Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Анонім Я Саландяк (1955)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Старша сестра. Андрій Піонтковський – про китайську перемогу
    переклав з російської Саландяк
  •   Бердяєв про Гоголя (українською)
    Микола Бердяєв (1874 – 1948)
    Гоголь в російській революції (1918)
  •   Прикладна філологія
    Про помісь крокодила з мавпою -
  •   Публіцистика - переклад з російської
    Марк Епельзафт
  •   Тексти для Facebook (формату JPEG) ...
    тільки щира правда спроможна бути відвертою брехнею...
    (і читай навпаки)
  •   Шматок неправленого неримованого тексту
    ...терорист котрий кинув гранату 31. 08. 2015 в києві і убив людину був по між іншим і про
  •   Актуальна байка про кіз та скаженого вовка
        Розгублена українська кізонька із жахом дивиться на російського в
  •   Божевільна м’ясорубка
    (шматок неримованого і невиправленого тексту)
  •   Давній сюжет
    Ірод: розіпни!
    Пилат: и кого же?
  •   Інтерв’ю 6
    Журналіст: зараз я на майдані. Запитую простого мітингувальника, чоловіка з прапором в
  •   Інтерв’ю 5
    Журналіст: беру інтерв’ю в глави уряду: “господін” Азіров, то ви ідете у відставку чи
  •   Інтерв’ю 4
    Журналіст: веду репортаж з аеропорту. Ось і сам глава держави: пане президент, чому ви
  •   Інтерв’ю 3
    Журналіст: ось я на пресконференції трьох бувших: і що ви панове вирішили?
    Перший:
  •   Інтерв'ю 2
    Журналіст: сьогоднішній наш репортаж з Гідрометеоцентру. До нас вийшла сама пані Погод
  •   Інтерв’ю
    (саркастично)
  •   Усе – Є !
    „На нет и суда нет!”– так каже росіянин. Українець так не скаже. На українське нема с
  •   МАЛОПРИСТОЙНА РЕПЛІКА

    ДО ПИТАННЯ ТАК ЗВАНИХ РУСИЗМІВ І
  •   ЗАПИСКИ НЕГРАМОТНОГО
  •   ВСЕ ВЖЕ БУЛО...
  •   ЛЕЛЯ І ПАВУК
    - І на що ж ти, друже павуче, будеш скаржитись цього разу?
    - Та от, пані Лелю, комахи
  •   ЯПОНСЬКУ ТВОЮ МАТЬ!

    (ази елементарної логіки)

  • Огляди

    1. Старша сестра. Андрій Піонтковський – про китайську перемогу
      переклав з російської Саландяк

      Це цілі Четвертої світової війни. А про методи досягнення в ній перемоги інформує зі слів своїх всеблагих співбесідників інше джерело: “Гедоністичний (насолодний) та морально нестійкий Захід здригнеться та відступить перед лицем непохитної російської рішучості, цілі Росії досягнуться малою ціною”.
      Стосовно моїх інформаторів, то, запевняю вас, це дуже чесні та скромні люди, котрі акуратно виконують свої обов’язки та не мають наміру образити кого-будь. Цих людей, ми з вами багаторазово перевірили їхні депеші, навіть найсенсаційніші, підтверджуються, зазвичай, незалежною об’єктивною інформацією. Провідна роль нового дворянина Ніколая Патрушева (а не Володимира Путіна!) як ідейного проводиря мобпартії не стали для мене несподіванкою після десятиріч заочної дискусії з організатором навчань в Рязані з питання застосування ядерної зброї в регіональних конфліктах. До списку ідеологічного та організаційного ядра мобпартії, люб’язно нам наданої, я б обов’язково добавив ще одну людину – генерала Валерія Герасимова, ідеолога гібридної війни з
      звитяжною її деескалацією (припиненням) через ядерну ескалацію. Гляньте на ці винятково промовисті лиця: Патрушев, Путін, Юрій Ковальчук, Ігор Сєчин, Сергій Іванов, що не збираються ні помирати, ні відказувати собі в скромному зачаруванні життям доларових мультимільярдерів, ні нищити західну цивілізацію, спокусливі матеріальні плоди котрої вони та їх нащадки з такою утіхою пожирають. Вони хочуть свята – тріумфуючого свята над поваленим і приниженим Заходом – та гарантій свого політичного безсмертя в главі торжествуючої Росії.
      Вони переконані, що для цього достатньо втягнутись в регіональне чи навіть локальне військове зіткнення із Заходом та виграти хоч би один психологічний поєдинок: коли, жахнувшись їхнього ядерного шантажу чи, тим більше, їх одного ядерного удару по європейському місту, Захід похитнеться та назавжди капітулює. Кожний регіональний конфлікт, де з’являються російські військові, від Сірії до Венесуели, Москва використає політично перед усім для вирішення одного виховного над завдання – продемонструвати, що вона завжди буде готова піти на вищу ступінь ескалації конфлікту, на більший ризик, на більші жертви, ніж американці. Вже шостий рік Росія муштрує США як павловського песика, делікатно готуючи американців до їх найголовнішої капітуляції, відмові виконати свої зобов’язання згідно 5-ої статті Уставу НАТО. Допоки ця доленосна для усього світу мить не наступила, спробуємо докладніше розібратися з мотивами дерзновенної поведінки майбутніх “переможців”, цих носіїв непохитної руської рішучості. Цікаво, що в донесеннях наших інформаторів ні разу не трапляється слово “Китай”. Це значить, що воно й не вимовляється на мобілізаційних банкетах шістки всеблагих. Там звучать, як зараз ми знаємо від допущених до них співбесідників, інші слова: могутня реваншистська Росія, котра півсвіту контролює, а решта півсвіту її бояться.
      Ну добре. Національний гонор великоросів заслужено запанує в наслідку успішного ядерного шантажу. Відтечуть пихатій західній кішці багатовікові слізки наздоганяючої російської мишки, але закрадається тривожне питаннячко: а в якій з двох половинок світу після нашої Перемоги виявиться та країна з п’яти букв, котру називати не можна? Ні в одній. Вона керуватиме всім цим новим прекрасним світом. Мобпартія може цього не вимовляти. Але вона не може цього не розуміти. І тим не менше, вона готова йти на великі ризики, щоб саме цю перспективу приблизити. Значить, така перспектива мобпартію влаштовує. Видається, що справа тут не лише в шістці всеблагих. Шістка просто через професійну ментальність й згідно займаного в ієрархії влади положення зробила найрадикальніші висновки з катастрофи, що трапилася з усім російським політичний класом в перші десятиліття ХХІ віку. Ця катастрофа куди серйозніша, ніж та адміністративна неприємність у ХХ віці, про котру так журився російський національний лідер. Приголомшені нею “еліти” переживають психологічну травму так хворобливо ще й тому, що не насмілюються катастрофу вербалізувати. Я пробую це зробити за них.
      От вже кілька століть в руській історії, як в лихій безконечності, повторюється один і той ж сюжет. Знов й знов появляється цар-модернізатор, котрий заявляє urbi et orbi-місто і світ: “Ми відстали від передових країн Заходу на 50 років, якщо ми не пройдем цей шлях за 10-15, тоді нас зімнуть”. Неважливо кому належали саме ці слова, може бути, Петру Олексійовичу, а може бути Йосипу Віссаріоновичу. Піднімаючи цілу країну на диби, а всіх – хто сумнівався в його мудрості на дибу, модернізатор кидається в мобілізаційний прорив і, як правило, вирішує якесь, як йому здається, важливе конкретне завдання. Ціною величезних жертв ми доганяли вічно притягальний і вічно ненависний нами Захід то за кількість гармат та фрегатів, то по чавуну та сталі на душу населення в країні. Але щось у природі Заходу, вислизало від розуміння наших модернізаторів, дозволяючи йому знову залишати нас позаду з горами чавуну, сталі, танків, ракет і мріями про особливий шлях, секретний план якого зберігається особливому відділі.
      Завороженому футуристичним Амстердамом молодому провінційному імператору-реформатору захотілось всі ці буржуазні новації, від корабелень до кав’ярень, негайно перенести в Росію. Але так, щоб і голови стрільцям продовжувати особисто рубати, та, відволікаючись від державних справ, сходити в підвал трошки розім’ятись, помордувавши спадкоємця на дибі за не санкціоновані контакти з іноземцями. Ставши за примхою долі президентом офіцер охранки Володимир Путін, спокушений в чекістській юності чудовим німецьким пивом, цілком щиро хотів запровадити в Росії процвітаюче суспільство споживання “як в них на Заході”. Але так, щоб залишались і все підім'явши під себе його рідний кооператив-монстр “Озеро” під головуванням Ю. Ковальчука, і керована В. Сурковим “демократія” та “диктатура закону” з людськими лицями Н. Патрушева і І. Сєчина.
      А проте сама ця гонка за постійно вислизаючим об’єктом ненависті та любові впродовж трьох з лишнім століть наповняла правлячу “еліту” осмисленістю буття та чуттям історичного оптимізму. Кожний провал пояснювався якоюсь випадковою помилкою. Десятки мільйонів своїх та чужих життів згубили в ХХ віці, вдовблюючи собі та світу передове західне (!) вчення. А в 1901 році з таким ж історичним оптимізмом вирішили, що саме безрідні марксистсько-ленінські яйця й мішають споконвічно Руському ведмедю затанцювати, нарешті, камарильську (танець групи при правителі) як слідує. І аж тільки у останні роки, після ще одного провального експериментального циклу, приходить, нарешті, наростаюче усвідомлення того, що ведмідь при цій вічній матриці Руської влади не затанцює ніколи, що “як у них” не буде ніколи, що науково-технічне, соціальне, цивілізаційне відставання від (випробовуючого дуже серйозні проблеми) Заходу буде тільки наростати.
      Ядерна зброя плюс додати несхильну руську рішучість, першими використати її для приниження Заходу – ось оcтанній аргумент кооперативу “Озеро”.
      І це було би ще півбіди. Катастрофа збільшується тим, що наче із нікуди виник незбагнений, загадковий похлюпуюучий на наших кордонах китайський Соляріс (sol-сонце), що став у науково-технологічному розвитку врівень з Заходом, але не зробився Заходом. Звершивший те, про що мріяла останніх три століття у різних своїх іпостасях Росія. Світ вперше стає посправжньому біполярним (бі-двіччі). Високомірно проспавши кілька віків науково-технічної революції у Європі Китай повертається на своє привичне місце драйвера (гравця) світової цивілізації. 20-цять віків назад такими були Китай та Рим, майже нічого незнаючи одне про іншого інопланетяни на одній планеті. Сьогодні Китай та Захід сплетені громаддям взаємної торгівлі та гострим суперництвом на найпродвинутіших технологічних рубежах – 5G, 3D, AI, Quantum Computing, genetic engineering. Росія з її фейковими гнучкими планшетами тут ні причому.
      Мобпартія, відображаючи фантомний запит клептоеліти (крадо-манів) на геополітичну велич, вчепилась за останній що лишається шанс реанімації національної гордості елітних великоросів. Ядерна зброя плюс незламна руська рішимість першими використати її для перемоги над Заходом – ось оcтанній аргумент кооперативу “Озеро”.
      Так, це глобальний ядерний тероризм. Мобпартія подає цей довід, зрозуміло, тільки одному з двох глобальних гравців – Заходу. У відношенні другого вони навіть подумати нічого подібного ніколи не осмілились би. Росія обожнює давати щиглів по носі західних “партнерів”, навчившись казати це словечко із скрежетом зубовним, лавровським риком, і путінськими жовнами. Але всі ці, такі виражені вторинні статеві признаки кудись щезають, коли наші олександри невські їдуть у Пекін підписувати чергові кабальні договори. Ці сором’язливі червоні шапочки навіть не відважуються запитати в китайської бабці, навіщо в неї виросли такі великі зуби вискалені з повним блиском на вченнях вздовж російської границі у 2006, 2009, 2016 роках. Стосовно ж підняття ставок, то це тільки перед гедоністичним (насоло-податним) і морально нестійким Заходом Патрушев з Путіним можуть трясти ядерними боєголовками. Із Китаєм такі “понти” не проходять. З Китаєм все якраз навпаки: його більша, навіть, ніж російська готовність до жертв дозволила би півторамільярдній державі самій підвищувати ставки в ядерному покері з Росією так високо, що просто скінчились би руські.
      В Кремлі це прекрасно розуміють. Сімдесятирічна китайсько-руська війна, що почалась 19 грудня 1949 року історичною заявою Мао Цзедуна на пероні Ярославського вокзалу міста Москви про анулювання нерівноправних договорів Китаю з царською Росією, завершилась. В кращих традиціях школи воєнного мистецтва Сун Цзи вона пройшла практично без оголеного меча (за виключенням боїв за острів Даманський в 1969 році). Росія зазнала в ній поразку. Пекін не наполягає на формальній капітуляції, так як діюча російська адміністрація активно, чисто-сердечно та продуктивно співпрацює з державою переможницею, сприяючи планомірному освоєнню Китаєм економічних ресурсів Сибіру та Дальнього сходу.
      Землі, що належали Серединній Імперії згідно Нерчинського контракту 1689 року, в будь-якому випадку будуть юридично возз’єднані з КНР. Решта території, що входять в зону життєвих інтересів Китаю, будуть у тій чи іншій формі інституціоналізовані (сім’я-партія-держава) як дружні йому суб’єкти. Російська “еліта” приймає як усвідомлену необхідність своє історіософічне (винахідливе-хитре) повернення в рідну гавань Золотої Орди та Імперії династії Юань, де й сформувались її традиційні духовні зшитки. Росія просто не замітила, як, відчайдушно пробуючи зібрати васалів (слуг) в своєму ближньому закордонні, сама перетворилась в ближнє закордоння Китаю. Віками змінюючі одне одного мегаломанські (манійні) ідеологеми Третього Риму, Третього Інтернаціоналу, Руського миру поступають в свідомості російських правителів місце іншій геополітичній установці – зачепитись за статус привілейованого васала (слуги) Піднебесної. Про це публічно кажуть дуже рідко. Тим більше цікаві два характерних висловлювання двох відомих експертів з російсько-китайських відносин. Один каже лукаво та досить обережно, другий значно більш відверто.
      Дмитро Трєнін: “Ми не повинні забувати, що вже були частиною Великої азійської імперії в ХІІІ-ХV віках. Нас спочатку вбивали, а потім обклали даниною, дозволили мати православ’я, князів і все, що завгодно... І нам треба дуже серйозно потрудитись над тим, щоб вибудувати інтелектуально, в крайньому разі, для себе, таку модель відносин з Китаєм, котра би зберегла нас у своїх власних очах та у очах наших китайських партнерів як велику державу”.
      Андрій Девятов: “Сьогодні Росія в очах Китаю позбавилась статусу, стала прислугою. Але якщо Росія постарається, вона може стати старшою сестрою – це хороший статус. В китайському світі матір – це земля, батько – небо, усе вирішують чоловіки та брати, але старша сестра уособлює мудрість. Навіть якщо вона п’яна, опустилась, про неї треба турбуватись, її город треба зорати, її неможна кинути. У неї інтуїція та мудрість – і Росія може цю мудрість пред’явити!”
      І так, Росія повинна постаратись та попрацювати, щоби отримати певний порятовуючий обличчя статус у відносинах з Китаєм.
      Вважаю, що у своєму задумі перемоги в Четвертій світовій війні мобпартія спонукана не тільки клекітливою ненавистю до Заходу і прагненням тотально підпорядкувати собі 140 мільйонів розхідного матеріалу, навіявши їм “побєдобєсіє live”, продемонстроване тільки-що в черговий раз на святкуванні 9 Травня. Дійсно, у випадку своєї “перемоги” над гедоністичним Заходом мобпартія здатна буде пред’явити Великій азійській імперії дивовижні дари своєї “мудрості”. Відмова захищати країну НАТО від вторгнення ввічливих “зелених чоловічків” буде значити для США не тільки їх вихід з Європи і не тільки кінець НАТО, але і кінець США як світової держави, більше того, зникнення самого поняття “Захід”.
      В створеному геополітичному вакуумі Китай безперешкодно та демонстративно втілить в Азійсько-Тихоокеанському регіоні ті завдання, котрі його лідери залишали поколінню своїх наслідників (Тайвань, стратегічні проливи, спірні острови, мілітаризація штучних островів). Іншою мовою заговорить він і в торгових переговорах з США.
      В 1939 році криголам “Адольф Гітлер”, збудований при сталінській участі, приступив до втілення всесвітньо-історичного завдання – знищення демократичного Заходу. В 1940 році криголам був дуже близьким до виконання своєї місії. Сьогодні до демократичного Заходу у Москві та Пекіні відносяться приблизно так же, як 80 років тому до нього відносились в Берліні та Москві, якщо не гірше. Тільки цього разу Москва бачить себе кінечним бенефіціаром (одержувачем грошей) проекту, а робочим тілом запланованого – атомний криголам ”Владімір Путін”, призваний морально та політично знищити Захід. Після того, як Старша сестра так серйозно і продуктивно попрацює, про неї, як вона надіється, по-братськи потурбуються. Працелюбні китайці будуть зорювати її сибірський город та наводити Порядок Неба в Єдиній державі Велика Євразія.
      Андрій Піонтковський – політичний експерт.
      15 ТРАВНЯ 2019
      Висловлені в рубриці "Право автора" погляди можуть не відображати точку зору редакції.
      перекладено згідно російсько-мовного оригіналу:

      радио Свобода
      Старшая сестра. Андрей Пионтковский – о китайской победе
      Полученные в последние месяцы донесения "кротов", имеющих доступ к высшим бонзам путинского режима, подтверждают и уточняют в деталях то, о чем я упорно говорю последние пять лет. Страной правят не просто крупнейшие казнокрады. У этих людей есть видение будущего России и мира. Они ведут против Запада Четвёртую мировую гибридную войну, стремясь к реваншу за поражение СССР в Третьей мировой (холодной) войне. "Мобилизационная партия, – цитирую самого осведомленного из "кротов", – видит огромную могучую реваншистскую советскую страну, которая полмира контролирует. А остальные полмира ее боятся".
      РС в Телеграме
      РС в Вайбере
      РС в мобильном
      Это цели Четвёртой мировой войны. А о методах достижения в ней победы информирует со слов своих всеблагих собеседников другой источник: "Гедонистический и морально нестойкий Запад дрогнет и отступит перед лицом непреклонной русской решимости, цели России будут достигнуты малой ценой".
      Что касается моих информаторов, то, уверяю вас, они очень честные и скромные люди, которые выполняют свои обязанности аккуратно и не имеют намерения оскорбить кого-либо. Этих людей мы с вами многократно проверили на деле. Их депеши, даже самые сенсационные, подтверждаются, как правило, независимой объективной информацией. Ведущая роль нового дворянина Николая Патрушева (а не Владимира Путина!) как идейного вождя мобпартии не стала для меня неожиданностью после десятилетней заочной дискуссии с организатором "учений в Рязани" по вопросу применения ядерного оружия в региональных конфликтах.
      В список идеологического и организационного ядра мобпартии, любезно нам предоставленной, я бы обязательно добавил еще одного человека – генерала Валерия Герасимова, идеолога гибридной войны с победоносной её деэскалацией через ядерную эскалацию. Посмотрите на эти на редкость выразительные лики: Патрушев, Путин, Юрий Ковальчук, Игорь Сечин, Сергей Иванов не собираются ни умирать, ни отказываться от скромного обаяния жизни долларовых мультимиллиардеров, ни уничтожать западную цивилизацию, соблазнительные материальные плоды которой они и их отпрыски с таким удовольствием поглощают. Они хотят праздника – ликующего торжества над поверженным и униженным Западом – и гарантий своего политического бессмертия во главе торжествующей России.
      Они убеждены, что для этого достаточно ввязаться в региональное или даже локальное военное столкновение с Западом и выиграть только один психологический поединок: когда, ужаснувшись их ядерному шантажу или, тем более, их одному ядерному удару по европейскому городу, Запад дрогнет и навсегда капитулирует. Каждый региональный конфликт, где появляются российские военные, от Сирии до Венесуэлы, Москва использует политически прежде всего для решения одной воспитательной сверхзадачи – продемонстрировать, что она всегда будет готова пойти на более высокую степень эскалации конфликта, на больший риск, на большие жертвы, чем американцы. Уже шестой год Россия дрессирует США как павловскую собачку, деликатно готовя американцев к их самой главной капитуляции, отказу выполнить свои обязательства по 5-й статье Устава НАТО.
      Пока этот судьбоносный для всего мира момент не наступил, попытаемся подробнее разобраться в мотивах дерзновенного поведения будущих "победителей", этих носителей непреклонной русской решимости. Интересно, что в донесениях наших информаторов ни разу не встречается слово "Китай". Это означает, что оно и не произносится на мобилизационных пирах шестерки всеблагих. Там звучат, как мы теперь знаем от допущенных к ним собеседников, другие слова: могучая реваншистская Россия, которая полмира контролирует, а остальные полмира ее боятся.
      Хорошо-с. Национальная гордость великороссов заслуженно восторжествует в результате успешного ядерного шантажа. Отольются надменной западной кошке многовековые слезки догоняющей российской мышки, но закрадывается тревожный вопросик: а в какой из двух половинок мира после нашей Победы окажется та страна из пяти букв, которую называть нельзя? Ни в одной. Она будет управлять всем этим новым прекрасным миром. Мобпартия может этого не произносить. Но она не может этого не понимать. И тем не менее, она готова идти на огромные риски, чтобы именно эту перспективу приблизить. Значит, такая перспектива мобпартию устраивает.
      Представляется, что дело здесь не только в шестерке всеблагих. Шестёрка просто в силу своей профессиональной ментальности и занимаемого в иерархии власти положения сделала наиболее радикальные выводы из катастрофы, постигшей весь российский политический класс в первые десятилетия ХХI века. Эта катастрофа намного серьезнее, чем та административная неприятность в ХХ веке, о которой так печалится российский национальный лидер. Ушибленные ею "элиты" переживают психологическую травму столь болезненно еще и потому, что не решаются катастрофу вербализировать. Я попытаюсь за них это сделать.
      Вот уже несколько столетий в русской истории, как в дурной бесконечности, повторяется один и тот же сюжет. Вновь и вновь появляется царь-модернизатор, который заявляет urbi et orbi: "Мы отстали от передовых стран Запада на 50 лет, если мы не пройдем этот путь лет за 10–15, то нас сомнут". Неважно, кому принадлежали именно эти слова, может быть, Петру Алексеевичу, а может быть, Иосифу Виссарионовичу Поднимая всю страну на дыбы, а всех сомневающихся в его мудрости на дыбу, модернизатор бросается в мобилизационный прорыв и, как правило, решает какую-то, как ему кажется, самую важную конкретную задачу. Ценой огромных жертв мы догоняли вечно притягательный и вечно ненавидимый нами Запад то по количеству пушек и фрегатов, то по чугуну и стали на душу населения в стране. Но что-то в природе Запада, ускользавшее от понимания наших модернизаторов, позволяло ему снова оставлять нас позади с горами чугуна, стали, танков, ракет и грезами об особом пути, секретный план которого хранится в особом отделе.
      Очарованному футуристическим Амстердамом молодому провинциальному императору-реформатору захотелось все эти буржуазные новшества, от верфей до кофеен, немедленно перенести в Россию. Но так, чтобы и головы стрельцам продолжать лично рубить, и, отвлекаясь от государственных дел, спускаться в подвал немножко размяться, попытав наследника на дыбе за несанкционированные контакты с иноземцами.
      Ставший по случайной прихоти судьбы президентом офицер охранки Владимир Путин, соблазнённый в чекистской юности восхитительным немецким пивом, совершенно искренне хотел учредить в России процветающее общество потребления "как у них на Западе". Но так, чтобы оставались и всё подмявший под себя его родной кооператив-монстр "Озеро" во главе с Ю. Ковальчуком, и управляемая В. Сурковым "демократия", и "диктатура закона" с человеческими лицами Н. Патрушева и И. Сечина.
      Тем не менее сама эта гонка за вечно ускользающим объектом ненависти и любви целых три с лишним столетия наполняла правящую "элиту" осмысленностью бытия и чувством исторического оптимизма. Каждый провал объяснялся какой-то случайной ошибкой. Десятки миллионов своих и чужих жизней сгубили в ХХ веке, вдалбливая себе и миру передовое западное (!) учение. А в 1991 году с таким же историческим оптимизмом решили, что именно безродные марксистско-ленинские яйца и мешают исконно Русскому медведю заплясать, наконец, камаринскую как следует. И только в последние годы, после еще одного провального экспериментального цикла, приходит, наконец, нарастающее осознание того, что медведь при этой вечной матрице Русской власти не запляшет никогда, что "как у них" не будет никогда, что научно-техническое, социальное, цивилизационное отставание от (испытывающего очень серьезные проблемы) Запада будет только нарастать.
      Ядерное оружие плюс непреклонная русская решимость первыми применить его для унижения Запада – вот последний довод кооператива "Озеро".
      И это было бы еще полбеды. Катастрофа усугубляется тем, что как бы из ниоткуда возник непостижимый, загадочный плещущийся на наших границах китайский Солярис, вставший в научно-технологическом развитии вровень с Западом, но не ставший Западом. Свершивший то, о чем грезила последние три века в разных своих ипостасях Россия. Мир впервые становится по-настоящему биполярным. Высокомерно проспавший несколько веков научно-технической революции в Европе Китай возвращается на свое привычное место драйвера мировой цивилизации. 20 веков назад таковыми были Китай и Рим, почти ничего не знавшие друг о друге инопланетяне на одной планете. Сегодня Китай и Запад сплетены вместе громадой взаимной торговли и острым соперничеством на самых продвинутых технологических рубежах – 5G, 3D, AI, Quantum Computing, genetic engineering. Россия с ее фейковыми гибкими планшетами здесь ни при чём.
      Мобпартия, отражая фантомный запрос клептоэлиты на геополитическое "величие", уцепилась за последний оставшийся шанс реанимации национальной гордости элитных великороссов. Ядерное оружие плюс непреклонная русская решимость первыми применить его для победы над Западом – вот последний довод кооператива "Озеро".
      Да, это глобальный ядерный терроризм. Мобпартия предъявляет этот довод, разумеется, только одному из двух глобальных игроков – Западу. В отношении второго они даже помыслить нечто подобное никогда не осмелились бы. Россия обожает щелкать по носу западных "партнёров", научившись произносить это словечко со скрежетом зубовным, лавровским рыком и путинскими желвачками. Но все эти так ярко выраженные вторичные половые признаки куда-то исчезают, когда наши александры невские едут в Пекин подписывать очередные кабальные соглашения. Эти стеснительные красные шапочки даже не отваживаются спросить у китайской бабушки, зачем у нее отросли такие большие зубы, оскаленные во всем своем блеске на учениях вдоль российской границы в 2006, 2009, 2016 годах. А что касается повышения ставок, то это только перед гедонистическим и морально нестойким Западом Патрушев с Путиным могут трясти ядерными боеголовками. С Китаем такие понты не проходят. С Китаем всё как раз наоборот: его большая даже, чем российская, готовность к жертвам позволила бы полуторамиллиардному государству самому повышать ставки в ядерном покере с Россией так высоко, что просто кончились бы русские.
      В Кремле это прекрасно понимают. Семидесятилетняя китайско-русская война, начавшаяся 19 декабря 1949 года историческим заявлением Мао Цзэдуна на перроне Ярославского вокзала города Москвы об аннулировании неравноправных договоров Китая с царской Россией, завершилась. В лучших традициях школы военного искусства Сун Цзы она прошла практически без обнажения меча (за исключением боёв за Даманский остров в 1969 году). Россия потерпела в ней поражение. Пекин не настаивает пока на формальной капитуляции, поскольку действующая российская администрация активно, чистосердечно и плодотворно сотрудничает с державой-победительницей, способствуя планомерному освоению Китаем экономических ресурсов Сибири и Дальнего Востока.
      Земли, принадлежавшие Срединной Империи согласно Нерчинскому контракту 1689 года, в любом случае будут юридически воссоединены с КНР. Остальные территории, входящие в зону жизненных интересов Китая, будут в той или иной форме институизированы как дружественные ему субъекты. Российская "элита" принимает как осознанную необходимость свое историософическое возвращение в родную гавань Золотой Орды и Империи династии Юань, где и сформировались ее традиционные духовные скрепы. Россия просто не заметила, как, отчаянно пытаясь собрать вассалов в своем ближнем зарубежье, сама превратилась в ближнее зарубежье Китая.
      Веками сменявшие друг друга мегаломанские идеологемы Третьего Рима, Третьего Интернационала, Русского мира уступают в сознании российских правителей место иной геополитической установке – зацепиться за статус привилегированного вассала Поднебесной. Об этом публично говорят очень редко. Тем более интересны два характерных высказывания двух известных экспертов по российско-китайским отношениям. Один говорит лукаво и довольно осторожно, другой гораздо более откровенно.
      Дмитрий Тренин: "Мы не должны забывать, что уже были частью Великой азиатской империи в ХIII–ХV веках. Нас вначале убивали, а потом обложили данью, позволили иметь православие, князей и все, что угодно... И нам нужно очень серьезно потрудиться над тем, чтобы выстроить интеллектуально, по крайней мере, для себя, такую модель отношений с Китаем, которая бы сохранила нас в своих собственных глазах и в глазах наших китайских партнеров как великую державу".
      Андрей Девятов: "Сегодня Россия в глазах Китая лишилась статуса, стала прислугой. Но если Россия постарается, она может стать старшей сестрой – это хороший статус. В китайском мире мать – это земля, отец – небо, всё решают мужчины и братья, но старшая сестра олицетворяет мудрость. Даже если она пьяная, опустилась, о ней надо заботиться, её огород надо вспахать, её нельзя бросить. У неё интуиция и мудрость – и Россия может эту мудрость предъявить!"
      Итак, Россия должна постараться и потрудиться, чтобы получить некий спасающий лицо статус в отношениях с Китаем.
      Полагаю, что в своем замысле победы в Четвёртой мировой войне мобпартия движима не только клокочущей ненавистью к Западу и стремлением тотально подчинить себе 140 миллионов расходного материала, внушив им победобесие live, продемонстрированное только что в очередной раз на праздновании 9 Мая. Действительно, в случае своей "победы" над гедонистическим Западом мобпартия способна будет предъявить Великой азиатской империи удивительные дары своей "мудрости". Отказ защищать страну НАТО от вторжения вежливых "зелёных человечков" будет означать для США не только их уход из Европы и не только конец НАТО, но и конец США как мировой державы, более того, исчезновение самого политического понятия "Запад".
      В образовавшемся геополитическом вакууме Китай беспрепятственно и демонстративно реализует в Азиатско-Тихоокеанском регионе те задачи, которые его лидеры оставляли поколению своих наследников (Тайвань, стратегические проливы, спорные острова, милитаризация искусственных островов). Другим языком заговорит он и в торговых переговорах с США.
      В 1939 году ледокол "Адольф Гитлер", построенный при сталинском участии, приступил к реализации всемирно-исторической задачи – уничтожению демократического Запада. В 1940 году ледокол был очень близок к выполнению своей миссии. Сегодня в Москве и Пекине к демократическому Западу относятся примерно так же, как 80 лет назад к нему относились в Берлине и Москве, если не хуже. Только на этот раз Москва видит себя не конечным бенефициаром проекта, а рабочим телом планировщика – атомным ледоколом "Владимир Путин", призванным морально и политически уничтожить Запад. После того, как Старшая сестра так серьёзно и продуктивно потрудится, о ней, как она надеется, по-братски позаботятся. Трудолюбивые китайцы будут вспахивать ее сибирский огород и наводить Порядок Неба в Едином государстве Великая Евразия.

      Андрей Пионтковский – политический эксперт
      15 МАЯ 2019
      Высказанные в рубрике "Право автора" мнения могут не отражать точку зрения редакции



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Бердяєв про Гоголя (українською)
      Микола Бердяєв (1874 – 1948)
      Гоголь в російській революції (1918)
          Гоголь належить до найзагадковіших російських письменників, і мало ще зроблено для його пізнання. Він загадковіший за Достоєвського. Достоєвський багато зробив, сам, для того, щоб розкрити всі протиріччя і всі провалля власного духу. Видно як диявол з Богом бореться в його душі і його творчості (чи не натяк Бердяєва на“БІСІВ” Достоєвського?). Гоголь же сам себе скривав й забрав з собою в могилу якусь нерозгадану таємницю. Справді - є в ньому щось моторошного. Гоголь – єдиний російський (русский) письменник, в котрому було чуття магії - він художньо передає діяння темних, злих, магічних сил. Це вірогідно, прийшло до нього із заходу, від католицької Польщі. “Страшна помста” насичена такою магією. Але в більш прикритих формах є цей магізм і в “Мертвих душах”, і в “Ревізорі”. В Гоголя було абсолютно-виняткове, за силою, чуття зла. І він не знаходив тих утіх, котрі знаходив Достоєвський в образі Зосіми і в доторку до матері-землі. Немає в нього (в Гоголя) всіх цих клеючих листочків, нема, ніде, спасіння від оточуючих його демонічних пик. Тої моторошності гоголівської художності зовсім не відчувала стара школа російських критиків. Та й де їм було відчувати Гоголя! Їх оберігала, від такого сприйняття й від розуміння таких моторошних явищ, раціоналістична просвіта. Наша (стара російська) критика була для цього занадто “прогресивним” образом мислення, вона не вірила в нечисть, взагалі, вона хотіла використати Гоголя лиш для власної утилітарно-суспільної мети. Вона ж завжди користувалась творчістю великих письменників для утилітарно-суспільної проповіді. Вперше відчув жахливість Гоголя письменник іншої школи, інших джерел і іншого духу – В. В. Розанов. Він не любить Гоголя і пише про нього із злим відчуттям, та (бо) він збагнув, що Гоголь був митцем зла. І от що, перед усім, необхідно встановити - творчість Гоголя є художньою відвертістю зла як начала метафізичного і внутрішнього, а не зла суспільного та зовнішнього, зв’язаного з політичною відсталістю і неосвіченістю. Гоголю не дано було побачити образів добра та художньо їх передати. В цьому була його трагедія. І він сам злякався власного, виключного, бачення образів зла та потворності. Але те, що було його духовним каліцтвом, те породило і усю гостроту його мистецького зла.
          Проблема Гоголя постала, вже, лиш перед тим релігійно-філософським та мистецьким напрямом, котрий намітився в нас (росіян) на початку 20 століття. До того Гоголя прийнято було рахувати засновником реалістичного напряму в російській літературі. Чудність гоголівської творчості пояснювали виключно тим, що він був сатириком і зображав неправду старої кріпацької Росії. А всю незвичайність гоголівських художніх прийомів прогледіли. В гоголівській творчості не бачили, нічого, проблематичного, тому що взагалі не бачили, нічого, проблематичного. Усе видавалось, російським критикам, ясним та легко пояснюваним, все було спрощено і зведено до елементарно-утилітарного завдання. Справді - можна сказати, що критична школа Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова та їх епігонів (смішних нащадків) недогледіла внутрішній сенс великої російської літератури і не спромоглась оцінити її художні одкровення. Повинна була відбутися духовна криза, повинні були бути похитнутими усі основи інтелігентського, традиційного, світобачення, щоб по новому розкрилась творчість великих російських письменників. І тільки тоді зробився можливим і підхід до Гоголя. Старий погляд на Гоголя як на реаліста та сатирика потребують радикального перегляду. Тепер вже, після всіх ускладнень нашої (росіян) психіки та нашого мислення, стає надто ясно, що погляд літературних старовірів, на Гоголя, поставлено не на висоту гоголівської проблеми. Нам подається страхітливим те, як могли побачити реалізм в “Мертвих душах” - творі неможливому і небувалому. Чудернацьку і загадкову творчість Гоголя не можливо віднести до розряду суспільної сатири, котра викриває тимчасові та минущі пороки та гріхи дореформеного російського суспільства. Мертві душі не мають обов’язкового зв’язку з кріпацьким побутом і ревізор – з дореформеним чиновництвом. І зараз, після всіх реформ та революцій, Росія сповнена мертвими душами та ревізорами, і гоголівські образи не померли, не відійшли в минуле, як образи Тургенєва чи Гончарова. Художні прийоми Гоголя, котрі менше всього можна назвати реалістичними і котрі являють своєрідний експеримент, що розчленовує і розпластує органічно цілісну дійсність, розкриваючи щось дуже суттєве для Росії та для росіянина (русского человека), якісь духовні хвороби невиліковні, ніякими, зовнішніми, суспільними реформами та революціями. Гоголівська Росія є не тільки дореформений наш (росіян) побут, вона належить метафізичному характеру російського (русского) народу та проявляється і в російській (русской) революції. Те нелюдське хамство, котре побачив Гоголь, не є породженням старого устрою, не обумовлене причинами соціальними та політичними; навпаки, - воно породило все, що було поганого в старому устрої, і воно відбилось на політичних та соціальних формах.
          Гоголь, як художник, випередив найновіші аналітичні течії в мистецтві, що появилися в зв’язку з кризою мистецтва. Він випередив мистецтва А. Бєлого і П. Пікассо. В ньому (Гоголі) вже були ті сприйняття дійсності, котрі привели до кубізму. В мистецтві його є вже кубічне розчленування живого буття. Гоголь бачив уже тих чудовиськ, котрих пізніше художньо побачив Пікассо. Та Гоголь вводив у обман, оскільки сміхом прикривав власне демонічне споглядання. З нових російських (русских) художників за Гоголем йде найобдарованіший з них – Андрій Бєлий, для котрого остаточно померк образ людини і він поринув в космічні вихори. А. Бєлий не бачить органічної красоти в людині, як не бачить її Гоголь. Багато в чому, він, слідує за художніми прийомами Гоголя, але робить абсолютно нові завоювання в області форми. Та вже Гоголь піддав аналітичному розчленуванню органічно цілісний образ людини. В Гоголя немає людських образів, а є лиш морди та пики, лиш чудовиська, подібні до складних чудовищ кубізму. В його творчості є людино-убивство. І Розанов прямо звинувачує його в людино-убивстві. Гоголь не в силах був дати позитивних людських образів і дуже страждав від цього. Він болісно шукав образ людини і не знаходив його, з усіх боків обступали його потворні та нелюдські чудовиська. В цьому була його трагедія. Він вірив в людину, шукав красоти людини і не знаходив його в Росії. В цьому було щось не виразимо болісного, це могло довести до божевілля. В самому Гоголі був якийсь духовний вивих, і він носив у собі якусь нерозгадану таємницю. Та неможна винуватити його за те, що замість образу людини він побачив в Росії Чічікова, Ноздрєва, Собакевича, Хлєстакова, Сквознік-Духмановского і т. п. чудищ. Його великій і неправдоподібній художності дано було відкрити негативні сторони російського (русского) народу, його темних духів, усе те, що в ньому було нелюдського, що перекривляє образ та подобу Божу. Його жахнула та поранила ця нерозкритість, в Росії, людської особистості, це багатство елементарних духів природи замість людей. Гоголь інфернальний (підземного царства) художник. Гоголівські образи – клоччя людей а не люди, гримаси людей. Не його вина, що в Росії було так мало образів людських, справжніх особистостей, так багато лжі та лжеобразів, підмін, так багато неподобства та неподоби. Гоголь нестерпно страждав через це. Його дар прозріння духів вульгарності – нещасний дар, і він упав жертвою цього дару. Він відкрив нестерпне зло вульгарності, і це давило його. Немає образу людини, також, і в А. Бєлого. Він належить вже іншій епосі, в котрій (загалом) похитнулась віра в образ людини. Ця віра була ще в Гоголя.
          Російські (русские) люди, котрі бажали революції і покладали на неї великі надії, вірили, що образи чудовиськ гоголівської Росії щезнуть тоді, коли революційна гроза очистить нас (росіян) від всякої скверни. В Хлєстакові і Сквознік-Духмановскім, в Чічікові і Ноздрєві бачили виключно образи старої Росії, вихованої самовладністю та кріпацьким правом. В цьому була помилка революційної свідомості не спроможної проникнути в глибину життя. В революції розкрилась все та ж стара, вічно гоголівська Росія, нелюдська, пів звірина Росія “харь та морд”. В нестерпній революційній вульгарності є вічно гоголівське. Марними виявились надії, що революція розкриє в Росії людський образ, що особистість людська підніметься у весь свій ріст після того, як впаде самовластя. Надто багато привикли в нас (в росіян) відносити на рахунок самодержця, все зло і темноту нашого життя хотіли цим пояснити. Але цим тільки скидали з себе росіяни (русские люди) ношу відповідальності та привчили себе до безвідповідальності. Немає вже самодержця, а російська (русская) темнота і російське (русское) зло залишилось. Темнота і зло закладено глибше, не в соціальних оболонках народу, а в духовному його ядрі. Нема вже старого самодержця, а самовладність як колись царює у Росії (на Руси), як колись - нема поваги до людини, до людської гідності, до людських прав. Нема вже старого самодержця, нема старого чиновництва, старої поліції, а взятка як колись є підвалиною російського (русского) життя, її основною конституцією. Взятка розцвіла ще більше, ніж коли-будь. Чиниться грандіозна нажива на революції. Сцени з Гоголя розігруються на кожному кроці в революційній Росії. Немає самодержця, але як раніше Хлєстаков розігрує із себе важливого чиновника, як раніше скільки трепету перед ним. Немає вже самодержця, а Росія як раніше повна “мертвих душ”, як раніше чиниться торг ними. Хлєстаковска сміливість на кожному кроці дає себе відчувати в російській (русской) революції. Але нині (новий) Хлєстаков вознісся на саму вершину влади і має більше підстав аніж старий казати: “міністр закордонних справ, французький посланник, англійський, німецький посланник і я” - чи: “а цікаво заглянути до мене в передню, коли я ще не прокинувся: графи і князі товчуться і дзижчать там, як джмелі”. Революційні Хлєстакови з великою правдоподібністю можуть казати: “Кому зайняти місце? Багато з генералів виявлялись охочих і брались, але підійдуть, бувало, - ні, недогода... Нічого робити – до мене. І тої ж миті вулицями кур’єри, кур’єри, кур’єри... можете уявити собі, тридцять п’ять тисяч самих-одних кур’єрів!” І революційний Іван Олександрович береться керувати департаментом. І коли він проходить, “просто землетрус, усе дрижить і трясеться, як лист”. Революційний Іван Олександрович розпалюється та кричить: “я жартувати не люблю, я їм улаштував острашку... Я такий! Я не подивлюсь ні на кого... Я всюди, всюди”. Ці хлєстаковскі промови ми (росіяни) чуємо кожен день і на кожнім кроці. Всі дрижать і трясуться. Але знаючи історію старого й вічного Хлєстакова, в глибині душі чекають, що зайде жандарм і скаже: “Прибувши по іменному велінню з Петербургу чиновник вимагає вас зараз же до себе”. Страх контрреволюції, отруїв російську (русскую) революцію, і надає революційному завзяттю хлєстаковского характеру. Це постійне очікування жандарма викриває примарність та брехливість революційних досягнень. Не будемо обманюватись зовнішністю. Революційний Хлєстаков являється в новому костюмі та по іншому себе іменує. Але суть залишається тою ж. Тридцять п’ять тисяч кур’єрів можуть бути представниками “Ради робочих і солдатських депутатів”. Але це не міняє справу. В суті лежить стара російська неправда та обман, давно побачені Гоголем. Відірваність від глибин робить надто легкими всі порухи. В силах нині пануючих і владарюючих так же мало онтологічного (незалежного від свідомості), дійсно сущого, як і в гоголівськім Хлєстакові. Ноздрєв казав: “Ось границя! Все, що не бачиш, по цю сторону, - все це моє, і навіть по ту сторону, весь цей ліс котрий он синіє, та все за лісом, - все моє”. Більшою частиною присвоєнь революції є щось ноздрівске. Личина підміняє особистість. Всюди маски та двійники, гримаси клоччя людини. Перебріхування буття керує революцією. Все примарне. Примарні всі партії, примарні всі влади, примарні всі герої революції. Ніде, неможна нащупати твердого буття, ніде, неможна побачите ясного людського лиця. Ця примарність, ця неонтологічність (не незалежність від свідомості) народилась від брехливості. Гоголь розкрив її в російській стихії.
          Як і раніше Чічіков їздить по російській землі і торгує мертвими душами. Але їздить він не повільно в кибитці, а мчить в кур’єрських поїздах і всюди розсилає телеграми. Ця ж стихія діє в новому темпі. Революційні Чічікови скупляють та перепродають неіснуючі багатства, вони оперують з фікціями, а не з реальностями, вони перетворюють в фікцію все господарсько-економічне життя Росії. Багато які декрети революційної влади цілковито гоголівські за своєю природою, та у величезній масі обивателів вони зустрічають до себе гоголівське відношення. В стихії революції виявляється колосальне шахрайство, безчестя як хвороба російської (русской) душі. Вся революція наша (росіян) являє собою безсовісний торг – торг народною душею і народним надбанням. Вся наша (росіян) революційна аграрна реформа, есерівська та більшовицька, є - чічіковске підприємство. Вона оперує мертвими душами, вона зводить багатство народнеє на примарнім, нереальнім базисі. В ній є чічіковска сміливість. В нашому (російському) немолодому герої аграрної революції було направду щось гоголівське. Немало було також маніловщини в першому періоді революції і революційнім тимчасовім уряді. Але “Мертві душі” мають і глибокий символічний зміст. Всі “хар’ї і морди” гоголівської епопеї появились на ґрунті омертвіння російських (русских) душ. Омертвіння душ робить можливим чічіковскі пригоди і зустрічі. Це довгочасне і давнє омертвіння душ відчувається і в російській (русской) революції. Тому і можливий в ній цей безстидний торг, цей наглий обман. Не революція сама по собі це створила. Революція – велика проявниця, і вона проявила лиш те, що таїлось в глибині Росії. Форми старого ладу стримували проявлення багатьох російських властивостей, вводили їх в примусові границі. Падіння цих престарілих форм привело до того, що російська людина (русский человек) украй розгнуздалась і появилась на-голяка. Злі духи, котрих Гоголь бачив статичними, вже вирвались на волю і вчиняють оргію. Їх гримаси приводять до здригання тіло нещасної Росії. Для Хлєстакових і Чічікових, нині, ще більший простір, ніж в часи самодержав’я. А визволення від них передбачає духовне переродження народу - внутрішній в ньому переворот. Революція не є таким переворотом. Правдиво духовна революція в Росії була би визволенням від тої брехливості, котру бачив в росіянах (русских людях) Гоголь, і перемогою над тою примарністю та підміною, що народжуються від брехливості. В брехні є легкість безвідповідальності, вона не зв’язана ні з чим суттєвішим, і на брехні можна побудувати найсміливіші революції. Гоголю відкривалось безчестя як правічна російська властивість (исконно русское). Це безчестя зв’язане з нерозвинутістю і нерозкритістю особистості в Росії, з подавленістю образу людини. З цим зв’язана і нелюдська вульгарність, котрою Гоголь нас (росіян) пригнічує і котрою сам пригнічений. Гоголь глибше слов’янофілів бачив Росію. В нього було сильне відчуття зла, котрого слов’янофіли були позбавлені. В вічно гоголівській Росії переплітається та змішуються трагічне і комічне. Комічне є результатом змішання і підміни. Це змішання і переплетення трагічного та комічного є і в російській (русской) революції. Вона уся основана на змішанні та підміні, і по тій причині, багато в ній має природу комедії. Російська (русская) революція є трагікомедією. Це – фінал гоголівської епопеї. І, може бути, що - найпохмуріше та безнадійне в російській революції – це і є гоголівське в ній. А те, що є в ній від Достоєвського, має більше просвітів. Тож Росії необхідно визволитись від влади гоголівських привидів.

      Поданий “... вище текст М.О. Бердяєва – це розділ з його статті “Духи російської революції”, котрий входить в збірник “З глибини”... Збірник “З глибини” був у наборі літом 1918 року, але зупинений цензурою; …”
      (Знание – сила. май 1990)

      12.01.2019 р... переклав з російської Саландяк Ярослав.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Прикладна філологія
      Про помісь крокодила з мавпою -

          В рядочку ...логій - біологія-психологія-фізіологія... Філологія (…філ - друг, прихильник) випадає з ряду тотожності цих-таких …логій, бо виступає вже, начебто, як прихильність-дружба з мовою (...логією) – не наука, котра, насправді, уже сама (як наука) трактує ...логія як наука...
          Але спочатку я шукав тотожність до ...логії в назві науки про логіку – логікологію, аж зрозумів, що ця тотожність була б банальним: масло масляне – олива оливна – логіологія... Не усі науки ...логії: фізика, хімія, арифметика... А ...лог – слово, отже тоді буквально, логіка – словіка. Біословіка-психословіка-фізіословіка...
          Все ж в понятті “системи систем” не вбачаю масла масляного бо, насправді ж – хоч масло масляне начебто просто для сміху сказано, але вже, начебто тотожну маслу масляному оливу оливну... Солідний тлумачний словник подає оливу, як нижчого ґатунку олію з олив - плодів оливкового дерева – олива олив... і уже не смішно... хоч, все ж, трохи абсурдно.
          Правда тут, в загальнішій системі, завдяки Омоніміці та Ономастиці і ряду інших понять... знайдеться логіка для будь-якого абсурду в підпорядкованій “системі систем” системі, котра безпосередньо оперує мовою живою, в котрій усе... що б хто-коли сказав – усе мова, котра напевно, якраз, і “не любить однозначних відповідей” в силу неоднозначності самої ж загальної світобудови, котру та нижча система відбиває...
          Зрештою – всі претензії не до системи, а до та від "системи систем", котра певний порядок тотожності-відмінності повинна встановлювати... але насправді-завжди, як і в безпосередній дійсності, маємо якусь помісь, а помісь латинською – hibrida – гібрид... модне сьогодні поняття... схрещеної з крокодилом мавпи – ще вчора це виглядало смішно – сьогодні це біологічно можливий суб’єкт... а що вже казати про химерну безпосередність загального поняття гібридності в реальності? Важко нам, прихильникам мови – “філологам”, собі усвідомити нинішнього мавпо-крокодила з гранатою, навіть безпосередньо розглядаючи його...

      * Антон Санченко:
          Найзавалящого філолога все ж таки щось кардинально відрізняє від вихованця природничих факультетів. Скажімо, уявлення про мову як "систему систем", яка не любить однозначних відповідей.
      Уявіть собі першокурсника біофаку, який в перший день навчання довідується, що в школі його спецом вчили не так, насправді ссавці та рептилії - то один клас. В школі їм цього не казали, щоб не ґвалтувати невпорядкований Ліннеєм розум.
          Ну не довідувались природничники одразу після складених на відмінно випускних та вступних іспитів, що в університетському курсі інша кількість ЧАСТИН МОВИ. Тобто є таємні знання, щодо яких філологи дезорієнтують школярів, щоб не вносити безлад в непідготовлений моск і діти могли давати однозначні відповіді на всі питання ЗНО, в той час як вже аспіранти частіше всього кажуть:
          - Це можна розглянути як... - тому що варіантів розгляду декілька, в межах кількох, часто ворогуючих, наукових шкіл, і відстоюваних ними, часто взаємовиключних, теорій.
      Перше що робить вивчення філології - позбавляє категоричності. І саме це, прочитай аматор хоч всі 11 томів словника, надолужити важко.
          До речі, як правильно, факультет біології чи біологічний факультет? Одновалентно?Та що ви кажете!
          Тому менше всіх вештаються інтернетами, когось виправляючи, саме філологи. Вони швидше рахуватимуть частоти вживання агенТство vs агенство, щоб зрозуміти, чи не пора вже змінювати правопис. І з суржиком в інтернетах чомусь охочіше й затятіше борються якісь фізики й хіміки (хеміки?), а не лірики й кандидати філологічних наук.
          Істинно кажу вам, Люди й Свєти - оніми. А люди й Люди - омоніми.

      Facebook - 2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Публіцистика - переклад з російської
      Марк Епельзафт

      Бандера, УПА, ОУН і євреї

      Міфи, із тих, на котрих тримається влада луб’янців

      Сімдесят сім років минуло від часу укладання союзу нацистської Німеччини і СРСР та початку Другої світової війни. 23 серпня 1939 року вирішилась доля Європи, доля десятків мільйонів людей, котрих Сталін та Гітлер кинули в горно війни.

      Більшовики разом н нацистами
          Тоді, 23 серпня 1939 року, комісари-більшовики спільно з нацистами фактично вирішили долю європейського єврейства; у вересні 1939 року розв’язали Другу світову війну проти Польщі, проти Європи.
          В ті дні Анна Ахматова казала Лідії Чуковській: "Гитлер мальчишка рядом со Сталиным. Я ненавижу всех, кто развернул эту войну. Сталина, Гитлера". Чуковська записала висловлювання великої поетки, власне, душі Росії в щоденник. І ці слова, більш ніж точно, відбивають дійсність.
          Чому ж, по нині, в Росії оперують міфами та брехливою інформацією про Другу світову війну? – Тому що коли розповісти людям те, що діялося насправді, пропадуть міфи, із тих, на котрих тримається влада луб'янців. Пропадуть приводи для розгортання гібридних війн по усьому світу. Це ж стосується і міфу про участь українських визвольних формувань – УПА та ОУН в знищенні євреїв України.
          Брехня – основа кремлівської влади у продовж останнього століття. Але на брехні, костях та крові, неможливо збудувати нормальну державу.
          Хиткий підмурок для царств. Такі царства неминуче розпадаються. Розсипаються мов пісок.
          Метод створення псевдо-реальності – та упровадження її в мозок та душу громадян – глибоко освоєний луб’янцями. Взяти хоча б недавні події: "Минобороны РФ опровергло данные о пересечении ракетным комплексом "Буг" украинской границы".
          І без тіні сумніву, разом з ракетним комплексом цю границю ніколи та ні за які “коврижки”, певна річ, не перетинав жоден російський солдат. А в 1939 році з Гітлером Європу ділили марсіяни. І в Афганістан входили альфа-центаври. І ніколи - ніхто - нічого не чинив протиправного на Святій Русі. А кров’ю світ залили жидомасони, зрозуміло.
          Висоцький казав: "Я живу в стране, где власти хотели бы от меня только одного. Чтобы я писал песни с одним словом: "Хорошо, хорошо, хорошо"".
          За два роки теперішньої війни, котру Кремль веде проти незалежної України, уже порядком набридли численні громадяни, котрі посилають мені "доказательства-компроматы" на Бандеру та УПА, що, начебто, співпрацювали з нацистами.
          Ця давня вигадка, розроблена чекістами з метою боротьби з тими, хто воював за незалежну від “Советов” Україну, зжила себе. Хоча дезінформація більшовиків глибоко прищепилась за ці роки на радянському, ізраїльському та частково навіть на Західному ґрунті. І слугує вона, на жаль, ідеологічним фальсифікаційним виправданням теперішньої російської агресії проти України.
          Мені обридли безкінечні роздуми росіян на цю тему. Остогиділи роздуми наших ізраїльських радянських євреїв про це. Особливо тих, чиї предки комісарили, віддано служачи бісівській радянській владі.
          В Олександра Галича є пісня про катів. І це пісня зовсім не про нацистських катів, зрозуміло:
      Очень плохо палачам по ночам,
      Если снятся палачи палачам,
      И как в жизни, но еще половчей,
      Бьют по рылу палачи палачей.

      Как когда-то, как в годах молодых -
      И с оттяжкой, и ногою под дых,
      И от криков, и от слез палачей
      Так и ходят этажи ходуном,
      Созывают "неотложных" врачей
      И с тоскою вспоминают о Нем,
      "О Сталине мудром, родном и любимом..."

      - Был порядок, - говорят палачи,
      - Был достаток, - говорят палачи,
      - Дело сделал, - говорят палачи, -
      И пожалуйста - сполна получи.

      Дышит, дышит кислородом стража,
      Крикнуть бы, но голос как ничей...
      Палачам бывает тоже страшно,
      Пожалейте, люди, палачей!

      Нащадки катів. Євреї - також
          Галич, в цьому випадку, писав про катів чекістських. На жаль багато євреїв, відступивши від єврейства, від віри - порушивши заповідь: “не іди проти царя землі, де ти у вигнанні”, займалися більшовицьким геноцидом в органах НКВС. До 1937-го склад євреїв в органах НКВС наближався до 55 відсотків. Щодо "щадити почуття", то в Ізраїлі живе доволі велика кількість людей – дітей, внуків та правнуків тих, хто підписував смертні вироки мільйонам росіян, українців, польських євреїв - біженців у СРСР в 1939-1941 роках. Нащадків катів, одним словом. Таких, що ніжно згадують своїх комісарських предків та виправдовують їхні злочини.
          Коли цим людям, громадянам Ізраїлю, акуратно повідомляють про злочини їх дідів, прадідів, відповідь звучить така: “Поки нема доказів – нема ніяких злочинів. Пощадіть наші почуття”.
          І Семен Мойсеєвич Кривошеїн не приймав з нацистами, в Бресті, парад перемоги. Це вигадка. А доказів, звісно, не буде, тому що архіви КДБ, до сих пір, закриті та багато документів поступово знищуються.
          І держава Ізраїль сором’язливо замовчує злочини, комісарів єврейського походження, проти людяності. Тому що не вважає їх за євреїв. Це з одної сторони вірно. А з другої – є в такому підході спроба втечі від відповідальності. Якщо Німеччина покаялась, то ніякого розкаяння за злочини чекістів чи осуду тих злочинів – в тому числі і з боку тих, хто був євреєм по походженню – немає ні від кого, до сих пір. Ні від головних винуватців – луб’янців, Кремля. Ні від іншої, якої би то не було влади.

      Ганебна промова з трибуни верховної ради
          Я вважаю ганебним і прорадянським - пролуб’янським, насправді, твердження про участь військових формувань УПА та ОУН в Холокості від, доволі слизького політика, президента Ізраїлю Реувена Рівліна у Верховній Раді України. Певна річ, народ Ізраїлю його не вибирав.
          Посада ця – номінальна. І тим більше, пора офіційним ізраїльським чиновникам перестати озвучувати з великих трибун міфи, породжені на Луб’янці.
          На Нюрнберзькому процесі, котрим фактично диригував Йосиф Сталін, - Англія і США, горіли бажанням піднести дарунок Москві у вигляді знайдених доказів участі ОУН та УПА у військових злочинах.
          Англійці та американці не знайшли жодного епізоду на цю тему. Жодного! Хоч шукали пильно.
          На самому Нюрнберзькому процесі ніхто з суддів, звичайно, чути не чув про спецоперації НКВС під назвою "Лжебандеровцы".
          Для того, щоб дискредитувати УПА і мати інформаційний привід для легітимної боротьби з нею, на Луб’янці розробили план, згідно котрого чекісти на Україні переодягались на бандерівців та третирували (тероризували) місцеве населення акціями.
          Свого часу Хрущов нагородив НКВС-ника Соколова, котрий очолював операцію "Лжебандеровцы", орденом.
          Змістовно висловився про виступ президента Ізраїлю Реувена Рівліна в Раді голова єврейської громади України Йосиф Зісельс: “... я не можу з ним погодитись. Він людина похилого віку. Він на собі несе стереотипи минулого, історіографію, котра на сьогодні рахується не об’єктивною. Він вихований на радянській історіографії. Ізраїль, що найменше – старше покоління, досі живе під її впливом. Він не виражає погляди молодих. Але ж молоді, віруючі ізраїльтяни у нас стояли на Майдані. Ті погляди, що він висловлює, - вчорашній день ”, - підкреслив Зісельс в ефірі українського "Громадського радіо".
          Зісельс нагадав про візит у 2007 році в Ізраїль президента України Віктора Ющенка. За словами Зісельса -українські гості попросили показати їм документи, котрі свідчили б про причетність Романа Шухевича до злочинів проти євреїв. Представники "Яд Вашем" дали відповідь, що документів таких в них немає, - відзначає Зісель.

      Ще один міф: в голодоморі винуваті євреї
          Разом з тим необхідно розвінчати ще один міф. Останні десятиліття на Русі та почасти і в Україні поширюється давня нацистська теорія, начебто організаторами Голодомору в Україні були євреї-більшовики. Часто, в публікаціях такого роду, можна побачити портрети Свердлова, Троцького, Зінов’єва, Камєнєва. Загалом, перших більшовиків. Та лиш єврейського походження. Це – така ж брехлива нацистська пропаганда, як і більшовицька пропаганда на теми: "Голодомора не было", "УПА и ОУН - нацисты, убивавшие евреев".
          Правду, в кожному питанні, потрібно казати до кінця.
          Комісарство було поза національним, Це по-перше. – Ті євреї, котрі були в керівництві більшовиків, євреями себе не рахували та боролись з єврейством і іудаїзмом. В однаковій ступені, як і з християнством.
          До 1929 року, коли почалась політика колективізації та Голодомору, в керівництві СРСР, котре володіло реальною владою, осіб єврейського походження не було.
          Автор ідеї Голодомору в Україні сам був українським більшовиком. На прізвище Петровський. Сталін схвалив цю ідею.
          А далі – прикази зверху, котрі рівною мірою здійснювали всі більшовицькі керівники, будь яких національностей – росіяни, осетини, українці.
          Були в числі чекістів і євреї, безумовно. Та лиш за назвою. Я б означив їх анти-євреями, анти-іудеями насправді. Всіляке покладання вини за Голодомор на єврейський народ є, насправді, геббельсівською брехнею. Саме це і зробили нацисти, навіявши сповненим невігластва люмпен-створінням, що так воно й було.

      Історики: євреї самі вступали в УПА
          “... поки до моїх рук не потрапили відповідні документи, я рахував, що УПА співпрацювало з фашистами” – каже ізраїльський історик Аарон Вайс, сім'я котрого, та він сам, були врятовані українцями. “Немало втікачів з гетто в західних регіонах України в 1942-43 роках так або інак зустрічались з українськими повстанцями. Це непроста картина, більшою частиною забарвлена позитивно, - констатує доктор наук, профессор Фелікс Левітас – я особисто працював з документами, бачив, що немало євреїв самі добували зброю та приєднувались до українських повстанців. Хоча, повстанські загони були різними, польові командири були різними".
          Фелікс Левітас володіє одною з найбільших в Україні бібліотек з історії фашизму та гітлеризму, котру збирає впродовж двадцяти років. Докторську дисертацію захистив у 1997 році на тему “Євреї України в роки Другої світової війни”.
          В архівах професора Сорбонни (Париж) Володимира Косіка є документи про те, як євреї опинялися в лісах. - УПА влаштовувало масу акцій для втечі євреїв-лікарів з нацистських гетто. Частина повстанців перебували у важкому стані, зброї та продуктів бракувало і, згідно матеріалів Косіка, немало повстанських загонів створювали з втікачів табори для громадянських осіб. Ці табори допомагали повстанцям, а повстанці охороняли табори. З таборів відбирали в загін лікарів та молодих людей, готових воювати.
          “Євреї хоробро воювали в рядах УПА, ми не знаємо випадків їх недостойної поведінки”, - пише відомий історик Ярослав Дашкевич. ”… усі вони чесно виконували свій обов'язок, надавали допомогу не лише бійцям, а також і всьому населенню, не покидаючи бойових порядків у важких ситуаціях, навіть тоді, коли мали можливість перейти до червоних. Багато з них загинули в бою захищаючи ідеали, за котрі боровся український народ ”, - така оцінка участі євреїв в українській армії, одного з керівників повстанців Миколи Лебедя, подана в багатотомній історії УПА.
          “Німецька пропаганда точно вловила мить українсько-єврейської згоди та пробувала завадити цьому, - розповідає Фелікс Левітас – в архівах є дві німецькі листівки. Перша: “Слухай, український народ! Москва дає секретні накази ОУН. З секретних вказівок, що потрапили нам в руки, видно, що кремлівські жиди перебувають в тісному зв’язку з ОУН, котра нібито воює проти більшовизму. В керівництві ОУН сидять агенти, котрі виконують накази кровожерного Сталіна та його жидівських опричників”. Друга: “Чого хоче так звана УПА? Селяни, пам’ятайте, що УПА грабує український народ, мордує його та безчестить. А хто є керівником тої армії? Це львівські жиди та їх кремлівські помічники””.

      Колабораціоністи та НКВС – автори масових вбивств
          Одне зрозуміло давно: бійці УПА не брали участі в масових акціях знищення євреїв в Україні. Ані в Бабиному Яру, ані де би то не було. І Степан Бандера до тих звірств ніякого відношення не мав ніколи, всю війну просидівши в німецькому таборі знищення Заксенхаузен. В складі УПА воювало досить багато євреїв. Найвідоміший з них , потім в’язень табору ГУЛАГ, Лев Ребет – український публіцист та адвокат, один з лідерів Організації українських націоналістів - ОУН.
          Поміж 150 тисяч жертв Бабиного яру після 1941 року нараховується немало бійців цих формувань. Тут можна привести справедливі слова теперішнього лідера ОУН в Україні – реакцію на виступ Риувена Рівліна у Верховній Раді: “А хто у Верховній Раді розповів цьому Рівліну правду про Бабин Яр та скільки в тому Яру замучено разом з євреями українців з ОУН?”
          Проводити каральні акції в Україні німцям допомагали колабораціоністи – загони особливої міліції – галицьких куренів з місцевих люмпенів, карних злочинців та на додаток - радянських військовополонених, котрі перейшли на бік нацистів. На самому початку війни та після неї в бійців УПА переодягалися НКВС-ники, котрі вчиняли такого роду провокації супроти мирного населення. Це була спецоперація НКВС по дискредитації УПА, з котрою Москва боролась не жартома до кінця.
          І взагалі, перш ніж розмірковувати про УПА та ОУН – єдиних військових формуваннях, котрі боролись і проти нацистів та проти більшовиків, давайте поговоримо про тотальну співпрацю та однодумність більшовиків-комісарів і їх вірних учнів: німецьких нацистів.
          З 1939 по 1941 рік. СРСР ділив з Німеччиною Європу, воюючи проти неї. Більшовики-комісари зробили усе, щоб мілітаризація Німеччини пройшла успішно. Поставляли сировину, військову техніку, хліб.
          Воювали разом на фронтах Східної Європи. Молотов фланірував (прогулювався) в Берлін, зіґав (віддавав нацистське вітання) Гіммлеру, депутати сесій Верховної Ради СРСР стоячи та оплесками – бурхливими і довготривалими вітали повідомлення Молотова про взяття нацистами Франції, Нідерландів, Норвегії.
          Товариші-хлоп’ята, що вернуть носа від Бандери! Холокост єврейського народу, про котрий ви часто згадуєте, виправдовуючи цим факт агресії чекістського Кремля проти України, відбувся виключно завдяки зусиллям Радянського Союзу по нарощуванню воєнної потужності Німеччини. Без союзу Німеччина – СРСР в 1939-1941 роках, ніякого Холокосту не було б. Та війни Другої світової не сталось би. Більше того, польське єврейство знищувалось в 1939-1941 роках. Спільно: і більшовиками, і нацистами.

      Кажіть правду: з німецькими фашистами – і російські нацисти
          А ще непогано б пам’ятати, що в самій Росії, на окупованих нацистами територіях, євреїв знищували з розмахом не лише місцеві російські поліцаї-колабораціоністи, але і бойові розрахунки російських нацистських армій козачих. Добре би зазначити, що за нацистів у складі таких армій воювало близько двох мільйонів росіян. Німці називали їх "хіві". Або "наші Івани".
          Непогано б було згадати і російську нацистську республіку на території Брянської, Орловської та Курської областей, де євреїв убивали вельми залюбки.
          Та й знищення гетто Смоленська також згадати варто. Тому добре би перестати вже, на кінець, ялозити тему Бандери. І в Ізраїлі, та в Росії. Почніть казати правду, або хоч би вивчати – що ж насправді відбувалось у ті роки. І хто співпрацював з нацистами “на полную катушку”. І ви повернете свій “обвиняющий перст” в бік Кремля.

      “ГОЛАЯ ПРАВДА”             жовтень '16

      переклав з російської – Ярослав Саландяк - 15.10.2016 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Тексти для Facebook (формату JPEG) ...
      .
      тільки щира правда спроможна бути відвертою брехнею...
      (і читай навпаки)
      .
      щодо російської реальності:
      дано уму восторженному - понятие великолепной мрази…
      .
      чи вже готовий росіянин убивати українця та росіянина котрий не готовий убивати українця та росіянина котрий не готовий убивати українця та росіянина котрий не готовий…
      а якщо це запитання не безглузде…
      .
      якщо про все і про ніщо - як про філософські поняття - то поняття все без поняття ніщо – взаємозалежно - було б поняттям невсього-неніщо а поза понять - то тільки одне все і є… наприклад кажуть пафосно - згідно понять: багатий має все – бідний має ніщо - а поза понять є таке: все має багатого і бідного…
      .
      пост Канта (sein dasein - existenz)
      дійсність є(sein) - дійсність є в людській свідомості (existenz) : дійсністю котра є - свідомість перетворює ту дійсність що є на поняття і перетворює ту дійсність… але дійсність - разом з тою що в людській свідомості і свідомістю перетвореною - є… і до яких би над понять людська свідомість підійшла і яких би перетворень би сягнула - дійсність є - Хто на таке спроможний як не Бог...
      .
      раз - філософія всяка зійде на маразм
      філософія всяка зійде на маразм - два
      три – філософія всяка зійде на маразм
      ще перший раз – чотири
      .
      людині – бажане стає дійсним вже тої миті як дійсне стає бажаним…
      пояснення (можна не читати)
      звівши діалектику до: дійсного і бажаного - перед дійсного слід поставити бажане - бо діалектика є бажаною дійсністю - ставши дійсною діалектика є бажано-дійсною… бажання дійсності констатоване як дійсне - людині є бажано-дійсним бо кратність констатації дійсного в бажаному – дійсним бажане не робить – тобто – допоки сягає бажання - дійсне є бажаним…
      .
      Бочка
      Діоген у бочці –
      по нашому боці!..
      Він за неньку нашу
      розчахне мамашу
      і заквасить в бочці. – Вихтір Орклин

      а філософ Сократ
      за нас знає у стократ...
      а для решти - в акурат -
      у кишенях - дулю має – ярослав Анонім
      .
      росіяни...
      ... не було причини так чинити... танками – гарматами – автоматами...
      вже причини йдуть слідОм... мов кульгава сучка за поганим псОм...
      .
      не знаю чи хто мене зрозуміє і чи я тямлю сам – що кажу:
      так хочеться – щоб наша влада до нашої влади говорила пошепки...
      .
      Вихтір Орклин
      Сучка
      Чорна сучка із Парижу
      перестріла сучку рижу
      ... ти диви
      Ти сказав би, що руду ... ні - сказав би що червону –
      Та не грає на дуду - грає та на балалайці...
      рижа сучка із Парижу ... лиже-лиже рижі яйці
                         псови... із москви - я анонім
      .
      питання мови в Україні – нині - це питання присутності - тут - росіянина на танку з автоматом...
      навіть коли росіянин мовчить - танк і автомат стріляють російською мовою... жаль що так є...
      .
      ... вовки - ведмеді... довбануті люди – що виглядає грубо...
      загальну ауру рятують голуби... котрі по суті – ди-но-заври
      30. 09. 2016 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Шматок неправленого неримованого тексту
      ...терорист котрий кинув гранату 31. 08. 2015 в києві і убив людину був по між іншим і проти того щоб за допомогою прийняття конституційних змін терористам донецька та луганська робили поблажки у вигляді амністії…
      такою є суть тероризму – ніяких поблажок… для терористів...
      01. 09. 2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Актуальна байка про кіз та скаженого вовка
          Розгублена українська кізонька із жахом дивиться на російського вовка, що роззявив на неї пащеку… Саме тут нагодився московський піп.
          - Зря ты не любиш ближнего своего, кизонько! А это великий грех. Ведь ты же христианка, да и посмотри внимательно, как вовчик-братчик тебя любит!
          А й справді, сумніватись у великій любові вовка до кози не доводиться...
          Таку збочену ідеологію любові поділяє не лише московський піп, а також і якась частина українських росіян ( і поголовно російські росіяни! ? ), вважаючи за нормальне те, що кіз та цапків на території Російської імперії доглядає вовк, а не вовкодав… пожираючи час від часу козу чи цапа, мовляв, чому вони щось не те у напрямку вовка мекнули?.. Таке складається враження!
          Те, що той вовк сказився, вже розуміють і російські цапки , і навіть «козли» (принаймні, так би мало бути), і європейські розманіжені кізоньки… і американський вовкодав… навіть китайський, сподіваємось…

          Але! .. Українські кізоньки та цапочки, – плекаймо власного вовкодава! Чимдуж!

      21.03. 2014 р.
      Худ. Я Саландяк .
       Я Саландяк  Передчуття .><br />
<br />
</div>
                <BR/>
                                <br />
                <br />
                <a href= Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Божевільна м’ясорубка
      (шматок неримованого і невиправленого тексту)

      …м’ясорубка була включеною – погрозливо гула в’їдаючись своїм ричанням у свідомість серце печінку - страшно було те що в неї відсутній вимикач… наступної миті м’ясорубка збожеволіла і взялась колошматити тіло – що робити... зважаючи на невелику її потужність устромив між ножів руку – зупинилась і погрозливо гарчить… шукаю вимикач – де – де… але під рукою є молоток…
      21.12.2013



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Давній сюжет
      Ірод: розіпни!
      Пилат: и кого же?
      Ірод: тоді дай грошей… щоб Його знайти. Іуди збились з ніг шукаючи, багато на Нього схожих там… а грошей у казні катма.
      Пилат: а сам ты что сделал, мерзкий Ирод?
      Ірод: та посадив одну в тюрму… а Друга, взяла, вийшла на майдан й бунтує.
      Пилат: пристало ль мне… с жещинами воевать!? Это твой удел... позорный.
      Ірод: розіпни-и-и-и!
      Пилат: кого же распинать?!
      Ірод: розіпни Її… Україну!
      18.12.2013.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Інтерв’ю 6
      Журналіст: зараз я на майдані. Запитую простого мітингувальника, чоловіка з прапором в руках: друже, які найновіші досягнення Майдану?
      Чоловік: а ви не бачили? Тепер Беркут переходить у підпорядкування комунальних служб і ночами прибиратиме вулиці…
      Журналіст: а як ви прокоментуєте заяву російських журналістів про те, що ви зібрались тут, аби жарити «українське сало»?
      Чоловік: а що,правду кажуть. Ми те «українське сало» таки піджаримо, якщо воно в Росію не втече!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Інтерв’ю 5
      Журналіст: беру інтерв’ю в глави уряду: “господін” Азіров, то ви ідете у відставку чи ні?
      Азіров: нету на то веских причин!
      Журналіст: а як же провал роботи уряду, та брак коштів у державі?
      Азіров: не так уж все плохо, появилось новое аргументированное обяснение катастрофического состояния дел в государстве…
      Журналіст: ну і яке ж пояснення?
      Азіров: теперь в нехватке денег виноват Євромайдан… ну и Юлия Владимировна, конечно.
      Журналіст: а Євромайдан яке має відношення до фінансів?
      Азіров: ну а как же? Увеличились расходы на Беркут… ну и газа нужно прикупить.
      Журналіст: якого газу?
      Азіров: слезоточивого… перестали украинцы просто так плакать – плохая примета…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Інтерв’ю 4
      Журналіст: веду репортаж з аеропорту. Ось і сам глава держави: пане президент, чому ви вирішили приземлитись у Росії?
      Президент: як вам відомо, Китай два мільярди доларів нам не дав…
      Журналіст: то ви думаєте – Росія дасть?
      Президент: звичайно не дасть… але не летіти ж з порожніми руками у Київ… от підпишу договір про митний союз – все ж таки щось.
      Журналіст: а чим ви будете керуватись підписуючи митний договір?
      Президент: волею народу - он їх скільки на майдані зібралось….
      Журналіст: але ж народ за договір з Євросоюзом?
      Президент: а я що кажу… народ за…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Інтерв’ю 3
      Журналіст: ось я на пресконференції трьох бувших: і що ви панове вирішили?
      Перший: прийшли до одностайного рішення – потрібен круглий стіл.
      Журналіст: а конкретніше?
      Другий: я пропоную коньяк і каву.
      Третій: я незгідний, лиш мінеральну воду та салфетки!
      Перший: ні, я проти такої розкоші – лише салфетки…
      Журналіст: А салфетки навіщо, - щоб сомплі витирати?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Інтерв'ю 2
      Журналіст: сьогоднішній наш репортаж з Гідрометеоцентру. До нас вийшла сама пані Погода з нахмуреним чолом… Запитуємо у неї: а як ви відноситесь до сьогоднішніх подій в Україні?
      Погода: я ж не азіров якийсь там… Самі бачите – толерантно, я підтримую ентузіазм повсталого народу.
      Журналіст: а які будуть прогнози на майбутнє?
      Погода: ви повинні мене зрозуміти. Маленькі Сергійко та Василько, ваші онуки, просять снігу, щоб на санках кататись… а пузатий вітька, той взагалі звинувачує мене в політичній заангажованості та недотриманні законів природи… Правда, я не депутат партії регіонів і не боюсь його хлопців спортивної статури у чорному….
      Журналіст: та все-таки. Якою буде погода на наступні дні?
      Погода: не знаю скільки я ще можу протриматись… Я ж не банда, для якої закони не писані. Мушу дотриматись Закону про пори року, зима ж на дворі, - то ж українці! Робіть свою справу швидше. А як виженете тих собак з своєї хати та на вулицю, то я вже їм хвости повідморожую!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Інтерв’ю
      (саркастично)

      Журналіст: як ви ставитесь до факту побиття мирних студентів Беркутом?
      Представник влади: Беркут трохи перегнув палку… але винуваті обидві сторони!
      Журналіст: і що буде робити влада?
      Представник влади: будемо наказувати по всій строгості закону.
      Журналіст: а як саме?
      Представник влади: той хто безпосередньо віддавав Беркуту наказ , уже пішов у відставку…
      Журналіст: і це усе?
      Представник влади: ні, що ви. Підрозділ Беркуту, який вчиняв побиття студентів перейменуємо… ну скажімо з Беркуту на Кутбер…
      Журналіст: і це усе?
      Представник влади: звичайно ж ні! Ще залишилась непокараною друга сторона конфлікту – студенти.
      Журналіст: і що ви їм зробите?
      Представник влади: вирішення питання встановлення справедливості просте, - прикажемо Кутберу побити винуватих студентів ще раз!
      05.12.2013



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Усе – Є !
      „На нет и суда нет!”– так каже росіянин. Українець так не скаже. На українське нема суд є, бо ж „...нет ...”– воно немає. Чи то не має, чи нема є, – однак є присутнє при кожному українському не і ні. Міркуйте собі: не холодно, нетвердий, неприсутній, ніхто, ніякий...– воно ж насправді: є не холодно, є нетвердий, є неприсутній, є ніхто-ніякий...Говорячи про відсутність чогось матеріального, ми усвідомлюємо, що матерія вічна (відносно). Отже, кажучи про відсутність матеріального об’єкта слід уточнити час, розміщення в просторі, фізичний стан матерії… Якщо стверджувати: „Яблука* на цьому столі немає”, то це не значить, що яблука взагалі нема. Якщо ти його з’їв і воно „перестало існувати” (трансформувалось),то матеріально воно (все ж є) вже рухається в твоїй утробі, потекло з кров’ю по твоїх жилах. Не виключено, що зернята яблука проростуть і через якийсь час на столі стоятиме кошик плодів, похідних від цього яблука. Яблуко ж, яке ти з’їв, через твоє сім’я перетече в твоє потомство і буде там вічно (відносно). Закладену в матерію вічність присутності, повторює також і мова**(свідомість). Нема – насправді є нема, або немає! – Є завжди стоїть попереду кожного не і ні...
      А оте „...нет...“? Якщо на нього „...и суда нет “– то звичайно, що нема „...нет…” – та незнання закону від суду не вбереже! Бо що насправді значить твердження: нема „...нет...“? – Є!
      Спробуй но довести протилежне – от тобі уже й „суд“.

      * „… І взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму ,– і він з’їв. ” Книги старого заповіту 1.П’ятикнижжя Мойсеєве Перша книга Мойсеєва : Буття 3.6. – загально прийнято що тим „плодом “ було яблуко. (авт.)

      ** Задля уникнення подвійного заперечення, німецькою мовою говоримо: Ich habe keinen Apfel…що по-українськи дослівно звучить: Я маю жодне яблуко… — Довідку подав Б.Метик.
      2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. МАЛОПРИСТОЙНА РЕПЛІКА

      ДО ПИТАННЯ ТАК ЗВАНИХ РУСИЗМІВ І НЕ ТІЛЬКИ
      Рідною мовою малоросів була мова московська. Тож коли прийшла потреба творити нові українські слова, то малороси мавпували московські слова, перекручуючи їх на українську вимову.
      Павло Штепа. Інтернет – Поетичні майстерні

      Над теперішнім українським мовознавством, як бачиться мені, нависли такі ж чорні хмари, як ось ця Штепова... Хмари «щирої» любові до української мови. «Маруська так любила Ївана еж задушила го в вбіймах», ― іронізують у народі, ― а українську мову душать в тісних обіймах любові поважні мовознавці... Між тих хмар і хмара русифікації та русизмів – постійно іде дощ! Ах! Топимося в морі сліз!

      Буду небагатослівним, але безцеремонним: жива мова с – ала на нашу таку логіку та доводи, вона твориться сама, давно і так, як їй хочеться...

      А для українця оптимістичною сьогодні (і вже давно) є така теза: «Ніякої російської мови ніколи не існувало як і автохтонної російської нації!». Такий висновок можна було зробити ще в чорні часи так званої русифікації, виходячи із знання історії, почерпнутого з радянської середньої школи. Не буду надавати ніяких аргументів - це речі очевидні.Російська мова – це покручена українська(руська) з доданими покрученими іншомовними словами...тобто йдеться про наріччя (наречиє) Української і це також очевидний факт , що доведення не потребує.Про які русизми може іти мова?!

      Шановні мовознавці! Якщо з ваших трудів викинути плачі та „назидания“, страхи та чорні пророцтва, нав’язливе бажання навчити народ правильно говорити по українськи, то й половини того писання не залишиться, бо Мова є така, яка вона є, а мовознавець, в першу чергу, має її вивчати і вчитись, а не навчати мову, якою їй бути.

      Наведу ще одне висловлювання з народу: «Баба, якщо дуже захоче хлопа, то виставит цєцьку, заголит задницю, і в неї все файно вийде без єдного слова» ― і це також мова ! А коли здоровенний чоловік (бицюра) тендітну жінку ненавидить, то лагідним голосом, правильною українською мовою буде говорити про павосуддя, тримаючи ненависну в тюрмі... Але це вже політика... Так і наше мовознавство – суцільна політика...

      Вересень 2011 Саландяк Ярослав



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ЗАПИСКИ НЕГРАМОТНОГО


      Неграмотно скомпоновані, а ще з граматичними помилками тексти сприймаються людьми грамотними з іронічною усмішкою на обличчі, а помилки цих „грамотних“, помічені спеціалістами з правопису, сприймаються з посмішкою вже поблажливішою... Хоч є ряд митців слова, які потроху нехтують комами, крапками та іншими знаками*, а то і більше того... і за неграмотних себе не мають ― така собі свобода творчості...
      Славко Анонім, узявшись за перо, усвідомив, що є людиною малограмотною і, коли „попадається“ на граматичних помилках, то викручується, як може. Передусім, він скаже: Ви знайшли помилку? Дякую, що читали текст! Якщо ж його дістають, потішаючись з його „мовних вибриків“, він, як правило, парирує: ось бачите, хоч якусь радість від читання мого тексту ви отримали, а я вже думав, що намарно писав.... Але одного разу**, коли допустився аж трьох, як він стверджує, непомилок: написав триччі (має бути тричі), жаданна (жадана), зпочатку (спочатку)...
      - Та того не може бути! — заявив і взявся перевертати український правопис. Слова „триччі“ він не знайшов там взагалі: чи то числівник? Є ще „двічі“ і ніяке інше число на „чі“ не купилось... Великий тлумачний словник української мови пояснює, що тричі це прислівник... але чому ж одне „ч“ краще ніж два?.. Взявся за „жаданна“ і натрапив на правила подвоєння: „Прикметникові суфікси – анн( ий), - енн(ий), які вживаються для підкреслення найвищої міри ознаки, пишуться з двома н : невблаганний, нездоланний... страшенний ( але жаданий)... “ У Ярослава відвисла щелепа ― „найвищу міру“ поміж мір „жадання“ згідно правил українського правопису слід негайно погамувати... Ага! Тоді і „триччі“ можна під це правило подвоєння підвести „для підкреслення найвишої міри ознаки...“ Якщо про кохання, то тільки з двома „ч“, ― триччі (і дарма, що щось там не сходиться).
      Щодо „зпочатку “, то він швиденько знайшов у правописі — спочатку — . Ряд просторових визначень як то : зверху, знизу, зліва, збоку, ззаду... починаються на „з“ і лиш спереду, спочатку, справа на „с“. Щось там начебто букви „з“ та „п“ кусаються. Повторив голосно: зпочатку! Зпочатку! Зпочатку! І один раз спочатку! ― „Зпочатку“ аж дзвенить, а спочатку просто собі сичить ― Ні! Щось не так в нашому правописі! А коли натрапив випадково (навіть не сподівався на таке в офіційному виданні) на ст. 21: „ Примітка 2 ... Так само й дзвінкі перед глухими на письмі зберігаються: бабка, борідка, вогкий... але затхлий, зітхнути(хоч дихати), натхнути, тхір“.*** І пригадалось Метикове гірко-іронічне : в українському правописі навіть „надхненний“ від тхнути...****То хто ж укладає такий правопис? Знаю, що дуже „поважанні“ люди*****, але вибачте ― просто пристаркуваті імпотенти з погаслими очами, які давно не знають справжньої пристрасті (жадання)!?
      А! До біса їх граматику! Вона сковує думку, уяву, емоцію... Виставляє рамки, а гляньте прискіпливо довкола,послухайте живу людску мову! Скільки пристрасті, емоцій, радості і болю ― не влазить ні в які рамки!Тож не дивуйтесь, коли натрапите в Аноніма на щось ось таке: він так кохав! І тіснопритулився до жаданнної частини її тіла...Хай і знавець українського правопису теж потішиться.

      * Для прикладу візьмемо відомий Небораків Генезис літаючої голови. Віктор Неборак Літострон видавництво Львівської політехніки, 2001.
      ** Тричі про кохання. Сам видав, Підгайці, 2010 (авт.Оксана Максимишин, Богдан Манюк, Ярослав Анонім)
      *** Коли автор посилається на український правопис, то мається на увазі Український правопис .4-те видання, виправлене й доповнене. Київ Наукова думка 1993.
      **** „ У Ігоря Качурівського натрапив я на цікаву замітку, у якій він переконливо з′ясовує, що у слові натхнення корінь тх асоціюється зі словами тхнути, тхір ― тобто мати неприємний, смердячий запах.“ Богдан Метик. На захист желехівки. Ст. 76. Львів, Ліга-Прес, Тріада плюс 2008.
      *****„Поважна правописна комісія при Кабінеті Міністрів України, сформована загалом із знаних учених-фахівців,...“ М.Зубков. Українська мова. Універсальний довідник.ст. 380.ВД «ШКОЛА», 2007.

      Я Саландяк 2011



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ВСЕ ВЖЕ БУЛО...

      … було колись... сказано! Навіть те , що„ все вже було колись сказано”. Залишається відшукати відповідну цитату. Написавши сторінку тексту, сьогодні, щоб бути толерантним, потрібно написати три сторінки посилань: хто, коли і що сказав з цього приводу... А щоб довести ситуацію до стану абсурду, варто додати медичну довідку про психічну повноцінність та справку спеціаліста про відповідність тексту нормам українського правопису. А щоб аж-аж зовсім... визначити хімічний склад чорнила, що ним той текст написано...
      Всього життя не вистачить, щоби прочитати та запам’ятати, що сказали Сковорода, Гегель, Ейнштейн… І все одно когось мудрішого прогавиш. А коли вже писати самому?Та досить і одного посилання: все вже було…першим бути не хочу! І вести свою мову далі так, мовби ти перший вперше про це говориш...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ЛЕЛЯ І ПАВУК
      - І на що ж ти, друже павуче, будеш скаржитись цього разу?
      - Та от, пані Лелю, комахи мене зовсім не поважають, особливо мухи!
      - Та й що ж вони тобі такого роблять?
      - А обзивають мене різними непристойними словами.
      - А ти їм нічого поганого не робиш?
      - Я?! Ніколи! Я ж їм на вушко різні ніжні слова шепочу. От, наприклад, мушці кажу: О! Яка ти розкішна та пишна!Яке твоє черевце ніжне! Я їй ручки-ніжки м’якенькою павутинкою в’яжу і взагалі в моєму кубелечку, на легенькому вітерцю … одне задоволення. А вона :Щоб ти здох, кровососе! Ну і всілякі непристойні слова, що я їх навіть повторити не можу.
      - А я тобі скажу, павуче: ти їм робиш щось погане, ану обіцяй мені ,що більше так не будеш!
      - Ой клянусь, пані Лелю, обіцяю ще ніжніші слова добирати, ще тоншу павутинку сплітати буду… але прошу Вас, скажіть їм, щоб непристойних слів більше мені не дзищали, бо це так ранить мою ніжну душу!
      2009р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ЯПОНСЬКУ ТВОЮ МАТЬ!

      (ази елементарної логіки)

      – Не лізь на драбину! Кому сказала!
      – Ацьо?
      – Бо впадеш!
      – Тайсьцьо?
      – Я сказала: не лізь!
      А воно лізе та й лізе.
      – Синочку не можна!
      А воно далі за своє.
      – Ацьо?
      – Бо впадеш і будеш, як дядько Степан... Гепнувся з драбини і, бачиш, тепер горбатий і кульгає! Зрозумів? Не будеш лізти! ?
      Не хочеться лякати дитину іншим дядьком, що впав п’яним з драбини та й уже давно в могилі.
      Воно послушно хитає головою, але через кілька днів знову за своє.
      – Не лізь на драбину! Впадеш!
      – Ацьо?...
      І от воно виросло, і стало великий японець Дзюн, і полізло на атомну драбину, та й упало... Не було вже на нього японської мами аби сказала:
      – Не лізь, бо будеш, як той український Степан, що завжди слухався псьої матері і тепер горбатий, ще й буде кульгати все життя!
      Але що казати, коли той кульгавий український Степан далі слухається псьої матері і з атомної драбини злазити не збирається.

      – Японську твою мать, Степане! Злазь з драбини!
      2011р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --