Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Оксана Радушинська (1980)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Травневий дощ
    Занось дорогу на травневий дощ,
    Заводь осліплих блискавок до хати
  •   Ми - моря
    Відступали моря, залишаючи мушлі солоні.
    Простягалась в розверзнуті хмари вселенська рука.
  •   ВІТРЯКИ
    Мої вітряки ще не ломані і не подолані,
    Мій меч дерев`яний і крові не пив ще канчук.
  •   Зажди мене
    Так близько зорі, майже у вікні.
    Черпає ківш відлуння дальніх грозів.
  •   ***
    Здіймуться святі по Різдві із насиджених місць.
    Заглянуть у вікна морозяні, ввійдуть до хати.
  •   ***
    Не вколисуй мене, печаленько,
    Не нагадуй, про що забулося.
  •   ***
    Відпусти.
    Цей літопис, він був не про нас.
  •   ***
    Вимітала сни до весни
    Березовим віником
  •   ***
    …І тиша буває насправді такою різною:
    Чужою, як очі ворожки, лункою, грізною…
  •   ***
    Сніг ішов цілий вік. Шелестів в лепесі
    Тихо йшов. Просто так йшов, для себе.
  •   ***
    Переживу...
    Як все, що є живим,
  •   ***
    Зима прийшла у строк і тихо-тихо.
    Не вибачившись, сіла біля столу.
  •   ***
    Хтось виворожує Різдво між скелець часу.
    Хтось виворожує… А чи, як воду, вродить…
  •   ***
    Ми з тобою снігом вколисані,
    Нам з тобою зірниці обіцяні
  •   ***
    Стільки світла у світі!
    Взяти б дзбанком долоні
  •   ***
    Якби утікати, то певно втікала б з півнОчі
    В словах і мовчаннях іще від древлянських жінок.
  •   ***
    Гукають півні ранок з потусвіту
    з зими до літа,
  •   ***
    Біла лошиця в тумані із білої думи
    В центрі Усесвіту, десь поміж гуків зірок
  •   ***
    Напередодні поля,
    Напередодні слова,
  •   ***
    Клинопис слів на глинянім череп’ї –
    Сонця і духи, вроджені із ліній –
  •   ***
    Відлітали ластівки до сонця сходу
    З віку-роду,
  •   ***
    Нанизане сонце у разки в коралях на шиї.
    Гукають брати мої гучно до прадіда-вітру.
  •   ***
    Евтаназію для порядності!
    Щоб не мучилась, живучи…
  •   ***
    Жовто у світі, жовто!..
    Дай, я залишусь, жовтне,
  •   ***
    Одвічна мелодіє, я у тобі лиш молекула.
    Пливу безупинно по руслу артерій і вен.
  •   ***
    Я йшла в життя, а думала, що в сад,
    Де пахнуть медом руки деревцят,
  •   ***
    Я народила б для тебе сина…
    Ти б садовив його на скакуна…
  •   ***
    Відцвітає кульбабка
    Туманцем білих сфер,
  •   ***
    Цикламенами пахнуть надвечір осінні хмари.
    Шурхотять по землі небеса і підбурюють вітер.
  •   ***
    На великім торговищі звізд, плащаниць і плащів,
    Де незайманість й доля уцінення ждуть без огріху,
  •   ***
    Коли ти лиш глина: без духу, імення, душі,
    Коли тебе місить у глей мозоляста долоня –
  •   ***
    Згоріли крила, як клітини мапи.
    Обпечене ніяк не заживе.
  •   ***
    Навіщо тобі прозріння? Злякаєшся і осліпнеш.
    Навпомацки через вічність брести – забагато стін.
  •   ***
    …І буде твоє пристанище
    Там, де випалиш моє ймення,

  • Огляди

    1. Травневий дощ
      Занось дорогу на травневий дощ,
      Заводь осліплих блискавок до хати
      Хай остяки слідів їм труться в п’яти,
      І Шлях Космічний, в тріщинах розп’ятий,
      Проступить на руках вогнем порош.

      Занось дорогу на травневий дощ…

      Хай вікна б’ють поклони воронню.
      Крізь дірку в небі крик комет не чути.
      Чи варто знати і чи варто бути,
      Коли з молитви знов фільмують брути
      Абстракцію якусь у стилі «ню»?

      Хай вікна б’ють поклони воронню…

      Склепіння днів у стертих шорах рим
      Тепла діждатись часу вже не має –
      Крилатий кінь осідланий чекає…
      А далі – кіптява!.. А далі – Рим палає!..
      Бо атомами світ вселенський знає,
      Що серця стук живе не поруч з НИМ…

      В склепінні днів у стертих шорах рим...

      2010 р.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Ми - моря
      Відступали моря, залишаючи мушлі солоні.
      Простягалась в розверзнуті хмари вселенська рука.
      Ми збувались потроху словами в космічному лоні
      І пасьянси дощів розкривали наш код ДНК.

      Ми збувалися просто: струсились, як попелом зорі…
      Ми старіли невпинно у сяєві вічних свічад.
      Першим хтось проказав те сакральне «…у радості й горі…»,
      Першим з кубка надпив. Першим вріс у чекання прозорі.
      Першим впав у трійчанську траву до малих потерчат.

      І ходжали посріблені тіні, що звалися нами.
      Невпізнані, минали, торкнувшись думками чола.
      Ми стікали річками й верталися знову дощами,
      Ми бували, минали, предтечами болі прощали,
      Ми так легко згорали, бо вірили в те, що – дотла…

      Хто ж помислити міг, що прийдеться родитися знову? –
      Генетичне коріння шукає прапам’ять в імлі. –
      І солоні слова, що ми з них починаєм розмову,
      Пахнуть сіллю морів, що до нас ще були на землі.

      2009



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.44 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    3. ВІТРЯКИ
      Мої вітряки ще не ломані і не подолані,
      Мій меч дерев`яний і крові не пив ще канчук.
      Старі королі кропив`яні, з рук часу годовані,
      Бояться людей і, жалкі, не даються до рук.

      Я рівня із ними… Сорочка на душу – вся листяна,
      А лати – поверх.
      …Поєдинку початок сурмлять…
      Між небом-землею забралом зіщулилась тиснява,
      І ворон чекає поборене серце клювать.

      Я впала? Стою? Я здалася на милість чи збУлася?
      По літерах митей читаю цей день без пуття.
      …Старі королі кропив`яні про косу забулися
      І все в межиріччі вітрів коронують життя.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Зажди мене
      Так близько зорі, майже у вікні.
      Черпає ківш відлуння дальніх грозів.
      Зажди мене у переддень морозів –
      Я у садку натрушу нам віків.

      Наносить серпень яблук в пелені.
      Рояться бджоли по своїй ще вірі.
      Зажди мене, як всі зберуться в ірій.
      Я вспію до снігів. Ти вір мені.

      На крилах – слід невиплаканих сліз.
      В однім ключі – померти, або жити –
      Зажди мене, не знаючи молитви,
      Щоб нас човняр до берега довіз.

      Сипне трава насінням на ходу.
      Удари серця кроки полічили.
      Зажди мене без всякої причини –
      Я кілька яблук вирву ще. І йду.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      Здіймуться святі по Різдві із насиджених місць.
      Заглянуть у вікна морозяні, ввійдуть до хати.
      Павук із соломи з-під стелі окреслює вісь,
      До світла якої злітаються душі крилаті.

      Здіймуться святі по Різдві тай у вирій вернуть.
      Підеш із сохою в життя, а жита – вже по тобі.
      І діти твої з вовченятами істину ссуть,
      Сповиті у сіті дощів ще у неба в утробі.

      І сніг почорнілий, як нав, повноводдю бринить…
      І вродить зі скель нове сонце, напоєне ранком…
      У Бога турбота – всі дні позбирати на нить,
      Тай тихо зашторити виткану з часу фіранку.

      А потім – листочок пожовклий… А потім – сніжок…
      А потім до мене від тебе – свати… чи солдати.
      І білий рушник, білий-білий рушник без стьожок
      Не вспію подати.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    6. ***
      Не вколисуй мене, печаленько,
      Не нагадуй, про що забулося.
      Небо слалося днями здалеку,
      А добігло – об ніч спіткнулося.

      А добігло – не стало силоньки –
      (Може доля така – лелечая?) –
      Процідилося росами сивими
      Чи зурочене, чи відречене...

      Не розраджуй мене, печаленько,
      Не розчісуй волосся мріями.
      ...Бо все радості так чекалося,
      А її чомусь не наміряли.

      Чи в ковші у небес під зводами,
      Чи в корінні трави зосталася?
      ...Серце бігло до дива бродам…
      А добігла я – налякалася...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ***
      Відпусти.
      Цей літопис, він був не про нас.
      Час іти.
      Хай майбутнє приймає причастя.
      Я і ти –
      Лише мить між рефренів без назв.
      Я і ти –
      Щось земне, за яке не воздасться.

      Відпусти.
      Розгойдали планету дощі.
      З пустоти
      Творить майстер бенкетнії тОсти.
      В самоти
      Очі кольору, що і в душі.
      Я ще в сни
      Поприходжу. Забілиться постіль…

      Буде світло,
      Як зрання в дитячих снігах.
      Буде легко
      І дихатись, і говорити…
      Тільки крок –
      І зірветься налякано птах.
      Ти курок
      Ще не зводь!
      Може, я в нім вселилася жити…

      Залишай
      На минуле майбутні думки.
      Відпускай
      Що просилось, про що віршувалось…
      Словники,
      Епіграми, слова і роки…
      Час – ривкий.
      Після пострілу скільки зосталось?..



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. ***
      Вимітала сни до весни
      Березовим віником
      За кленові старі мости.
      За літо за сінником.

      Відпирала з душі шитво,
      Перестрочене зорями,
      Тай із грубки тепло в Різдво
      В світ носила долонями…

      Хочеш – пісню мою візьми,
      Хочеш – подиху ниточку,
      Чи морозний узор різьби,
      Чи веснянки на свиточку.

      Хочеш – поруч на мить присядь,
      Чи лишайся до віку тут!
      За порогом хай дні стоять,
      Хай хурделі літа метуть.

      Хай розкришиться хлібом час,
      Небо ллється в проталини!
      Не говорять нехай про нас,
      Хай вважають… пропалими.

      …Буде в нового дня дитя
      Й черевички зозулині.
      І весна дасть своє їм’я,
      Й осінь скаже, щоб чули ми.

      Буде в зачину новий такт,
      Позавчаємо ролі ми.
      Як лишатись – то просто так,
      А з дарами – до долі йди.

      Попроси в неї сонць для нас,
      Попроси в неї місяця.
      …З підвіконня стікає час.
      Йому в проліски віриться.

      Може, віримо в нас і ми?
      (А дерева в сні дихають)
      Скільки тої іще зими –
      Півні з досвітків виклюють!

      Зорі стерли вже боки в сніг,
      Коли в кримку спускалися…
      Вимітала сни за поріг,
      А вони… поверталися…




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. ***
      …І тиша буває насправді такою різною:
      Чужою, як очі ворожки, лункою, грізною…
      А ще – говіркою,
      Коли годинчата з цікавістю зиркають в вічі всі
      Й годинник старезний їм лічить хвилини для вічності,
      Що ллється рікою.

      А тиша буває солодкою: з медом, вощиною.
      І з курячим дощиком, що стрімголов із дитиною
      У вересень бігли.
      Й така, що ознобом до самих кісток пробивається.
      Що плече і молиться. Молиться, плаче і кається:
      «Помилуй же, Біг, ми…»

      Коли за стіною вмирає король без відпущення –
      Корону – на інше чоло, хоч там кров ще не злущена.
      Та слався псалмами!
      І, може, у тиші ті ратні, що хрест їм не ставився,
      До всіх, хто катівні плодив, а не храмами славився
      Озвуться йменами?..

      І, може, тоді тиша буде не поприщем Юдиним?
      І кожен почує в тій тиші себе й те, що… «люде ми»,
      Як кажуть пророки?..
      …І знов накрапатиме сміх годинчат між смерканнями,
      І в тиші кімнатній, заштореній, світлій чеканнями
      Почуються кроки...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. ***
      Сніг ішов цілий вік. Шелестів в лепесі
      Тихо йшов. Просто так йшов, для себе.
      Ледь крутилась земля, скриплячи на осі –
      Все без тебе було, як до тебе.

      Сніг ішов все життя. Віншував, налипав,
      За далеким селом бравсь в замети.
      Тільки, випнувши бік, ліс в туман проростав
      Й, по коліна в снігу, плакав: ”...де ти?...”

      Сніг ішов і мовчав. Повз розгубленість слів,
      Повз безсмертя, зненацька зустріле...
      День, як день... І ніяких тобі співчуттів.
      Тільки пара слідів – та й крізь біле...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ***
      Переживу...
      Як все, що є живим,
      Переживає ніч, обмани, зливи…
      Чи ж слабша я? Та й врешті, поміж тим
      Я ще сміюсь!
      Мене ще не зломили
      Ані вітрів байдужа каламуть,
      Ані людей завбачлива цікавість...
      ...Я бачила, як світом дні ідуть
      І кожний ранок їм віщує старість.
      І кожний вечір в люльці пелюшки
      Для завтрашнього досвітку готує.
      Лиш місяць межи ними вже віки
      То – повним, то – окрайчиком гостює.
      Лиш цвіт так довго трусить із гілок,
      Що до землі – вже листям долітає.
      Лиш хтось на світі зробить перший крок
      Й це диво навіть не запам’ятає...
      ...А інше все – чи буде, чи збулось.
      Й туман, як жито
      (шкода – не скосили)
      Стояв за день до того як здалось,
      Що вже минули ніч, обмани, зливи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. ***
      Зима прийшла у строк і тихо-тихо.
      Не вибачившись, сіла біля столу.
      І навпіл поділились літо й лихо,
      І шибка стала схожа на ікону.

      Зима прийшла некликаною. З ночі.
      Так ще приходять сни і часом – сльози.
      Й брели дерева в грудень, мов за злочин
      Покарані
      І кинуті в морози.

      Зима прийшла сама. І вітер вмився
      З долоней хуги сонцем, що воскресне.
      Коли ж кричало серце: „Озирнися!..” –
      Вона вела за руку.
      Мо’ до весен?..



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    13. ***
      Хтось виворожує Різдво між скелець часу.
      Хтось виворожує… А чи, як воду, вродить…
      Вже на жертовник для снігів проміння чашу
      Якийсь мудрець, підперши небо, зводить.

      Заходьте, зорі, в хату, колядуйте.
      Мій прадід вчив вас як колядувати.
      І чуйте, зорі, десь у полі, чуйте,
      Метіль для скирт хустки взялася ткати.

      Бурмоче ліс, вовтузячись між снами,
      Північний вітер зачепився рогом.
      Ви колядуйте, зорі!.. Вже у сани
      Сідає прадід мій.
      Ну, все… Із Богом!..

      Почуємось як блискавкою скресне
      Над житнім полем, що - от-от родити.
      Побачимось, коли на межу весни
      Прийдуть, щоб сонцем ранок городити.

      Впізнаємось, бо схожі ми, одначе!
      А доти – хай зернить кутя і Дідух.
      І в яселках – Дитя. Й ніхто не плаче.
      …Ви колядуйте щастя мені, діду.

      …А потім буде в світі тихо й синьо
      І звіздно так! Полегко аж вдихнути!
      І колихати Мати буде Сина.
      І коляду між скелець часу чути…



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. ***
      Ми з тобою снігом вколисані,
      Нам з тобою зірниці обіцяні
      Й витинанками вікна завішані –
      Ледь від світла стають білолицими.

      Ми з тобою і в снах не повінчані,
      Просто сніг всю ніч йшов заговорений,
      Просто в ранку – всі зорі полічені
      Й до криниці ще слід не проторений...

      Тільки й того.
      Нічого не сталося.
      А на призьбу душі сіла віхола...
      Та й сподобалось їй. Тут зосталася,
      Білим снігом в подвір’я надихала.

      Аж до грушні, до лоз, що заплакані,
      До вербиць, що воскреснуть напровесні...
      А в наш сон пробивались й балакали
      Пелюстками холодними проліски



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. ***
      Стільки світла у світі!
      Взяти б дзбанком долоні
      Зачерпнути та й вмити
      Розпашіле лице...
      Будуть весни вагітні,
      Будуть зими ще в стійлі.
      Все минуще, прокажеш?
      Все. Та тільки не це.

      Доторкаються руки
      До прозорої сині –
      Зацвітає світанок.
      Буде квіт на гільце.
      На стернові малюнки
      Постирається нині.
      Все забудеться, згодна,
      Але вір, що не все.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    16. ***
      Якби утікати, то певно втікала б з півнОчі
      В словах і мовчаннях іще від древлянських жінок.
      Й хапали б за ноги цепні вартові поторочі
      Мене, нелякливу, стоблуд насилаючи в крок.

      Якби народитись удруге, то тільки собою.
      Забувши усе і згадавши усе. День за днем.
      За всі відкриття десятину сплативши сльозою. –
      Мені, не плаксивій, як долі, війти б в Віфлеєм.

      Якби залишитись (лишається ж день у лучині),
      Ніщо не просити дозволити розкіш собі
      У теплої осені в жовтому храмі гордині
      Самій, гордовитій, смирення почути в мольбі.

      Якби повернутись... А зрештою нащо вертатись?
      Ростуть камінці рубежами на власнім віку.
      ...Розплетені коси і боса. Й над болем – сміятись...
      А в посаг – душа. Тільки й того. Приймаєш таку?



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    17. ***
      Гукають півні ранок з потусвіту
      з зими до літа,
      Горлають вперті півні до Білбога
      без остороги.
      На клаптику душі, немов санскрити,
      слова молитви,
      А далі – тільки ніч, свічок чесноти
      й шлях за ворота...

      У дзеркало небес із трав у росах
      душа йшла боса,
      Крок в мілину зірок із виднокола –
      і кола, кола...
      У льолі зі снігів, яким ще – в повінь
      сама, – як сповідь,
      Питати у волхвів нічного неба
      ішла про тебе.

      Ішла, як до причастя, як на плаху.
      Не вір. Без страху.
      Боялась лиш прокинутись до строку
      з небес глибоких.
      А місяць жовтим колесом, як проза,
      скрипів у воза
      І доля обізвалась, мов до рівні.
      ...Кричали півні...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    18. ***
      Біла лошиця в тумані із білої думи
      В центрі Усесвіту, десь поміж гуків зірок
      Скуба траву і вухами пряде, вчувши сурми
      З далечі, з праху, із днів, що минув вже їм строк.

      Звуки притишені, звуки самі собі лячні.
      Хтось на планеті простивсь, десь розквітнув шафран...
      В білому коконі – доки віки ще не зрячі –
      Скуба лошиця траву, а згризає туман.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    1. ***
      Напередодні поля,
      Напередодні слова,
      Де сонця переправа
      Над часом, що тече,
      Впав сніг у світ, як доля,
      Й душа безхитра й гола
      Стояла і мовчала
      Як їй той сніг пече...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***
      Клинопис слів на глинянім череп’ї –
      Сонця і духи, вроджені із ліній –
      Й хлібина сходить Богом на черені
      В трипільській хаті за тьму літ до нині.

      Гончарне коло, а в нім – світ чи Всесвіт,
      Гарячі руки, б’ється пульс в аорті...
      ...Там і мого ім’я ніхто не стер слід
      На тлі вселенськім глиняної плоті.

      Десь там моя душа ще не надвоє –
      На черепки ще сонця не розбито –
      Тумани табуном і сосни строєм
      Десь там, де не забута я.

      Якби ж то

      З води й землі, та – на гончарне коло
      І у вогні, як вперше, освятитись.
      І ні в думках ні в серці ще – нікого,
      А всім словам – ще тільки народитись.

      І хтось клинопис чинить обережно –
      Мойого щастя формулу складає:
      Червоне, чорне, злато... Мчи, мережко!
      Нехай допише майстер, хай пізнає.

      І я пізнала б, тільки ж – безталанна,
      Від того, чому буть, не відкупилась:
      На почереп’ї душу написала,
      А половинка з того – загубилась.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***
      Відлітали ластівки до сонця сходу
      З віку-роду,
      Залишалась резеда по згині літа,
      Як сирітка.
      Відлітали ластівки і замикали
      Світ ключами.
      Буде важко. Ворожеї прийдуть скнити,
      Схочуть жити.
      Відлетіли ластівки в сльотавий ранок.
      Тиша ранить.
      Посповзалась до порога з попідтиння
      Мла осіння.
      Я би крикнула, нагнала поторочі
      Світ за очі,
      Та птахи – як відлітали –
      Голос вкрали.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    4. ***
      Нанизане сонце у разки в коралях на шиї.
      Гукають брати мої гучно до прадіда-вітру.
      В їх кронах літують світанки і зграї пташині.
      А я із травою спинаюсь до величі світу.

      Підмішане сонце солодке у німб паляниці,
      Ламаються скибки гарячі на зими та літа.
      Дітей моїх лики вростають в дощі срібнолиці.
      Їх діти – веселками сходять, що в пісню одіта.

      Розділена доля на ймення і тихі кургани.
      Прописана доля у бібліях, ведах і торах.
      Зарубки на стовбурі пам’яті – навіть не рани,
      А ми, ті ж безпам’ятні, роджені вже у повторах.

      Все вросле у все. Навіть поділ між нас – символічний.
      Навчивсь хтось літати, а хтось – бути небом навчився.
      Лиш вірить, як в сонце, в камінчик той дуб віковічний,
      Який сто літ тому за нього корінням вчепився.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      Евтаназію для порядності!
      Щоб не мучилась, живучи…
      Щоб не корчилась від безпорадності,
      В оглупіле буття йдучи.

      Щоб не глухла в словах збазарених,
      Не продавши себе на глум.
      І в чуттях не почутих, ранених
      Не картала любов за ум.

      Евтаназію – як жест милості!
      Щоб не всує уже ім`я.
      Щоби яві вже тільки снилася
      Світла пам'ять брудного дня.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ***
      Жовто у світі, жовто!..
      Дай, я залишусь, жовтне,
      Пам'ять зітру в минувше,
      Листя біду відчувши.
      Жовто у світі, тихо –
      Небо без птиць не диха.
      Небо під ноги впало –
      Вдосвіт землею стало.
      Кублиться днем негожим,
      Морщиться перехожим…
      Небо старе, як спомин,
      Хоче з землі додому.
      Жовто у світі, жовто!..
      Дай, я залишусь, жовтне.
      Листя – в кострах осінніх,
      А я для нього – рівня…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ***
      Одвічна мелодіє, я у тобі лиш молекула.
      Пливу безупинно по руслу артерій і вен.
      Заблудла біда над гніздом повесні відлелекала
      І сперлась на подих, де рухнули стіни імен.

      Мій добрий Хароне з вустами усміхнено-тихими,
      На березі весла. На березі у самоти.
      Ми вже не були. Ми за звичкою просто ще дихали
      І міряли душу: від прірви і до висоти.

      Склепіннями небо у старість свою піднімалося,
      Вдягала обручку на палець зелена трава.
      Ти чув, Одісею, як море життям називалося?
      Ти вірив йому так, як вигадка вірить словам?

      Крутились тобі водовертю розбурхані спогади?
      Боялось тобі зайве голос впустити у світ?
      Шекспіре і Нансен, Гомере й Копернік, хоч здогадом
      Прийшлося відчуть, що й з каміння стирається слід?..

      …Одвічна мелодіє, скрипом коліс перевіяна,
      Розбита до істини, стверджена до забуття,
      Ти згадуєш Єву постарілу… Ти їй повірила.
      Молекули збились в звучання. І було Ім`я…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ***
      Я йшла в життя, а думала, що в сад,
      Де пахнуть медом руки деревцят,
      Де спілих яблук вощені боки
      Потріскують й не гупають в роки.

      Я йшла в життя з телесикових крил,
      В оте, де ранок в ночі день купив,
      Де портитури райдуг в небесах
      Дощам рефрени пишуть по словах.

      Де гуркотом коліс від станцій вдаль
      Хтось на долоньці креслить пектораль
      І сніжниці заплакане лице
      Цілує жовтий котик вітерцем.

      А говорили: „Стрінеться хурділь
      І постіль забуття з нічних весіль,
      І крик ворін на мертвих древесах,
      І тиша, що в відлигу воскреса...

      Куди ти йдеш?”
      ...Сама обрала путь...
      Шипшин колючі очі проведуть,
      Жалем жалючим зціпляться рови,
      Змахнуть крильми під небо корогви...

      ...Життя, в дорогу втоптане стократ,
      Де можна уперед лиш. А назад
      Втікають тіні, провесні, громи
      Ті, що до нас. А, може, то і ми?..

      Життя, де на стрічання – сто розлук,
      Де борошно просіюється з мук,
      Де, мов людськії, очі у садах
      І запах, запах яблук на руках...



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ***
      Я народила б для тебе сина…
      Ти б садовив його на скакуна…
      Натомість – ніч безпробудно-синя,
      Сухими квітами повна скриня
      І у колисці з долонь – тишина…

      Я сотворила б для тебе пісню…
      Вістю ту пісню. На всі віки.
      Але мовчанню у грудях тісно,
      Місять слова день прийдешній тістом
      Й пішли музики за три мости…

      Була корінням я і корою…
      В сокири пристрасть – до каяття.
      А я наткала б для тебе долю.
      Твоєю кращою стала б роллю…

      …Як пахли квіти ті за життя…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    10. ***
      Відцвітає кульбабка
      Туманцем білих сфер,
      Розжбурлялась у літо
      Знов десантом щорічним.
      Три рядочки і – крапка,
      Далі дощ усе стер.

      Треба бігти на світло.

      - Де побачимось?
      - В січні...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ***
      Цикламенами пахнуть надвечір осінні хмари.
      Шурхотять по землі небеса і підбурюють вітер.
      Чорнокнижно молюся думкам і зорі, що згори
      Ім’я Бога мого виплітає з задимлених літер.

      Чорнокнижно молюся туманам, що входять у дні.
      Забуваю себе, запустіло забувши про тебе.
      І пливуть каравели листів вже на самому дні
      Там, де вчора було іще серце, а нині – вже небо.

      Бачиш, осене, рать твоя чорно вростає між літ.
      Йде за спиною військо. Те військо – з лляними мечами.
      Я розп’ята мовчаннями… Листям вкривається слід,
      Й мого Бога ім’я сповивається всує речами.

      Злива стріл прошугнула між золотим тихих гілляч…
      Тіні давніх трипільців гугукають на полюванні…
      Голосіння весільні, а чи Ярославни то плач
      Підпирають хмари з цикламеновим присмаком раннім?

      Я розп’ята мовчаннями… Вітер проходить наскрізь.
      Шурхотять небеса. Ймення світу душа забуває…
      Й під бруківкою міста земну не намацати вісь,
      І не гріє сорочка лляна, як і меч – не рубає…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. ***
      На великім торговищі звізд, плащаниць і плащів,
      Де незайманість й доля уцінення ждуть без огріху,
      Херувимів не чуть. Попід стінами – світ на потіху…
      Тільки ж має за тою стіною вселенських плачів
      Буть, нехай не стіна, а хоча б перестінок для сміху.

      На великім зглядовищі палями били тіла.
      Обмолочене зерня чіплялось за спечену землю.
      І ступнями невбутими Син ішов Божий по терню.
      І вершились діла. І судьба попід стіну вела.
      Й закатовані ті стали кровію новому зерню.

      На великім зчовповищі натовп не диха у такт.
      Хоч всі рівня: потворні і ті, в кого крила на спині.
      Прапорець той – що фінішний – ставлять вже на середині.
      І збуваються так. І – хоч помилка – пишуть цей тракт.
      Й лиш з засвічених плівок душа проступає людині…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. ***
      Коли ти лиш глина: без духу, імення, душі,
      Коли тебе місить у глей мозоляста долоня –
      І ти будеш чимось, ціною в три мідних гроші
      Й хтозна, чи зростеш до склепіння під назвою Доля?..

      Коли ти вже амфора з терпким, солодким вином,
      Коли у вогні в тебе пам`ять безсмертну вселили –
      В яких погребах, не прокиснувши, ждатимеш знов
      Щоби захотіли надпити й по кубках розлили?..

      Коли ти божок з розмальованим глиняним тлом,
      Якиму з дарами й поклонами ходять молитись –
      Хай буде, як є. Зі святими сідай за столом.
      Та знай, що і з божниці можна упасти й розбитись.

      Коли ти людина й вже злущилась глина з душі
      (Вогонь – лиш у венах, а плоть – все із того ж замісу)
      І ти будеш чимось ціною в три мідних гроші,
      А, може, безцінним, а, може, знеціненим, звісно…

      …Коли ти лиш глина…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. ***
      Згоріли крила, як клітини мапи.
      Обпечене ніяк не заживе.
      І попелом товчуться гострі лапи
      Того дракона, що в мені живе.

      Поменшали свічки од втечі воску.
      Прикинувсь той молозивом в зерні.
      На чорне – білим… Як одвічно-просто
      Лягають неоліти на землі.

      І ми лягаєм: на кістки – кістками.
      Скріпили ґрунт у надцять вже слоїв.
      А потім нас вивчає з словниками
      Отой дракон, що сонце колись з’їв.

      І хто родивсь для зради – той і зрадить.
      І хто родивсь убити – той уб’є.
      А як зарадить? А чи тра зарадить,
      Коли світ комашиться про своє...

      коли пунктиром час біжить до краю…
      коли впекло й ніяк не заживе?..
      …За яблунею, що в саду у раю
      Принишк дракон отой, що в нас живе.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    15. ***
      Навіщо тобі прозріння? Злякаєшся і осліпнеш.
      Навпомацки через вічність брести – забагато стін.
      В небесній дзвіниці лунко. Кричи, доки не охрипнеш.
      А схочеш, щоби почули – тягнися і вдар у дзвін.

      Муруй свою церкву вперто. Слова цементуй сумлінням.
      Підмішуй не глей тягучий, а радість живу і кров.
      А схочеш, щоб прийшли люди – впади під порогом тлінням,
      Зітри своє ймення з мапи і в хрещені звись Любов.

      Висвітлюй себе, вимащуй, ламай чи ліпи по новій,
      Із дерева чи із глини – на все віднайдеться гріш.
      А схочеш, щоб не продали – будь каменем в стовп основи,
      Чи хлібом з черені слова – по скибці для всіх поріж.

      Натягуй свою корону, гукай галасливу свиту,
      Коневі дай грудку цукру і йди на свою війну.
      Навіщо тобі все знати? Хтось виживе. Когось вбито.
      Он дядько з обличчям Бога вже зводить нову стіну.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. ***
      …І буде твоє пристанище
      Там, де випалиш моє ймення,
      Де зведеш із долонею капище,
      Возвеличивши в скелі й каплі ще,
      І відродиш життя зі стерня.

      І буде твоя там вотчина,
      Де змалюєш із лику місяця
      Мою пісню, колись пророчену,
      Мою душу, вогнем полощену,
      І той час, що ногами міситься.

      І ти будеш чекати досвітку,
      Доки камінь ростиме плоттю.
      Плугом – дотемна, хлібом – досита,
      Болем сватаним, що і досі там
      Розпина світ по верховоддю.

      І там буде твоє пристанище…
      І знайдеться твоя там вотчина…
      І ти будеш чекати досвітку…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --