Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Іван Андрусяк (1968)

Рубрики / ОВИД

Опис: Із віршів 1989 – 2000 років


такий конклав: ніхто не помирав…
Троянда для Піночета
проповідуєш безвість як ніч проповідує спрагу…
семимильні провини безсилі як крони дерев…
банда грала навиліт і росяні коси губила…
чия то ґою праща несповита…
складаю ці залякані слова…
відпостити всю зиму замість мене…
осінь вечір пора вмирати…
і люди і очі і води і зорі і там…
наврочили – я пас чужих дітей…
синієш синім плачеш босим…
істинно кажу тобі – зима…
рис твоїх до шкла не завернути…
за димом за струпом невидимі інші стихії…
і днище солов’я сповите в павутину…
за овидом терпне самотній сумний рамадан…
Я помираю вас. Така печаль…
ці тексти як жінки регочуть віддаються…
сьогодні час вимірюється в крилах…
повернення на схід – вершина цих казок…
прощай гаутамо я нині до замку дійшов…
це розчавлені арфи – есенція ладану з мороком…
тризна острова втята в страх…
Діагноз Офелії
погляд дерева покруч – за ласку дарують дукати…
Саломея (поема)
Повернення в Ґалапаґос
Гуцули
сплітаються пальці сплітаються очі і голови…
легко ніби помахом крила…
ми до дерева глузду себе присилили аббасе…
нині тебе ще приймає земля…
Нова деґенерація
Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   НОВА ДЕҐЕНЕРАЦІЯ
    ми не маски ми стигми тих масок що вже відійшли
    ми не стіни ми стогін імен що об стіни розлущені
  •   *
    сплітаються пальці сплітаються очі і голови
    на стоптаний пляц виповзають картаті слова
  •   *
    прощай гаутамо я нині до замку дійшов
    корона спітніла на лобі опалому в дріж
  •   *
    Я помираю вас. Така печаль.
    Така зоря над віком перестане.
  •   *
    погляд дерева покруч – за ласку дарують дукати
    за труну самота за вогонь чикатіловський сплін
  •   *
    істинно кажу тобі – зима
    так і час переступає тричі
  •   *
    повернення на схід – вершина цих казок
    їх серпантинний біг вповільнено а й досі
  •   *
    ці тексти як жінки регочуть віддаються
    виношують тремтять від дотику руки
  •   *
    і люди і очі і води і зорі і там
    де звук розпашів на зеленому вовчому морі
  •   *
    проповідуєш безвість як ніч проповідує спрагу
    місце скрипу води оповите нічийним дощем

  • Огляди

    1. НОВА ДЕҐЕНЕРАЦІЯ
      ми не маски ми стигми тих масок що вже відійшли
      ми не стіни ми стогін імен що об стіни розлущені
      ідемо до людей у вінках недоспілих олив
      у простертих долонях несемо гріхи як окрушини

      ми останні пророки в країні вчорашніх богів
      ми останні предтечі великого царства диявола
      ми зчиняємо галас і це називається гімн
      ми сякаємось в руку і це називається правила

      а дівки на мітлі це наложниці втрачених вір
      це михайло булгаков надламаним сміхом заходиться
      в божевільній труні долілиць повертається вій
      матюкається сич ремигає зашумлена хортиця

      табунами блукають отари і несть їм числа
      по найвищих деревах як дзвони гойдаються пастирі
      по незвіданих нетрищах душі виходять на злам
      і спалахує небо червоною мічене пастою

      розенкранце зі сцени старий канделябр забирай
      гільденстерне жени за куліси розгнуздану свиту
      покоління майстрів відчиняє ворота у рай
      а старий азозелло веде під вінець маргариту

      1991



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    2. *
      сплітаються пальці сплітаються очі і голови
      на стоптаний пляц виповзають картаті слова
      а ми залишаємось голими голими голими
      ключиця сідниця коліно кулак голова

      ховаємо очі за висхлими бляклими плівками
      ховаємо в жмені маленьких драґлистих синів
      а ви не приходите згорблений відчаєм лікарю
      лиш тихе тремтіння повільно повзе по струні

      проколює сонце дротинами променів гострими
      понуре терпіння обмацує зором далінь
      а ви мовчите ув останньому відчаї,
      господи
      в самотньому небі вас нікому зняти з петлі...
      1992



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. *
      прощай гаутамо я нині до замку дійшов
      корона спітніла на лобі опалому в дріж
      на босих дорогах знайдеться мій ликавий шов
      на горлі старому відчиниться лаковий ніж

      я знидів шукати – є вищі за слово думки
      в провальному сіні яке приросло до межі
      та назви жінок поза мною несли як вінки
      потворні поети мої довголюбі вужі

      мистецтво – насилля над світом що нас за людей
      тримає донині а нам аби гризти краї
      а день на тім боці такий як і нинішній день
      рої на тім боці такі ж як і наші рої

      і час – лиш перелюб лиш крадений келих вина
      де зморений солод на синьому вітрі гірчить
      прощай гаутамо я вип’ю цей замок до дна
      а море зачиню і небо зачиню і цить
      1995



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. *
      Я помираю вас. Така печаль.
      Така зоря над віком перестане.
      Говорить Бог: Прости мені, Іване,
      прости мені за те, що я мовчав.

      Я все прощу, бо нині я помер.
      Я довго знав, що буду жити довше.
      І чорний плащ облизує підошви,
      і чорний місяць перерізав нерв.

      Я все прощаю. Я запам’ятав,
      в яку породу мозок цей залитий.
      Вже опадає чорна самота
      під покривало щирої молитви.

      Уже цвіте під мустом алича
      і мартиролог складено наново.
      Прости мені, Даждьбоже чи Єгово,
      прости мені за те, що я мовчав.

      І тільки кадуб жовтої труни,
      і під ногами миші яворові.
      А сни виходять в заміть, і по них
      ні сліду не лишається, ні крові...

      1993-96



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. *
      погляд дерева покруч – за ласку дарують дукати
      за труну самота за вогонь чикатіловський сплін
      причаїлась задуха в легенях маленької хати
      де ночуємо порізно Він або я або Він

      облітаючі лані благально доліплені з воску
      крига слів розкололась бо там уже інший ґазда
      ми плекаємо зустріч під білими нігтями мозку
      та сліди під порогом постійно змиває вода

      я люблю Його мовчки люблю Його немічну маску
      Його тінь під очима і німба вологий синець
      я Його проклинаю як млосний язичницький жрець
      і як дурень тубілець жеру Його тіло на паску

      так форелі в судинах минають лягають на дно
      так новітні мерці обзираються що за потвора
      я щодругої ночі навщент роздираю вікно
      аби хата вдихнула повітря споруджене вчора

      та приходять дерева і втупивши очі в софіт
      подарують за ласку дукати сантими тіролі
      я начхав на цю маску начхав на нудні Твої ролі
      обійми мене Боже і хай заокруглиться світ
      1994



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. *
      істинно кажу тобі – зима
      так і час переступає тричі
      і нікого вічного нема
      нині понад нами чоловіче

      все воно з-під немочі росло
      і кришились хмари на дорогу
      мислити – останнє ремесло
      ми його прощатимемо Богу

      скрипти на старий пісенний лад -
      мушлю чи пістоля чи трембіту
      на півсвіту глянути назад
      і переконатись на півсвіту

      і нести як гадину в руці
      квітку цю кропиву цю дитину
      істинно кажу тобі – синці
      будуть вічно цілувати спину
      1997



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. *
      повернення на схід – вершина цих казок
      їх серпантинний біг вповільнено а й досі
      на вимогу бика згортається бузок
      і квилить навздогін стара параска осінь

      меж зламаних бажань колишеться як змій
      нірванний листопад нічного банування
      прощання – дотик шкла до вилинялих вій
      і течія вікон і терція овальна

      івасик без гусей і пристань без відра
      і крови без чобіт немислимо вточити
      повернення на схід така чудова гра
      і янгол під кущем – заслужений учитель

      а ми як вітражі застигли в лоні стін
      і довгі як життя минають катехизми
      кохана відірвім погуслі гливи тіл
      а тільки хто за нас діждеться тут вітчизни
      1995



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. *
      ці тексти як жінки регочуть віддаються
      виношують тремтять від дотику руки
      а їхній чорний трон на паперовім блюдці
      немов старий магніт притягує зірки

      їм сниться по ночах шалений шов бетону
      підземної стіни точений барельєф
      і місяць як кольє стискає плоть червону
      і венам золотим розлитись не дає

      ці тексти як жінки вони старіють зранку
      але котрогось дня коли на вітражах
      старенький принцип жах зірве ажурну рампу
      із їхніх гордих лон обсиплеться іржа

      і вкриті золотим пахучим ластовинням
      вони тобі прийдуть немов під образи
      ти винен їм цей світ ти кожен їхній вигин
      губами обома в повітрі зобразив

      ти рвав їх на шматки зализував їм рани
      леліяв як дітей як потолоку дер
      тепер вони твої але чому іване
      ти жодного із них не вимовиш тепер
      1995



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. *
      і люди і очі і води і зорі і там
      де звук розпашів на зеленому вовчому морі
      немає нікого хто вивів би голосно сам
      дієзи й бемолі зараза дієзи й бемолі

      і зливи неначе прищі на брунатному тлі
      марудні й понурі як джинси на тілі декарта
      і вже голоси мої з неба судомні як кварта
      зринають в долоні розмірено як дриґлі

      зимуємо разом і пόфіґ – каштани цвітуть
      кобіти і ноги дими і пропалені скельця
      розбризкана навпіл із пляшки сумна каламуть
      до серця доходить зараза доходить до серця

      жує сентименти випльовує міражі
      кохання й масарство макартні або моріконе
      на бархатній бойні нічого не важать ножі
      лиш люди і очі і води і зорі і коні

      невже повбивав би невже постелив би зерня
      в розмірену й теплу розлиту по вінця гидоту
      лиш тіні зараза минають холодні на дотик
      і знову ображено дивляться в очі коня
      1998



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    4. *
      проповідуєш безвість як ніч проповідує спрагу
      місце скрипу води оповите нічийним дощем
      споконвічна гора з-під каміння просочує брагу
      а до кого та брага до кого та спрага тече

      на покатих прогалинах висяться тіні мужичі
      ідол мозку липкий витирати крило об штани
      був ти падким на простір так само як падким на звичай
      тільки місяць забувся вхрестити тобі однини

      мислі – пастки на бджіл що по ночах не вміють літати
      їм би майже сльозу їм би тільки маленький ковток
      це життя до пиття не відняти але й не додати
      що із того що вічне якщо йому досить по сто

      алерґія на вітер жере солов’їні інстинкти
      мозок скрес до світанку і вже не пригорне ніхто
      ген зі свити богів тільки жовтий переляк простився
      а за решту звиняйте за решту – з-під крана – по сто

      ще по сто і заснути таке воно зранку нівроку
      розлипаються крила присохлих од відчаю бджіл
      тільки гусне слина як понура бравада пророка
      що нікому – нікому – ні краплі не наворожив

      2000



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --