшов "абзац"
      в П'єро із Мальвіною. Дрож
      від тіні лишень бороди,
      хоч навіть тепер Карабас
      без неї. Належим до рас
      ляльок театральних завжди...

      У цій збірці усе на місці, усе в міру. Хоча й трапляються філологічні недогляди (граматичного і стилістичного плану: с. 136, 137). Але загальне враження від поетичного вибраного Олега Гуцуляка - позитивне. Це поет інтимного звучання, інтимного настрою, але з тією мірою відповідальності за озвучене слово, до якої мимоволі ставишся з повагою.

      "Євген Баран. Рецензії"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5