4.05.2017 П.Любові Бенедишин

Вельми Шановна пані Любове!

Прошу вибачення, що затримався з подякою за «весняно-літньо-осінньо-зимову» ліричну літургію…
(…) А найголовніше, що мене дуже приємно вразила поезія, – давно я не читав такої чистої, природної, правдивої лірики… не твореної професіоналом для накопичення творчого доробку, а черпаної безпосередньо з душевних зрухів, з власних авторських емоцій.

Прощаюся з весною, рад-не-рад…
Ця туга, мов сама природа, древня.

Істинна лірика! – коли людина ось так собі спокійно, душевно, лірично висловлює чуття з розумною щирістю, – без штучного пафосу чи надмірної метафорики… Гарно! Гарно! Прочитав я з насолодою відразу, але не зміг в ту ж мить висловлювати своє захоплення, поки не продумав… Цікава навіть структура збірки – цей календар…
На перший погляд – щось навмисне… А як замислитись: так і живуть наші почуття, забарвлені особливостями пір року. Це підтверджує наш зв’язок з природою. Це засвідчує ментальність української поезії, – у літературах сусідів такого близького і багатого звернення до природи нема. Як почав я читати, то відразу згадав Свідзінського… Колись давно Володимир Лучук дав був мені читати збірку з 1940 року. Досі пам’ятаю таке ж захоплення від чистоти відкриття ліричної глибини навколишнього, барвистого, живого, зеленого і снігового українського світу, як оце у Вас.
Як тільки звільнюся від цупких кліщів прози, що стискає мене за горло, то охоче візьмуся за докладний аналіз – на тлі сучасного «ліричного» процесу в нашій літературі. (…)
… Дуже дякую за збірочку! Чекаю нових див!


З повагою – Левко Різник.

1.11.2016 П.Любові Бенедишин

Вельмишановна пані Любове!

Прошу вибачення, що так довго збирався з відповіддю.
(…) прочитавши збірку, не знайшовся з належними думками, щоби правильно висловити враження. Писати згарячу що-небудь – не піднялася рука.
Отже… Що слова?.. Це, як казав один кіногерой: розсипи камінчиків скристалізованого графіту. Тобто, дорогоцінні камінці. Але окремо – вони дикі, необроблені. А поет закладає на око лупу, бере інструмент й перше уважно роздивляє ці камінчики зі всіх боків, - чи де яка грань природньо не виблискує, а котру треба підпилувати, зачистити, припасувати, вигранити… Аж проходить час і ряд слів грає-виблискує всіма гранями, в них міняться найпрекрасніші кольори. Оце і є красою слова… поезією! Ось таку думку навіяла Ваша нова збірочка й публікація в «Дзвоні». Бо відчувається Ваша велика праця над «грануванням» слова. І в цьому Ви якраз на правильному шляху. Ви не «віршуєте», а «грануєте». У цьому, на мою думку, й секрет і цінність поезії. Бо тематичний момент з часом проминає, а «грановане» слово буде приносити читачеві естетичне задоволення завжди – красою і блиском «граней».
Маєте рацію:

Де слово меч,
мовчання – щит.
Видовище відваги…
Сховати безборонне
під
сарказму саркофагом…


Мені здається, що якраз такий спосіб спілкування поета зі словом дає істинну насолоду від здобутків.
Працюйте! Бажаю Вам доброго здоров’я і міцно тримати в руках інструменти з титанічними насадками!

Щастя-успіхів!
З щирістю – Левко Різник.