Бути вільним...
Але як це воно, бо скільки тут
і граней розуміння,
і варіантів трактування,
і способів досягнення.

Для когось це:
А) можливість жити у достатку, не відчувати ніякої нужди;
Б) можливість вибору, здатність відстоювати свої інтереси;
В) можливість провадити самостійне життя, належати самому собі

(В проявах максималізму це прагнення може вилитися у бажання ні в чому собі не відмовляти, не обтяжувати себе ніякими заборонами і пересторогами).

Ось така бувальщина критеріїв світського міркування
над цією можливістю – бути вільним.

Та піднімемось на рівень філософського буття.
Ось кілька висловлювань про волю.

Вільний лише той, хто володіє собою.
(Фрідріх Шиллер )

Справжній ворог нашої волі знаходиться в нас самих.
(Георг Зіммель )

Найбільше рабство - не маючи свободи, вважати себе вільним.
(Ґете)


А яким є духовне бачення цієї проблеми ?
Відповідь не це запитання знаходимо у розмові Ісуса Христа
з наверненими юдеями (Ів. 8):

31 Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували:
Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете,

32 і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!

33 Вони відказали Йому: Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були ми ніколи.
То як же Ти кажеш: Ви станете вільні?

34 Відповів їм Ісус: Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха.

35 І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік.

36 Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні.

Гріх – таємниця для людської душі. Через свою лукавість його присутність не зразу може бути виявлена відчуттями чи інтелектом людини. Маючи певну привабливість «краси» і «солодкості», він виявляє свою потворність поволі. Навіть для «Авраамових синів» була закрита та гірка правда, що вони являлися невільниками гріха.

Усвідомлення гріхів і звільнення від них – це особлива Божа Ласка. Єдиний шлях до цього внутрішня готовність до каяття і навернення. Тільки в такий спосіб ми зможемо наблизитися до Божого Сина і охопити усю повноту цього щастя – бути вільними, вільними від полону пристрастей, легіону побоювань, соти розчарувань. Бо Господній голос обіцяє усім:Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!

***
Наше перше народження у плоті і для землі,
а друге – у Дусі і для неба.

***
Якщо коротко про суть другого народження:
зректися себе першого, щоб придбати себе другого
(який матиме частку у віці майбутньому).

***
Наша перша поява у шкарлупі власної значимості,
а друга, коли вдається звідси вибратися.

***
Відмінність між людиною духовною і нібито духовною
у породільних муках другого народження.

***
Паросль людини новозавітної проростає на пні
зів’ялих сподівань людини старозавітної.

***
Людина тілесна – тимчасовий квартиронаймач,
а людина духовна – спадкоємець.

***
Людина першого народження перебуває у тісноті проекцій видимостей,
а людина другого народження проникає у глибину сутностей.

***
Першим народженням людина відчиняє двері для смерті,
а другим - для вічності .

***
Найбільше надбання на відрізку двох доленосних дат –
вертикаль другого народження.

***
Не маючи часу скористатися нагодою народитися вдруге тут,
отримаємо можливість нескінченого жалкування за цим там.


лютий 2013

***
Нагромаджувати можна земне,
а збагачуватися – небесним.

***
Тимчасові не ми, тимчасове наше перебування,
а його неоціненність у придбанні вічного.

***
Пильнуй помисел не який тебе турбує,
а який тебе врятує.

***
Якщо подбати про суще тут,
то воно не переставатиме піклуватися про тебе там.

***
Мудрець казав: втратити можна не тільки здобуте
але і не знайдене (а говорив він про вічне).

***
Ситість, насолода, розкіш –
посли піднебесні, радники злобні.
Добре, коли вони знадвору.

***
Блаженство – це здатність бачити себе спасенним,
а не вигубленим, для віку майбутнього.

***
Горе тобі, коли ти перекотиполе,
бо твої вороги – вітри, віяння і навіть протяги.

***
На пакунку із великою назвою «Їжа, питво, розваги»
є мале застереження «Поклоніння дочасному позбавляє привіле́їв вічного» .

***
Мило на шило – безперебійний процес обміну
благ вічних на пожадливості тлінні
у хвилях волевиявлень на тлі повсякденності.


лютий 2013

Ти найпрекрасніший з усіх, Боже, але водночас такий далекий і недосяжний для рутини буднів.

Дивуєшся щораз Твоїй величності, Твоїй далекоглядності, Твоїй прозорливості і мудрості.

Хто ще може як Ти ? Кому ще таке під силу, щоб із кульгавого вийшло рівне, із непотрібного - цінне?

А Твої піддані - скрізь, Твоя присутність щоденна. Нічого не сховається від Твого проникливого погляду, не залишиться не виявленим Тобою. Аби ж тільки розуміли це, наскільки б подорослішали, помудрішали у своїх вчинках.

А Ти Той Самий, що і завжди, від початку і до кінця - незмінний. Ти - Бог, найвеличніший від усього і найтаємничіший за все, захований від поверхневого, галасливого, скороминущого, людського у глибині віків.

Дороги до Тебе вкриті тернинами розчарувань, шипами випробувань, ріками терпінь. Хто їх пройде, не спіткнувшись, впаде, не розбившись?

Та Ти не полишаєш, шукаючих Тебе, не покидаєш спраглих Твоїх істин.Твоя рука допомоги завжди над тими, хто впав, щоб підняти їх. Твоє щире слово правди завжди для тих, хто завагався, щоб укріпити їх. Твоя ласка і милосердя завжди напоготові для знедолених, немічних і зневірених.

Із погордою Ти дивишся на князів світу цього, що не опікуються дітьми Твоїми.

Твої ліки - цілющий нектар з гірким присмаком полину. Такою є ціна пізнання Тебе, Творця всього сущого, видимого і невидимого. Такою є плата за те щоб із земного піднятись до небесного, з смертного до вічного.

Твоя Любов протягнута над безоднею темряви щоб спасти.

Бог Миру,
Бог Світла,
Бог Добра.

Бути матір’ю - це спершу пройти довгий шлях внутрішнього становлення, пережити цілий ряд зовнішніх трансформацій: дитина – дівчина – кохана – жінка , щоб аж потім прийняти це високе покликання, стати співучасницею Божого промислу – бути матір’ю.

Бути матір’ю - це добровільно принести в жертву себе заради іншого, це відчути коли в тобі дві душі але одне тіло, пережити час коли берегом твоїх хвилювань у вітрах болі породільних мук полегшено проноситься благословенний крик появи на світ нової істоти - найріднішої, найблищої, найбажанішої для тебе.

Бути матір’ю - це стати теплим сонцем у посмішці, ясним небом у погляді, ніжною зіркою у полум’яному дотику для свого малюка, розлитися океаном чуйності, лагідності і дбайливості у ставленні до свого улюбленця.

Бути матір’ю - це постійно відчувати круг колючих переживань, що глибоко проникають у твоє серце щоразу, коли ти переймаєшся здоров’ям свого немовляти, наповнюєшся трепетом , бачачи процес становлення і віддалення рідного дитяти, проявляєш надмірну стурбованість у протистоянні обставинам долі, виявляєш усю свою материнську турботу і ласку, прищеплюючи йому любов до усього живого. І це твій найвеличніший вияв поваги і подяки Творцеві за неоцінений дар материнства.

Бути матір’ю - це прийняти весь тягар відповідальності за збереження сімейного затишку і благополуччя родини, це клопіткі намагання створити свій маленький оазис святості в свавільній пустелі буденності, виснажлива боротьба за утримання кораблика родинних стосунків в розбурханих хвилях негараздів, непорозумінь, розчарувань. Розуміючи, що ти не тільки продовжувач роду людського, а і його оберіг від усяких зазіхань зла.

Бути матір’ю - це врешті решт досягти вершини своєї привабливості прийняти найповажніший титул – бабусі, щоб увійти в той блаженний час, коли Божа благодать щедро осипає тебе посмішками і поцілунками вдячних онуків. Це та щира винагорода за твій нелегкий земний шлях, за твою клопітку і виснажливу працю, за твої недоспані ночі. І ти все ще продовжуєш роздавати себе до останку, молячись і благаючи у Бога для них доброї долі.

Бути матір’ю - це одного разу зібравшись у тісному родинному крузі за святково прибраним столом, ще раз поглянути на свій пройдений життєвий шлях, мовчки попрощатися з ріднею і відійти за далекі обрії. І зробити це якомога тихіше і непомітніше, щоб цією вимушеною розлукою не завдати близьким болю. І це, мабуть, те єдине, в чому ти не матимеш успіху. Твоя відсутність відчуватиметься скрізь, твої рідні ще довго не зможуть оговтатися та змиритися з цією непоправною втратою, вони ще довго згадуватимуть твоє тепло, твою ласку, твою доброту. Їм так не вистачатиме твого слова, твого розуміння, твоєї підтримки, твого материнського світла.

І лише після багатьох днів смутку, зібравшись усі разом біля материної могили, під спів великодніх дзвонів, зрозуміють, що ти залишила в них найкращу частину своєї душі, віддала їм найсуттєвішу частину свого єства, те світле, добре, вічне, яке залишиться у їхніх серцях назавжди. І вони складуть тобі найнижчий уклін і віддадуть найвищу у шану за твоє добросовісне виконання цього величного покликання – бути матір’ю.

ВІН мав бути !!!
Так було вирішено.
Але... не появився.
Хтось чи щось чужорідне втрутилось в Божий промисел і чиясь слабка воля, піддавшись отим намовлянням, отим нашіптуванням збоку, змогла ( свідомо, напівсвідомо чи несвідомо ) зробити цей необачний, неправильний крок, перекресливши геть усе і приректи на довготривале вигнання.

І цей вибір зупинився чомусь саме на НЬОМУ !?
ВІН так і не зумів, вийшовши з одного середовища, потрапити в інше. Зрадливе лоно перетворило дев’ятимісячне утримання на довічне заслання в одномірний, позачасовий, безвимірний вакуум. Навіки... Та так не повинно було статися.

ВІН мав бути !!!
Це було вирішено достеменно. Передбачено і прораховано до найдрібніших деталей, запрограмовано на глибинному генному рівні : колір очей, тембр голос, постава, ... Все, включаючи і ЙОГО майбутні риси характеру. І навіть відведено місце під забудову ЙОГО майбутньої долі.

Не склалося...
ЙОМУ так і не судилося відчути тепло ЇЇ рук, почути лагідність ЇЇ голосу, зустріти світло ЇЇ погляду. ЙОМУ не вдалося стати ЇЇ втіхою, ЇЇ радістю, ЇЇ розрадою, наповнити зміст ЇЇ життя своєю появою. Не поспів... Чиясь стіна холодної відстороненості обледенілим акордом черствості, шляхом «комфортного обслуговування пацієнтів» розірвала цей невинний союз ДВОХ найрідніших, найближчих істот у цілому всесвіті. І цим втручанням зовні завадила їхньому щастю, поклала край усяким сподіванням. Тепер це неприродне, нескінченно довге існування в хаосі порожнечі і суцільного мороку, де ні дня – ні ночі, ні смутку – ні радості, ні придбання – ні втрати. Абсолютно нічого...

Десь світитиме сонце, співатимуть пташки, шелестітиме трава, веселитиметься дітвора. І все це, призначене для НЬОГО, відбуватиметься без ЙОГО участі, проходити за ЙОГО вимушеної відсутності. Без ЙОГО на те згоди у НЬОГО все це безцеремонно відібрали. Назавжди... Не залишили нічого, жодних ознак, навіть імені. ВІН тепер ніхто, і звати ЙОГО хтозна-як . І навіть доля ЙОГО – ніяка, бо навіть всяка недоля краща від такої: бути нез‘явленим, нехрещеним, безіменним. А ВОНИ під одіялом нічної змови таїтимуть від усіх, скриватимуть ЙОГО відсутність. ЙОГО ніхто не знатиме , ЙОГО ніхто не зватиме, про НЬОГО ніхто не питатиме. І всі довкола поводимуться так, ніби ЙОГО ніколи і не повинно було бути.

Але ВІН є !!!
Десь там у камері свого одинокого ув’язнення. Один-однісінький без нічого. Жодних відчуттів, переживань у цій довічній ямі забуття. Приречений... І все ж ВІН заслуговує хоча б на невеличку милість –згадку про НЬОГО. Потребує, хоча б інколи короткочасно утримання ЙОГО безтілесності в наших думках, помислах, серцях. Як незначну покуту за спричинену над ним наругу, яку ВІН уже давно простив, бо не виявлена ЙОГО любов сильніша понад усе.