Володимир-Василій
Дійові особи:
АНГЕЛЯ
ЧОРТЕНЯ
ВОЛХВИ-ІЄРЕЇ:
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА (він же ЄПИСКОП ПАВЛО)
ВОЛОДИМИР (він же ВАСИЛІЙ) – РУСЬКИЙ КНЯЗЬ
КНЯЗЬ ЯРОПОЛК – БРАТ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА
КНЯЗЬ ОЛЕГ – БРАТ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА
ВАРЯГ – ДРУЖИННИК КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА
МАЛУША – КЛЮЧНИЦЯ КНЯГИНІ ОЛЬГИ, МАТИ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА, ГАДАЛЬНИЦЯ (відунка і віщунка), юродива, яка ж правду говорить усім...
ДОБРИНЯ – БРАТ МАЛУШІ, ВОЄВОДА КНЯЗЯ СВЯТОСЛАВА І КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА
АННА – принцеса Константинопольська, дружина князя ВОЛОДИМИРА (ВАСИЛІЯ)
ДІВЧАТА-НАЛОЖНИЦІ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА, ВОЇНИ, ГОЛОСИ З ЮРБИ.
ЯВА ПЕРША
1. 947 рік. Київська Русь. Село Будятичі біля Володимира на Волині. Капище Перуна з його ідолом та священним вогнем, біля якого стоять два волхви: ЖРЕЦЬ ПЕРУНА і ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА. Спілкуються між собою. Поруч у лелечому гнізді на старій липі сидить АНГЕЛЯ, а навпроти – на сухому дереві, у воронячому гнізді – ЧОРТЕНЯ.
ЧОРТЕНЯ (бобрається у «своєму» воронячому гнізді)
Тут зло...
Нема крилатого коріння.
АНГЕЛЯ
Бо злото – зло
В гнізді,
В душі,
В словах.
ЧОРТЕНЯ
Та й кров людська за кольором осіння.
Від неї добре родить трин-трава.
АНГЕЛЯ
В крові – душа.
ЧОРТЕНЯ
Мені б її купити...
АНГЕЛЯ
Самому ліпше виростити...
ЧОРТЕНЯ
Факт.
АНГЕЛЯ
О, ні.
Я буду кожну душу боронити,
Як Божу гаму:
До-ре-мі... і фа...
ЧОРТЕНЯ
Ми тут літали
Майже двісті років,
А ще такої, бачиш, не знайшли,
Щоби була глибока і висока
Для нас обох...
(Дивиться у безхмарне небо, в якому летять кигичучи журавлі)
Он знов – курли, курли...
АНГЕЛЯ
Курли-курли...
Їх шлях – мов пуповина,
Тонка й туга,
Невидима для нас.
Для них святе –
Гніздо і батьківщина.
ЧОРТЕНЯ
Для нас – це просто простір,
Часто – час.
АНГЕЛЯ
Ну не скажи!
Я ж – ангел-охоронець!..
ЧОРТЕНЯ
Вже ціла вічність як зійшов з небес...
Чекаєш душу так, як я – ворону,
Що в цім гнізді знесе яйце рябе.
АНГЕЛЯ
Є кров людська у дереві й траві,
Яка спасіння хоче, а не глорії.
Калинних ранків рани ножові.
Гніздо ж лелек –
Мов Колесо Історії.
ЧОРТЕНЯ
З висот небес воно –
Як циферблат.
Над ним зоря.
Під ним –
Вітри й могила.
Запахне Сонцем цей весняний сад –
То людські гени згадують про крила...
АНГЕЛЯ
Мов райським снігом –
Зацвіли сади.
Вже чути коней дихання під зАмком.
ЧОРТЕНЯ (показує вниз)
Оно душа –
Як з вітру і води!..
АНГЕЛЯ
А мо’, з вогню й землі...
ЧОРТЕНЯ
Самець чи самка?
АНГЕЛЯ
Вона і він же...
Дві оно душі...
ЧОРТЕНЯ
Дзеркальна здатність
До таких роздвоєнь
Давно минула...
ТИ хоч не гріши!..
...Я бачу душу...
Й не віддам без бою!
АНГЕЛЯ
Це смертний бій.
(Дивиться із гнізда на землю)
Напевно, я напивсь
Води з Дніпра із п’яною зорею,
Чи за людей прийняв оті стовпи,
А за стежину –
Місячну алею?..
ЧОРТЕНЯ
Та ні.
Це люди.
Жінка уповні.
Я бачу наскрізь дві душі одразу...
АНГЕЛЯ
Тричі запіють треті три півні –
Й розтанеш ти
По Вищому наказу.
ЧОРТЕНЯ
Але візьму
Цю душу молоду.
А ти без мене,
Ти без мене...
Зм’якнеш.
АНГЕЛЯ
Я захищу цю душу від облуд
(Розпускає крила широко по горизонталі).
Такенну душу!
Чи такенну!..
(Розчепірює руки по вертикалі)
ЧОРТЕНЯ
Як не крути-верти,
А нам удвох цвісти:
Я цвітом чорним,
Ти ж бо цвітом білим.
Є світло й тінь.
Тому і є світи.
І душі є...
Ми їх з тобою ділим.
Твої ідуть до Бога, а мої...
До Князя цього світу.
АНГЕЛЯ
Знаю, знаю.
Твої – ворони,
Наші – солов’ї.
ЧОРТЕНЯ
Побачим –
Хто з нас більше назбирає.
Через капище до волхвів іде вагітна МАЛУША.
АНГЕЛЯ
Ти глянь, це жінка з повними грудьми.
Вона ось-ось приречена родити.
ЧОРТЕНЯ
Ці людські душі
Родяться з пітьми,
Щоб знов туди,
Щоб знов туди хотіти.
Як би я міг,
То взяв одразу двох.
АНГЕЛЯ
Як добре.
Ти їх взяти сам не можеш.
Бо людським душам дав свободу Бог.
Ну а мене поставив на сторожі.
Щоб твій Патрон
Не взяв до Пекла їх.
Щоби вона Отця любили й Сина
Так, як себе і родичів своїх,
А рай – як місце,
Де їх пуповина.
Вагітна МАЛУША зупинилася, погладила свій живіт, прислухаючись до нього.
ВОЛХВИ підійшли до неї і повели у зруб, де МАЛУША почала родити.
Почувся плач новонародженого хлопчика.
Небо пронизує блискавка.
Гримить грім.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА і ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА вийшли з новонародженим хлопчиком.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА (тримає немовля на руках)
Його Перун вітає громовицею!
То неспроста.
Це мічене хлоп’я.
Воно прийшло з весною,
З тими птицями
(Показує на гнізда, де сидять невидимі для людей АНГЕЛЯ і ЧОРТЕНЯ),
Яких ми зачекались в цих краях.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Він – княжий син.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Назвемо Володимиром,
Адже він буде владен, знаменит!..
Син Святослава!
Та з яким же виміром
Нам підійти до людської вини?
Бо ж його мама...
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Он вона, щасливиця!
(Показує на зруб, звідки виходить МАЛУША, простягає руки за новонародженим сином). Почалася злива.
МАЛУША
Я тут, синочку, тут...
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА (віддає немовля МАЛУШІ)
Бери, візьми...
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
От на врожай хороший
Нині злива ця.
Богів вона пов’язує з людьми.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА (до МАЛУШІ)
Ми допоможем.
Син твій буде русичем.
Тобі не можна в Київ, де престол...
Владимир з іновіркою-бабусею
Забути може – звідки він і хто.
Його ж бабуся Ольга вже охрещена.
Вона – княгиня.
Ти ж, Малушо, – раб,
Її чубатим сином палко пещена
У травах десь на березі Дніпра.
Відомий воїн – батько Володимира –
Князь Святослав любив тебе чи ні...
Сама ти відчуваєш незадимлено.
А ще Добриня в тебе у рідні.
Він рідний брат твій,
Богатир з легендою!
Ти ж ключниця ув Ольги...
Знають всі.
Вона ж тебе і сендами і тендами
Сюди прислала, –
Наче рану в сіль.
Село волинське, лісове – Будятичі,
Вагітну прихистило, як доньку.
І, чує моє серце, будуть вдячними
Йому нащадки,
Що оцю ріку
Назвали Бугом,
Богом тобто...
Видно, що
Вона життя давала їм в бутті –
І рибою, і водами, і видрами...
Карала рідко.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Люди тут прості.
МАЛУША
Прості і добрі люди тут, то правда є.
Спасибі Вам, волхви, спасибі всім!
А я, Малуша,
Донька Малка Любечанина,
Я клянуся Ладою,
Клянуся сином князя і моїм,
Що буду вдячна за душевний прихисток,
За те, що я між вовком і волхвом
І душу й тіло зберегла...
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Не вихрист ти...
Твоя свекруха зрадила з хрестом
Предківську віру.
Тому і ненавидить
Тебе і сина твого поготів...
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Війна Богів.
Хто з них, Малушо, праведний –
То лиш боги розсудять ворогів.
ЧОРТЕНЯ
Де двоє б’ються – третій скористається.
То ж буду із язичниками я.
АНГЕЛЯ
Я ж до Христа вестиму, не до Каїна,
Оце рожденне в муках немовля!
Плаче малий ВОЛОДИМИР.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА і ЖРЕЦЬ ПЕРУНА моляться.
Слава Богиням нашим – Рожаницям Роду Православного!
Ой, Матінко Ладо, дружино Сварожа,
Славимо любов Твою всенароджуючу,
Славимо ніжність твою життєдайну.
Матінка наша Небесна ти, Матір Богів наших могутніх, а русичі вірні діти твої.
Славимо доньку Твою, Лелю прекрасну, Діву нашу красну.
Рожаницям пожертви несемо, аби любов Їхня до нас не згасала,
аби турбувались Вони про Рід наш земний.
Із вирію дивляться на нас Боги наші Славні, тож будемо гідні любові їхньої!
Слава Рідним Богам!
МАЛУША (долучається до молитви з ними)
Слава Богам
Проголосимо СЛАВУ Богам, Які є Отці наші, А ми є їхні Сини. І будемо достойні У чистоті нашого тілаІ нашої Душі, Яка ніколи не вмирає.
Слава життя вічного
Боги мої, Предки світлі і трисвітлі!
Русь Велика – Вітчизна мила!
Сонце предковічне огортає променями землю рідну.
Мокоша матінка тче ниті Долі,
Дана охопила руками землю, чорну мов тло одвічного Дива.
Я йду стезею Прави до брами Іру з Прадідами воєдино.
Перун веде мене у Вічність безсмертного Роду.
Чує душа голос Предків у посвисті вітрів Стрибожих,
І єсть то велике Коло явлення Родів Слов'янських,
Коло вічне і незнищенне, безсмертне, мов Віра моя,
Тверде, як Алатир-камінь!
МАЛУША (йде з ВОЛОДИМИРОМ на руках і молиться сама)
Слава Долі
Рано-раненько вийду я до річеньки, веретено в руки візьму,
до Долі помолюсь.Матінко рідненька, захиснице миленька,
дай мені долі, доброї волі.
Нехай жінкою я буду коханою, господинею гарною, хай дітки здорові зростають, добро та щастя в сім'ю прибувають.
Хай миленький мене любить, лише ніжно хай голубить.
Буду я дружиною вірною, порадницею мудрою. Богам Рідним славу співаю, пожертву Долі у Вирій посилаю.
Річенько-водиченько, віднеси веретено до Долі у світлицю,
хай згадає мене дівицю, як буде долю виплітати,
коханого на подвір'я моє зазивати.
Слава Долі
Доленько-матінко, не вплітай ниток чорних у життя моє,
не пускай Карну мою долю ткати, щоб не прийшлося мені потім з горя страждати.
Яко Діва ти красна, весела і щасна, як мою долю будеш ткати,
я Тобі буду гарно співати. Гарно співати, ще й славу казати,
Богів прославляти,
Тебе величати.
У Вирію-Сонцю Боги співають.
На Землю священну благодать посилають.
2 969 рік. Київ. ЖРЕЦЬ ПКРУНА І ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА ідуть назустріч один одному. Лунає голос християнського дзвону.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Померла Ольга – наш великий ворог!
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Княгиня Ольга?
Християнка та,
Яка би й внука охрестила скоро...
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Для декого вона уже свята.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Свята – це як?
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Це майже богорівна...
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Хто назначає? –
Люди, а чи Бог?
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Жерці Христа.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Вона ж і так царівна!..
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Вони із сином правили, обох...
Допоки син маленьким був.
А потім,
Як Святослав підріс,
Пішов на Ви...
І мама, й син
Жили законом плоті.
І мстили, і любили...
Йшли у вись –
До наших предків,
Де Перун і Велес,
Даждьбог, Мокоша, і Стрибог...
І ми –
Жерці –
Міста, столиця, села...
Княгиня Ольга – зрадниця!
Пойми!
Входить молодий ВОЛОДИМИР І ДОБРИНЯ. Волхви затихають.
ВОЛОДИМИР (до волхвів)
Я знаю, ви не любите бабусю.
Я сам із нею клято сперечавсь,
Хоча любив душевно.
Але в дусі
Були ми різні –
Сонце і свіча.
Вона з хрестом приїхала з Царграда.
А я перунський...
Як і мій народ.
Але мені бабуся завжди рада!
Я пив її любов, немов Дніпро.
Вона казала: «Бог – любов, онуку».
Розповідала про своє життя,
Про діда – князя Ігоря,
Про муки,
Яких зазнала.
Щире каяття
Я бачив на її зболілім серці.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Її любили предківські боги!
Вона помстилась жорстко!
В темнім герці
Її боялись наші вороги!
А потім той розп’ятий скаламутив
Її усю...
Ісус його зовуть.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Немовби Ольга напилась отрути.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Вона прощала навіть татарву?
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
І «зуб за зуб» було вже не для неї.
Вона казала: тре любити всіх!
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
І навіть ворогів землі своєї?!.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Цього не знаю.
Ворогів своїх.
Так Бог Ісус, мовляв, учив любити.
Він сам любив.
Його ж убили ті,
Кого він вчив по-божеському жити.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Отак буває часто у житті.
Чому ж княгиня в того Бога вірить,
Якщо його могла убити чернь?!.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Бо він воскрес!
Безсмертний він.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
От звірі!..
Не вірю, що ріка назад тече!
ДОБРИНЯ
Хтось Велесу, хтось вірить Перунові.
Хтось ні у що не вірить.
(до ВОЛОДИМИРА)
Йдемо всі, –
До бабці Ольги
Стежкою любові.
А нас колись розсудять Небесі.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Що там робить?
Там же не буде Тризни.
По-християнськи Ольгу проведуть.
Там ритуали нашої вітчизни
Потоптані.
Ні, я туди не йду!
З’являється ЧОРТЕНЯ.
ЧОРТЕНЯ
Моє завдання – всіх і скрізь сварити.
Пересварю вохвів!
Це вищий клас!
(Нашіптує щось на вухо ЖРЕЦЮ ВЕЛЕСА)
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
...А я піду.
Бо Велес – Бог народу.
Князі ж Перуну хочуть догодить.
Я ж, знаючи чудну людську природу,
З людьми побуду в цю прощальну мить.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА (до ЖРЕЦЯ ВЕЛЕСА)
Ти зрадник теж!
Не йди до зрадовірців!
Слов’янський корінь не гризи хоч ти!
Не вір чужої віри чорній зірці.
Будуй між Богом і людьми мости!
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Я ж і будую!
Що – людей зоставить
Самих із тим розіп’ятим Христом?
Мені здається, він такий лукавий...
Забрав княгиню.
Захистить їх хто? –
Людей, отих, що покищо із нами,
Приносять жертву батьківським богам.
Якщо ми їх покинем,
Як до мами,
Вони підуть на жертву ворогам?
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Коли народ тебе узрить на тризні,
Подумає – що так повинно буть!
Між тілом і душею він зависне.
ЖРЕЦЬ ВОЛХВА
Якщо ж волхви на тризну не прийдуть,
Ми віддамо народ Христу у жертву.
Боги нам наші цього не простять!
Попи чужинські будуть дух наш жерти
І красти душі, як убивця-тать.
ВОЛОДИМИР (до ЖРЕЦЯ ПЕРУНА)
То йдемо з нами.
(Дзвонять дзвони)
Знову дзвонять дзвони.
Скликають люд до бабці Ольги.
Йдем.
(Обіймає ДОБРИНЮ за плечі)
ДОБРИНЯ
Такі душевні дзвони похороннні.
У нас таких ще не було ніде!
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Ти теж, Добриня, бачу, зрадник... зрадник...
ДОБРИНЯ
Який я зрадник?!.
Я Малушин брат.
Я дядько Володимира!
Я радий,
Що знав його,
Як був він – дітвора...
ЧОРТЕНЯ (підскакує від радості)
Мені вдається всіх пересварити!
Це легше, ніж я думав у гнізді.
Усі вони за Бога будуть битись.
Я їм усі поплутаю путі!
(Шепоче щось на вухо ДОБРИНІ)
ДОБРИНЯ
Його я вчу, щоб став він чесним воєм,
Державником і витязем тепер.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Ми також хочем, щоб він став героєм,
А не щоб християнином помер.
Але сьогодні вмерла його баба.
Він мусить попрощатися...
А ми...
Для нас миліший вовк, природна жаба,
Ніж ті, що йдуть від Сонця до пітьми.
(Повертається. Іде геть)
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА (іде з ВОЛОДИМИРОМ, ДОБРИНЕЮ на звук дзвонів)
А я піду княгиню хоронити,
Не жінку-християнку.
Тільки ту,
Яка уміла і любити, й мстити,
В глибинах жити, брати висоту.
Вона вже за межею.
Ми не судді.
Який там Бог зустрів уже її?
(Небо пронизує блискавка. Гримить грім.)
Молитви наші будуть хай почуті.
А християни кажуть хай свої.
Звучить церковний дзвін.
Чути християнську молитву «Отче наш»:
Отче наш, Ти, що є на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш щоденний дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА (сповняє язичеську молитву)
Слава Велесу
Великий і могутній Велесе!
Славимо мудрість Твою нескінченну,
яка дає нам пізнати Закони Права,
аби гідно жити у Яві та з честю відійти у Наву.
Сповни нас Мудрістю Своєю, як наповняв прадідів наших.
Вкажи шлях істинний до Сварги Синьої.
Ти приніс отрочат на Землю Святу Руську,
від яких пішов Рід наш великий, піклуйся про онуків своїх.
Премудрий Дух Роду Православного,
ми славимо Тебе і закликаємо пребути з нами,
охороняючи та примножуючи блага наші.
Слава Рідним Богам!
З’являється АНГЕЛЯ. ЧОРТЕНЯ утікає.
3. Цей же 969 рік. Новгород.
ВОЛОДИМИР
Блаженну Ольгу вже похоронили.
(Чути крики «Ганьба! Ганьба!)
А батько мій до вас мене послав,
Щоб з іменем перунським і Ярила...
І всіх богів
Я тута князював.
Мій батько Святослав сказав в дорогу,
Що новгородці кликали мене...
(Чути голоси: «Ти мусиш захистити нас і Бога!»)
ВОЛОДИМИР
Так, долю не об’їдеш і конем.
На те і князь!
Я не піддався Ользі!
Вона мені вдягнути хтіла хрест.
Я бачив її усміхи і сльози.
Воно в мені ніколи не помре.
Але Малуша – мама моя мила, –
Мене благає не мінять богів!
«Коріння предків має стати крилами», –
Вона казала вголос і без слів.
Своїм життям давала приклад гідний.
Та й брат її – Добриня, – дядько мій,
Він – воєвода,
Вчив мене:
Сусідні
То лиш дівчата добрі.
Бог же – свій.
Входить ДОБРИНЯ.
ДОБРИНЯ
Варяги також, бач, не християни,
А воїни, яких ще пошукать!
Вони в боях завжди від крові п’яні,
А християнський Бог... він... яко тать...
Він хоче в Перуна украсти душі,
Він хоче розіп’яти всіх людей!
(До юрби)
Отож усі подякуєм Малуші,
Що сина шляхом правильним веде.
А ось вона, а ось вона іде...
(показує рукою на МАЛУШУ із зовнішністю відунки-віщунки, яка виходить на сцену)
МАЛУША (голосом відунки)
Так, брате мій, варяги і слов’яни!
Від болю я відункою тепер.
Майбутнє бачу,
Бачу хрест і рани...
І Київ...
Володимир...
Хоч помер...
Стоїть великий над Дніпром...
О Боже...
В руках великий меч,
Чи, може… хрест...
ДОБРИНЯ
Та зараз ми ще все змінити можем!
Наш князь ще молодий!
Нехай росте!
Вчимо його любити все даждьбоже,
Своїх богів, як і своїх людей.
Хоч Ольга в ньому сіяла зернину,
Щоби хрестом зросла вона колись.
Усе зроблю, якщо я не загину,
Щоб сни Малуші-мами не збулись...
ЧОРТЕНЯ І АНГЕЛЯ сміються.
Виходить ВАРЯГ.
ВАРЯГ
Ми, скандінави, будем завжди з вами.
Ми вам рідніші, ніж чужі боги.
Боги норманські з вашими богами
Не сваряться...
ДОБРИНЯ (сміючись)
Такі-от пироги.
ЧОРТЕНЯ (на вухо ВОЛОДИМИРУ)
Ти ж молодий.
Ти князь.
Ти ще в утробі
Був проклятий...
Сказати – ким, коли?
Руда чуприна на твоєму лобі,
Дитячі травми в серці залягли.
Ти можеш всім помститися за болі:
Твоїм братам...
Як мстила Ольга всім
За свого мужа Ігоря...
АНГЕЛЯ (до всіх, але його ніхто не чує, крім ЧОРТЕНЯТИ, як не чує і сам ВОЛОДИМИР, бо він не християнин)
Доволі!
Доволі мстити!
Кайтеся усі!
Любіть свойого ворога.
Прощайте.
Віддайте Богу суд.
Він всім воздасть
По милості.
В молитві підлітайте
До Бога – як до Батька...
ЧОРТЕНЯ (перебиває АНГЕЛЯ, на вухо ВОЛОДИМИРУ)
Ти вже – власть!
Тебе волхви бояться і сусіди.
Не вір нікому.
Може, Ользі вір...
Коли вона хреста іще не виділа,
А чесно мстила ворогам,
Як звір.
Люби життя:
Дівчат, і гроші, й славу,
І власть свою, яку дали боги.
І буде всій державі кучеряво.
Всім буде добре.
(Сміється)
Ги-ги-ги-ги-ги...
ВОЛОДИМИР (до всіх)
Я поважаю батька Святослава,
Бабусю Ольгу, – регентку колись.
Продовжу їхню віковічну славу,
Князь йде «на Ви»,
Бабуся йшла у вись.
А я піду до себе, у глибини.
Я – Новгородський князь –
Люблю життя!
«На Ви» не йтиму, як мій батько нині.
(Голос із натовпу: «Ти син рабині й вовчого виття!». ДОБРИНЯ іде в натовп і забирає того, хто кричав)
А батько на Дунаї хай воює.
З «варяг у греки» хтось нехай іде.
Про нас іще весь білий світ почує.
(до ДОБРИНІ)
Добрине, воєводо мій, ідем.
Всі йдуть за ВОЛОДИМИРОМ ТА ДОБРИНЕЮ.
Голоси: «Що ж тепер буде? Що ж то буде з нами?»
Звучить язичеська молитва «Вранішня слава»:
«Роде Могутній! Ти є Творець Яви, Нави і Прави, Ти сотворив з Рожаницями Рід Небесний і Рід Земний. Славу тобі складаю, як син (донька) Твій кревний.
Славлю Сонце-Дажбога, який сходить над Землею-Мокошею ранку кожного, промінням золотим живить і зігріває Землю Священну і життя дає Роду Земному – дітям Богів Православних. Хай слава стоголоса Дажбогу Пресвітлому летить до Ірію і повниться там любов'ю дітей земних.
Слава Роду Великому!»
4. 972 рік. Берег річки Ільмень біля Новгорода. Капище бога-громовержця Перуна біля якого ЖРЕЦЬ ПЕРУНА.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Князь Володимир вірний нам донині.
Поставив біля річки Перуна.
Ріка Ільмень і Новгород...
Як свині,
Йдуть християни...
Але йде весна!
Із нею цих негідників ми знищим,
Що хочуть розіп’яти наш народ.
Слов’янський бог Перун все вище, вище...
Із нами Род.
Крилатий корінь предків з нами, з нами!
А не з Ісусом дивним і чужим.
То й Ігоря древляни розпинали.
Він також християнин?..
Виходить ВОЛОДИМИР
ВОЛОДИМИР
Не сміши!
Дід Ігор – Князь!
Він вже на Предків Раді.
Бабуся Ольга мстила огого!
Вони вже разом.
Ми їх щастю раді.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Вони не разом –
Як вода й вогонь!
Княгиня Ольга із Христом спочила...
Із Перуном князь Ігор.
Отако.
Бабуся діда зрадила.
Ярило
Гостив його берези молоком...
Бог весняного Сонця –
Наш Ярило,
Родючості і пристрасті,
З мечем!..
ВОЛОДИМИР
Бог пристрасті!
Щоби не говорили,
А ми з Ярилом,
Не з Христом підем!
Ярило нам дає великі крила,
Бабусин Бог вбивати кличе плоть.
То де мої дівчата любі-милі?!.
Дівчата, гееей!
(Заклично махає рукою. З’являється дві дівчини-наложниці князя ВОЛОДИМИРА).
Я хочу вас обох!
ВОЛОДИМИР починає любовну гру із двома ДІВЧАТАМИ, поваливши їх на землю. Завершивши любовну гру, він встає, одягається. ДІВЧАТА розбігаються в різні боки.
Заходить ДОБРИНЯ.
ДОБРИНЯ
Дозвольте, князю.
ВОЛОДИМИР
А, Нікітич!
ПрОшу.
ДОБРИНЯ
Сумні новини.
Батько ваш...
ВОЛОДИМИР
Помер?!.
ДОБРИНЯ
Загинув.
Печеніги вбили.
ВОЛОДИМИР
Боже!
ДОБРИНЯ
Якийсь там Куря.
ВОЛОДИМИР (гнівно)
Я помщусь тепер!
ДОБРИНЯ
Зробив той Куря чашу з твого батька,
Ну тобто кухоль з черепа його.
В Дніпровім гирлі їх було багато –
Тих печенігів...
Узяли кругом.
Там Святослава засідка чекала.
Свенальд все – воєвода – розказав.
Він вижив і прийшов до Ярослава –
До твого брата в Київ, майже сам...
Бо вся дружина князева погибла
Від пацинаків – плем’я кочове.
...Та правду всю дніпровська знає риба,
І вороння, що в тих місцях живе.
ВОЛОДИМИР (схвильовано ходить туди-сюди)
Ага-ага.
Все ясно... тобто темно все.
Закономірно...
Ярослав...
Тепер
Він буде князем київським напевне.
А батько відгуляв...
В бою помер.
Це славна смерть для воїна великого.
Хай буде тризна!
Хай почує світ
Дзвін наших срібних келихів!
Щоб кликали
Вони до Бога,
Доки ми живі!
Щоб християнські дзвони більш не плакали
На славній нашій предківській землі.
ДОБРИНЯ
Мій рідний князь,
Тут дехто бачить знаки вже,
Що не хрестився князь –
Тому й поліг.
Його ж просила мама охреститися,
Як і тебе...
Та він тягнув, тягнув…
Та скільки, кажуть, ниточці не витися...
ВОЛОДИМИР
Втікав від мами батько на війну.
Від неї я в жагу ховався злякано,
Таївся між ногами у дівок...
Її Христос із ангелами птахово
Дививсь на мене...
Я від страху мок.
Жалів бабусю Ольгу.
Заблудилася
Вона від горя.
Стільки пережить!..
Вона Христу так гаряче молилася,
Що хай Перун вже там її простить.
А ми бенкет готуєм!
Тризну справимо!
Жервоприношень кровних принесем.
Любов і смерть...
Між зорями і травами.
Добриня, люде, воїни!
Ідем!
5. Велика тризна біля капища ПЕРУНА. Чути дзвін келихів, людські голоси.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Давайте всі поклонимося разом
Богам прапредків наших в тризни час,
Щоби ніякі біди і зарази
Не убивали ще в утробах нас!
Живуть боги у Праві, Яві, Наві.
А тризна – це триглав, ці три світи!
Ми, слава Богу, у своїй державі!
А молитви – невидимі мости,
Які єднають і богів, і смертних,
Богів з богами і людей з людьми.
Давайте ж поспіваємо, повертимось,
Помолимось, об’єднуючись, ми.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА промовляє молитви. ВОЛОДИМИР, його челядь, усі присутні підтягують:
Слава Матері Землі
Матінко наша рідна,
Мокоше наша славна!
Ми, вірнії діти твої,
Щодень тебе слухаємо,
І бачимо допомогу твою
У справах наших.
Ти нас годуєш і оберігаєш,
Від усього злого захищаєш.
Дякуємо тобі за сили, які ти даєш нам,
Що здоров'ям і доблестю у нас проростають.
Ми тебе повік берегти будемо.
Прийми сили наші душевні собі у допомогу,
Щоб на нашій землі панували мир і злагода,
Щастя й достаток, щоб з Богами Рідними
Жили ми в єдності
І були перед Родом Всевишнім славними
Українцями-русичами Православними!
Слава Матері Землі і всім Богам Рідним!
З’являється відунка МАЛУША.
МАЛУША
Бастардом сина мого називають!
Покійний Святослав – його отець.
Любов від Святослава я пізнала.
Тому для мене тризна ця – святе.
(Промовляє молитву. Всі підтримують.)
Слава загинувшим за Рід!
А тому, що впав у полі,
Перуниця дає
Води Живої напитися,
А напившися її,
Він їде до Сварозі
На білому коні,
І там стрічає його
Перунько
І веде до блаженних
Своїх чертогів.
І там пребуде він час,
І отримає нове тіло.
І так має жити
І радуватися сьогодні
І до вічних віків,
Творячи за нас молитви.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Малуша каже правду – як блаженна.
У християн юродством це зовуть.
А правда не черлена й не зелена.
А правда – Божа, тобто вища суть.
МАЛУША затягує молитву. ЖРЕЦЬ ПЕРУНА та всі підтягують.
Брамо Небесна, відкрийся,
дай Предкам Славу!
Предки наші любі, Щури і Пращури.
Дякуємо вам за здоров'я, за силу,
Що ви нам від Богів Рідних посилаєте,
У справах земних допомагаєте.
Нехай Сварог оберігає Вас і надає Вам Силу!
Щасливо перебувайте у Світі Духовному,
Нами опікуючись!
Нехай вічно існує зв'язок поколінь –
Священний живий зв'язок між нами!
Слава Духу Предків наших!
Слава усім Рідним Богам!
Чути дзвін келихів. Музика, пісні, танці.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Стану перед Дубом, Перуна покличу:
Прийди-прийди, Перуне, прийди-прийди, грізний,
З силами Перуновими, блискавками ясними,
Землю освяти громами рясними,
З Алатир-каменя вогню викреши,
Вогню викреши – світло запали.
Іду я, Світлом Перуновим захищений,
Горить Ведогонь у душі моїй.
Сили ворожі мене оминають,
Дажбожого онука не чіпають,
Бо сила зі мною Божеська –
Перуничі – витязі громи могутні;
Вони воріженьків відганяють,
Блискавками спопеляють.
Слава Богам Рідним і Предкам Світлим!
МАЛУША
Кажу я правду.
Смерті не боюся.
Переболіла злам, свекрушин гнів.
Постійно я богам своїм молюся.
Й вони про даль розказують мені.
А я вже – людям...
А вони – як знають.
Я – голос предків,
Хоча син мій – князь.
Не на чиєму боці я не граю
І не міняю душу на коня.
Кажу усім, що думаю, що знаю.
Що думають про мене – все одно.
Я не боюсь цю людсько-вовчу зграю,
Боюсь лиш Бога перед вічним сном.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Якого бога?
МАЛУША
Спільного!
Живого!
Бо ж Бог один!
Стежини різні лиш
Людським серцям блукаючим
До Нього.
ВОЛОДИМИР (до МАЛУШІ і до всіх)
Ой, мамо, мамо,
Відпочинь.
Облиш...
МАЛУША (не звертає на ВОЛОДИМИРА уваги)
Завершуйте вже тризну цю дрімучу.
Бо Святослава вже не воскресить.
Відвоював він, відкохав, відмучився.
Гроза іде із півночі...
(Небо прорізує блискавка. Чути грім.)
Гримить!
Тризна завершується. ВОЛОДИМИР лежить. З’являються АНГЕЛЯ та ЧОРТЕНЯ.
АНГЕЛЯ
Душа пропаша...
Буйно, не по-Божому...
Простилися...
ЧОРТЕНЯ
То не тобі й ні нам...
АНГЕЛЯ
Казала ж Ольга сину,
Що не гоже так.
Ніяким не молився він богам.
Він не послухав маму.
Неохрещений
Тому й помер...
І душу загубив.
А Ольга щиро каялась,
Завершивши
Своє життя,
Як сам Христос учив.
Тому простились їй гріхи язичеські.
Не відала ж вона, що помста – гріх.
А Святослав був славним чесним витязем,
Та Божу благодать узять не зміг.
Святий Андрій ще проповідь євангельську
На землю цю приніс і возвістив.
Століття поміж вибраними й званими
Наводить Бог святі свої мости.
Він кличе всіх до себе, та не силує.
Він любить всіх, як Батько, Мама, Дід...
ЧОРТЕНЯ
Він хоче, щоби люди стали зіллями.
А мій Господар – світлоносний лід!
АНГЕЛЯ
Неправда це.
Не зіллями, а іскрами
Бог бачить душі праведних людей.
Сам Він – безмежне вогнище...
Із вірою
Людська душа
До нього увійде –
І стане Богом...
ЧОРТЕНЯ
Ну, не кожна душенька!
Не кожну іскру Вогнище прийме!
АНГЕЛЯ
Лиш ту, яка закони не порушила,
Не перейшла свідомо Божих меж.
Закон – любов і заповіді... прощення,
І милосердя, й вірність, каяття.
До раю стежка справді терном мощена,
До пекла ж стежку брудом золотять.
ЧОРТЕНЯ
Нема без пекла раю,
Як без темені
Немає світла.
Мудрим буть, дитя!
Князь Володимир...
Душу його тре мені
Туди, немає звідки вороття.
АНГЕЛЯ
Апостол Первозванний той – Андрій –
По річці Борисфен ходив, бо вірив,
Що хреститься людей слов’янських рій,
Який живе між деревом і звіром.
Але нескоро хрест прийнявся тут.
Княгиня Ольга перша причастила
Свою поганську душу золоту
Ісуса кров’ю.
ЧОРТЕНЯ
Зрадила Ярила!..
АНГЕЛЯ
Хіба краплина зраджує ріку,
Коли стає хмариною, сльозою?
Її Господь поверне отаку
Саму до себе
Після злого бою.
Язичники творінням честь дають,
А християнам сам Творець миліший.
Вони у корінь зрять,
У саму суть,
У Триєдиність,
Світло, біль і тишу.
Язичники ж не біси.
В душах їх
Найлегше, правда, звити гнізда бісам.
Вони, мов клени в масках золотих,
На сині зорі по-пацанськи пісають.
ЧОРТЕНЯ
Це ти про мене?
АНГЕЛЯ
І про тебе теж.
Ти ж також ангелям було до зради.
ЧОРТЕНЯ
Можливо, й ти до Світла ще прийдеш.
Я буду радий.
(Сміється страшним сміхом)
Тепер до Володимира лечу.
(Шепоче на вухо ВОЛОДИМИРУ, під’юджуючи його на гріхи)
Нехай іде вбивати і гуляти.
Зламає хай бабусину свічу...
Князівську душу будемо ми мати.
ВОЛОДИМИР (важко встає)
По тризні тяжко...
Ждуть державні справи.
Наложниці набридли і меди.
Он Ярополк вже замість Святослава
П’є зірку із Дніпрової води.
У стольнім граді Києві гуляє
Мій брат уже, завершивши війну,
Яку наш батько вів на злім Дунаї.
А брат Олег ув Овручі...
Ну-ну...
Брати мене завжди нерідним чули.
Мовляв, бастард я.
Скільки натерпівсь!..
Дитинство, юність...
Ігрища минули.
Спитаю не попів,
А у волхвів –
Як бути далі...
Що мені робити...
Яка у світі місія моя?
Русь укріпити чи... дітей робити,
Йти проти вітру, чи – як течія...
Я слухатиму кров свою гарячу.
Я ж князь отут.
І що мені волхви?..
Самі боги мене таким назначили!
То ж буду сам собою!
Бо живий.
А вмерти встигну кожної хвилини.
Я бачив смерть.
Я смерті не боюсь!
Тече в мені медова кров калини
І світиться в мені майбутня Русь.
Мов жінка – Русь.
За неї також б’ються
Князі з князями,
Волхв, хрестатий піп...
Перемагаю страх,
Хоча й боюся
Того, що в світі
Й того, що в мені.
ЯВА ДРУГА
1. 975 рік. Київський КНЯЗЬ ЯРОПОЛК (син покійного князя Святослава і брат ВОЛОДИМИРА) воює з його рідним братом – КНЯЗЕМ ОЛЕГОМ, який княжив у древлянських землях (сучасна Білорусь).
КНЯЗЬ ЯРОПОЛК
Допоки я князюю в стольнім граді –
У Києві,
Що батько наш лишив,
Олег, мій брат, мене... ні-ні... не зрадив...
На полюванні мого друга вбив.
В мені ж бо кров тече княгині Ольги,
Що деревлянам мстила до хреста...
І я помщусь.
Не допощу сваволі,
Яка від мого брата пророста.
Мені приснився батько мій сьогодні.
Язичник він.
Він помсту поважав.
Бабуся Ольга...
Та уже не згодна,
Бо християнка...
Рідні на ножах.
Але буває так, що брат по духу
Тобі рідніший, ніж по крові брат,
Коли своє серденько ти послухаєш
Із жилою потужною Дніпра,
Що зв’язує часи, простори й пристані,
Богів і смертних, смердів і князів...
Олег, як вовк, в лісах древлянських рискає.
Він друга мого кревного убив!
КНЯЗЬ ОЛЕГ
Уста перунські кров’ю ти замазуєш
Не задля друга, а земель моїх!..
Красивими словами всім розказуєш,
Та все це курям смердівським на сміх.
Земля древлянська завжди вельми лакома
Для тих князів, що в Києві сидять.
Тут Ігоря роздерли між ломаками,
Бо дід сюди занадивсь яко тать.
Ти, брате Ярополче, також косишся
На мене, деревлянське це гніздо.
І воїни твої гудуть вже осами
Хто їх зупинить?
Я – або ніхто.
Волхви благословляють це побоїще.
Так Ігор князь колись тут потерпів,
Коли брав данину...
Столичне воїнство
Так знахабніло, що немає слів.
Варягів проти брата кличуть русичі,
У спину б’ють – за владу, за престол.
Не хочуть йти дорогами найвужчими...
І гублять ще багато людських доль.
Дзвенять мечі. Чути шум битви і смертельний зойк КНЯЗЯ ОЛЕГА: «Вмираю я... Ви, браття і дружино, простіть мені... Й ти, брате Ярополк...»
КНЯЗЬ ЯРОПОЛК
Не хтів твоєї смерті я...
Хоч нині
Брат брату – вовк.
Так сталося, Олеже,
Кровний брате...
Та я ішов не за твоїм життям.
Волхви нас учать з честю помирати.
Яка там честь між вовчого виття!..
Я втратив брата, Новгород узявши.
Що скаже мама, предки на суді?
Невже було так і так буде завше:
Ми кровні серцем,
Доки молоді.
Адже єдина мама нас родила:
Мене й Олега...
Хай простить Перун...
Простить нехай Мокоша і Ярило...
Я брата вбив.
Коли вже сам помру,
Судити будуть предки і нащадки,
Мене як князя, як людину теж...
Людська ж бо слава явно неназавжди,
Неслава ж Божа то не має меж.
Боги ж бо свідки:
Я не хтів убити.
Так вийшло, вийшло!..
Долі жарт лихий.
Помер Олег під кінськими копитами.
А Володимир онде вже – верхи
Попер просити помочі варягів,
Бо де два б’ються –
Третій скориста...
Ой, чує моя душенька:
Бродяга –
Наш званий брат –
Своє ще наверста.
Він завжди був окремо,
Ще з дитинства
Був нетутешній,
Весь у маму він –
В оту Малушу,
Що тепер – провидиця,
Провісниця на зорях,
На крові...
Сонцеволосий,
Дивний...
Усамітнений.
Таких не люблять люди...
Любить звір.
І Бог таких-от любить...
Якось мітить їх.
І Володимир мічений,
Повір...
Наш спільний батько Святослав
Побачив це.
Про особливу долю натякав...
Що Володимир – син його –
Позначений
У цім житті поганському,
Собачому,
Веде його божественна рука.
Що буде Володимир духу воїном,
Не племена підкорить – небеса!..
Олег убитий...
Рана незагоєна.
Можливо, стану жертвою я сам
На цій війні богів,
Де ми лиш воїни...
Та я не зраджу предківських богів!
Хоча в душі моїй такі пробоїни,
Що я також померти би хотів.
ЧОРТЕНЯ (підлітає до вуха КНЯЗЯ ЯРОПОЛКА, шепоче йому)
Ти правильно, ти правильно все кажеш.
За око – око і за зуба – зуб.
Помстися Володимирові вражому.
Перунське Древо –
Предковічний Дуб –
Твоя бабуся зрадила...
Даждьбога,
Стрибога, Рода, Ладу, Перуна...
АНГЕЛЯ (підлітає до іншого вуха КНЯЗЯ ЯРОПОЛКА)
Вона Христову вибрала дорогу –
Княгиня Ольга...
ЧОРТЕНЯ (кричить)
Зрадниця вона!..
КНЯЗЬ ЯРОПОЛК (обіймає свою голову обома руками)
Я не суддя моїй бабусі Ользі.
Вона хрестилась.
Так.
Це знають всі.
Ніхто ж не зна її святого болю.
Хіба що Першобог у Небесі.
Люблю її.
Люблю Олега брата...
І батька, й Володимира...
Люблю...
Але аз князь.
Я мушу убивати,
Коли на когось дуже розізлюсь.
Я предківським богам молюсь,
Як вмію,
І раджуся з волхвами – що робить...
Можливо, до Христа і я дозрію,
Як і бабуся Ольга...
Ех, якби...
Якби прийшов до мене Володимир,
Обняв по-братськи,
Ради попросив...
Але й коли були ми молодими,
То не любились.
Нині й поготів.
Тепер за нами влада і народи.
Князі ми.
Не належимо собі.
Живем не за законами природи,
Тамуючи людський наш кровний біль.
АНГЕЛЯ
Із того болю буде тепле світло
В майбутньому, у Бога, у раю...
Кому дано побільше в цьому світі,
Із того в Тому більше спитають.
ЧОРТЕНЯ
Хай краще Ярослав з волхвами буде,
Аніж візьме свій хрест і піде з ним.
АНГЕЛЯ
Ти хочеш, щоб були твоїми люди.
Я ж хочу, щоб і князь цей став святим.
ЧОРТЕНЯ (ДО АНГЕЛЯТИ)
За людські душі б′ємося з тобою,
Допоки люди вигнані в цей світ.
Повернуться вони вже не юрбою...
Як плодом стане тут не кожен цвіт.
Одного вб′є гроза, а інших – Сонце,
З′сть дивна птиця чи іклистий звір.
Хтось бачить рідні зорі в ополонці,
А хтось мене у власній голові.
Хоча я в масці ангельській літаю
До душ людських.
І вірить хтось мені.
Я кличу в пекло,
Ну а ти – до раю.
Але наразі разом ми в багні...
Являються ВОЛХВИ-ІЄРЕЇ: ЖРЕЦЬ ПЕРУНА І ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Я чую дивні, дивні голосіння –
Мов духи злі із добрими в борні.
Мов проростає бісове насіння,
А добре – ні.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Жрець Перуна,
Та ти ж не християнин,
Що чуєш їхніх бісів голоси...
Ми всі, жерці, – богів своїх бояни.
Я чув, Христос, – він навіть Божий Син.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Ти, бачу, вже цікавишся хрестами.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Та Бог один...
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Перун?
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА (задумливо)
І Велес теж...
Це імена...
Жрець Перуна,
Між нами...
Цей Божий син – Христос –
За нами йде?
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Христос не наш.
Я вірний Перунові.
Всіх проклену,
Хто предківських богів
Так чи інакше зрадить!
Я готовий
Боротися...
І вийти з берегів.
Війна духовна – то найважча з воєн.
За свого бога кожен дасть життя,
І після смерті буде удостоєн
Тих нагород, що заслужив в гостях.
Жрець Велеса!
Ідем.
Готуєм тризну.
Олега-князя вбито...
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Тризна знов...
Князь за земну піклується вітчизну.
Ми ж за небесну.
Замовляєм кров.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА (бере у руки смолоскип)
А тризна – свято.
То святе.
То наше.
У християн таких немає тризн!
Ми будем пити мед і їсти кашу,
Що мертвим вже не тре земних вітчизн!
Радіємо, що рідні вже у предків.
Боги з богами.
Люди із людьми.
Як жрець я бережу закони ветхі
Богам приношу жертви, людям – мир.
Род (Першобог) велів мені стояти
На варті наших предківських богів.
То ж Перуна не зможуть розіп′яти
Ані мечем, ні магією слів.
Між Яв′ю й Нав′ю ми – жреці народу –
Поводирі, пророки ми, волхви...
Вогонь і землю, вітер цей і воду
Ми змішуєм для того, хто живий.
А хто помер – для того тризна буйна,
Вогненна радість для перунських душ!
Побудь у ній, себе, свій рід відчуй-но,
Я вас до предків нині проведу.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА запалює смолоскипом високе (аж до неба) поминальне вогнище зі складених прямокутником священих дерев – дуба і берези, до якого несуть у човні мертвого КНЯЗЯ ОЛЕГА. За ним іде у вогонь дружина КНЯЗЯ ОЛЕГА...
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА (голосно творить молитви)
Дажбожі Внуки ми –
Улюбленці Богів!
І Боги свої десниці
Тримають на ралах наших.
Заспіваймо славу Суражію,
І так мислимо до вечері,
і п'ятикратно славимо Богів!
А тому, що впав у полі,
Перуниця дає
Води Живої напитися,
А напившися її,
Він їде до Сварозі
На білому коні,
І там стрічає його
Перунько
І веде до блаженних
Своїх чертогів.
І там пребуде він час,
І отримає нове тіло.
І так має жити
І радуватися сьогодні
І до вічних віків,
Творячи за нас молитви.
КНЯЗЬ ЯРОПОЛК (підкидає гіллячку у поминальний вогонь, промовляє замовляння для захисту душі (слава-оберіг)
Встану перед Дубом, Перуна покличу:
Прийди, прийди, Перуне, прийди, прийди, грізний,
з силами Перуновими, блискавками ясними
Землю освяти, громами рясними
З Алатир-каменя вогню викреши,
Вогню викреши, світло запали.
Їду я Світлом Перуновим захищений,
Горить Ведогонь у душі моїй,
сили ворожі мене оминають,
Дажбожого онука не чіпають,
Бо сила зі мною Божеська,
Перуничі – витязі, Громи могутнії.
Вони вороженьків відганяють,
Блискавками спопеляють
Слава Богам Рідним і Предкам Світлим!
Вогонь згасає. ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА дістає черепи КНЯЗЯ ОЛЕГА та його дружини з попелу і кладе його біля Кумира Роду – родового ідола.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Тепер вони навіки будуть разом.
А ми в честь князя розіграєм бій!
Воїни починають театралізовано, ритуально битися на мечах, імітуючи справжній бій, як велять закони святкування тризни...
У цю тризну-бійку вривається варязька дружина на чолі з ВАРЯГОМ, ДОБРИНЕЮ, які відразу вступають у бій, роблячи його реальним.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Дивись, варязька випала зараза.
На тризні вбити може лиш не свій!
ВАРЯГ (убиваючи сокирою руського воїна, учасника ритуалу)
Це правда, жрець.
Своїм богам я вірний.
У нас, варягів, – Оден це і Біль...
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Що робиш ти?!.
Чи ми для тебе звірі?
ВАРЯГ
Це діло ваше.
Вірний я собі.
Я тільки воїн...
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Найманець!
ВАРЯГ
Це правда.
Тому я чесний.
Платять – я служу.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
А як хто інший більш заплатить завтра?!.
До нього підеш, як до гною жук?
ВАРЯГ
Є честь у мене.
Договір із князем.
І я не зраджу, бо поклявсь йому.
Князь Володимир віддає накази.
А я лиш воїн.
Лиш своє візьму.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Не знав, що досі ти у Володимира.
Ти вірний воїн.
Добре платить князь?
ВАРЯГ
Не в платі справа.
Я ж бо не Кікімора.
Я не міняю душу на коня.
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Князь дійсно добре в людях тямить, воїнах,
Коли таких варягів залуча...
Душа болить у князя незагоєна.
У християн так плаче потерча...
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Жрець Велеса,
Тобі Христос все мариться?
Княгиня Ольга врочила, чи що?
Дозволь пораду:
Не літай за хмарами...
А то Перун розсердиться,
Як... чорт...
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА
Жрець Перуна,
Ти ж чув про Трійцю, Господа,
Розп′яття, Сина Божого – Христа?
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Я знаю, чув.
Та дух мій не погодиться
Богів слов′янських
Зрадити, продать!..
Бій затихає. Стогнуть поранені.
ДОБРИНЯ
По тризні вже.
Ідем до Володимира.
Без мене він, напевно, пропаде.
Без нього ми також давненько здиміли б...
(Штовхає ВАРЯГА)
Ідем до Володимира.
Він жде.
ВАРЯГ, ДОБРИНЯ, ВОЇНИ ідуть, залишаючи задимлених волхвів, убитих та поранених на тризні за КНЯЗЕМ ОЛЕГОМ.
3. Військовий табір КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА.
ВОЛОДИМИР
Син Святослава і рабині – кажуть.
Хіба ж я винен, що бастард.
Так є.
Боги на небі наші долі в′яжуть.
Мене з дитинства доля в душу б′є.
Куди мені подітися – не знав я.
Мов сирота я при живих батьках.
В мені тече кров князя Святослава,
Але чужим я в рідних був казках.
Мене жаліли мама і бабуся,
Які молитись вчили, як могли.
А більш ніхто...
Хіба що дикі гуси
Мене аж до варягів занесли.
Ці браві хлопці вірні, чесні вої.
Не те що ті он – родичі, «свої»...
(Входить ДОБРИНЯ, обіймається із КНЯЗЕМ ВОЛОДИМИРОМ)
Добриня ще от...
ДОБРИНЯ
Я ось тільки з бою...
ВОЛОДИМИР
Я навіть не запитую...
Пив-їв
На тризні ти там по моєму брату?
Брат брата вбив...
То я також уб′ю...
Як батько мій,
Я ворогу дам знати:
«Іду на Ви».
Не згоден в нічию!
ДОБРИНЯ
Взяли з варягом Новгород ми бистро.
Входить ВАРЯГ.
ВАРЯГ
Взяли, взяли.
Князь Ярополк утік.
І полоцька дружина з нами в битві,
На боці нашім...
Воїни ще ті!..
(Сміється. Звертається до ВОЛОДИМИРА)
Ти правильно зробив, наш славний княже,
Що при батьках Рогніду згвалтував.
Князь полоцький Рогволд тепер хай скаже –
Чому доньку за тебе не віддав –
Ту Гориславу...
Він тебе принизив,
А ти й убив його, його рідню.
Ти справжній князь –
Він шолома до низу.
Підсунув цей варяг тобі свиню.
Він помилився.
Ти не хлопчик,
Воїн.
Сам будеш брати те, що хочеш ти.
А я, Добриня... будемо з тобою...
За плату – я,
Добриня – золотий...
Він – воєвода князя Святослава –
Тепер до тебе (дядько ж твій!) прийшов.
Щось більше, аніж гроші, почесть, слава
Його штовхало.
Мабуть, це любов.
(Характерно холодно-іронічно сміється)
ВОЛОДИМИР
За око – око, а за зуба – зуба, –
На цім стою, як і Перун стоїть.
Он його ідол з мореного дуба.
Он воїни й наложниці мої.
Багато тих та інших, ой, багато.
Люблю жінок, люблю життя і смерть.
Роблю робити з буднів сірих свято.
Життя – це тризна,
Вічність і момент...
Люблю моменти – коли я у жінці...
Люблю дивитись на вогонь зорі.
Люблю –як пружно сповнений по вінця
І слізьми, й кров′ю, й соком яворів.
В мені гуде крик всіх наложниць зразу,
Я п′ю з усіх ворожів черепів.
Син Перуна я чи якась зараза?..
Можливо, я би й знати не хотів.
Коли помру – то там усе й побачу.
Своїй бабусі Ользі розповім...
Хоча вона з Христом, можливо...
Значить...
Її не стріну в царстві предків тім.
Але наразі буду жити сильно.
Бо ж молодість для того і дана.
З′являється ЧОРТЕНЯ.
ЧОРТЕНЯ (на вухо ВОЛОДИМИРУ)
Будь божевільний.
Ти від Бога вільний.
Тоді тебе... полюбить Сатана.
Твої боги язичеські із нами.
Це духи зла, це біси, як і я...
Виходить МАЛУША,
ЧОРТЕНЯ утікає-зникає.
МАЛУША (до ВОЛОДИМИРА)
Іди до мами, сину, слухай маму!
Я знаю, в чому місія твоя,
Але Тобі про це ще знати рано!..
ВОЛОДИМИР
А може, мамо, знати маю я...
МАЛУША
Ти це відчуєш.
Час Твій прийде скоро.
Наразі я за тебе помолюсь.
Ще ті дуби оно (показує на дерева)
Не змінять кори,
Як Ти в корінні зміниш душу-Русь.
Ну а наразі...
ВОЛОДИМИР
Що наразі, мамо?
МАЛУША
Нічого, сину.
Доля – не жона.
ВОЛОДИМИР
Помру на жінці чи в бою загину?
МАЛУША
Ні те, ні інше.
Ще твоя весна.
Та прийде літо.
А уже під осінь
Ти перелом великий проживеш.
І будуть кругом люди, наче оси.
І горизонт духовний перервеш.
ВОЛОДИМИР
Не йди ще, мамо, розкажи про мене.
Ти ще не християнка?..
МАЛУША
Я – сама...
Іди, живи, дитя моє зелене.
А я уже, а я уже зима...
(Виходить)
ВОЛОДИМИР кидається за нею, але його зачіпає-зупиняє ДОБРИНЯ.
ДОБРИНЯ
Мій князю, стій-но.
Ми ідем на Київ...
ВОЛОДИМИР
А мама...
(простягає руки до МАЛУШІ)
ДОБРИНЯ
Мамі меч свій не даси!..
Варязький дим очей тобі не виїв.
А мамі, знаю...
Ти чудовий син.
2. Стольний град Київ. ВОЛОДИМИР із варязькою дружиною, своїм воєводою ДОБРИНЕЮ, ВАРЯГОМ вриваються до КНЯЗЯ ЯРОПОЛКА.
ВАРЯГ
Князь Ярополк втікав.
Ми доганяли.
Князь Володимир обіцяв нам все,
Аби його ми брата убивали,
А він став князем київським.
Ось сенс!
Ми підкупили Блуда-воєводу,
Що Ярополку вже давно служив.
Були вони далекі від народу.
І блудний Блуд у спину ніж встромив
Своєму князю,
Що втікав у Родень
Де вже засада наша жде його.
Звичайно, це ніяк не благородно.
Але чи благородним є вогонь?
Чи благородні є земля і вітер,
Вода, яка потопить дурака?
Як борешся за владу в цьому світі,
То вб′єш і брата.
Скрізь так у віках.
Вернули Ярополка і дружину,
Взяли його у дверях на мечі.
Ну тобто підло вдарили у спину.
ДОБРИНЯ
В історію про це ти не кричи!..
ВАРЯГ
Я не кричу.
Історія ця – ваша.
Я ж є варяг.
Мене купив ваш князь.
Я честь його не міряю, не важу.
Як вашу руську зраду, вашу грязь.
Ваш князь вбиває нашими руками
Людей же ваших і своїх братів.
Чи радитесь ви з вашими богами?
Я б слов′янином бути не хотів...
ДОБРИНЯ
Князь Володимир стратив того Блуда –
Як зрадника.
Хоча він допоміг...
У християн, я чув, свій був Іуда,
Який Христа продав за грошей міх.
Входить ЖРЕЦЬ ПЕРУНА.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Князь Володимир у війні й зі мною.
Йому сказав я, що мій князь – Перун,
Кому служу увесь,
Зову до бою
Із зовнішнім лиш ворогом на прю.
А братовбивчі війни –
Це жахіття!
Ти чуєш, князю?!.
Я тепер не твій!
З′являється ЧОРТЕНЯ.
ЧОРТЕНЯ (підбігає до ЖРЕЦЯ ПЕРУНА)
Прийшов мій час!
Я це вдягну лахміття
(смикає ЖРЕЦЯ ПЕРУНА за його ритуальний одяг)
І напущу гріхів на князя рій!
Князь любить блуд і масові убивства.
Він наш увесь.
Язичеська душа.
В його душі огром такого свинства,
Що в пекло треба брати не спіша –
Щоб грішним душам, клятий, не нашкодив,
Не згвалтував мене...
Його боюсь.
Чорт має рамки...
Князь же цей без броду...
Його гріхи погублять юну Русь.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
А я піду до свого Бога в нетрі.
Мене не скоро мій народ знайде.
Князь Володимир віру хоче стерти.
Без мене він духовно пропаде.
(Виходить)
ЧОРТЕНЯ
Не пропаде!
Я буду замість нього!
(Вказує на ЖРЕЦЯ ПЕРУНА, що зник)
Оце вдягнуся тільки так, як він.
(Одягається у ритуальний одяг ЖРЕЦЯ ПЕРУНА)
Я князеві заплутаю дорогу,
Немов мурасі у густій траві.
Князь буде мій і вся його країна.
Він буде грішник –
Ще не бачив світ!
І буде Русь – одна страшна руїна.
Ха-ха, ха-ха!
Від Сатани привіт!
ВОЛОДИМИР
Жрець Перуна змінивсь тепер до мене.
Благословляє пристрасті мої.
ЧОРТЕНЯ (в одязі ЖРЕЦЯ ПЕРУНА)
У Перуна життя також шалене.
Тебе він любить і твої бої.
Іди, іди, вбивай, розширюй владу!
Люби жінок побільше, нахабніш.
Не підіймай очей до зорепаду...
Там смерть.
Там відчай.
Бачиш Місяць-ніж.
А Ярополк був майже християнин,
Бо християнам волю дав як князь.
Не треба тризни!
Брат твій не поганин...
Поганий він поганин...
ВОЛОДИМИР (поплескуючи ЧОРТЕНЯ по плечу)
На коня!
Оно вагітна жінка Ярослава.
Візьму її в наложниці свої.
ЧОРТЕНЯ
Бери-бери!
І буде тобі слова!
І ворог проти тебе не встоїть.
ВОЛОДИМИР
Один Варяжко вірний Ярополку.
Він втік до печенігів без коня.
На Русь він водить печенігів полком,
Як білий ворон чорне вороння.
Ну то таке...
Я Русь перунізую.
Клянусь тобі,
Ти благородний жрець!
ЧОРТЕНЯ
Ти не мені клянись,
Хай той почує
(Показує рукою кудись униз),
Що душу віддаси йому, як тре...
Дві армії привів ти в стольний Київ –
Варягів військо і жінок, що мав...
Та розбрату там хитро не посіяв,
В Константинополь тих варягів слав.
У Візантію ж дав посил підленький –
Щоб розділив варягів Василевс,
Щоби вони – як з козубів опеньки,
Назад не повернулись до дерев.
Жінок-наложниць князь собі залишив,
Їх сотні – соковитих, молодих.
Ти сильний князь.
Всі кругом тебе – миші.
Лови їх всіх,
Блуди.
Карай людців, люби жінок перунськи,
Мсти ворогам.
А вороги – усі.
Тебе назвуть архистратегом руським.
Ти – крові сіль.
ВОЛОДИМИР
Я відчуваю силу несусвітню,
Яку дає Перун мені і ти –
Жрець Перуна.
Ви блискавками світите
Мій шлях до слави, золота... мети...
Бо ж Бог Перун –
Це справжній син Сварога
І Велеса суперник...
Бо ж боги
Також воюють.
Маю свого бога.
Із ним стою.
Мені він дорогий.
Іду у світ Стрілою Перуновою.
Це захист і від нечисті, і кривд.
ЧОРТЕНЯ (сміється, говорячи із собою)
Я тішуся цією от обновою
(Скубає свій одяг ЖРЕЦЯ ПЕРУНА)
Князь клюнув і летить в тартарари.
Він слухає мене і плоть скажену,
Яка його штовхає на гріхи,
В пекельне перетворює свячене,
Усі його думки і потрохи.
Князь Перуна на пагорбі поставив.
Його кумир він з дерева, а вус
Із злата.
Срібноглавий.
Дажбог, Стрибог, Сімаргл, Мокоша...
Русь.
ВОЛОДИМИР
Перун – це бог військової звитяги,
Він охоронець Прави,
Бог-закон.
Прилітає АНГЕЛЯ.
ВОЛОДИМИР не бачить його, звичайно.
АНГЕЛЯ (до ВОЛОДИМИРА)
Навіщо ж ти ведеш на Русь варягів?!.
Навіщо брата убивав за трон?!.
(Розпачливо)
Не чуєш ти мене...
Я знаю, знаю.
Але моє завдання –
Прокричать
Найвищу правду
До самого раю,
Де і тебе не втомляться чекать.
Бо ж Божий Син прийшов уже на Землю,
Щоб врятувати і таких, як ти.
Можливо й, ти його колись приємлеш...
Покаєшся –
І зробишся святим.
Але наразі йде велика битва.
Жерця Перуна грає ЧОРТЕНЯ,
Яке було, як я є, божим витвором,
Та поміняло душу навмання...
І хоче звести душу Володимира
Туди ж, у пекло, звідки і прийшло...
Жрецем перевдягнулося – і здиміло....
Спокушує, підштовхує на зло.
Якби хрестився князь –
Я став би ангелом –
Хто охоронець для душі його...
І був би він вже вибраним між званими,
Як над золою – зоряний вогонь.
ВОЛОДИМИР
Щось у душі шкребе мене, ятрить мене.
Так, саме так, раніше я не мав...
Та хрін із тими от дереворитами!
Піду-но до наложниць і до трав.
(Іде)
Гаряча сцена оргійного кохання ВОЛОДИМИРА з кількома жінками одночасно. ЧОРТЕНЯ в одязі ЖЕРЦЯ ПЕРУНА бігає навколо і радісно плескає в долоні.
3. ВОЛОДИМИР руйнує християнські храми, мечеті, синагоги і з їх матеріалу будує язичеські капища, організовує гучні бенкети, заводить багато наложниць...
ВОЛОДИМИР (беручи в руки хреста, який щойно знятий із куполу храму)
Спалив би хрест, якби не бабця Ольга.
Про неї пам′ять – то святе мені.
Вона мене виховувала довго,
Хрестити навіть думала, та ні...
Не став я християнином в дитинстві
І нині вірний тільки Перуну.
З’являється АНГЕЛЯ.
АНГЕЛЯ (говорить на вухо ВОЛОДИМИРУ, який не бачить його)
Погряз ти, князю, в безпросвітнім свинстві,
Пустивши в грішну душу сатану.
ВОЛОДИМИР відмахується від АНГЕЛЯ, як від набридливої бджоли…
АНГЕЛЯ (продовжує)
Колись, можливо, ти мене почуєш.
Моє крило протягнуте в твій бік.
Ну а наразі я кричу усує,
Шукаючи розп‘яття у тобі.
Зерну христовім важко проростати
На цій землі.
Хоч був апостол тут.
В його слідах пташки –
Мов сльози матері,
Чийого сина убивать ведуть.
Час – як стихія…
Тисяча минає…
Андрій – апостол –
Вдома вже давно,
А Скіфія його ще розпинає,
П‘ючи на тризнах кровяне вино.
Й хоча «нема ні елліна, ні грека»,
А є у Бога лиш душа людська,
Та Русь чека духовна небезпека,
Доки вона Христа не погука.
Чути пророчий голос МАЛУШІ, яка читає:
«Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, святий Андрій, брат Петра. Коли Андрій навчав у Синопі і прийшов до Корсуня, він довідався, що від Корсуня недалеко гирло Дніпрове. І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, вставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ» . «Святий Апостол Андрій – перший архієпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол» .
ВОЛОДИМИР (до МАЛУШІ)
Ой, мамо, мамо...
Що ти, мамо, мелеш?!.
Та ти ж – МАлуша!..
Не мелуха ж ти!
Христос тобі миліший, аніж Велес...
Мені з Перуном велено іти!
МАЛУША
Чим велено?
Ким велено, мій сину?..
Ідеш за плоттю, пристрастю...
(Сумно)
Іди...
Я відчуваю і свою провину...
Та й ти такий ще, сину, молодий...
ВОЛОДИМИР
Я молодий, матусю, тому хочу
Так жити тут, як вовк живе чи птах.
Пірнати у жінок бездонні очі
І бачити богів у тих очах.
Ми з Перуном цю землю зміним скоро.
Ми з ним подібні.
Молодий Перун
Зі мною часто по ночах говорить
І учить жити...
МАЛУША
Вбий мене, стару!..
Як вже убив ти брата Ярослава,
Батьків Рогніди...
ВОЛОДИМИР (обіймаючи МАЛУШУ за плечі)
Йди вже, мамо, йди...
Твій син вже має владу, гроші, славу.
Ти не радієш.
Ніби ждеш біди.
МАЛУША
Це все не вічне, сину мій, не вічне.
Це все убивче для душі.
Це гріх.
ВОЛОДИМИР (махає рукою)
Іди вже мамо, йди.
Бабусі свічі
Уже тебе чекають...
МАЛУША (також махає рукою і йде)
Нас усіх…
Хрести і свічі суджені землі цій.
Але наразі – меч, вогонь і кров.
Читаю я майбутнє не по лицях,
А по крилатім корені церков.
МАЛУША зникає.
ВОЛОДИМИР іде на бенкет в обнімку з кількома жінками відразу, п′ючи вино з великого рога.
З′являється ЧОРТЕНЯ біля ВОЛОДИМИРА.
ЧОРТЕНЯ (на вухо ВОЛОДИМИРОВІ)
Ти правильно, ти правильно все чиниш.
Жінки, бенкети – сила, статус твій!
Відповілальність сильного мужчини –
Збирати мед і не зважать на рій
Усяких скарг по суті й без причини.
Люби.
Вбивай.
Купай свій дух в Дніпрі.
А вмреш – Перун дітей своїх жаліє…
Там предки, окрім Ольги, наші всі.
Пливемо в сон розлитою олією,
Як по воді пливе кривава сіль.
Ми Перуна олюднюєм.
Ти ж, князю,
Уже ледь-ледь обожнений для тих,
Хто, як і ти, іде до Сонця з грязі,
Кому Перун миліший за хрести.
Так і чини.
Люби жінок і владу.
За око – око,
А за зуба – зуб.
У Києві сидиш,
У стольнім граді.
Ото й князюй,
Перуну й людям люб.
ВОЛОДИМИР (б′є себе по вухові, ніби убиває комара)
Що це пищить, немов комар на вії?
Якийсь комар предивний.
Не уб′єш.
Так смішно:
Ворогів вбивати вмію,
А цей комар із мене крівцю п′є.
Але дзичить він все приємне серцю.
Так дивно, розумію я його.
ЧОРТЕНЯ перевтілюється у ЖЕРЦЯ ПЕРУНА.
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
Це голос предків.
Ти на них не сердься.
А для хрестів тримай меча й вогонь.
ВОЛОДИМИР
Тримаю.
Знаю.
Бо Перун – як Сонце.
А той Христос – як свічка воскова.
Мені здається, що усе те – сон це:
Немов моя бабуся ожива,
Яка мене любила, ще хлопчину.
І я її любив, люблю навік.
Та й Перуна – духовну батьківщину –
Люблю поважно.
Он він – у траві...
(Показує на ідол Перуна)
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА знову перевтілюється у ЧОРТЕНЯ.
ЧОРТЕНЯ (до себе)
Іди.
Твори із Перуна кумира.
Аби забувся серцем про Христа.
Аби у нього щиро не повірив,
Як бабця Ольга...
Майже вже свята.
З′являється ДОБРИНЯ.
ДОБРИНЯ (до ВОЛОДИМИРА)
Щось ти вже, князю, весь ідеш у себе.
Агов, агов!
Ждуть славні нас бої!
Ще рано у собі шукати небо.
Ще встигнем, коли ляжем в кураї.
За ці роки ти встиг вже тут багато.
Радимичів і в′ятичів зборов,
Розширивши владіння до Прибалтики,
Болгари волжзькі – мусульманська кров –
Відчули нашу силу – і змирились,
Як Новгород, Ростов і Полоцьк наш.
Я вірю в меч і щит, у лодій крила.
В богів своє буття...
Іде весна.
Ідемо, князю, далі із мечами,
До Візантії,
Де були не раз!
Бо в себе встигнем.
Відійшли від мами.
Ідемо в простір,
Бо же встигнем –
В час.
ВОЛОДИМИР
Старий Добрине,
Вірний і надійний,
Я згоден, згоден.
Візантія жде.
Якщо допоможу у їхніх війнах,
Мені принцеса Анна припаде.
Варда Фука бунтує Візантію.
Його ми знищим.
Анну я візьму
Собі у жони,
Як беруть стихію...
ДОБРИНЯ
Береш країни, князю, ти –
Як муж!
ВОЛОДИМИР
Не все тут просто,
Серце моє чує,
Що греки хитрі.
Ловкі обмануть...
Готові ми.
Як треба – повоюєм.
ДОБРИНЯ
Ідем на Ви!
ВОЛОДИМИР
Як батько – на війну...
(у гніві, ходить туди-сюди)
Шість тисяч воїв я послав скарати
Варду Фоку.
Розбив Фоку.
Дарма...
Василій – візантійський імператор –
За це мав дати Анну.
Та нема.
Щось не спішить дотримати він слова.
З дружиною піду на Херсонес.
Бо княже слово – з кров′ю.
Не полова.
Запам′ятають землі ці мене!
ДОБРИНЯ
Я знаю, княже,
Ти, як бабця Ольга:
Любити вмієш,
Вмієш мстити теж.
І маєш ти щось нетутешнє в долі
В душі твоїй...
Іди.
Чого ти ждеш?
ВОЛОДИМИР
Щось у мені з′явилося предивне,
Безсоння...
І у грудях спів орла.
ДОБРИНЯ
Тебе з дитинства знаю, князю.
Сивієш...
ВОЛОДИМИР
Так, сивію.
Я лук, а чи стріла?
Як князь – то лук,
То меч,
Вогонь крилатий.
А як творіння боже –
То стріла,
Яку пустили з лука...
Щоб догнати...
Хто робить добре –
Хоч бажає зла.
ДОБРИНЯ
Княгиня Ольга так шукала Бога.
Я пам′ятаю: мучилась вона.
Знайшла Христа –
І стала тиха й строга,
Мов торкнута сльозиною струна.
В собі ти, мабуть, теж себе шукаєш,
Ну тобто Бога свого, мур і храм.
Тому й болить... що жили зачіпаєш,
Як струни ті, чи тятиву Дніпра.
ВОЛОДИМИР
Вночі ідуть до мене убієнні,
Кого я вбив...
Кричать – як журавлі...
Прийшла Рогніда і брати до мене,
Чий попіл вже, я думав, у землі...
Всю ніч не спав я.
У липкому страсі
В їх тінях бився,
Мов об лід бобер.
Боявся жити,
Вмерти теж боявся.
Ніколи не страждав так,
Як тепер.
Молився Богу.
Та Перун сміється.
Не помагає внукові –
І все...
Кривавий піт
Вночі із мене ллється,
Зубаста п′явка
З мене душу п′є.
Росте бажання –
Щоб себе убити.
П′ю п′яний мед...
Ще важче на душі.
Не радують ані жінки,
Ні діти...
Спинився час.
Нікуди не спішить.
Бабуся Ольга сниться,
Сниться,
Сниться...
І біля неї легшає мені.
Зове мене,
Як і вона, –
Хреститися...
Не продавати душу Сатані.
Перехрестивсь я...
(Хреститься)
Так бабуся вчила.
(З′являється АНГЕЛЯ)
Й почув відразу голос золотий...
АНГЕЛЯ
Це голос Бога.
Йди хрестися, князю.
Хрести народ свій,
Бо блукає він.
Перун – це казка.
Хто із ним –
Той блазень.
Спасеться той –
Хто за Христа йде в бій.
В душі твоїй шиплять
Пекельні тіні.
Так буде вічно...
І за гріх ще гірш...
Якщо Христа –
Як росний дощ в пустиню –
Не пустиш в себе.
Ангелу повір.
ВОЛОДИМИР (до АНГЕЛЯТКА)
Про ангелів іще бабуся Ольга
Розповіла маленькому мені.
Мені здалось –
Чекав тебе я довго.
І ти прийшов за мною
Не у сні.
АНГЕЛЯ
Я не прийшов.
Я завжди ждав на тебе.
Прийми хреста –
І я навіки твій.
Я ангел-охоронець.
Я із неба,
Де наш Отець
І зір медових рій.
Твій страх нічний
Заміниться любов′ю.
А замість болю
Буде благодать.
ВОЛОДИМИР
Мої гріхи...
АНГЕЛЯ
Христос їх змив
Вже кров′ю.
ВОЛОДИМИР
Напевно, дійсно я візьму хреста...
(Виходить)
ЯВА ТРЕТЯ
Військо ВОЛОДИМИРА осадило Херсонес. Хрещення. Вінчання. Молитви.
ВОЛОДИМИР
Цей Херсонес – то візантійське місто.
Я хочу Анну взяти тут і хрест.
Лиш християнська віра є пречистою.
Хто буде в ній –
Ніколи не помре.
З′являється ЧОРТЕНЯ в одязі ЖЕРЦЯ ПЕРУНА.
ЧОРТЕНЯ (до себе)
Шо ж це таке,
Що ми втрачаєм князя?
(до ВОЛОДИМИРА)
Ти, князю, – зрадник?
Зрадник Перуна!
ВОЛОДИМИР (до ЧОРТЕНЯ)
Покаже час...
Можливо, не відразу...
Ти відійди від мене,
Сатана...
(Перехрещує ЧОРТЕНЯ)
ЧОРТЕНЯ зникає, щось бурмочучи. З′являється ДОБРИНЯ.
ДОБРИНЯ
Вже зрадники відкрили нам ворота!
Наш Херсонес, мій князю.
Увійдем...
Закінчилась важка твоя скорбота.
З′являється АНГЕЛЯ.
АНГЕЛЯ
Чого радіти?
Корсунь – не едем!
Ти ще не знаєш, князю, християнства.
Ти ще жорстокий.
Ти поганець ще.
Жінки, убивства,
Безпросвітне п′янство...
Хреста наразі плутаєш з мечем.
Охрестишся.
Смирення зрозумієш
І десятинну долю віддаси
Церквам христовим...
І святу Софію
Ти розпочнеш,
А твій завершить син .
ВОЛОДИМИР (ДОБРИНІ)
А херсонесцям голови відтяти!
Вони посміли стати проти нас!
Дочку градоначальника віддати
Одному з воїв!..
ДОБРИНЯ
Хай мені – вона!..
ВОЛОДИМИР (схвально махає рукою)
Бери, як хочеш.
Я чекаю Анну.
Не віддадуть –
В Константинополь йдем!
ДОБРИНЯ
Ну, йдем, то йдем.
Цей світ – розкрита рана.
ВОЛОДИМИР
Та що таке?!
Не бачу!
Де я?
Де-е?!.
Себе не бачу...
І коня, й тополі,
Не бачу моря, хмар, дерев...
(Мацає наосліп ДОБРИНЮ)
Це хто?..
ДОБРИНЯ (знічено)
Осліп ти, князю.
Хтось наврочив долю...
ВОЛОДИМИР
Я серцем чую:
В нього йде Христос.
ДОБРИНЯ
Сказали: Анну вишлемо негайно.
Та хрещенням хай князь ваш змиє гріх.
ВОЛОДИМИР
Вже охрещуся.
І в ріці Почайній
Киян тоді хреститиму своїх.
Хоч розумію, важко буде людям.
Адже і я йшов з болем до Христа.
Перуна ідол в Борисфені буде,
Прив′язаний до кінського хвоста...
І будуть сльози.
Йтиме час криваво.
Та Русь прийде до Істини колись.
Інакше всі загинемо в державі...
Не зрозумівши, що таке ця жись.
Я полюбив Христа поважно, дуже.
Я ждав Такого із дитинства ще.
Єдиний він овічнить наші душі,
Хоч тіло час уб′є вогнем, мечем...
Єдиний він страждав, як я, людина,
Як смерд і князь,
І ворогів прощав.
Моя бабуся Ольга з ним єдина.
Була княгиня, а тепер – дитина.
Вона тепер – як зоряна свіча.
Хоч я сміявся з неї гордовито.
Вбивав, карав, як біс...
І гвалтував.
Нехай не я...
Хтось буде з Богом жити,
Кого аз грішний до Христа послав.
Я не месія.
Місія у мене:
Привести до спасіння люд оцей.
Стаю смиренним,
Хоч і був шаленим.
Я за гріхи позбавлений очей.
Як той розбійник я...
А не Іуда,
Спасаюсь на хресті в останній час.
І біля мене хай спасуться люди.
Донькою Сонця хай свята свіча...
З′являється ЧОРТЕНЯ.
ЧОРТЕНЯ
Ще не кінець.
Це навіть цікавіше.
Що ж, АНГЕЛЯ,
Програв цю душу я.
Але тепер
Хитрішим буду, злішим.
Програв лиш бій,
Війна ще –
Ні-чи-я!..
Входить ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА, переодягається християнським ЄПИСКОПОМ ПАВЛОМ, хрестить водою ВОЛОДИМИРА.
ЄПИСКОП ПАВЛО
Хрещу тебе, як Іоанн – водою.
ВОЛОДИМИР (стає на коліна, умивається свяченою водою, одягає довгу білу хрещальну сорочку, яку дає йому ЄПИСКОП ПАВЛО, радісно кричить)
О! Я вже бачу!
Бачу!
Бачу знов!
ЄПИСКОП ПАВЛО
Бо Дух Святий, Христос, Отець з Тобою!
І Анна йде – як до сльозини кров.
Сліпий фізично,
Ти прозрів духовно.
Тепер молитись, каятись твій час.
Бо майже всі святі
Були гріховними.
Христос прийшов спасати грішних нас.
То провидіння Боже –
Хрест твій, князю.
Христос приходить в тріщини сердець.
До мене він також прийшов відразу,
Як з болем я покаявся...
І йде
До всіх заблудлих –
Хто творіння Божі
Любив пекельно більше, ніж Творця...
АНГЕЛЯ (радісно)
І ангелів дає –
Немов сторожу
Душі людській!
ЄПИСКОП ПАВЛО
Хай буде воля ця...
(до ВОЛОДИМИРА)
Твоє ім′я в хресті Василій буде.
І ангел цей
(Показує на АНГЕЛЯ)
Він – охоронець твій.
Тепер ти з Богом.
Ну а люди...
Люди...
Хрести людей,
Любов′ю їх зігрій.
Будуй церкви –
Доми гостинні Божі.
Бери он Анну.
(Заходить принцеса АННА. ВАСИЛІЙ встає з колін, іде до АННИ, мовчки бере її за руки, дивиться в очі та на хрест на її грудях).
Повінчаю Вас.
(Одягає ВАСИЛІЮ ТА АННІ корони на голови)
Вінчається раб Божий Василій та раба Божа Анна...
Чи згодна ти, Анно, стати дружиною Василія?..
АННА (киває головою)
Так.
ЄПИСКОП ПАВЛО
Чи згоден ти, Василій, стати мужем Анні?
ВАСИЛІЙ
Так.
ЄПИСКОП ПАВЛО
Поміняйтесь перестенями.
АННА та ВАСИЛІЙ обмінюються обручками, тримають у руках запалені свічки.
Звучить музика.
Чути християнські молитви:
«В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. (3). За молитвами святих наших Отців, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.
Господня молитва (Отче наш...)
Отче наш, Ти, що є на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш щоденний дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь.
Молитва до Пречистої Діви Марії
Богородице Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з Тобою. Благословенна Ти між жінками і благословенний плід лона Твого, бо Ти породила Христа Спаса, визволителя душ наших.
Символ віри (Вірую в єдиного Бога....)
Вірую в єдиного Бога, Отця Вседержителя, Творця неба й землі, й усього видимого і невидимого. I в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородного, від Отця рожденого, перед усіма віками. Світло від Світла, Бога істинного, від Бога істинного, рожденого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося. Він задля нас людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком. I був розп’ятий за нас за Понтія Пилата і страждав і був похований. I воскрес у третій день, згідно з Писанням. I вознісся на небо, і сидить праворуч Отця. I вдруге прийде зі славою, судити живих і мертвих, а його царству не буде кінця. I в Духа Святого, Господа животворного, що від Отця і Сина ісходить. Що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків. В єдину, святу, соборну й апостольську Церкву. Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів. Очікую воскресення мертвих; і життя майбутнього віку. Амінь.
Мале Славослів’я
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
3 березня 2019 року
(C) Ігор Павлюк
Коментарі (1)
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
Executed in 0.3821 seconds