Писати першою я нікому не планувала. Однак на моєму обличчі недосвідченого користувача з’являлася усмішка, коли почали надходити сповіщення про взаємні вибори. А я лише годину тому встановила цей додаток!
Андрій написав першим. Узагалі він був першим, від кого я отримала повідомлення в тіндері. Він мені видався привабливим і щирим, був схожий на актора Джеймса Мак-Евоя: глибокі очі, стримана усмішка, проникливий погляд, добре промальовані риси обличчя. Від нього віяло теплом і затишком, мужністю й безпекою. Однак легкий сум у його очах я вловила. А довіряти своїй інтуїції я давно вже звикла!
— Привіт! Запрошую тебе до себе випити вина. — написав він мені. Не ходив довкола — одразу по суті. Це був перший плюс, який я йому щойно віртуально поставила.
Я майже миттєво відповіла, бо знала, для чого встановлювала тіндер. Той факт, що він був першим, хто мені тут написав, викликав у мене бажання дати йому псевдонім «Андрій Первозванний». Тим паче щось божественне в його рисах обличчя було. Навіть коротка доглянута борода пасувала йому й автоматично викликала асоціації з біблійними апостолами.
— А чому б і ні? — написала й додала кілька грайливих смайлів наприкінці.
— Презервативи до вина брати? — написав він друге повідомлення з сором’язливим смайлом.
— У кожної порядної леді вони завжди з собою. — була моя відповідь. Я не здивувалася з його питання. З досвіду знаю, що іноді жінки морочать голову чи тішать своє самолюбство, а коли справа доходить до сексу, вмивають руки й щиро дивуються, як чоловік міг розраховувати на щось більше? Правда, трапляються й чоловіки, які в найбільш відповідальний момент просто вміють «зіскочити», лишивши в душі жінки витоптаний в багні слід свого самовдоволеного «Я». Однак мої наміри були цілком прозорі: я хотіла сексу. І якщо за зовнішність Андрій вже отримав від мене ще один плюс, лишилося перевірити сумісність запахів тіла. Це для мене вкрай важливо, а від іншого я вміла абстрагуватися. Тим паче, судячи з його повідомлень, наші бажання збігалися.
— Я на машині. Тож заїду за тобою, — третє повідомлення від Андрія.
Ще один плюс! — відзначила я. Зручно й комфортно.
— Ок, — відповіла йому й на цьому наше спілкування в тіндері закінчилося.

Андрій чекав мене під під’їздом о двадцятій, як і домовилися. Галантно відчинив переді мною передні дверцята й ми поїхали. Якийсь час мовчали. Я не хотіла порушувати паузу першою, знаючи, що рано чи пізно йому буде некомфортно їхати в тиші — він першим порушить мовчанку. Відчувала, що мій потенційний коханець почувається трохи напружено. Він погладив мою руку, ніби намагаючись заспокоїти мене (але йому це було більше потрібно), й обережно промовив:
— Ти, мабуть, звернула увагу на те, що позаду в машині два дитячі крісла?
— Якщо відверто, то ні. Але коли ти не плануєш везти мене до дітей і дружини, то яке це зараз має значення? Якби лише до дружини, я б, може, ще й погодилася на секс утрьох. А от діти точно не входять до переліку моїх сексуальних фантазій, — з усмішкою промовила я й побачила, що Андрій з полегшенням видихнув.
— У нас триває процес розлучення, — повідомив він мені, ніби виправдовуючи свій вчинок. — І я не знаю, чи була моя дружина вірною мені. У нас двоє дівчат. Старшій шість, молодшій — чотири.
— Можна я тебе про дещо попрошу? — перервала я його розповідь. Можемо до сексу не говорити про твою дружину й сім’ю? — я все ще сподівалася, що до інтиму в нас таки справа дійде. От тільки вся романтика «психологічного збудження» від цієї розмови зникла. Але нічого, можливо, й на краще. Менше прив’язок і очікувань. Секс — та й все на цьому.

Андрій справді намагався зробити мені приємно, але я відчувала, що в думках він був десь далеко. Точніше, я добре розуміла, про що саме були його думки. І це трохи гнітило. Та все ж йому вдалося мене завести. Й коли вдруге, в мить пристрасті, я відчутно впилася нігтями в його спину, він аж розгубився й зупинився, переймаючись, аби не лишилося слідів на його тілі. Одне із неписаних правил багатьох коханців — не лишати по собі жодних слідів. Та вони завжди є, хай і не всім помітні. Бо доторк до іншої душі, а тим паче — до тіла, назавжди залишає слід в нашій пам’яті про цю людину.

Після всього ми пішли на балкон. Він хотів покурити й допити віскі, а мені бракувало свіжого повітря й прохолодного вина.
Там ми повернулися до розмови про його дружину. Я зізналася йому, що працюю психологом. І розуміла, що на цьому вечір задоволень закінчився і треба перемикатись у «робочий режим». Шкода, що гроші в таких випадках недоречно брати. Хоча…
— Знаєш, чому я хотів зустрічі на стороні? Мені це було потрібно, щоб повернутися до сім’ї з відчуттям того, що я чоловік. Бо коли від мене пішла дружина, я був ніби психологічно кастрований нею. Такий її крок за секунду вбив мою самооцінку й потенцію! Я думав, вона знайшла собі кращого й тепер має з ним інтимні стосунки, хоча й говорить мені про вірність. Однак інтиму в нас останні декілька місяців немає. Моя дружина — декоратор. І щоразу, коли є така необхідність, їде до знайомого, аби покрити лаком частину конструкцій, розпиляти потрібної форми фанеру або пофарбувати з балончика в його майстерні старі підсвічники чи пташині клітки. От я й грішу на цього нашого знайомого, гадаючи, що жінка наважилася на такий крок заради нього. Я не знаю, чи зраджувала мені колись дружина, проте якби дізнався про це, то не пробачив би!
— Вибач, а ти зі мною щойно до іспитів готувався чи шпалери клеїв? Чи вам, чоловікам, такі речі за замовчуванням мають пробачати? — не змогла я в цю мить себе стримати.
Андрій одразу почав себе виправдовувати. Наша розмова затягнулася до четвертої години ранку. Вино вже давно вивітрилося. В якийсь момент він попросив дозволу записувати в планшет деякі наші діалоги, свої висновки й подальший план дій. Він ще хотів дізнатися в мене контакти когось зі знайомих психіатрів, хто б зміг зустрітися з його дружиною, щоб перевірити, чи вона здорова, коли так часто змінює свої думки й настрої щодо всього: то каже, що все назавжди втрачено, то наступного дня намагається повернути свого чоловіка, то весь ранок кричить на нього, а ввечері взагалі не говорить, то заснути без нього не може, то спить в дитячій поруч із дітьми… Жінці жінку легше зрозуміти, тому я здогадувалася, чим керувалася дружина Андрія у своїх діях та від чого залежав її настрій.
Я пояснила йому, що це так не працює. Ми разом окреслили орієнтовний план його дій, як можна зарадити ситуації, що склалася. Я залишила йому номер телефону колеги, яка б змогла допомогти їм із дружиною. Він викликав таксі й на світанку я повернулася додому.
Наступного дня Андрій надіслав мені свої нотатки, щоб я проглянула, що він там записував. Кілька пунктів його тез я трохи розширила й один пункт прибрала зовсім. Колегу попередила, що дала її контакти потенційним клієнтам.

Пізніше Андрій таки знову озвався: «Ми забрали заяву про розлучення! Дякую, що врятувала наш шлюб!»
— Ох, щастить мені на програмістів, Андрію! — усміхнулася я й подумки передала привіт своєму колишньому, який теж програміст і від якого ще лишався легкий щем у грудях. — Шкода, що в резюме написати не можна: «рятую шлюб через тіндер», — промайнула думка. — А за Андрієву сім’ю я радію, бо відчуваю, що далі все у них буде добре!

Сьогодні на мене чекала дорога. Та після того, що сталося цієї п’ятниці, їхати нікуди не хотілося. Почувався пригніченим і спустошеним. Різні думки лізли в голову, мов миші перед холодом в найменші щілини фундаменту, аби пережити зиму. Свідомість малювала страшні картини того, що може статися в дорозі.
Я стояв на зупинці й очікував машину, якою їхатиму до Києва. Але не міг ні про що інше думати, окрім Насті. Про те, скільки мрій та планів вона не встигла втілити у життя, чи пізнала кохання, про що мріяла у свої сімнадцять років? Я хотів мати відповіді на питання, чи були-таки попередження й знаки долі, чи снилося їй щось перед тим, бо переконаний: про всі важливі радісні та сумні події життя нас завжди попереджає, заздалегідь до того готує. Або принаймні намагається підказати шлях, як запобігти біді, що насувається. Та от чи уважні ми до знаків і чи довіряємо інтуїції?

З розповідей очевидців було відомо лише те, що на ділянці дороги, де сталася аварія, тривав ремонт. Автівки курсували в обидва боки одною смугою, тимчасово поділеною жовтою розміткою. Був вечір, теплий вересневий вечір, коли приємно їхати з привідчиненими вікнами й насолоджуватися вечірньою свіжістю. Сутеніло, водії рухалися з увімкненими фарами, адаптуючи зір до штучного освітлення.
Якщо вірити тим, хто був на місці пригоди, водій Настиної автіки ніби-то заснув за кермом і на швидкості влетів у фуру, що їхала назустріч. На передньому сидінні біля водія сиділа його дівчина, а позаду нього — моя племінниця Настя. Настя й водій загинули миттєво. А дівчину швидка повезла до реанімації.

Досі не можу повірити у те, що сталося. Адже навіть якщо водій почав засинати, невже ніхто з пасажирів не звернув на це уваги? Проте запитати в тієї, що вижила, поки неможливо. Вона у вкрай тяжкому стані.

Через кляту бюрократію тіло Насті в Полтаві, звідки вона прямувала до батьків, в суботу матері не віддали. Сказали чекати понеділка. Тож бідній жінці нічого не лишалося, як з роздертим серцем повертатися в інше місто додому й чекати ще дві доби, коли можна буде зібрати всі необхідні підписи й забрати тіло для поховання.

Від спеки я сховався у тінь старої берези, що росла біля зупинки. Намагаючись якось відволіктися від тяжких думок, увімкнув аудіокнигу й дійсно дещо заспокоївся від приємного тембру диктора. Та не минуло й п’яти хвилин, як у мене на очах автівка на швидкості збила голуба, який пролітав над дорогою. Його тіло відкинуло на узбіччя. Махаючи крильми й хапаючи повітря, він в агонії ще кілька метрів зміг просунутися в мій бік і коли опинився майже під ногами, спробував ще раз змахнути крилами, перевернувся на спину й помер. Щойно розмірковував про знаки долі, а тут — таке! Я не знав, як реагувати. В мене був шок. Придився уважніше до птаха й таки мені здалося, що це молода голубка.

Тим часом автівка, якою ми їхатимемо до Києва, вже зупинилася біля мене. Ставлю речі в багажник, сідаю позаду водія. Настя теж сиділа за водієм! До речі, чомусь це вважається найбільш безпечним місцем. Але ж…
Вирушаємо. Намагаюся не думати зайвого, ковтаю подавлені сльози. Добре, що іншим пасажирам байдуже до мого настрою.
На якійсь ділянці дороги переїжджаємо на сусідню смугу через те, що й тут триває ремонт. Рухаємося вузькою смужкою асфальту, де курсують машини в обидва боки. Бачу, як хтось когось обганяє, поспішаючи. Мій водій, не зовсім цензурно, звертає увагу на це. А я радію від того, що сам він їде неквапно й уважно. Нам немає куди поспішати! Та й чи вартий той поспіх життя?
Прошу янголів бути сьогодні якомога уважнішими до нашого переміщення. Пробую далі слухати книгу. Згодом ловлю себе на думці, що абсолютно нічого не запам’ятав з почутого. Хвилин десять слухав книгу, а думав про своє.
Про що мені був знак із голубкою? Про те, що й на мене може чекати така доля на дорозі? Чи це відповідь про обставини смерті Насті? Схиляюся до того, що таким чином її душа дала відповідь на моє запитання, що ж сталося з ними в дорозі того вечора п’ятниці.
Ми їдемо. Незважаючи на спеку за вікном, у машині комфортна температура. Спасибі кондиціонеру! Відводжу погляд вбік, милуюся кукурудзяним полем, в якому стиглі качани чекають свого часу на збір урожаю. Помічаю над полем лелеку. Вона робить кілька кіл у повітрі й зникає з горизонту.
Я знову згадую голуба чи голубку, яка прибилася до моїх ніг на зупинці й тихо промовляю, дивлячись у безмежну синь:
— Лети, голубко, до світла! Лети, Насте, до рідних! Лети! Хай тобі буде затишно в райськім саду!

Ви – минуле.

Ви – минуле.
Намагаюсь прокладати дорогу на чорній землі, яка вже давно має бути засипана снігом. На ній залишаю білі сліди. Для вас. Навесні вони стануть озерцями, і ви питимете холодну воду, умиваючи власні душі.

Ви минули...
А я пішов далі, і тільки думав про те, що буквально щойно ви були мною, а я – вами. Вектор угору та вектор в боки. Не намагайтеся втримати, все-рівно це безнадійно. Йду далі.
Дві стрічки, які ви подарували на пам'ять – усе, що від вас залишилось... Та ще декілька фото, які не складно знищити. Хоча, можна й залишити. А раптом...
Скидаю одяг. Хочу пройтися голим, відчути себе новонародженим. На одязі – сліди ваших обіймів, запахи ваших тіл.
Іду голий. Мені не холодно, не ніяково і байдуже хто що думає. Тим паче тіло давно хотіло повітря, та все не було можливості. Тепер є!

Ви – з минулим.
А я сам із собою, зі своєю душею та тілом. Білим, голим та чистим. Чорна земля перетворилася на хмари, тож я пішов по них босими ногами. Я йшов прямо на сонце, мене не вбивало світло. Навпаки. Я йшов до себе.
Коли йдеш вперед, не треба обертатися назад. Я це прекрасно знав...
Та ще кажуть по-іншому: якщо йдеш в перед, але дуже хочеться обернутися – подивись, щоб переконатися що ти дійсно йдеш вперед.
Ви – минуле.
Ви – минуле!
Ви – минуле!

6.01.07
Олександр Козинець

Ви – минули?
Ви – минули. Залишивши мене в улюбленому образі покинутої усіма, беззахисної істоти. Це образливо і огидно. Ви минули, як тінь, як примара, як повінь. Неоднозначна тиша зводила мене з розуму. Мені легко. Ви – минули, але ця опція здається неможливою досі.
Це так захопливо і моторошно відчувати зміну навколишнього світу, немов ваша відсутність сколихує увесь можливий простір. Важко уявити, кожен сантиметр повітря змінюється, кожен процес. Щось набирає обертів, щось, навпаки, уповільнює рух. Сотні варіантів розвитку подій змінилися в момент, сотні кроків, слів, відчуттів не прокроковано, не сказано, не відчуто. За це і ненавиджу вас. Мені був затишний кожен відрізок того простору, а тепер – чужий. Дивовижно.
До того як минути, вам було характерно сміятися над моєю наївністю, добротою і хай як це не парадоксально, вигинами тіла. Скромність поступалася безумству і навпаки.
(Думаючи про це, я відчуваю, як болото тягне мене униз. Болото якогось ідіотського страждання…) Мені потрібно вирватися з нього. Я наче в комі, мене огорнув густий і тяжкий дим. Це – сон.
Я прокидаюся. І через декілька хвилин згадую предмет нашої учорашньої телефонної розмови. Певно, останньої. Боляче припікає ліворуч. Це було схоже на сон, але ні. Важко дихати, дим осів у моїх легенях. Трохи хочеться плакати і курити.
Ви – минули?
Від цієї маячні починає боліти голова. Відбувається якесь перезавантаження. Виходжу на вулицю. Чесно кажучи, все дуже дивно. Перехожі пересуваються вулицею повільно, і залишають після себе сліди у просторі, наче сірою водянистою фарбою. І самі вони сірі, і не мають облич. Примари, довкола самі лише примари. Я зі збоченим задоволенням розчиняюся у них.
Я прокидаюся. Це також був сон. Розрізнення між реальністю і сновидінням втратилося. Неможливість приймати рішення загнала мене у цей портал.
«… обожнюю ваш запах і руки. Вашу спину. Ви – витончений музичний інструмент. Ви так прекрасні… Будьте моєю.»– шепоче мені чудовисько із болота і затягує у нього вже з головою. Тисне на слабину, говорить словами, того що минув.
У болоті нічим дихати, окрім ваших п’янких парфумів. А ще тут дуже душно, бо температура повітря тотожна температурі вашого тіла – тридцять шість і шість. Мене захоплює Повне Безсилля, у болоті воно майже матеріальне.
Повернутися до попереднього стану здається неможливим. У скронях стукає тиск, відлунює ваше ім’я.
Все, що я намагаюся побороти – відповідає протидією. Ви – минули. Я розумію це ясно. І тому настав час вибиратися звідси. Існує інший вихід.
Я не прокидаюся і не сплю. Болото починає знищуватися і звужуватися, коли я втрачаю всі почуття. Я – порожнеча. Я – не маю тіла і не маю жодного відчуття. Ні зору, ні слуху, я не існую жодним атомом, я відсутня у матеріальному світі. Я зникаю разом із подразником. Мені легко.
Поборовши страх, опиняюся на роздоріжжі. Рушаю вперед, адже знаю, якою саме є правильна дорога. Я рухаюся, і жодна стихія не може порушити мій зручний, аморфний стан. Знову повз мене пролітають примари. Я знаю їх. Гей? Чому вони не вітаються?... Минуле, минуле, минуле. Набираючи швидкість попереду я бачу світло. Це воно. Це теперішній час. Це мій правильний простір. Болото затягло мене далеко у минуле. Там дуже погано і нічим дихати.
Я вже на порозі, поступово набуваю свого попереднього вигляду. Мій рух закінчено. Роздоріжжя далеко позаду. Зсередини я така ж оголена і чиста, як ззовні. Мені залишається лише декілька кроків. Примари продовжують пролітати поряд, та вже не зачіпають. Вони виходять із теперішнього. Я бачу примар своїх близьких, друзів, нарешті себе. Адже у там, у теперішньому відбувається мій звичний рух, і коли кожна доба стікає, наші примари вирушають у минуле.
Ви – минули. Я чітко бачу вашу граціозну примару, чіткіше за інших. Вона виринає, коли всі зникають. Хвилююче. Моя примара житиме з вашою у минулому, бо так має бути… Але я не бачу її, не бачу другої сірої фігури. Ви не пролітаєте разом із іншими, залишаєтесь зі мною.
Все відбувається швидше ніж за мить. Я дозволяю собі лише одну слабину. Моє чисте серце знову стискається від знайомого болю. З усіх боків починають злітатися мої примари, їх тисячі, усюди я бачу себе. Усі вони пливуть у мене і розчиняються в мені. Я втрачаю відчуття простору. Ви берете мою руку, і певно, мою душу. Перед очима пролітає кожна наша хвилина, немов вона була тільки мить тому. Ваша напівпрозора фігура притискається до мене. Я чую знайомий голос і розчиняюся у відчутті гіркої насолоди власною поразкою. Я, ми - перестаємо існувати. Ми знову починаємо рух назад. Але примар це не хвилює. Єдине, що має значення, це:
«… обожнюю ваш запах і руки. Вашу спину. Ви – витончений музичний інструмент. Ви так прекрасні…Будьте моєю.»

18.06.2013
Катерина Есманова

Твоя хода завжди вирізнялася самодостатністю й легкою зневагою. Хоча ти й тримаєш рівно спину всюди – навіть у туалеті (а раптом і тут хтось побачить?!) – у твоїй душі тільки звалище зруйнованих мурів та розбитих вікон. Ти ходиш увечері на пиво, обговорюєш новини, перемиваєш кістки (своїм же!) друзям (які їх також перемивають тобі, коли ти не з ними), і з відчуттям оп’яніння повертаєшся додому, де тебе завжди чекає вона…
Вона практично нічого не робить сама, чекає вечері, заважає працювати, ні на що не претендує, а також тулиться час від часу... Ти роздратовано згадуєш лише зранку про невипрасувану сорочку… Здивовано вигукуєш «Бля!», вдягаєш учорашню футболку і вибігаєш у місто.

Твоя хода завжди вирізнялася упевненістю і легкою зверхністю. Хтось це пояснює «набиванням собі ціни», хтось – повною тупістю. Раніше в твоїй душі самотність співала соло, а зараз влаштовує рок-фестивалі на твою честь. Ти не зважаєш. Розвиваєш духовність, позбуваєшся агресії, заздрощів, намагаєшся не думати про секс (так життєво тобі необхідний). Можеш влити у душу грам сто коньяку, кілька келихів пива і з відчуттям щастя прийти додому, де тебе постійно чекає він – завжди однаковий, передбачуваний, ходить з місця на місце, нудить давно вже відомими фразами.
Ти його годуєш, щось кидаєш до рота й собі, а потім ви обоє завалюєтесь спати, бо завтра з ранку буде важко продерти очі.

Ти любиш носити шкарпетки у лінію. Бажано різнокольорові. І чим більше кольорів – тим краще. Твої друзі завжди жартують з цього приводу і навіть називають тебе люблячи Пеппін. А тобі це по кайфу, у тебе аж очі світяться від щастя. У тебе взагалі пунктик на шкарпетки у лінію.

Ти страшенно ненавидиш шкарпетки …. Проте, колекціонуєш рожеві та салатні. Твої друзі навіть не здогадуються про це, окрім одного, котрий час-від-часу ночує у тебе і з усмішкою роздивляється повний пакет рожево-салатних ніжників.

Ти часто засмучуєшся, хоча знаєш, що весь осад – плід твоєї фантазії. Тому любиш блукати містом, щоб вивітрити дурощі, любощі, заздрощі, ревнощі. Інколи допомагає, інколи – ще більше грузить. Але ж твоя самодостатня і з легкою зневагою хода – «плювання на всіх з високої гори».

Ти часто радієш, часом – плачеш, але намагаєшся не впускати смуток усередину. Тому їздиш громадським транспортом величезним містом, пересідаючи на кінцевих зупинках в наступну маршрутку, черговий трамвай чи перші ліпші двері, до яких вистачає духу добігти у метро…
Приступно
Підступно
І обережно
Дарунки
Обкладинки
Ладанки
Мощі
І розчин
І спокій
Що нам не належав
Зачиняться двері…
«Наступна... – Лівобережна»
Ти знаєш сотню матів, але намагаєшся обходитися без них, бо віриш, що за кожний на небі тобі дописують по 20 грн. штрафу. Ти боїшся, що після смерті довго житимеш в кредит. Уже були спроби порахувати суму за останній рік. Коли нуликів стало чотири, довелось прийняти рішення активніше контролювати свої висловлювання. А ще тобі подобається спорт – відволікає від матів.

Ти куриш, але страшенно не любиш, коли хтось димить біля тебе. Тоді згадуєш мати і свої заняття спортом, щоб зробити із цигарки вузлик, а з руки того, хто курить – рівний кут в 90 градусів, з вигином за спину.

Ти любиш приймати гостей, коли є настрій. Тоді хоч десятеро в твоїй невеликій кімнаті можуть почуватися як на футбольному полі, де практично усе дозволено. Усі вважають, ти – еталон гостинності та людяності.

Гості у тебе бувають нечасто, але якщо приходять – то завжди з великим тортом, адже ти любиш солодощі. Це як підкуп, щоб вечір був гарний і всі залишились задоволені:
Накормиш поспіхом
Власним успіхом,
Чужим поспіхом
(З тебе – усмішка)
Чаєм з печивом
…краще з маком
Або ж з маслом
Ти часто мрієш про великих. Навіть вважаєш, що вже років за п’ять ти маєш бути серед них. На кожній крутій тусівці думками з ними, а відчуттями – навіть вище.

Ти часто буваєш серед великих людей. Але природу любиш більше, думаєш над своїм основним завданням – вчити та зцілювати. Знайомі в один голос стверджують про твою незвичайність та космічність. Але тобі здається, що між тобою й космосом є тільки дві великі спільності – величезна віддаленість і страх невідомості.

Тобі завжди подобались люди. Одні – як психологічна зброя проти інших, інші – як порівняння та протиставлення, ілюзія собіподібних. У чоловіках та жінках ти вивчаєш душі.

Тобі завжди подобались ігри та люди, що в них бавляться. Проте ті, що люблять ігри, відразу починають протестувати, коли говориш їм про це. Тому ти намагаєшся не називати часопроводження грою.
Бувають випадки, коли хочеться видряпати на пабівському столику «тут був даремно витрачений час», іноді номер телефону з підписом «передзвони»... Потім перед сном аналізуєш та класифікуєш людські реакції, виокремлюючи (якщо трапились), нестандартних експонатів.

Ти… Тихо буває лише вночі, коли чути хіба-що стукання клавіатури нетбука та плямкання соковитим яблуком. Ти взагалі любиш яблука, згризаєш їх разом з качанчиком, бо хтось тобі сказав, що у насіннячку багато йоду і воно корисне для організму.

Ти… Любиш пройтися містом увечері, коли стає вільно дихати і хочеться просто розчиниться у світлі ліхтарів щоб не думати, чи рівно ти тримаєш спину. Бог з нею, ліхтарі горять не скрізь, може не добачать?

Ви обоє дивитесь новини, зазираєте в поштову скриньку, в холодильник на кухні. Обоє любите думати, відчувати. І не важливо, що тебе чекає вдома кішка, а її – подарований друзями папуга. Усе минає..

Добраніч, добраніч вам обом!

12 травня 2011

Частина І

Лист 11
Таємниця
Привіт, Нелько!
Нарешті ти відповіла! Довго чекала твого листа — і от зараз можу відповісти на нього. Для мене наше листування давно стало можливістю бути собою, і головне — відвертою. Хоча ми й не бачилися ніколи в реальному житті, а знайомі лише віртуально, все ж, я чомусь довіряю тобі й тому напишу дещо важливе.
Ніхто про це не знає. Але тобі розповім… Ти старша (сподіваюсь, тебе це не образить), досвідченіша. А досвід у житті — найцінніше надбання, як на мене. Я завжди ціную все, що зі мною трапляється. Це змушує бути сильною духом і мудрішати. А що для тебе досвід? Я не вірю, що він може бути негативним.

З одного боку, світ — близький, світлий, такий, яким ми його бачимо, можемо безперешкодно відчути, а з іншого — невідомий. Темрява огортає і створює незвіданий світ. І хто його знає, з якого боку краще? Але так бути довго не може. Все плинне, і колись пліви не стане, зовнішній світ раптово зіллється з внутрішнім, вони поєднаються і перетворяться на реальність. Звичайну. Банальну. Буденну.
Спроби дістатися до глибин внутрішнього світу ніколи не матимуть успіху. Як і душа людини, так і світ, про який я тобі пишу, не має меж. Хоча навіщо я тобі про це, ти й так це знаєш? І, мабуть, можеш розповісти більше за мене…

Роздуми, як завжди, відволікли мене від головної думки. А почала я зі своєї таємниці. Й сподіваюсь, ти нормально відреагуєш на наступне: у мене ще не було чоловіка!
Межа між світлим і темним усередині мене ще наявна. У всіх значеннях цих слів. Пишу тобі, бо відчуваю, що ти зрозумієш, не висмієш. Ти для мене — як старша сестра. Мені цікаво говорити з тобою про секс… Зі своїми подружками ми теж про нього говоримо. Але вони не знають, що я незаймана. Якщо довідаються — не зрозуміють, чому в мене досі не було хлопця… Хоча яка кому різниця, що робиться в моєму особистому житті?
Часто думаю: як можна дозволити чоловікові увійти в мене? Мені якось ніяково зізнаватися в цьому, хоча ми з тобою вже й листуємося тривалий час. Звичайно, можу тобі пояснити це особливостями виховання, першою невдалою спробою з хлопцем, складними стосунками в моїй родині… Але більше не хочу сьогодні про це.
Краще привітаю з остаточною перемогою весни! Сьогодні день був таким сонячним та гарним! Коли вийшла з універу, аж дух перехопило. Захотілося в парк, гуляти, цілуватися. Одним словом — жити.
Чекаю на твою відповідь. Дуже-дуже!!!
Твоя сонячна Ефка!

Лист 12
Відверто
Привіт, моя сонячна!
Щось не теплішає. Чи справа не в повітрі, а в тому, що чоловічого тепла хочеться? Терміново треба виправляти!
Дякую за довіру! Ми з тобою справді споріднилися! Дивна для жінок така щирість та відвертість! Чи не так? Ти, до речі, віриш у дружбу між жінками? А між чоловіками та жінками? Це мене також цікавить!
Знаєш, з одного боку я тобі навіть заздрю: поки не спробуєш — не кортить так сильно. Це я про секс.
А я от рано почала... Спочатку думала, що крута, особливо коли траплялися доросліші за мене хлопці або навіть чоловіки за тридцять. Та згодом зрозуміла, що фігня те все.
З утратою цноти щось ніби обірвалося в душі. Я навіть тоді не розуміла, як багато люди вкладають у слово «секс» та яким різним він може бути! Проте не комплексую через це. Тільки в душі й досі якось порожньо, коли згадую ті часи… Та вірю, що скоро знайду своє щастя і буду щаслива в парі.
А досвід у мене був різний і цікавий. Згодом почала дивитись на все простіше. Є кайф у тому, коли тримаєш в руках член, губами його пестиш, відчуваючи як пульсує у ньому кров, а тіло хлопця здригається. Тоді почуваюся володаркою. У ті хвилини — я головна!
Відчувати, що ти даруєш насолоду — чудово. Коли ж у відповідь тобі її дарує чоловік — ще більше щастя! Чоловіки теж вміють дарувати тепло, але не треба його випрошувати.
Правда є й ті, які не здатні на ніжність. З ними вся насолода зводиться до банального «болтика» й «гаєчки» та кількахвилинного очікування виділення біленької рідини з різкуватим запахом… На тому й все. Мовчки вдяглися, розбіглися, сходили в душ, змили із себе цей досвід і забулися.
А от страх завагітніти завжди присутній. У мене він асоціюється із силуетом молодого юнака, який при кожній моїй інтимній зустрічі завжди сидить у кутку зі свічкою на стільці й мовчить. Згодом зникає. Потім знову приходить…
Ти там не заморочуйся щодо своїх подруг, хай думають, що ти вже спала з мужиками. До речі, це не так вже й бридко, особливо коли чоловік доглянутий, вологий, і трохи збуджений після душу залазить під ковдру, торкається твого тіла, пестить шию, груди, цілує пальці й вуста... Це не порівняти з плюшевими іграшками, з якими так полюбляють спати дівчата. О, якби іграшки могли робити те, що вміють деякі чоловіки! Є, правда, дещо інші «іграшки»... але не про це зараз.
Ти б відчула жар, який розливався б тілом і насичував тебе енергією, омолоджував, розслабляв. Тоді б відпустила зайві думки й наповнила своїм теплом чоловіка…
Я впевнена, ти зможеш перед подругами зіграти досвідчену в цій справі. Я тобі допомагатиму, буду ділитись досвідом. Може, щось стане в пригоді… Згода?
Ще про думки… Я якось думала: що тобі заважає бути собою? Мені здається, ти забагато комплексуєш і живеш у світі ілюзій… Романтика, секс після одруження, «він першим має зателефонувати», «на першому побаченні не даю» — це старомодно трохи?! Хоча й зараз є такі дівчата, як ти! І, певно, це добре, що ще є! Проте коли жінці по-справжньому хочеться сексу, приховувати це не виходить. Досвідчений чоловік одразу все розуміє. Не ті часи, щоб у «патріоток» гратися. Принаймні я так думаю…
Ти згадувала про свій перший невдалий досвід. Не варто на цьому зациклюватися. Ти ж знаєш: «перший млинець — нанівець». Перший член не завжди кінчає. Або швидко кінчає. Буває, що й взагалі не кінчить…
На щастя, не уявляю, як воно, коли вперше щось не вийшло, але впевнена, що з кожним наступним разом і новим чоловіком буде по-іншому. Ніхто, крім тебе, не знатиме, яким був твій перший досвід! Тож не тягни цей багаж за собою далі! Він заважатиме! Псуватиме нові стосунки! Завжди з кимось новим не так, як із попереднім. І це нормально! Так, важко налаштувати себе йти далі. Але ти зможеш! Я вірю в тебе! І через родину дуже не переймайся: ти ж сучасна. Дивись, як було у твоїй сім’ї, і сама роби висновки, щоб не повторювати помилки своїх батьків.
Бережи себе, будь розумницею і експериментуй зі світом та чоловіками! У тебе все вийде!
Нелька.

Лист 13
Середа — тяжкий день
Хелоу, подруго!
Я думала, ти не така брутальна, але, мабуть, коли пишеш про секс, по-іншому не можна… Людська натура справді хтива. Намагаючись це приховати, ми й розводимо романтику…
Враження, що всі повсюди обговорюють секс, може скластися під впливом деяких серіалів та фільмів. «Секс і місто» — тому підтвердження. До речі, нещодавно дивилась фільм «Мачо і ботан» (інколи люблю таке, щоб «вимикало» мозок), то там була сцена, де дівчина в лімузині тягнулась до хлопця, щоб відсмоктати в нього. Дурне нав’язування моделі поведінки! Бо хоч тяжіння до чоловічого члена, звичайно, у дівчини є, але не в такому сенсі, як скрізь показують. Можу довести це кількома твердженнями.
Твердження перше, духовне. Задоволення має бути взаємним, і лише в такому разі можна відкритися перед партнером. Для цього слід не просто знати тіло, але й відчути душу. Не подумай, що я якась релігійна фанатка. Просто пишу те, що відчуваю, але це складно викласти на папері.
Твердження друге, гедонічне. Сучасні люди — егоїстичні істоти. Відсмоктування приносить задоволення переважно чоловіку, жінка від цього частіше за все лишається невдоволеною. Хто ж подбає про неї?
Твердження третє, особисте. Мені не приносить задоволення робити «це». Хоч я і незаймана, в чому тобі вже зізналася, але все ж мінет роблю. (Чи говорити про незайманість в такому разі не доцільно?).

Ти обмовилась, що тобі соромно за ранню втрату цноти. Чому? Який у тебе був перший досвід?
Трохи важко зараз писати, бо вчора перегуляла. Йшла з пар і випадково зустріла давніх знайомих. Вони вмовили мене погуляти з ними. Я погодилася. Хоча вони й старші за мене, але завжди привітні, з ними весело. Та коли гуляють — їх складно зупинити. Алкоголь для них — це нормально. І, що дивно, п’ють і не п’яніють!
Так от, учора ми з ними довго вештались, а закінчилася зустріч на лавці в парку. Пісні, жарти… Навіть незатишна погода не завадила. Тому сьогодні й на пари не пішла. Холодний душ, подушка, чай, м’яка іграшка — мої кращі друзі зараз. І це в середу!!!
Взагалі, я дівчина скромна і товариська. З чотирнадцяти років у мене постійно був хтось… Чи я була чиясь? Складно сказати. Бо стосунки — це взаємопоглинання, і не зрозуміло, хто з ким чи хто кого…
За останні п’ять років не було й кількох тижнів, щоб я залишалася самотньою… Дивним чином ці чоловіки так гармонійно змінювали (замінювали) один одного, що я не встигала відчути втрати когось із них, як тут вже з’являвся новий. Звичайно, хтось залишав помітніший слід, хтось — менш помітний, але ж все швидкоплинне.
Були й такі, які обіцяли чекати моєї «готовності» до сексу, але з часом інтерес згасав… Були й покидьки, які дуже сильно наполягали на тому, щоб я з ними злигалась…
Серед них був Санічка… Гарненький, кучеряве волоссячко, милі чорні оченята… Та за привітною зовнішністю ховалася неврівноважена людина. Те, що було вдень на людях, кардинально відрізнялось від того, яким я його бачила, коли ми залишалися наодинці. Я тоді була на першому курсі, він — на третьому. Святкували День студента. Наша компанія — напідпитку. Ми пішли цілуватися в ванну кімнату. Там він наполіг… «Прийшов час траху», — досі пам’ятаю його слова, коли він вчепився в мої руки і зривав одяг… Я не змогла відштовхнути його, бо слабша за нього, а спиртне і збудження додавали йому ще більше азарту… Я плакала, але мене все одно ніхто не чув, музика лунала голосно, та й іншим було байдуже. Я залишилась на самоті, коли вперше мною хотіли заволодіти…
Коли він зривав з мене трусики, побачив прокладку з кров’ю. На мить його хватка ослабла. Я швидко спустилася на коліна і взяла його член до рота. Вперше. Це був мій порятунок, бо інакше він би не спинився. Сльози бігли без упину, але я не зупинялася… Вже за кілька хвилин сльози змішалися зі спермою… Я сіла в куток і просто мовчала… Він мовчки вийшов з ванної… За кілька днів ми розійшлися.

З того часу я й почала пестити фалоси… Правда, мені це не до вподоби… Можна, я далі не буду про це?

Надсилаю тобі свою світлину. Бо ми листуємося, а навіть не знаємо, яка на вигляд кожна з нас. Можеш уважно вивчити мене! =)
Коли роздивишся, напиши, чи переспала б зі мною? Зробила б мене справжньою жінкою?
Більше сьогодні писати не можу… втомилася, очі злипаються та ще й набридає один юнак своїми повідомленнями. Тому вимикаю комп’ютер і йду спати…
Цьом-цьом )
Твоя сонячна Ефка!


Лист 14
Безсоння
Привіт, Нелько!
На годиннику 3:08. Мені не вдалося знову заснути після дивного сну, тому вирішила написати тобі ще одного листа. Хочу розповісти сон, який мене щойно спантеличив.
Мені снилася мати. За всі роки, відколи вона померла, таке траплялося лише двічі. Й завжди після того, як вона сниться, щось визначне відбувається в моєму житті.
Отже, про сон. Уві сні я йшла вулицею і побачила попереду жінку, одягнену в фіолетову сукню. Подібна була у матінки! Я хотіла наздогнати її, бігла щосили, але мої спроби були марними. Жінка, йдучи спокійним кроком, все одно залишалася на відстані. Не знаю, скільки тривала гонитва. Я не відчувала втоми. Було лише бажання наздогнати її й побачити обличчя. Здавалось, наче я кілька годин поспішала за нею… Аж раптом хтось поклав руку на моє плече. Від несподіванки я втратила рівновагу і вже приготувалась обійнятися з асфальтом, але ця сама рука втримала мене від падіння. Ставши міцно на ноги, я повільно повернулася. Позаду нікого не було. Лише в далечині стояла жінка в фіолетовій сукні. Цього разу я побачила її обличчя. І не помилилася. Це дійсно була моя матір.
На цьому сон завершився. Сиджу зараз і думаю про своє життя, ідеали та долю матері. Мені часто говорять, що ми з нею схожі. Пам’ятаю багато історій дитинства… Відчуття таке, наче в сусідній кімнаті лунає її голос, який завжди ласкаво говорив: «Еф-ф-фочко, моя ді-і-і-івчинко»…
Згадалося, коли вона гуляла зі мною, до неї підходили знайомитися чоловіки. Один із них навідріз відмовлявся вірити, що я її донька. Але краса потребує жертв. Вона заплатила свою ціну — вечорами плакала на самоті. Принаймні мені так тоді відчувалося, хоча я мало що тоді розуміла.

Нелько, я дуже любила її. Ми з нею були подружками. Вона пішла з життя, коли я була в десятому класі. Після того мене підтримувала бабуся: навідувалася раз на тиждень до мене в місто, щоб допомогти.
А батько живий. Вони з матір’ю розлучилися, коли мені було три роки. В чому суть справи — не знаю, та мати не спілкувалася з ним після розлучення. Для мене і досі залишається таємницею, чому так сталося. Я його бачила лише кілька годин на місяць, коли він навідувався, щоб привезти подарунки. З матір’ю вони, як пам’ятаю, лише віталися і прощалися. З часом його візити припинилися. Як сказала згодом мати, він створив нову сім’ю. Одного разу я запитала в нього про це, але він нервово змінив тему. Наполягати я не наважилася.
Цікаво, чи кохали вони одне одного? Чи була я бажаною дитиною? Не знаю... Але мої діти народяться лише від великого кохання й тільки тоді, коли я буду впевнена в чоловікові. Лише тоді наважуся на такий крок. Звичайно, сьогодні жінка й сама може виховати дитину, але з власного досвіду знаю, що дитинці потрібна турбота обох батьків.

Чоловіки люблять лише мить, коли відбувається єднання, але, захоплюючись нею, втрачають контроль над майбутнім. Мати взагалі часто повторювала, що секс — то бруд.

Ти як вважаєш? Чи, може, мати і я помиляємося?

Вибач, що звалила все це на тебе. Просто емоційний вир у мені зараз настільки сильний, що необхідно поділитися цим із кимось. Дивне відчуття, коли біжиш, — а насправді на місці, падаєш, — а не виходить, любиш — та залишаєшся одна… Ти мені зараз найближча, тому пишу тобі все, про що думаю і що відчуваю.
А що тобі сниться, Нелько? Ти спиш на спинці чи на боці? Засинаєш у тиші чи під гомін телевізора / музики?

Добраніч, Нелько!
Твоя Ефка.

Лист 15
Сірий день
Привіт, сонячна!
Я сьогодні не в гуморі. Все дратує. Хочеться залізти під ковдру й дивитися сопливий фільм про любов…
Я два дні ходила й думала над твоїм попереднім листом. Не очікувала, що з тобою могла трапитися така історія. Дякую за відвертість! Тільки можу здогадуватися, що ти тоді пережила у ванній! А він — покидьок, дійсно покидьок! Такі спогади не стираються, на жаль, ніколи! Їх можна хіба відпустити. Та пам’ятай: один козел долю не вирішує! А то розвелося цих Санічок, як собак нерізаних! Відстрілювати декотрих з них давно вже час! І пробач, що так емоційно, але я б сама його за яйця скрутила!

До речі, як твоє самопочуття після середи? Відійшла?
Одразу прокоментую твоє фото. Ти — красуня! Якби я була чоловіком, я б з тобою не тільки сексувала, а й одружилася б! Зробила б тебе справжньою жінкою! Дарувала б тобі квіти, носила б на руках голеньку з ванної, гріла б в обіймах… Хіба таку лялечку можна не хотіти?)))
Не очікувала, що ти аж настільки гарна! Може, з нас і без чоловіка вийде шикарна пара? Спробуємо? Хоча з твоїм вихованням і думати про таке — це вже найвищий ступінь непристойності. ))) Та я усміхаюся, коли тобі про це пишу! Аж настрій піднявся, як подивилася на твоє фото. Сиджу, й милуюся тобою. Ти сонячна й світла!

Питаєш мене про мій перший досвід…. Хм. Трохи смішно це згадувати. Та все ж розкажу.
Мені тоді ще й п’ятнадцяти не було. Він — гарний, на кілька років старший, не по роках досвідчений. Ми довго цілувалися. Він пестив мене скрізь — і я відчула, що хочу впустити його. Він зробив усе дуже якісно (хоча стверджував, що я в нього перша, і я, дурненька, й справді вірила!). Мені навіть боляче не було. Точніше, спочатку трішки було, та він компенсував біль ласкою і поцілунками. Навіть після сексу продовжував пестити мене. Я була щасливою!
Він ніколи не говорив, що любить мене. Та й у відповідь цього не просив говорити. З того дня, і ще досить довго, моє тіло бажало тільки його. Ми років чотири з ним таємно бачилися й кохалися. Точніше, мабуть, не кохалися, бо коханням там і не пахло. Ми просто займалися сексом. Поважали й розуміли одне одного — от що було між нами. А любила (чи так думала, що любила) я зовсім іншого юнака й мріяла про велике кохання з ним. Звісно ж, моя любов, за класикою жанру, була невзаємна…
Та того першого навіть зараз іноді хочеться. Таки добре він рухався. Чи я просто звикла до нього?
Я тоді з ним теж задніх не пасла, сором’язливість швидко зникла: цілувала його соски, кінчик, підборіддя, злегка кусала плечі… Зараз-то вже розумію, що була далеко не першою в нього, бо витримати після феляції ще й інші любощі навряд чи б він зміг з першого разу. А ми шаленіли майже дві години!
Соромно тільки тому, що все ж таки рано я розпочала доросле життя! Більшість моїх подруг до двадцяти років тримались! А я в чотирнадцять здалася. Але є й плюси: через це мені зараз простіше дивитися на чоловіків і на світ, бо я така рання, відкрита й без комплексів вже тоді була. Я впевнена, що ти забудеш свої неприємні спогади, коли опинишся в обіймах справжнього чоловіка! Може, тобі такий ще не трапився просто? А вони є! Правда є! Можна в Червоній книзі пошукати! )))) Жартую!
Тому не вішай носа і налаштовуй себе притягувати справжніх!
До речі, кажуть, якщо жінка дуже владна і зневажливо ставиться до чоловіків, її просто треба відірвати від землі, щоб на певний час вона втратила відчуття опори під ногами, потримати на руках, підняти, покрутити — і все стане на свої місця. Жінка розтане й буде шовкова!
Проте, не всі чоловіки про це знають.

Хотіла тобі ще сказати про матір… Ти до неї дуже прив’язана й зараз. Ти сама собі проєктуєш її долю, причому не зовсім щасливу, як на мене. І причиною твоєї самотності може бути те, що ти так залежна від неї й досі. Вже навіть покійної… Подумай над цим!

Мені часто сняться обійми й дороги. Точніше, подорожі та руки, в яких мені комфортно і в яких я почуваюся захищеною.
Люблю спати на боці, підігнувши під себе ноги. Знаєш, що значить, коли люди сплять в такій позі? Як думаєш, правда?

У тебе гарна усмішка! Тож усміхайся частіше і «відпусти» матір.
Все у нас буде добре!

Ледь не забула. Фотку свою я вже теж до листа прикріпила, але ще не написала тобі про це.
Тепер чекатиму твоєї оцінки!

Нелька.

Лист 16
Коли буде сонячно…
Хелоу, Нелько!
Ще вчора ввечері прочитала твій лист, але сказала собі, що відповім лише тоді, коли буде сонячна погода! І от прокинувшись, побачила, що, на відміну від учорашньої сірості, сьогодні все залите сонцем. Щоправда, видно весь бруд, який залишився після зими.

Останній тиждень ходжу сама не своя. А ще в п’ятницю зустріла давню подружку Машку, яка дала мені прочухан. Каже, що хвилюється за мене і хоче, щоб у мене в житті сталося щось нове… Та цьогорічні перші промінчики сонця лише освітлюють порожнечу всередині. У п’ятницю ми з нею довго сиділи-розмовляли у мене, а потім, коли вона поїхала, я з друзями посиділа трохи на вулиці.
Набридли вже всі внутрішні питання, суперечності. Знаєш, подруго, а може, мені не потрібен ніхто поруч? Стараєшся тримати баланс, по камінчику будуєш простір довкола, а коли приходять критичні дні, цей хтось дивиться на тебе як на ворога народу!

Хоча… я тоді відповіла тому хлопцю. Тому, хто мені писав повідомлення, пам’ятаєш? Він, до речі, був у тій компанії в п’ятницю. Постійно крутився біля мене. То випадково доторкнеться до руки, то скаже щось гарне чи приємно усміхнеться. Ну ти зрозуміла до чого все це? Як я повела себе? Дозволила йому бути поряд. Все ж, це приємно. Відчуваю себе потрібною. Але я знаю, чим це закінчується: коли романтична ілюзія проходить, доводиться лише задовольняти його інтереси і бажання.
Їм потрібен лише секс!!! Мені в дитинстві мама розповідала про чоловічу хтивість і егоїстичну натуру. А може, мама просто не зустрічала справжніх чоловіків?
Знаєш, коли вчора ввечері я отримала від нього смс із побажанням солодких снів, то зраділа, наче дитина морозиву. Мабуть, зустрінусь з ним десь у місті, та й гуляти вже хочеться парками. Але близько не підпущу. Ні в мозок, ні в душу. Не вмію я кохати й не хочу закохуватися! А от дружити вмію. Тому залишатимуся з ними всіма лише «в друзях» — у житті та в соцмережах.

Постійно забуваю розповісти про виставу «Монологи вагіни», яку рік тому відвідала. Хочу написати не про саму виставу, а поділитися враженнями, які вона на мене справила.
У виставі залучені три жінки різних вікових категорій. Їх об’єднує стать і наявність жіночого статевого органа. Ех, не можу (як ти) вільно називати речі своїми іменами. Мені соромно і незручно. А саме про це йдеться в одній зі сцен. Героїня стає в центрі театрального майданчика і голосно кричить: «Вагина. Ваааагина-вагииииина-вагинааааааа. Так она называется и не нужно стесняться. У всего есть имя и название».
До речі, відео цієї сценки є у соцмережах. Можеш пошукати. Якщо переглядатимеш на роботі, то одразу одягай навушники!)
У момент вищезгаданої епохальної декламації я дивилася на обличчя присутніх жінок і бачила, як багато з них ніби вивільняється з незримих кайданів. Водночас чоловіки, які були в залі, навпаки, червоніли й притискалися до своїх крісел. Дивовижно, але чому незакомплексовані й такі грубі чоловіки ніяковіли, в той час як жінки ставали вільнішими й оживали емоційно?!

Щодо твого фото, ти доросліша, ніж я думала. Навіть зніяковіла, що пишу тобі такі відвертості! Мабуть, тому цього разу більш стримано вийшло. Мені якось аж незручно стало. Але ти гарна. Я лише кілька разів за своє життя бачила такі пропорційні риси обличчя і світло в очах. Ти — світла й ніжна!

Цьом-цьом.
Ефка.

Лист 17
Експерименти
Сонце, привіт!
Дякую за оцінку фото. Так приємно! Я аж зашарілася. Ти ще не бачила мене роздягнену! )))) Повір! (Я не дуже скромна, а ще й брутальна, — як ти мене називаєш, — тож можу сама себе похвалити). Але не така вже й доросла, як тобі здалося. То на фото. Від мудрості життя! Жартую. Вибач.

Ефко, я одразу про головне. Може, тебе це трохи здивує, та в мене трапились зміни — я закохалася. Так незвично! Комусь розказати б — не повірять! Та й соромно буде, багато пояснювати доведеться. І все так заплутано! Я сама в цьому винна! А все починалось як гра… Сподіваюся, ти мене зрозумієш згодом…

Ще я часто думаю про твої стосунки з матір’ю та її вплив на тебе.
Мене теж виховувала мама. Батько жив окремо. Я навіть гостинців від нього не чекала. Їх ніколи й не було. Траплялося, мама іноді ввечері кудись зникала. Казала, повернеться за годину, а не приходила довго. Я божеволіла в ті хвилини, відчувала себе зрадженою, демонстративно злилася, кричала на неї, коли вона заходила у квартиру. З кожним її таким поверненням я все більше віддалялася від неї й замикалася в собі…
Іноді чоловіки приїздили до мами. Одного разу, коли серед ночі приїхав черговий мужчина (я зазвичай вже бачила десятий сон, хоч жили ми в однокімнатній квартирі, тож поводили вони себе вкрай тихо), я відчула, що це не просто мамин коханець, а мій батько!
Я встала з ліжка й підійшла до них. Вони були шоковані. Я тихенько увімкнула нічничок і попросила того дядю почитати мені книжечку в халабуді під столом. (Страшенно любила, коли мені читають книжки!). Він погодився.
Я тоді сказала мамі при ньому: хочу, щоб цей дядя був моїм батьком. Як зараз пам’ятаю — вона не втримала сліз. А батько промовчав. Правда, не зміг подивитися мені в очі, коли я просила, щоб він став моїм татом, а просто тримав в обіймах і міцно притискав до себе. Я зрозуміла, що все ж таки то він і є… І лише в п’ятнадцять років почула від мами підтвердження того, що тієї ночі то справді був мій батько!
Ніяк не зітру з пам’яті відчуття тієї ночі! Хотілося обійняти їх обох і полежати між ними. Стати одним цілим, розказати їм найкращу казку, відчувати їхнє тепло з обох сторін, плакати від щастя…
Я проживала той епізод вже дорослою десятки разів у хвилини скрути й розпачу. Тому й шукала батьківського тепла в чоловічій ласці потім. Мабуть, тому так часто змінювала чоловіків, намагаючись знайти в них скоріше люблячого батька, а не коханця.
Після того я не бачила батька досить довго, поки вже дорослою сама не вирішила з ним познайомитись усупереч волі мами.

Тому я теж добре знаю, що жінка може виховати дитину самостійно. Вона багато в чому сильніша за чоловіка. І морально, а іноді — й фізично. То брехня, що жінка слабка. Їй з дитинства вселяють думку, що вона така, і вчать бути слабкою. Якби й справді вона такою була, нащо їй про це торочити? А так до підліткового віку встигнуть пригнітити жіночу силу, щоб слабкий від природи чоловік на її тлі здавався не таким безпорадним.
Можливо, тебе здивують такі мої роздуми, та я вважаю, що не всі сім’ї апріорі мають бути повними. Не в «повноті» щастя, а у ставленні й відчуттях. Мене мама любила завжди, причому за двох. І виховала досить гарно!
А чоловіки живуть інстинктами. Хвала Богу, так не у всіх. Хоча, більшості цікавий лише інтимний процес. «Ні в одного бика не боліла душа за своє теля», — з дитинства повторювала мені мама.
Правда, трапляються й відчайдухи-чоловіки, для яких сім’я та діти — найважливіше у світі. І вони, щасливі, з радістю міняють памперси, паралельно готують вечерю, чекають дружину з магазину, гуляють з візочком містом і мріють про те, як їхній син, як підросте, піде в спортивну секцію, ходитиме разом з татком на риболовлю, майструватиме з дерева меблі. Чи як водитимуть свою доню на танці, плестимуть їй кісочки й обиратимуть сукні. Я знаю кількох таких чоловіків. Жінки інтуїтивно їх «відскановують» серед безлічі і швиденько одомашнюють.

А як там твій хлопчик, розкажи? Ти ще з ним не тойво? Чи можна привітати вже справжню жінку?

І ще. Ти якось питала мене, чим я жила раніше, а я все забувала розповісти! Тож слухай.
У мене був час, коли я експериментувала в ліжку й не тільки. Дозволяла собі бути розкутою. Просто хотілося чогось нового. (Я взагалі була вірна своєму хлопцеві, поки у нас були стосунки. Та одного дня він пішов від мене. І мене «накрило»). Я почала «пізнавати» нових хлопців та чоловіків. Змінювала їх, навіть імен деяких з них не питала. І розміри різні бачила, і слова різні чула, але швидко зрозуміла, що, крім різниці у фалосах і кількості волосся на різних ділянках тіла, особливих відмінностей, тим паче в темряві, небагато.
Один мене, правда, вразив неймовірною ніжністю й поцілунками. (Я майже ніколи не цілуюся на «разових» зустрічах. Для мене поцілунок — перепустка в душу. А мої чоловіки мали доступ тільки до тіла). Він відчув, наскільки важлива для мене ласка до та після сексу, здивував мене цим. Як мій перший. Пам’ятаєш? Не почав похапцем натягувати штани й молоти якусь херню, тікаючи з моєї квартири, а просто пестив і цілував…
Я лежала спиною до нього й тихо плакала. Від щастя. Він цього не помітив. Пізніше боялася закохатися в нього. Я взагалі швидко прив’язуюся й закохуюся. Секс цьому сприяє, особливо якщо чоловік після нього залишається ночувати поряд!
Однак, все ж захопилася. Уже в першу ніч я відчула: йому потрібний не скільки секс, як можливість дарувати ніжність. Нам було так комфортно!
Історія закінчилась хепі-ендом з нерозставленими крапками над «і». Ми ще раз побачилися. Потім я йому подзвонила ще кілька разів. Він говорив, що на роботі завал, що стомлюється дуже й ще щось. Багато з них так говорять… Я розуміла, що це значить…

Та вже — нагулялася. Зникло бажання шукати нових пригод на свої «нижні дев’яносто». Хочу зрілих стосунків. Та й лікування венеричних хвороб — болісна й недешева штука, якщо вже до кінця бути відвертою.

Ти ж також мрієш про ніжність і взаємини? Правда ж?
Тепер ходжу й думаю, як далі бути зі своїм коханням: зізнатися тобі чи мовчати?

Гарного вечора, моя сонячна!

Лист 18
Два монологи = діалог
Привіт, Нелько!
Одразу ж пишу тобі відповідь, де ти зможеш дізнатись, чи переспала я з тим хлопцем, що для мене ніжність, і чи спілкуються пеніси між собою.
Ну як? Зуміла створити рекламу й заінтригувати тебе?)))

Хто ж не хоче ніжності? Мабуть, навіть найбільш фригідна жінка теж про неї мріє. Але по-своєму. У кожної свої критерії. Для когось — цукерково-волошкові стосунки, а для когось — стабільність і відчуття щирості. Для мене, наприклад, важливо бути впевненою у хлопцеві. Знати, що він щирий зі мною. Цим він і зможе прокласти стежинку ніжності в моє життя.

Ти не повіриш, але вчора, гуляючи на книжковому ринку, побачила книжку «Діалоги пеніса». Неймовірно! Тільки написала тобі про жіночий монолог, аж тут — чоловічі діалоги. Хотіла підійти й дізнатися, про що ця книжка, але вирішила залишити простір для творчої уяви. Давай пофантазуємо разом? Якщо у «Монологах» йшлось про ствердження жінки та її жіночності, то про що діалоги чоловіка?
Маю кілька варіантів.
Про полігамність чоловіків. Жінці достатньо одного партнера, водночас чоловіки прагнуть щоразу нових сексуальних перемог.
Про психологію статі. Жінка — інтроверт. Вона все тримає у своєму внутрішньому світі. Чоловік — екстраверт. Він спрямовує свою енергію назовні. Навіть статеві органи розташовані відповідно: жіночі — всередині, чоловічі — зовні.
У мене є ще веселий варіантик. Про справжні діалоги пенісів в прямому сенсі слова. А чому ні? У фільмах же тварини й інопланетяни розмовляють?! Ще й людською мовою! Чому ж тоді пеніс не може заговорити? Уяви цю розмову:
— Мені постійно тісно й темно. Чому він надягає таку білизну?
— А мій мене поважає. У мене більше простору….
— Твій не носить спідньої білизни?
— Носить! Але ходить в сімйках!
….

А ти як гадаєш, про що ця книжка? І взагалі, чому у пеніса діалоги, а у вагіни — монолог? Крім епохальної декламації, що там ще має бути?

З тим хлопцем я розійшлася Він раптом став мені байдужим. Наче все гаразд було, і вродливий він... Та — відлягло. Отакі справи. Так що в мене зараз, крім тебе, нікого немає. Навіть не знаю, чи це я серйозно, чи жартома.

Цьом-цьом!
Лист 19
Роздуми
Привіт, Ефочко!
Останній твій лист дещо відрізняється від інших. Я щирою усмішкою оцінила твою фантазію та іноді — наївність (не ображайся). З більшістю твоїх тверджень я не дуже погоджуюсь: і щодо відкритості чоловіка світові (насправді чоловіки більш замкнені, а пеніс хоч і зовні стоїть, але в середину рветься, і щодо моногамності жінки (далеко не всім вистачає одного партнера. Деякі жінки й на кількох десятках зупинитись не можуть)…
Даремно ти нариваєшся на мою «філософію» від імені пеніса. Я тобі зараз такого напишу, що мало не здасться. Не соромно буде таке читати?)))
Але не бійся. Я культурна. Знаю, що ти не любиш вульгарності, тож писатиму коректно!

Почну з піхви. І справді вважаю, що жінці більше пасували б «діалоги вагін», а не монолог, адже жінка навіть думає вголос, часто радиться з іншими, на відміну від чоловіка.
Про що б вона говорила? Мабуть, про те, що не від розміру члена залежить щастя жінки, а від прелюдії і вміння користуватися тою штукою. Від відчуття захищеності й психологічного задоволення в ліжку. Оповідала б так, щоб у глядачів складалося враження, що автор говорить саме про їхні проблеми, і так каже, як у воду дивиться. Щоб кожна жінка думала: це про мене! І від цього їй ставало б легше. Хотілося б змін, нових емоцій та щирості зі своїм чоловіком удома!

Тепер про пеніс. Назва «діалоги» мене не влаштовує. Чоловіки не люблять колективне обговорення. Тим паче своїх неуспіхів. І тема сексу хоч і звучить серед чоловіків часто, вона завжди поверхова, показова й демонстративна. Щоб не здаватися слабкими, вони ховаються в свою «печеру» й не зізнаються (якщо самі того не хочуть), що саме їм болить чи що в них не виходить. А от фальшиво вихвалятися люблять. Це одна із улюблених ігор чоловіків.
Чим більше жінка намагатиметься влізти в душу представникові сильної (читай — насправді слабкої) статі, тим глибше чоловік ховатиметься у своїй печері. Тому я б назвала книгу «Монолог пеніса».
Від імені члена ще б розказала про потенцію, тонку психологію збудження, і як легко це збудження можна зруйнувати необдуманим жіночим жартом. Говорила б про оргазм, про відчуття підкорення, і розвела б філософію про те: чи правда, що всім чоловікам так подобається мінет та чи варто жінці піддаватися на провокації щодо анального сексу. Повідомила б, чому чоловікам так важливо мати вільний простір і сказала б про необхідність мати якусь «печеру» для відпочинку…
Деяким жінкам до душі мінет, тож даремно ти, Ефко, так категорично відписала за всіх.
А ще я показала б спільну виставу з двох частин — про діалоги вагін та монолог пеніса. Щоб і чоловікам, і жінкам було над чим замислитися, щоб обоє почули позиції різних статей. Без фальші, сарказму й прикрас.
Отака моя думка.

Пишу тобі ввечері. Може, ще встигнеш прочитати проти ночі. Якщо читатимеш перед сном, зичу персикових снів і гарного дня завтра.

Цьом тебе тепло...
Нелька.

Лист 20

Культура якості
Учора довго переглядала наші листи. За час листування я змінила думку щодо деяких своїх тверджень і вже не погоджуюсь з тим, що нещодавно власноруч настукувала на клавіатурі ноутбука в прагненні донести тобі свої принципи.
Я писала, що всі чоловіки однакові й хочуть одразу затягти в ліжко, але все ж я погарячкувала. У сексі немає нічого поганого. Це природно. Ми також прагнемо чоловічих обіймів і пристрасних ночей. Ми більш витончені, стриманіші, але нашу жагу це не применшує. А чоловіки — то прямі й дієві, то віддалені й бездіяльні. Мабуть, тому ми в них і закохуємося?
З іншого боку, мені неприємні особи, які щотижня змінюють партнерів. Я зростала в сім’ї з традиційними цінностями, у моєї матері був лише один чоловік — мій батько. Відбиток виховання залишиться назавжди, хоча я допускаю, що сексуальних партнерів за життя може бути кілька.
Я переконана, що між чоловіком і дружиною повинна бути сексуальна сумісність, і вона важлива для спільного життя. Але ніколи не зрозумію, як можна переспати з кількома десятками? У декого рекорд набагато більший. Людина розтрачує свою енергію, розчиняючись в інших. Особисто мені шкода тих, хто хвалиться цим, як досягненням.

Коли після чергової вечірки подружка мені розповідає, зі скількома хлопцями вона «перелизалась». Вона так і говорить… І має рацію, бо поцілунками це не назвеш. Так само і просто секс: наче випив склянку води й пішов далі. Переспати стало простіше, ніж поговорити щиро з кимось. Культура споживання захопила всі сфери нашого життя.
Хоча сьогодні в одному журнальчику я прочитала, що «культуру споживання» почала зміщувати «культура якості». Сподіваюся, що мої діти зростатимуть вже в новій культурі. Вони їстимуть якісну їжу, отримуватимуть якісну освіту й займатимуться, врешті-решт, якісним сексом. Якщо сьогодні ми говоримо про «безпечний секс», то може, вже незабаром говоритимуть і про «якісний секс»?! Як на мене, така зміна акценту суттєво змінить суспільство. «Хочеш класний секс — створи класну сім’ю».
Я не закликаю вести пуританський спосіб життя. Сьогодні зовсім інші часи, і чекати кілька місяців на лист від обранця чи «коханого» з довгого відрядження мало хто наважиться. Але я хочу знайти собі класного чоловіка! Їм у цьому складніше, ніж нам. У будь-яких сферах, особливо в сексі. Я зустрічала терплячих чоловіків, але, на жаль, вони вже мали обраниць. У мене навіть не було думки спокушати їх, настільки я була захоплена їх харизмою.
Нелько, не подумай, що я прагну тримати чоловіка «голодним». Я залюбки віддавалася б йому по кілька разів на день! Можливо, тоді б уперше за життя зробила із задоволенням blow-job (ти знаєш, що таким терміном називають мінет?).

Нелько, ще хочу тебе запитати: ти п’єш чай з цукром чи без? Але, будь ласка, обов’язково дай відповідь!
Ще мені цікаво, чи роздруковуєш ти наші листи, чи зберігаєш їх в електронному форматі? Я, наприклад, роздруковую.
Напиши, будь ласка, також якими парфумами користуєшся. Куплю такі ж і напахчу ними листи від тебе. Так вони в мене ще більше асоціюватимуться з тобою!
І скажи, будь ласка, чи пахнуть клавіші ноутбука твоїми руками?
Чекаю відповідей!
Цьом-цьом!)

Лист 21
Не очікуєш!
Привіт, Ефко!
Ти мене несподіваними питаннями здивувала… Однак, відповім.
Я чорний чай п’ю з цукром, а зелений — без. Тільки не розумію, чому тобі це й справді так важливо знати? Я не роздруковую наші листи, просто копіюю в один файл на комп’ютері.
Про парфуми напишу трохи згодом… Поки не готова відкрити всі карти….

А зараз про інше.
Ефко, як ти мені свого часу довірилася, так і я напишу тобі про те, про що не писала ніколи й нікому. Знаю, яка ти у нас «моральновихована», але все ж…
Не буду ходити довкола, скажу прямо: я хочу спробувати тебе! Хочу дати тобі світло, яке ти відчула в мені, цілувати твоє тіло так, як жоден чоловік цього не робив. Хочу розкрити твою внутрішню жінку, побачити тебе щасливою в моїх обіймах. І не зникати після сексу…
Я буду тобі подругою, буду тобі радницею, буду тобі… чоловіком!

Пам’ятаєш, коли я коментував твоє фото, то пожартував, що хочу тебе? Мені соромно тобі зізнаватися, та насправді я чоловік. Я не Нелька! Й ніколи не був нею!
Мені було цікаво спілкуватися з тобою від початку. Я ніколи раніше не ставав на ваш бік і не намагався зрозуміти жінок. Я мислив як чоловік. І завжди жив (живу) як чоловік. Ти розширила мій горизонт, показала мені не відомі раніше полюси жіночого життя й психології. Я усвідомив, як чоловік може зробити боляче жінці, навіть не здогадуючись, що така (на нашу чоловічу думку) дрібничка може ранити! Ти змінила мене й моє ставлення до жінок. Дякую за це! Неймовірно дякую тобі!
Я запитую тебе про того хлопця, а насправді вірю, що між вами нічого не було. Бо мрію, щоб ти уперше це зробила зі мною! Я знаю, що тобі треба і як буде краще! Вибач за обман. Я не зміг далі мовчати!

Так, у моєму житті було чимало дівчат, і я писав фактично про себе. Але не хочу так далі. Я захопився тобою. Історія про ніжні обійми — моя фантазія про тебе.
Звісно, фото не моє — рідної сестри. Ми двійнята, ще й схожі. Тому ти впізнаєш мене, коли зустрінемося, й без фото.
Я не встигну прочитати твою відповідь, бо вибігаю на роботу. Але призначаю тобі зустріч сьогодні. О дев’ятнадцятій. Кафе «Купідон». Вулиця Пушкінська, 1—3/5. Я розумію, що ти можеш не прийти або просто не пробачити. Я все одно чекатиму там! Я не знаю твого номера телефону, тож на дзвінок і не очікую. У сучасному світі Інтернет є скрізь. Та я свідомо не читатиму відповідь. Я прочитаю її після зустрічі. Постфактум.
Я люблю, тебе Ефко! Й вірю, що ти прийдеш! І в те, що ми будемо разом!
Коли зустрінемося, сама зможеш вловити аромат моїх парфумів, а я розкажу тобі, чим пахнуть мої руки.
Просто дай мені шанс!

Андрій.

Місяць по тому
Лист 22. Останній
Ніч болю
Привіт, Андрію... Нелько...
Я не знаю, що тобі відповісти.
Навіть не знаю, з чого почати…. Ти мене використав! Як можна бути таким покидьком? Навіщо тобі це було потрібно? Не розумію… Адже ти писала… точніше, ти писав такі відверті й щирі речі. У відповідь я відкрилася перед тобою.
Краще б промовчав зі своєю правдою! Так мені було б простіше! Я б і далі чекала твоїх листів. Від Нельки! Від сестри по духу! Від подруги!
А тепер, після зізнання, ти пишеш про почуття й чекаєш зустрічі!? Ти ще й нахаба, Андрію! Як же боляче почуватись обманутою!
Як я маю зараз поводитися? Про що писати? Вже й так написала те, про що чоловік знати не повинен!

Ти навіть не уявляєш, як я обурилась, коли прочитала правду!!! Я видалила всі твої електронні листи, додала твою адресу до «чорного списку», а роздруковані листи, які зберігала в шухлядці, просто посеред ночі викинула з вікна. Мені навіть здавалося, що вони не летять донизу, їх одразу поглинає ніч. Наче їй теж цікаво дізнатися правду…
Я знову залишилася на самоті. Вкотре розчарувавшись у чоловіках. Дякую тобі за це! Урок безцінний!

Тепер тебе немає в моєму житті, — подумала. — Не буде більше бажаних (неправдивих!) листів.
Далі увімкнула на повну гучність пісню Олександра Пономарьова. Цікаво, чи вгадаєш яку? Ти ж був таким проникливим і уважним!

Хочеш знову насолоджуватися деталями мого особистого життя? Ну то слухай!

В ту ніч у мене вдруге за місяць були «місячні». Наче з ними виходив бруд, що назбирався від твоїх листів. Тобі подобається така правда?
А чи ти знаєш ти, як боляче, коли тебе зраджують? Я прирівнюю твій вчинок саме до зради!
А чи уявляєш, як погано після цього?
Тепер уяви, що я відчувала тоді!!!

Біль і ніч. А поміж ними — я. Ніяк не можу пристати до берега. Самотня жінка, яка тоне, не знаючи, в який бік плисти й чи взагалі є надія на порятунок? Чи є сенс взагалі рятуватись — гребтися в воді, хапати повітря, намагатися зорієнтуватися?.. Чи потрібно це? І кому це потрібно?

Якоїсь миті я відчула запаморочення — ледь встигла опанувати себе, бо занадто перехилилася з вікна. Ще б секунда — і ніч би вкрала мене назавжди разом з твоїми листами.
Тож смакуй тепер правдою!

Багато є запитань до тебе, але можеш не відповідати! Ти будеш у «чорному списку».
Я тобі не вибачила, але зрозуміла, що ти вчинив не зі зла. Мабуть, тобою керувала самотність. А вона мені знайома. Можна навіть сказати, ми найкращі подружки з нею.
Не знаю, навіщо тобі було саме так знайомитися — може, хотів пожартувати, може, сміливості забракло бути собою чи просто не вмієш інакше? У мене, до речі, є друзі-чоловіки, які пишуть текст від жіночих імен — проводять такий собі експеримент. Цікаво тільки, чи не заграються вони у своїх пошуках і чи вдасться їм по-справжньому описати психологію жінки? Побачимо!

Не буду перепрошувати, що не прийшла в кафе. Не вважала за потрібне! Але вибач за твій втрачений час і, можливо, марні сподівання.
Не думаю, що між нами можуть зав’язатися стосунки після цього всього.
Я б тобі й не писала б, та вчора, повертаючись від знайомої, коли підходила до будинку, вітер жбурнув мені в обличчя один із твоїх листів, які викидала вночі, коли дізналася правду.
Можна подумати, що доля нас зводить таким чином, але я не вірю в знаки! Мені боляче досі! Та все ж допускаю, що доля не даремно повернула той аркуш. Тому дам тобі шанс. Надсилаю електронну адресу моєї подружки, в якої я вчора й була. Вона не схожа на мене за характером, але я впевнена, що ви знайдете спільну мову. Вона теж самотня…І може з нею у вас все складеться?
oksа@gmail.com. Її звати Оксана.
Напишеш їй чи ні — твоя справа. Але бажаю тобі добра й у майбутньому будь обережніший із жінками!

п.с. Я слухала пісню «Зіронька». Кілька разів поспіль:
«Віч-на-віч / ти і я /
Моя ти зіронька небесная/
Ти / не моя».

Дивуюсь, як це витримали сусіди?

***
Лист 1.
Привіт, Ефко!
Здивована, що мій лист «пробився» з «чорного списку»? Я змінив адресу електронної пошти.

Йдемо сьогодні ввечері гуляти? Надворі чудова погода!


16.03.2011 — 02.08.12
Київ—Лубни—Лазурне—Київ


Частина ІІ

Лист 1.
(без теми)
https://premiagi.org.ua/128
Проголосуй, пожалуйста! Нужно 5-ки поставить!)))) Очень нужно!

Лист 2.
Спам чи вірус на користь нам?
Доброго ранку, пані Ефко!
І чотири роки не минуло, перш ніж ви вирішили нарешті згадати про мене! Скажу чесно, вже й не очікував отримати від вас листа. Тому неймовірно зрадів, коли побачив знайому адресу!
Шкода, що лист прийшов у спам. Та, можливо, то знак і доля (читайте — вірус вашої поштової скриньки) знову дає нам шанс?
На відміну від вас, пані Ефко, я знакам вірю, (як і в силу вірусів, до речі!). Тож маємо чудову нагоду перевірити правдивість гороскопу на тиждень. ))
Вітаю вас із тим, що вашу поштову скриньку зламали чи її просто вподобав вірус.) Ще б пак, таку пані гріх не вподобати!
Можливо, ви й не знаєте. Та часто після відновлення пошти після вірусів змінюються всі налаштування. А це значить, що всі нові листи (навіть від заблокованих до того користувачів), скоріш за все, тепер автоматично будуть надходити вам у вхідні. Це збільшує шанси на те, що ви отримаєте мій лист не в «чорний список», а як вхідний і таки прочитаєте його!


Цікаво, що ти відчуваєш коли читаєш зараз, ці рядки? Яка твоя реакція на те, що я до тебе так звертаюсь?

Насправді, Ефко, почати свій лист я б хотів інакше. Просто й тепло написати, як писав колись: «доброго ранку, сонячна!..» І далі розповісти про своє життя…
Не приховую, мені дійсно цікаво, які зміни трапилися в твоєму житті: можливо, ти давно щаслива у стосунках і забула про мене; можливо, навпаки —хоч іноді згадуєш мене, коли залишаєшся на самоті; можливо, думаєш про мене щодня; можливо, назвала свого сина Андрієм... І так фантазувати я можу довго. Ти ж, як ніхто, знаєш, який я гарний фантазер! Покидьки завжди гарні фантазери, правда ж, Ефко? ))
Ти, звісно, й сама відчуваєш, що я змінився за ці три роки, відколи припинилося наше спілкування. Та можу сміливо зізнатися тобі в наступному: не шкодую, що так вчинив, ставши одного дня віртуальною Нелькою. І можу й через три роки повторити тобі слова вдячності за те, що ти вплинула на моє ставлення до жінок.
Можливо, тобі буде цікаво, чим я жив увесь цей час. Тому спробую стисло переказати останні три роки свого існування. Як ти свого часу шукала розради в моїх листах і потребувала, щоб тебе вислухали й підтримали, так зараз я потребую тебе й хочу озвучити те, що давно ношу в собі.
Почну з головного: любов живе більше, ніж три роки! Перевірив. Тому дуже помилявся Фредерік Бегбедер, стверджуючи у своєму романі, що після трьох років кохання приречене. Скоріш за все, тобі знайомий цей роман. А якщо ні, то рекомендую. Думаю, тобі він сподобається. Він так і називається — «Любов живе три роки».
Час ограновує кожного з нас, перевіряючи на міцність матеріал та якість сировини, з якої ми зроблені. Час говорить про те, що є люди для досвіду, а є — для життя. Час вчить цінувати теперішнє, не зациклюватися на майбутньому й минулому, підло приховуючи правду про те, що в цьому світі «тепер» настільки миттєве, що вже за мить воно стає минулим.
Це основне, що я хотів сказати.

Знаєш, якщо вже зайшла мова про розкривання карт і правду, то маю до тебе кілька запитань: хто тобі дав таке дивне ім’я — Ефка? Хто насправді ховається за цими чотирма літерами? Невже в паспорті так і написано — Ефка?
І ще одне: ти щаслива зараз?
Не буду повторно просити вибачення за свій вчинок. Просто прошу дати правдиву відповідь на два моїх запитання.
Дякую тобі за те, що змінила мій світ!

З найкращими побажаннями — Андрій.

Лист 3.
З нової адреси

Cześć!
Так вітаються з друзями в Польщі, країні, в якій я зараз мешкаю. Не знала, як саме розпочати лист, але вирішила не заморочуватись.
Чесно кажучи, любчику, отримавши твого листа, не зрозуміла від кого він. Своєю українською електронною скринькою я вже давно не користуюсь. Як бачиш, у мене новий мейл. Але якісь зловмисники вирішили скористатись цим і хакнули стареньку «ефку». Ну нічого. Сподіваюся, що те опудало, яке просило за нього проголосувати на сайті, виграло мільйон і витратить його на фейс-апгрейд.
Не подумай, що я стала злюкою, але мене харять люди, які порушують privacy. Саме так ти вчинив з моїм душевним простором, але я вже не тримаю на тебе зла.
Коли я тоді дізналася правду, заблокувала твою електронку, а тоді почалися державні екзамени. Я завершила бакалаврат і забула про тебе.
На одному сайті, який порадив мій хлопець Саша, знайшла грант на навчання у Польщі й, добре склавши вступні іспити, швидко переїхала.
Постійно дивлюсь новини про Україну й намагаюсь підтримувати зв’язок зі своїми університетськими друзями. Дуже хочеться, щоб вже завершилась вся ця незрозуміла економічна й політична ситуація в Україні.
Крім того, за умовами програми, не можу залишати Польщу ще пів року.

Чим ти ще живеш? Чи й досі слідкуєш за літературними й театральними новинами?
Я довго обмірковувала ситуацію, яка склалася в нас з тобою завдяки твоїй безглуздій витівці. Спочатку довго злилася на тебе, а тоді відпустила. Хоча що я насправді мала очікувати від анонімного спілкування в Інтернеті? Тут про реальних друзів не все знаєш, а віртуальних — поготів. Хто його знає, хто сидить по той бік екрана?
Завдяки твоєму уроку я стала сильнішою. Слід бути обачнішою з людьми, — засвоїла це правило! Інший мій висновок — потрібно самостійно вирішувати свої проблеми й ніякі Нельки чи Андрії тут не допоможуть. Шукати поради й відповіді в головах інших людей — марна трата часу.
У Польщі я кілька разів ходила до психолога. Тут це нормальна практика. Якщо в нашій країні хтось дізнається про такі візити, то одразу думає про схибнутість, а тут поговорити зі священником чи психологом — звична справа. Під час декількох таких розмов я виговорилася. Але швидко зрозумівши алгоритм роботи психолога, я припинила до нього ходити. Головне — правильно поставити запитання й тоді самій можна знайти відповідь та вирішити проблеми. Ось такі справи!
Niech moc będzie z Tobą!)

п.с. Я щаслива, Андрію!
Бажаю щастя й тобі! А щодо мого імені, відповідь на це запитання вигадай таку, яка тобі більше до вподоби. У тебе це чудово виходить!

п.п.с. «Моя ти зіронька небесная/
Ти / не моя».

Київ, грудень 2015 — січень 2016

- У тебе колись народжувались вірші посеред ночі, і ти не міг заснути, бо виливав їх на папір?
- Ні, я завжди писав тільки музику… Різну музику, і якщо відверто, то нікому її не давав слухати.
- Хм, а можеш зараз дати послухати мені?
- Тобі справді це цікаво?
- Ну звісно! Давай, не соромся. Ти ж талантище!
- Та яке там талантище! Така ж звичайна людина, як і всі.

- Знаєш, ніколи б не подумав… але ота третя мелодія реально така… як ти. Ну правда! Я часто думаю, чому нас не чують? Їм що, вуха позакладало чи очі позатуляло?
- Там просто все за гроші. От і все. А талант ти чи не талант – не головне. Ти ж сам знаєш. От ти, наприклад. Пишеш вірші, співаєш… І що?
- Ну… У мене є грамоти з різних конкурсів, дипломи…
- І що?
- А що?
- І це все? А як же збірки поезій, автограф-сесії; «велика сцена», фанати, гонорари, ванни шампанського, смайли на камеру і постійна посмішка на людях?…
- Та мені це не дуже й потрібно…
- Правда?
- Правда!
- Ех ти! Не розумію я тебе!
- А ти б хотів щоб твоя музика звучала на радіо?
- Звісно б хотів!
- Так ти ж мені сам сказав, що ти – не талант, а звичайнісінька людина, яких сотні, сот-ні!!!
- Та йди ти… Причепився до мене: хотів-не хотів. Хотів!
- То давай запишемо пісні на диск і розішлемо по радіостанціям?
- Не хочу. Все одно скажуть «не формат».
- Ну ти ще не ходив.
- Я знаю.
- Не ходив. А давай!?
- Ні!!!!!!!
- Значить завтра йдемо?
- Ще раз ні! Все. Лягай спати!
- Нууууууууу, давай, да-вай!
- Спи вже! Ти на годинник дивився?
- Так, тільки третя… сорок…
- Ого, мені завтра на пари і на роботу, а ти мені тут голову морочиш: талант, талант! Такі як ми – це зайві проблеми, які час від часу про себе нагадують і довбуть кілька днів по тім’ячку, так, як ти оце мене зараз…
- Проблема кажеш?
- Так, проблема, пусте місце, нещасна молодь!
- Не вірю. Краще дійсно поспи! А я пройдусь, розвіюсь трохи… І ти знаєш, я думаю, що це – благо!
- Ага, Благ-off. ...вимикач. Доречі, вимкни світло!
- Ага. вимикаю. Добраніч! Значить проблема кажеш…
- Ти ще тут? Шуруй вже гуляти, якщо не спиться!!!!!!
- А скажи мені, чи можна з проблеми зробити благо?..
- Я спати хочу! І не мені це вирішувати! Йди вже!
- А я думаю, що можна…
- Давай це питання залишимо відкритим, і потім договоримо, а зараз краще не думай про це…
- Добре. Добраніч.
- Добра!!!!!
- Я вже йду, тільки скажу останнє: я вважаю, що все – у наших руках! Але ти спи, просто знай це! Просто знай …це…