Омий лице!
Піщані гранули нехай
очистять твоє тіло.
Омий лице,
Джерельною водою!
Захват пізнавши
криштальні краплини відчувши,
бруд з долонь правдою
змивши.

Тягнули ярма, мов скоти,
знайшовши забуття у праці.
Сховали рани, за пазухи,
побачивши трагедії прихід.

Закрити сумління очі, воліли ви,
відмежувавши себе від існування.
Створити оману для душі, воліли ви,
накинувши тягар на свої плечі.

Лиш зрідка, крик і відчай
Зривалися із закутків
Печер, хатин, млинів й пустель.

Тепер ти сам на сам, ховати погляд нікуди,
Нікчемність перед тобою,
Буття нав’язливо пульсує
У твоїх венах.

Тепер ти сам на сам, з собою,
В передчутті смаку граната зерен
У передчутті гіркого, чи солодкого.
В передчутті прощення, каяття, чи забуття...
А може смерті?..
2010

О, Громе, громе! Прадавня мова світу
Далеку браму хмар собою пронизай
Зітри недовговічну усмішку
Із сірих каруселей неба!
Прошепочи ударами закляття-пастку
Для вітру порухів незримих,
Коливання крапель часу
Щоб всі слова буття зібрати воєдино
В єдину мить!

2010

У віддзеркаленнях я бачу
усеохопний сум,
що темною рікою пронизав
усі клітини тіла, що мовили
про втрату знань й думок.
Темна повінь розіллялася навколо,
вона на підвіконнях і порогах
залишила свій слід, що не погасне
при заході сонць і доль.
ріка знайшла для себе прихисток
в ударах мого серця, і під їх покровом
закралась мені у душу.
2010

і провести паралелі
не вдасться
зачепити лагідним порухом давні
скрижалі,
із молитвами благальними й міфами,
щоб пізнати подих щастя.

муки дня й страждання
дають забути й попрощатись
із мріями, моїми сміхотливими ілюзіями.
та біль прощає майбуття,
принижує й прив'язує
до світу, де панує "тепер".
до землі, до реальності,
щоб плин і тлін щастя
був у мене на вустах й долонях.

час принизлово всміхається мені,
дозволивши торкнутись, до таїнства народження,
пізнавши таїнство загибелі,
зіллявши смерть з життям
в єдиний промінь й напрямок буття.

я подолав розпусну силу,
що мерехтіла й загрозою була,
поєднав, презирство до життя
з поцінуванням,
втратив-загубив страх смерті.

Перед тобою двері входу-виходу.
Лицемірство... двері без виходу і входу.

Через шпаринку простежиш до болі
Знайому картинку театру тіней.

Проникнеш кораблем-сльозою
до священного дійства, переповнений спогадом.

Спогадом,
що сховався десь над скронями,
від гіацинтових пестощів
втрачається поміж долонями
проникає до цинкових трун.

Зійдеш з корабля і ввійдеш
В темінь ночей й океанів.
Привітаєш всіх забутих і прощених
всіх покинутих й відчутих
Шрамами на обличчі своєму,

Обличчі - криївці трагедії.

2010

сотні пірнань в смарагдово сині озера
десятки торкань до каміння, заглиблень у мул
одиниці повернень до підземних живильних потоків
до берегів, де спочинок знайшов у тіні
замість того, щоб ловити променів відблиск.

сотні сходжень на холодні вершини
десятки падінь до мороку лісу, знаходжень шляхів
одиниці квіткових пелюсток, предвісниць закінчень,
завчасно відчутих в хвилини самотності,
під звуки прагнення єдності.

2009