Юлечко, я сюди переніс ваше запитання, бо та сторінка, на якій ми спілкувалися, зникла :(

Юля Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2011-03-31 14:14:30 ]
РМ, давно хотіла запитати, як ви ставитесь до оцього вірша:

Ти знаєш, що ти — людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
----------------------------

Та чудово написано, автор каже зашуганій особистості, що вона "Людина", що це найвище... Як ще отой Пешков казав, "Людина - це звучить гордо", так? :)

Щодо "дрібнички", то йдеться про цей момент, так?
"Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі."

Але за контекстом, а також і з презумції кращого розуміння автора, ясно, що "люди — Добрі, ласкаві й злі" - це не характеристика людини, а саме фрагмент із ряду розбиття на особистості, тобто відбувся перехід на рівень нижче, хоча і множинне "люди" - це вже, за сукупністю, рівнем нижче, аніж "людина", але все ще "небесне" - над "громада, спільнота, цивілізація", так?

Звичайно, під час наших діянь щось, неначе, постійно намовляє - "скажи щось недобре про людину, про людей, виправдай себе, це ж такий стан справ, так є, так пророки кажуть, і казали", але коли антропос таки глядить у потрібний бік (як то Симоненко), то "людина" відразу стає на своє божественне місце і дурне на якийсь час зникає з наших "бідолашних" голів. :)

Як на мене, відчутно, що у цю мить:
"Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі." - погляд автора пішов донизу. Така ось "дрібничка" у натхненному творінні...

дякую, хотілось знати вашу думку ) приблизно так я і уявляла.

Мабуть, все ж таки є сенс розрізняти "людину" як вид роду, якому притаманні певні антропологічні особливості, і "людину" в аспекті духовному чи моральному. Інакше кожного разу виникатимуть непорозуміння.

Вірш Симоненка - справді чудовий. Дякую, Юлю, за це запитання, бо мене теж цікавила відповідь РМ. Тому, дяка і РМ.
Погоджуюсь із Чорнявою. У моєму "бідолашному" вірші "Поезії" "людська байдужість" означала не більше як "байдужість оточуючих". Я зовсім не мала наміру ображати ні людину, ні тим паче Бога.
Але якщо вже так сталось... що ж... яке тут може бути виправдання? "Знищити" - це дуже вдала назва кнопочки, яка видаляє публікації.

Я теж на це сподіваюсь, дорога Редакціє. Зізнаюсь, іноді мені здається, що Ви лише великодушно "терпите" на ПМ мене разом з усім моїм "поетичним скарбом" (надбанням). Та вибачатися Вам нема за що. Дякую Вам.

Юлю, дякую за спонтанну "скриньку для листів". І вибач, що використовую її за Твоєї відсутності.

Чого так? як на мене мова про те, що людина не лінеарна істота, і "Добрі, ласкаві і злі" - це про одну особу, яка однаково варта уваги, і погляд автора не йде до низу і не завертається вверх - погляд по горизонталі і взагалі, й це буде народна поезія - "що бачу- про те співаю" (порівняй із американськими бітниками гінзберг-яктамйого-хтосьінший-керуак-берроуз-але-не-той-що-написав-тарзана-дитину-мавпи)
Як на мене, Симоненко взагалі написав це все для ритміки і рими.

Дорога Юліє, вітаю із Днем Народження - щедростей вам Божих і людських! Обіймів - ніжних і жаданих! Дитячої довіри і чоловічого розуміння! І творчості, щодня!