П’ять довгих місяців зими !
Де ти, ЮНЕСКОве хваління,
Що нас чекає потепління,
Що клімат цей не вберегти ?
Кліматології доби -
Лжепровидіння.

Господь склав з Ноєм заповіт,
(А Боже Слово над усе)
Знай, науковості цабе,
Бути зимі і бути літу,
Цвісти і опадати цвіту
Допоки вік цей не мине.

***
Панове, свіжі факти є:
П’ять довгих місяців зими !
Непотепління ...

28.03. 13

Чого ти -
Дивишся на мене, богоборче?
Твоє шляхетне, витончене, творче…
Лише гламур, інноваційний бздур,
Який себе за нормативне корчить.
А я – правічне ! Я – Господній мур,
Перед яким падуть лукаві стріли,
Якого не перейдуть маловіри.
Протистояння Божому – абсурд !
Ти тут на мить попущене, на мить,
Допоки пес зневіри скавулить,
А в часі вже останніх поколінь
Скуштуєш краху вічного…
Амінь.

27.01.13

Вітер.
Нічний вокзал.
Сльози.
Два силуети.

Потяг.
Прощання.
Даль.
Відстані.
Кілометри.

Далі –
горизонталь.
Штори.
Дні одинокі.

Доле,
тобі не жаль ?
Знати
цей біль подоки….

Досі
ще цей вокзал.
Очі.
Безсонні ночі.

Де ти,
дно сподівань?
Хвилі розлук
гуркочуть.

13.01.13.

Гріюсь спогадом вчорашнього тепла.
Дощ мені відстукує: ми-ну-ле.
Я йому не вірю,
Він же дури...
А він вдруге, втретє…
Без кінця.
І коли закінчиться сльота ?
А він знову за своє: ні-ко-ли.
Затяжний якийсь,
Наробить шкоди...
А він вдруге, втретє…
Без кінця.
Де ти, сонце !?
Вітре…
«Тіль-ки - я !» -
Хлюпотить собі біля вікна.
І його присутність непокоїть.
Таки чую - він біди накоїть…
А він вдруге, втретє…
Без кінця...
Гріюсь спогадом вчорашнього тепла.

- Підемо шляхом цим удвох ?
- Але там дощ…
- А в мене парасолька.
- Нехай тоді нам допоможе Бог !

***
Ось так йдемо ми ним …
Удвох: я під дощем,
вона – під парасолькою.

Перед валом нових проблем,
В океані випробувань
Світлоносний один момент:
Я тут гість, а моє - це даль...

Реальність – зла !
А чим підсолодити ?
Де ті слова,
Де ті блаженні миті ?
Які б змогли...

Омріяний мій краю...
Сльозу зітру,
Зітхну
І... баю, баю

Надто в наш дешевий газ ...
Раз !

І соцвиплат забагато. Тре... М-да.
Це буде - два !

Хи-хи-хи... Ще примусимо купляти паспорти.
То вже – три !

(А чотири – зарплатню би ...
Але де ... Та то таке. Переб’ються до весни).

Мітингують... А-я-я-й. Ряд поправок , щоб ... прижать
Це вже - п’ять.

Ціни вгору – у-гу-гу – для народу. Добре б скрізь.
То є – шість !

....


02.10.11

Падав небесний дощ,
Лилися Божі сльози.
Ангел, прикрив лице,
Плакав серед дороги.

Як так ? Її...саму ?
Господи, я ...не можу...
Боже, ... не відійду...
Знаю, Святий, ...нашкоджу .

Очі - у пустоту.
Відчай... і йти не в змозі.
Кинув таки, одну...
Грішну... на цій дорозі.

25.09.11

День цілий повними жменями
в оселю носив тепло.
Ти - прохолоді вечора
навстіж відкрила вікно.
Грілись всю ніч під ковдрою,
аж помутніло скло....
Це... фантазую, осене.
Справді: якби ж воно...

Ай...

Бул-О-о-о,
жил-О-о-о,
співіснувал-О-о-о.

Росл-О-о-о,
черпал-О-о-о,
впізнавал-О-о-о.

Гребл-О-о-о,
впихал-О-о-о,
лютувал-О-о-о.

Розпухл-О-о-о,
бахнул-О-о-о,
сконал-О-о-о.

І О-о-о - не стало.

Що за свято це? Скільки тут людей!
І хтось радо йде назустріч їм всім.
Невже ж Божий Син?
Невже ж Божий Син?
Невже ж Божий Син?
О, Єрусалим...

Вже осля везе Його із гори,
А довкола люд шану воздає:
Їде Божий Син!
Їде Божий Син!
Їде Божий Син!
О, Єрусалим...

І стелять Йому одежу свою,
Пальмове гілля, зелену траву.
О, це - Божий Син!
О, це - Божий Син!
О, це - Божий Син!
О, Єрусалим...


Славне місто це: О, Єрусалим!
Як побачив Він - заплакав за ним.
Плаче Божий Син!
Плаче Божий Син!
Плаче Божий Син!
О, Єрусалим...

Через кілька днів йтиме шляхом цим
Із тяжким хрестом, і ці ж люди - з Ним.
Ти - не Божий Син!
Ти - не Божий Син!
Ти - не Божий Син!
О, Єрусалим...

Із криком "розпни" гнатиме юрба,
І славу Твою покриє ганьба.
Терпить Божий Син!
Терпить Божий Син!
Терпить Божий Син!
О, Єрусалим...

А тепер цей люд Господа хвалить:
"Осанна Царю " - перед Ним кричить.
Хвала, Божий Син!
Хвала, Божий Син!
Хвала, Божий Син!
О, Єрусалим...


Хто за кілька днів змінить так їх всіх?
Що примусить їх вчинити цей гріх?
Він же, Божий Син!
Він же, Божий Син!
Він же, Божий Син!
О, Єрусалим...

Він Свою ж Любов виявить до них.
Жертвує Себе ради цих малих.
Бо Він - Божий Син!
Бо Він - Божий Син!
Бо Він - Божий Син!
О, Єрусалим...

***
Та це ж - Божий Син!
Та це ж - Божий Син!
Та це ж - Божий Син!
О, Єрусалим...

2002р.

- Ти хочеш світла?
- Ні, бо я зросла в темряві.

- А багатств хочеш?
- Ні, бо це лише примара.

- А може, чуєш, дам тобі ... краси?
- Ні, це непотріб! Інше щось даси.

- А може? ... Так! Тобі потрібна сила!
- Ні, не потрібна. Там вона безсила.

- Ну добре, мабуть, дам тобі я славу.
- Не хочу, бо її увесь час мало.

- Не розумію: чого хочеш... Може мрію?
- Забрати мрію в тебе не зумію.

- Тоді заради чого ти прийшла?
- Хіба не знаєш!? Дай мені життя!

Ніч...
Це ніч на дворі, а не день...
Це пора вже пізня, а не рання.
І вона, ця темрява остання,
Найсуворіша, найзліша від усіх.
І така зухвала і навальна...
Ніч підступна, ніч всепоглинальна.
Ця фінальна і... фатальна ніч.

Прийшла Весна...
Засяяло, заграло.
Все ожило. Полинув небоспів.
І пахощами землю обійняло,
І аромат весняний всіх споїв.
І в повені солодких поцілунків,
У полум’ї гарячих почуттів,
У погляді палкім і невимовнім,
Із серцем переповненим від слів...

Поспішав на Твоє Свято, ЖІНКО,
щоб ще раз освідчитись Тобі:

Ти - ніжності пилок із найдорожчих квітів.
Ти - весняний струмок у сонячнім суцвітті.
Ти - зірка із небес на полотні у ночі,
Солодкії уста і величаві очі.
Ти - спалах від світил, що засія - не гасне,
Ти - божество без крил, засмучене й прекрасне.

ЗІ святом ВЕСНИ !

Зійшлися музи на вечірку
потеревенити про мам.
Найкращу вибрати четвірку
і присудити гонорар.
– В моєї вигуки прикольні
і сольне «ва-у», через ніс.
– В моєї не вельми бемольні:
пігмеї, єті , мда і ліс.
– Моя поводиться шляхетно,
вартує всячеських похвал.
Повірте, було б недоречно
не спорудити п'єдестал.
– В моєї грамота музична
і співставляє нотам дні.
– А моя в небі феєрично
на білім плаває коні.
– А моя весь час на колоді
сидить і пише, ночі й дні.
– А моя в моря прохолоді...
– Та це Михайлова – усі.
– В моєї тільки одні ноги
чого вартують... Кожний – глип.
– В моєї тільки монологи
й гостро підв’язаний язик.
– А моя леді не білявка,
проточні рими інь і янь.
– А моя викопана Мавка,
театралка із Майям.
– В моєї рими пишногруді.
– В моєї жовтий аватар.
– В моєї ЛГ у застуді.
– А моя справжній віршовар.
На зібрані цім екзотичнім
мовчали проза і роман.
Для них риторії ці звичні,
оте жіноче тра-ля-лям.

30 січня 2011

Ясночолому Івану літописець шле привіт.
Вчора Вашу телеграму, щойно прояснився схід,
Я отримав... Вельми файно, аж трусив від неї сміх.
І гадаю, дану тему нам продовжити не гріх.
Скажу щиро тобі, друже, що на творчій цій горі,
Є спекотно (навіть дуже) і в морозяній порі.
Термоядерна епоха, розуміємо усі,
Нині кожному охота коверсатися в ядрі.
Хто запалює так зорі, а хто пристрасть в голові.
Є тут славні кочегари і звичайні палії.
Пан Василь жаром любові так накадить казанок,
Що спокуслива ваба аж димить із сторінок.
У творчім лісі Ярослава хокку-міна миготить,
Розминувсь хто ненароком то секс-бомба завалить.
В феєричному пориві, у безсонну ніч стихій,
Обіцяє всю Росію протопити Олексій.
Та найбільше нас, Іване (хай редактор вже простить),
Ваш запущений реактор Гіга-Мегами чавить.
Завітаєте на хвилю, принесете сміху міх.
Зичу Вам за це здоров’я, зимовію білих втіх.

Пародія

Насправді жінка - не бандура,
її душа - міцненькі грати.
Коли впіймає бандуриста,
повік в тих стінах буде грати.

Сильна гортань, високі ноги:
легато, форте їй по струнах.
Тече із пальців піт солоний
по грифу у мажорних тонах.

Жінки насправді - не бандури,
вони з ребра тонкого взяті.
Оберігайтесь бандуристи
на них трагічну долю грати.

27 січня 2011

Що це діється тут , браття?
На ПМ - пекельна ніч.
Пан Кузан розвів багаття,
«Жар любові» вкинув в піч.
І побрів десь на узбіччя,
Пошукати сіновал.
Чорногуз образив січня,
«Киселем» – вбив наповал.
Під низом гудів реактор,
Гентош лаявся: Не спи !
Бачив би це наш Редактор,
Як графітні стержні йшли.
І якби не «Зимовиця»
Від добродія Штанька.
То до ранку б – попелиця,
Залишилась з ПМ-ка.

24 січня 2011

З ПМ спритні дебошири
ЛГ мого навістили.
Вдерлись геть в коментарі
Словопивці-упирі.
Придерались до складів,
Неримованості слів.
Деребанили рядки
Віршоїди гризуни.
З себе корчили майстрів
Муза й двоє кабелів.
Ледь Редакція Майстрень
Зупинила цей пропелер.
Владно розвела руками:
Тут трапляється це з нами,
Перелітні горобці
Опаскуджують вірші.
Чемно я все це стерпів,
Вдих на видих перевів,
Каву з молоком впалив
Падловірш їм присвятив.
Бо гадають гендлярі,
Що вони тут пуп землі.

На стОрінках Пе-еМе
У пошані всяке фЕ:
Перекручений рядок
Геп завихреність думок.
Де є проза, де вірші ? –
Все змішалось в голові.
Рима, звісно, не складна,
Тут вважається «фігня».
А бездушна тріскотня
Видається за дива.
Секс зірвався із пера
І ганя в куток з кутка.
А легке мичання муз
Перевершив світський туз.
В підменю коментарі
Речі кепські і брудні
Тут «освячують» щоденно
І оцінюють натхненно.
Ну не все ж, що гавкне пес
Слід здіймати до небес.
Ще б багато написав
Але писалку пом’яв.
Думи виклав на папір
Лже-поет Василь-вампір.

2011