Величні брили у воді
біліють тихо і осяйно
наврядчи їм відомий біль
що нам дарує мить прощання

Повільний шепіт чорних хвиль
колиску крижану хитає
І мимовільно в самоті
Вони як діти засинають

Хай в снах вони побачать нас
У метушні сучасних буднів,
їм дуже важко зрозуміть
цей світ заплутаних ілюзій

Постійно боримось за щось
не знаємо в бажаннях міри
і бережем в душі своїй
життєві драми та надії

Ми рідко думаєм про світ
де легко стати божевільним
і є бажання лиш одне -
розтанути і стати вільним

У царстві криги і води
немає місця для вагання
А в айсбергів збулися всі
таємні мрії й сподівання.

Душа кортить спокою й забуття
сніги, що закували розум
тримають у полоні почуття,
придавлені в тисках морозів.

Кривавий сон в який поринув я
сховав мене від дійсності кривої.
Знання-це дурість, незнання-це спокій
заплутаний в тенетах пізнання.

Кільце вогню горить переді мною,
А схиблене життя шмагає батогом
І хоче, аби кинувся сторч головою
в його обійми пекла криголом

Та все дарма, бо я втечу із цирку долі.
Хай мені стане домом вигнання -
яка різниця, де тебе спіткає сором,
в падіння з неба, чи втопаючи в глибинах моря?

Мерзенний присмак правди на вустах
Обпалює, примушує згадати
про те, що світ мій виплетений з мрій
приречений із недосяжних скель
в болото страху впасти.

Я мріяв бути вільним над усе,
ширяючи у безмірах блакиті,
Ковтати роси з пелюсток троянд,
Купатися у місячному світлі…

Та срібний келих вічного життя
вщерть переповнений терпким вином печалі,
як жаль, що пізно зрозумів
ту істину, яку від нас ховають…

Хоча давно й для дурня не секрет,
що волю нам дарує тільки смерть…