А давай разом переживемо цю зливу
тінь до тіні – тіло до тіла
мокрі птахи сідатимуть на спину
тінь до тіні – тіло до тіла
кеди в калюжі промокнуть щасливо
тінь до тіні – тіло до тіла
вслід перехожим сміятимемось щирі
тінь до тіні – тіло до тіла
видих на вдих проміняєм невміло
тінь до тіні – тіло до тіла
(вдих)
в цій круговерті навіть хмари тремммтіли
бо вони ж то бачили, як це…
тінь до тіла – тіло до тіні…

2011

Все ж таки, знаєш, підуть дощі і я буду боса більше аніж завжди.
Рахуватиму краплі розпечена не від спраги/спеки, просто від втоми,
Що проявляється медичними й алкогольними симптомами.
Закинувши голову, зітерши відбитки кроків (криків) на траві,
Забуду про силу тяжіння й те-чіє-ю стікатиму надвіконнями, антенами, дахами багатоповерхівок.
Все ж таки, чуєш, підуть дощі і я вперше отримаю право читатись у твоїх зіницях
(допоки ти не сховаєш погляду у консервну бляшанку свого монітору).
Все ж таки, бачиш, підуть дощі і я вслід за ними чи не вперше,
але ж не-на-зав-жди
(чкй)…

квітка2010

Тобі написати десяток віршів (рядочки, абзаци від цілого серця).
Розвісити у ванній аби стекли прочерки (по краплі).
А потім просушивши зранку феном слати у білих (червоних) конвертах
малюючи на марці твого портрета.
Твій денний спокій порушить шурхотіння паперу.
Твої вуста заіскряться ковтаючи риму.
Погодься, живуче кохання в конвертах.
Чекай, із конверту – телеПОР(та)ЦІЯ.
Цілуюсь поштовою маркою та відбитками пальців лоскочу тобі шкіру.

Вловима. Судима. З вироком.

квітка2010

І як, скажи, писати світлом коли мені так щемить жили?
Коли вся кров "бушує й пінить" і голос квилить, ледь ледь квилить,
І нию, рию, гризу стіни бо «не достукатись до неба»,
Коли побачиш руки-птахи, то не дивуйся – це до тебе!
Я кинусь наскрізна крізь розсуд, забувши правила й твердині,
Бо, знаєш, втік вже мійто розум, зітерши часовоєдиність!
А ти то тінями на стелях і ти то буквами на стінах,
І я підошвами гаряча вбиваю свої мокрі рими!

квітка 2010

А я така вся гола без прикраси жодної на комірі
Без спокуси жодної у спідньому
Без очей такий німих й привітливих
Без мовчання босого й неМого
Без тебе такого аж такого
До біса квітнього й палколітнього
Впиваючись у ковдри травневого повнолуння
Вию маленькою вовчицею
На всі ваші –іці –іці де ж ті зіниці?
Де ж наші киці? Твої й мої киці?
Солодкі полуниці - вуст твоїх криниці…
Боса, гола, квола чиясь спроквола надходить ніч…

квітка 2010

Скажи, чи достатньо тобі моєї душі, аби писати свої вірші?
Моє тіло, а скільки воно важить рядочків?
Позувати? Ставати у пози? Кидати грози
Аби тебе заливало потом та било чоло градом?
Чи просто мовчати і не видихати,
Щоб повітря стало до дива прозорим…
я - вмію кохати, я - вмію жити –
впивайся! впадай у залежність!
я вже мрію, я вже млію і фа-на-тію від биття твого серця…
Підпис: Твоя Муза.

квітка 2010