Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Михайло Буряк (1965)




Огляди

  1. * * *
    Як же рясно
    посмiшок твоїх,
    Як же щемно вiд
    тепла руки...
    Я не вiрю що
    кохання - грiх, Людством
    закарбований в
    зiрки.
    Я не вiрю що слова
    це тлiн,
    Що бажання-мла земних тривог,
    Бо колiн торкаючись
    твоїх,
    Я стаю величним
    наче Бог.
    Мiсяцем застигну над вiкном,
    Виверну навиворiт
    свiй грим,
    Тiльки б щастя
    молодим вином,
    Цiлу нiч лилось менi мiж рим.



    Коментарі (3)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

  2. Опівночі
    Опівночі,приспавши ледве тінь.
    Я по загусклій акварелі ночі,
    Прийду до тебе подивитись в очі,
    Заплутавшись уже де янь ,де інь.
    Прийду аби у пік найбільших див,
    З долонь навчитись душу напувати,
    І власне щастя в очі цілувати,
    Знайшовши і причину і мотив.
    Перетворю слова в яскравий мак,
    Заставлю ним всі закутки та ніші.
    Щоб стали сни твої іще ясніші,
    Бо ти така вибаглива на смак.
    Бо навіть одудове "о-ду-ду",
    Для тебе (знаю,вірю,слово честі),
    Десятки має значень і підтекстів...
    Опівночі чекай...І я прийду!



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. Тобі найкраща
    Ти світліша за сто світів,
    і солодша за слово "жити"...
    я б з долоньок твоїх хотів,
    кожен ранок світанки пити.
    Бо за обрій твоїх очей ,
    зазирнувши,я знаю нині -
    так замало мені ночей,
    щоб в розлуці були ми сильні.
    Щоб пройшовши крізь вічність снів,
    крізь відкритість фантасмагорій,
    один одному навесні,
    дарували ми тільки зорі!



    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

  4. Наворожила
    Я вже й забув той день,коли циганка,
    Наворожила пальчиком мені...
    І кирпатенький носик у веснянках
    І очі по весняному ясні...
    Було б так мабуть вічно,та сьогодні,
    Коли в моєму серці тріснув лід,
    Я з сірої буденності безодні
    Сором"язливо вийшов в білий світ.
    І озирнувшись врешті-решт на людях,
    Я зрозумів відразу - це Вона...
    Бо калатати так душа у грудях
    Не вміла в мене навіть від вина.
    Бо хоч і пережив я заметілі,
    Пізнав вуста і доторки долонь...,
    Але ніразу у моєму тілі,
    Ще не горів,не жив такий вогонь...
    Бо затяглись,загоїлися ранки,
    І принцем став казковим хижий звір...
    Коли мені,хтось голосом циганки,
    Сказав з під хмар:"Отак нам і невір..."



    Коментарі (5)
    Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

  1. Де взяти фарб
    Безкрайня бiлiсть,
    тiльки снiг та лiд
    лежать тепер мiж нашими дворами...
    Де взяти фарб,
    аби залити свiт,
    навколо себе знову кольорами?
    Де взяти тих промiнчикiв ясних,
    якi бiжать,
            лiтають,
                    ходять,
                            блудять,
    що вiдшукають шлях до мене в сни,
    i лоскотнуть за носик...
    I розбудять!



    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
    Самооцінка: 3

  2. Спогад
    Полетiло серце у калачики,
    у країну балок i отав,
    де тримав дитинство я за пальчики,
    i поеми цвiркунам читав.
    Саме там, де за вишневу гiлочку,
    зачепились далi голубi,
    я знайшов свою маленьку зiрочку,
    i поклав за пазуху собi!



    Коментарі (4)
    Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.38
    Самооцінка: 3