Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Іванна Голуб'юк (1988)
...заплуталось в сіті моє сумне city
життя – феєрверк і ще трохи кіно
і взимку як в літі
бо ми – діти квітів
під музику неба уп’ємся вином...




Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ****
    мамо, ти бачиш, сонце ще сходить, хоч і червоне
    ріки течуть, крига вже, мабуть, скресла
  •   ****
    ми іще на свободі, значить у нас є призначення
    піклуватися про поранених, ходити в СІЗО на побачення
  •   ****
    шкіра твоя солона
    сонцем розпечена
  •   не плач Марі
    не плач Марі
    сьози вони гіркі
  •   ****
    Ти чуєш? Стій! На хвильку зупинись.
    Цей запах диму із чужих городів,
  •   Останньої осені
    останньої осені тепло спиться
    нас зігрівають думки про море
  •   ****
    Віриш, знайдемо в місті такі потаємні ніші,
    де можна сховатись надовго, може, і до весни.
  •   ***
    як довго по тій дорозі нам йшлося а чи кохалось
    як довго тремтіли жили і пульсувало в скронях
  •   ***
    розтривожений степ поволі стікає у діл
    і розриті кургани лежать як беззахисні діви
  •   ****
    картинки снів там тиша й листопади
    віщують спокій вранці чорна кава
  •   Привид Гальшки Острозької
    Панно з вустами спілої вишні,
    панно з очима карими,
  •   ****
    ви так далеко спогади зотліли
    між нами сірі будні пролягли
  •   ****
    ці ранки грудневі холодні як крига вершин далеких
    ти мариш світами які не відкриті Колумбом
  •   ****
    ходи, покажу тобі місто
    будинки зі скла й бетону
  •   ***
    ми змаліли з тобою у цій круговерті думок
    круговерті снігів, де сіль роз'їдає дороги
  •   ***
    твої долоні - на запах яблука
    краплини меду по всьому тілі
  •   ****
    Як снилося, як спалося...
    Чатує ранок на узвишші.
  •   ****
    Цей день горіхами пропах
    і смаком диму гіркуватим.
  •   ****
    осінь дощами сита
    хмари - неначе сито
  •   ****
    Дзвонили дзвони медово.
    Ходили пані в барвистих хустках,
  •   ****
    Місто смутків, місто тривог
    Кислувата шкуринка яблук
  •   ****
    Ми випили до дна країну
    Наволочилися містами
  •   ****
    Вузькі і високі шибки,
    і стеля – немов безодня, -
  •   ти квітко-дівчинко калинова
    ти квітко-дівчинко калинова
    складаєш човником долоньки
  •   ця густа заметіль...
    ця густа заметіль як остання моя інстанція
    у якій заховаюсь чи звернуся до неї з проханням
  •   бродили містом, ніччю п'яним...
    Бродили містом, ніччю п’яним,
    ранковий вітер хуліганив,
  •   Казка про синє
    У синій оселі шпилястих дерев
    стоїть каруселя, на ній сидить лев.
  •   вокзали вистигають в порохах
    Вокзали вистигають в порохах,
    Сонця червоні зазирають в шибки,
  •   Графіті на стінах закинутого заводу
    Там пишуться нові сюжети –
    між стін, каміння і трави.
  •   запах грибів і торішнього листя
    Запах грибів і торішнього листя
    переслідує тебе вздовж усього потоку
  •   я вбиваю людей на папері
    Я вбиваю людей на папері,
    залишаючи чисте сумління,
  •   Ода життю
    може для тебе я просто кіно
    в стаканчику кава гірка чоколяда

  • Огляди

    1. ****
      мамо, ти бачиш, сонце ще сходить, хоч і червоне
      ріки течуть, крига вже, мабуть, скресла
      люди спішать на роботу, місто сонне
      мертві колись воскреснуть

      мамо, хлопці готові, знаю, ці із усіх найкращі
      гострять мечі і ладнують лати
      ми не одні, поруч десь тут є завше
      тіні іуди й пилата

      сотні стають у лави, небо зайшлося багрянцем
      що буде з нами, хто буде з нами, мамо
      прапор тріпоче, в лаву раптом стає Архангел
      зійшовши із лядської брами
      16.02.2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ****
      ми іще на свободі, значить у нас є призначення
      піклуватися про поранених, ходити в СІЗО на побачення
      будувати у середмісті довгу лінію оборони
      передавати теплий одяг, хороші вісті,
      дошки і металеві щити з промзони
      ми з тобою і так вже помічені
      у наплічнику каска, респіратор, аптечка
      у кишені ховаю синьо-жовту стрічку
      бо ходити із нею вулицями небезпечно
      декільком друзям твоїм, поетам, по місяці два арешту
      на сході провладні газети, як завше, сумлінно брешуть
      вітри у такій ситуації дмуть тільки з північного сходу
      хлопці говорять по рації, далі - немає ходу
      прорвемось! - кажуть обидва, ходимо тільки разом
      навіть якщо там беркут нас поливає газом
      вранці усе буденно: люди, метро, робота
      ввечері ми - таємна і невловима сотня
      уранці шлеш есемеску: все буде добре, мамо
      не плач, не дивись новини, ліпше займись харчами
      тут хлопців багато, січень, треба борщу і чаю
      хлопці на барикадах, священик їх причащає
      плями червоні й чорні - це на снігу кров і сажа
      ми ж переможемо, правда? ми - переможемо, правда.
      ми пройшли пункт неповернення і уже не зійдемо з дороги
      ми змінились назавжди, ми стали молитися Богу
      25.01.2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ****
      шкіра твоя солона
      сонцем розпечена
      дотики довгі наче
      тягучий мед
      я не змогла
      не встигла
      урятуватись втечею
      я залишилась тут
      ти мене палиш
      спалюєш
      і називаєш княгинею
      ти мене
      я тебе
      ти мене
      ти мене
      хвилями
      мабуть без тебе
      згину я
      буде мені наукою
      буде мені розрадою
      буде мені
      губи твої солоні
      пахнуть морськими водами
      очі твої глибини
      руки твої мене
      сходимо
      ніжністю тишею шепотом
      краплями поту росами
      скільки нам того часу
      вділено
      подано скошено
      хвилями піною галькою
      тілом до мене горнешся
      шумом прибою чайкою
      кажеш мені
      що я
      в серці твоїм як в мушлі
      схована втаєна
      буду з тобою
      завше
      в морі твоїм зачаєна
      хвилями заколисана
      ласкою приласкавлена
      буду твоєю
      завше
      коханкою



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. не плач Марі
      не плач Марі
      сьози вони гіркі
      не плач
      тіні від ліхтарів
      світло нічних авто
      не плач Марі
      ти не ніхто
      пий свій гарячий чай
      смійся й ходи в кіно
      смійся Марі
      ти не ніхто
      хто ці аморфні вони
      тіні в кутку
      легко так відітхни
      сльози зітри
      ку-ку
      смійся Марі



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ****
      Ти чуєш? Стій! На хвильку зупинись.
      Цей запах диму із чужих городів,
      що роз'їдає сніг, останні сірі брили.
      А пам'ятаєш, як було колись?
      Малими нас аж ген куди носило –
      туди, до річки, або аж за сад,
      трава повільно проростала вгору
      і перша мати-й-мачуха з'являлась.
      Лозу ламали на Неділю Вербну
      церковні, потім роздавали
      у церкві, й жмені проскурок вином
      позначених червоним. В нас усіх
      ще були довгі коси неслухняні,
      кишені повні різних див й скарбів –
      як от каштанів, камінців і шпильок,
      з намиста маминого бусів, ще
      підшипників блискучих і квіток,
      засушених осінньою порою.
      А знаєш, це була така пора, коли
      себе філософами уявляли ми
      і юними мандрівниками,
      закинувши на плечі торбу, йшли
      собі бродити по чужих городах,
      сідали лиш поїсти бутерброд.
      І час повільно йшов, і ранок – це був ранок,
      до вечора ще – ой який то довгий день,
      а зараз, бачиш, вже сідає сонце, доки
      ми тут з тобою йшли і слухали весну,
      далекий шум доріг, і дим з чужих городів
      обплутав нас із голови до ніг.
      Ходімо в хату, в нас там чай із м'яти.
      Замерзла трохи, хоч уже й весна…



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    6. Останньої осені
      останньої осені тепло спиться
      нас зігрівають думки про море
      мелькають у снах знайомі лиця
      і жодне слово не коле

      останньої осені добре жити
      немає страху, ні дилеми
      кожна жінка - неначе з Калькутти
      а чоловік - з Вифлеєму

      мирно собі розмовляють за чаєм
      клени їх посипають листям
      їхнього щастя на всіх вистачає
      їм би залишилось

      світ золотий, як бджолині соти
      сказали по радіо: ця осінь остання
      людство завмерло - що буде потім?
      певно, кохання



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ****
      Віриш, знайдемо в місті такі потаємні ніші,
      де можна сховатись надовго, може, і до весни.
      Чим ми для нього гірші? Чим ми для нього ліпші?
      Схожі на чужі сни...

      Віриш у воскресіння, віриш у те, що краще
      буде ось незадовго, мабуть, уже у літі,
      встанеш уранці, вип'єш чай із суничок натще,
      ледве чи підігрітий.

      Купиш квиток у дійсність вранці у електричці.
      Хтось розмовляє поруч, голосно й по-чужому.
      Порозглядаєш натовп - добра старенька звичка -
      наче розгадуєш долю

      Втома радянських вулиць - як антитеза прогресу -
      схоплює всіх підступно до павука у сіті.
      Ми обминаємо дійсність, жовті маршрутки стресів,
      хочемо в літо.

      Віриш, ми якось проснемось зовсім у іншому місті,
      ті ж самі вулиці будуть добрі старі знайомі.
      Всі стануть ліпші, все стане ліпше, звісно ж,
      буде усе, як вдома.
      15.12.11



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ***
      як довго по тій дорозі нам йшлося а чи кохалось
      як довго тремтіли жили і пульсувало в скронях
      ми так непомітно якось з тобою рідніші стали
      і виріс крізь наші думи важкий пелехатий сонях

      вітри напинають білизну, розвішану на причалах -
      дворах, де на призьбах завше побачиш старих дідів
      діди - вони вічні, нам гарно з тобою мовчалось
      давай навчимо так любити майбутніх наших синів

      вітри тереблю у жменях, розгадую сни спроквола
      ми з того століття, любий, не згадуй про це мені
      ми стали з тобою схожі, як та і оця дорога
      як соняхи жовті, двоє, що виросли при вікні
      29.11.10



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ***
      розтривожений степ поволі стікає у діл
      і розриті кургани лежать як беззахисні діви
      засоромившись нагих зненацька розкритих тіл
      довгі коси над ними вербиці схилили

      жовті смуги полів і женці із руками як ніч
      так дивись - й військо піде туди попід гору
      хоругви майорітимуть, сотники кинуть клич
      долиною широкою гей у вечірню пору

      і блищатиме зброя, іржатимуть коні баскі
      а попереду гетьман, а позаду отой, що проміняв
      свою жінку на бій, на коханку-війну, на мечі
      позолотою ляже на нього вечірнє проміння

      вони підуть ярами і вийдуть в широкий степ
      де розриті могили, тополі свічками в небо
      де мурашники міст, де суєтний людський вертеп
      і де коней і зброї і війська не треба

      нехай далі ідуть попід гору собі чи у ніч
      а на горі женці нехай жнуть свої клапті жита
      ми чекатимем доки почуємо новий клич
      і задзвонять в Суботові там де могила розрита
      23.09.2010



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. ****
      картинки снів там тиша й листопади
      віщують спокій вранці чорна кава
      мені так мало цього часу й саду
      де стільки яблук досі не опало

      листи до тебе довгі і невчасні
      як пізня осінь з ранніми снігами
      я дні лічу я дивна й несучасна
      зриваю спокій спраглими вустами

      ти тільки сон у відблисках сторіччя?
      чому мовчиш ні вістоньки не маю
      коли прийдеш сьогодні завтра в січні
      тобою я мов у гарячці марю

      я загубилась наче у міжчассі
      примари снів мої нічні коханці
      лише б тебе і може дрібку щастя
      але дощі і чорна кава вранці



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Привид Гальшки Острозької
      Панно з вустами спілої вишні,
      панно з очима карими,
      дайте вгадаю, що з того вийшло, -
      вас бо покарано.
      Вас бо посаджено в вежу муровану,
      грізна сторожа,
      для світу сього вас немає. Заховано
      панночку гожу.
      Б’ється, мов в клітці пташина,
      панна з очима карими:
      Нащо мені ця година
      і кара ця?!
      Плаче і все примовляє,
      плаче і придивляється,
      чи на дорозі нікого немає,
      чи не з’являється
      вершник на конику сивому
      з вірними воями,
      щоб визволяти силою,
      щоб визволяти боєм.
      Панна ридає біля віконця,
      панна забула про вишивання,
      панні не треба ні неба, ні сонця -
      лиш би кохання.
      Панна все плаче,
      вершник не скаче.
      Що ж ти, юначе, так забарився?
      Що ж то за жінка в чорному ходить
      вежею тихо, наче мара.
      Що ж ти спинився?
      Що ж не заходиш?
      Одначе пора.
      Панно з вустами кольору вишні,
      панно з очима карими,
      де ж ваша врода колишня,
      де чари оті?
      Навколо вежі легенди снуються,
      наче сторожа.
      Кажуть, по ночах там плаче й сміється
      панночка гожа.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. ****
      ви так далеко спогади зотліли
      між нами сірі будні пролягли
      сплетіння вулиць мов судини тіла
      і жовта осінь жовтої жури

      сльота і день короткий як спочинок
      от якби поруч ви та вас нема
      горнятко чаю думи без зупинок
      мої холодні пальці як зима

      ви без жалю ви так до мене строгі
      ця туга вічна серце на шматки
      моя любов і ваша і дорога
      яку чомусь не можете пройти...



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    13. ****
      ці ранки грудневі холодні як крига вершин далеких
      ти мариш світами які не відкриті Колумбом
      а ранки безсніжні і так мало часу до смерку
      щоб бути щасливим і може навчитися танцю румба

      а може попити кави у першій кав'ярні за рогом
      побачити там метисів що розмовляють про покер
      сорочки у них блакитні краватки зав'язані строго
      і я попрошу крім кави іще шоколадку з соком

      а потім узяти плеєр і слухати групу Бітлз
      в Європі давно відкритій шукати щось невідоме
      я тут ненадовго і тут недалеко звідси
      країна одна є де я почуваюсь вдома

      де ранки грудневі засніжені і пахнуть узваром й зіллям
      де стільки екзотики що і не снилось Колумбу
      вертепи гаївки купала обжинки весілля
      жінки у тернових хустках із ікон посміхаються сумно

      це терра інкогніта схована в центрі Європи
      між мною і нею не більше й не менше грудень
      я мрію про неї і дивлюсь у вікна навпроти
      там відблиски вечора серце тріпоче у грудях



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5

    14. ****
      ходи, покажу тобі місто
      будинки зі скла й бетону
      перекупок й вуличні твісти
      будь тут і не їдь додому

      поглянь на вогні ліхтарні
      хіба не вогні Парижа?
      і довгі шумні бульвари
      провулків зловісна тиша

      мости через річку Сену
      над нею рибацькі тіні
      дарма, що ріка зелена
      і риби сховались в ріні

      дарма, що ріка не Сена
      б’ють дзвони вже на вечірню
      між голих осінніх кленів
      згубилися наші тіні

      зотліли із листя ватри
      у серці ховаю втому
      не треба «як ляже карта»
      будь тут і не їдь додому



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    15. ***
      ми змаліли з тобою у цій круговерті думок
      круговерті снігів, де сіль роз'їдає дороги
      де щоденні сусіди підносять до скроні курок
      і де плачуть поети, дзвінкі загубивши остроги

      тут високі сніги, як весною висока вода
      і мовчазно й суворо на тебе тут дивляться вежі
      проминають тут тихо, приходять сюди крадькома
      сотні хтивих очей за тобою тут пильно стежать

      виринаєш зі сну й потопаєш в грузькій суєті
      чоловічки із глини вони і в миру із глини
      пластилінові вулиці, небо у білій фаті
      і думки, наче тіні, з повітря, землі і крину

      так протяжно кигичуть, наче предків далеких зов
      роз'їдає їх сіль, щось у грудях тривожно тисне
      висихає князів розігріта блакитна кров
      і руйнуються вежі, і плачуть поети навмисне

      ми змаліли з тобою, як цей посмутнілий світ
      що сховався від всіх у єдвабну снігів пелену
      він застане від нас на прозорій поверхні слід
      і зорю, наче спалах, гарячу, палку й черлену



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. ***
      твої долоні - на запах яблука
      краплини меду по всьому тілі
      стаю я схожа собі на равлика
      плоди збираю, що вже доспіли

      вечірнє небо як сині води
      торкнусь рукою - і вже моє
      а осінь злота дахами ходить
      і спати, спати нам не дає

      і сіє прянощі в постіль білу
      і сипле сутінки у вікно
      і невагоме й прозоре тіло
      стає солодким густим вином

      з тобою зовсім ми захмеліли
      мене цілуєш жагуче й п'янко
      краплини меду по всьому тілі
      твоя навіки покірна бранка

      а осінь ходить дахами, гарна
      твої долоні терпкі й гарячі
      і не тривожся собі намарне
      щасливі люди від щастя плачуть




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. ****
      Як снилося, як спалося...
      Чатує ранок на узвишші.
      І лунко так у нічній тиші
      із скелі щось зірвалося.
      Аж хлюпнуло, аж бризки на всі боки!
      А це листок упав пожовклий.
      На ньому спало літо.
      Втопилося...



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 4.88 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    1. ****
      Цей день горіхами пропах
      і смаком диму гіркуватим.
      Бринить дорога на вітрах,
      і стільки хочеться сказати.

      Та ми йдемо крізь лісу шум
      і крізь туманну синю осінь,
      летять птахи – сонати дум,
      стоять дерева – мокрі й босі.

      Вони шепочуть в унісон
      легенди осені й лицарства.
      Цей день, ця осінь – наче сон,
      а може, тінь якогось царства.

      Земель тридев’ять і шляхів,
      де простір, небо й голуби.
      Колись твій день мій сон зустрів
      і обійняв мене крильми.

      Тебе я не віддам вікам –
      нам стільки треба ще сказати.
      І ця дорога як ріка
      лежить у царство тридев’яте.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    2. ****
      осінь дощами сита
      хмари - неначе сито
      жовті дощовики

      маєм одну парасольку
      їмо мандаринові дольки
      злегка торкнусь руки

      осені добре з нами
      тобі - із моїми снами
      йдемо ми під дощем

      бризки, калюжі, каштани
      я така ніжна панна
      вкриєш мене плащем

      назустріч нам перехожі
      як добре, що ти не схожий
      на тих, що спішать із площ

      маємо цілу вічність
      щоб дарувати ніжність
      і цілуватися в дощ



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ****
      Дзвонили дзвони медово.
      Ходили пані в барвистих хустках,
      дядьки жували тютюн і слово.
      У хаті повно, а в серці пустка.

      Впрягали коні у церкву їхать,
      вбирались в стрічки і у кожухи,
      кидали в сани соломи віхоть,
      щоби хоч тепло, щоби хоч сухо,

      щоби не дуло, щоб церква близько,
      щоби у хаті і у коморі.
      А в серці пусто, надворі слизько
      і темні думи, хоч день надворі.

      Та щось змінилось на білім світі:
      у скрині струхли барвисті хустки,
      церкви згоріли в сумнім столітті...
      І далі темно, і далі пусто...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ****
      Місто смутків, місто тривог
      Кислувата шкуринка яблук
      Посивів вже газетний бог
      Парубки поскидали шаблі

      І ніхто не прийде сюди
      І немає кого чекати
      Вже засипало листям сліди
      Листя впало на юрби строкаті

      Місто сіре, як попіл багать
      Місто спить і все снить димами
      Вже й зотліла князівська рать
      Прикріпила щити на брами

      І пішла у далекий степ
      Залишивши лише кургани
      І ляльковий міський вертеп
      І маленькі міщанські драми

      Розкришилися стіни веж
      І ростуть на деревах дзвони
      Знову пнуться до сивих небес
      Гуркітливі міські вавилони



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ****
      Ми випили до дна країну
      Наволочилися містами
      Поночували під мостами
      І так дитинно і наївно
      Ми випили до дна країну

      Дороги міряються днями
      Рюкзак врізається у плечі
      Потроху залишаєш речі
      Щоб повертатися до тями
      Коли проходять дні за днями

      А ти в дорозі і дорозі
      Навколо соняхи й реклама
      І кожен другий – далай-лама
      Усе повчання і прогнози
      У спеку, холод чи у грози

      І кожен може у гостину
      Тебе прийняти так безпечно
      Розгублено а чи статечно
      Розповідати про родину
      І називати тебе сином

      Дороги манять далиною
      Порепаними кавунами
      Які розламуєш руками
      Гучною піснею прибою
      І гір на обрії стіною

      І бандуриста в вишиванці
      Зустрінеш наче випадково
      Знайдеш загублену підкову
      Побачиш небо рано-вранці
      Погоцаєш гуцульські танці

      Фортець руїни величаві
      Порослі травами бійниці
      Гарненькі панни білолиці
      І теплий запах іван-чаю
      Несе у собі мандрів чари

      Могутніх гір міцні рамена
      тебе піднімуть понад хмари
      понад отави і отари
      земля солодка і зелена
      тебе ухопить за рамена

      Ми випили до дна країну
      Впилися нею до нестями
      Ніяк не прийдемо до тями
      І все ще мріємо наївні
      Що полюбилися країні




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ****
      Вузькі і високі шибки,
      і стеля – немов безодня, -
      я тут – як маленька рибка,
      все марю дощем холодним.

      Акваріум грозами повен.
      Акваріум – світ многолиций.
      За вікнами шириться повінь,
      втопивши князівську столицю.

      Потоплено срібло і злато,
      перстені й кістки дідуганів.
      Під криту соломою хату
      галопом біжать вуркагани.

      І зграйки маленьких рибок
      із вулиць, будівель й площ
      припали гуртом до шибок,
      ввібравши очима дощ.

      Цей світ, що так пахнув пилом, -
      акваріум, грозами повен.
      Із вулиць газет і мила
      тікає розгублена повінь.

      І милі наївні рибки
      вертаються в світ тимчасовий,
      щоб бачити небо крізь шибки
      і знову чекати повінь.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ти квітко-дівчинко калинова
      ти квітко-дівчинко калинова
      складаєш човником долоньки
      і шелестиш так тайно листом
      така тендітна і така калинова
      із теплим сердечком всередині
      з птахами в гіллі чи в волоссі
      з такими крихітними руцями
      що воду черпають з земних струмків
      яку сама ти ледь пригублюєш
      а решту віддаєш отим птахам
      що прилітають дзьобати сердечка
      коли морози дуже розлютують
      або росою плачеш в день спекотний
      у човниках гойдаються птахи
      визбируючи всі твої корали
      така тендітна і така калинова
      із теплим сердечком всередині
      побуду, дай, в твоїй колисці



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ця густа заметіль...
      ця густа заметіль як остання моя інстанція
      у якій заховаюсь чи звернуся до неї з проханням
      у таку ж заметіль на незручних кріслах залізничної станції
      ми займались з тобою словесним коханням

      нам було стільки слів, стільки неба й багато кави
      кожен стукіт коліс слугував за найкращі оркестри
      нам було все-одно куди їхати: в Брест чи в Варшаву
      в цю заметіль. А по залі чекання бродили з скрипками маестро

      ми боялись торкнутись, бо найбільше хотілось торкнутись
      до щоки, до плеча, а чи просто узяти за руку
      вголос вірші читались, ми сиділи на лавах, роззувшись
      і від стукоту серця не було гучнішого звуку

      це було наче сон. Але, може, і справді наснилось
      заметіль, ці маестро, скрипки, у стаканчиках кава…
      і тепер ця зима. І я просто без тебе стужилась.
      І мені все-одно куди їхати: в Брест чи в Варшаву

      ця густа заметіль як остання моя інстанція
      я до неї звернуся з єдиним проханням
      хай розкаже вона на якій залізничній станції
      мені треба стрічати тебе, моє найвірніше кохання



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    9. бродили містом, ніччю п'яним...
      Бродили містом, ніччю п’яним,
      ранковий вітер хуліганив,
      гонив бляшанки, рвав афіші
      і між дерев полохав тишу.
      А паперові голуби
      у небо рвалися крильми.
      І вся оця цивілізація
      тихенько спала мирним сном,
      коли у неї за вікном
      такі дива були небачені:
      на вулицях в ранковій млі
      погасли разом ліхтарі,
      а небо наче посвітліло,
      рядком ходили зорі білі,
      і смуги золоті, рожеві,
      за ними там бузкові леви.
      Вставало сонце жовтим колом.
      Палало небо рок-н-ролом.
      І було так, неначе ми
      завжди були людьми з крильми.
      ...Ранкове сонце грало гами,
      шістнадцять поверхів під нами.
      Десь унизу було подвір’я.
      І вітер нам куйовдив пір’я,
      і ми тремтячими крильми
      пускали вгору голуби.
      Космічний холод, сонце, тиша...
      Старий двірник збирав афіші.
      Безмежний світ – барвисте коло.
      Палало місто рок-н-ролом.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Казка про синє
      У синій оселі шпилястих дерев
      стоїть каруселя, на ній сидить лев.
      Тут синіми квітами вкрита земля,
      і небо між вітами синє здаля.
      Гривастий цей лев із очима як небо
      між синіх дерев все вдивляється в тебе.
      Нікого не займе, нікуди не мчить,
      він просто не зайво, він синьо мовчить.
      На нього поглянеш й відчуєш всю сутність –
      тут є полум’яна казкова присутність,
      в тій синій оселі шпилястих дерев,
      на тій каруселі, де все сидить лев.

      ...Дерева шпилясті зрубали на дрова,
      на квітах синя стих пасуться корови.
      І лев кудись зник, і у синій оселі
      воронячий крик на сумній каруселі.
      Лиш сонце гривасте і неба присутність
      собі залишили казкову цю сутність.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. вокзали вистигають в порохах
      ****
      Вокзали вистигають в порохах,
      Сонця червоні зазирають в шибки,
      полоще небо хмари на вітрах,
      хтось сушить на тараню злоті рибки,
      хтось родиться, радіє, помирає, –
      і так щодень, в цю мить і через мить.
      Червоні сонця пекла, а чи раю
      щоранку сходять. А вона летить.
      Летить собі планета синьоока.
      Між вітряками бродить дон Кіхот.
      І споглядає Всесвіт пильним оком
      на зборище поетів і заброд,
      на столярів, шевців і гречкосіїв,
      на праведників, злодіїв, лакуз,
      червоних, чорних, білих, жовто-синіх
      і на сміливців й тих, хто боягуз.
      І так щодня, в цю мить, і в цю хвилину.
      Полоще небо хмари на вітрах.
      А Всесвіт має тугу тополину,
      гойдаючи планету на руках.
      24.II.07



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5

    12. Графіті на стінах закинутого заводу
      Там пишуться нові сюжети –
      між стін, каміння і трави.
      Моя ти втомлена плането,
      ще скільки слави і хули
      для тебе має перебути
      і перейти, переплисти,
      через спіймати чи забути,
      дороги, колії, мости
      і через потиск рук гарячий.
      Обпалені твої слова.
      Серед облич пустих й незрячих
      ти загубилася сама.
      Де бите скло, графіті, протяг,
      Мадонни образ на стіні.
      У нікуди рушає потяг.
      В Дитяти очі голубі.
      5-6.V.07



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    13. запах грибів і торішнього листя
      ****
      Запах грибів і торішнього листя
      переслідує тебе вздовж усього потоку
      вздовж повалених стовбурів
      вздовж гірського рельєфу
      на межі реальності
      межі реальності – межі світів
      межа світів –
      на вістрі ножа
      яким чорнявий гуцул
      крає кусень сала
      на ідеально одинакові шматки
      крає хлібину
      на ідеальної товщини скибки
      межа світів –
      сніп проміння
      що осяває крихітну церковцю
      яка може поміститися на долоні
      проте її дзвони
      долинають аж на полонину
      де біля ватри сидиш ти
      і хочеш
      помістити церковцю
      на своїй долоні –
      межі світів
      5.XII.06



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. я вбиваю людей на папері
      ****
      Я вбиваю людей на папері,
      залишаючи чисте сумління,
      закриваю для них всі їх двері,
      щоби квіти росли крізь каміння,

      щоб колись у містах сутінкових
      крізь будівлі з паперу й картону
      вийшло трохи таких – світанкових,
      що втекли з моїх снів, мов з полону.

      В світі холоду, тисняви й відчаю
      усі вбиті у книгах й сюжетах
      прийдуть в гості веселі й заквітчані
      пити каву й читати газети.

      І ні крихти не матиму совісті,
      як для публіки в ложах й партерах
      і для трагізакінчення повісті
      я уб’ю їх усіх на папері.

      Серед натовпів, бруду і галасу
      усім хочеться трохи трагічного,
      щоби сльози на очі верталися,
      трохи вічного й трохи незвичного.
      18.V.07



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    15. Ода життю

      може для тебе я просто кіно
      в стаканчику кава гірка чоколяда
      милуєшся профілем ставши позаду
      цілуєш у губи і кажеш вино
      гітари проспекти
      спаливши конспекти
      пограєм в життя може як в доміно
      де танці у парі
      на цім тротуарі
      й монети у шапці іще заодно
      заплуталось в сіті моє сумне city
      життя – феєрверк іще трохи кіно
      і взимку як в літі
      бо ми – діти квітів
      під музику неба уп’ємся вином
      років через двісті
      у цім сумнім місті
      у кожнім дворі буде грати гусляр
      а зараз для тебе я трохи кіно
      і поки не пізно впиваймось вином
      під милі пісні усіх вірних гітар
      10.V.07



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25