Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Олексій Кацай (1954)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Юрій Лях, [ 2017-10-09 00:04:51 ],
на сторінці поезії     "Той, що блукає у вимірах "   Кацай Олексій

Поблукати є де...))
Коментатор Олексій Кацай, [ 2017-10-09 08:38:35 ],
на сторінці поезії     "Місячна печера"   Кацай Олексій

Треба ж, відмінок сплутав і сиджу вухами хлопаю :-) Дуже дякую за влучне зауваження.
Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2017-11-11 13:21:08 ],
на сторінці поезії     "НЛО"   Кацай Олексій

Львів Львова.
Донецьк Донецька.
Колись купила "краплі для носУ".

стікає з неї й кожна крапелина
срібна крапелина - наче зриміше
(думка вслух...... даруйте, якщо зайва)
Коментатор Олексій Кацай, [ 2017-11-11 14:04:16 ],
на сторінці поезії     "НЛО"   Кацай Олексій

Дякую за слушне зауваження! Винуватий, виправляюсь :-)
Коментатор Любов Бенедишин, [ 2017-11-11 15:51:50 ],
на сторінці поезії     "НЛО"   Кацай Олексій

Вірш дуже цікавий, неординарний... Торкає...

П.С.
від Львова ДО ДОонецька розтягло..
Може, Донецьк замінити Луганськом, щоб позбутись оцього ДОДО? Це ж, наче не надто суттєво...?

оминувши геть - оце словосполучення дещо кострубате, як на мене. Викинувши геть - краще і зрозуміліше
Коментатор Олексій Кацай, [ 2017-11-11 18:42:30 ],
на сторінці поезії     "НЛО"   Кацай Олексій

Тек-тек-тек-с, думаємо... :-)
Щодо Донецьку-Луганську. Можливо. Просто Донецьк більше на слуху, а так... Можливо.
Щодо "геть" - це я просто риму шукав :-)
Можливо, й дійсно краще буде щось на кшталт:
"...як завжди мозок оминувши і
вже люк свій прочиняє хтось в Землі..."
В контексті, здається, звучить. Але якесь вже дуже потойбічне :-))) Треба трохи пововтузись.
Дуже дякую вам за теплі слова й щирі поради.
Коментатор Сергій Гупало, [ 2018-02-15 21:58:06 ],
на сторінці поезії     "Вузлики"   Кацай Олексій

Важко мені уявити, де ж галактика зникає...
Але нині, коли вже пишуть і про ближній, і про дальній простір, то цілком логічно писати про ті місця, де галактика зникає...

Цей космічний вірш - вражає... Але він - не моє....
Коментатор Олександр Сушко, [ 2018-02-16 12:42:51 ],
на сторінці поезії     "Вузлики"   Кацай Олексій

Дніпра рядок - збіг немилозвучний - раря. Може, хохлів рядок? Або " Є на землі і мій рядок". Як гадаєте?
Коментатор Сергій Гупало, [ 2018-03-04 20:46:25 ],
на сторінці поезії     "Очі"   Кацай Олексій

Мов пекельна машинка, стою біля хати... Дійсно, прогрес робить з людиною (напевно, і з автором також?)дивні речі.
Коментатор Олексій Кацай, [ 2018-03-04 21:22:21 ],
на сторінці поезії     "Очі"   Кацай Олексій

Це не прогрес робить. Це Всесвіт робить. З часів свого Великого Вибуху, в якому усі ми й живемо досі. Не відчуваєте? :-)
Коментатор Редакція Майстерень, [ 2018-03-04 21:36:35 ],
на сторінці поезії     "Очі"   Кацай Олексій

Пане Олексію, принагідно хочеться вас розпитати щодо суто вашого бачення Всесвіту і нашого буття ). Як ви вважаєте, можна покладатися хоч на якусь область нашої т.з. науки - з огляду на місію людства, звісно?
І чому ми так глибоко цивілізаційно деградовані на Землі?
Коментатор Олексій Кацай, [ 2018-03-04 22:11:42 ],
на сторінці поезії     "Очі"   Кацай Олексій

Чесно кажучи, зовсім не розумію, що то воно таке - «місія людства»?! Яка місія в квітки? Чи в мікроба? Чи у хвилі на ставку? Хвиля «пізнає» свій рух через частоту й амплітуду і рухається, поки це можливо. Мікроб шукає поживне середовище й ділиться в ньому допоки має таку змогу. Квітка якомога далі і всіма засобами розкидає свій пилок. Використовуючи, до речі, і вітер, який і є тією самою згаданою хвилею :-)
Як на мене, «місія» неживого стати живим, а живого – стати розумним, місія розуму – оживити неживе. І так допоки є змога. Для чого й використовуються усі методи, згадані вище. А також інші, яких ми ще не знаємо. І тут без так званої :-) науки – нікуди. Тільки наука тягне нас уперед. А, скажімо, релігія, як казав академік Наан, дає розраду. Тому, кому вона потрібна.
А шлях науці прокладає мистецтво. Бо ж ще Валерій Брюсов зауважив,що якщо наука займається аналізом, то мистецтво – синтезом. А одне без одного просто не можливо. Раджу з цього приводу статтю Брюсова «Літературне життя Франції. Наукова поезія». Там він все дуже красиво виклав :-)
А за цивілізацію не переживайте. Все нормально буде. Уявіть, якою потрощеною бачила її людина Середньовіччя, коли воно вибухнуло Ренесансом. Зараз вибух триває. Дихайте ротом, пристебніть паски безпеки і дякую за рибу. Тож, 42 :-))))
Коментатор Редакція Майстерень, [ 2018-03-04 22:28:25 ],
на сторінці поезії     "Очі"   Кацай Олексій

Що ж, напередодні весни приємно чути, що ви на оптимістичних вібраціях. )
Коментатор Редакція Майстерень, [ 2018-03-04 22:32:07 ],
на сторінці поезії     "Очі"   Кацай Олексій

Але "два сонця" в контексті вашого твору відразу нагадали мені вірш Константина Бальмонта

"В глухие дни" (1899)

В глухие дни Бориса Годунова,
Во мгле Российской пасмурной страны,
Толпы людей скиталися без крова,
И по ночам всходило две луны.

Два солнца по утрам светило с неба,
С свирепостью на дольный мир смотря.
И вопль протяжный: «Хлеба! Хлеба! Хлеба!»
Из тьмы лесов стремился до царя.

На улицах иссохшие скелеты
Щипали жадно чахлую траву,
Как скот,— озверены и неодеты,
И сны осуществлялись наяву.

Гроба, отяжелевшие от гнили,
Живым давали смрадный адский хлеб,
Во рту у мертвых сено находили,
И каждый дом был сумрачный вертеп.

От бурь и вихрей башни низвергались,
И небеса, таясь меж туч тройных,
Внезапно красным светом озарялись,
Являя битву воинств неземных.

Невиданные птицы прилетали,
Орлы парили с криком над Москвой,
На перекрестках, молча, старцы ждали,
Качая поседевшей головой.

Среди людей блуждали смерть и злоба,
Узрев комету, дрогнула земля.
И в эти дни Димитрий встал из гроба,
В Отрепьева свой дух переселя.


Це було досить недавно, такий ось апокаліпсис у світі.

Але нехай вже. Будемо вважати це випадковим збігом.
Коментатор Василь Світлий, [ 2018-03-04 22:37:19 ],
на сторінці поезії     "Очі"   Кацай Олексій

Даруйте, але наукова думка далеко вже не така однозначна у цих питаннях буття. Як приклад, погляди сучасного дослідника Всесвіту Івана Климишина, які частково викладені у його книзі “Вчені знаходять Бога”.
Коментатор Олексій Кацай, [ 2018-03-05 09:38:18 ],
на сторінці поезії     "Очі"   Кацай Олексій

Перепрошую, пане Василю, але при всій повазі до Івана Антоновича, я, за прикладом Лапласа, "не маю потреби в цій гіпотезі" :-)
Коментатор Олексій Кацай, [ 2018-03-05 09:47:19 ],
на сторінці поезії     "Очі"   Кацай Олексій

В принципі так, саме таким чином я теж і бачив ці очі. В якості метафори Бога, ембріоном якого на даний час, як на мене, є людство. А містики для того й потрібні, щоб науковці не дрімали :-) Це до речі, стосується й Бальмонта. Бо особисто мені ближчі рядки його друга Максиміліана Волошина:

...И ты, и я — мы все имели честь
"Мир посетить в минуты роковые"
И стать грустней и зорче, чем мы есть.
Я не изгой, а пасынок России.
Я в эти дни ее немой укор.
И сам избрал пустынный сей затвор
Землею добровольного изгнанья,
Чтоб в годы лжи, паденья и разрух
В уединеньи выплавить свой дух
И выстрадать великое познанье.
Пойми простой урок моей земли:
Как Греция и Генуя прошли,
Так минет всё — Европа и Россия.
Гражданских смут горючая стихия
Развеется... Расставит новый век
В житейских заводях иные мрежи...
Ветшают дни, проходит человек.
Но небо и земля — извечно те же.
Поэтому живи текущим днем.
Благослови свой синий окоем.
Будь прост, как ветр, неистощим, как море,
И памятью насыщен, как земля.
Люби далекий парус корабля
И песню волн, шумящих на просторе.
Весь трепет жизни всех веков и рас
Живет в тебе. Всегда. Теперь. Сейчас.

Це до того, що наш письменник Юрій Смолич якось дуже влучно зауважив, що "всі катастрофи роблять на свій зловісний лад добро". На тому й стоїмо :-)
Коментатор Василь Світлий, [ 2018-03-05 17:03:28 ],
на сторінці поезії     "Очі"   Кацай Олексій

Розумію Вас, Олексію, бо що таке Істина перед вигадкою...
Коментатор Олександр Сушко, [ 2018-03-05 17:50:06 ],
на сторінці твору     "Сонетографія Планети Загиблих Зорельотів "   Кацай Олексій

Ого! Ціла поема. Думав "щось таке". Але дочитав до кінця і думку свою змінив.

"Так мо' самих себе винити треба,
що кам'янисько гостряків руїн
стирчить на тлі розколотого неба
над безладом засохлих бадилин? "
Тривожна думка.
Можна попрацювати над наголосами, але то вторинне. Твір, як на мене, удався.
Коментатор Олексій Кацай, [ 2018-03-07 14:12:26 ],
на сторінці твору     "Сонетографія Планети Загиблих Зорельотів "   Кацай Олексій

Так, наголоси - це моє хронічне захворювання. Лікуюсь :-) За "удався" дякую.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16   17