Згадую родовий герб
Сохну без сонця
Вмостившись навколішки
Розглядаю
знайомі обличчя дерев
У альбомі
Гілки ім невпевнено
тягнуться вверх
Крізь вечір
Старанно фільтруючи домішки
Сонячної кислоти
Що стікає по краплі
У спраглі роти

З уламків пам’яті
Відновити глечик
В якому насіння наважилося
прорости
Вночі чи то вдень
Невміло розправивши плечі
Уперлось у небо
Побігло
До моря до віку за вітром
від нині
Хапаючи іграшку сонця
Сліди його ніг
Застигли в повітрі
Але не лишились на глині

Намагаюся порядкувати коріння
Опустившись у грунт
Мимоволі у бруд
Призвичаюватись рахувати кола
Не на поверхні води
А всередині стовбура
Заблукавши боятися що імовірно
Натрапиш на зруб
Але раптом побачити зірку
Крізь підзорну трубу
покрученої галузки

Листя жовтіє
За законом старих фотографій
Коли всупереч глузду
Втрачено голоси
І розгублено характерні рухи
Тільки риси облич де-не-де
Проступають малюнком
Прожилок на трафареті
Одночасно у дереві моїх легень
Розпускаються бруньки
Згадую родовий герб
І перетворююся на гербарій

Сповільнення механізму
До знерухомлення
До зупинки
Завмирання і відмирання
Зникнення руху
Створення тиші
У нерухомості
Як невагомість
Нічого з нічого
Не чути стуку власного серця
Не чути галасу за спиною
Не чути ударів молекул крові у стінки судин Невідчутно
Подих переходить в німий крик
Тиша народжує тиск Непомітно
Промовляєш його ім”я
Під водою
Ніяк
Ні до кого ні з ким
Не зруйнувати тишу

Поява музики
У відсутності звуків
Через потік
Стрибки
З каменя на камінь
Зависання
В густому повітрі
У нерухомості
Як невагомість
Нічого з нічого
Відокремлення
Краплі якою ти став на поверхні
Крапки на промені
Постукавши
Не заходити
Отримавши дозвіл
Не скористатись
Німий крик
Обертається в подих
Тиск розчавлює тишу Забуваєш його ім”я
Як
До кожного з усіма
Не пережити спокій

Риба
із фіолетовою лускою
запливає до твоїх долонь
і залишається
і засинає
Ти кладеш її на подушку
правим боком
щоб не боліло серце
шепочеш
про неминучість збліднення
і щокою до сліз притуляєшся
Ці вічно вологі очі
поринають у сон як в окріп
проступає хребет
ледь-помітним курсивом
ти чуєш
наближення шторму
Відчиняєш всі вікна
даруючи шанс
утекти
врятуватись
не збліднути
А вона
запливає до твоїх долонь
і залишається
Р И Б О Ю

Вино перетворюється на оцет
Коли необхідно текти за обрій
Знаходиш в амфорі серця образ
І в перехожих питаєш хто це
Дахів і вікон знайомий обрис
Зафіксувавши у птаха в оці
Спалюєш і розкидаєш попіл
І геть повзеш у подобі кобри

Без руху слухаєш черевом поки
Холонуть краплі землі у жилах
Терпне і гусне пітьма ожинна
Впиваючи глибоко в тіло голки

Сичиш і повільно стікаєш соком
У чашу і часу стрімкі потоки
Під ранок готуєшся знову жити
З крила струсивши росу
І спокій