(дай то Бог – щоб нісенітне)

“...тече довга – довга червона ріка.
Та...”* завжди робилося буденним
переступати мертвих і іти... та ні! ще
немає права на червоне інше -
по берегах тої ріки... ще рано
сіяти червоні буряки
на борщ... і хоч мені
несила - чи мовчати -
чи-то патякати без страху -
що хтось прийде - на все готовий -
та й налупить мою наглу морду
до крові... з розмаху -
чи-то по-ви-ца-ра-пувує
мої наглі очі – не всує -
а на повнім-повнім-повнім праві...

я був би того... гордий
бо – у всіх живих... таки-лукаві...
та наглі морди...
на берегах “червоної ріки”.

*Natalya Gaevskaya
14 год • фейсбук
На прохання друзів...
ЧЕРВОНА РІЧКА
22.02.2018 р.

... це я сказати мушу:
компютере - мені пробач!
що я подумав наче...
ти не маєш душу.

Паркінсона-гумор
(інструкція до таблетки)
... чи у зеркало... там
... глянте: голова осла...
не приросла?..
вам...
22.01.2018 р.

(меланхолійно... під гітару)

ля-рі ля-рі ля-рі
лялярі ля...
я плачу-плачу-плачу...
плачу я
хоч радісно ме-ні-і-і
даремно сльОзи трачу я -
сльозИ не жаль мені-і-і
не жаль жалю у-у у-у
надалі бУду я...
будУ...
лише сміятися -
як прийдуть дні сумні-і-і

лялярі ля рі лярі ля...
03.01.2017р.

за що... ану зажди... і дурень життя готовий віддавати?
- Аби могти... завжди... щодо фігури дійсність стосувати!
10. 06. 2016 р.
... про самотність кажу:
... що то стосунки... цицьки і ссавця... без цицьки... і котрому
цицька до лиця... самотність то коли усе... в лиці одному!
11.06.2016 р.
... про ідею каменю кажу:
і-де-а-лі-зоване реальне як мА-те-рі-а-лізм подали нам...
І здогадайся сам... що то – ідея... а не кАмінь!
12.06.2016 р.
... щодо ілюзії кажу:
окрім ілюзії реалій й ілюзії примар - немає більше дійсності...
хіба що відчуття реальності... ілюзій... зІйде з хмар.
14.06.2016 р.
...про вічність Кант каже:
“ ... wir eine Kette (ланцюг) von Wirkungen (дія) und Ursachen (причина)...”,
що я розумію так:
дією наслідку буде наслідок котрий матиме наслідок по причині...
дії причини котра була причиною котра мала причину в наслідок.
15.06.2016 р.
...про надії кажу:
все бУло-бУде однієї дії зведеться до причини -
а сподівання наслідку... в надії чинні.
17.06.2016 р.
... про логіку кажу:
безконечне і абсурдне – tête à tête... розум ж здатний їх подати -
як то воно логічно буде виглядати... і те і те...
24.06.2016 р.
... про логіку кажу:
розум спроможний подати логічно – не більше...
людина ж спроможна... на більше!
25.06.2016 р.
... про діалектику:
- якщо кажУ - про діалектику людина може і мовчати...
людина може більше без... але про це не будуть знати.
26.06.2016 р.
... мов ієрогліф:
... на бруківці... що бачу я згори... он:
мертве пташеня топтане... кон-тури.
1.07.2016 р.
... великій людині:
хоча єством усім ти все щодня в ударі користала... твоя душа...
що розпластАлась – лежить мов мертве пташеня... на тротуарі.
1.07.2016 р.

то є... ви-мо-ва. З між всіх вимов усіх умов... будь певна – знай... твоя – най-най-най... вимовна.
17. 05. 2016 р.

щоб з місця рушити... здається мало буде й року... та знаю – досить і одного кроку.
29.04.2016 р.

з’їв медицину... з таці - через годину готовий буду пускати слину... медитацій.

17.04.2016 р.

і засмакуй ту мить в житті амеби... де за життя тримаєшся не ти – життя тримається за тебе.

30.03 2016

...брУкові доріжки,
дерева –
уже некам’яні...

Усміхнулася вона,
уже квітнева,
що тішить, та – не мені-мені-мені...
“настановила” ріжки.

23.03.2016
покрай дороги дерева некам’яні всміхалася квітнево вона та немені що тішить виставила роги

24.03..2016

умом россію нє понять
аршіном общім нє ізмєріть…

і фєдор тютчєв понял… жопой
єйо особєнную стать -
і что россія - нє європа…

росссія жоппой - можєт вєріть!
04.03.2016

(непереклад з Within Temptation)

В унісон весні ясніють небеса,
в унісон мені вишіптує весна,
намистом сяє ранішня роса…
Я безтурботно вигляну з вікна,

а там: осінь, осінь, осінь, осінь, осінь, осінь, осінь…

Та – ні! Мені виспівує весна,
а хоч у сни, а хоч на небеса,
але не в осінь, осінь, осінь іде…
Хай у душі завжди весна буде.

26.11.2015
Худ. Я Саландяк – композиція: «Faster» (фотошоп).
Коментарі (6)

мос…
… ледь
не полеть
ів до примар
іще ногами
що калі
ки ледь
торкаюся землі
а вже губами
хмар
ще не зомлі
в… космос ледь не полЕтів… до примар. Іще ногами , що каліки,
ледь-ледь торкаюся землі, а, вже губами - хмар. Ще не зомлів…
06.11.2015

Чудо…
            …стається!
        “… Дозволь в собі бути Богу”.
            каже Тала Пруткова
        “Сірий будень -
    вершина чуда”…
            хтось-колись-десь неустанно твердить

То чудеса: червоно
на її губах помада,
та… в одному чуді,
як в талмуді:
понад стамільйонно
кольорових
одиниць монАда*:
фігур прямолінійних зорово-здорових
ілюзій в формі крапки
з кривого простору і часу взятих в лапки
і спЕреду і ззаду…
та з безконечності боків
дивитися на Бога:
бачити богів.

… уже казала Тала -
я ж розумів:
дивитись з Бога!
    23.10.2015
    *Монада: “(з грецького μονάς — «одиниця», μόνος — «один»), згідно тверджень піфагорійців, значила божество, або першосутність, одиницю чи єдине, як неділиме…” (інтернет). І виходячи з цього-такого тлумачення терміну монада, ця-така, зроблена Ігорем Шохою з власної ініціативи та на моє прохання інтерпретація “Чудо монада”, ось:

То чудеса: червоно-ру́ді!
То на губах її помада,
але… і у такому чуді,
як у жидівському талмуді –
не міріади
кольорових,
а лиш одна її мона́да
фігурою поміж здорових,
її ілюзії і крапки
кривого простору і часу
узятих знаками у лапки,
що візуально б’є на масу…
Та з нескінченності світів
люблю дивитися на Бога,
коли освітлена дорога,
аби не бачити богів.

… Про це уже казала Тала,
а я її не розумів,
що Бога у собі шукала... (І. Шоха)
    ... ця інтерпретація написана, на мою думку, майстерно і цілком варта самостійного буття, в поетичному просторі, як повноцінна одиниця (своєрідна монада)… Мене ж цей (Шохів) текст, котрий я спробую використати для правки “Чуда монада”, змушує, по-перше: зробити певні доповнення до тлумачення самого терміну “монада”: “пізніше - багатозначний термін в різних філософських системах Нового часу та сучасності…” (інтернет), де поняття одиниці (монада - жін. роду) можна трактувати уже дещо парадоксальніше, а саме: як першосутність “одиницю чи єдине, як неділиме…” (інтернет), але уже (першосутність) як ділиму, котра складається з багатьох одиниць, котрі складаються (в свою чергу) з багатьох одиниць, котрі, начебто (можливо), безкінечно діляться в людській свідомості далі… Мені здається що “монада” втратила ту “піфагорійську божественність” в спробах матеріалістів знайти якусь першооснову речовини котра наповнює простір, як уже далі неділимих складових часток, атомів, потім електронів… і про кожну окремо, одиницю-монаду, візьміть, наприклад, електрон - написано уже не один “талмуд” досліджень. Зрештою поняття "монада" перейшло (чи ще перейде) у якусь, складніше тлумачиму, ідеально-матеріальну субстанцію ідеї-матерії, бо зрештою, очевидною ж є божественно-матеріальна сутність простору… Наприклад І. Кант в "Критиці чистого розуму" вжив термін “монади” у множині: “Тому то Ляйбніц з усіх субстанцій – а він уявляв їх як ноумени (мислимі), - і навіть з складовими частками матерії, відібравши в них, подумки, все, що може означати зовнішні відносини, а отже, й усяку складність, - зробивши з них прості суб'єкти наділені спроможністю уявляти, одним слово – монади” (Про амфіболію…) .
    Мені здається що поняття “монада” набуло нового змісту, - уже як одиниці логічно (чи абсурдно) створеної, оскільки, можливо, природа не знає найменшої матеріальної частки (сучасна космологія перейшла (або перейде) на пошуки очевидних фантомів, в даний час так званої “темної матерії-енергії”) котра б пояснювала сутність простору, а така одиниця для свідомості життєво-необхідна… отже - в цьому, для моєї свідомості, і полягає сам ефект “чуда монада”: “дивитись з Бога” на світ, що й випливає, на мою думку, з “… Дозволь в собі бути Богу” (Тала Пруткова), бо якщо Бог в тобі, тоді ти..?
    По-друге: завжди був свідомий того протиріччя, котре виникає між формою та змістом у тексті і… коли пробуєш його пояснити додатковими словами, то протиріччя завжди наростає, виникає щось подібне до снігової лавини… і, читаючи текст Ігора Шохи, спробую спростити власний текст, щоб спробувати досягти відчуття отої “одиниці”:

Чудо…
            …стається!
        “… Дозволь в собі бути Богу”.
            каже Тала Пруткова
        “Сірий будень -
вершина чуда”…
            хтось-колись-десь неустанно твердить

Ці чудеса: червоно,
губи, помада…

В окремо взятім чуді,
немов в талмуді:
сто мільйонів
одиниць монАда:
нюансів розміру талмуда,
чи просторово-кольорових
здорових - нездорових, тих
ілюзій зоровИх
у формі лінії чи крапки
у викривленім просторі і часі
узятих (і не взятих) в лапки
спереду, ззаду у нескінченній масі
(у розумінні кількості) її боків...

Якщо дивитися на Бога:
бачити богів.

… уже казала Тала -
я ж розумів:
дивитись треба з Бога!

27.10.2015
Вдячний, Ігору Шоху за сприяння… і усім, хто матиме терпіння це читати!


худ. Я. Саландяк – композиція “Чудо монада”. (фотошоп)
Коментарі (4)

сповилО сутність голу
небо в сіреє суконце…
то не листя - то сонце
так спадає додолу

23.10.2015

(іронічно)

… ін мундо нон датур гіатус -
ну - поставили хату на хату,
унітаза над унітаз…
нон датур сальтус -
втолОчили асфальту, -
вода - електрика і газ…
нон датур касус -
ну! який ще казус
може помішати
штудернувати Канта
нон датур фатум -
і покладатися на фатум?
13. 09. 2015

З Боба Марлі* - Ні жінко…
(не переклад)

ні-і-і-і жінко не та-а-ак
ні-і жінко не та-а-ак
ні-і-і-і жінко не та-а-ак
бу-у... бу-ло усе-е-е

а змій - а змій
змій то умі-іє…
але ні - не спокушав
просто він в уяві тво-оїй
пружний і такий слизький
тебе лякав
ховаючись поміж листкі-ів і-і-й
і ніжних пелюсток квітучого саду
і як ти приміря-а-ла о-о-о
райські яблука собі на грудь
тої миті хтось торкнувся з заду
о твою плоть…

ні-і-і жінко - не мрій
ні - це був не змій
але це було-о рай…
08.07.2015
* Боб Ма́рлі (Bob Marley), справжнє ім'я Роберт Неста Марлі (Robert Nesta Marley; 6 лютого 1945, Сант-Енн, Ямайка — 11 травня 1981, Маямі, Флорида, США) — виконавець регі.

… а він тепЕр
як звикло
поміж голубами –
а гулі – гулі
з верхівки
заср...ного даху
багатоповерхівки
що під небесами
вчить кулі
літати в пекло
снАйпер…
...а хто помЕр
не вбити
між тих химер
блукатимуть бездомні кулі
від нічого робити
...Аху..!
там на дахУ
один ще не помер
хто вартий кулі
28.05.2015

(грам абсурду)
е-е-е шАбуда шабУда --- шАбуда-дАбуда е-е-е
…піщинкою у око і болить мене-е-е
і плачу – а щойно був я ка-а-аменем
а-а-а нЕмене немЕне нЕмене - менЕ а-а-а
15.05.2015

худ. Я. Саландяк – композиція “Шабуда” (фотошоп).
Коментарі (27)

Володя - знаєш…
… над нашим краєм
завжди і всюди
хай небо синє прозоре
високим буде
понад безкрає
пшениці жовте море…

Володя – знаєш…
…от добре
що маєш
сЕрденько хоробре
і що не залізний
хоч виглядаєш…
так грізно.

Володя - знаєш…
...от добре
що так буває
і росіяни нині
із москалем нарізно
і випасає ревно свої свині
путін облізлий…
14.04.2015
худ. Я. Саландяк – композиція “путін пасе свині...”. (фотошоп)
Коментарі (4)

… О-о-о!
Не в гості та персона…
і не їсти вітаміна,
а грати хованки… Тако:
у панночки Навії…
злягти у трави дофаміна
і дивити ся
як вся-
дають ся
метелики на вії.
04.04.2015

Коли…
темніше-чорна нічка є -
тоді … світліше-сірий ранок
поміж фіранок…
за вікном… стає.

Вже… звЕршивши свої химерні лови
по-хо-ва-лись сірі сови
дрімати…
у кубло своє.

А на гілці коло хати…
це - горобчиком чубатим
не впіймана душа моя – цвірінь-ах-ах!
Я мишкою була у кольорових снах.
07. 02. 2015

худ. Я. Саландяк – композиція “Коли...”. (фотошоп)
Коментарі (8)

Він забере усе… що дав –
почне з бажань, хотінь
і мрії – дійде до непорушно-кам’яного,
ти думав твого?..
дому.
Відвіявши полову
тобі залишить лише тінь…
від слова,
що ти надбав
собі самому –
бо ж… і на початку було – Слово.

Коли почуєш одинокі – дінь!..
27. 01.2015

        “На Риволи и площади де Голля!”
                Татьяна Малахова

не там… кується наша воля… і… не на червоній площі… хай там… у мавзолеї – путі
нові мощі догнивають…

і… хай уваги не звертають… навіть небеса на наші «воплі»… але хай знають – мають знати
й великі біси і малі - підтягуємо соплі…

не олівцями будем воювати – не як Шарлі!
19. 01. 2015

… промінчик сонця скоса
на долівці…
та й на столі
маліє
потрошки
тане-тане…

німа спокуса -
листок багряний
на тарілці -
бУла…
і срібні ложки
та… золота монета…
і на вечерю пані Осінь
уже прибула
боса…
та вже не та
що колись бУла
і не у гості -
вже непоступлива та вперта -
лягла на стіл оферта…

холоднО-сіра просинь
майнула
тривожним тремом…
наповнивши кімнату
млосним щемом…
а тьмяним світлом
марева-софіти
сяйнули…
а примари ночі
бабиного літа
басом гукнули:
що - нудиш світом…
у сяйві сцени?
і вдавши усміх чемно
мов би судді
вже лагідно... сказали:
годі лякатися
та ховатися
в нюансах словоблуддя!
28. 09.2014

Ну що? Гравець! Піде на дно Титанік?

    Ну, что, игрок, прошел урок…
        Тетяна Мілєвська

Ну, що, гравець, - все нанівець?
Минув урок - ціна печалі
байдуже… Досвід каже далі:
та не мели таких дурниць!

Лице пооране… питання “апріорі”
(ти ще й не був) уже неміряно стояло…
але… щоб ти не був – коли таке тобі бувало?
Говорить досвід: та ж в абсурднім морі,
і не малі
пливуть та йдуть на дно реальні кораблі!
13.09.2014 18/55
Тетяна Мілєвська

Ну, что, игрок

Ну, что, игрок, прошел урок -
Цена назначена печали
Тебе не впрок. Но твой порок:
Теперь уже не до деталей!

Морщинный тик. Когда-то крик
Ты не услышал и едва ли
На твой порог вираж дорог
В сочувствие тебе послали.
30/01/2014 17/41

ты поднял руку? брат…
на брата
будь проклят...
ты и твоя дура мать…
чтоб ути-пути напевая
из града стрелять
мой рушить дом
еще вчера мы подливая…
по сто грам…
а уж сегодня ты напал
какой храбрец
немножко ути-пути -
и ты в штаны насрал
и в услуженье кату
готовый - ну капец!
зарезать брата
и ути-пути…

(щось, наче ремейк)

Ой сумно, Боженьку, сумно.

Сумно-о-о
нині
в Україні
є…

Вражий москаль
знову-знову-у-у
крівцю п’є-є-є.
Бога не боїться,
і ніко-о-ого…
Коли ж той путін
вже наїситься…
м’яса людсько-о-ого.

Ой не вситИться
він ніко-о-оли…
Вже аж чорної нап’ється
у пеклі смО-о-оли.

О-о-о- є!
Мати їхала в авто
і діток дво-о-оє
тікали з АТО,
порятував-а-атись…
Вже була би й ра-а-да,
але тут москаль – а хто?
Ох, пальнув із гра-а-ада.

Ой,все загорілося!
Куди ж діва-а-атись,
а так не хотілося
помера-а-ати.

Плакала дити-и-ина -
а де тато?
Притулитись хо-о-очу
і обня-а-ати…
Та знайшлась причина
і на те:
ой моя дитино
батенько тай на АТО.

Щось неве-е-есело стало…
Щоби москалева сім’я
тай не діжда-а-ала
завтрашнього дня.

Ой сумно-сумно,
сумно-о-о… та не знати…
Ще заплаче
й москальськая мати
та її московська дочка
ой тай гіркими сльоза-а-ами
за синочком
й за коха-а-аним…

Ой, сумно-сумно в Україні,
москаль пекельний казИтся,
та йому, ох, так не минеться!
Сумно буде й в МосковщИні!

25.08.2014

І от

вже знаю все, що маю знати,
у вухах маю повно вати…
Закінчивши інтригу плести,
стаю перед порогом,
щоб порахунки звести
з Богом.

Хоча

… у вухах моїх повно вати,
й за щастя, знаю… промовчати
і, краще, позіхнути всує,
щоби забути, згодом,
хто я тут є і звідки родом…
Марудність ця того вартує.

То ж

за щастя буде замовчати
минулі перемоги й втрати
ранкової дороги…
Холодний місяць угорі
о тій нічній порі
уже мені наставив роги.

А

минулі усмішки й тривоги…
хай би собі за тим порогом
зійшли на дим…
І вітами тріпоче метафізична пальма,
перед тим
повідпускавши матеріальні гальма.

        1

І от

воно так легко… з Богом бути,
молитву змовити й забути…
лиш дух і тло… в одному полі
скінчивши, розпочати
там, де зело і граються на волі
веселі сонячні зайчата.

Хоча

Забути - значить бути,
не: пам’ятати і боятися заснути,
а знати: так вітер несе,
коли ти знаєш:
якщо не маєш -
то маєш усе.

Тож

ані боятися заснути,
ані хотіти повернутись…
волосся хвилювати вічно будеш
тепленько-вільним вітру дмухом
й легким пташиним пухом
лягати на жіночі груди.

А

хотіти повернутись? - іншим боком.
На світ дивитися? - не оком,
як куля прошиває порожнечу –
летить в нікуди, не завдавши ран…
її знайдуть, забувши ворожнечу,
просвердлять дірку – зроблять талісман.


        2


І от

вже бачиться не оком,
не вухом чути – ненароком,
одної миті – миті всі нараз,
мов крона вишептала листям
всі нещасливі хвильки щастя
у гаразд.

Хоча,

хоча… Усе нароком!..
Колись твердим-важким був кроком
той лет легкий,
а порухи – повільний та швидкий,
смішний, спогордий…
тепер усе в єдиній торбі.

Тож

таки нароком торбу повню -
летку, діряву… вітра повну, -
лиш тремом тіней – звуків - кольорів,
аби світив мінився та бринів
той схоластичний вічний простір,
мов легким сміхом милих гостей.

А-а-а!

Зробились вітром мої руки,
Усі слова зійшли на звуки,
а мокрі камінці
на сяйні промінці
услід ранковому туману…
О! Бачу Божу манну!

12.07.2014 р.

        3

чао вітя-тя-тя-тя…
і хоч ти втік туди,
де лиш ведмеді бурі…
і думаєш, що там життя
без біди…

та ми дістанемось, зажди,
і до твоєї шкури…

12.06.2014 р.

Худ. Я Саландяк – композиція «Чао Вітя!» (фотошоп).
Коментарі (6)

Женя Бурштинова

***
Час розповитий.
Зріють сліди.
Зернятко з колоса
Рветься увись
До мети.
***
Стигла самотність.
Короткі гудки.
Берегом дотику
Шепчуть вуста:
"Полюби".
***
Світ збожеволів.
Споловіли роки.
Зболені руки

Вимолюють краплю
Води.
20.09.2011

худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп)

А узяти збороти, здолати…
(особистісне)

…хоч намарне то є
крокування твоє
крізь чорнії діри
до чорної віри…
Бо твоє навпростець
враз зійде нанівець
на сіре
тло.
І думаєш, апріорі:
мандрівець білий,
немов е-не-ло,
що несе манірно
на чорнеє поле
білосніжне зело?!.

Ти ішов би ще й досі,
та понурий зануда філософ
поміж власну нудьгу та дрімоту
для усіх розтлумачив байдужо,
мовляв чорне – то сіре достоту,
але дуже і дуже, і дуже…
І найбільше, що зможеш, -
обмінятись у фейспантеоні
навзаєм кольоровими фото,
де ти білий на сірому фоні
чорного квадрата.

05. 04. 2014 р.
Худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп).
Прокоментувати

Аби вона пішла,
потрібно, щоб прийшла,
а не стояла вічно…
на порозі.
Щоб - хоч – не хоч -
ти глянув їй ув очі
і не обтічно
натякнув “небозі”,
що вам не по дорозі,
що прийде час, авжеж,
ти сам прийдеш…
в її чертоги вічні.

Але… ж,
якби вона прийшла,
ну, ненароком,
ніби то у гості, на вихідні, -
тож… ти б їй говорив: що любиш і…
але… Насправді ж – ні!
… бо в тебе справи… дужим кроком,
нагально… на наступні дні…
і як упораєш, - то зразу ж!..

Але ж вона, зараза,
не дурна баба
і добре знає, що їй треба…

Та хай… маячить на порозі.
10. 03. 2014 р.

біла муза мовчала…
й скрипіла зубами
чорна - метала
блискавиці
біла нараз заридала -
далі – плакала безупинно
друга муза сказала:
не плач сестрице -
є рада і на зло
і махнула чорним крилом…
над Україну
лютий 2014

(пародія)
я вже великий… і маленький…
        Ярослав Анонім “Знаходжу…”

- Про що історія ця мила?
- Про те, що вишня вже цвіла…
а я, і “мій маленький хлопчик”
в садок на здибанку ходили…

І от буяє скрізь весна -
співа закоханий горобчик…
Прийшли під вишеньку - вона
самою скромністю була,
а з нею - “дівчинка її… мала”…
І поки ми , маєте знати,
поважно й чемно говорили,
маленькі наші поторочі
таке творили…Так заповзято,
що ми, цнотливі, аж закрили очі -
ну, звісно, діти, - що з них взяти…

Історія про те, як ми поволі…
опам’яталися, пом’яті й голі,
але пристойні, коли все сталося.
- Хіба ж я винувата? -
то моя дівчинка така удалася...
немов пампушка.
- Хіба ж я винуватий? -
то хлопчик мій тулився… трошки.

Історія про те, як навіть голою
вона вела чемненько мову:
дивись, мій хлопчику маленький,
як я вагітна буду!.. Й нахмурила чоло -
відкручу дурнувату твою голову!

17.01.2014 р. Ярослав Саландяк

Мов схлип

Все ста-
лося.
Уже…

В ніжно-роже-
вому тумані,
високо,
прогляда-
лися
напівпрозорі крила
золоті,
що наближа-
лися
і всевидЮще око…

… а на майдані
трава покрила
пил гранітний…
і наче квіти розкрива-
лися…
чи то метелики тендітні
так трепета-
ли?..

Як чарівна мелодія

Все сталося…

Легка замрія
та тихенький спів,
і ніжно хвилі набігали
на береги надії,
немов на спраглу сушу,
знімаючи тілесну дрож…
І хтось молитву шепотів:

пригорни-зігрій -
зворуш,
Ангеле Божий,
цю змучену душу!..
22 грудня … важкого року.
Худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп).
Коментарі (14)

(саркастично)

Ми, олігархи, - дружная когорта,
кругом усім давали дулі…
Зібрали гроші проти Юлі
і прикупили… собі… чорта.
Ми не якісь там голожопі –
всі наші гроші у Європі,
а чорт із регіонів…
всіх бачив на московській зоні…

Вже раді би комусь продати
ту чортову руїну,
та на додачу треба дати,
тепер… пів-України…
26.12.2013.

(переспів)
Душу візьме хтось…
Василь Пазинич

кому-що б
не здалось
кому-що б
не хотілось
відцінувалось
тіло
і сльоза
а чи хто проти чи хто за
а чи кому-яке є діло
чи ха-ха-хі
чи хі-хі-ха
о да-ле-бі
і на тобі
і ось:
вода і сіль
і сни
а що-кому хо-
тілось?
все облетіло
і листя і волосся
і миті стиду і ганьби
і що було і що здалося…

тут на-
годилися гриби
і цвіль і сатана
прийшов з самого дна
на
сушу
по твою душу
поки вона
не по-ле-
тіла
а ще тріпоче
й горнеться
до теплого ще
тіла
єдино прагнучи
легких
солодких
сно-ви-дінь
на білих крилах…

але поки-що:
дінь-дінь-дінь
і штучні квіти на могилу
2007
Худ. Я Саландяк 2009 р. туш – перо…
Коментарі (2)

(актуальна байка)
1
Якщо ти сіра мишка,
гадаєш, що тобі вже “кришка”,
бо ти злякалась свого реву…
В люстерко глянь – може ти лев?
2
Якщо ти жирний кіт єси
й кільце добряче ковбаси
в зубах хочеш тримати…
Знай: за-бе-руть,
ще й можуть покусати…
Коли довкола одні пси
живуть!
3
Якщо вже так,
і ти московська зла собака…
ідеш між люди…
То марш до буди!
09.12.2013

що дух?
він м’якне - мліє
й витає в небесах…
а що надія -
красива ніжна жінка – ах

в її обіймах дух твердіє!

що - 2

що страх?
здається
на його боці сатана ха
сміється…
та твердо треба знати

що сатана над ним буде сміятись!

що - 3

що є то є
а страху вже нема з тобою
звертаєшся до Бога по своє
з високо піднятою головою!
він як жебрак в пустині…

благатиме у Бога милостині


що - 4

що віра?
нехай залишиться вона
небога
одна
І ти уже – ура!

За пазухою в Бога

що - 5

що віра?
мов вуглинка
що жевріла…
прийшла пора
“поставити ялинку”…

і запалила гриву звіра

як не мільйон
то хоч би сто
я думав собі он
нарешті таланить
і буде буде бу-у-уде
ось…
Худ. Я Саландяк 2009 р. туш – перо…
Коментарі (8)

Ти
Господи
на небесі
всі
мої справи
знаєш добре
що я непрАвий
і не хоробрий…
та сам на сам
в стосунках
із Тобою
все ж
не бути нам
без бою
і я? авжеж!
спішу накласти
головою…

хоч в порахунках
наших Ти
ра-ху-ва-ти-меш
і не на користь мою
а у стосунках
поміж нами
лиш я махаю
кулаками…
і таке треба!?
завжди влучаю…
в себе

Худ. Я Саландяк 2009 р. туш – перо…
Коментарі (7)

я хочу трошки трошки трошки
філіжанку кави і шоколаду два горошки
і ледь ледь пригубити вина
і нелукаво щоб вона…

Худ. Я Саландяк 2009 р. туш – перо…
Коментарі (10)

(місцевою говіркою)

- Що будеш робити?
- Та ж четвер – свято!
- Яке?
- Базар!
Так казали в Підгайцях ще й в 2013 році.

Хоть зимно, та й хмари,
та нинькай…
на ба-за-а-а-рі!..

І змовк.

Гуманіта-а-арка!
Штанів – курток…
А та жи продавала,
ото “тримала марку”,..
хоть ростом і мала,
але… задницю ма-а-ала!!!
В таких жинсАх,
жи квіточка булА
на тому місци… Ах!

І… аж забило дух.

Там… подушкИ мн’єкі,
а ту - вже ліфчики до моди
й труси… тонесенькі такі…
і на шнур-ках… ах!

Йому перехопило подих!

А ме-е-ду! Бочівочки повні…
Помагає тим, хто сексу ласий…
А та, жи мала кобаси…
а ва-а-а-рґи*?.. ну черво-оні!..
А як би палицю купив харошу,
то би й поцілювала
і в кущики пішла, і… Але…
коби ж то мати гроші!..

І дід помовчав трішки -
та видихнув із жАлем:

а тої ри-и-иби!..

А рибка, мов трава, -
холодна, хоч жива.

*Варґи – губи.
2013
Худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп).
Коментарі (12)

там за кам’яною…

…стіною
не в еротичних снах
в тепленьких перинах
я бавився тобою….

Худ. Я Саландяк 2009 р. туш – перо…
Коментарі (14)

…ось щойно - щойно
ніжно-сірий ранок
відкрив осінній краєвид…
…іще ворОн хистких візит
в легко-леткім тумані
кружля на “чорних” крилах
ще сонну душу ночі,
що очі ледь відкрила…
… іще нічні на місці “атрибути”,
а в дами губи не червоні;
іще пристойно голим бути
й ворОни чорні ще не чорні…

…аж чорна кава, що не чорна,
яка мололась не на жорнах..,
на своє місце все поставить…

…тай годі витріщатися на ґави!
2013
Худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп).
Коментарі (15)

Тих осеней… булО, булО –
курчат рахую вперше…
Ті осені, що були перше,
на конях… мить одну несло.

Тих осеней… не виділяв із ряду –
зиму, весну і літо…
А! .. Що було хотіти?
Ще на листочки червону помаду?!!

Тих осеней… небес холодна просинь? -
Ні! Помаранч та фіолет -
суцільно-трепетний момент…
і аж…
      прИ-шелепотілася та осінь -
осеней осінь…
2013 р.

*Олександр Олехо

Снова, дружище, осень

Снова, дружище, осень.
Падает мертвый лист.
Спесью зеленых сосен
воздух лесной душист.

Снова уныло небо
стелется желтым сном.
Мокрым рисует мелом
осень холодный дом.

Снова виток спирали
в жизни земных дорог.
Серые дни и дали –
вехи людских тревог.

Снова в душе поэта
легких печалей груз.
Где вы, весна и лето,
время высоких муз?

Снова, дружище, осень.
Знаешь, я даже рад.
Листья за ветром носит.
Время считать цыплят.

Олександр Олехо

Знову, друзяко, осінь
(переклад Я Анонім)
Знову, друзяко, осінь.
Падає мертвий лист.
Чванством зелених сосен
пахне духмяно ліс.

Знову тужливо небо
стелеться в жовтім сні.
Мокрим крейдує штибом
осінь холодний дім.

Знову виток спіралі
в бутність земних доріг.
Сірії дні і далі –
віхи тривог людських.

Знову в душі поета
легких зажур вантаж.
Де ви, весна і літо,
музи крутий віраж?

Знову, друзяко, осінь.
Знаєш, я навіть рад.
Листя за вітром носить.
Час рахувать курчат.

Знову, приятелю, осінь
(технічний переклад)

Знов, друзяко (приятелю), осінь.
Падає мертвий лист.
Пихою (чванством) зелених сосен
повітря лісове запашне (духмяне)

Знов сумно (тужливо,сумовито) небо
стелеться (слатися) жовтим сном.
Мокрою малює крейдою (крейдує)
осінь холодний дім (хату, оселю, будинок, домівку).

Знов виток (кручений) спіралі
у житті земних доріг.
Сірі дні (днина) і далі (далечінь) -
віхи (тички) людських тривог (збентежень).

Знов в душі поета
Легкого суму (жури, туги) тягар (вантаж).
Де ви, весна і літо,
часе (пора, година) високих муз?

Знов, друзяко, осінь.
Знаєш, я навіть радий (втішений).
Листя за вітром носить.
Час рахувати курчат.

Худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп).
Коментарі (3)

…мені від жінки:
її нічна сорочка на стільці,
порожнє ліжко – повна морозилка
та кусень вишиванки-торта на столі,
і недопита пляшечка вина…
Сліди від стріл Амура – по усьому тілу
й ледь уловимий трепет кайфу,
немов гудуть десь медоносні бджілки…


І кожного ранку…
вона…
по скайпу…
Зализує кожну мою ранку.
Вересень уже не 2012 р.

худ. Я Саландяк - композиція на тему...(фотошоп)

…і миска полуниці… на горизонті…
Намалювалася… в ошуці, що:
безконечно в пошуканні сенсу…
сенсу ошуки, ачи обману…

А, думаю: небесну манну
вже маю - пси не їдять…
якби не оси,
що пси, – і обитають
не на не-бе-си… хоча літають,
але кусають…

In sensu strictiore hos pro reo (коротко кажучи) -
на горизонті останню миску полуниці маю…
2013 р.


худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп).

(саркастично)
“… Я інколи шукаю самоти “ – каже Світлана Костюк до Володимрира Сірого.*
І горнеться до мене саме та... – каже невпопад Ярослав Анонім, ведучи мову про своє:
… ота!
Єдина…
в цілім світі…
Cтоїть собі у сірому просвіті
вікна нічного –
УСЕ-УСЕ-УСЕ! - й нічого…

Ще мить, минулу, її тіло
невідпускало мої руки
солодку зазнававши муку, -
а вже… кривлятися злетіло:
“пімру з тобов таким зо скуки!” -
підскакуюючи творить па…
і реверанс:
Хі-хі! Па-па!
Ха-ха! Бай-бай!
Собі перебувай
в передчуттях маразму -
пеньок старий - прогавив шанс
померти в мить оргазму!

Тепер тобі, у цьому світі,
натомість буде та: ха-ха,
що у віконному просвіті.
2013 р.

* А ось решта “причинно-наслідкового” ряду:
Володимир Сірий (1964)
Самота

У маєстаті власного кута
Глузує над братерством самота, -
Вона ж не зраджує ніколи,
І ні про що нікого не пита...
18.05.13
Світлана Костюк (Л.П./М.К.) [ 2013-05-18 15:41:14 ]

Пізнавально було прочитати І Вас, Володю, і коментар Лесі( слова Низового). Я інколи шукаю самоти.
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-18 18:56:10 ]

"Я інколи шукаю самоти" - і горнеться до мене саме та...



худ. Я Саландяк .

Крізь вікно дивлюся - ще зима…
Біле котеня поміж не білого вже снігу…
Як підбіжить, підстрибне і завмре -
на нього чорний псюра пре…
Таке сміливе! Не тікає… Дивно!
Собака…
пробігає…
мимо.
Не надивуюсь ! Бачу ще й собачу зграю…
Що за оказія така?!
Придивляюсь –
поліетиленовий пакет із смітника…
*
Ворону забавляє білий сніг…
і не лякає холод… босих ніг -
ади, як дзьобом горне…
Вдоволена, що сонце любить…
її пір’я чорне,
розкатала губу - отако!
Мов королева, походжає смітником.
*
Було: холоду-снігу, і миті блаженні…
але закінчиться театр зимового життя…
прибиранням сміття… на сцені.
уже не 2012р.

з дати народження кру го верть
і датою не крапку
ста вить смерть
і не три крапки
закриває дужки
або ставить лапки
не у некролозі
співчутливу цитату
світлий порив
не на папері
у небо
бо
люблю тебе тату

відкрив
Бог був двері…
й закрив

худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп)2013р.

дерла, перла - на дерть** стерла,
пухкими перинами дооколо стеле…
*
Покинув, мов порожний келих,
в розкішнім ложі невеселу…
білу стелю розглядати…
*
ти думаєш: уже не вибирати -
все станеться само, не вийти з кола,
кабанчики порохкують довкола…
і… знаєш все, що маєш знати.
*
ілюзії – реальність, життя і смерть
в її житті змололися на дерть…
лишилася… віч-на-віч там, де пусто,
а гола правда доторкнула голих пліч…
і Фіолетта, не молившись наніч…
               пішла у дім розпусти.

худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп)
            Концепція Фіолетти

    Розглядаючи варіанти, зупинився на «змололося на дерть – борошно грубого млива для годівлі тварин». Це є проза.

            Спрощена кольорова схема

    Коли відтінок наповнив простір, то основні (червоний-синій) стали відтінками? Так, в межах квадрата, форму якого набирає тієї ж миті цей простір, очевидно, відтінками відтінку…Ситуація ускладнюється до стану абсурду (реальності). Фіолетовий фрагмент, той, що червоніший, стає червоним (основним), а той, в якому більше синього – синім… В ситуації, коли «новий синій» опиняється у фіолетовому, ще синішому, фрагмент(«новий синій» ) робиться червоним…
    Але, зрештою, якщо цьому простору хоч на мить задати форму прямокутника (глянути вліво, право, вверх, вниз кольорового спектру) - однак сірим!
не 2012

і гарні, й погані у сірім тумані -
затьмарена свідомість позіхає сито…
*
а чорне жорно золоте живе зерно
все меле, меле на білу мукУ,
і крізь дрібненьке сито…
*
усі-усі, великі і малі,
відбувши мУку покори-злості,
у чорну землю свої білі кості…
насправді – сірі у сирій землі.
*
…так грубо тре – змеле на дерть*,
нюансами наповнить дооколо вщерть –
любов червона топиться у морі фіолету,
що аж ховається Джульєтта
за чорно-білу смерть.

* Дерть – борошно грубого млива для годівлі тварин.

худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп)
        Концепція Джульєтти

    Цей антураж так грубо дре, що аж все змелеться на дерть, нюансами наповнить дооколо вщерть – любов червона топиться у морі фіолету, що аж…ховається Джульєтта за чорно-білу смерть.

       Спрощена кольорова схема…

    … передбачає червоний (любов), синій (ненависть) та жовтий (золото), а в ахроматичній схемі чорний (зло) і білий (добро). Відтінки ускладнюють (урізноманітнюють) композицію (логіку), коли компонуються з трьома основними…
    Коли окремий відтінок намагається наповнити собою простір, це рівнозначно нівелюванню змісту у невизначенність – вже не червоний, але ще не синій, що рівнозначно поняттю сірий… Так і в поезії без основоположних любові й ненависті…
    Зрештою, хтось скаже, що море могло би бути синім…Очевидно, так воно й було, на початку, але синій і червоний при змішуванні завжди дають фіолетовий…

(розмови з О.М.)

А жорна літні...
й жнива амбітні,
та на душі сльота
і небо лиє воду,
і янгол не літа-є
в таку погоду.

Досягнута мета,
і сталось, що хотів.
Посеред літа
у вирій янгол відлетів.
І самота…

Десь тут чи там
лишився сам на сам
з ш-м-а-тком свойого тіла,
і поміж інших тіл,
і поміж різних діл
поміж буттям і грою...
тепер вже знаю,
що янголи не повертаю-ться
зимою.

2007-січень не 2012р.

худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп)

        Кажуть: не буває правди без брехні,
        кажуть: заримоване слово - найщиріше…
        Кажуть, ще кажуть і ще кажуть…
        Знаю: десь там, в душі, є така межа,
        за якою уже не збрешеш!
                Кажуть - знаю…

Серед матерії єси -
поміж машин, будинків, ковбаси…
А моє слово – об стіну горох
(не було напочатку і не було - Бог),
лиш звук – і-ієрогліф начерканний…
І хоч я радий несказанно,
здається… вдало так його заримував! -
чи ж не збрехав?

О так! Я не брехав останній раз,
коли ще був в утробі мами…
Мій перший крик, мій перший глас,
хоч не були словами,
були брехнею, бо ж не знати,
чи то я мав причину
так голосно кричати…
верещати безупину?

А далі підсумую, брешучи,
мовляв, життя - театр шикарний,
і то такий сценарій…гарний…
а чи наївненько лепечучи,
що світ- поезія незрима
і такі рими,
або ще тисяча причин і оправдань..

О ясноликий! На місце моє стань
і не гнівися,
коли я щось кажУ –
то щирий… Так мені здається…

О, як же щиро я брешУ!
2007 - 2012

Зима звелась на крила
і снігом, що мука,
та білістю, що біль,
накрила
той біль, що мука.
2012

худ. Саландяк – композиція на тему… (фотошоп)

Є зима…
...та сама, та сама, та сама…
А немає як літо!.. І нема, і нема…
грудень 2012 р.

худ. Я Саландяк - композиція на тему... (фотошоп)

худ Я Саландяк - композиція на тему... (фотошоп)

З ТАМАРИ ГАНЕНКО - ВИШНЯ
(переспів з російської мови)

Вишня в снігу - квіткою білою…
Тішусь тобою єдиною-милою,
топлюся-тону в очей глибині,
руку торкаю, але… мов у сні.

Хвилини минають і дні,
і над нами не владні – о ні!
А мій усміх назустріч рокам:
-Не від-дам!
2012


Тамара Ганенко

**Вишня расцвела между нами в снегах.
Должны ли мы обламывать ей ветки.
Сердце щемит от морозного свиста времени**

Вишня светится в белом снегу...
Надышаться тобой не могу
И наплаваться в глаз глубине, -
Наяву, а не только во сне.

Проплывают минуты и дни,
И не властны над нами они.
Улыбаюсь навстречу годам:
- Не отдам!..

Спочатку він повикидав
всі чорні букви,бо чорні…
А як прийшла зима, повитирав
всі сині, бо холодні.
А як зробилося нестерпно тепло, -
всі жовті і червоні.
Лишилися лише зелені й тло…
Хіба то я трава!?
І зостались непорушними права
лиш білої суті аркуша паперу,
що без звуку
волала: БУКВУ!

***
Тонкий-рожевий профіль панував
на синім тлі холодного квадрата,
а скромний усміх винувато:
а я красива!.. вав.

***
Текст чорний чорною рукою
написав.
Ніяк не налюбується «святою» чорнотою,
лиш білий проміжок між букви
дратував…
Так бракувало повноти для чорних відчутів -
перелетів на чорне тло, мов крук…
О!...
і пропав…
2012

худ. Ярослав Саландяк - Перепетії "чорного" квадрата 2.

РЕПЛІКА АНОНІМА НА:
ДА ОГРАДИТЕ ЖЕ ВЫ! хотя бы Пушкина!
бог вам судья!....
Марта Январская


САМЕ РЕПЛІКА ТАКА:

І що то за шавка,
що на Пушкіна гавка?
Аж зло бере -
і вже… ногу дере,
аби дзюрити на постамент…
А голуби!? – Підловили момент:
всівшись дзьоб до дзьоба,
обгадили його мідного лоба…

… І МОРАЛЬ МОМЕНТУ:

Перед тим, як носа задирати
і дертися на постамента,
треба знати -
перша поправка:
завжди залає дзвінкоголоса шавка,
що голуби уміють …ати, а не тільки воркотати…
І друга: якщо сам не дійшов до того -
немає бога, крім самого Бога!
4 10 2012

     (переспів)

Поблискує ніч. Намітилась ріка…
А чудеса твої всі вищі мене ростом.
Печаль немов печать в русалчиних вінках
ловитимуть в води кругах - небесні гості.

ВідьмАм багряним до лиця багрянець наших днів,
кожносекундно босі ноги біжать по вертикалі…
Смієшся, аж дзвенить – але душа? – На дні!
Доокола люду – тьма… Хай би твою печаль забрали!
2012

*ДОДАТКИ

Марта Январская (1972) / Вірші / переклади

Богдан Манюк. Современное купальское

Поблёскивает ночь. Намечена река.
Все чудеса твои меня повыше ростом.
Русалочью печаль печатью на венках
вылавливают те, кто в меру небогости.
Багряным колдунам багрянцы наших дней,
ежесекундно ног босые вертикали.
Смеешься, будто звон. Душа твоя на дне:
вокруг народу тьма – наверное, украли б.
2012

Богдан Манюк (1965) / Вірші

СУЧАСНЕ КУПАЛЬСЬКЕ
Висвічується ніч. Засвідчено ріку.
Усі твої дива від мене вищі ростом.
Русалчина печаль на кожному вінку,
що упіймають ті, хто в міру небогості.
Багряним чаклунам багрянці наших діб
і ніг прудких щомить летючі вертикалі.
Смієшся, наче дзвін. Ховаєш серце й німб:
така довкруг юрба – без сумніву, украли б.

---

худ. Я Саландяк


Пухнасті хмарки паперові
і просині небесної шовковість...
І там...не джміль,
і не оса -
ах! - з деревини
карагани
АНГЕЛОМОБІЛЬ –
така краса!
Він возить дерев’яні діаманти...на небеса.
2012

Не ложку цукру до води
і навіть не нектару до роси...
І не солодких слів...
І навіть не тобі –
і не проси!
Собі
хотів ...

Ой! Знаю, знаю!..
Хоч власну маю
солодку капельку вина
— підсолоди мені,
Тетяно, й собі
підсолоди сама,
і, мов у сутінках сова,
піймай... піймай...чого нема!
Якою би гіркою не була та суть –
солодкою буде та мить.
О-о-о! І заодно мені підсолодить...
2011

Колись давно, коли розходилось панам*
про велич польської держави,
рівнялися Підгайці до Варшави,**
і граф Потоцький там
себе похоронити,
наказав в костелі...

Та мури цегляні - не скелі
і розсипаються й камінні плити,
як тільки гонор польський вивезли... з панами,***
упали стелі...

Мій дід-прадід... у тім костелі
до Неба говорили з сумраку святого...
Тепер веселі
берізки й небо
зазирають в нього.

*Місцевою говіркою у значенні: зачіпало інтереси поляків.
**У жовтні 1667 року поблизу Підгайців відбулася битва між польським військом польного коронного гетьмана Яна Собеського і козацького гетьмана Петра Дорошенка, що закінчилася поразкою українців і укладенням договору, відомого в історії як Підгаєцька угода (Підгаєцькі статті).
***Акція «Вісла» тривала з 28 квітня до 12 серпня 1947 року.
2012

Без абсурду не було б суду, а без логіки нема абсурду.
=
І так зАвжди – логіка брехні логічніша за логіку правди.
=
І сто логічних причин, авжеж, завжди знайдеш…
=
А що б такого зробити, щоб нічого не робити?
=
І скільки довелось йому зробити, щоб нічого не робити!
=
Та розум не підняв би нас із дна... якби не ситуація дурна.
=
Аж ось: щоб щось робити – треба робити щось!
=
Насправді надихатиме поета, що тут даремно вся його робота!
=
Але... У просторах намарних живуть поети позахмарні.
=
Полумяно-червоний і синьо-лазурний – фіолетово-абсурдний.
=
То не станси: контраст - лиш два, а решта - то нюанси.
=
Не кожне чотири має шанси перетворитися на станси.
=
Щоб збагнути до ладу, не обійтись без абсурдоперекладу.
=
Так було мені: скакав по абсурднім полю на логічнім коні.
=
І в саду логічного зеленого маю абсурду яблука зриваю.
=
Понад усе любив свій сад, то ж був садист... та не де Сад...
=
Емоція з солодкою сльозою, а торт...з гіркою.
=
Тіло до тіла - віч-на-віч: так сонячно, хоч і ніч.
=
Ми всю ніч вмирали й жили, бо штучне дихання робили.
=
А ніч була безока – і вона така... глибока.
=
Ситуація така: абсурд не солодкий, логіка не гірка.
=
Абсурдність тет- а- тет: вона плаче - сміється імпотент!
=
Усі логічні інсинуації нівелює абсурдність ситуації.
=
Хоч я не сплю, та годі пробудитись... могло ж таке наснитись...
=
Лід на дорозі – просто біда, падає сніг – о, пухнаста вода!
=
Так! Так! Червона капля на білім – то кров на мальованім тілі.
=
Не зрозумів до пуття: живі бояться смерті... мертві - життя?
=
За наявності логіки – повна відсутність логіки.
=
Такий процес буде вічним: вважати цей абсурд логічним!
=
Ступінь абсурдності визначається ступенем логічності.
=
У просторі простого всюди повно Бога складного.
=
В перипетіях складного - сатана логічніший за Бога!
=
Солідно й тихо... використовую логіку, щоб тішить власну пиху.
=
Сваривсь, кричав, доводив – логіку до абсурду зводив.
=
Логіку хвалиш безупину, а власний абсурд ... чужа дитина?
=
Повзеш – не ходиш! Більше догоджаєш – менше вгодиш!
=
Ваговитістю бере – гладить пузо і носа дере.
=
Думає «боголіпний»: від сяйва мого розуму усі посліпли!
=
Ото вже Юльки боїться... ну, капець! Гірш курячих яєць!
=
Поки “вознесенний” милостиню просить, “приниження” її підносить!
=
Відсутність логіки ( так є) логікою рухає.
=
Логічного ? Ще треба шукати. Абсурдного? І так будеш мати!
=
І от «розумний Ти» блукаєш в просторі логічної простоти.
=
Знаю правду згідно логіки абсурду - тоді нехай і дурнем буду.
=
І сповнений абсурду... я буду!
=
Просто живеш і добре маєшся - не заблукаєшся.
=
Усе довкола якось є, і все те не моє – моє!
=
Одне лиш розумій – що ти завжди неправий.
2012

Тіло ночі
має червоні-червоні губи
чорного кольору,
великі сині очі
чорного кольору…
і гострі білі зуби!

Золоті кульчики у вушках – дінь-дзінь!
Перли-коралі на шиї – блись…
Зелену травичку чорного кольору
прим’яло
і нетерпляче чекало,
щоб аж злились…
в кольорові емоції
відтінки усієї ночі.
2011

худ.Ярослав Саландяк

Я мовчу, мовчу, мовчу,
я від суєти втечу…
І ніхто не має знати,
як добре мовчати.
Чу!
Я мовчу, мовчу, мовчу,
я уявою лечу
понад землю, понад хати,
понад Дністер і Карпати…
Чу!
Я мовчу, мовчу, мовчу,
я від млості аж тремчу
і не можу приховати,
як добре кохати
милий край, як рідну матір.
Чу!
Я мовчу, мовчу, мовчу…
Я кричу!

до 2000

***
Лиш на могилку до поета
Вона прийшла - принесла пишного букета…
Котилася сльоза по захололій щоці
траурного портрета…
І вмить його забули всі,
вже маючи її
на оці.
=
Я жорсткий, твердий і грізний…
Продукт життєвої школи, -
я залізний, я за-ліз-ний!
чоловік…
Не був таким ніколи –
не буду таким повік!
=
В рот мені не заглядай
але – дай, дай, дай, дай, дай!
Щось мені до рота.
Чи цукерку, чи цигарку,
чи сосиску – соску – шкварку…
Бо ж дуже охота.
=
Пізнав, пізнав…пізнав він крайності…
жінок вино і каву…
Хмелів, піймавши гаву…
І поринав у справжній рай,
холодіючи від усвідомлення реальності.
=
Мовчить, але дивиться в оба,
холодна, але жива…
Риба, то тобі не худоба,
риба – то ж трава.
***
Відомо, відомо –
то є підсвідомо:
ось вам метеликові очі,
ось полум’я свічі…
І влада ночі.
=
Вір – не вір:
то хижий звір,
то лагідне теля…
І хоч це всіх «задовільняє»,
все ж не мине його петля!
=
Бліднуть, бліднуть,
й зникають принагідно,
мов привид на світанні –
гіркі, солодкі, і солоні…
І перші і останні.
***
Ми мали все, ми мали все
не маючи нічого.
Щоби одержати усе,
позбулись всього цього.
Тепер щасливі – маємо усе
не маючи нічого.
=
Не прошу дай…
І не молю пошли…
Не хочу рай на земли,
Лише не дай…
І не пошли…
=
Завжди приходять ті,
що будуть вічно жити…
Про щось у їх житті
ще рано говорити,
бо ще вони святі…
Тремтить гріховна чаша, не надпита.
***
Почалося із чуть-чуть,
ледве-ледве закінчилось.
Довго тліло і димілось,
та згорить, хоч воду льють.
=
Почалося із чуть-чуть,
а тепер все дуже мило,
посварились і побились
і мирнесенько живуть.
=
Почалося із чуть-чуть…
Апетит набуте діло
і тепер так засвербіло,
що їй ради не дадуть.
=
Почалося із чуть-чуть,
Про дурниці говорили,
слово слово догонило…
Вороги тепер будуть.
=
Почалося із чуть-чуть.
Трошки небо просвітліло,
саме жити закортіло,
а уже в труну кладуть.
***
Цинічність –
ось його єдиний аргумент…
Зловив момент,
а втратив вічність.
=
Дієш без істерії,
і без вагань…
Шукаєш потім виправдань
всіх своїх дій.
=
Один не бачить Бога ані де,
й плювати, що там кажуть люди…
А інший бачить Бога всюди,
хоч хай там що буде!
=
І буде на тому світі
старий, упертий атеїст,
звіряти форму й зміст
на метеориті.
***
Спочатку було – лиш радій,
життя наповнене надій.
А нині, тільки з ранку встань –
лиш множення розчарувань.
=
Спочатку було… а тепер,
лише в неділю і в четвер,
і то так, ніби то робота,
чомусь спати охота.
=
Спочатку було – сміх і сльози.
А потім були вже погрози:
покину геть, пенька старого…
Та не пішла дальше порога.
=
Спочатку було – мало, мало!
Того не було, того бракувало…
Сьогодні – їш – не хочу, лахів маєш скирду,
але не та фігура і бракує апетиту.
=
Спочатку було! Ой було…
І знаєш, наче загуло.
І над усе, і над усюди
жаль, вже так не буде!
***
І плакали, і плакали, і плакали…
Тулились ніжно і балакали.
Невимовну тугу – несказанний жаль,
і небо з ним плакало і навіть сталь.
=
На мокрім місці очі маю,
що день – що ніч слізьми стікаю…
По різному вже прикидав – туди-сюди,
а може б я не пив води?
=
Плакали охоче,
але сухими залишались очі,
волосся рвали на собі…
Та лисими не стали. Далебі!
=
Як стали на ногу,
то плакав до знемоги.
Як плюнули в душу –
то й м’язом не рушив.
***
То дуже просто: все надто складно!
Хоч пояснити можна все докладно,
все ж зрозуміти не можливо,
бо то є диво.
=
В чорнім-чорнім ящику
чорного ящика –
чорний-чорний-чорний ящик на дні.
Ще раз чорніший в нім.
=
Десь там – далеко
нещасними стають лелеки.
А ще кажуть, що той край
немов казковий рай.
***
І перейдімо до брехні,
як різновиду правди…
Що ні – що ні?!
Так було завжди!
=
Ось біле й чорне – кольори
начебто протилежні,
та що не говори,
а взаємозалежні.
=
Отак от – тільки правда!
Отак от – лиш брехня!
Є рябої та кривої,
та на білого коня!
=
В’їжджаєш гордовито
крізь тріумфальну арку…
і утікаєш знаменито,
у мишачу шпарку.
=
От учорашня правда,
а нинішня брехня…
Ось тлінні рештки зради –
труп білого коня.
***
Допустимо, могло ж то бути?
(Хі! А взагалі ж то може бути все).
Але, якщо він міг таке утнути…
то докажи, що не відбулось це!
=
Ніжний, лагідний, масненький,
наполегливий в спокусі…
Так і сипле побрехеньки,
а слизька гадюка вкусить!
=
Що ми бачим! Що ми бачим!
Що ми бачим – а що ні?
Ти здалеку все стлумачиш,
зблизька ж не дійде мені.
=
За логікою хитруна:
його заслуга,
не його вина!
Хоч усім відомо, який він бандюга.
=
А час, хоч й беззубим ротом
перетирає згодом
і камінь!
Амінь.
***
Відомо всім –
ти у питаннях віри
міцний наміру.
Та розумом хизуючись своїм,
чи завжди був ти щирим.
=
Ти вірив, віриш нині,
та ось яка дрібниця,
твої боги міняють лиця,
мов вередлива пані
Рукавиці.
=
Твердота віри –
наче криця…
на ню насилює дияволиця
душі, мов на рапіру…
їм на пекельному вогні пектися.
=
Римувальник вірить римі –
рима вправний паровозик,
зміст витягує, мов возик
з тупика, що має нині
римоплут-метаморфозник.
***
Уява розпалилася… і що ж?
Хоч і прекрасно, та не безконечно,
дарма, що було надзвичайно еротично –
як роз’єднались губи, то й пропала дрож.
=
Чудова мить була, саме тому, що мить,
ракета ненадовго небо освітила…
А в неозорих далях небосхилу
Зірок невідоме число горить.
=
Але дарма. Ти хочеш знов.
І знов, і знов, і знов ти хочеш,
і віриш ти охоче,
що то і є любов.
=
Зітруться зуби, нагодуєш звіра…
Смердючим та старим тхором,
ти на кінець відчувши сором,
відкинеш маску лицеміра.
***
Сексуальна, при тягуча -
стрункі ноги, груди-кручі.
Що вже личко? Несказанне!
І від сорому не в’яне.
=
То хіба, що можна псови,
трохи сексу без любови…
А якщо ми трошка люди,
най між нами любов буде.
***
Слово магічне,
мовчання ж вічне…
А час летить катастрофічно.
І от магія того слова –
одна полова.
=
Не сила мовчати,
не гоже скавчати…
Аж вилізе боком,
й завиєш вовком.
***
Що менше маєш –
то більше ціниш.
А як не маєш –
то аж сі піниш.
=
Повна стайня корів, свиней, овец
і повне подвірє ріжної птиці.
Всьо росте файно і плодиться…
Ади! Ще й в жінки ладна дупа й циці!
=
В повному достатку,
мов варенику в сметані…
Так велося слимачку
на суничній поляні.
=
Багатство і бідність,
як частина маскараду,
і як необхідність,
і як зрада…
=
Було не густо,
а стало пусто
у кишенях…
На згарок свічки розбагатіло
Церковне мишеня.
=
Не дзвенить,
не шелестить
у кишенях…
Ну давай, налий хіба що
на коня!
***
Із тіней – химери нічки,
мов з тоненьких ниток світер…
І раптово звідкись вітер
полум’я задує свічки.
=
Серйозний вираз, суворий фасад
і погляд вольовий…
Є простір вперед і простір назад
стосовно границі очей.
=
Я був пагінцем зеленим.
Був квіткою, плодом, насінням.
Був гілкою, стовбуром…
Викопали в чорній землі ямку –
я став корінням.
=
Я втомлений, наскрізь промок,
і ліс кругом і ніч і дощ.
Позаду шмат не близької дороги…
Ніщо є дощ, ніщо є втома,
ще крок, ще крок,
і ось я дома –
досяг жаданого порога.

Огонь в печі і запах сіна,
і чорну, чорну, чорну ніч
запаморочить сон, як кома.
--------------------------
різних років написання

худ.Я Саландяк

Якби я маску зняв з лиця,
то я би плакав без кінця,
пресвітла сталась би година
любові Сина
і Отця.

Пресвітла сталась би година!
Єдино - наслідки й причина...
Єдино - смерті і життя
найвірогідніша личина
відкрилась би для сприйняття.

Єдино - смерті і життя
хвилюючі й невпинні
летючі відчуття
й віддання голубине -
якби я маску зняв з лиця....

Якби я маску зняв з лиця,
то я би плакав, плакав, плакав. ....без кінця!
до 2000

Світ - мов
порожня кишеня!
Ніч знов
без сну і натхнення.
Ні кайф не піймав,
і змерз – будь здоров,
ані прощення
не заслужив…
І чи жив? Чи не жив?

Жив життям…
Наче марив.
Літав безтямно
над хмари
і не мав ліку дням,
а щодо повітряних ям?
А... нічого не «шарив».
Про дійсність була уява,
але дуже, дуже млява.

А дійсність була
десь там -
ні не добра, ні не зла…
Аж поки сам
розбився дотла,
і петля лягла…
й привела
мене до тями…

І хоч волосся сторчма, -
все раптом - норма.
до 2000

О-о-о! Гапіє – Агафіє,
краплинко раю,
серденько радіє -
завжди будь такою!

О! А як до пампушок-щік твої
великі і червоні ягоди-губи
йдуть!
О! А маленькі-пругкі груди
твої - двоє,
і широкі стегнонька-сідниці твої -
з розуму зведуть!
О! А як стане покривати
рум’янцем спокус
тіло усе!..
О! Як ти умієш загравати!
О! Жадання тобі не бракує!
О! А як твоя хіть тобі пасує!..

Напевно, ти прийшла з Трипілля, мила,
під давнім ім’ям Агафії...
Тоді ще не різнили
кохання, проституції і порнографії.
2012

Завісу при відкрито.
За нею було скрито
розбите корито
і невідоме нам життя
за давнім сюжетом.

За завісою розшитою
золотим вишитям.

Завісу при відкрито,
і хоч не цілковито,
та видно, що покрито
суцільним шаром бурих плям
поверхню вивороту…

Завіси, що розшита
золотим вишитям.

Завісу при відкрито…
А там.?! Могил нарито,
кругом крові налито…
Снують зловіщі тіні там
і чорні силуети.

За завісою розшитою
золотим вишитям.

Завісу при відкрито нам.
Вже нові фаворити
товчуться там…
До 2000

учителька була
і учениця
повія схаменула
і черниця
і цілий ряд
жінок – дівчат
проходять

здавалось досить але ж ні
сьогодні
у вечірнім небі сходить
нова зоря
но-та-ря

буде світити усю ніч
не віч- на- віч
у сні
явить мені
її ланіти
і таємницю плоті
і статі
і ходи її
їх
летких мов таті
відчуттів
я так давно хотів
вона ж гадає
що таємниць
ніяких не буває
і що вона лиш нотар не цариця
волею моменту
що можна скласти документа
у діловій манері
на дорогім папері
і печать

але печаль
ховає і таємницю
її хода і постать
і стать

а що в очах на дні
боюся навіть увісні
2006

Івану Банаху...вдячний.

Колись і я був хіппі – пригадалось,
немов екстаз,
юне-дурнувате життя – о-є!..
Але нараз
запротестувало
усе єство моє:
чому було?! - Я й зараз хіппі є!

2012

А він товчеться об ворота. От баран!
Надіється узяти ті ворота сходу, на таран…
Та ж, крім одних воріт, кругом того будинку
нема ні штахетинки!

А він товчеться головою об ворота…
Хай голову розіб’є, коли йому аж так охота.
А ми мимо воріт – і вже в садочку.
Взяли і розляглися в холодочку.

Він все товчеться головою…
Не хочеш з нами? Біс з тобою!
А ми собі не гаємось,
в ставочку аж купаємось!!!

Він усе товчеться…
Він біля них минеться.
Тим часом ми вкушаємо плодів,
яких і Зевс би захотів.

А він…
В ворота, мов у дзвін,
все лупить головою.
Нам не дає спокою.

А що коли, з'явилась думка в нас нова, -
залізна в нього голова!?

до 2000 - 2012

ЖОВТЕНЬ. БЕЗДОМНЕ КОШЕНЯ.

Ану геть, облізлий псюро Бобку!
Знов ліг на кицьчину коробку.
Воно живе тут, супостате!
Це ж її хата!

ЛИСТОПАД. ГОЛОД НЕ ТІТКА.

А ти диви на ту маленьку забіяку -
замордувало здоровезного щуряку!
То ж треба так зуміти.
О Господи! Куди її подіти?

ГРУДЕНЬ. ЛАГІДНЕ ТЕЛЯТКО ДВОХ КОРІВОК ССЕ.

- Де ти, кицю, ночувала?
- У дівчат на білих простин-я-в.
- А сніданок де ти мала?
- У сусідів надурн-я-в.
- А обідати де будеш на цей раз?
- Н-я-в! Може, у вас?

СІЧЕНЬ.НОЧІ.

Давно не знали ми такої тиші
довгими зимовими ночами.
Відколи киця з нами -
вже не шкребуться миші.

КВІТЕНЬ. КИЦЯ.

Хвостом крутить – « строит глазки»…
Хоче ласки.
А замість мишок – хто б хотів
на стриху* вибрики котів?

ТРАВЕНЬ. КОЦУР.

Немає добре так нікому,
як жирному котові тому…
Розлягся на грядках байдужо,
на сонці гріє своє пузо.

ЧЕРВЕНЬ. КОТЕНЯТА..

Двоє рябеньких котенят -
прудких, дряпучих чортенят…
Старого мучили кота.
Ото вже було… Сміхота!

*стрих - горище.
2002

Не повзу, не бреду…
По землі іду
губами,
догори ногами…
То вам не грати на дуду –
гайда з нами.
2004.

За сірою шибкою хмар
помаранчевий сонця профіль.
Холодні сніжинки сідають, сідають,
сідають на твар*
і тануть... Дурманять, наче хміль,
примарно і тихо літають,
мов біло-сніжні душі простофіль.

Зникають обриси і тіні,
і горизонт...
Сніжинки шелестять у ніжній тиші,
тихіше миші в сіні,
але дзвінкіше дзвонів у небесній виші -
во стокрот!

О! Цей весняний снігопад
у час відчинених небес...
Сніжинки в душу залітають
і там кружляють,
і не тануть, і не вертаються назад.

*місцевою говіркою – обличчя.
До 2000

мене ще мучили кошмари ночі біжу кричу і відкриваю очі білий день повітря сонця досхочу і соловейкових пісень
мене ще мучили кошмари тягнулись чорні руки через шпари за крок були спасіння двері та очі відкривались перші а не двері
мене ще довго мучили кошмари у мене ноги віднімались за крок єдиний до дверей а чорні руки діставали от от уже моїх плечей
мене ще мучать ті кошмари спасіння двері ще не відкривались не досягали чорні руки до плечей
а як не зможу я відкрить очей

***
Якщо вже випав сніг -
надворі зимна ніч - не до утіх,
й собака вже не завиває,
бо змерз і в буді дрімає
То - о ! Який і мені милий мій барліг.
=
Якщо звучить ще рок старий… Аж до небес!
Ну, і ти уже... старий облізлий пес,
а тіло аж ковульсії беруть...
то можеш думати: о, є-є-єс!
За мою душу чортенята вже чуби деруть!
=
Якщо ніч темна за вікном,
а ти не спиш,
і примари далі чинять тлум і глум,
а ти не кажеш: киш!
То ти спиш!
=
Якщо зима ... Якщо в душі весна
Якщо ілюзія вона...
А квіти справжні біля твоїх ніг...
Візьми, візьми в долоню сніг -
хай потече вода.
=
Якщо туман надворі обнімає ніжно-ніжно
старе, обдерте місто засніжене,
а воно, розімліле, дрімає,
а хтось тебе не обіймає,
то в світі справедливості немає!
=
Якщо танцюють німфи голі
й рожево-щокі,
а ти одинокий,
закривши очі, плачеш мимоволі,
то це безсоння й «Smokie».
=
Якщо з тобою ми кохалися,
Зливалися цілунками й тілами,
І, здавлось, що над нами
вже купідончики сміялися..
То хочу ще - аж до безтями.

***
Якщо говориш і говориш, і говориш
не до бога
й не знаєш інколи, що твориш,
то, може, це буде заслуга,
коли хвилину з Богом й слова не промовиш.
=
Якщо ти знаєш, що й куди,
як правильно поводитись і йти,
то знай на потім,
що в правильнім болоті
живуть... і правильні чорти.
=
Якщо по твоїй правді має жити світ
впродовж років, днів, годин,
то знай, що прийде час давати звіт,
і ти залишишся один
по правді своїй жити міліарди літ.
=
Якщо усе це на хвилину,
й ніколи не настане для усіх лише твоє,
тоді нащо снуєш
у космосі павутину
без упину?
=
Якщо від ситості захтів аж «вмліти»,
а заодно – який ти добрий пес -
когось забаг ще й пожаліти
й вознестись до небес...
Найпершим пожалій себе.
=
Якщо поміж тобою і його сімейних діл
став Бог між ваших тіл,
будеш одна...
хоч якби ти не перла й не хотіла.
От! Нема, як сатана...
=
Якщо до її тіла перепона на ім’я
Сім’я,
й вона молилася до Бога -
примарною є перемога
твоя.

***
Якщо знайшовши Бога між стеблин,
ти опустився аж до трав,
то з між рослин,
де переважно був полин,
до неба голову підняв.
=
Якщо лиш Бог
залишиться тобі одному
й зніме твою утому,
то добре буде вам удвох
на світі тому.
=
Якщо десятки літ меди спивати -
так мало,
але хвилини помирати –
так багато стало,
і байдуже, що вже за мить ти вічність будеш мати?..
2011

*

Он по місту біжить...
А чи де собі лежить
і костяру глоде,
аж мружиться від насолоди,
а по місту... біжить... літо!
Таке воно...
надуре знов!
А! Не тре було... Багато так хотіти,
особливо...

А Бобко он, диви... Щасливий!

* стовп.
2004

- Здраствуй! Я тебе звоню, звоню...
Знаєш! В моей спальне новые розовые шторы,
и розовые все уборы...
Жду вечером.Ню!? Ню!?
- Я не приїду!
- Чего ты? В чем же дело?
- А! Ти мене ніколи не розуміла...
Ти... Завжди зверху...
Навалишся...вагою свого тіла!
- Сегодня сверху будеш ты, мой котик,
как хочеш ты…мой милый ро-о-отик…
- Ти знаєш, що не в тому діло,
не зможу я... бо справа в тому...
Ти мене ніколи розуміти не хотіла!
- Да? Ну во-о-от!
- Сейчас я понимаю, в чем причина…
Фу! Да у тебя…мужчина!
- Ні! Просто склалися такі умови…
Ми розмовляємо на різних мовах.
Прощавай!
2002

Стор. кн. Малий мотлох-3 сАм видав 2011р.

Коли чорно,
а на зубах пісок,
обов’язково чорний ще мазок
лягає повторно
поверх зімкнутих вій,
як чорна паранжа, і задихаюсь в ній...
Коли чорно, і черевик
наводить блиск об ніжність губ,
і не спасуть китиці рук, і крик...
Коли рубці і шрами,
і кровоточиві рани
накриють ніжності сліди дев’ятим валом -
тоді аж надчутливі стануть...
аж можна буде бачити губами
крізь бетон.
До 2000

сторінка кн. Малий мотлох - 1. сАм видав - 2000р.

сторінка кн. Малий мотлох-3 сАм видав - 2011р.

* ТЕКСТ РОЗМІЩЕНО ПІД ЗОБРАЖЕННЯМ...

НІ!
ненасправді це життя –
і
не у сні...
колом
чуття
обляжуть навісні
мов в переддень
пекельної розпусти...
ні!
солодких не напитись
вуст ніколи, -
солодких ненаїстись
динь... а так...! здавалось,
а так хотілося...
але ж ні!
ненавідчуватись
ніжності овалів
тіла...
ні!
не-
на-
бу-
тись
в розкошах і ненаматись –
мало!
мало!
мало! роздітись
і роззутись
і до пекельного вогню
торкнутись
і горіти...
і мало
дню
у ніч перетворюючись бути...
було ще щось,
було...
ще щось
було...
ще щось
в заграві, -
так було!
і є,
і не минає,
і те чуття,
що ненасправді
в нашій справі
про життя, -
само життя
плине,
що не мине
минуще,
що плин
насправді є живущим
на території матерії...
ні! ні! ні!
на території
траекторії...
ні! ні! ні!
на території
Теорії
простору, -
уяву хвору
хворістю здорової
і-
лю-
зі-
ї,
що їй пасує, -
час полікує
від відчуття матерії
назавжди,
і запанує
НЕ-НАС-ПРАВ-ДІ
справжнє,
що буде
ілюзією на ділюзій,
що вже є!
так! є.
так! є, -
ми тому раді,
що незаважить аніяких грамів
ні кілограм,
ні фунт...
що не стає
нога на грунт
і на заваді
ніщо,- і вільні!
вільні! вільні!
чуття свавільні; -
солодких ненапитись
вуст... ненадивитись... –
ні не набутись
в розкоші розпещеного
тіла
твого – мого,
і ненаматись
одне одного, -
як би не хотіла
душа, - ні!
ненасправді
ані в сні...
НІ!

А хочби й то... - сторінка кн. Малий мотлох - 3.сАм видав 2011

*

***

Він не купить кота у мішку
і ніколи мішок не розв’яже...
Цуценя, котеня там? Хто скаже?
Норовлять же підсунуть свиню... у мішку.
...За мішок... в темний кут... і ... об мур -
скільки сила стареча дозволить,
а що там немовля лежить голе,
то таке й не присниться йому!..

Він не купить кота у мішку...
Він не купить кота без мішка...
Він не купить мішок без кота...
Він не купить...
Але, де не ступить,
ПРИРЕЧЕНИЙ МАТИ СПРАВУ З КОТАМИ В МІШКУ.

До 2000

Прийшла пора - поет траву косити мусив.
Ліниво розвернувся - кров у тілі рушив!
Покоси клав...
Дихнув дурману трав -
кохатись закортіло вмить.
Прибіг додому - до дружини муркотить...
- Чого це раптом ти такий шалений? -
дружина запитала.
- Та от набрався сил, надихався я літа...
- О! І справді пахнеш, ніби квіти, -
зашептала, -
іди, іди до мене,
мій метелику НАДХНЕННИЙ*...

Назавтра до свиней... Хтось мусить й це робити.
Гидливо порався й не дихав...
сморід, гній...
Відмучився і до дружини знов тулитись:
пожалій!
- Йди геть – медів не буде, - дружина гудить, -
бо від твого НАТХНЕННЯ мене аж нудить!

*Детальніше обгрунтування див.Публіцистика - Записки неграмотного.
2011

Я так хвилююсь,
так хвилююсь...
Це ж я
себе малюю.
Сьогодні, вчора...
справа то не марна,
я така буду...
гарна...
в таких уборах...
Мене так
любити будуть...
Мене ніколи,
ніколи,
ніколи
не
за-
бу-
дуть.

То чого ж то я
хвилююсь?

А Миханько Срібленький мов* пару файних** коней,
і добрий кавал*** полі,
й два морги**** лісу,
стодолу, хату під зелізом....*****
І тагі би****** і роду був богацького,
а виглєдов, ну просто по жебрацки,
бо вліті******* він вдєгов мішок на голе тіло.
А тіло!? Тей би земленька свєта, чорніло.
А як любив він коней своїх?! Наде всім!
За німців навіть потерпів на тім:
як вів єдного разу коней з водопою,
то передибали го******** по дорозі німців двоє.
Приставте ви себі два красні коники на беріжку,
а збоку...Чорт якись в мішку...
Як німаки до сита сі нареготали,
пан офіцер до фіри запригтисі приказали,
коней для сміху з боку прив’єзали.
І мусив фіру Миханько кігнути,
і що ще гірше - чоботи зазути
і штани вдєгти. І так мало-немало -
аж поки німців не нагнали
і поки не прийшли совіти,
штани носити й чоботи кігти.
А як прийшли.. а як прийшли совіти,
так по сей день
тирчут гі пень
середь дороги: ні вобійти, ні вобменути,
і скоро не буде кому й спімнути*********
про Миханька.
А доленька його така:
щоб до колгоспу коників забрати,
то Миханька хіба було замордувати...
І замордували!

Його кати спроміж грішного люду
хіба що Божого тепер діждуться суду.

До2000р.

*мов - мав.
**файних - гарних.
***кавал(кавалок) - шматок.
****морги - гектари.
***** під зелізом - криту цинкованою бляхою.
******тагі би - так ніби.
*******вліті - літком.
********передибали го - перестріли його.
*********спімнути - згадати.

То кольорові плями та сліпучі зблиски
на сірім тлі зябких і вогких буднів.
Злодійське та примарне щастя блуднів
єднало і тіла, і писки*...

Як їх побрати – шлюбна ніч
була би їм нудною,
вона з одним, а він з одною...
Хоч сядь та й плач.

Несамовито ждуть нових пережиттів
і найпікантніших пригод,
та меншає і меншає нагод
добути глибших відчуттів.

І скоро вдовільнити їхню хіть
хіба кобила зможе чи медвідь.

* Писок – обличчя (місцевою говіркою).

щоб дивитись - клацни КОНТЕКСТ

Все решта було за писанням:
Понтій Пилат, Ісус і ми...
У кожного свій інтерес:
Пилат – творити суд,,
нам – вкусити б тіла...
Ісус ... воскрес!
Чому ж ніяк не наїмося ми?
Чому ж це творить «вічний» суд Пилат?!
Ісус воскрес! Простив наш непомірний апетит
і визнав суд як справедливий! Чому ж ніяк не наїмося ми,
і не насудиться Пилат?
Ісус воскрес!

До чого тут Іуда?
Він є, він був, він – буде...
йому найпершому прощається усе
у той момент,
як не простить собі
Іуда!..
до 2000

Так, я жебрак!
Кондуктор тротуару.
Наймилосердніший з усіх кондукторів:
платіть п’ятак!
Чи мимо - даром!
Та сподівайтесь потім на відпущення гріхів.
до 2000

*
Давай по чесному ділім!
Мені, тобі і, звісно, – їм.
Ділім на половину твою долю,
мені, звичайно, долю мою!
І цілу нашу дулю – їм!
+
А можна й так: хто-що хапне,
лиш я і ти – їм відкупне.
Ану ж бо рухайся давай,
собі побільше нагрібай...
бо я давно( а не зівай) хапнув усе.
+
Ділив, ділив, ділив,
в стакани порівно налив,
усе на рівні купки поскладав...
На чесний поділ любувався,
й не втримався - усе поїв й попив.
+
Ділив аж тричі – більш не буду,
про справедливість не забуду...
А що він там під пахвою несе?
Хіба ми поділили не усе?
Я справедливості оце не дам в «обіду»!
до 2000

То до ніг
тобі стелиться,
то на вії
ледь чутно ляга...
І не пух, і не сніг
білий...
То кружля –
ні, не хурделиця...
і дрібненька
така,
як мука,–
ні, не мелеться!

А вона, мов навія,
химерна така
і хистка,
мерехтка,
мовби лилики
милі –
як нараз налетить...

Це ж метелики
білі
летять, миготять,
що аж дрож трепетка
пробігає
по тілі.

10.01.09 р.

Свіча вже догорає.
Над нею нависає
нічної темряви п’ята.
Погасне вогник - темнота,
відомо, тіні поглинає.

Свіча погасне - сумрак ночі
по край наповнить мої очі...
Тепер я знаю: темнота -
не пустота!
Перестаю боятись ночі.

Передбачаю одномірність темноти:
ні ширини, ні глибини, ні висоти...
Одна суцільна чорна маса,
що не підвладна руху, часу...

Її законів не збагнути.
Її ніяк не оминути.
Невідворотно приближаюсь, йду,
свою прискорюю ходу,
щоб на границі дня і ночі оглянутись
і кожною мізерною клітинкою відчути
абсурдність дня, й вітати вічність ночі!
До 2006

А
ти
чому
неначе вовк
мене пасеш
і розглядаєш пильно,
як ніби диво,
і їш очима..?
А
леж
і ти сама...
чому
така красива
сильно,
і тіло маєш наче шовк,
а губи шоколадні..?
Ні! Ні!
Облиш,
не вовк, -
я котеня маленьке
що лиш
заскочити на твої груди
хоче і потихенько
муркотіти
і облизати всюди
тебе голеньку
таку, кобіту.
2009

   спробуй читати мал. справа >

Не хочу я торкати холодні руки твої
й реагувати на залицяння кволі…
Радію вже, що хоч не сам…
Хай і байдуже дуже,
та й навіть більше, ніж байдуже
нам –
ще ж не танцюєм голі!

Депресіє! Ма-да-м-м-м!
О! Як обожнюю я Вас,
коли Ви в ролі
діви-меланхолії–
цей колір личить Вам…
А профіль? А анфас?
Бо-же-во-лі-ю!
2011

Маленькі дітки люблять
таляпатися в калабані,
коли їх люблять.
Коли їх сварячи голублять,
і вони кохані...

І великі діти люблять...
коли вони кохані!
2011

День – дінь!
Ховаюсь в тінь.
Там любі примари.
Там тепло – темно
І, достеменно,
не хмари
над головою, а теплі труби
і плити грубі
з бетону,
і ліжко з картону,
й ледь чути місто.

Примари облягли
тісно.
Бетонні стіни розтеклись
химерно тістом
сну: тепло – сухо,
осінь в лісі
грибним духом
в піднебесся
понеслась
в передчутті зими.

Примари за плечима
ходять, не чутні і не злі,
в калиновому намисті
по тонкому гіллі
і по сухому листі.
Не хрусьне ані шелесне.
Їх бачу
краєм ока:
ведуть мене
додому, наче
залога сторожка.

Повільно йду
між хащ,
з - поміж опеньок на корінні
вибираю кращі
на суш і на їду,
і на соління...
А сонячне між гілок миготіння,
а дятел метроном
опеньочки рахує...

Трамваю гуркотіння!
Це знову день прийшов за сном.
Гвалтує!

до 2006

Якщо ще маєш апетит
і трошки грошей,
і зубів,
а ще й
маленьку радість захотів...
тепер, який завгодно « дефіцит»
тобі життя запропонує.
О! Щасливий одинокий,
аж поки
ще існує,
хоч і однобокий,
той вічний інтерес –
напасти живота...
Але вже скис
й сумуєш...
Гіркота! –
їда лише голодному смакує,
а ти сумуєш,
рідненької душі голодний...

І горілиць лягаєш
над безодню
на долівці
і чекаєш,
що прийде Бог
й погладить по голівці.

до 2006

На площі,
Вільній від ілюзій
Ні проповідей, ні дискусій.
Лиш свято, свято від душі,
І солодощі, солодощі, солодощі…
Там бенкетує трепетная плоть,
Там стогони любовні, шепоти. Ну от,
Там просто твориться в тісному крузі
Одна з ілюзій.
1998

Ми починаємось з дороги,
Що в затуманену вуаль
Лице вповила і на здогад
Робивсь наш перший крок у даль.

А з першим кроком проростання
В рельєф доріг, в туман площин.
Приносить радість просування
На сантиметр, на аршин.

Щоб в межах рідної домівки
Плодити і платить борги,
І просуватись рівно стільки,
Щоб залишатися завжди…

Душа, що глибоко вростає
Корінням в батьківський поріг,
Та смерті не зазнає!
2002

Котилося, котилося, котилося з гори
І падало… за горизонт.
Красиво було, що й не говори.
Під акомпанемент
Осінньої, вечірньої і пізньої пори,
Творилося, творилося – і ось вам результат:
Чудовий призахмарений театр
Сонця і неба.
Чого ще треба?!

Земля до неба злегка примерзала,
Жаріли хмарки на зеленім тлі,
І на землі –
Екстазу хвиля подих переймала,
І у якийсь момент
В поодинокий перейшла аплодисмент.
15.09.2002

Чи відчуваєш,
Як на обличчя налипає
Щораз нова маска?
Здається, що так буде без кінця…
Чи відчуваєш,
Як приростає вона до лиця?

Але ж від самого початку
Ти вже є.
І ти вже Я!
2008

Театр?! Авжеж, театр!
Партер, сцена, актори…
Хоч справжніх сліз і крові море –
Театр! Авжеж, театр!

Театр! Звичайно, у театрі різні ролі,
І діалоги, мов паролі:
Ти хочеш? - Хочу! – То ходи!
Ще хочеш?... – Хочеться ж завжди.

Театр! В театрі різні жести, пози…
Все, від молитви до погрози,
Заради лиш одного: «Хочу!»
Я розумію все і голови цим не морочу.

Але коли театр в театрі…
Панове! Кличте психіатра!

О Боже! Я ж не брав цієї ролі!
Завісу дайте! Вже! Доволі!
2008

Ходить Ісусик ― босі ноженята.
Тай мені по спині,
тай по між лопаток,
а Мати Божа за ручку тримає,
і біль вщухає, зникає... зникає...
куди й не знати.
Господи-Ісусе,
жива твоя справа!
Господи-Ісусе,
завжди буде так!
Господи-Ісусе,
про це знає всяк:
Твоя сила, слава!
2010
художнє оформлення Ольга Кара - сторінки кн.Кольорами серця

Будинок будую і камінь ламаю,
а метал,
мов пластилін я, вигинаю.
І все мені мало...
І все мені мало...
Задумливо стану ―
далечінь, куди не гляну,
і краю немає.
А однак
морського дна руками не дістану,
і не спиню дощу...
І сумнів роздирає.
Перед високим небом трепещу
і бачу знак:
Хай буде так!
Як Господь знає!

І сплю-люблю,
і прокидаюся-люблю,
й щасливий я на землю стати.
О! Рідний краю!
О! Зарваницька Божа мати!
Твоїх джерел устами досягаю,
хоч добре знаю,
що спраги не здолати,
й до дна не випити води святої,
і не наїстись ягід твоїх,
і босими ногами
по святих росах не на крокуватись…
Тулюсь до тебе, мов до мами,
й сліз радості не буду я ховати.
О! Рідний краю!
О! Зарваницька Божа мати!
2010

Ти маєш вічно жить –
немов остання кожна мить!
-
Господні заповіді сповнені резону,
мають рекомендаційний характер... але силу закону.
-
Ти все на Бога,– не на себе...
А Бог? Він так надіявся на тебе!
-
Бог може все, з першої ж спроби...
та зробить згідно власної вподоби.
-
Ти можеш все – в роботі, думці, слові...
Не можеш... Вийти за рамки любові!
-
Коли Бог міцно спить... неначе –
надаремне дітько думає, що Він його не бачить.
-
Нахабно Бога одурив – і вже нікого вище власної особи,
але багато страху, що тебе дітько вхопе.
-
Сягнути Бога колективно надаремне,–
молимося разом – любимо окремо.
-
Довкола світу я мандрую –
і світ довкола є, і я є світ... і світ будую.
-
Той все любив, з землі аж до небес,–
цей ненавидів – найпершого себе ж .
-
В своїй ненависті до себе ти все гірший – гірший,
але завжди страждати буде інший.
-
Коли був з Богом на одинці – висіла тонна на павутинці,
як з сатаною став на сам,– полетів у безодню й грам.
-
Лід є холодний, терен колючий, камінь неповороткий...
А Бог не такий!
-
Ти! Бог світу! – Але погана новина,
був би й світ Божий, якби не сатана.
-
Не оправдав моїх надій, і що ж робити?
Ти Бог! Продовжую тебе любити!
-
Світліє небо – день! Кінець вже ночі.
Ба! Темно буде, як не розплющиш очі.
-
Скільки би тобою дітько не потішився –
завжди щось Богові залишиться.
-
Молилась щиро – крізь сльози й усмішку,
і не проти відчути, який Бог у ліжку.
-
Вона є киця, хоч і блудниця,– колодязь насолоди-красоти...
Ти сієш сім’я і твоє ім’я! За все завжди відповідаєш ти.
-
Вона далеко не свята, яке тобі створила свято-рай...
І буде смажитися в пеклі... і край!?
-
Щасливий був, що “славно потрудився”,
вона ж зімітувала щастя, а ти й купився.
-
Якщо твої слова – полова, а руки – лід,
то почуття мої, мов черствий хліб.
-
Буває так, коли: що хоч до рани притули,
але є й так: що от – жмот жмоту жмот!
-
Мова іде про речі прості і складні?– Ні!
Про спрощені і ускладнені!
-
Не все те швидше, що швидко – не все бачиш, що видко,–
найнепомітніше до речі – найочевидніші речі.
-
Вухо бачить те, що не видно – око чує те, що не чути,
а всім довкола зрозуміло, що так воно не може бути.
-
Митець іде по місту,– зміст йому слугує формою для змісту;
Он митець несе сумку,– він форму й зміст вміщає в шлунку...
-
От “нема що сказати”у межах норми, а от – химерної форми,
та як духами не кропи гівно,– смердить воно!
-
Зміст явитися не завжди хоче, а форма аж бере за очі,–
де форма із змістом співпадають, а де ні? Не на по-лот-ні!
-
Чорний – незвичайний, він зелений, червоний... нейтральний,
хоч панує над простором сміло,– та не буває жовтим й білим.
-
Між кольорів, як між людей –
є українець та іудей.
-
За перемогу – дякувати вам!
А за невдачу?– Винуватий сам.
-
В трикутнику: небо – ти – трава не у всіх одинакові права,–
що на небі буде із тобою?... А на землі будеш травою!
-
У всьому винувата плоть – от! В одному ні,– що плоть,
і “винувата” – завжди діждеться свого ката.
-
Щоб плоть нагодувати, їй мало хліба дати,
бо плоть від плоті єси,– мало буде й ковбаси.
-
Жер твою плоть, мов вовкулака...
А потім? Скавулів, як переляканий собака.
-
При великій похоті не “наївся” і плоті...
Але вже як наївся,– упо-ко-ївся!
-
Парадокс часу – спробуй зрозуміть,
що перша,– вона ж остання мить.
2009

―
Богові богове, хай як буде ―
треба віддавати…
А чорт своє узяти сам прийде.
+
Любиш, любиш, любиш ― ось
щирішої любові світ не знає…
От би любив мене( крім мене) ще хтось!?
+
І сміх ― не сміх, й жаль жалю не рівня ―
зажмотив і радієш,
а вони від жалю плачуть по півдня.
+
Здавалося, вся світова печаль
понад тебе витає,
і немає більше радості, ніж жаль...
+
Світ плаче і ридає.
І причина тому є.
О! Як смішно все це виглядає.
+
Світ веселиться.
І причина тому є .
О! Як сумно на таке дивиться.


―
Тяжкою є дилема-незнання,
і не лише Манюк над нею туманіє:
йти манівцями, чи майнути навмання?
+
Життя йти манівцями змушує,
близька мета манить, руку подає
й чкурнути навмання спокушує.
+
Давно відомо в непростих умах:
хто думати уміє ―
йти манівцями ― найкоротший шлях!
+
Манівцями чи навмання? Постановка така
не міняє
орфографічної суті Манюка.
+
Тут втрутився Манюк
і до орфографічності своєї суті добавляє,
що він насправді Манюнюк.
+
Манюнькому йому і навмання
начебто не пасує,
і манівцями ― непросте питання.
+
Але... але...але в суті Манюка,
як і Саландяка, ― ма-ні-я
римована така.

―
От я павук,
по центру павутини засідаю
і насторожений на кожний шерех-звук.
+
Замріявся про ніжних мух
і слинку попускаю,
завжди готовий спити їх солодких мук.
+
Затріпотіла павутинка нині ―
поспішаю ...
А там?.. З мітлою господиня!
+
Хай золоту оселю і срібну стелю,
і парчові одежі… маєш,
а голим підеш по пустелі.
+
Коротке, наче мить, життя-безпуття.
І довго, довго, довго (так буває)
мить триває, немов життя.
+
Кістками у землі елементарно...
Примарою ж над світом кам’яним витаєш...
Ні! Ненамарно все твоє намарно!
+
Не було?! Не буде?!
Одне лиш... Є!!!
Завжди і всюди.
2011

─
Щоб СУТЬ пізнати ─
щонайменше треба знати суть,
і аж тоді, мабуть,
Бога за бороду брати!
+
Куди не глянь ─ та борода...
Один мерщій давай її хапати,
а іншому перепада
лиш свого носика полоскотати.
+
Везло, везло... Так солодко було ─ нараз
гіркотну чашу довелося випити до дна...
Що ж?! Очевидно, якийсь раз
бороду підсуне й сатана.
+
Бували дні! Бували дні...
бували дні і гірші:
не кохався і не писались вірші!
Не приведи, щоб хоч таких хотілося мені!
+
А час між пальців – як джерельце:
не зловиш... і руки не забереш...
А як помреш –
то й сам між пальці про-те-чеш...

─
Той страх, що сковує твою свідомість,
залізним аргументом має невідомість ─
не-зна-єш! А в останню мить знайдеш розгадку.
Ха! Відомо ж було все від самого початку!
+
Виходячи з абсурдності дилем, ─
тобі відомо ─ але ти не знаєш.
Всього бракує – але ти все маєш...
Бачиться життя не без проблем.
+
Вода уміє парувати й щезати в небесах...
І поміж пальці знов і знов... Чи замерзати ─
й давай у чудернацьких снах
свідомості химерні замки будувати.
+
І так от проминає
життя твоє
між ілюзією про немає
та ілюзією про є.
+
Та не пробуй все за раз вкусити,
якщо можна і за сім...
Не старайся всім нараз вгодити ─
тільки так ти вгодиш всім.
+
Уже ведеться так, хоч сядь тай плач:
слабий розуміє слабого, дурний – дурного...
і багато хоче багач...
Лише мертвий усіх розуміє і не хоче нічого.

─
Яблука-ю – не блукаю!
Яблука-ю вже дні три...
В садку яблука зриваю
меланхолійної пори.
+
З-поміж живого на землі,
майстерно оминаючи слова,
пильнує і в місті і в селі, і...
слово Боже одна трава.
+
Ідея заховатись за мовчанням... Знаю,
що мене не чують, та це не значить,
що мене не бачать,
коли долонею я очі закриваю.
+
Ти, не подумавши, сказав з порога,
що нібито трава мовчить.
Слухай – як вона ніжно шелестить
про свою любов до Бога!
+
Золотословить не злословить,
вершить достойно куполами
не стайню – храми...
Та краще щирим злотом, а не словами.
+
Якщо мовчання злото,
а діло – сталь,
то немаловажною буде деталь —
додати позолоти.
2011

Галі

Не чуєш ти, як самотою
дощ схлипує – сумніше і сумніше,
аж ніч прихилиться – затарабанить веселіше…
Чи знаєш ти, як я сумую за тобою?

Такий великий світ – без меж,
далеко так, не видно і не чути,
чи дощ іде… і може бути,
що ти сумуєш теж.

Я сподіваюся – сумуєш…
Одна велика чорна ніч
торкає твоїх-моїх пліч…
і може завтра світлий день сум погамує.

28.09.2002р.

QUEEN
(композиція I Want It All)
Кохав я Олю
аж-аж до болю,
любив я Галю
аж до жалю…
Так добре було
тримать в полоні
за пишні коси
долю свою.
Було весною –
вечір з одною –
нічку з другою, –
обох люблю.

Ой як було!
Ой як було!
Ой як було!
Вже так не буде.
Ой як було,
що аж гуло,
та як на зло
вже так не буде!

Вернулась Оля
до Василя
і мила Галя
вже не моя…
Тепер говорю
з самим собою,
мов навіжений
живу мов сплю.
Як пригадаю,
чуть не конаю,
нічо немаю
окрім жалю.

Не повезло!
Не повезло!
Не повезло, –
та якось буде!
Ще не було,
щоб не було!
Всьому на зло, –
а якось буде!

Та, котрої я хочу – мов слимачок, така
повільна і слизька,
а та, котра хоче мене, – на мені
їхала би, мов на коні,
але та, що мене має,
достеменно, лиш всі мої
лоскітливі місця знає,
зате та, що я маю її, –
о!.. зразкова матір поважної сімї…

От я і
всі мої і :
і котру хочу,
і котра хоче,
і що мене має,
і що її маю…
Ох!
Удвох –
уже четвертий раз – нарешті: ось!
З м’ятого ложа вставати збирає-
мось.
2011

Його поезія:

Хвилі екстазу... несамовито
її вродливим личком пробігали,
щось... суміш радості та болю... тої миті...
І до розкоші постаті і статі
загадки додавали,
та мука-усміх ― вираз хіті?

Її проза:

Боліла голова* ― не знала, де себе подіти, ―
біль забирав силу і волю
і щоб якось собою володіти,
бо плакати не випадало, ―
всміхалася...
від болю.

*хай би той біль щез назавжди.
автор

О! Як спрага воду солодить!
Просту, звичайну воду.
Яку ж несе нам насолоду
ця довгождана ніжна мить.

Від шепоту твого у голові шумить...
До тіла голого тремтячими руками добираюсь,
з уст п’ю – устами напуваю,
а тіло, мов струна бринить...

Пов’януть руки ― часу не спинить.

На горизонті чорнім сонце догорає,

яке нас мало б спопелить...
2009

Невміло і грубо, квапливо либонь,
невправно орудую ― так, ніби слон
коло посуди:
репані руки на ніжнії груди...

А тіло твоє – суцільні губи...
Куди подіти свої руки грубі,
аби не обдерти ( о! Боже боронь!)
ніжність губ тих об шорсткість долонь?

Та ж можуть і шорсткі та репані руки
ніжнішими бути за лагідні звуки
чарівливих мелодій...
Лиш будь терпеливим і вправним, як злодій.
2009

О-о-о! Яка кицька!
Я роздивлявся її зблизька-зблизька
і доторкнувся...
А вона ж така слизька ―
я й послизнувся
і впав... у неї...
На дно її очей, в безодню її тіла,
бо так вона хотіла, так сталося.

Ні – ні! Ми не кохалися...
Ну-у-у! – Просто було дуже слизько,
і я упав...так низько...

Вона не може, ну, ніяк
заснути, лежачи навзнак.
Лежить сумна, прикривши очі...
Ні! Він не прийде сеї ночі.
Вона лежить і тихо плаче,
але щось скрипнуло неначе,
злетіла, мелькнула між штор --
пустий, холодний коридор.
Знову лежить, скрививши гарний ротик,
поклавши руки на плаский животик...

Вона не може, ну, ніяк
заснути, лежачи навзнак.
2009

На дні її очей
спрага всіх пустель –
піски гіркі, сипучі.
Гори її грудей,
крутіші гірських скель,
були біло-сліпучі
у темряві хмільних ночей.
Я пив з її джерел
терпко-гірку отруту,
я рвав не м’яту-руту...
Я не літав, наче орел:
тонув собі в гірких пісках,
тримаючи в руках
жагу-облуду --
диво природи...
Вона була така,
вона була слабка,
не треба було згоди,
щоби її втішати...
Це вже згодом,
коли усі упали шати,
я здогадавсь про згубу.
Я вичитав у корчах її губ,
в пожежі її щік,
в конвульсіях її слабкого тіла,
чого вона хотіла ...

Її зомліле ніжне тіло,
її безвольні слабкі руки,
коли не у моїх руках були,
моє ж стискали горло.
Її гладенькі білі зуби,
мовби перли,
покушуючи ніжно не мене за груди,
на клапті моє серце дерли!

Така весна, така чудова знову!
Метелики у небі трепетливі...
Ми мить одну були щасливі --
мить щастя відібрала мову.
.
І мерехтіло, і пливло, мов слід фантому,
й віддало гіркотою втрати...
Усе дарма, немає ради
в усьому просторі ― прозорому й дзвінкому.

Заглушений зітханням, мов гудінням літака,
розмазаний сльозою, мов зів’ялий,
світ сповнений метеликами, але
порожній щастям ― ніби торба жебрака.
2009

( Вінниця,осінь 2010)

А листки, що метелики, ─
трепеткі-багряні
пурхають весело,
мовби пані п′яні.

Тихо – печально…

А тут і білочка руда є,
з рук горіх бере вона,─
у листі кумедно ховає
коло пляшки з-під вина.

Тихо – печально…

А в лікарні, де за вікном хоробрі
ті білочки живуть руді,
кажуть, що результати добрі,
й ми тому тихенько раді.

Тихо – печально…


А в першому трамваї гойдає,
і хлопець пісню невідому
про кохання козака співає
за хто-що подасть йому.

Тихо – печально…

А тут і собача забавно
своїх по трамваю шукає,
бо загубилося недавно,
та лиш ковбаски йому перепадає.

Тихо – печально…

А вдома сліпий Маркіз, мов кріт,
теж ковбаску полюбляє,
бо він кіт…
і смішно вусами дорогу шукає…

Тихо ─ печально…

І залишається без отвіту,
чому буває тихо, печально,
коли все добре-загально,
як для цього світу.
2010р.

Якщо мовчання — злото,
а діло – сталь,
то немаловажною буде деталь —
додати позолоти.
2011р.

Здавалося мені,
що кам'яна пустеля, ─ тут…
духом кам’янистим непорушно спала…
Хотілося мені аби було так вічно.
Але ж ні!
Одної миті слова кам’яні
зрушили магічно
простори неозорі ті,
і вже…на кам’яному лузі, ─ тут,
квіти кам’яні чудові
рухнув вітер кам’яний і заблистіли краплі крові
червоно-кам’яні.
І от
над тлом,
й понад усім
замерехтіло число
один і… три, і сім…
і звук некам’яний, і світло…
і не здавалось – є!
Все це
некам’яне. Некам’яною,
як запече сльозою,
що аж нестерпним болем корчить кам’яне лице
моє…

Некам’яному Богу
відтепер волання
це:
чому покинув Він мене в ваганнях
одного,─
одиноким камінцем
у кам’яній пустелі, ─ тут,
між кам’янистих Своїх лиць…
насититись не дав і не дає
ні хлібом кам’яним, ані вином ─
велить жити духом-сном
поміж його відбитків від кам’яних дзеркал і таємниць,
де співом, золотом і сріблом
славиться щодня
словом не кам’яним
в пустелі кам’яній
Його Вічне Ім′я!
2010р.

…Мов оксамит,
що тісно облягає
бутон,
що його поглядом ласкаю...
Немов та мить,
якої досягаю
під Rolling Stones,
аж невтямки
чи то душа сміється-плаче,
а чи
стогне,
а мить
триває
мізерно мало,
але навпаки
без краю…
Але
тремтить,
тремтить,
тремтить –
летить…
2010р.