Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Леся Геник (1982)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ***
    Так швидко листя падає додолу,
    я не встигаю мовити "прощай".
  •   Від нині
    Нехай і так: від нині - все інакше.
    Твій перший біль навчив тебе іти,
  •   Цей дощ затягнувся надовго...
    Цей дощ затягнувся надовго.
    Небесний розгойдано дзвін.
  •   Заблукаю в тобі
    Заблукаю в тобі перед досвітком,
    обернусь на ласкаву зорю,
  •   Розгойдаю в собі терпіння
    Розгойдаю в собі терпіння -
    гойда, гойдалочко, гойда!
  •   Кораблик пам'яті
    І як тобі живеться?
    Не сумуєш
  •   Ця втеча
    Ця втеча така солодка...
    Ця втеча така гірка...
  •   О туго моя...
    О туго моя темноока...
    О мученько сива моя...
  •   ***
    І коли відречеться від тебе
    навіть білий освячений дим,
  •   Нарешті весна!
    Нарешті весна! Нарешті бубнявіє перша брунька!
    Нуртують жагучі соки невтримано догори.
  •   Задовга зима
    Ця зима жаска задовга, ой задовга...
    Замерзають бідні журавлі -
  •   Слова, які втрачають силу...
    Слова, які втрачають силу,
    уперто рвуться ще назовні,
  •   Не торкай мого болю
    Не торкай мого болю, благаю...
    Над садами застигла весна.
  •   Ти її відпускаєш...
    Ти її відпускаєш на нині,
    і на завтра, а, мо', й назавжди...
  •   Мартові читці
    Навіть коти оті, що кличуть їх мартовими,
    ввечері теж читали (чула ж бо!) Тараса.
  •   Двічі
    А відчуття, немов і справді двічі
    зайшли наосліп в ту саму ріку -
  •   За рікою
    За рікою спливають медузи,
    за словами спливає отрута.
  •   Я собі загадала бажання
    Я собі загадала бажання,
    як з весною* все чорне мине,
  •   Досить!
    І падає сніг, і знову розлючена вітром хуга
    розказує змерзлим вікнам, що досі мовчати тут,
  •   Не ти
    А хочеться аж вити, бо вітри
    собі за моду взяли руйнувати.
  •   Спаде з її плеча прозорий шарф…
    Спаде з її плеча прозорий шарф,
    стече повільно долі, долі, долі...
  •   Містика першого снігу
    Містика першого снігу - в тихому шепоті ранку,
    у боязкому чеканні голо-преголих дерев.
  •   Вперше
    З неба осіннього сиплеться
    ще не загойданий сніг...
  •   Харизма
    А стати би нарешті, як пір*їнка,
    легкою, невагомою, аби
  •   Коли не ждеш…
    Коли не ждеш нічого й ні від кого,
    а просто йдеш у сіру далечінь,
  •   Нарешті тиша
    Нарешті тиша, Боже милий,
    яка ж направду благодать!
  •   Втомилася терпіти
    А так буває боляче терпіти,
    вдивлятись в небо - бачити дощі,
  •   Іти
    Не важачи на біль, уперто йти,
    спинаючись поволеньки на ноги.
  •   Не твоє
    А хтось тобі не повірить, як станеш комусь казати,
    що не хотілося й близько підходити до гармат.
  •   ***Ти пішла...
    Ти пішла і затихла буря,
    втихомирилась люта хуга,
  •   А сни її такі, неначе мальви...
    А сни її такі, неначе мальви -
    при досвітку, у зоряній росі.
  •   Ти зовні здаєшся крицею...
    Ти зовні здаєшся крицею,
    всередині ж, як вода,
  •   ***
    Їм добре, напевно, бо совість ночами не мучить,
    та й совісті вже, як такої, у грудях нема.
  •   Серпневий дощ
    А дощ цей такий спасенний
    опісля жаскої спеки,
  •   *** Наступного тижня
    Наступного тижня уже відлетять журавлі.
    Іще одне літо збиратись почне у дорогу.
  •   Я визнаю поразку…
    Я визнаю поразку - от і все.
    Немає більше гарту і горіння,
  •   Я - маленька-маленька пташка
    Я маленька-маленька пташка,
    я хотіла вгору летіти,
  •   А день заколисує ніч…
    А день заколисує ніч.
    А дощ заколисує хмари.
  •   Іду
    Іду, а сутінь голосить: "Стій!"
    і б'ється, як ніч, у груди.
  •   ***Спотикаюсь і знов підіймаюся...
    Спотикаюсь і знов підіймаюся,
    обтираю з колін, що непройдене,
  •   Облуда
    Глянеш довкола і знову стане на серці гірко,
    бо не минає облуда білого навіть одвірка,
  •   Щісті
    Якби знати, о, якби знати,
    коли щісті ввійде́ до хати,
  •   А завтра вже весна
    Знов паморозь, а завтра вже весна,
    і лютий дремене далеко в гори.
  •   Лю...
    І руки мої, мов крила,
    коли у твоїх обіймах.
  •   Мине
    Перемовчу цю мить, пережурю цей день,
    а небо знов нахилиться й заплаче.
  •   Не снігом
    Замітає не снігом - розпукою,
    замерзають не ноги - сліди.
  •   Вони ішли (пам'яті Небесної сотні)
    Вони ішли, ішли й не озирались
    чи де погас вогонь, чи ще горить.
  •   Така зима!
    А нині за вікном така зима -
    аж дух спирає, аж скобоче в грудях!
  •   Іще один крок назад
    Іще один крок назад -
    в задвер'я чи завіконня.
  •   Дивна квітка
    Ти у мені цвітеш, як дивна квітка.
    Тендітно ніжать серце пелюстки.
  •   Не повертай
    Ти мене мені не повертай,
    я собі без тебе не крилата.
  •   Сама по собі
    Я не з вами і не́ проти вас.
    Я сама по собі.
  •   Не розумій
    Не розумій мене, не розумій.
    І рви на шмаття цей рожевий люрекс,
  •   Загублена
    Загублена у всесвіті печалі.
    Забута у словах, що відянчали.
  •   Стомилась
    І потьмяніють білі орхідеї
    на підвіконниках душі моєї,
  •   Овече
    У нас крадуть.
    А ми, як ті ягнята,
  •   Серденько
    Ти вени порізала...
    ножиком, жилкою,
  •   Донечці
    Моя маленька донечко, привіт!
    Люблю тебе безмежно!
  •   Її цілувало сонце
    Її цілувало сонце -
    лишало палкі веснянки.
  •   *** Коли життя дрібніше за монету...
    Коли життя дрібніше за монету,
    коли воно не ставиться в ціну,
  •   З попелу
    Вродимо з попелу -
    тихо, без натиску,
  •   Нелегко відпускати
    Нелегко відпускати, що було,
    а особливо - світле і прекрасне,
  •   Якби…
    Якби ж ти тільки знала, люба доле,
    як солоно у грудях від жалю,
  •   *** Першогрудневий сніг...
    Першогрудневий сніг...
    Другогрудневий дощ...
  •   Привиділася
    Я тобі привиділася вчора...
    Чуєш? Чуєш? То була не я!
  •   Осінь падає під ноги
    Осінь падає під ноги...
    Хтось ще багне утеки
  •   *** Нехай довкола невблаганна осінь...
    Нехай довкола невблаганна осінь
    на стежку ранку вимітає сум,
  •   Пройдуть дощі
    Пройдуть дощі, бо все таки пройдуть,
    і Бог веселку з неба перекине
  •   *** Хай світ померкне
    Хай світ померкне, хай упаде ніч
    зловіща на сади, поля, дороги.
  •   Перший сніг
    Перший сніг. Вечірнє місто.
    Серцю в грудях тісно-тісно.
  •   Хто сказав?
    О, дівчинко з блакитними очима,
    ця осінь дійсно трохи дощова.
  •   Ще маю надію на осінь
    Ще маю надію на осінь,
    на жовті листки і амвони,
  •   *** Отак минає все...
    Отак минає все -
    і світле, і не зовсім.
  •   *** О, ці похмурі дні
    О, ці похмурі дні, ці сльози ясенів
    стежками опечаленого скверу.
  •   Не...
    Не квітчаю сю осінь омріями,
    не вінчаю сі ранки надіями,
  •   Порожнеча
    Надто часто в серці порожнеча
    виє лунко, наче блудний пес.
  •   Збреши мені
    Збреши мені, що завтра буде ясно,
    що сонце розласкавить сіре небо,
  •   Старий горіх
    Під ноги знов осипалося листя
    старенького горіха край межі,
  •   ***Твої рядки, як чисті океани...
    Твої рядки, як чисті океани,
    як світлий день, що морок осява.
  •   Переживу
    Ти знаєш, якось я переживу
    відречення твоє, і біль, і сльози...
  •   Між нами диміли гори
    Між нами диміли гори.
    Між нами палала осінь.
  •   О, мій Березове!
    О, мій Березове, колисочко рідненька
    дитинства босоногого мого!
  •   Смиренне
    Хочеш ударити - вдар,
    я ухилятись не стану.
  •   ***Долоні світу - зимні...
    Долоні світу - зимні. Урагани
    шинкують понад водами життя.
  •   ***Загубилася біла стежечка...
    Загубилася біла стежечка
    межи чорними, межи сивими...
  •   Не сквернослов!
    Не сквернослов намарне, не потрібно
    плювати на святе, на цвіт і світ,
  •   Спрагле
    Дощі випивають вечір. Лишається ночі спрага.
    Мовчання порожній келих у витомленій руці.
  •   Лучеську*
    Там, де Стир* згинає свого лука,
    щоб гостріш ударила стріла,
  •   Ми звикли до війни, як до негоди
    Ми звикли до війни, як до негоди.
    Ховаємося глибше під навіс,
  •   На перехресті
    На перехресті з'ятрених світів
    запалює вогні нове зачаття,
  •   плакала
    плакала я і дощ
    плакав зі мною поряд
  •   *** Ти схожий на вечір літній...
    Ти схожий на вечір літній,
    такий до нестриму вабний
  •   Літня ніч
    Розкажу тобі, друже, про ніч,
    про картаті зірки над селом,
  •   Не буди
    Якщо біль у тобі дрімає -
    не буди його, не буди,
  •   *** А все, що не від Бога - від лукавого...
    А все, що не від Бога - від лукавого,
    усе, котре несвітле - темнота,
  •   Не самотня
    Мені вітер за тата, вітер...
    Мені мряка за маму, мряка...
  •   Ілюзія трави
    Лягти б у траву на хвильку
    і проз невагоме листя
  •   Я стаю кульбабою гірською
    Я стаю кульбабою гірською
    і вростаю у травневу зелень...
  •   *** Відшаруділи ночі і вітри...
    Відшаруділи ночі і вітри,
    Відстугоніли тучі і заграви.
  •   Перша гроза, наче хрещення
    Перша гроза, наче хрещення
    щойно збуйнілим садам.
  •   Весняне
    Весна колише в небі жовте сонце,
    пташиною виспівує пісні.
  •   Вишня цвіте
    Кожну пелюсточку вишні
    спрагло цілую очима,
  •   *** Нашіптуй мені спасіння...
    Нашіптуй мені спасіння,
    бо хочу забути осінь,
  •   *** Яка ж то радість, Господи пресвітлий...
    Яка ж то радість, Господи пресвітлий!
    Яка ж то насолода у житті -
  •   ***Навчися говорити до очей...
    Навчися говорити до очей,
    не плямкаючи цвіллю за плечима,
  •   Сльози мої - кропива
    Сльози мої - кропива. Жалять і серце, й очі.
    Знову молю прощення. Тихо вмирає день.
  •   Про чорні ями
    А хтось копає знову чорні ями,
    втирає піт з немудрого чола:
  •   ***Комусь - торти...
    Комусь - торти, комусь - несвіжі крихти.
    Комусь весілля, а комусь - біда...
  •   ***
    Така мені солодка ця жовтінь,
    Така медова, аж єство п'яніє,
  •   ***
    Невідплакана, невідмолена,
    Вже у небі, аж поза хмарами,
  •   Заплутане
    Заплутане розплутати незмога...
    Слова - не лезо,
  •   ***
    Проз тінь безсилля -
    вістрям золотим.
  •   Ідеш на прю
    Ідеш на прю...
    Система непорушно
  •   Повірити б на крапельку сильніше…
    Повірити б на крапельку сильніше,
    вдивлятись не у скверну темноту,
  •   Якщо ти - людина
    Якщо ти пташка - не лякайся неба.
    Якщо людина - не цурайся діл,
  •   ***
    Крила тобі вже не мліють,
    Руки тобі не болять...
  •   в очікуванні дива
    чекаю дива спрагло кожний день,
    у кожду шпарку зазираю вперто -
  •   До Св. Миколая
    Святий Миколаю,
    я нині благаю
  •   Перша студінь
    Перша студінь захохкує вікна,
    Морозцем осідає на гіллі.
  •   *** Цей день...
    Цей день, що вростає у небо, як сонях...
    Це сонце, що править за бога самотнім,
  •   Тривожне
    Тривожно...
    І серцеві вузько у грудях.
  •   Це місто
    Це місто, заселене тінями літа,
    ці вулиці, стерті до голого ліктя,
  •   Задушне літо
    А літо заду́шне ще й супиться -
    Йому би ще вікон і... вік.
  •   Чекаю дня…
    Чекаю дня без підлості й брехні,
    Без підступу і скверного торкання.
  •   ***
    Не відпускай мене в самотню заметіль,
    Нехай і літню - що мені до літа?
  •   Тікай від нього…
    Тікай від нього, біла янголице!
    Тікай, не вибираючи доріг.
  •   Скалічена стерня…
    Пече мені скалічена стерня,
    Коріння жовте видирає спокій.
  •   А хочеться бути маленькою
    А хочеться бути маленькою,
    Захоплюватись невідомістю,
  •   Я зречуся останнього бою
    Я зречуся останнього бою
    І піду там, де соняхи світять,
  •   Здаватися не варто
    Коли згорає ґніт десь глибоко в тобі,
    Коли на пальцях віск липчавіє до болю,
  •   Розцвіли каштани
    Розцвіли каштани...
    Сонце полум*яне
  •   Відраховую кроки назад…
    Відраховую кроки назад,
    Вивертаючи вічність назовні
  •   ***
    Хай дощ і сніг, хай хуга й блискавки,
    А пагін юний не здається смуті -
  •   ***
    насправді... ми й насправді загубилися
    відбилися від зграї маловірної
  •   Які великі зорі!
    Які ж великі зорі! Яке безмежне горе...
    Півміста на колінах розпачливо стоїть!
  •   А мені сьогодні невесняно…
    А мені сьогодні невесняно...
    Сонце лізе, мов рудий павук,
  •   Ти просто вертайся живим!
    Ти просто вертайся живим
    До рідного отчого дому!
  •   За правду
    (Аделі С.)
  •   Вдане
    Я вдам, що не вчула слова огудного за спино́ю...
    Я вдам, що не взріла глуму несвітлого ув очах...
  •   Завтра
    Він завтра народиться знову.
    А ми
  •   Голосіння сирен
    В Івано-Франківську провели в останню путь бійців, котрі загинули під Іловайськом...
  •   ***
    Ой сіяла чорнобривці мати коло хати...
    Чи гадала Україна, що ме воювати?!
  •   ***
    Господи, дай мені сили мовчки терпіти незгоди,
    Не нарікати на долю, не голосити дарма.
  •   Це не люди...
    Це не люди, і навіть не звірі -
    Звірі звірства такого не вчинюють...
  •   Приховане
    В моїй душі - печаль, і більш нічого.
    Безмежне море сірості, і все...
  •   Моя історія
    Моя історія - то біль старого лева,
    Безвиння і розтерзана вина,
  •   ***
    Обтрусила осінь багряницю
    зі своїх натомлених рамен,
  •   Не сезон…
    Не сезон закохуватись нині -
    Понад містом тужить листопад...
  •   ***
    Маневрують парасольки
    Вулицями міста,
  •   ***
    Зіщулилась од холоду катальпа*,
    Вдягнули панни-верби сірі пальта -
  •   Осінні неусміхнені рядки
    Не встигла попрощатися із літом,
    А вже у серце осінь зазира
  •   Не зачіпай журливої струни
    Не зачіпай журливої струни,
    Нехай зі сну не будять опівночі
  •   Вільні
    Над куполами стяги жовто-сині,
    А в серці знову темносивий біль -
  •   Незабутнє
    Руки терпко пахли тютюном,
    Як горнув до себе, ще дитину...
  •   ***
    Ранок поле вибілив туманами,
    Небо охрою присипав на межі,
  •   Там, де мальвами косичені світи…
    Там, де мальвами косичені тини,
    Вікна долі - сонячні зіниці,
  •   (листо) Ноша
    Згорять колись усі мої листи,
    Котрі не відшукали адресатів...
  •   Доки буря…
    Розгулялась буря понад містом,
    Сивих розлякала голубів,
  •   Нестерпний біль
    А так, бува, болить, що й не стерпіти -
    Аж репаються з болю образи!
  •   Устами притулюся до землі...
    Устами притулюся до землі -
    До тої, що найперша, наймиліша.
  •   Купальський вогонь
    Майна* горить, поглянь, майна горить,
    Метелики вогненні аж до неба -
  •   Послання
    Я тобі послання з-поза ґрат
    Слала (і не раз!), мій рідний сину,
  •   Вишіптуй
    Вишіптуй журу із мене,
    холодну, колючу муку.
  •   ***
    уже нема жовтявого роздолля
    кульбаби посивіли шурхотить
  •   ***
    Розірвано думки дрібним пелюстям,
    Загублено у вирі сподівань.
  •   ***
    Пригорни, в захмареній долині
    Серця засвіти мені любов,
  •   ***
    Перейдено давно усі краї,
    Котрі лиш можна в світі перейти -
  •   Мені б у дощ…
    Мені б у дощ пірнути, як в дитинстві -
    Босоніж-мокро і бігом-бігом,
  •   ***
    Там, де сакури пишно цвітуть,
    Де магнолії зваблюють ночі,
  •   Гірко плаче осінь…
    (нашим журавочкам-заробітчанкам)
    ***
  •   ***
    Відкружляло надворі білим,
    Віджурилися заметілі,
  •   Боже, дякую Тобі…
    Боже, дякую Тобі за це прозріння -
    Відшукати в собі потайник
  •   Невчуте
    Не ламай байдужо ми життя під корінь,
    Не пиляй захланно гілля навесні,
  •   а весна слаба…
    Вже змотані клубками білі пасма
    безвілля непритомної зими.
  •   ***
    Кличе синиця долю голосно на світанні,
    Пір'ячко жовто-сонне горнучи до весни.
  •   ***
    Зосталися підсніжники... під снігом,
    І лиш на серці - пелюстковий щем,
  •   Марні пошуки
    Шукаю твоє обличчя у натовпі перехожих...
    Вслухаюся в кожен голос - а раптом учую твій?
  •   Нумо врешті весну стрічать!
    Ой, ти Березню ясноокий,
    Перший просвітку до тепла,
  •   ***
    Розлито у небі каву -
    Арабіку чи робусту -
  •   ***
    Не відаючи неба голубого
    Без натяку на згубний буревій,
  •   ***
    Осипано надії кришталеві
    У по́січ листопадної пори...
  •   ***
    Відсіріло в моєму вікні,
    Тільки сиво ще в’ється фіранка...
  •   До Янгола
    Ти серце моє прочиняєш
    До світла, до ясного світла,
  •   Ще надто чужі…
    Ми сьогодні ще надто чужі
    За горнятком пахучої кави...
  •   Осіння печаль
    Ти - печаль осіння на моїй долоні.
    Витліле намисто марева думок.
  •   Першо-грудневі сніжинки
    Перші грудневі сніжинки вальсують
    У поруділій траві,
  •   Зрікаюся болю...
    Зрікаюся болю сьогодні,
    Запалюю свІчі надій.
  •   Засмученому серцю…
    Якби ж Ви знали, як мені печально,
    Що Ваше серце пуп’янками руж
  •   ***
    Ти в осені мене цій віднайди
    Допоки ще палають буйно липи,
  •   ***
    А я не вмію, Янголе, без Вас...
    Темніє небо під покровом ночі.
  •   Вже не чекаю…
    Вже не чекаю... Осені печаль
    Вповила серце в неозору сутінь.
  •   Дороги у Вічність
    (Моїй дорогій Валі Савелюк)
    ***
  •   ***
    Скільки мудрагелів доокруж -
    Голову зрива од тої думки!
  •   І знову боротьба…
    (А.С.)
    ***
  •   Де вперто цвітуть чорнобривці…
    Де тихі, сумні чорнобривці
    Ще важаться вперто цвісти
  •   ***
    Голодна собача лая́
    Мовчазно застигла, чекає...
  •   Про Людину
    Людиною наречено у світі.
    Та чи лишається Людське в душі,
  •   Земна
    Занадто земна в цій осінній печалі,
    Коли межи злата листків
  •   До листопаду…
    ...І ми з тобою тихо розійшлися
    До листопаду, ще до листопаду.
  •   Чекання
    І знову чекати у сірій вітальні
    Допоки запалять свічу...
  •   Без надії…
    Мине кампанія. Мине епоха урни
    І сей, павлінно-випедрений, час...
  •   За дверима…
    Це - як стук у двері, за котрими ніч,
    Визрієш убогі силуети...
  •   ***
    Минеться день... Мине осінньо-тихо,
    Не встигнувши звуалити сльозу
  •   По літу…
    У тихому парку надії
    Тремка літургія по літу...
  •   ***
    Так пізно-пізно айстри розцвіли,
    А пригорнути любляче несила...
  •   ***
    А я б летіла, я б летіла в даль
    І крилами до неба доторкала,
  •   Мій ти і… не мій
    Клаптики пошерхлого паперу -
    Безнадійно-хламно на столі.
  •   ***
    Чого натягаєш струну?
    То ж їй обірватися легко!
  •   У дзеркалі…
    У дзеркалі осіння заметіль -
    Вже сивина у за́тінках печалі...
  •   Задума
    Оця чорноброва задума тобі так пасує сьогодні...
    Її доторкаю очима, що наче незриме крило.
  •   Післячуття…
    Столітнє це моє післячуття,
    Що в серці наболе́ному гойдаю...
  •   Роки ідуть…
    Роки ідуть... А ми, багацькі діти,
    Наймитувати про́кляті у світі!
  •   Зрікаюся…
    Зрікаюся осінніх пустослів,
    Згорілих у зневірі падолистів...
  •   ***
    Наполошена зграйка пташина
    Над готелем осінніх надій...
  •   Літо відцвітає…
    Літо відцвітає. Відцвітає літо...
    Темні багряниці вже то тут, то там.
  •   Сумую…
    Сумую за Вами, сумую...
    У шибку постукує дощ.
  •   ***
    Не тривож мою душу, скрипалю,
    Коли вечір задмухує день...
  •   ***
    Загойдую тебе, лиха́ годино,
    Щоб спала добре - як у тиху ніч,
  •   Я - вільна…
    Я - вільна птаха, що смакує небо!
    Я - вітру повінь, де повзе межа.
  •   Забудеться
    Забудуться і погляди, й слова...
    Притихнуть розтривожені флояри
  •   Приречена…
    То ж ти просто приречена...
    Ці сліди на піску -
  •   ***
    За вікнами повзе кудлатий вечір...
    Дражливі тіні никнуть на траві.
  •   Не далі…
    І далі думки - не посмію!
    І далі мрії - не піду...
  •   ***
    І знову дзвонять. Як втомили дзвони!
    Сей гуркіт страху, ся заграва слів...
  •   ***
    Коли слова міліють в півдорозі,
    Коли душа клекоче водоспадом...
  •   ***
    Ляклива постать ночі, ледве зрима,
    Ховає день за сивими дверима
  •   Жінка навпроти…
    О, хто вона - ця жінка, що навпроти?
    То сипле сміх, то стеле щедрий сум...
  •   Не…
    Печалями, печатями, нуждою...
    Останнім звуком болю за тобою!
  •   ***
    А вже запахло осінню в саду...
    Надули щоки яблука червоні.
  •   Не те!
    Зашкварчало! Димком - під носа...
    Їстівного передчуття!
  •   ***
    На плечі твоїми руками
    вечір.
  •   ***
    Сонце... Небуле Сонце...
    Сонце! Незнане Сонце!
  •   ***
    Де зруби самотніх душ,
    Де ліс, той, що пра, де глуш -
  •   ***
    Тремтіли ноги... Йшла, збирала зерна.
    Плювався ворон чорний: не кошерна!
  •   Пам’ять
    Сивочолий мольберт пам’ятає...
    Сонце тихе сходило за гаєм
  •   ***
    Я хочу піти крізь ніч,
    де верби спустили коси,
  •   ***
    Любове, моя найцінніша іконо,
    Бурштивове соло у змоклім саду...
  •   ***
    Горну́ тебе до серця, як дитину...
    За садом перевесла в’яже день,
  •   ***
    О що таке вірш у обіймах печалі?
    І що таке рима в сутужності сліз?
  •   ***
    У змові мовчання в саду́ -
    Магнолії пишні.
  •   Павук
    Дарма словами по стіні...
    Дарма!
  •   Гей ви, вівча́ри!
    Запеленало... Затрембітало!
    На полонини - отари днів.
  •   Сонячно-світанкове…
    Ген за видноколом небо тужить сонце...
    Схлипаний світанок - росами довкруж.
  •   Про правду
    Сутулиться правда під плотом чужинним...
    А що їй робити у стані "святих",
  •   ***
    Чорна кава поколює пальці...
    Розбазікались надто, дарма.
  •   Двоязико-безязикі…
    Віднині - двоязикі... А, може, двоголові?
    Страшних казок прадавніх безпуття ожило!
  •   ***
    Краплина щастя в неба на долоні...
    Кирпате листя пнеться догори.
  •   Про любов...
    У ліс!
    А в лісі про любов співають сосни,
  •   ***
    Твій доторк ніжний... Може лиш уява?
    Яка ж натхненниця, одначе!
  •   Зруйновані таємниці
    Зруйновані сердечні таємниці...
    І під укіс - таврованим шаблоном!
  •   Без пам’яті…
    Люблю тебе... люблю й не пам’ятаюсь,
    Що дні буремні і зрадливий світ...
  •   ***
    Вважаєш: розбити слабкого найлегше? То - правда.
    Та ба, що в слабкому буває незмірно багато межі...
  •   Несіяні поля…
    Несіяні поля... Голосить вітер,
    Каглицею намащує рамена!
  •   ***
    Нехай не так... А що тобі до того?
    То ж маю дім, а в домі - сво́го бога,
  •   Босе…
    Навіщось знов біжиш до серця босий
    І знов шепочеш зва́бливі слова.
  •   ***
    Не співай колискової серцю...
    Бо засне!
  •   На мить…
    Вмокаю серце в щирості чорнило,
    У хмарах сте́лю сонцесяний шрифт.
  •   Мрія…
    А, може, й тільки мрія...
    Вже липа, майже, квітне
  •   На рубіконі…
    На рубіконі голосного страху
    Ламає руки істина самотня.
  •   Мамина вишня
    Старенька вишня в мами коло хати
    Роняє цвіт у вічність поколінь...
  •   Одне життя на двох…
    Одне життя на двох...
    Холоне чорна кава.
  •   Про чуже болото…
    Жабів чужих не пустять у болото...
    Там винятково кумкають свої!
  •   ***
    Знову рюмсати скраю десь, тихо...
    Щоб не бачили очі чужі.
  •   ***
    Ховає день за пазухою сонце,
    Лиш клаптик неба, мовби ще в огні.
  •   ***
    Сталось, одначе – горять смітники!
    Попелом сіються долі.
  •   ***
    Розділена тирадами чужими
    На ти́сячі невзисканих світів,
  •   Дикі рожі…
    А скільки тих, що вже не повернулись,
    Що мріяли кохати до безтями!
  •   Війна людей
    Це зло в людині - темності павук,
    Сотає павутину
  •   Востаннє...
    Востаннє елегантно промовчав...
    Востаннє оголила зустріч нерви!
  •   ***
    Голим нервом доторкає біль!
    Серце - вже безглузда заметіль,
  •   ***
    Завтра знов у вікно зазиратиме сива береза,
    Буде мацати шибку, скрипіти сухим голоском...
  •   Відпускаю
    Відпускаю себе у негоду
    Чи в сей сонячний хміль - передзень...
  •   ***
    На що марнуємо життя?
    Ридає серце блідолице...
  •   ***
    Так легко, нечутно, незримо
    Зникаєш за мрії дверима,
  •   ***
    Лиш неба бездонність у серці моєму…
    Так тихо, спокійно в Господній вітальні.
  •   ***
    Смакую дрімотливу далеч...
    Лечу!
  •   ***
    Хапаю жмутки сонця у вранішньому вирі,
    О, дай... О, дай, благаю, торкнутися до струн!
  •   В підпілля…
    Сьогодні до підпілля чимчикує
    Ще горда та незаймана душа...
  •   ***
    П’янке торкання весняно́го раю -
    Коли в твоїх обіймах розквітаю,
  •   ***
    А серце топиться в цвітінні...
    Весна!
  •   Скільки їх?..
    Скільки їх, величних, попід хмари
    П’єдестально вищаться? Мовляв,
  •   ***
    Надія в серці буде вічно жити!
    І навіть, якщо впа́дуть всі слова –
  •   ***
    То сонця диск... лише здалось на мить,
    Коли між хмар розтріснулась надія!
  •   Знов на біс?. .
    Достойніші вмирають також...
    Ісуса ж розп’яли -
  •   ***
    Схоро́нена од відчаю невміло...
    Круки голодні , плутання небес...
  •   ***
    Яйце в яйці... Сотворення відбулось!
    Від крил всесвітніх... скорення небес,
  •   ***
    Преамбула одвічного "не знаю"...
    Бреду пустелею чужих думок
  •   Доброго раночку
    Доброго раночку, Сонечко любе!
    Кави цілунок, очей...
  •   Не-долітна
    Не-перелітна, навіть - не-долітна...
    В душі іще спалахує свіча.
  •   ***
    Не хапала зірок, не хотіла...
    Та пекло! Безпідставно пекло!
  •   Оновимось сьогодні
    Оновимось сьогодні - в День Великий!
    Коли у серці радістю цвіте
  •   ***
    ...І я за Вами теж сумую... Вечір
    Голубить лагідно моє вікно.
  •   О, скільки нині муки!
    О, скільки нині муки на хресті!
    О, скільки нині болю! Не стерпіти...
  •   Я знаю
    Я знаю, любові не просять...
    Я знаю - її не благають...
  •   ***
    Якщо б уміла вирвати печалі,
    Якби змоглася смуту перейти...
  •   ***
    Бо насправді тебе не було...
    Розігралась веселка уяви,
  •   ***
    Мій друг мовчить... Сьогодні – безсловесний:
    Не в’яжуться думки у перевесла,
  •   ***
    Чи відчуваю доторки – слова?
    Чи розмальовано уже уяву?
  •   ***
    На мить з’явися... Якщо хочеш - болем,
    Та спалахни! Нехай узрію світ,
  •   ***
    Любов... Тиха постать на білій скалі,
    Над піною чужинного світу.
  •   ***
    У тіні - та величні аж до хмар,
    До інших діло - на півдрібки солі...
  •   Коли ти всміхаєшся...
    Коли ти всміхаєшся... Тільки устами,
    А очі ховаєш за вії -
  •   ***
    "Покавуємо, любий?" - востаннє
    Заіскрились надії святі!
  •   Залишусь мрією…
    Зали́шусь мрією твоєю назавжди́...
    Блакитні весни повінчають інших...
  •   ***
    То світло, то темрява... Півпропорційно
    В душі загоряється свічка і гасне...
  •   Тонкі моменти…
    Тонкі моменти зустрічей весняних,
    Коли в бруньках нуртує свіжий фреш...
  •   ***
    ... А ми, неначе сірі горобці,
    Малюємо у різний колір пера
  •   ***
    До легкості... Шифонного обману,
    Що все одно сповзе з її плеча.
  •   ***
    Не перебільшуй: смерть не більше смерті!
    І скільки би фантазії не втер -
  •   Чому ідуть?
    Чому ідуть? Чому завжди ідуть,
    У нас не поспитавшись позвоління?
  •   ***
    Відклади мене краще назавтра,
    Коли медом уже обіп’єшся,
  •   ***
    Ноти смутку на скрипці прощання
    Ронить вечір сльозами дощу...
  •   ***
    ...І кожен світ примірює на себе,
    І фастриґує вдавано з боків
  •   Нічия...
    Я не твоя... Я нічия́, як вітер,
    Що торсає за двері серед ночі.
  •   ***
    Мені би цього разу промовчати…
    Хай сипле сніг, немов чужі слова,
  •   ***
    Ридає серце стомлене любов’ю...
    Не сльози - полохливі бриндуші,
  •   ***
    Напевно десь в міжсонні заблукала,
    Коли благав вертатися назад.
  •   Ні, не світляк...
    Ні, не світляк... Та най би був світанком,
    Слабким промінням, першим з-за гори!
  •   Такою й лишусь...
    Такою й лишусь... На погрудді весен
    Плете надію скоромовний шпак.
  •   Свічка вічності молиться...
    Свічка вічності молиться...
    Не загаси!
  •   Немає слів...
    Немає слів. Елегію мовчання
    Дарує небо під рум’яним склом.
  •   Маленька крапелька у Бога на долоні...
    Маленька крапелька у Бога на долоні...
    Старі листки і букви безборонні,
  •   Здалось...
    То, може, й так: могло на хвильку здатись...
    Уже прийшли і стяги майорять!
  •   Береш, не питаючи згоди...
    Береш, не питаючи згоди -
    І серце моє, і думки,
  •   Смайлики
    Не смайлик нині, а хмурасик!
    І сердечко лишень одне...
  •   Чекати можна довго...
    Чекати можна довго... До межі,
    До перелазу сили, до кордону...
  •   Легкий серпанок смутку
    ...І ці органні вицвілі висоти,
    І купол цей - Усесвіту жага...

  • Огляди

    1. ***
      Так швидко листя падає додолу,
      я не встигаю мовити "прощай".
      Кружляє осінь по тремкому колу,
      вже половина, трохи ще - і край.

      Вже недалеко та межа прозора,
      коли згори, з розвітрених небес
      не листя буде сипатись, а зорі,
      в дорогу дальню кличучи тебе.

      І на струні дзвінкій заграє вітер
      щось невідоме й знане водночас.
      Ми - наче діти, мов наївні діти,
      допоки осінь не підхопить нас.

      Допоки лист останній на долоні
      ще кольорами грає без межі,
      багряна осінь обпікає скроні
      і зашкарублі кінчики душі.

      15.10.19 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Від нині

      Нехай і так: від нині - все інакше.
      Твій перший біль навчив тебе іти,
      не важачи на сльози, піт і кашель,
      не важачи на тіні і хрести.

      Твоє мовчання - нині не безсилля,
      твоє мовчання нині - скеля дій,
      коли душа вгору долає милі,
      коли гору долаєш у собі.

      І хай потік роз'юдженої хуги
      тебе жадає вперто збити з ніг,
      не бути вже змії тобі за друга,
      не приповзти підступно на поріг.

      Бо з нині вже не так, як було перше.
      Бо з нині тлін - це тлін, як не крути.
      І хай мара собі до сказу бреше,
      тобі своє робити треба, треба йти.

      15.10.19 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Цей дощ затягнувся надовго...
      Цей дощ затягнувся надовго.
      Небесний розгойдано дзвін.
      Втонула в калюжах дорога.
      І річка набрала розгін.

      Вдягнулися гори в корону
      важких нерозчесаних хмар.
      З горішнього стиглого лона
      все ллє на земельний вівтар.

      Хоча погамована спрага
      всіма остаточно давно,
      та дощ не втихає, салага,
      вистукує щось у вікно

      Знайоме і наче незнане.
      Сповзають краплинки по склі.
      І ніби чуття полум'яне
      рости починає в мені.

      Хапаю до рук парасолю,
      пірнаю у змоклі сади,
      де день полиша за собою
      останні сліди.

      23.06.18 р.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Заблукаю в тобі
      Заблукаю в тобі перед досвітком,
      обернусь на ласкаву зорю,
      запаливши ледь вичутим доторком
      розколисану душу твою.

      Пригорнуся до неї розніжено -
      так у щасті іще один день
      світлорусопухнастими віями
      до моєї щоки доторкне.

      І допоки за сонними шторами
      сонце місто будити зачне,
      розмалюю тремкими узорами
      щось між нами таке неземне.

      7.06.18 р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Розгойдаю в собі терпіння
      Розгойдаю в собі терпіння -
      гойда, гойдалочко, гойда!
      Там, де неба горить склепіння,
      завжди в хмарці десь є вода.

      Заплету у думки відраду,
      наче стрічечку голубу.
      Бо ж як хтось виверга неправду,
      то собі лиш зове біду.

      А у Боженьки добрі руці,
      добрі рученьки і душа.
      Гойно вчишся котрійсь науці,
      як підійде впритул межа.

      Бо тоді лиш згорає свічка,
      як вже ґнотику ані-ні.
      І розвиднює личко нічка
      лиш при сонечку, лиш при дні.

      Тож закутаюсь в потепління,
      йде весна, отже не біда.
      Розгойдаю в собі терпіння -
      гойда, гойдалочко, гойда!..

      25.03.18 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Кораблик пам'яті
      І як тобі живеться?
      Не сумуєш
      за тим, що так безрадно відбуло?
      Чи хтось тепер печаль твою лікує,
      цілуючи зажурене чоло?

      Чи хтось бере за руку щиро-щиро,
      як я колись, давним-давно колись?
      Не пам'ятаєш, певно...
      Пахне миром
      така прозора й невагома вись.

      А ти, скажи, чи дивишся ще в небо,
      пантруючи за янгола крилом?
      Та й чи ще є в душі така потреба -
      шукати зблиски мрії за вікном?

      Признайся, ну ж бо, віриш ще у чудо,
      оте пресвітле, мов з дитячих літ?
      Де добрими усі здавались люди
      і зовсім іншим уявлявся світ...

      Та що ж це я?..
      У відповідь мовчання.
      Або сто тисяч вигаданих слів.
      Пливе кораблик пам'яті ячанням
      на хвилях днів.

      9.04.18 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Ця втеча
      Ця втеча така солодка...
      Ця втеча така гірка...
      Допоки мовчиш, допоки
      малієш неговірка,

      сповзаючи тихо долі
      під ноги старих дерев.
      До прихистку ніби-волі,
      котра у полон бере

      і вільних, і безневільних,
      крикливих і мовчазних...
      Довкруг виростають стіни,
      не можна зайти за них!

      Не можна дивитись в очі
      правдивішій із неправд.
      Бо... жити тоді не схочеш...
      Не зможеш зайти на лад

      в собі ні на мить благеньку.
      Хотіла втекти? Втекла!
      Наймилась жалям на деньку,
      всю душечку обпекла!

      Лишається менше кроку.
      Тримаєш на повідку
      цю втечу - таку солодку...
      Цю втечу - таку гірку...

      15.04.2018 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. О туго моя...
      О туго моя темноока...
      О мученько сива моя...
      Найважче з тобою до року,
      а потім - ти вже, як cвоя.

      А після - ти, наче родина.
      І в будні не йдеш, і до свят,
      уперто уже й безупинно
      наводиш в усьому свій лад.

      Втискаєш свої корективи
      у кожну з найменших шпарин,
      дарма не спадаєш із сили,
      доносячи свіжий полин.

      Ще й туго зав' язуєш бинду
      черлену на білій душі.
      Та так, аби було не видно,
      допоки дійду до межі.

      Аж поки сама зрозумію,
      що далі дороги не йдуть...
      Світає довкруж, вечоріє,
      а ти все зі мною, все тут.

      Недуго моя сивочола,
      безрадо моя неясна...
      Все журиш, а я, хоч і кволо,
      всміхнусь, бо весна...

      10.04.18 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ***
      І коли відречеться від тебе
      навіть білий освячений дим,
      все одно задивляйся на небо
      й не бануй гореслізно за тим,
      що пішло, навіть не озирнувшись,
      замітаючи байдуже слід.
      Усілякі трапляються душі,
      та від того не меншиться світ.
      Та від того добро не маліє,
      просто треба зібратись і йти
      від розпуки до світлої дії,
      що веде до спізнання мети.
      Що жадає від тебе одного -
      не звертати із добрих доріг,
      передбачених люблячим Богом
      для всіх.

      5.04.18 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Нарешті весна!
      Нарешті весна! Нарешті бубнявіє перша брунька!
      Нуртують жагучі соки невтримано догори.
      Земля простягає спрагло до сонця замерзлі руки.
      Запрошують світ до танцю звеснілі нараз вітри.

      Уперше долає морок ще зовсім дрібний підсніжник,
      розбурхуючи довкола левади п'янких надій.
      Бринить моріжком яскравим полів кострубатий ліжник
      і котики затівають щось змовницьке на вербі.

      А як салютують в лісі шпаки, коли ранок сходить!
      Як клепчуть старі лелеки, пізнавши гніздо своє!
      Вклоняються ґаздам зовсім ще голі зі сну городи,
      засвідчуючи на тому - причина до здибань є.

      І, Господи, як же добре, коли й у тобі на ве́сну
      вибруньчується щось гарне, жадаючи розцвісти.
      Бо трошки ще й Воскресіння, ще хвилька і світ воскресне,
      ще зовсім краплинка часу і духом воскреснеш ти.

      3.04.18 р.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Задовга зима
      Ця зима жаска задовга, ой задовга...
      Замерзають бідні журавлі -
      як востаннє, привела дорога
      до вітцівської землі.

      Безконечна ця пора, ой безконечна...
      Невгамовний апетит війни.
      Та ж кільком година ця конечна
      нині стала від зими!

      Боленосні ці сніги, ой боленосні...
      Скільки ж крові в них є на руках!
      Помирають у Карпатах сосни,
      відчаю тече ріка.

      Безнадійна ця зима, ой безнадійна...
      Тлумить шепіт марних молитов.
      На душі утворюється піна
      муки...знов, і знов, і знов...

      18.03.18 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Слова, які втрачають силу...
      Слова, які втрачають силу,
      уперто рвуться ще назовні,
      а там тенета перепонні
      і постріли підступні з тилу.

      І погляди такі, осудні,
      з-під окулярів, з дна аж, Боже!
      Та ж так дивитися не гоже,
      бо замерзають горні студні.

      Ходити будеш сонця спраглий,
      просити будеш: "Дайте пити!"
      А поряд надмогильні плити
      і тільки надмогильні ваги.

      Чи зважать слово? Ні, не зможуть...
      Воно - як пух, його не вчути.
      Холодний дотик до отрути...
      Весни не буде, гинуть рожі.

      Лиш на руках ще білі вени
      й на образах німе моління.
      В сніги пірнає Воскресіння,
      та все одно спасенне.

      23.03.18 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Не торкай мого болю
      Не торкай мого болю, благаю...
      Над садами застигла весна.
      Як доходиш уперше до краю,
      то, здається, спасіння нема.

      Днів з десяток ще треба заждати -
      у бруньках розговіється світ.
      Не питайся ні часу, ні дати,
      коли зможу знайтись на отвіт.

      Запливає у вікна безсоння.
      Ох укотре ж, укотре! Нехай...
      Болю мого невільне бездоння,
      я молю, не торкай...

      18.03.18 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Ти її відпускаєш...
      Ти її відпускаєш на нині,
      і на завтра, а, мо', й назавжди...
      На старенькій-старенькій футрині
      запуцовує вітер сліди.

      За межею згорає востаннє
      мляве пасмо відбулих надій,
      залишаючи лиш покаяння
      у душі світлоокій твоїй.

      Ти її відпускаєш на волю
      ту, гірку, мов кульбаби стебло,
      обпікаючи небо любов'ю,
      що негадано так відцвіло.

      Загасивши яскраве проміння
      до відчинених навстіж воріт.
      Погамовуєш в серці квиління,
      проводжаючи всесвіт у світ.

      Ти її відпускаєш, так треба,
      хай спадає на істину ніч,
      хай розпука шкребеться у ребра
      і сльоза прикипає до віч.

      Поки сонце вбереться в коралі
      і завруняться зблиски руді,
      ти її відпускаєш, печалі
      залишивши навіки собі.

      15.03.18 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Мартові читці
      Навіть коти оті, що кличуть їх мартовими,
      ввечері теж читали (чула ж бо!) Тараса.
      Як же гучніло слово, як розлітались рими!
      Аж припадала вухом сонна іще весна.

      Навіть хазяйські псарні тихо сиділи збоку,
      щоби не збити з ритму дивних оцих читців.
      І вібрували тілом ночі незвичні токи,
      і малювався захват місяцю на лиці.

      Десь у світах незнаних, дальних і нетутешніх,
      янголики котячі вміло вершили суд:
      хто із читців невгамних буде сьогодні першим,
      грамоту щонайліпшу нині кому дадуть.

      А мартові котяри того і не чекали,
      поки між темні хмари плуталася зоря.
      Голосно так, невтримно вірші палкі читали
      (чула сама, повірте! ), звісно, що з "Кобзаря".

      9.03.18 р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Двічі
      А відчуття, немов і справді двічі
      зайшли наосліп в ту саму ріку -
      за бидло мають і плюють у вічі,
      конструкцію терзаючи хитку.

      Під маґістратом знову краплі крові.
      Не в силі навіть березневий сніг
      сховати намагання зовсім кволі
      спокутувати розпач, біль і гріх.

      А що на сході? Там усе, як звично, -
      за волю хлопці, мерзнучи, стоять,
      допоки владці походжають зично
      серед багатих золотих палат.

      І що найгірше - маємо, що й мали,
      та тільки втричі, вп'ятеро ще гірш,
      бо перед тим немудрі керували,
      а зараз - хитрість, множена на гріш.

      І що чекати? Певно на весну лиш.
      Хоча б вона розрадить журавлем
      серця, що в грудях змучено поснули,
      ховаючись від правди день за днем...

      3.03.18 р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. За рікою
      За рікою спливають медузи,
      за словами спливає отрута.
      Вперше мовлене другом "не друзі",
      вперше те, що не можна збагнути.

      В океані далекого часу,
      затихають невчуті оркестри.
      Знову тріскає гойна окраса
      та, що мала світити на верстви.

      А медузи дуріють - солоних
      їх покидали в прісні озера.
      В невідомості десь на припоні
      догорають "інкогніта терра".

      Ми з отрутою звиклись, навіки
      знепритомнили чисті криниці.
      Помирають розлюблені ріки,
      тих, що житимуть - лиш одиниці.

      Неупізнані, навіть незнані,
      не розхлюпані, не одержимі.
      Але душі у них - справжні-справжні.
      Але очі у них - зримі-зримі.

      2.02.18 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Я собі загадала бажання
      Я собі загадала бажання,
      як з весною* все чорне мине,
      помаранчеве сонечко зрання
      розцілує усе, що земне,

      І усе, що ховається далі -
      на удачу, на радість і сміх.
      Розсипаючи жовті коралі
      навкруги, де надавно ще сніг

      Непривітно розкинувшись, дрихнув.
      Як проклюнеться перший цвіток,
      і вітрисько розлючений стихне,
      задивившись на сплячий лісок,

      Що почне просинатись помалу.
      Як налиється брунька життям,
      обираючи гілля від шалу
      ще торішніх відбулих звитяг.

      Як уперше розбудить півпарку
      перельотом утомлений шпак.
      І присяде на вицвілу лавку
      зачарований світом дивак,

      Обдарує усіх перехожих
      кольоровим суцвіттям надій.
      О, як серцю тоді стане гоже,
      коли сонечка цьомки руді

      залоскочуть із самого рання
      заклопоткане людство земне...
      Я собі загадала бажання,
      що з весною все чорне мине!

      1.02.18 р

      *мається на увазі "з приходом весни"



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. Досить!
      І падає сніг, і знову розлючена вітром хуга
      розказує змерзлим вікнам, що досі мовчати тут,
      бо десь за Дніпром на Сході утратив хлопчина друга,
      а дядько, такий товстенький, збрехав, що у нас все "ґут" .

      І б'ється об дах пташина, сховатися у незмозі,
      а сльози її гарячі - за хвильку іскристий лід.
      Десь молиться воїн щиро при вірі та при морозі,
      допоки товстенький дядько вибріхує цілий світ.

      А нарід, а нарід бідний зачовгався до кошари,
      ховається за тинами від правди і від вітрів.
      Маленькому сину сняться щоночі страшні кошмари,
      допоки товстенький дядько плекає брехню між брів.

      Довкола біліє, біло зима настелила всюди
      і ліжників, і перинок, і коциків - аж за край.
      Вмирають на Сході хлопці, на цвинтарі плачуть люди,
      а дядько товстенький знову розказує щось про рай.

      То ж люто казиться хуга, і дряпає вікна, просить
      не кліпати безсловесно, бо годі мовчати тут!
      Бо скільки вже втрат безрадних, що треба сказати досить
      товстенькому пишномовцю, що вперто торочить "ґут"!

      16.01.18 р.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Не ти
      А хочеться аж вити, бо вітри
      собі за моду взяли руйнувати.
      Бо я ще я, та ти - уже не ти,
      а тільки тінь розгойданої хати.

      Бо ці стежки, що рястом заросли,
      колись у небо лагідно дивились.
      А нині їх нерадісні посли
      позбутися не можуть чорних милиць.

      Та ти біжи, на втому не дивись,
      не зазирай відбулому ув очі.
      Бо й те, що є, зміняється колись:
      котресь - на дні, котресь - на темні ночі.

      І тільки шип у серце заросте,
      щоб час від часу зацвітали ружі,
      де щось було незвідано просте
      і рідне до безмежжя дуже, дуже!

      Летять у прірву стомлені листи,
      у дзвони б'є розбуджене напастя,
      де я ще я, та ти - уже не ти,
      а тільки тінь розгойданого щастя.

      4.01.18 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    21. Спаде з її плеча прозорий шарф…
      Спаде з її плеча прозорий шарф,
      стече повільно долі, долі, долі...
      А спраглі риби на твоїх устах
      почнуть молитись лагідно любові.

      Коли ковзне розтремлена рука
      на стан її, і стане, мов метелик,
      в її очах розбурхана ріка
      волошками усі світи застелить.

      І попливе прозорий шарф кудись
      туди у ніч, де зорі, наче сливи.
      А ти впадеш у неохопну вись
      із нею на руках - такий щасливий...

      20.10.17 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Містика першого снігу
      Містика першого снігу - в тихому шепоті ранку,
      у боязкому чеканні голо-преголих дерев.
      Душу, що виспрагла дива, наче тремку полонянку,
      у неосяжні обійми зимонька знову бере.

      І вимальовує небо чисті прозорі пастелі
      на першозмерзлих калюжах, на чудотворнім вікні.
      Обрії сяєвом білим перші сніжиноньки стелять,
      тихим містичним відлунням дзенькаючи у мені.

      21.11.17 р.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Вперше
      З неба осіннього сиплеться
      ще не загойданий сніг...
      Стиха на дзеркало Бистриці*
      вперше спочити приліг.

      Вперше розхристані лебеді**
      стали невидимі дню,
      і неприхованим трепетом
      душу сповили мою.

      21.11.17 р.

      *Бистриця - річка, яка протікає через Франківськ
      **На франківському озерці мешкає пара білих лебедів, а колись, кажуть, їх було багато і на самій Бистриці.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Харизма
      А стати би нарешті, як пір*їнка,
      легкою, невагомою, аби
      у венах розлилося - жінка, жінка,
      а не харизма вічної раби.

      Раби життя, прислужниці обставин
      із чорним канделябром на плечах.
      О, зализати б ці нестерпні рани,
      що кровоточать у простих речах.

      Але ж бо ні, на місто суне осінь,
      на душу суне знов і знов пітьма.
      Чи не казала я пітьмі тій "досить!",
      чи не втікала геть сторчма, сторчма?

      Чи не зрікалась, чи не відрікалась,
      обпалюючи навіть неземне?
      А долі мало, мало, мало, мало...
      Жагу толочить, листя біле мне.

      О, Боже мій, як серце утомилось,
      щодня у дзвони бити вагові,
      шукати на горищі духа сили,
      думок на світле в темній голові.

      І йти, і вперто опиратись будням
      із мрією про легкість ту, аби
      відчути - жінку в серці ранок будить,
      а не харизму вічної раби.

      2.11.17 р.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Коли не ждеш…
      Коли не ждеш нічого й ні від кого,
      а просто йдеш у сіру далечінь,
      тримаючи за руку міцно Бога
      і янгола на схудлому плечі.

      Коли не маєш вижухлих ілюзій,
      ні сподівань, ані пустих надій.
      Бо добре знаєш - зраджують і друзі,
      і йти відтак приходиться одній.

      Такій безсилій, начебто, і голій
      у цій усюдисущій марноті.
      Усе, що є - це відчай сили волі
      на схиленому вихором хресті.

      Тому й немає зайвини в хотіннях,
      ні білих веж, ні зболених темниць.
      Лиш ця хода, лиш це руки тремтіння...
      І осінь у полоні гострих шпиць.

      17.11.17



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Нарешті тиша
      Нарешті тиша, Боже милий,
      яка ж направду благодать!
      І янгол, розпростерши крила,
      ізнову учиться літать.

      І легко спурхує на бані,
      возносячи увись хрести,
      котрі мені судилось вами
      ще вчора зболено нести.

      І падати в багнюку чорну,
      і захлинатися жалем.
      Та нині світелко проворне
      малює сонечко за днем.

      Малює білі-білі ночі
      на дрімотливому вікні,
      де ви, іще буквально, сночи
      дощем грозилися мені.

      І блискавками, і прокляттям,
      і темним зойком-кулаком.
      А я не знала, де втікати,
      об стіни билася чолом.

      Та нині тиша, Боже милий,
      яка незмірна благодать!
      Нащупуючи в серці крила,
      учуся з янголом літать...

      22.09.17 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Втомилася терпіти
      А так буває боляче терпіти,
      вдивлятись в небо - бачити дощі,
      і долі необдумані кульбіти
      у чорному-пречорному плащі.

      І друзів, що стають, неначе плями
      розмиті, на потрісканім вікні.
      О, що ж цей світ невірний робить з нами?!
      О, що ж цей світ видмухує в мені?

      Такі етюди, Господи, несвітлі!
      Такі примари, що аж терпне дух!
      І так уже втомилася терпіти,
      аж закладає серце, очі, слух.

      Аж закладає розум попід стелю -
      таке щось пелехате і густе.
      І дивишся на вичахлу пустелю
      життя свого, і бачиш знов не те.

      А хтось ізбоку каже: заспокойся,
      ще трошки потерпи, минеться біль...
      Та сивиною зойкує волосся,
      слова пересипають марно сіль.

      І сонце зачіпається за віти,
      а небо - знов не небо, так, дощі.
      Втомилася, втомилася терпіти,
      крокуючи уперто до межі.

      18.10.17



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Іти
      Не важачи на біль, уперто йти,
      спинаючись поволеньки на ноги.
      А надовкруж хрести, хрести, хрести...
      І котловани, вириті з дороги...

      І муляжі сліпих поводирів,
      і масок неосвічених - огроми!
      Шукати вперто в цій глухій дірі
      хоч крапку ліку від гіркої втоми.

      Благеньку іскру, що не впаде ниць
      перед нечистим зрадницьки убого.
      Шукати дня у витоках зіниць -
      маленький натяк на єднання з Богом.

      І не знайшовши знову далебі
      укотре правди серед цього світа,
      усе ж іти, уперто йти собі,
      спинаючись поволеньки до світла.

      24.10.17 р.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Не твоє
      А хтось тобі не повірить, як станеш комусь казати,
      що не хотілося й близько підходити до гармат.
      Найперше тому, що справді не вмієш із них стріляти,
      а потім і те, що зовсім, ну зовсім ти не солдат.

      Немає в тобі й на йоту від воїна запального
      жадання летіти спрагло у найголоснішу рать,
      та сталося так, що треба ступати на цю дорогу,
      де, як би було не важко, приходиться воювать.

      Де марно зловити спокій і день оповити миром.
      Сказати нарешті: "Годі! Від нині усе о'кей!".
      Бо вже з-поза ночі знову шикуються командири,
      виношуючи у серці побоїще гомінке.

      І, певно, тому на світі цьому так багато справді
      отих, що воюють вперто, не вміючи, далебі,
      бо іншого би хотіли, тай іншого зовсім варті,
      але той, хто вміє, никне, ще й шкодить весь час тобі...

      12.09.17 р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. ***Ти пішла...
      ***
      Ти пішла і затихла буря,
      втихомирилась люта хуга,
      на вікно зачепили штори
      днесь угідливі трударі.
      За дверима лишилась чорна,
      неласкава колюча смуга,
      і нарешті прозріло небо
      затуманене угорі.

      Ти боролася і програла,
      та у програші тому інша
      народилась у венах сила
      і зінакшила все довкруг.
      І, поглянувши враз на біле,
      ти відчула, не станеш більше
      прогинатись під чорнотою
      неласкавих колючих смуг.

      І уперше, мабуть, задовго
      удихнувши надії запах,
      зрозуміла нарешті - жити -
      це не мучитись вічно, ні!
      Не шукати доріг стражденних
      на потертій, старенькій мапі,
      а щодня зустрічати сонце
      в незаштореному вікні!

      28.08.17 р.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    31. А сни її такі, неначе мальви...
      А сни її такі, неначе мальви -
      при досвітку, у зоряній росі.
      Вона пливе замріяно у далі,
      туди, куди дозволено не всім.

      Вона вдихає щем і хвилювання,
      що сходить із намолених небес
      у снах отих, отих перед світанням,
      де зустрічає нібито тебе.

      І їй тоді на серці квітне щастя,
      і їй тоді не хочеться назад,
      до вічного реальності нашестя,
      де мрії виїдає листопад.

      Де й ти для неї тільки спрагла мрія
      на відстані реальності і снів,
      а подолати відстань ту не вміє
      її душа, котра ще навесні

      Безмежно закохалась в білі мальви
      при досвітку у зоряній росі,
      і мріє, мріє про прекрасні далі,
      куди дійти дозволено не всім...

      15.09.17 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Ти зовні здаєшся крицею...
      Ти зовні здаєшся крицею,
      всередині ж, як вода,
      розлучена із криницею,
      в котрої не має дна.

      Ти плачеш за тою єдністю,
      котру не знайдеш ніяк.
      А вже із жаскою ємністю
      до тебе повзе лайдак.

      Ти пінишся, опираєшся,
      і наче твердієш знов.
      Та ба, лайдаки ті знаються,
      як з каменя спити кров.

      І як докопатись впевнено
      до чистих глибоких вод,
      аж там, де копать невелено
      для тих лайдаків-заброд.

      І бризне із дірки першої,
      і вихлюпне майже все...
      Та, може, хоч понад вершею
      до Боженьки понесе.

      Що тільки здаєшся крицею,
      насправді ж вода, вода,
      зтужавіла за криницею,
      в котрої немає дна...

      5.07.2017 р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. ***
      Їм добре, напевно, бо совість ночами не мучить,
      та й совісті вже, як такої, у грудях нема.
      Над білими горами знову зібралися тучі,
      і скаламутили річки всі небесні до дна.

      Їм того не страшно, бо виміняли парасолі
      на клаптичок правди у закутку злої брехні.
      А ти, як билинка, саменька лишилася в полі,
      малесенький спогад в чиємусь малому вікні.

      Їм байдуже, звісно, до того, бо онде на мапах
      немає нічого, крім вицвілих чисел і дат.
      Ще трішечки часу і пам'ять зачне забувати,
      хто жертва невинна, а хто підлабузник і кат.

      Їм спадок залишиться - сотні скалічених зерен,
      що так і не сміли проклюнитись вище трави.
      Тобі ж бездоріжжям он стелиться поле зелене,
      де біле пелюстя обтрушується в рукави.

      10.07.2017 р.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Серпневий дощ
      А дощ цей такий спасенний
      опісля жаскої спеки,
      великі блискучі краплі
      пожадливо п'є земля.
      І гулко шкварчать під небом
      дахи, мов гарячі деки,
      і чути, як б'ються хмари
      за першість іще здаля.

      І листя дерев пов'яле
      вилизує всю вологу,
      кожденьку цілющу крапку
      розжареним язиком.
      У пару густу вповилась
      упріла за день дорога,
      сковтнувши нарешті чорний,
      застряглий у горлі ком.

      Довкола невгамна радість,
      усе підставляє тіло
      під цівки, такі приємні,
      аж звівкує все єство.
      І навіть їжак вилазить
      зі сховку свого несміло,
      аби голочки відмити
      і влитись у торжество.

      І я вибігаю також
      під дужу серпневу зливу,
      і тішуся мов дитина,
      промовкнувши вже за мить.
      Угору здіймаю серце
      і світу кричу - щаслива,
      бо дощ цей приносить звістку,
      що буде надія жить!

      20.08.17 р.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. *** Наступного тижня
      Наступного тижня уже відлетять журавлі.
      Іще одне літо збиратись почне у дорогу.
      Ранковий туман припадатиме знов до землі,
      рихтуючи серцю найпершу осінню залогу.

      В повітрі уже відчувається інше тепло.
      І тіні вечірні влягаються значно раніше.
      О, скільки усього за час оцей перебуло,
      того, що ніколи уже не повториться більше.

      Того, що упало в покоси червневих світань.
      Того, що в копиці сховалось на будучну зиму.
      А сонце все ближче і ближче до змучених бань,
      все далі від буйного шалу свого і нестриму.

      Он пробує пташок ще юний на міцність крило,
      і неба окрайчик на смак - ще солодкий, медвяний.
      А хату по вікна жоржинами знов замело,
      ще трошки, і літо між ними розтане...

      15.08.17 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Я визнаю поразку…
      Я визнаю поразку - от і все.
      Немає більше гарту і горіння,
      в душі завмерло спротиву насіння.
      За течією день тепер несе...

      Хоч небо й обіцяє блискавицю,
      а хвиля підмовляє на протест -
      я скорено беру на плечі хрест
      і білу стрічку в зранену десницю.

      Не озираюсь більше на сурму
      і не хапаюсь бити в барабани.
      У мрево йду захмерено-безхмарне,
      у далечінь усміхнено-сумну.

      І хай довкруг ще скачуть поторочі,
      уже не має сенсу боротьба.
      Перед олжею хилиться юрба,
      а я не можу і могти не хочу.

      Тож визнаю поразку, от і все.
      Не має більше у душі набоїв.
      Життя уклалось у німі сувої.
      За течією день тепер несе...

      22.06.17 р.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Я - маленька-маленька пташка
      Я маленька-маленька пташка,
      я хотіла вгору летіти,
      я хотіла просити в Бога,
      аби були здорові діти.
      Аби зла і кусюча мошка
      не з*їдала з дерев майбутнє,
      аби кожна душа на світі
      світло несла в собі щось путнє.

      О, як вірила, о, як рвалась!
      Як ламала до прута пір*я!
      Як просила у вітру, щоби
      прилетів на моє подвір*я
      та поміг мені хоч натрішки
      відірватися від припони,
      від наказів сидіти мовчки
      під орудою заборони.

      Але що ж я - маленька пташка,
      що я вдію супроти путів?
      Вітер десь полетів за хмари,
      міг про мене давно забути.
      Я безсила зламати клітку,
      я безсила торкнутись неба,
      наді мною зігнулись низько
      покалічені болем стебла.

      Зостається лишень молитись,
      як не годна горі летіти,
      аби жило добро між люди,
      аби були щасливі діти.
      Аби зла і кусюча мошка
      не в*їдалася до живого.
      Аби кожна душа на світі
      несла в собі частинку Бога...

      14.06.17 р.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. А день заколисує ніч…
      А день заколисує ніч.
      А дощ заколисує хмари.
      Допоки на з*ярений спіч
      збираються знову почвари.

      Допоки у квітах бузку
      вишукує щастя комашка,
      на списанім кимось листку
      одне лиш читається: "важко".

      І Бог утирає сльозу,
      з далекого зиркає неба
      на краплі дощу, на грозу,
      сумує, та знає, так треба.

      Аби розговілись сади
      на яблука стиглі та груші,
      аби отчий дух просвітлив
      загублені в потемках душі.

      Аби на світанок з ріллі
      вродило на добру поживу,
      конечно стражденній землі
      стерпіти іще одну зливу.

      Стерпіти зневажливий спіч,
      що тягнуть зусюди почвари,
      відбути невиспану ніч
      і хмари, і хмари, і хмари...

      8.06.17 р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Іду
      Іду, а сутінь голосить: "Стій!"
      і б'ється, як ніч, у груди.
      На гострих кінчиках вій
      всідаються злі пересуди.

      Масний підлабуза з дверй
      іще починає всміхатись.
      А я запечатую день,
      аби вже сюди не вертатись.

      І раптом гроза за вікном,
      і раптом громи й блискавиця.
      А може, може то сон,
      неяви туга рукавиця?

      А може то видумка все
      і візії ці неправдешні?
      І розпачем душу не ссе,
      до рани не тягнуться клешні?

      А може... Та знову довкруж,
      збираються чорні повії.
      І безмір нечистих калюж,
      і знову зарюмсані вії.

      Іду, все ж іду, і дарма,
      що завтрашній день у тумані.
      Вже він краще, Аніж пітьма
      на вістрі, на лезі, на грані...

      7.05.2017 р.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    40. ***Спотикаюсь і знов підіймаюся...
      ***
      Спотикаюсь і знов підіймаюся,
      обтираю з колін, що непройдене,
      загортаю у листя розвеснене
      потамовану серцем печаль.
      Волочуся межи́ бузувірами,
      між веселими пишними хвойдами
      і лиш деколи смію сказати, що
      мені світу цього дуже жаль.

      Що шкода цих яскравих метеликів,
      ще наївних і геть неспокушених
      ліхтарями несправжньої дійсності
      чи півтінями модних бра.
      А довкола зібрались демони,
      учепилися знов до кужелів
      і намотують, і намотують
      щось несвітле таке, ще пра...

      Щось таке ще од звіра давнього
      осоружне і неприкаєне,
      аж від того земля здригається
      і благає спасіння... та
      прикривається підступ радісно
      віттям білим, у квіт замаєним,
      і згорає душа від розпачу,
      і метелики, і літа...

      І лиш деколи тиша розколеться
      та у відповідь бризне просвітленням,
      наберу його повно у пригорщі,
      аби стало на тиждень хоча б.
      Поки вікна чорніють невимиті,
      поки двері ридають обвітрені,
      поки тулиться дрібка ілюзії
      до слабкого, слабкого плеча...

      6.04.17 р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Облуда
      Глянеш довкола і знову стане на серці гірко,
      бо не минає облуда білого навіть одвірка,
      а навпаки - ще частіше звидіти можна цю ваду
      поблизу тої відмітки, що розговілась на правду.

      Нонсенс, а в кождому кроці стільки його - аж дурієш!
      Деколи слово чи пів хоч мовити геть не посмієш,
      кублище ж бо розворушиш лютих шалених шершенів,
      і напосядуть на тебе докори злобні й шалені.

      Бозна, чого так буває, бозна чого так стається,
      що соровиця зчорніла жбухне із того джерельця,
      де, говорили, хлюпоче тільки прозора водиця...
      Певно, виною облуда, зовні така яснолиця.

      Хто ж не сп*яніє від вроди, хто не піддасться чортиці?
      І проростають з-під серця гострі роз*юджені шпиці -
      вколешся, зойкнеш і знову стане тобі гірко-гірко,
      що не минає облуда білого навіть одвірка...

      4.04.17 р.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Щісті
      Якби знати, о, якби знати,
      коли щісті ввійде́ до хати,
      зготуватися би найкраще
      та приймити то щісті наще.
      Та убрати нову сорочку,
      тай підсипати добру квочку,
      аби курітка завеснили
      зеленцем оповиті ниви.
      Аби щісті росло усюди
      аби вже не пішло нікуди -
      ні до лісу, ані до міста...
      Розчинити б у серці тіста
      на паски́, на солодку бабу,
      мати в собі відрадну раду -
      великодну, таку спасенну,
      Богом творену, сокровенну.
      Аби кождий продреглий кутик
      уродив благовісний прутик.
      Аби в небі зійшло житами
      те, що сіяне молитвами,
      те, що люляне до світанку...
      О мій Божечку, любий Па́нку,
      якби знати, о, якби знати,
      коли щісті зайде́ до хати...

      15.03.17 р.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. А завтра вже весна
      Знов паморозь, а завтра вже весна,
      і лютий дремене далеко в гори.
      Тепла́ кортить, та що ж це до вікна
      вчепились вперто зірчасті узори?!

      Та що ж це вітер бухкає у скло,
      ще й, наче пес, півночі завиває?
      Хіба ж йому не видно - відбуло
      усе холодне, сіре і безкрає...

      Тепер весні настарчилась пора,
      не нині-завтра пролісками зврунить.
      Світ оживе, прозріє - нагора
      із темних скринь повитягає струни.

      І враз підхоплять пісню гомінку
      усі-усі - пташки, дерева, люди.
      І навіть півень десь у курнику
      запіє вперше на усенькі груди.

      Відзавтра вже, о, як тремтить душа,
      завзято як відхохкує віконце,
      аби крізь нього вранці увійшла
      весна до хати радістю і сонцем.

      23.02.17 р.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Лю...
      І руки мої, мов крила,
      коли у твоїх обіймах.
      І серце моє, мов квітка,
      і думка одна - "люблю!".
      Хоча обпікає холод,
      негода тривожить, війни...
      І страшно, направду страшно!
      Та добре з тобою, Лю...

      Ти скажеш - і я повірю!
      У кожному слові - спалах.
      Вікно зачиню і двері -
      не страчу сю мить, зловлю!
      Ти сонце мені даруєш.
      До тебе я спала, спало
      і щастя моє жадане -
      оте, що з тобою, Лю...

      Ти вибач за парасолі,
      за вічні дощі, я знаю,
      що всі час від часу мокнуть.
      Не нити собі велю!
      Та інколи дуже сумно
      до меж, до безмеж, до краю...
      І з тої жаскої яви
      лиш ти мя рятуєш, Лю...

      Бо руки стають, мов крила,
      коли у твоїх обіймах.
      Бо серце стає, мов, квітка,
      і думка одна - "люблю!".
      Ти сонце мені даруєш,
      зласкавлене, диводійне,
      бо добре, коли з тобою,
      щаслива з тобою, Лю...

      22.11.16 р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Мине
      Перемовчу цю мить, пережурю цей день,
      а небо знов нахилиться й заплаче.
      Я знаю, що мине, і добре, й зле мине,
      і буде так, що й не було неначе.

      І тільки вітер змін у віття шугоне,
      і заколише цю нестримну тугу,
      що перейшла собі негадано мене
      і знов намалювала чорну смугу.

      Але відрада є - із хмари сипоне
      білезним снігом, бо зима ще нині.
      І в душу увійде освяття неземне
      й засіє світлом річища полинні.

      І я скажу собі - агов, дівице, не
      давай себе здолати сірій втомі!
      Бо, знаєш, так бува, хтось волю обітне
      і відчай оселяється у домі.

      А ти його жени, своєї хай не гне
      і хай не пеленає в тугу стіни.
      Міняється усе, і радісне, й сумне,
      і навіть те, що нібито незмінне.

      Тож приголуб цю мить, і цей журливий день,
      і небо пригорни, нехай не плаче,
      бо й біль оцей мине, усе колись мине,
      і буде так, що й не було неначе...

      14.02.17 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Не снігом
      Замітає не снігом - розпукою,
      замерзають не ноги - сліди.
      За небілою, злою розрухою
      не пісків уже не віднайти.

      Ані цегли чи моцного каменю,
      ані ще не зогнилих дерев.
      Все понищено злісно, розвалено.
      Над проваллями піниться рев.

      А в колисках, підвішених долею
      на старенькі крихкі сволоки,
      діти плачуть, зосталися голими
      на розливах чужої ріки.

      Та немає кому подивитися
      чи прикласти хоча б до грудей.
      З вишиванок обірвано китиці,
      щось важливе обдерто з людей.

      І хтось буде винити хурделицю,
      хтось пожежу, а хтось промовчить.
      Чорна капа над вічністю стелиться.
      В чорну прірву щось вічне летить.

      1.02.17 р.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Вони ішли (пам'яті Небесної сотні)
      Вони ішли, ішли й не озирались
      чи де погас вогонь, чи ще горить.
      Із вірою вперед ішли, не знали,
      що жити залишалося лиш мить.

      Вони самі горіли, наче зорі,
      вони зоріли іншим на путі...
      Тепер хіба світлини договорять
      усе, що не устиглось при житті.

      Чи хтось гадав, що руки супостата
      здіймуться, хижо знищуючи все?
      Хтось не діждеться мужа, сина, тата...
      Ще й досі душі догори несе...

      І досі ворог з лютістю паплюжить
      щойнайрідніше, і чужий, і свій.
      Вмирають знову ті, що духом дужі,
      не перейшовши цей останній бій.

      І розпач темний накриває плечі
      і гне донизу... але ж, брате, ні,
      не даймося розрусі в цій хуртечі,
      не здаймося у цій гіркій війні!

      Згадаймо тих, хто йшов на барикади,
      згадаймо їх і гляньмо догори,
      нехай неблизько нині ще до правди,
      та вже зійшли прозріння прапори.

      Вони заклали перший камінь волі,
      вони ступили на правдешній шлях,
      і нам пора усім туди, доволі
      ховатись по зосіблених кутках.

      І до́ста* люті вже поміж собою,
      буде́* плодити несусвітню рать,
      пора ставати кожному до бою,
      пора уже перемагать!

      20.02.17 р.

      *досить



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Така зима!
      А нині за вікном така зима -
      аж дух спирає, аж скобоче в грудях!
      І вабить, наче казка, далина,
      і ти біжиш туди, і будь шо буде.

      Закутуєшся в свіжу заметіль,
      пірнаєш у розпушені замети...
      А там, а там - і зорі золоті,
      і місяць сріблоликий, і комети.

      І навіть сонця радісне кубло,
      мільйони бджділок пирскають усюди...
      Давно зими такої не було,
      давно так щиро не всміхались люди.

      Не простягали пальці до сніжин,
      до зграбних віть, закутаних у іній,
      не задивлялись у світла вітрин,
      такі чудні і вабно білопінні.

      Аж в серці загоряються вогні,
      аж дух спирає, аж скобоче в грудях!
      Пірнаю, мов дитина, знов у сніг,
      щаслива нині, ну а завтра будь що буде.

      16.02.17 р.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Іще один крок назад
      Іще один крок назад -
      в задвер'я чи завіконня.
      Бо пан цей тобі не рад -
      ти ж бідна нічийна доня!

      Ще й, бач, он прийшла сама
      до світелка дотулитись,
      а місця тобі нема
      у цій пишноглядній свиті.

      І встромлюються мечі
      у серце твоє і груди,
      та зойки твої ні в чім
      і спуску тобі не буде!

      Бо й пані оця ясна
      (насправді темніша ночі)
      тебе до самого дна
      чомусь опустити хоче.

      А ти, наче те маля,
      виблимуєш лиш очима,
      допоки двигтить земля
      ненависно за плечима.

      Розводиш руками, ба -
      нічого не розумієш...
      А в тебе летить ганьба,
      ще й славу чоренну сіє.

      І слово стає не в лад,
      стривожує безбороння...
      Вступаєшся, крок назад -
      в задвер'я, у завіконня...

      31.01.17 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Дивна квітка
      Ти у мені цвітеш, як дивна квітка.
      Тендітно ніжать серце пелюстки.
      Спиваю щастя - море ціле, ріки,
      п'янкі струмки і гойні потічки.

      Спиваю неба хвилі неозорі.
      І наче небом я стаю сама,
      купаючись у таїні любові,
      і до її торкаючи крила

      Лечу над світом білим, де замети
      своє туркочуть змерзлій далині.
      А у мені роз'ясненим куплетом
      і квіти зацвітають, і пісні.

      Ще й пригортають радісне пелюстя
      до снігу, до зимового жалю.
      Візьму й собі зимі цій посміхнуся,
      признаюся, що квітну, що люблю.

      Бо ти в мені цвітеш, як дивна квітка -
      магнолія, ромашка чи тюльпан...
      Спиваю щастя повноводі ріки,
      цілі моря, та де там - океан!

      28.01.17 р.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Не повертай
      Ти мене мені не повертай,
      я собі без тебе не крилата.
      Тишу ворохобить зірка злата -
      дзенькнула, упавши...
      Зачекай!
      Ще мене мені не повертай...

      Хоч до ранку, першої роси
      за межею стримай зойки світу,
      погляди і хижі голоси,
      не студи сю купіль розігріту.

      Хай на вікнах місячна тасьма
      заколише, заговорить ранок.
      Знаєш-бо, солодшого нема
      за цілунок теплий наостанок,
      що вуста спивають на порі
      в мент, коли соплять ще димарі.

      Тож мене мені не повертай.
      Хай побуду тишею чи йгрою,
      тільки ж у тобі, аби з тобою
      під крилом у ночі...
      Зачекай!
      Ще хоч мить мене мені не повертай...

      7.08.15 р.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Сама по собі
      Я не з вами і не́ проти вас.
      Я сама по собі.
      Мандрівниця.
      Блудна діва, що згаює час,
      не вартуючи навіть мізинця.

      Не дивіться осудливо, ні.
      Що той осуд колючий безвольній?
      Тільки вітер живе у мені,
      тільки рани од світу незгойні.

      Я не скаржусь, пробачте!
      Ідіть
      зазирайте у душі цнотливим,
      возносіть їх аж до верховіть,
      додавайте лжелету й лжесили.

      А мені... А мені не туди!
      А мені на поля, у безлюддя,
      де затоптує сонце сліди
      усілякої скверни й облуддя.

      Де неторкане мрево снігів,
      де мож голосно так голосити,
      що аж чутиме вухо богів,
      пустомольбами густо набите...

      Я не з вами і не проти вас.
      Я сама по собі...

      2.10.17 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Не розумій
      Не розумій мене, не розумій.
      І рви на шмаття цей рожевий люрекс,
      в який убрала чорне кодло змій,
      від злоби і нелюдськості аж буре.

      Кажи мені, кажи, що я дурна,
      чого рушаю темне і кусливе,
      коли на спротив істинний нема
      уже ані бажання, ані сили.

      Тоненьким пальцем біля голови
      крути, давай, хіба ж я опираюсь?
      На лови день пішов, іди лови
      оте, що я не вмію і не маю.

      І хай гримить, хай лускає довкруг,
      то певно Бог товче собі горіхи...
      А ти ні ворог мій, ні теплий друг -
      гірка вода, що капає зі стріхи...

      30.01.17 р.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Загублена
      Загублена у всесвіті печалі.
      Забута у словах, що відянчали.
      На заході ожинового літа -
      маленький віхоть сонячного світла.

      Та не питай, не розтривожуй ночі!
      Зірки до сповідання неохочі.
      Із небом розстаються у мовчанні -
      безвільному, самотньому згорянні.

      І я колись безвільністю згоріла
      десь на межі потуг душі і тіла,
      у всесвіті печалі загубилась,
      а відшукати слід назад уже несила...

      31.07.13 р.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Стомилась
      І потьмяніють білі орхідеї
      на підвіконниках душі моєї,
      бо сонце в кіптяві сьогодні утопилось.
      Бо я стомилась.

      Безперестанку вперто воювати
      за правди світло, і гучні дебати
      ятрити знову й знову марно, марно...
      Брехня живе безкарно.

      Собі між люд насіює полови.
      До дії дія і до слова слово.
      І знов кайдани, знову чорні пута.
      Не можу те збагнути.

      Та хай! Усе... Маліє денна плата.
      Відходжу геть від Юди і Пилата.
      Відходжу в тінь - то їм таке здається.
      А Сатана сміється.

      І плаче янголик душі моєї -
      тьмяніють онде білі орхідеї,
      бо сонце в кіпятві сьогодні утопилось.
      Бо я стомилась.

      28.01.17 р.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Овече
      У нас крадуть.
      А ми, як ті ягнята,
      з кошари тільки "бе" благе та "бе".
      А крадіїв оте, повірте, не шкребе
      бо їм на наше "бе" плювати.

      І світові на то плювати теж.
      Своє найближче лиш до свого тіла.
      Нема нікому до отого діла,
      що се падлюцтво поза край,
      без меж!

      Що нам під носа пхає знову дулі,
      котрі ще й тхнуть несвіжістю давно.
      Ми тільки "бе"...
      На нас хтось люто "н-но"!
      І все. І тиша.
      Тільки ниють ґулі

      Десь на чолі, під серцем, у душі.
      Вже й вовна облізає геть не біла.
      Виблискує позірно згрубла шкіра,
      бо ж вівці приплелися до межі.

      А там за нею, хто зна, що чекати.
      Зима і сніг, тож паші ще нема.
      І віри, і надії вже катма.
      Лиш бекаємо ще, як ті ягнята
      про біль і муку, про свою біду...
      А в нас крадуть безбожно, все крадуть!
      Й на наше "бе" з відразою плюють...

      21.01.17 р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Серденько
      Ти вени порізала...
      ножиком, жилкою,
      тупою рапірою,
      краєм листка.
      Кров, наче сік,
      не простий, а березовий,
      без болю, без жалю собі витіка.

      А з ним щось - неприйняте,
      змучене, здиблене,
      таке, що на горлі
      гудзує вузли.
      Ти дивишся тихо в кажлюжу
      що ширшає,
      довшає,
      і мовчки шепочеш: "Пливи

      до тої ріки, від котрої
      колись іще
      за перших Богів
      відділилася геть..."
      А поряд лиш тіні
      сутуляться, тиснуться
      ближче до тебе,
      до тебе, до те...

      Ти вени порізала,
      та не відділилася.
      Бинтує у біле,
      у чорне думки
      твої потамовані,
      корить хтось,
      насварює.
      А ти малювала лиш серце,
      лиш серденько
      на білім зап'ястку руки...

      5.12.16 р.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Донечці
      Моя маленька донечко, привіт!
      Люблю тебе безмежно!
      Нині Анни...
      Ти пригорнися лагідно до мами,
      а мама розповість тобі про світ.
      Про те, як сонце за вікном палати
      збирається із вітром танцювати...

      Як зранку білий голуб прилітав,
      неквапно походжав по підвіконню.
      Ти чуєш, квіточко? Моя маленька доню,
      мені він гарну вістку розказав -
      що все у нас налагодиться скоро,
      пройдемо все і все в нас буде добре!

      Ти тільки мамі трішки поможи,
      вчепися цупко-цупко за животик
      і міцно так тримайся там аж доти,
      допоки Бог шепне тобі:"Біжи
      на ручки до коханої матусі,
      малесенька усміхнена Ганнусю!"

      Я знов кладу долоньку на живіт,
      шепчу тобі люблю, моя красива,
      моя тендітна доню, неплаксива,
      моя солодка Анночко, привіт!
      Люблю тебе безмежно!
      Нині Анни...
      Зі святом, зіронько!
      Ти - найдорожче, що є в мами..."

      22.12.16 р.

      ПС: Наприкінці минулого року мені випало
      познайомитися з дуже хорошою молодою жінкою.
      Прекрасною жінкою, бо у її животику росте справжнє диво!
      Саме вона й надихнула на ці рядочки...
      Друзі, маю до Вас невеличке прохання -
      підтримаймо хто молитвою, хто добрим побажанням,
      а чи просто світлою думкою майбутню маму.
      Хай у неї з малятком усе буде добре!
      Дякую :)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Її цілувало сонце
      Її цілувало сонце -
      лишало палкі веснянки.
      Її обіймали весни -
      сміялися на лиці.
      Її колисали ночі,
      її просинали ранки,
      водили дороги добрі
      і вабили манівці.

      Її цілувало сонце -
      лишало руде волосся.
      Її обіймали весни -
      горнули у білий квіт.
      Її колисали мрії
      і так надихала осінь,
      аж квітло над нею небо
      і кликав до танцю світ.

      Її цілувало сонце -
      лишало суниць намисто.
      Її обіймали весни -
      і крила несли у вись.
      Її колисало щастя,
      її засипало листом...
      А ти все стояв і просто
      на неї дививсь, дивись...

      Не смів підійти, а марно,
      признатись не смів, що любиш,
      узяти за руку ніжну,
      полинути в дивокрай...
      Тепер, як приблуда сива,
      блукаєш помежи люди,
      питаєш про милу панну,
      оту наймилішу, най...

      Що так цілувало сонце -
      аж густо цвіли веснянки!
      Що так обіймали весни -
      аж крила несли у вись!
      А як-бо гойдали зорі...
      Як вабило щастя п'янко...
      А ти все стояв і просто
      на неї лишень дививсь...

      29.11.16 р.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. *** Коли життя дрібніше за монету...
      Коли життя дрібніше за монету,
      коли воно не ставиться в ціну,
      згорають від жалю вгорі комети,
      лиш чорні іскри котяться по дну.
      Чи то землі, чи то душі сумної,
      що заблукала на полях олжі.
      Летять у засвіт білокрилі вої,
      малює осінь чорні колажі.
      І небо знов сивіє, плаче, плаче.
      Щербатий місяць висікає кров.
      "О, світлий вою, лагідний юначе,
      ти ж передчасно за межу пішов!".
      А десь над лісом перша хуртовина.
      Десь на село насунулась імла.
      Коли дарма не ціниться людина,
      то навкруги лишається зола.
      Розвіє вітер, випахкає люльку,
      а за ярами впаде перший сніг.
      І лиш на серці буде мулько-мулько,
      бо очі в правди знов такі сумні.
      Дукати чорні в чорнім капелюсі.
      Хтось грає марша, хтось пливе під марш.
      Дитина зойкне: "Матінко, боюся!"...
      І суголосо зойкне "Отче наш"...

      27.11.16 р.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. З попелу
      Вродимо з попелу -
      тихо, без натиску,
      променем сонячним -
      через туман.
      І доторкнемось
      до хижого латексу
      масок безликих,
      що множать обман.

      І зазирнемо
      в зіниці нерадісні
      поглядом щирим -
      неначе дитя.
      Й мовимо слово
      неголосно, вартісно,
      грудям вертаючи
      подих життя.

      Й хай обпече
      і облає хурделиця,
      снігом колючим
      лизне по лиці.
      Стежка до світла
      упевнено стелиться
      там, де недавно
      були манівці.

      Там, де недавно
      палало пожежею,
      попіл задушливий
      сипав з вікна -
      сходить надія
      високою вежею.
      І не одна!
      Не одна, не одна...

      26.11.16 р.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Нелегко відпускати
      Нелегко відпускати, що було,
      а особливо - світле і прекрасне,
      бо серце, розбивається, мов скло,
      як свічечка нічийна - гасне, гасне...

      Нелегко забувати й десь іти
      дорогами незнаними, новими,
      випалюючи спогадів мости,
      бо щось безцінне вигорає з ними.

      І щось гірке лишається тобі
      уже надовго в роті і у грудях,
      таке, про що й не скажеш, далебі,
      таке, що не показують на людях.

      Таке, що наскрізь... Та, не варто, ні,
      довкола розливати чорні ріки.
      Усе колись минає вдалині,
      нічого не було іще навіки.

      І хоч нелегко тлумити думки
      про те відбуле і таке чудесне,
      під ноги просяться нові стежки,
      до серця - щось невічно-піднебесне...

      21.10.16 р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    63. Якби…
      Якби ж ти тільки знала, люба доле,
      як солоно у грудях від жалю,
      як серце, ще гаряче, студінь коле,
      коли байдужість вистріне твою.

      Якби ж ти тільки, рідна, здогадалась,
      відкрила очі, зраджені вогнем,
      то й ця осіння потемніла зала
      напевно зайнялася б знову днем.

      І навіть, може, відгорілі зорі
      за руки б узялися угорі,
      і, просвітливши зранені простори,
      відчистили душевні димарі.

      І ці, безраддям сіяні тумани,
      і ці, загуслі відчаю дими,
      нарешті б розчинились над полями,
      на згарищі провини і вини...

      Та тільки знову зустрічі всі мимо,
      порожнє слово - тяжче за граніт.
      Зникаєш, люба доле, за дверима
      колючими, холодними, як лід...

      29.10.16 р.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. *** Першогрудневий сніг...
      ***
      Першогрудневий сніг...
      Другогрудневий дощ...
      На бистрині доріг.
      У велелюдді площ.
      Стріхами парасоль.
      Кронами голизни.
      На перехресті доль -
      там, де боги і ми...

      А під ногами - тріск!
      А по канавах - шум!
      Першогрудневий твіст!
      Другогрудневий глум (?)...
      Тільки над ким?
      Не зна
      навіть неюний дуб.
      Ніби сльоза, вина
      тихо стікає з губ.

      Тишею по корі
      аж у саменький спід...
      А десь отам, горі
      марить хтось про політ!
      Може й не хтось...
      А... ми...
      Доторки мокрих рук...
      З дальньої далини
      неба чи зойк, чи згук.

      Поки ніхто не вчув
      з люду, а чи з богів
      день загасив свічу.
      Ти пригорнув, зігрів.
      Лагідно переміг
      візію потороч...
      Першогрудневий сніг...
      Другогрудневий дощ...

      2.12.16 р.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Привиділася
      Я тобі привиділася вчора...
      Чуєш? Чуєш? То була не я!
      То не я ховалася за штори,
      як налякане їжаченя.

      І не я вдавала, що не бачу,
      як періщать навкруги громи.
      То лиш тінь собі ковзнула наче
      швидко-швидко помежи людьми.

      Інший хтось алеями слизькими
      пріч од тебе прудко утікав.
      ...А відтак за власними дверима
      до півночі плакав і не спав...

      То не я, можливо тільки схожа
      кольором волосся чи очей
      десь розтанула між перехожих.
      О, чи мало є таких речей?

      То ж дарма виношуєш підозри!
      Так буває інколи - здалось...
      Я тобі привиділася вчора...
      А сльоза? Пусте, із оком щось..

      11.10.16 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Осінь падає під ноги
      Осінь падає під ноги...
      Хтось ще багне утеки
      від колючої тривоги,
      від упертої тривоги
      в инші - райдужні світи.

      Там, де квітами застлалось
      поле мрії голосне.
      Де яркі святкові зали,
      (о, які святочні зали!),
      сонцелюстрові, а не...

      Не пожмакані перини
      сіруватої межі,
      не майбутні хуртовини,
      злісні, дужі хуртовини,
      болемовні рубежі.

      Листя зойкує останнє,
      гілля-руки, руки-біль.
      Хтось ще хоче бистро ланню,
      прудконого швидко ланню
      в далеч утекти звідсіль.

      Але пізно, зовсім, зовсім.
      Перелилось через край...
      Падає під ноги осінь,
      котиться під ноги осінь...
      Друже, марно не втікай...

      22.11.16 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. *** Нехай довкола невблаганна осінь...
      ***
      Нехай довкола невблаганна осінь
      на стежку ранку вимітає сум,
      іще шукає в посивілих росах
      обіднє сонце спізнену красу.

      Іще силяє золоті ґердани,
      узори дивні сипле ізгори...
      Й щось таємниче сходить межи нами
      цієї диводійної пори.

      Щось тепле-тепле затуляє вікна,
      аж умлівають з'юнені серця.
      Хай осінь, часом, зовсім непривітна
      і норовлива... Лиш не ця, не ця!

      Бо он між листом лагідні омрії
      звивають гнізда для нових життів,
      і так обіднє сонце душі гріє,
      мов ті ґердани вбрали золоті.

      5.10.16 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Пройдуть дощі
      Пройдуть дощі, бо все таки пройдуть,
      і Бог веселку з неба перекине
      на берег той, де зморені сивини
      оплакують роз*ятрену біду.

      І сонця диск метнеться догори,
      бо й що йому злягати від недуги?
      Під хмарами народимося вдруге
      із душами й очима дітвори.

      Хтось розгойдає трави золоті,
      аж ті забудуть, що вросли у землю.
      Світитимем, аби не було темно,
      як ангели, пророки чи святі.

      І будемо визбирувать зерно
      у кошики, у вишиті торбини,
      аби добро зростало - не сивини
      і, Боже борони, щоб не ярмо!

      Прийде пора й відлуння парасорль
      розтане, мов непройдені тумани,
      і бовтати калюжі перестане
      розчахнуте наругою весло.

      11.10.16 р



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. *** Хай світ померкне
      ***
      Хай світ померкне, хай упаде ніч
      зловіща на сади, поля, дороги.
      Уперто йтимеш істині навстріч,
      за світелко тримаючись убоге.

      Ітимеш повз калюжну чорноту,
      котра ховає зранені глибини,
      й кричатимеш у темну пустоту -
      що ти - людина, все таки людина!

      Хай каже хтось, що ти негречний дух,
      мовляв, зірвавсь із тями спозаранку.
      Хіба комусь відомо до ладу,
      що ти - свободи подих, а не бранка?

      І навіть ся окружна чорнота
      не здатна присилити твій супротив,
      жагу знайти негненого стовпа
      і ще не згублені на опізнання квоти.

      То ж ти дійдеш таки туди колись,
      де можна глянуть істині ув очі,
      не важачи на те, що навіть вись
      сховалась нині за плечима ночі...

      10.10.16 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Перший сніг
      Перший сніг. Вечірнє місто.
      Серцю в грудях тісно-тісно.
      Вікнам чорним дивовижа -
      першосніжжя біла крижма
      пеленає все довкола.

      Йду, не кваплячись, по-воли
      по розгубленій бруківці.
      А за мною - білі вівці,
      білі котики і миші
      у вечірній білотиші.
      Ніби казка, наче ява.

      На долоньку зірка впала,
      чи не зірка, а крижинка -
      перша лагідна сніжинка.
      Серцю в грудях тісно. Тісно!

      Перший сніг файкує містом...

      12.11.16 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Хто сказав?
      О, дівчинко з блакитними очима,
      ця осінь дійсно трохи дощова.
      Та хто сказав тобі, що це - причина,
      щоб перестати вірити в дива?

      І хто сказав, що ці осінні сльози -
      це точно-точно знаки на біду?
      Ти тільки глянь, як сонячно і гоже
      сьогодні листя жовкне у саду!

      Ти придивись, як ліс розмалювали
      жовтневі пензлі, он яка краса!
      Що колір цей - журитися підстава,
      о, хто таке й коли тобі сказав?

      Ти не печаль себе цим жовтим листям.
      На все у світі місце є і час.
      Хай нині дощ понуро ходить містом,
      а завтра сонце обцілує нас...

      То ж для зажури зовсім не причина
      ця осінь, дійсно трохи дощова.
      О, дівчинко з блакитними очима,
      повір, ще будуть сонячні дива!

      26.10.16 р.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Ще маю надію на осінь
      Ще маю надію на осінь,
      на жовті листки і амвони,
      де сірі усілись ворони
      і чогось у Господа просять.

      Ще маю надію на тучі,
      що завжди вагітні дощами,
      та лиш не стаються мамами,
      хоча їх переймами мучить

      Чи Бог, а чи вітер безмовний.
      Хтозна де шукати ту мову.
      Та серце надіється знову
      на вікон освітлені сонми.

      І хай до зими, як до склепу*
      у місті - лишилось недовго,
      долаючи темну дорогу,
      надію ще гойдаю теплу

      На цю незастелену постіль,
      на ці нерозроджені хмари,
      і вірю (як вірю!) не даром,
      ще маю надію на осінь...

      20.10.16 р.

      *у значенні "магазин"



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. *** Отак минає все...
      ***
      Отак минає все -
      і світле, і не зовсім.
      Щодня нові есе
      на вікнах пише осінь.

      Щодня під шал дощів
      згасають білі ружі,
      з'являються віршІ
      й розхристані калюжі.

      І губляться слова,
      і опадає листя.
      Лиш день, а ,може, два
      написане іскриться.

      Та завжди спішимо,
      гарцюють парасолі...
      А зупинитись мо'
      хоча б на крихту долі*.

      І глянути довкруж,
      і змокнути до нитки,
      як біле мрево руж
      десь поблизу калитки.

      Й душею прорости
      у дивнім суголоссі,
      що всі оці листи
      для тебе пише осінь...

      20.10.16 р.

      *в знач. частина чогось
      (в даному випадку невеликий відрізок часу)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. *** О, ці похмурі дні
      ***
      О, ці похмурі дні, ці сльози ясенів
      стежками опечаленого скверу.
      Мов тьмяні ліхтарі ці відблиски вогнів,
      що так, було, просились до етеру.

      Допоки жовтень ще, яскраві кольори...
      Та тільки нині знов дощі без міри.
      То хтось наворожив, то хтось наговорив!
      Минаються небачені ефіри.

      І скапують униз розчахнуті думки.
      А понад ними знову хмари, хмари...
      Як віддихи жалю усі твої дзвінки,
      котрі мою надію обікрали.

      То що тепер ці дні, ця осінь і дощі,
      негода і згаше́ні сумом іскри.
      Як тужна пастораль у чорному плащі
      бреду стежками вицвілого міста...

      24.10.16 р.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Не...
      Не квітчаю сю осінь омріями,
      не вінчаю сі ранки надіями,
      бо сльоза обернулась у камінь
      на мальованій дійсністю рамі.
      Бо немає вже доброї радоньки,
      ані віри незлої, ні правдоньки -
      лишень кучері чорної зрадниці,
      котра пнеться іще у порадниці.
      На пусте, бо світання проплачені...
      Вже не марю про тихі побачення
      з небрехливим і сонячно-чистим.
      Із покорою жду падолисту.
      Потім - снігу, жаскої хурделиці,
      доки всюди нарешті застелиться
      не брудне і, як звикле, невміле -
      а лиш біле, по-справжньому біле...

      29.09.16 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Порожнеча
      Надто часто в серці порожнеча
      виє лунко, наче блудний пес.
      І настрашеність моя овеча
      в шкіру - ніби сотня гострих лез.
      Вивертають душу злі очиці,
      що не мають істинного дна.
      Я - звіриця в темному звіринці,
      а дверей до виходу нема.
      Навіть вікон у рожеву цятку...
      Навіть пензля і пожухлих фарб...
      Кожний слід веде чомусь у мряку,
      де нема ні сповідей, ні правд.
      Тільки тлінь і вичовгана ява
      марноти на скверному столі,
      тільки триба вічності лукава,
      що давно відниділа в малім.
      Я би рада визріти що інше,
      думку в щось неприкре заплести...
      Страшно, бо на серці все частіше
      порожнеча виє, наче пси.

      23.09.16 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Збреши мені
      Збреши мені, що завтра буде ясно,
      що сонце розласкавить сіре небо,
      і стане серцю добре, любо-красно,
      аж квіти забрунькуються проз ребра.

      Збреши мені, що нині ще не осінь,
      а літо, розпогоджене цвітінням,
      і заплету ромашки у волосся
      і душу закосичу просвітлінням.

      Збреши мені про пору і погоду,
      про колір листя, і жагу до цвіту,
      бо щось колюче штрикає зі споду
      мого зневоленого, вичахлого світу.

      Збреши мені, не дивлячись на правду,
      не дивлячись на яви гостру шпильку,
      й повірю може, і знайду розраду
      своїй журі гіркій бодай на хвильку...

      3.10.16 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Старий горіх
      Під ноги знов осипалося листя
      старенького горіха край межі,
      тепер йому від холоду не спиться,
      їдка печаль осіла на душі.

      Ще й вітер хижо дримбає на гіллі
      пісні про грудень і колючий сніг.
      Думки горіха стали сірі-сірі
      і, наче листя, скапуюють до ніг.

      О, де пташина, де ота відрада,
      що серед літа бавила його?
      Та марно, знає відповіді, правда,
      старий горіх на всі свої "чого"...

      І знає те, що ще сумніше буде,
      що день за днем до того приведе,
      коли в його вже задубілих грудях
      навіки серце втишиться слабе.

      Тоді безрадно схлипне день, а вітер
      змахне сльозу непрохану з очей
      і вшкварить польку на усохлих вітах,
      востаннє їх піснями обпече.

      Та поки ще від холоду не спиться,
      і довго-довго сходить кожна ніч,
      горіх сумує за розкішним листям,
      котре під ноги скапує щоріч...

      22.10.16 р.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. ***Твої рядки, як чисті океани...
      Твої рядки, як чисті океани,
      як світлий день, що морок осява.
      Душі моєї стоголосі рани
      відживлюють живі Твої слова.

      І дихати мені стає направду
      багато легше в цій нелегші днів,
      коли знаходжу раду і відраду
      у глибині Твоїх живильних слів.

      20.10.16 р.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Переживу
      Ти знаєш, якось я переживу
      відречення твоє, і біль, і сльози...
      Впаду собі в нескошену траву,
      зберу з душі усі громи і грози
      Та Богові віддам.
      Він має міць
      вділити сонця кождому, хто просить.
      Мине ще трохи часу і синці
      мої гіркі (віват!) замедоносять.
      І прийде розуміння, жаль мине
      за всі слова, за дії і бездію...
      А ти, як зможеш, то прости мене,
      за те, що і без тебе жити смію.

      17.08.16



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Між нами диміли гори
      Між нами диміли гори.
      Між нами палала осінь.
      Повірила, заговориш
      мій смуток на віщу просинь.

      Повірила, намольфариш -
      і тугу свою забуду,
      допоки бентежні хмари
      шукатимуть сонця згубу...

      Ступила на стежку темну.
      Казав же ж: де темно - зорі!
      А там голосили ревно
      лиш тіні жаскі в затворі.

      Злякалась, не приступила!
      Та пізно, з-під ніг - каміння...
      Казав, що даруєш крила?
      А вийшло, що то - падіння.

      Його вже й не заговориш.
      Зосталась оманна просинь
      десь там, де диміли гори.
      Десь там, де палала осінь...

      12.08.16 р.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    82. О, мій Березове!
      О, мій Березове, колисочко рідненька
      дитинства босоногого мого!
      До тебе лину думкою зчастенька
      і серед радості й серед тривог.

      Броджу стежками, скупаними хмелем,
      спиваю споминів густі меди.
      О дякую тобі, кохана Земле,
      що научила рівної ходи.

      За те, що сонце запалила в грудях,
      аби світило в найтемнішу ніч,
      аби усі очорнені приблуди
      тікали від душі моєї пріч.

      Спасибі за жаскі дощі і хмари,
      безжальний вітер, хугу і туман.
      Навчилась так обходити примари
      й розпізнавати підступ і обман.

      Я дякую тобі за справжніх друзів,
      кохання першого сліди яркі,
      за тих людей, що серцем небайдужі,
      і тих, що найрідніші - за батьків.

      А ще за вдачу сю твою багату
      на веселкові барви і весну.
      О, як залюблена в мої Карпати,
      в безмежжя гір осонцену красу!

      Березове, колисочко рідненька,
      святий початку витоків моїх,
      схиляю голову свою низенько
      перед тобою із доріг усіх!

      4.08.16 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Смиренне
      Хочеш ударити - вдар,
      я ухилятись не стану.
      Серце, як білий вівтар,
      молиться безперестану.
      Можеш не вірити, та
      молиться і за тобою,
      поки безвільні вуста
      сховані за німотою.
      Бачу плохі віражі
      злоби твоєї гіркої,
      гірко стає на душі
      з видної яви отої.
      Бачу нестримний кулак
      марної чорнозневіри,
      й падаю з того навзнак
      в місиво відчаю сіре.
      Пімше втираю лице,
      гадку несу поза хмари...
      Ти ж мені знову на це
      сиплеш холодної чвари.
      Рвешся роз'ятрено в бій
      і тріскотять поторочі,
      що поселили в тобі
      злобу жаску проти ночі.
      З'юджують знов на удар -
      бий, ухилятись не стану.
      Серце, як білий вівтар,
      молиться безперестану.
      Можеш не вірити, та
      молиться і за тобою,
      поки безвільні вуста
      сховані за німотою...

      12.07.16 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. ***Долоні світу - зимні...
      ***
      Долоні світу - зимні. Урагани
      шинкують понад водами життя.
      Чекає Небо крихту каяття,
      отримує байдужі епіграми.

      І падають над горами дощі
      із риби недозрілої, малої,
      бо хтось мізерний вичовгав сувої,
      що мали золотіти на межі.

      А над верхів'ям ночі знов комета.
      Брехливовірні тягнуться, за хвіст
      її хапнути багнуть, поки піст
      ніяк не переможе грішні вето.

      І лиш сліпці розгублене лице
      між хмари обтирають, наче стигми.
      Та біль від того доторку не стигне,
      все штрикає у груди ялівцем.

      Каміння закрихке для заповіту...
      В несвітлих водах - агнець і тельці.
      Терпіння гасне в Божім кулаці -
      на мапах онде знову рясно міти...

      1.08.16 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. ***Загубилася біла стежечка...
      ***
      Загубилася біла стежечка
      межи чорними, межи сивими...
      Не довиділа, не достежила
      за кошлатими світу гривами.
      Не зуважила на примароньку,
      що зблудила межи одвірками,
      а тепер затопила каронька
      надовкруж усе боле-ріками.
      Та й що діяти? Де дівати се?
      Може в гори піти зранесенька,
      де Рокита* чар-зілля з неба ссе,
      де у тиші душа чистесенька.
      Де підобіч рум'янок молиться
      і метелики, й ладні коники,
      де згори жовті зайці котяться,
      а ще янголи й срібні дзвоники.
      Чорноти тут повік не бачено,
      окрім ніченьки темнокосої,
      коли та на п'янке побачення
      до коханка пливе між росами.
      Може тут віднайду загублене,
      може тут полікую зболене,
      те, що мукою приголублене,
      те, що відчаєм густо сколене...

      6.07.16 р.

      *Назва гори



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Не сквернослов!
      Не сквернослов намарне, не потрібно
      плювати на святе, на цвіт і світ,
      бо жде обов'язково десь отвіт
      за все содіяне.
      І де ішов нерівно,
      прийдеться повертатися назад
      в дощі покути, під каменепад.

      І хто тоді поможе нести хрест?
      Ба чи не Той - обпльований безвинно
      збиратиме в пучок твої сивини?
      А свій, скалічений борнею, білий перст
      простягне вдаль, указуючи шлях
      душі твоїй, зчорнілій, як земля.

      Чи лиш тоді нарешті стрепенешся?
      Згадаєш молитви?
      Ба, навіть страх
      повисне на деревах, на руках...
      А вже запіють за стіною півні перші,
      і стане янгол зважувати ніч
      на правдокрилля отчому плечі.

      То ж, не бреши, що знаєшся на зорях,
      що во́ди поспивав з усіх джерел,
      бо лиш горі́ вмикається реле
      до щастя і біди, добра і горя -
      усе на те, щоб жити і рости,
      міцніти вірою, молитись і цвісти,
      у серці несучи ясну любов,
      без пімсти сонцю, зла і скверних мов...

      3.07.16 р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Спрагле
      Дощі випивають вечір. Лишається ночі спрага.
      Мовчання порожній келих у витомленій руці.
      О, як тебе зачекалась! Чекання, як біла брага
      тримає зімліле серце у злиплому кулаці.

      А ти десь напевно мокнеш, не маючи парасолі.
      І потім не спиш півночі, висушуючи думки...
      У вікнах застигли зорі, такі неприкметно кволі,
      як наше забуте щастя на денці недоріки.

      Ще хвиля - і чорні плеса затоплять небесну гавань.
      Зостанеться порух вітру - у грудях і десь горі.
      Хай спиться тобі, хай спиться! Мо' сну потойбічна лава
      розкаже чи натякне хоч на виспраглі димарі.

      29.07.16 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Лучеську*
      Там, де Стир* згинає свого лука,
      щоб гостріш ударила стріла,
      на зелені неозорі луки
      слава маревом святим лягла.

      Про князів славетних, мудрочолих,
      волелюбних, дужих козаків.
      Гомонить під Берестечком поле
      про звитягу Богунових днів.

      Там, де Замок Любарта*, як пава,
      надимає княжі крила ввись,
      до небес небачено ласкавих
      Лесин Ясен чубом прихиливсь.

      І нашіптує її нащадкам
      невмирущі вірші і думки,
      і немов зростає в серці кладка
      у минулі роки і віки.

      Поки тихо молиться над Стиром
      дім химерний рук Голованя*,
      На Алеї слави* марять миром
      пам'ятники нинішнього дня.

      І хрести благають хмари сині,
      щоб минула хвиля страт гірка.
      Чимчикує Лучеськ* по Волині,
      Холмська Матір* в нього на руках.

      19.07.16 р.

      *Стир - річка, яка протікає через Луцьк.
      *Замок Любарта - Луцький замок
      *Алея слави - меморіальний комплекс у Луцьку
      *дім химерний рук Голованя - дім з химерами,
      створений луцьким скульптором Миколою Голованем
      *Лучеськ - давня назва Луцька
      *Чудотворна ікона Холмської Богоматері зберігається
      у Музеї Волинської ікони в Луцьку



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Ми звикли до війни, як до негоди
      Ми звикли до війни, як до негоди.
      Ховаємося глибше під навіс,
      допоки торохтять вгорі підводи
      і голосно скрегоче неборіз.

      Ми навіть голошпиці парасолі
      не кличемо до помочі на рать.
      Вже й образи безмовні мимоволі
      лиш ликами священними кричать.

      Та ми ті вуха, що давно не чують,
      щосили затикаємо дарма,
      все нижче й нижче стягуємо чулок,
      аби не видно білого чола.

      20.09.16 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    90. На перехресті
      На перехресті з'ятрених світів
      запалює вогні нове зачаття,
      допоки день останній не змілів
      занесеним над урвищем розп'яттям

      Спішу до нього ревно навпрошки,
      здираючи до крові згрублу шкіру,
      аби торкнутись Божої руки,
      аби вернути в серце отчу віру.

      І падає з-над обрію зоря
      на янгола невидиму долоню.
      Вимолюю у Господа щодня,
      аби пробачив маловірну доню.

      І душу зрятував од колючок
      чванливих слів розбещеного татя,
      на перехресті з'ятрених думок
      благословив життю нове зачаття.

      24.03.16



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. плакала
      плакала я і дощ
      плакав зі мною поряд
      плакали вдвох отож
      не від біди чи горя

      плакали просто так
      сльози кропіли долі
      що то за дивний знак
      в сій світовій юдолі

      може то ми брати
      в баченні сонця й неба
      з тими дарма на ти
      що лиш на ви би треба

      може то ми такі
      щирі і малослівні
      сльози бува гіркі
      лити під ноги вільні

      ну та бо й що сльоза
      ся на долоні тиші
      поки впере гроза
      дощ плакав я і вірші

      25.05.16 р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. *** Ти схожий на вечір літній...
      ***
      Ти схожий на вечір літній,
      такий до нестриму вабний
      такий небезпечно ніжний,
      аж серцю спирає дух.
      І я наче та волошка,
      тендітна і безпорадна,
      в обійми твої солодкі
      по тихій росі бреду.

      Хапаю останній промінь
      розлагідненим пелюстям,
      вбираюся у коралі
      ледь-видимих ще зірниць.
      За мить у тобі, жаданий,
      до крапельки розчинюся
      на ложі трави і неба,
      між крилами дивоптиць.

      І буде кружляти обрій,
      мов марево кольорове
      над садом, що став едемом
      для душ розімлілих двох.
      Аж поки розлиє щастя
      своє неосяжне море,
      аж поки скупає в ньому
      свій усміх ласкавий Бог.

      2.06.16 р.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    93. Літня ніч
      Розкажу тобі, друже, про ніч,
      про картаті зірки над селом,
      про безсоння стебла у співочому полі.
      Як сюркоче цвіркун голосний
      під намореним тихим вікном,
      присягаючись любці своїй у любові.

      Розкажу про березу струнку,
      що гуляти надвечір пішла,
      розпустивши аж долі свої гойні коси.
      І про двох їжаків молодих,
      на яких у траві набрела,
      як збиралась шубовстнути в лагідні роси.

      І про пару дзвінких ластівок,
      що ночує в хліві на гнізді.
      Ох, чи знаєш, як серце радіє від того?
      Мов смакує нараз у цю мить
      найсолодший із майських медів!
      Ти повір мені, друже, їй-богу, їй-богу!

      А ще гори довкруг, як вінок
      найчудніших у світі косиць.
      О, які вони божі у цій незбагненній окрасі
      золотавих обіймів небес,
      у короні яскравих зірниць -
      величаві, незвідані, рідні, безмежно прекрасні!

      Лиш послухай про ці чудеса,
      що зусебіч - із поля, з трави,
      з-поза хмарки легкої, із віття - усюди, усюди
      надзвичайна Господня краса...
      О, мій друже, лишень уяви,
      як вливається диво нічне у розхристані груди...

      28.05.16 р.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Не буди
      Якщо біль у тобі дрімає -
      не буди його, не буди,
      бо вестимуть жаскі сліди
      аж за поле, що вік безкрає
      від розпуки та від журби.

      Ти сповий біль той ціпко-туго,
      в серці глибоко заховай,
      зачіпати його не дай
      ані ворогові, ні другу -
      тому навіть, що ніби най...

      Бо розкришить тебе на дрібки,
      бо на часточки розірве
      звір, що збуджено зареве,
      видираючи з серця мітки
      про нелишене, про живе!

      Хай незрушно собі дрімає
      десь на дні, де гіркі меди
      впали попелом на сліди
      за полями, що вік безкраї
      від незгоєної журби.
      Не буди болю, не буди...


      12.05.16 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. *** А все, що не від Бога - від лукавого...

      А все, що не від Бога - від лукавого,
      усе, котре несвітле - темнота,
      і мусиш пантрувати боку правого
      від лівого, бо то - неправота.

      І мусиш видивляти зону щирості
      без ляпів неохайної злоби́,
      аби й собі душею трохи вирости,
      напитися прозорої води.

      Бо тіні безутомні лихо двигають
      з-за кожного пожовклого вугла.
      І хтось колись у когось може й виграє
      у цій одвічній грі добра і зла.

      Але допоки ще тривають раунди,
      допоки ранки борються з дощем,
      продрегле серце дихає над ладаном
      і видихає в небо тихий щем.

      І виплітає сонечко молитвою -
      благаннями не впасти зовсім ниць,
      коли розтане відгомін за битвою
      останнім зойком витлілих зіниць...

      (27.01.16)



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Не самотня
      Мені вітер за тата, вітер...
      Мені мряка за маму, мряка...
      Не сама я посеред світу,
      сиротинонька-неборака.

      Вітер долю мою розчеше,
      мряка вибілить чорні думи -
      стане серцю багато легше,
      менше стане у нього суму.

      А як буде мені боліти,
      від образи почну волати,
      прилетить захиститись вітер,
      а я знатиму - тато, тато!

      Відчуватиму, не самотня,
      не безвільна і не безсила,
      бо хай кривдників буде сотня,
      вітер має дужіші крила!

      А як стану вже геть бідака
      і розплачуся враз гіренько,
      пригорне мене ніжно мряка,
      а я знатиму - ненька, ненька!

      Відчуватиму, що потрібна
      як не світу цьому, то небу,
      бо лишаюся не безрідна,
      не зоставлена лиш на себе.

      І хай інколи буде сумно,
      (дні усяке ведуть до хати)
      в серці бавити буду струни
      і старатимусь не ридати.

      Не самотня ж посеред світу,
      сиротинонька-одинака...
      Мені вітер за тата, вітер...
      Мені мряка за маму, мряка...

      25-26.03.16 р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Ілюзія трави
      Лягти б у траву на хвильку
      і проз невагоме листя
      вдивлятись у небо синє,
      в невидимий тан зірок.
      Закутатися у спокій
      і марно себе не гризти
      розятреною мушнею
      кусючо-їдких думок.

      А стати б собі травою
      і зануртувати соком,
      спивати щоранку спрагло
      причасну, святу росу.
      І не озиратись лячно
      на вулиці темноокі,
      що в погляді непривітнім
      загрозу німу несуть.

      І хай би дощили ночі,
      і хай би вітри не спали -
      ніщо б не вкололо серце,
      просвітлене догори.
      О, впасти б на хвильку долі
      у ці весноликі трави,
      о, стати б собі на мить хоч
      ілюзією трави...

      19.05.16 р.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Я стаю кульбабою гірською
      Я стаю кульбабою гірською
      і вростаю у травневу зелень...
      Не журися, світочку, за мною,
      не схиляйся жалісно до мене.

      Хай недовго буду золотава
      і на сонечко весняне схожа.
      Ти поглянь, які довкола трави,
      як розгойдуть пахуче ложе!

      Я на ньому - сонячна пір'їнка,
      перша радість, перший усміх Бога...
      Не зітхай: "Яка нещасна жінка..."
      Не суди: "Схибнулася небога!"

      Бо у вени я вбираю небо!
      Бо не флешка в серці в мене - струни!
      Утікаю, світочку, від тебе,
      всевельможний і такий розумний...

      І стаю кульбабою гірською,
      і вростаю у травневу зелень.
      Бджілоньки танцюють наді мною,
      вітер пригортається до мене.

      12.05.16 р.




      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. *** Відшаруділи ночі і вітри...
      Відшаруділи ночі і вітри,
      Відстугоніли тучі і заграви.
      Тепер мене із пам*яті зітри,
      Бо рідними у світі цім не стали.

      Бо сонце, розколисане жалем,
      Пірнає вже навік за чорний обрій.
      Ми багнули зріднитися, але
      Жадання ці віднині у жалобі.

      Дзеленькнуло у грудях сотий раз,
      Та вже докупи віри не зібрати...
      Мовчи, молю, не треба фальші фраз,
      Не варто словом ще і ще карати.

      Загоїться колись оця печаль,
      Затягнуться у серці рвані рани.
      І ми колись ще стрінемось, хоча
      Лиш сиві тіні стануть межи нами...

      (7.12.15)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Перша гроза, наче хрещення
      Перша гроза, наче хрещення
      щойно збуйнілим садам.
      Тайни весняної звершення -
      ця піднебесна вода.

      Краплі дрібненькі, намолені
      радісно так жебонять
      поміж листками-долонями -
      сіє гроза благодать.

      І зодягається свіжістю
      зливою скупаний світ,
      вірою, отчою ніжністю
      горнеться спрагло до віть.

      Поки вгорі поза хмарами
      дзвони колишуть громи,
      серце хрещається чарами
      віщо-святої весни.

      5.05.16 р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Весняне
      Весна колише в небі жовте сонце,
      пташиною виспівує пісні.
      У серці ворухнулось щастя - хто це
      до щастя раптом серце заповів?

      Чи то Господь із молитов жаданих?
      Чи янгол зі стареньких образів?
      А, може, то сьогодні ти, коханий,
      мене до лету вгору заповів?

      Стривожило думки суцвіття юне,
      у грудях розгойдався океан,
      розщебетався дзвінко - диво-луни
      летять аж до горішнього вікна.

      Десь там собі тихенько спочиває
      святих пророків мудра сивина...
      Але ж і їхні душі не минає
      заквітчана, розкрилена весна.

      То ж усміхнися, світе мій прекрасний!
      Жени зажуру з-між похмурих брів,
      бо все довкруг вбирається у щастя,
      його нам день весняний заповів...

      (10.03.16)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Вишня цвіте
      Кожну пелюсточку вишні
      спрагло цілую очима,
      і на п'янкому узвишші
      знову стаю, мов дитина.
      Та, що безмежно наївна,
      та, що безкрайно мрійлива...
      Душу лоскоче пір'їна,
      вишня дарує їй крила!
      І вже за мить над дахами
      гойдалка втіхи несеться,
      он чеберяє ногами
      радістю сповнене серце.
      І навіть сонце зімліле
      йде і собі танцювати,
      котяться відблиски білі
      щастям від хати до хати.
      Лиш підставляй душу спраглу
      та загортайся у крила...
      Вишня цвіте - як же гарно...
      Вишня цвіте - диво...
      Диво!

      21.04.16



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. *** Нашіптуй мені спасіння...
      Нашіптуй мені спасіння,
      бо хочу забути осінь,
      бо хочу зайти проз вітер,
      допоки ще сніг - не сніг.
      Допоки зима - лиш дата,
      а небо іде за сонцем,
      бо знає, що світло - радість,
      а барва несвітла - ні...

      Вишукуй слова найліпші,
      такі, щоб не мала змоги
      вмочити у сумнів серце,
      втопити в зневірі день.
      Бо топчуться вже довкола
      зчорнілі, гіркі залоги,
      хапаючи знов до танцю
      недужих листків огень.

      Знайди на тарелях білих
      мальовану білим чічку,
      аби заплести відраду
      у відчай мого несну.
      Бо вже запалило серце
      останьої змоги свічку -
      зайти проз пекучий холод
      з надією на весну...

      І тільки се мляве сяйво
      ще вабить у даль нечорну,
      ще бавить наївну думку
      веселкою в далині.
      Знайди мені ліку, друже,
      на муку мою незборну,
      допоки зима - лиш дата
      а сніг - ще не зовсім сніг...

      (5.12.15)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    104. *** Яка ж то радість, Господи пресвітлий...
      Яка ж то радість, Господи пресвітлий!
      Яка ж то насолода у житті -
      Що люди є хороші десь на світі.
      А ще, бува, стрічаються й тобі.

      О, як тоді у грудях заквітає
      П'янка весна, хай зими у дворі.
      Бо кращого, направду, не буває,
      Ніж те зерно, що сходить на добрі.

      І хай собі хурделять сніговії,
      Хай ніч спадає в озеро жалю...
      Душа твоя втішається, радіє,
      Бо є добро ще тут, не у Раю.

      Бо світло чисте ходить межи нами.
      Нехай не часто, але є, та є!
      Лікуючи твої болючі рани,
      Упасти у зневір'я не дає.

      Я дякую Тобі, Величний Боже,
      За ці життя перлини осяйні -
      Людей, і серцем, і душею гожих!
      За те, що дав їх стрінути й мені...

      (3.12.15)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    105. ***Навчися говорити до очей...
      Навчися говорити до очей,
      не плямкаючи цвіллю за плечима,
      і витахне нелюбості причина -
      шукати перекручених речей.
      Шукати недомовок і обмовок...
      Бо в очі, що навпроти, як зирнеш,
      то взриш, направду, що твої всі "не" -
      це лиш поріг, а не високий сволок.

      (30.11.15)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 4.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Сльози мої - кропива
      Сльози мої - кропива. Жалять і серце, й очі.
      Знову молю прощення. Тихо вмирає день.
      Ще поверну із сонцем. Тільки опісля ночі.
      Ще поверну з піснями. Доти - пробач мене.

      Грати не вмію, друже. Струни і ноти - мрія.
      Арфи, кларнети, труби. Все це - не я, не я...
      Падає дощ у душу. Певно, щось ясне сіє.
      Певно щось дуже світле. Вродиться янголя.

      Завтра, а може після. Може на рік прийдешній.
      Вікна чекають неба. Двері не знають ґрат.
      Сльози мої - кропива. Слово - колючі клешні.
      Наче промерзла ява. Виболена стократ.

      Знову прошу прощення. Скапує свічка долі.
      А під ногами слизько. Вибач за холоди.
      Ще поверну із сонцем. Вийду з пітьми поволі.
      З янголом попід руку. Друже, лиш підожди...

      (29.11.15)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Про чорні ями
      А хтось копає знову чорні ями,
      втирає піт з немудрого чола:
      не відає того, що сими днями
      йому летіти в яму ту сторчма!

      Бо янгол білий вже стає на варту
      невинній жертві, що леліє вись,
      й розпалює на стежці Божу ватру,
      щоб крок за крок до прірви зупинивсь.

      А прірва злісна, шпетна та глибока,
      бо руки дужі в темної душі,
      бо підступ, наче селеві потоки,
      надій не залишає й при межі...

      То ж, певно, вранці, якось на світанні,
      іще до сонця стрепенеться мить -
      у голосному, прикрому ячанні
      копач у яму власну полетить...

      Бо ще іздавна мудрість не минає,
      і не збагнути дивну дивину:
      як чорну яму хтось комусь копає,
      то падати у неї лиш йому!

      (28.11.15)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    108. ***Комусь - торти...
      Комусь - торти, комусь - несвіжі крихти.
      Комусь весілля, а комусь - біда...
      Дитя у когось мерзне розповите,
      А в іншого зростає вереда.

      В одного хата лупиться у скруті,
      А в другого на вікнах пересить.
      І не під силу серцеві збагнути
      Сю яву світу, серцеві болить!

      Бо чи душа душі отут не варта?
      Чи Доля грає в карти із Творцем?
      От випаде тобі найнижча карта -
      І станеш невагомим папірцем.

      Зачнуть вітри сліди твої топтати,
      Утративши чуття і добрий глузд.
      Та вознесешся ген аж у палати,
      Коли тобі на руку впаде туз?

      Але єство противиться сій думці!
      За фатумом не встежити, мабуть...
      Щось недоладене є у цій науці
      Життя, а хочеться збагнути суть!

      Бо ж не дарма закручуються стежі
      В одного світлі, в іншого - не ті...
      Бо ж віриться, що Боже око стежить
      Однаково за кожним при житті.

      Але чому ж тоді безмежна прірва
      Між душами у зранених тілах?
      Добра одному - щонайвища міра,
      Бо іншому лиш мука, біль і крах?

      Одному торт, бо другому лиш крихти.
      Комусь весілля, бо комусь біда?
      ...

      (27.11.15)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    109. ***
      Така мені солодка ця жовтінь,
      Така медова, аж єство п'яніє,
      Пірнаючи у хвилі золоті,
      У сонячно-грайливі листовії.

      Такі мені чудесні ці вогні,
      Що навкруги яскраво палахкочуть.
      Дивуюсь ненаглядній дивині,
      Не можу надивитись, і не хочу.

      О, мила осене, художнице чудна,
      Які ж оази ти наворожила!
      Довкруг містерія буяє неземна.
      Що навіть небу втриматись несила.

      Воно зціловує твої палкі вуста,
      Воно стікає у твої обійми,
      І сонце щасне межи вами вироста...
      Лише б не війни, Господи, не війни...

      Але на мить втрачає суще міць,
      Але на час від муки маю спокій,
      Коли пірнаю в злато багряниць,
      У ці медово-райдужні потоки...

      Така мені солодка ця жовтінь...

      (9.11.15)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. ***
      Невідплакана, невідмолена,
      Вже у небі, аж поза хмарами,
      Де безсилі гноїти морами
      І пекельними чорнокарами.
      Недосяжна рукам розпущеним,
      За дверима священно-білими,
      Бо до Бога уже допущена,
      Бо поселена межи вірними.

      Ну а тут чорноти над брамою,
      Ну а тут поза тин безпам'ятства.
      Поза таточком, поза мамою,
      Під егідою злого варварства.
      Перед стінами споночілими,
      Перед вікнами невидющими,
      Наче ябками переспілими,
      Півзогнилими, наче грушами...

      Ти не сердься, не сердься, сердечко!
      Ти молися до ранку Божого!
      На межі позав'язуй вервичку,
      Усміхнися до ката кожного.
      Ти на свічечку, хоч малесеньку,
      Розщедрися під вечір зморений,
      Залишайся добру вірнесеньке,
      Хоч і мученькою змордоване...

      Запалало у полі вогнище.
      Задиміло понад могилами.
      Поки сонце не сіло, низько ще,
      Поки терпне востаннє силами.
      Закололо із боку лівого,
      Закровило із боку правого.
      Від безвольного і до вільного,
      Від ганьби і до діла славного...

      Але се вже земне, відмучене,
      Пережите і пережмакане.
      Десь далеко, аж поза тучами,
      Де немає сумних і сплаканих,
      Поселилася межи вірними,
      До Небесних садів допущена,
      Тим незрима, що є небілими,
      Тим не знана, що тліють пущею...

      (1.111.15)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    111. Заплутане
      Заплутане розплутати незмога...
      Слова - не лезо,
      тиша - не ножі....
      І все тобі ні в чім і ні до чого
      У тьмянім полиску холодної іржі.

      Байдужа ніч клякає на порозі...
      А ти сама давно, давно, як ніч.
      На дзеркала дивитися не в змозі
      У тьмянім вилиску невідболілих свіч.

      Віддай сю мить, останню на сьогодні,
      Лиши йому - чужому, не питай...
      Думки тобі коритися не годні
      У тьмянім відблиску, що падає за край.

      (2.11.15)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. ***
      Проз тінь безсилля -
      вістрям золотим.
      І мус мовчати,
      бо інакше - страта.
      Притримуєш напівзотлілі врата,
      А я вже не збанована за тим!

      А я вже відгоріла,
      тільки луг
      Лишився десь у венах почорнілих.
      Осіннє сонце ластиться невміло,
      Як пес бродячий, до нічийних рук.

      Шкода його,
      та вето протиріч
      Сьогодні ще не введене у дію.
      І я тобі перечити не смію,
      Стікаю долі з непритомних пліч.

      Стікаю на підлогу,
      крапля-друга...
      І стіни розступаються вгору.
      Лиши мені сей простір на пору,
      Коли все тіло сковує недуга.

      Коли свідомість печена тавром,
      А відступити вже немає права...
      Проз тінь безсилля бестія лукава
      Втикає у плече їдке перо...

      (2.11.15)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. Ідеш на прю
      Ідеш на прю...
      Система непорушно
      Стоїть на відгодованих слонах.
      Паює лоти щирий сатана,
      В кишені запихаючи подушне.

      І зуби щирить на твоє лице,
      Коли мигнеш йому перед очима...
      А порожнеча повниться пустими
      Надіями, забутими Творцем.

      Пощо лишати воленьку рабам?
      Пощо просити не грішити грішних?
      Лиш серед ночі плачуться невтішні,
      Лиш на світанні будиться ганьба...

      Та хто їх бачить? Чує хто, крім них
      Самих, самотніх у своїй недузі...
      І тільки спалах на десятім крузі
      Впече, можливо, вугликом вини...

      Ідеш на прю...
      Намарне кожний раз...
      Слони жиріють, і сповна жиріє
      Система непорушна.
      Протидія
      Поразкою виплачує аванс...

      (23.10.15)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    114. Повірити б на крапельку сильніше…
      Повірити б на крапельку сильніше,
      вдивлятись не у скверну темноту,
      чіплятись не за гаки й не за ніші,
      і не за страх, і не́ за німоту...

      А руки, серце в небо простягати
      до Їхніх незахмарених ікон,
      як онде син, донька мала, і мати
      під білим-білим пам'ятним вікном.

      Вони не мають права відступити,
      не звірити і здатись чорноті...
      А ми? А ми, у розпач заповиті,
      витрушуємо капища пусті.

      Чіпляємось, мов клешнями, за тлінне,
      за штори, за гардини, за карниз...
      Від сорому розтріскуються стіни
      і сірим воском скапують униз...

      На ті могилки, що за місяць-другий
      притуляться до гойної весни...
      Шипить у грудях незгасимий вуголь
      і душить гірко спазмами вини...

      Бо нам би вже дійти до світлих рішень
      з-поміж картань і докорів на злих,
      повірити на крапельку сильніше,
      і тим собі вподобитись до Них...

      (19.02.16)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. Якщо ти - людина
      Якщо ти пташка - не лякайся неба.
      Якщо людина - не цурайся діл,
      Не піддавайся лесному "не треба",
      Не підкоряйся хибному "навпіл".

      Цілком віддай себе хорошій справі,
      Служи людині іншій кожну мить,
      І оминуть тебе думки лукаві,
      І совість ані разу не зболить.

      Якщо ти віл, цілуй щодня землицю.
      Якщо людина - й поготів трудись,
      Оберігай від заздрості зіницю,
      Від тучі хорони погожу вись.

      А, як зійде тобі ласкава парость,
      Вклонися їй, вона - твоє дитя,
      Бо, як прийде в твою оселю старість,
      Не згасне сонце ясне над життям.

      Якщо ти квітка - милуй око Богу,
      Якщо людина - то не забувай,
      Що маєш з ласки вишої дорогу
      Життя земного - свій насушний рай.

      То ж не зганьби байдужим неумінням
      Призначення, що лине з висоти -
      У небеса з маленького насіння
      Погідним буйноцвіттям прорости...

      (19.10.15)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. ***
      Крила тобі вже не мліють,
      Руки тобі не болять...
      Рани лікує Месія,
      Поки буремствує рать.

      Осінь дощем заступила
      Вмите сльозами лице -
      Не заспокоїться мила...
      Кача пірнає зі сцен...

      Стопи важкі, не в сандалях,
      Ноги закуто в граніт.
      Сонми листів... і печалі...
      Мамині очі сумні...

      Серце у вічній молитві...
      Свічі... І знов падолист...
      Вірю: у визвольній битві
      Янголом ратуєш ти...

      (19.10.15)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. в очікуванні дива
      чекаю дива спрагло кожний день,
      у кожду шпарку зазираю вперто -
      а там хурделиця регоче і мете
      небілу яву спузи,
      наче вето
      на білий сніг...
      бо нині, ти диви,
      у моді сіре - люди і природа...
      хапає вітер в неба з голови
      благеньку хмару,
      рве,
      йому не шкода
      ані зими, що груднем розляглась
      на голо-голих вуличках, алеях,
      ані чекання світла...
      бо на світле - зась!
      довкола темнолика епопея
      думок і слів,
      і навіть сподівань...
      пуцує скло плаксивий промінь,
      вечір...
      та поміж пальці ревних нарікань
      усе ж пульсує віра...
      і, до речі,
      можливо завтра, як зійде́ божок
      нового дня супроти злого герцю,
      жадане диво стиха зробить перший крок
      на стрічу геть зарюмсаному серцю!
      і врешті сніг охрестить чорний слід,
      добрішим стане слово,
      думка, дія...
      всміхнеться світ,
      бо забіліє світ,
      і навіть совість, може, забіліє...

      (26.12.15)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. До Св. Миколая
      Святий Миколаю,
      я нині благаю
      опіки твоєї
      країні моїй,
      невинна страждає...
      з ворожого краю
      збрелися душмани
      і топчуть її.

      Толочать злобливо
      кати юродиві
      безмежні городи,
      родючі поля,
      плюються війною...
      відхаркує кров'ю
      зболіла до краю
      держава моя.

      О, зглянься, Владико,
      на муку сю дику,
      яка оселилась
      у венах землі,
      що мріє житами...
      бо нині без тями
      вона потонула
      у хижій імлі.

      Бо люті злодії
      без мір лиходіють -
      у кожній домівці
      застигла жура
      і свічі палають...
      густою печаллю
      вкривається болю
      зчорніла мара.

      Вступися, благаю,
      Святий Миколаю,
      сьогодні за Неню
      стражденну мою,
      що мліє у требі...
      Вгорі там, у небі
      збери дуже військо
      на захист, молю!

      (19.12.15)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Перша студінь
      Перша студінь захохкує вікна,
      Морозцем осідає на гіллі.
      Розчинилася вись перелітна,
      Тільки пера насипались білі

      У торбину старенького міста,
      Що вмостилося на акведуках,
      Поки вітер зачісує листя
      На його посивілих перуках.

      Он дівча у кишенях благеньких
      Намагається руки зігріти,
      Але ж ба, зароїлись у жменьках
      Нетепла розтривожені міти.

      І хоч легко, неначе, ступає
      По бруківці зачовганій осінь,
      Вже взялися до струн сумнограї,
      Набундючилась че́рвоно просинь...

      Та напевно тужити не варто,
      Маю в гадці химерну затію:
      Розкладу перед вечером ватру
      Й першу студінь уперше зігрію...

      (10.10.15)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. *** Цей день...
      Цей день, що вростає у небо, як сонях...
      Це сонце, що править за бога самотнім,
      Давно вже не молиться на підвіконях,
      Бо всі підвіконня сьогодні безнотні.

      Спитаєш, котрими блукає шляхами
      Розхристана втома, ота, що від ночі
      Ховає дверцята маленькі і брами,
      І всі силуети солодкі, і жовчні...

      Троянди зів'яли, троянди посохли,
      І кров загустіла на пальці у ранку.
      У світлій каплиці зібралися волхви...
      У пащі підвалу звиваються бранки...

      Ця мить не несе ні спасіння, ні муки.
      Це слово не злизує з вікон оскому.
      Впиваються в небо поморщені руки...
      Та ти помовчи, не розказуй нікому...

      Про соняхи ті, що у небо вростають...
      Про сонце, що богом себе уявило...

      (2.10.15)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. Тривожне
      Тривожно...
      І серцеві вузько у грудях.
      І дихання рветься на клапті колючі.
      І тіло, як мотанка дикого вуду, -
      Хтось голками гострими штрикає, мучить...

      І жили накручує час, мов спагетті,
      На зламану кимось дешеву виделку.
      І воші немов завелися у светрі -
      До крові аж багнеться плечі роздерти...

      Шкварчить у горнятку запарена м'ята
      На лік, на рятунок, на тишу, на спокій...
      Та руки пружинять, а ноги, як вата,
      І двері лякають, і голос, і кроки...

      Вдихнути б на п'ять, без рахунку до десять.
      Та що там до десять, до трьох не добути...
      Думки в піруетах напружено креслять
      Конвульсії після гіркої отрути...

      Несила терпіти, впиратись незмога...
      Гаряче питво стравохід обпікає...
      Немов павучиха голодна -
      т р и в о г а
      У грудях усілася,
      не відпускає...
      ................................


      (25.09.15)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. Це місто
      Це місто, заселене тінями літа,
      ці вулиці, стерті до голого ліктя,
      ці вікна, що впали у вічність очима,
      і це перехрестя за світу плечима
      нагадує сни, що зблудили у яві -
      напівнезабуті,
      напівнеласкаві...
      Розхристані крони, застиглі у часі,
      провулки, до тайни гіркотної ласі,
      колони, притулені спрагло до ночі,
      і лики святих у соборах, і зодчі....
      Направду, мов знані і мов незнайомі -
      напівневідчутні,
      напівнезникомі...
      Це місто, як привид, немов сновидіння...
      Несправжнє і справжнє,
      нерідне і рідне...
      На кожному кроці
      вагують назовні
      хорали звучнІ
      і хори півбезмовні...
      Усе
      в місті цім
      на межі
      сну і яви...
      Напівнезбагненне,
      напівяснотьмаве...

      (8.09.15)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 6

    123. Задушне літо
      А літо заду́шне ще й супиться -
      Йому би ще вікон і... вік.
      Аби прогиналися вулиці,
      Аби удовиці роззулися,
      Бо з хати іде чоловік...

      А літові мало заду́шного,
      Все лізе і лізе на тин,
      Де дзбанки... йому б ще сивушного
      Питва... а ще ката бездушного,
      Що вип*є і стане таким...

      А літо безмірно комизиться,
      Дуріє, живіє... вінки
      Йому опадають на вилиці,
      Багато вінків... не противиться,
      Не плаче ані... ні за ким...

      Заду́шне се літо, заду́шне се літо...

      (18.09.15)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. Чекаю дня…
      Чекаю дня без підлості й брехні,
      Без підступу і скверного торкання.
      Малюю мрію на отім вікнні,
      Де затихає сонця тінь остання.

      Малюю сяйво щирості, пастель
      Лягає ніжно на безмовну мапу.
      А вечір знов тужавиться й росте
      І на плече кладе важкенну лапу...

      "Я не схилюсь, я втримаю вагу!" -
      Лепече в грудях душечка крилата
      Й, не важачи на силоньку благу,
      Збирається над темінню літати.

      Сотати зорі в довгі рукави,
      Зливати молитви у білий дзбанок,
      Аби майнула думка догори
      Проз вільгий сон і проз колючий ранок.

      Аби чекала зовсім не брехні,
      Не підступу, не скверного торкання...
      Он гасне мрія на вікні
      Остання...
      Чи остання?

      (02.09.15)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. ***
      Не відпускай мене в самотню заметіль,
      Нехай і літню - що мені до літа?
      Достиглі яблука припали до землі,
      А яблуня зосталася роздіта.

      І вітами знеслась у чисті небеса -
      Тримати стежку ту, що йде до Раю...
      Тримай і ти мене, бо я іще не птах,
      Ще навику не падати не маю.

      ***
      Четвертий півень викричав зорю,
      Багряне сонце визирнуло збоку.
      Над урвищем самотності стою,
      А в нім же темно, глибоко - нівроку!

      А в нім же тьма темніша за мару!
      І навіть яблуко одне скотилось онде
      У чорну пащу... сліду не зберу...
      Розбилось певно... тільки тиша стогне...

      ***
      Лягла межа між заметілями і днем.
      Майнула тінь. Ще осені не чути.
      Лиш ба, чи втримаєш над прірвою мене,
      І розговориш - бути чи не бути?

      Розкурить сонях наостанок ночі млу,
      Вдихну покору на усенькі груди,
      Згадаю давнє і себе, таку іще малу...
      Як є - так є.
      По-іншому (не...) буде?

      (13.07.15)



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    126. Тікай від нього…
      Тікай від нього, біла янголице!
      Тікай, не вибираючи доріг.
      Хай небо допоможе блідолице
      пройти повз ніч і проз колючу глицю,
      а потім відпокутувати гріх
      любові першої і першого падіння...
      Бо він тобі не муж, а темний звір.
      Із уст його вицівкує шипіння.
      А ти вмираєш, янголице рідна,
      ще до укусу...
      Лютості без мір
      не спинить сонячний, такий пречистий ранок...
      Іди проз темінь у далеку путь.
      І не дивись на біль, на кров гірку, на рани -
      колись воно боліти перестане,
      колись і з вікон маски опадуть.
      А ти крило своє обережи від лапищ
      його страшних, від пазурів і мсти.
      Тікай, не озираючись на мапи
      життя свого, на сходища і трапи,
      з хрестом важким, що на плечі́ -
      нести
      тобі той хрест поможе Божа Мати...

      (16.08.15)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    127. Скалічена стерня…
      Пече мені скалічена стерня,
      Коріння жовте видирає спокій.
      Чому без болю не буває й дня?
      Чому без жалю не пройде ні кроку?

      Чому? Чому на чорних небесах
      Темніє згубно хмара перегіркла?
      І всі слова - квітучі словеса -
      Впадають марно в пересохлі ріки...

      ***
      Аж десь далеко в лапищах пустель
      Згорає вітер, висихає мрія,
      Там заблукав побожний менестрель,
      Котрий молитися, однак, не вміє.

      А чи не сміє виспівати гімн
      Осінній ноші на плечі у Бога...
      Негострий серп в руці без ран, а втім
      Всю гостроту сточили до порога.

      Ще до снопів, далеко ще до жнив
      Пустили кров з невинного рамена.
      Живеш, а видається, що не жив -
      Лише стерня палає безіменна.

      (12.08.15)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. А хочеться бути маленькою
      А хочеться бути маленькою,
      Захоплюватись невідомістю,
      І світло черпаючи жменькою,
      З омріями злитися повністю.

      І, мов янголятко невидиме,
      Усістись на хмару непірену,
      Аби за прозорими крилами
      Не зріти нічого невірного.

      Як хочеться бути невинною -
      В колисці усесвіту сивого
      Гойдатись малою пташиною,
      Під небо злітати - щасливою!

      А потім упасти в півонії,
      А потім здійнятись кульбабою,
      Пірнути у хвилі бездоннії,
      Як риба, за вищою радою...

      Аби засвітилося зорями,
      Аби не спалилося липнями
      Те серце, що дише просторами,
      Ті сни, що охрещені літніми,

      Де хочеться бути маленькою,
      Захопленою невідомістю...

      (8.07.15)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. Я зречуся останнього бою
      Я зречуся останнього бою
      І піду там, де соняхи світять,
      Щоб нарешті побути собою,
      Пригадати слова Заповітні.

      Заберу навіть рупор і фами,
      Щоб не муляли очі ворожі,
      Й заблукаю старими стежками
      Так далеко, як тільки спроможу.

      Й буду пити небесну невинність,
      Буду їсти бджолині нектари.
      А навкруг розіллються первинні,
      Ще не торкані лжею гектари.

      Ще не биті ненавистю тучі
      І не спалені заздрістю душі.
      Ба, високі, по-істині, кручі!
      Ба, по-правді, родючі несуші...

      А напившись нефальші доволі,
      Може й вернусь до світу на мову,
      Несучи в собі квітку любові,
      Наче сонце, палку, пурпурову.

      Несучи в собі світло, не жало,
      Вічних соняхів теплі обійми -
      І нове спуп'яниться начало,
      І, надіюсь, закінчаться ві́йни...

      (8.05.2015)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. Здаватися не варто
      Коли згорає ґніт десь глибоко в тобі,
      Коли на пальцях віск липчавіє до болю,
      Здаватися не варто, не варто, далебі,
      Ставати на догоду для когось не собою.

      Хай попіл у думках - розвіється колись...
      Хай серце у диму́ - та ж певно не навіки...
      Коли бува недобре, то вгору подивись,
      І я клянусь, дістанеш благословенні ліки!

      Бо знай, важливо як, не втратити й на мить
      Ласкавих пелюсток осонценої віри
      У мент, коли печалить надію неблакить
      І ніч тебе приводить, немов сліпця, до прірви.

      Усе ж мине, мине! Нові зійдуть зірки
      У небі, і в тобі нові займуться свічі...
      Ти тільки не здавайся й не зраджуйся ніким,
      Завжди дивись достойно всім труднощам у вічі.

      (28.04.15)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. Розцвіли каштани
      Розцвіли каштани...
      Сонце полум*яне
      Ласо шугонуло у крутіж суцвіть.
      Піниться, шумує,
      Променем цілує
      Кожну найдрібнішу вінценосну віть!

      Ну а та - пашіє...
      Щастя струменіє
      З листу золотого у небесний ківш.
      Боголика милість
      Долі опустилась,
      І довкола, ніби, стало все добріш.

      Все миліше стало.
      Проясніли зали
      Ті, де нещодавно гелготала ніч.
      Злоязикі чвари,
      Збриджені почвари
      Спудилися й прудко повтікали пріч.

      Геть од цього світла,
      В закапелки - скніти!
      Нині час не тіней, нині час не зла...
      Палахкочуть щасно
      Кетяги прекрасні,
      На каштанних кронах світяться дива.

      (6.05.15)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. Відраховую кроки назад…
      Відраховую кроки назад,
      Вивертаючи вічність назовні
      В небі цім, наче каменепад,
      Між людей цих, як здурених зомбі.

      Де немає питань чи ідей,
      На які розгубились отвіти,
      Й не потрібен уже Прометей
      У неоновій тиші софітів.

      Відраховую час навпаки,
      Хоч противляться днів циферблати.
      Та уперто не йду! ...А таки
      Ще б не дихати, не рахувати...

      І повірити... Віра ще є?!
      З Богом стрітися... Боже, чи чуєш?
      Чорнозріє гріхів сомельє
      Над пекельними бочками всує...

      Не чіпай! Не чіпай! НЕ-ЧІ-ПАЙ!!!
      Вже й без того душа кам*яніє.
      Відраховую кроки у Рай,
      Де адами, де єви
      ...і змії...

      (28.01.15)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. ***
      Хай дощ і сніг, хай хуга й блискавки,
      А пагін юний не здається смуті -
      Вже бавляться у піжмурки листки
      І цвіт усюди, наче білі путті*.

      І хай весна - химерниця сейріч,
      Сховала сонце за повісмо чорне,
      Та все ж веселки пурхають з-під віч
      І птаство співом зодягає крони.

      А в тім, що день негодою зблудив,
      Нема вини напевно нічиєї.
      Поглянь довкруж - чи є де скільки див,
      Як там, де хороводять клекоцеї?

      Чи там, де свіжо стелиться шафран,
      Де первоцвіт узори виплітає?..
      Всміхається з-під вусів сивих Пан** -
      Маєтності життя такі безкраї!

      І ти не вір, коли промовить хтось,
      Що небо не вимірюють весною,
      Бо навіть онде тінь журноголось
      Квітучою накрилась пеленою...

      (21.04.15)

      *путті - образ хлопчика з крилами, амурчик
      **Пан - у грец. міфол. бог родючості ланів, садів і лісів.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. ***
      насправді... ми й насправді загубилися
      відбилися від зграї маловірної
      де храми постають як Божі вилиці
      над вічно ненасиченими прірвами

      насправді нас не кликано на вулицю
      і середмістя нас не жде намарено
      там всі свої там иншими не муляє
      а ми не ті не ті ... не з тими кармами

      ми знаємо ми молимося... тишею
      на вервиці довколишньої милості
      і розцвітає серце наше вишнею
      і падають під ноги всохлі милиці

      і манна витанцьовує над банями
      і тане сніг на стежці ще не ходженій
      ми - наче пташка одинока рання... ми
      можливо до кінця ще й не народжені...

      (17.03.15)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. Які великі зорі!
      Які ж великі зорі! Яке безмежне горе...
      Півміста на колінах розпачливо стоїть!
      Запались вишні гори. Зчорніло Чорне море.
      Усохли буйні крони верховіть.

      О, Господи, мій Боже! А, може, то ворожить
      Сусідка злоязика на стоптаній межі?!
      Заквітували рожі! Та вже холодне ложе.
      Нема у грудях там уже душі...

      А серпень ще ж далеко. Довкруг січнева спека.
      І стрільбища вогненні - не зорепади, ні!
      Повніє картотека... Коби нарешті й Зека
      Віддати пошматованій Землі!

      Аби розбити Пута - навіки розітнути
      Несправжнє узобраття! І цю війну химер.
      Ридають гірко Крути - бо ж як оте збагнути,
      Що крутиться антипко дотепер?!

      (12.01.15)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    136. А мені сьогодні невесняно…
      А мені сьогодні невесняно...
      Сонце лізе, мов рудий павук,
      По стіні, що хилиться безрадно
      Над проваллям несусвітніх мук.

      А мені сьогодні сиво-сиво...
      Загортає сітка павутинь
      Душу, спраглу янгольського дива,
      У гірку, нерадісну полинь.

      А мені сьогодні неспівочо...
      Птаство не вернулося іще
      З тих країв, де те́пло рають ночі
      І вогнем пекельним не пече.

      А мені сьогодні...
      Сльози тихі
      Котяться по личеньку весни -
      Ще не обтрусилися від лиха
      "Градами" зґвалтовані лани...

      (2.03.15)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. Ти просто вертайся живим!
      Ти просто вертайся живим
      До рідного отчого дому!
      Нехай вбереже херувим
      Твій пост од пекельного грому.

      Хай мимо шугнуть блискавки,
      Смертельно протнувши безчасся,
      А Бог не відсіпне руки
      Своєї від тво́го зап'ястя.

      Ти просто вертайся живим!
      Молитва розкрилює небо
      Над клаптем відреченим тим,
      Що кров'ю облизує требу.

      І багне найбільше числа,
      Котре затинає на "двісті"...
      Молитви невпинна яса
      Заточує певності вістря.

      Ти просто вертайся живим!
      На вервиці - сонячні краплі.
      Світанок розчавлює дим,
      Що вчора висів над багаттям.

      Хай тахне розтлінний вогонь,
      Дощі хай над ним навісніють!
      Вже час недалекий, либонь,
      Пришестя святої Надії...

      Ти просто вертайся живим
      В обійми чекання гарячі.
      Нехай береже херувим
      Невсипно і вірно-терпляче.

      Хай мимо шугнуть блискави,
      Розкатів гінкі епопеї.
      Хай Бог не відпустить руки
      Твоєї й на мить зі своєї!

      Звідтіль, де відлуння сурми́
      Страшніш найгучнішого грому,
      Ти просто вертайся живим...
      ТИ ПРОСТО ВЕРТАЙСЯ ЖИВИМ
      До рідного отчого дому!!!

      (15.02.15)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    138. За правду
      (Аделі С.)

      Ганьби мене, тавруй мене за правду!
      І милуй... потураннями брехні...
      Хтось випустить у серце канонаду -
      Хтось вирішить не бачити її...

      Лишатися десь осторонь - найлегше...
      Ба, не корю ні словом - ані-ні!
      Та не тому зовуть у небо верші,
      Аби крило доперити брехні!

      І не тому вбивали цвяхи в тіло
      Христові у його земські ще дні,
      Аби ми правдословити не сміли,
      А скрушно задихались у брехні.

      За правду б*ють, за кривду п*ють - я знаю...
      Та все ж горіти ліпше у вогні
      Чужої "доброти" і псевдораю,
      Аніж коритись явленій брехні!

      То ж розпинай, катуй мене за правду,
      Бо не прийму помилувань брехні!
      Хтось випустив у серце канонаду,
      Чиясь межа - не бачити її...
      (19.09.14)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    139. Вдане
      Я вдам, що не вчула слова огудного за спино́ю...
      Я вдам, що не взріла глуму несвітлого ув очах...
      Сміятися навіть буду, балакати із тобою,
      І тихо молити Бога, аби заховав меча.

      Бо світ - це не тільки світло, а й тучі, і глупа темінь.
      Бо люди - не вічна днина, буває, що й прикра ніч.
      Та тільки була би сила у зрадженому рамені,
      Трималась би щира віра на лагідному коні.

      А сповідь остання прийде до сильного і слабкого -
      Високого, певно, схилить, низенького вознесе...
      Я вдам, що не знаю болю, благатиму лиш у Бога,
      Аби допоміг не впасти і витримати усе.

      (25.12.14)



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    140. Завтра
      Він завтра народиться знову.
      А ми
      готові чи ні до оновлень
      цієї важкої, сумної зими,
      залитої ріками крові?

      Він завтра засвітить зорю.
      Ну а ми
      чи ладні світліти серцями
      у потемках цеї жаскої зими,
      змордованої до безтями?

      Він завтра обійме усіх.
      Ми? А ми
      чи здатні розправити крила
      в неволі цієї гіркої зими,
      що небу чоло зажурила?

      Він завтра надією блисне.
      Чи й ми
      сповна вберемо те проміння
      на згарищі темному цеї зими,
      що нищить найліпше насіння?

      Він світові завтра всміхнеться.
      То й ми
      зупинимось, може, над краєм -
      степліє холодна утроба зими
      спасінням...
      Христос ся рождає!

      (5.01.15)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. Голосіння сирен
      В Івано-Франківську провели в останню путь бійців, котрі загинули під Іловайськом...

      Як сирени голосно плачуть!
      Як невтішно мами ридають...
      Янгол темний збісився наче,
      Пожираючи світло з Раю.
      І не видно кінця і краю...
      І нема ні кінця, ні краю!

      Домовини по чорних селах.
      Домовини на перехрестях...
      Мова сіється невесела.
      Сумно в'яжуться перевесла...
      Тихо молиться Божий Тесля...
      На хресті знову Божий Тесля!

      Сотні вервичок, сотні свічок...
      Вже й до тисячі недалеко!
      Як же можна глядіть у вічі
      І брехати усім так легко,
      Що не відає ум, де Пекло?
      І не знає душа, де Пекло...

      Як же гірко ревуть серени!
      Серце болем на кусні крають...
      Ти молися, прошу, за мене,
      Бо чи виживу тут - не знаю...
      То ж не видно кінця і краю...
      І нема ні кінця, ні краю...

      (5.09.14)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. ***
      Ой сіяла чорнобривці мати коло хати...
      Чи гадала Україна, що ме воювати?!
      Та полола мати грядку, щиро дозирала...
      Не відала Неня того, що вража навала
      Насунеться чорним ралом на блаженне поле...
      Пригортала мати квіти: діти мої, доле!

      Обіймає Неня тихо згиблого солдата...
      Поливає гірко-гірко слізьми сива мати
      Пелюстята помарнілі, зборлені, пов'ялі...
      Непритомніє Вкраїна в похоронній залі,
      Де поснули сном тойбічним сини її милі...

      Сіятиме чорнобривці мати на могилі...

      (14.08.14)



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    143. ***
      Господи, дай мені сили мовчки терпіти незгоди,
      Не нарікати на долю, не голосити дарма.
      Ласка Твоя, що є небо, сонце, і річка, і броди,
      Воля Твоя, що приходить літо туди і зима...

      Господи, дай мені моці не занехаяти віри,
      Не схоронити надії у запустілих ярах.
      Ласка Твоя, що крило є, ладне здолати всі прірви,
      З волі Твоєї лиш прийде прірву долати пора...

      Господи, дай мені тої, можної серцю, наснаги,
      Що виліковує розпач і вимуштровує глас.
      Ласка Твоя, що на зле і добре є істинні ваги,
      Воля Твоя: ще настане важити істину час...

      Господи, дай мені змоги щирості не загубити,
      І не забути у храм Твій благословенних стежок.
      Ласка Твоя, що є Слово - всепереможна Молитва,
      Воля Твоя: береже те Слово душі кожний крок...
      (5.08.14)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. Це не люди...
      Це не люди, і навіть не звірі -
      Звірі звірства такого не вчинюють...
      Загоряються новосузір*я
      Там, де рідні від горя причинніють.

      І впиваються в очі тим нелюдам,
      Що вовками за гроші схопилися.
      Юродивий витягує неводи,
      Удоволено зводячи вилиці.

      Розчинили на зраді відпущення
      Вузькочолі поборники темного.
      А над нами загусли відлуннями
      Жахні тіні єства кожноденного...

      Озвіріло не тло, не історія -
      Сатанинськи реве теперівщина!
      На Землі Українській - мордовія!
      В кожнім серці - скровавлена тріщина...

      То не люди, то навіть не звірі -
      Звірина знає тільки кормитися.
      Плачуть явлені новосузір*я,
      Просять вірити нас і молитися...
      (17.07.14)



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. Приховане
      В моїй душі - печаль, і більш нічого.
      Безмежне море сірості, і все...
      Втомилася шукати правди в Бога,
      Боротися супроти лету злого
      Над банями розгублених осель.

      Ба, навіть у безмежжя днів солоних
      Несила прошкувати мимохіть.
      Хоч молитовно складені долоні,
      Та смутком огортає тихі скроні
      Слабких моїх, безрадних верховіть.

      І, наче втеча, кожний віддих думки.
      Омана ніби - паралелі сну,
      Де рідний хтось... Тримаємось за руки
      Супроти сірості, печалі, смутку, муки
      Над прірвою, що згризла далину.
      (10.06.14)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    146. Моя історія
      Моя історія - то біль старого лева,
      Безвиння і розтерзана вина,
      Покута недоглянутого древа,
      В котрому оселився сатана.

      Моє безраддя - січень і морози,
      Серпи колючі і суха стерня,
      Брехні їдкої остогидлі дози,
      Допоки терпне зрадою земля.

      Допоки рідні на чужих просторах
      Вишукують пігулок од хули,
      Вкриває безголосся дикі гори,
      Що припинили дертись догори.

      Гуде безвладдя, масовість розпуки
      Мізерить писк найжданіших розмов...
      Востаннє оглашає небо гуркіт,
      Запалюючи в жилах згуслу кров.

      І лиш питань невтишена жалоба
      Безвихіддю надщерблює анклав:
      Моя історія - то зболена утроба
      Старого лева, що безсило впав...
      (17.12.13)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. ***
      Обтрусила осінь багряницю
      зі своїх натомлених рамен,
      оголила сокровенну глицю...
      Темновіття вицвіле, сумне
      скинулось угору безголосо.
      Відбриніла тужна пастораль.
      Вже до танцю більше не запросить
      сивоокий перестиглий жаль
      яре листя...
      Під ногами скверу
      тіні спопелілих теплоднів.
      Прочиняє небо мурі двері
      в тишу ще неторканих снігів,
      у безмежжя рунних заметілей,
      довгополих білотканих тог,
      де з неділі й знову до неділі
      сторожко чекає змерзлий Бог
      на свічу намолено-гарячу -
      позачасну світляну печать...
      Тихо янголи осінні плачуть,
      на прощання дзвоником янчать...
      (27.10.13)



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    148. Не сезон…
      Не сезон закохуватись нині -
      Понад містом тужить листопад...
      Небо плаття розміняло сині
      На пожухлий, сірий ненаряд.

      Ще тьмяніші вулиці-приблуди,
      У загуслих тінях ще темніш,
      Неусміхнені дерева й люди
      Потамовують холодний дріж.

      Тільки я, мовляв не бачу суму,
      Ні студених обіднілих барв,
      Засіваю щастя дзвінкострунне
      На долонях листяних гітар.

      І мелодій веселковий шалик
      Поміж віття осені - резон...
      До безмежжя серце закохалось,
      А говорять, ніби не сезон...
      (17.10.13)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. ***
      Маневрують парасольки
      Вулицями міста,
      Дощ - у ритмі аква-польки,
      Крапельками твіста!

      Какофонять перехрестя,
      Жебонять калюжі...
      Осінь у повітрі креслять
      Жовтня крила дужі.

      Облітає з віття ситець
      У холодні жменьки -
      Все, тепер лиш буде снитись
      Літечко тепленьке! :)
      (18.09.13)



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. ***
      Зіщулилась од холоду катальпа*,
      Вдягнули панни-верби сірі пальта -
      Вже днів зо п'ять, як сонця не видать!
      У парку мерзне нетутешня знать...

      Ніхто ж не знав, що вересень ясний
      Зібрався на гостину до зими,
      А не до літа по смачні грушки,
      Захекавшись, понісся навпрошки.

      Куйовдить вітер ярі ще жабо.
      Не гріє ні лікер, ані "Шабо"**
      Схололі віти іноземних пань
      В легенькім ситці літніх ще убрань.

      Безрадний гул пожухлі дні підпер:
      Обірвано-розігнано шпацер*** -
      Такий, було, веселий, гомінкий!
      Зимовий шалик суне осінь до руки...
      (4.10.13)

      *катальпа - дерево родини бігнонієвих;
      **"Шабо" - торгівельна марка алкоголю;
      ***шпацЕр (спацір) - прогулянка



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. Осінні неусміхнені рядки
      Не встигла попрощатися із літом,
      А вже у серце осінь зазира
      Безвільно догорілим пізньоцвітом -
      Холодним торком сивого пера.

      Лишилося привілля волошкове
      В обіймах медоросяних вітрів,
      То ж тягнеться рука тепер до слова,
      Розшитого бавовною жалів.

      Допоки журавлині перевесла
      Маліють у небесній далині,
      Останнє світле мрево мляво креслять
      Хмаринки позолечено-сумні.

      І під крилом у бабиного літа
      Корують* душу вижухлі садки,
      А на листках віршують пізньоцвіти
      Осінні неусміхнені рядки...
      (27.08.13)
      *корують - в знач. лікують



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    152. Не зачіпай журливої струни
      Не зачіпай журливої струни,
      Нехай зі сну не будять опівночі
      Притихле серце вижухлі тони -
      Закутані у сиве поторочі.

      Нехай мовчать полинні голоси
      Під куполом гіркої безнадії.
      Минуле в гості марно не проси,
      Сльозою не тривож надарма вії.

      Бо згас вогонь і мрево неземне
      Розтануло за вікнами у долі,
      Тужлива пісня вже не заверне
      Чуття п'янкі, безрадно захололі.

      І тільки ніч запеленає сум -
      Ясою обезкрилене звучання...
      Молю, не зачіпай журливих струн,
      Хай серцю сниться небо до світання.
      (23.08.13)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    153. Вільні
      Над куполами стяги жовто-сині,
      А в серці знову темносивий біль -
      Ми незалежні нині, наче й вільні,
      Та поневолені безрадно звідусіль!

      Гучні тамтами бемкають на площах,
      Іще гучніше мається душа -
      Прекрасна Неня наша і хороша,
      Лишень біда її ніяк не полиша.

      Незмінно-жаско пригортає мука
      Безсилі вікна в сонцесяйний світ.
      Летять угору "ще не вмерлі" звуки,
      Та марнокрилим видається піснеліт.

      І з року в рік маліє і міліє
      Джерельце віри: вирватись із пут
      Колючої розпуки-безнадії,
      Що присмокталась, як голодний спрут.

      Хоч ніби й звиклось, що болить і тисне,
      Неволить волю зрада і олжа,
      Та поки небо над полями висне,
      Все ближче й ближче сунеться межа...
      (24.08.13)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    154. Незабутнє
      Руки терпко пахли тютюном,
      Як горнув до себе, ще дитину...
      Роки збігли - темним валуном
      Покотились ген аж у долину.

      І тепер там бовваніє хрест,
      Наче знак, зарубаний до болю:
      Що ніколи більше не торкнеш
      Батьківською щирою любов'ю!

      В грудях оселилася сльоза -
      Пам'яті нескресла, сива крига...
      Прошумить ще не одна гроза,
      Пробере ще не одна відлига,

      Та ніколи найрідніших рук
      Запах не забути тютюновий
      І не стерти з плівки серця звук
      Таткової дорогої мови...
      (10.04.13)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. ***
      Ранок поле вибілив туманами,
      Небо охрою присипав на межі,
      Ген увись життя возніс хоралами -
      Чисто-чисте, ще без підступу й олжі.

      Це пізніш темнітиме за смогами
      Далина безвільна, виснажена вкрай,
      І бродитиме, мов тінь, дорогами
      Нерозкаянням похнюплена печаль.

      Це пізніш над сивими могилами
      Вороння цідитиме гіркі плачі...
      Ну а доти дзвінко-переливами
      Сповіщають яву сонця сівачі!
      (9.04.13)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Там, де мальвами косичені світи…
      Там, де мальвами косичені тини,
      Вікна долі - сонячні зіниці,
      Там зустрілися дві мрії, дві весни,
      Дві щонайсолодші таємниці.

      І заквітувало зілля довкруги,
      А світанки стали ще ясніші -
      Понад течією щастя береги
      Воз'єднались, наче найрідніші.

      Притулилось любо до крила крило
      У світлиці щедрого зоріння,
      І у грудях, ніби вишнє джерело,
      Розлилося лагідне проміння.

      Там, де мальвами косичені світи,
      Сонце у весільному ячанні -
      Там колись в обіймах неба я і ти
      Народились разом у коханні...
      (25.07.13)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. (листо) Ноша
      Згорять колись усі мої листи,
      Котрі не відшукали адресатів...
      Та ще не час, ще суджено нести
      Безвільні одкровення, небагаті.

      Ще тулено до серця, мов мару,
      Надії затуманену поставу:
      Що небо десь намолює пору -
      Для зустрічей погідно-світлу наву.

      Ще вірою малюється панно
      В чеканні диво-кольору, польоту!
      Хоча палітра висохла давно -
      Хто зна чи й в силі оповити цноту.

      І хто те зна - чи сонячна вуаль
      Колись укриє по жнивах угіддя,
      Де сум стежок, неначе пастораль,
      Вигойдує журливе пообіддя.

      Та, певно, ще не час, не час вогню,
      Знеболеного, ладанного диму,
      Допоки ніч вигоює стерню,
      Свої листи впокорено нестиму...
      (23.07.13)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. Доки буря…
      Розгулялась буря понад містом,
      Сивих розлякала голубів,
      Об вікно вдаряється зловісно,
      Стогнучи відлуннями громів.

      І, рвучи на темні клапті небо,
      Гучно-лунко б’ється до дверей...
      Ну а я... а я тулюсь до тебе,
      Щемко пригортаюсь до грудей.

      І, здається, ніби дужа сила
      Рук твоїх - то справжній оберіг,
      Доки стогне буря огнежила,
      Болісно шмагаючи поріг.

      Поки розпашілі блискавиці
      Протинають хмарне полотно,
      Ми з тобою - дві щасливі птиці
      Під любові лагідним крилом...
      (12.07.13)



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    159. Нестерпний біль
      А так, бува, болить, що й не стерпіти -
      Аж репаються з болю образи!
      Повиростали, вигулькнули діти -
      Не бачать материнської сльози.

      Не чують батькового нарікання...
      А рани домордовують, печуть!
      Щоденно і щоночі до світання
      Вогненні змії лазять по плечу.

      За що ж ся мука видалася, Боже?
      За що ж оця покута без межі?
      Врізаються у тіло болю рожі -
      Нестерпні колючки, тонкі ножі.

      Уже й молитва вірою безсила -
      Безглуздя чи миттєве забуття?
      Розпука розтікається по жилах
      І серце ворохобить до виття:

      - О, смерте люба, де ти, де ти, де ти?!
      Зрятуй од цеї немочі, звільни!
      У темній тиші кривляться портрети,
      А стеля тисне, наче валуни...
      ***
      Не перший день лежить старий каліка,
      Не вперше смерті змолює собі...
      Ридає мати, сльози - наче ріки,
      Лиш ба, тих сліз не бачать молоді...
      (13.07.13)



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    160. Устами притулюся до землі...
      Устами притулюся до землі -
      До тої, що найперша, наймиліша.
      У рідному, коханому селі
      Стареньку хату пригорну, потішу.

      Бо десь отут усі мої літа -
      Іще такі наївні, світлоокі,
      Не страчені намарне по світах,
      Дитячі босоного-щирі кроки.

      А над вікном ікони пресвяті
      Ще й до сих пір молитву пам’ятають
      Оту, що матінка на самоті
      Вигойдувала аж до небокраю...

      І де б життя тепер не повело,
      Куди б не простелилися гостинці,
      Зусюди повертаю у село,
      Тулю уста до рідної землиці.
      (12.07.13)



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    161. Купальський вогонь
      Майна* горить, поглянь, майна горить,
      Метелики вогненні аж до неба -
      То ніч купальська тайною п"янить,
      Дивами пригортаючись до тебе.

      Аж пробирає наскрізно хмільне
      Невідано-чуттєве доторкання,
      Возносячи угору неземне,
      Священне дійство пломеню-ячання.

      І ти летиш у відблисках рясних,
      В густому ароматі чарозілля,
      Довкола вирій крилець золотих -
      Таємна ніч купальського привілля...
      (6.07.13)

      *майна (діал.) - гілочки липи, котрими прикрашають домівки на Зелені свята
      Саме у ніч на Купала традиційно спалюють майну



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. Послання
      Я тобі послання з-поза ґрат
      Слала (і не раз!), мій рідний сину,
      Поки одурілий супостат
      Твердолобо нищив, безневинну.
      Зазіхнувши аж на небеса,
      Злісно плюдрував мої роздолля,
      Кров'ю виводила словеса,
      Кликала до хати з доброполя
      Добру долю, та вона, чужа,
      Балювала на банкетах грішних -
      І моя розіпнена душа
      Голосила гірко і невтішно...
      То ж і ти не чув, і не читав,
      Задививлявся в далечі чужинні.
      Проминали-лущились літа,
      Танули, як мрева тополинні...
      А тепер, мій сину, а тепер
      Вже терпіти силоньки не маю,
      Межи сірувато-марних пер
      Ніби-волі марно дотліваю.
      Ну а ти, як завше, десь убік
      Дивишся і міриш до польоту...
      Втрачено усім надіям лік,
      Згублено чекань безвільну йоту.
      Я німа за ґратами, слаба,
      Я побита, зранена, забута.
      Ну ж бо, глянь, як щириться злоба́,
      Як сичить жорстоко - темна, люта!
      Подивись, як гасне той вогонь,
      Що йому судилось би віками
      Пити силу із твоїх долонь,
      І ясніти у світлиці мами.
      Подивись, мій сину, і прозрій,
      Врешті розведи ярке багаття
      І зрятуй осквернені мої
      Щедрі ниви від лихого татя!
      Виведи мене на світлу путь,
      Рідний сину, мій хороший сину!
      Та не видно, та чомусь не чуть,
      Шлю послання і (укотре!) гину...
      (24.06.13)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    163. Вишіптуй
      Вишіптуй журу із мене,
      холодну, колючу муку.
      Клади лікувальне зілля
      на виболене чоло.
      Безсиле єство надії
      тримає іще за руку,
      хоча сподівання мрево
      давно уже відцвіло.

      Фати не було у мрії,
      пішла під вінець у чорнім...
      Ніхто не сказав, що марно,
      що чорне - то на біду!
      Тепер на душі - розруха,
      думок голосне воро́ння
      видзьобує крихти світла
      в захмареному саду.

      Така вже у серця карма -
      то падати, то злітати,
      то зранене у юдолі
      вираювати крило.
      А ти не дивись, що плачу,
      Вишіптуй мої утрати,
      Клади лікувальне зілля
      На виболене чоло...
      (23.05.13)



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.8 | Рейтинг "Майстерень": --

    164. ***
      уже нема жовтявого роздолля
      кульбаби посивіли шурхотить
      солоний вітер де за краєм поля
      безвільно золотава рветься нить
      дива пір'їнні тануть межи верби
      тужливо линуть ген у далину
      хоч їм намріювати - златом ще би
      з міжтрав'я виплітати сивину
      та вже гуркоче хвиля навіжена
      за мить об ноги хлюпнеться прибій
      і яви розтривожена Марена
      останні сонечка задмухає руді
      (21.05.13)



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    165. ***
      Розірвано думки дрібним пелюстям,
      Загублено у вирі сподівань.
      Невтішно розридаюсь, помолюся,
      Покірно перед вічністю схилюся,
      Притихну, наче вітер серед бань.

      Зомлію, ніби сонце полудневе,
      На вишитій недолею тахті,
      Допоки спочивають вишні леви
      І храму не руйнують болю реви,
      Де екзорцисти мешкають святі.

      Кайма золи на рушниках безсоння,
      Причинність і знемога - темний крій.
      Пророцтвом оглашенного бездоння
      Сивіє осінь, знову з підвіконня
      Летить розірване пелюстя безнадій...
      (18.05.13)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. ***
      Пригорни, в захмареній долині
      Серця засвіти мені любов,
      Роси хай намолено-перлинні
      Вірою налиють душу знов.
      По траві, розніжено-травневій,
      Поведи мене у сад п'янкий,
      Там, де бавить пелюстки вишневі
      Легіт юний легкістю руки.
      Зацілуй під куполами бога
      Вишнього незмежного чуття,
      Хай вбереться радісно небога
      У святочно-щедре вишиття
      І подибає у храм пресвітлий
      Вознести осанну голосну
      Щастю тому, що пахучим квітом
      Засіває надовкруж весну.
      Зодягни світи в бузкову льолю
      Шовковито-лагідних небес,
      Все моє тремке єство любов'ю
      Загорни у марево чудес...
      (11.05.13)



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***
      Перейдено давно усі краї,
      Котрі лиш можна в світі перейти -
      Вже діти рідні, наче не свої,
      Ламають кревні пам'ятні хрести.

      Без поминальних і жертовних служб
      Трощать останні просвіти видінь
      Богів своїх і янголів, до нужд
      Незмірно-ницих човгаючи в тінь...

      І тільки мати молиться, дарма,
      Що склепи сиві порожніють он,
      Де надостання віра полягла
      Під супровід осквернених ікон.

      Все молиться й чекає, що прийде
      Іще світання з-поза меж отих,
      Де розлилося плесо несвяте
      І діти рідні схожі на чужих...
      (9.04.13)



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Мені б у дощ…
      Мені б у дощ пірнути, як в дитинстві -
      Босоніж-мокро і бігом-бігом,
      Коромислом допоки не зависне
      Веселка золотава над селом!

      Мені б калюжами пробігтись хвацько,
      Та так - до бризок вище голови,
      Аж поки на небесно-синій таці
      Не заяріють сонячні хліби!

      Мені б у жмені - чисто-чистих крапель,
      Аби напитись врешті досхочу
      Того чуття, що вабило літати,
      Немов добротного могоричу...
      (17.03.13)



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***
      Там, де сакури пишно цвітуть,
      Де магнолії зваблюють ночі,
      Уповилась у ласку святу -
      Зазирнула Всевишньому в очі.
      Із прадавніх Паланкових* веж,
      Наче пташка, горі вознеслася
      В небеса без окраїн і меж
      На крилі світлоперого щастя.
      Там, де Ла́ториці** хвилеспів,
      Причастилася щедро весною
      Першоросих, натхненних листів,
      Богосонця жагою рясною.
      І, якщо десь на світі є рай,
      То частинка його - в цьому краї,
      Де у сакурах ніжиться май
      І в магноліях день розквітає...
      (2.05.13)

      *Паланок - Мукачівський замок
      **Латориця - річка, що протікає через м. Мукачеве



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Гірко плаче осінь…
      (нашим журавочкам-заробітчанкам)
      ***
      Гірко плаче осінь у твої долоні,
      Сива моя нене, матінко моя,
      Журавлина доля у твоєї доні,
      Пригортає на́ніч хата не своя.

      Не свої хороми напирають сіро
      До утоми-болю струдженим рукам,
      Що не раз ведеться падати у прірву
      Темної знемоги за мізерний крам.

      За надії крихту у пожухлій жмені -
      (О, яка ж то ноша, Господи, важка!)
      Поки догорають вигони зелені,
      Поки скаче сонце дике, як лоша.

      Тинною журою замащені днини,
      Виписані слізно на листках душі...
      Мов полинним лугом за́прано стежини,
      Де зблудило долю в сонні спориші.

      Гірко плаче осінь під вікном у мами,
      Тулиться устами сумно до землі.
      Там ридає ненька сива молитвами,
      Поки відлітають в далеч журавлі...
      (25.03.13)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ***
      Відкружляло надворі білим,
      Віджурилися заметілі,
      Вже намріює цвітом сад.
      Спозаранку дзвінкі хорали
      Долітають аж ген за хмари,
      Де недавно ще снігопад
      Намугикував щось мінорне.
      Перша квітка до себе горне
      Зачудовані небеса.
      І дрібоче у серці щастя
      Сивочолого дуба-старця,
      Що над вічністю нависа:
      Дочекався - зазеленіє
      Надовкруж голобоке гілля
      І воздвигне життя нове!
      Попід вишніми куполами
      Веснокрилими молитвами
      Його сива душа пливе...
      (10.03.13)



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. Боже, дякую Тобі…
      ***
      Боже, дякую Тобі за це прозріння -
      Відшукати в собі потайник
      Врешті той, де зрощено коріння
      Світлого проз темний чагарник.

      Боже, дякую Тобі за руку щиру,
      Бо відкрила двері в інший світ,
      Де пречисто-вишньо пахне миром
      На чолі святочно вбраних літ.

      Боже, дякую Тобі за цю надію,
      Що вкриває плечі всіх жалів
      Й застеляє скатертину білу
      На моєму вбогому столі.

      Боже, дякую Тобі за вірну щедрість:
      Парость віднайти нарешті ту,
      Що жадає визріти у серці
      І зродити істину святу...
      (7.04.13)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Невчуте
      Не ламай байдужо ми життя під корінь,
      Не пиляй захланно гілля навесні,
      Бо воно в оазі запашної хвої
      Багне великодні рипати пісні.

      Не лупи кори ми зо самого серця,
      Не стели доокруж вічного тріски,
      Бо питва жадаю з чистого джерельця -
      Зріти як дужіють молоді ліски.

      Не глуши ми світу ревом бензопильним,
      Душу безневинну в засвіт не жени.
      Придивися зором божооким, пильним -
      І розкайся щиро, сю ману спини...
      ***
      Голосити будуть великодні дзвони
      Понад полонини, згарища сумні.
      Плакатимуть гірко вицвілі ікони
      Під воскресні свято-радісні пісні,
      Поки не учує кожне серце стогін
      Вмерлої смереки, тої - навесні...
      (3.04.13)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. а весна слаба…
      Вже змотані клубками білі пасма
      безвілля непритомної зими.
      Однак, душа лишається "підвласна"
      гіркій печалі. Марно, без вини
      винить богів за вицвілі угіддя
      опіслясніжних, виболених нив.
      Наврочено весні сумне безпліддя
      чи хтось на неміч, може, поробив?

      Дрижить у небі сива поволока,
      вернули журавлі давно, та ба..
      Земля змарніло-сіра, голобока
      весни чекає, а весна слаба...
      (7.04.13)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. ***
      Кличе синиця долю голосно на світанні,
      Пір'ячко жовто-сонне горнучи до весни.
      Наче примара сіра, блудить у світі пані
      Та, що наврочив місяць хугою восени.

      Чи позабула стежку, чи загубила вірність -
      Відповіддю не зранить висіяна луна
      Першого просвітління, де застелила вічність
      На голобокі ниви білені письмена.

      Ген поза хмари жалю лине світанний голос
      Віряної пташини - жде свою долю, жде.
      Променем золотавим сіється ране соло
      Там, де священний кужіль сонце вгорі пряде...
      (6.04.13)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. ***
      Зосталися підсніжники... під снігом,
      І лиш на серці - пелюстковий щем,
      Та сонця пів над горизонтом, ніби
      Укритого тумановим плащем.

      Лишилася у гадці сива крапля
      Вчорашньої заплаканої мли,
      Що загубила весноньку на мапі,
      Захуленої кармою зими.

      І ми з тобою, березню незрілий,
      Зосталися, мов тіні в далині,
      Де кучугури невесняно-білі,
      Де паморозь остання на вікні...
      (31.03.13)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Марні пошуки
      Шукаю твоє обличчя у натовпі перехожих...
      Вслухаюся в кожен голос - а раптом учую твій?
      Як ні, то хоча би схожий, на нотку єдину схожий
      У цім повеснянім хорі, в гармидерній залі цій.

      Вдивляюся і очима, і серцем, і підсвідомим
      Невідано-закулісним роздражненим відчуттям.
      На тя́тиві сподівання стріла гостроноса втоми
      Навощує душу масно розпукою і виттям.

      Нема, не стрічаю, марні і погляди, і вдивляння
      У кожну найменшу рису байдужо-незнаних лиць.
      Не ти, не твоя статура, не кроки твої - й востаннє
      Втрачаю надію нині і падаю слабо ниць.

      До завтра, до просвітління молитви і тої віри,
      Що знову покличе бігти, шукати і... не знайти.
      Вдивляючись безустанно у марево сиво-сіре
      Напевно і певно знати, що марево це - не ти...
      (29.03.13)



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Нумо врешті весну стрічать!
      Ой, ти Березню ясноокий,
      Перший просвітку до тепла,
      Доки снігом местимеш, доки,
      Червонити панянкам щоки,
      Кучугурити край села?

      Чи не інше твоє завдання -
      Пробудити усе зі сну?
      Та засіяти в серці зрання
      Першопроліскове кохання,
      Юноцвіту п’янку весну?

      Чи не в тому твоя задача -
      Зодягнути у світле даль?
      Ой, щось робиш не те, юначе,
      Видається, у неї, наче,
      На плечі сиворунна шаль...

      Може досить тобі вже того -
      Задувати небесну гладь?
      Нумо швидше жени з дороги
      Сі хурделиці прудконогі,
      Нумо врешті весну стрічать!
      (15.03.13)



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. ***
      Розлито у небі каву -
      Арабіку чи робусту -
      В холодній зимовій тиші
      Наосліп не розбереш.
      Хіба-що на хвильку місяць
      Запалить медову люстру
      З далекого срібногір’я,
      З його сивобрилих веж.
      Розхлюпано каву чорну...
      В горнятку хмільної ночі -
      Мольфарчине ворожіння,
      Засіяне по світах.
      Аж поки не збризнуть сонцем
      Світання небесні зодчі,
      Темнітимуть кавні краплі
      У янгола на вустах...
      (4.03.13)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. ***
      Не відаючи неба голубого
      Без натяку на згубний буревій,
      Душа бреде паломницьки-убого
      У далечі задимлених надій.

      Росою причастившись на світанні,
      Молитвою утерши світу край,
      Вгрузаючи між попелу і твані,
      Бреде душа у свій незнаний рай...
      (10.02.13)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. ***
      Осипано надії кришталеві
      У по́січ листопадної пори...
      Кричала я своєму журавлеві:
      Мене ув ірій теплий забери!

      Де сонце не мізериться під вечір,
      Де зорі як не в небі, то в душі,
      І шаль зо світла трепетно на плечі
      Щораз ляга, коли дійдеш межі.

      Та не почув... І в далечі зміліли
      Жадані крила, наче сивий дим.
      На аркуші юдольні заметілі
      Штрихує доля олівцем простим.

      А я дивлюсь на лінії безтонні,
      Немовби колір багну віднайти...
      З чужинної холодної безодні
      Пожухлий день запалює листи

      І ті золою стеляться на руни,
      Де в листопади вкутана печаль.
      Дрижать у серці безнадійні струни
      Так, ніби розбивається кришталь...
      (16.11.12)



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. ***
      Відсіріло в моєму вікні,
      Тільки сиво ще в’ється фіранка...
      Ти нашіптуєш тихо мені:
      Не торкай, то - гірка філіжанка.
      Та й вже варто навчитися жить,
      Щоб минуле не то́рсати більно...
      Але пам’ять огудно дрижить -
      Все зове у відбуле безвільно.
      І защо́раз лищається шрам
      Десь глибоко-глибоко на денці -
      Надокучлива тінь, наче спам,
      Темна крига у світлому серці...

      Та, на Бога, в сумному вікні,
      Чи не вперше займається колір -
      Ти нашіптуєш сонця мені,
      Насипаючи неба за комір...
      (11.01.13)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. До Янгола
      Ти серце моє прочиняєш
      До світла, до ясного світла,
      Ту істину щиру являєш,
      Що в шати небесні зодіта.

      І руку згори простягнувши
      Зовеш молитовно у далі.
      Господнє у груди вдихнувши,
      Викурюєш гойні печалі.

      Мов промінь у стужі осінній,
      Коли падолистить і тужить,
      Коли все єство в голосінні -
      Надією душу голубиш.

      І тихо шепочеш до серця
      У хвилю розпуки і болю:
      Не бійся, дитино, минеться,
      Я мо́люся поряд з тобою...
      (25.10.12)



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Ще надто чужі…
      Ми сьогодні ще надто чужі
      За горнятком пахучої кави...
      Тане сонце у теплій іржі
      Золотої вечірньої нави.

      І чатує на іскру вогонь
      У роздоллі чуттєвої свити,
      Де черкання гарячих долонь
      Ніжним торком іще не надпите.

      А за вікнами - біла вуаль,
      Крутобокі вогкі кучугури.
      Дзвонить серце, неначе кришталь,
      Пригорта обіру́ч партитури,

      На котрих домальовано вись
      Світлим кольором ячної мрії...
      Та ховає щоразу кудись
      Янгол звабу під вицвілі вії.

      І хоча вже й душа на межі -
      Розговіння палкої заграви -
      Ми сьогодні ще надто чужі
      За горнятком пахучої кави...
      (14.12.12)




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Осіння печаль
      Ти - печаль осіння на моїй долоні.
      Витліле намисто марева думок.
      Забуття обійми молено-бездонні
      Ніби вже і поруч, але знов за крок...

      Мов клечальна пісня, сивопера птаха -
      Все, що не збулося в далині чекань,
      Коли щастя замість одуріла плаха
      І важкої муки на рамені длань.

      Сухолистопадно скреготять завії,
      Обтрусили зорі в тіні ліхтарів.
      Ти - сльоза безрадна на пожухлій вії,
      На долоні стужі лінія жалів...
      (26.11.12)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Першо-грудневі сніжинки
      Перші грудневі сніжинки вальсують
      У поруділій траві,
      Диво-мереживом онде чарують
      На лісовім рукаві.

      Туляться щиро до сивої скроні
      Сонно притихлих садів.
      Ніжні пір’їнки - такі безборонні
      На кострубатім рядні

      Сірого поля - останнього сліду
      Збіглих по осені барв...
      Над куполами пожухлого світу
      Панна-зима з-поза хмар

      Струшує легко клапате пелюстя
      Вишніх незримих перин -
      Біло-пречисте неторкане устя
      Першо-грудневих сніжин...
      (4.12.12)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Зрікаюся болю...
      Зрікаюся болю сьогодні,
      Запалюю свІчі надій.
      Втікаю од тої безодні,
      Де стогне розпуки завій.
      І голос чужої зневіри...
      Та буде все добре -
      Лиш так!
      Далеко од грішної прірви
      Покути протертий гамак,
      Натягнутий цупко Всевишнім -
      Вибілює сонце і дощ...
      Натомість змагати у тиші
      Іду за просвітником прощ,
      Благаючи світла і неба,
      Блаженних світань і зорі...
      Зректися,
      Зректися від тебе
      Допоки під силу!!!
      Вгорі
      Засіяти чистою синню
      Отроцтво лелійних садів,
      Аби не гірчило полинню,
      Аби кровоточних слідів
      У серці моїм не зосталось!
      Ні тліні,
      Ні темних корчів,
      Ні болю,
      Ні сивого жалю...
      Лиш вогник
      Надії-свічІ...
      (3.12.12)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Засмученому серцю…
      Якби ж Ви знали, як мені печально,
      Що Ваше серце пуп’янками руж
      Під ноги болю кинуте безжально,
      Де вже вальсує сива панна стуж.

      Якби ж Ви знали, як мені боліє,
      Як надвечір’я супиться дарма,
      Що думи Ваші - сірі сніговії
      У перший день, коли прийшла зима

      І мало бути б щире новосілля,
      Святково-біла спрага скатертин...
      Останнє листя падає із гілля,
      На склі - покута дощових краплин...

      А я б хотіла хмари розігнати,
      Щоб небо, наче янгола крило,
      З-під ніг усі пелюстки позбирати
      Трояндові, що сумом замело

      І Вам піднести їх незмежне диво,
      Змахнути жаль отой, що на устах!
      Якби ж Ви знали, як мені журливо,
      Що Ваше серце нині у сльозах...
      (1.12.12)́́́



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    24. ***
      Ти в осені мене цій віднайди
      Допоки ще палають буйно липи,
      Допоки з неба чистої води
      Яскраве сонце злата щедро сипле...

      Ти відшукай мене на стежах тих,
      Де шелестить незримою сльозою
      І так знеможно без кохання йти
      Душі у далеч вічно самотою...

      Ти розгледи́ ув осені той слід,
      Що дріботить до капища святого,
      Допоки ще буяє листоліт
      І снігом не занесено дорогу...
      (9.11.12)





      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. ***
      А я не вмію, Янголе, без Вас...
      Темніє небо під покровом ночі.
      І гасне зірка, що останній раз,
      Торкнула хмари сіроткане клоччя.

      Серпанний голос - незникомий слід,
      Де пролетіли днини галасливі...
      Та я б віддала геть усенький світ
      Лише б десь поруч Ваші очі сиві!

      Шаліє віск і мов чужа струна
      У далині видзвонює безвір’я -
      Ви ж не зійдете з того полотна,
      Де миготять поранені сузір’я.

      Не простягнете руку чи крило,
      Аби вознести в піднебесся мрію...
      Чомусь життя отак вже повело,
      Що я без Вас, мій Янголе, не вмію...
      (22.11.12)





      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Вже не чекаю…
      Вже не чекаю... Осені печаль
      Вповила серце в неозору сутінь.
      Дрижить на склі сполохано кришталь,
      Мов за́вода моєї каламуті.

      Старий годинник цокає дарма,
      Хвилини відпускаючи в минуле.
      Хтось листопад затіяв жартома,
      Коли у са́ду яблуні поснули.

      А я любила їх догрішний плід,
      Я так плекала сонячні рум’янці...
      Тьмяніє між гіля́чок інший світ,
      Немов пелюстка вицвіла на пальці.

      Чи в’яла тінь, коли під ноги - сніг
      І до душі - надламана покора.
      Вже не чекаю... Ясночолі дні
      Зостались там, де балювало вчора...
      (12.11.12)





      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Дороги у Вічність
      (Моїй дорогій Валі Савелюк)
      ***
      Там, де дороги у Вічність,
      Зір не утримає ніч...
      Душі пречисто-безлічні
      В сяєві золота свіч.

      І безіменні тривоги -
      Сива знебарвлена суть.
      Тінню у скорі під ноги
      Ляже чужа каламуть.

      Склеєні пізні скрижалі
      Визріє світ у собІ
      І у Йордановій залі
      Зорі зійдуть - молоді.

      Крила неторкано-білі
      На полотнині небес...
      У шепотіннях артілі,
      Де відридав полонез,

      Де незахмарена вічність,
      Світла намолена даль -
      Душі там чисто-безлічні
      Наче Господній грааль...
      (15.11.12)





      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. ***
      Скільки мудрагелів доокруж -
      Голову зрива од тої думки!
      Різнобарв’я ляпання калюж
      Тугослівно-неохайноруке.

      Наслідила неміч і пішла.
      Ніби то утицьнуте невміння...
      Розчерк ницодухого пера -
      Претензійне кредо "во спасіння"?

      Може і Писання за плечем
      Процитоване не те, й незично.
      Що ж вуглині? Тільки обпече.
      І заго́їться по часі звично

      Серце недолуге... Ой дивак,
      Мудрагелику десятий, сотий,
      Не дійти чомусь того́ ніяк:
      Є знання, а де ж твої висоти?

      Де твоє правічне і святе?
      Заростає стезя бур’янами.
      Ніби є, та дивишся - не те
      Під пихою креше межи нами.

      (11.10.12)



      Коментарі (49)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    29. І знову боротьба…
      (А.С.)
      ***
      І знову боротьба за світ у світі,
      І війни знов за світло у вогні...
      О, де ж ви заблудили, сонця діти,
      Заплутались у чи́єму вікні?

      На вітті простелило павутиння
      Продрегле літо - осені пора.
      Чіпляється за одіж гарбузиння -
      Прискіпливість зажерливо-стара...

      І коле, преціж, більно-більно коле!
      Нерідко навіть висікає кров...
      А все ж гамселе, стогне і глаголе,
      Бездухе нарікаючи "любов"!

      Не розумію тілом, ні душею,
      Рвучись на клапті, іскорки, листки...
      Гримлять бої над сиплою межею -
      Бої думок, що б’ються за думки!
      (27.08.12)





      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Де вперто цвітуть чорнобривці…
      Де тихі, сумні чорнобривці
      Ще важаться вперто цвісти
      Випучує сонце зіниці
      І янголи пишуть листи.

      А ті непрочитано в’януть
      У мареві сонних гілок,
      З котрих пообтрушено манну
      Убраних у небо думок...

      І серце - плакуча береза,
      Що втратила одіж на час.
      Розсипано вічності леза
      В дірявий душі парастас.

      Голосять осінні дзвіниці,
      Сльозинки, як рій золотий,
      Де вперто цвітуть чорнобривці,
      А цвіт їх безмежно святий...

      (2.11.12)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. ***
      Голодна собача лая́
      Мовчазно застигла, чекає...
      Впокорене, ветхе ім’я,
      Що ситого столу не знає.

      А, може, то зовсім не пси,
      А розпачу повна країна,
      В полоні чужої яси
      Сповзає без сил на коліна?

      І очі зачахлі оті –
      Остання надія і віра,
      Остання молитва в житті,
      Коли розверзається прірва,


      Одчаєна лоном дітей,
      Що рідного кличу не чують!
      Задвірками ложних вістей
      Племе́нами зрадно кочують...


      Не знаю, та стогне земля,
      Туманами долу лягає.
      Голодна собача лая́,
      Мовчазно застигши, чекає...
      (18.10.12)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Про Людину
      Людиною наречено у світі.
      Та чи лишається Людське в душі,
      Коли занадто вільно сонце світить,
      Коли безрадно цебенять дощі?

      Написано: століттями - од віку!
      Не сперечатись велено святим.
      Та в домислах до час немає ліку,
      В гіпотезах, що липнуть, яко дим...

      І певно прав отой, що має думку,
      Що тисне кулаки і мітить ціль:
      Несе людина в собі вічну муку,
      Непослух одчайнушний, стен і біль!

      І якби не кричалось, не говілось,
      І скільки не розсипалось би слів:
      Душа - свята, та тільки тлінне тіло
      Щораз волає - манни і гріхів!

      Ім’я величне! На́звисько - корона
      На персті Господа в урочищі творінь.
      Та ба, сумнівно штрикає мамона:
      Людина ти, чи лиш Людини тінь?
      (21.10.12)





      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    33. Земна
      Занадто земна в цій осінній печалі,
      Коли межи злата листків
      Шукають вітри онімілі скрижалі
      Засіяних щирістю слів.

      І скапують зорі на вулик утрати,
      Де пахло медами колись.
      У грудях розпуки - квиління страпате,
      Дощами зашморгана вись...

      Прости за розірвану шально надію,
      За видумку серця під ніч!
      Небесною панною бути не вмію...
      У пам’яті вицвілих стріч

      Ридають самітні розгублені тіні.
      А небу не визріти дна,
      Де губиться ехо в печалі осінній:
      Безкрила, нелітна, земна...
      (10.10.12)





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. До листопаду…
      ...І ми з тобою тихо розійшлися
      До листопаду, ще до листопаду.
      Сплакну́ла хмара, винайнята виссю,
      Згорнула сонце зІм’яте без ла́ду.

      Уста покірно випили настою
      Зо слів полинних і краплин печалі.
      Вже не співатиме душа тобою -
      На струнах щастя ноти відзвучали.

      Малює жовтим кольором пейзажі
      Грайлива осінь на мольберті лісу...
      Ось-ось остання багряниця ляже
      І вітер ша́рпне золоту завісу,

      А там, за нею - спомину намисто,
      В траві пошерхлій стишена балада.
      Там розійшлися ми до падолисту,
      До листопаду, ще до листопаду...
      (11.10.12)




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Чекання
      І знову чекати у сірій вітальні
      Допоки запалять свічу...
      У вікна - зачахлі надії останні,
      Міжноття сумного дощу.

      Старенький маестро в тінІ за роялем
      Ще багне утримати такт,
      Та серце незримо вкриває вуаллю:
      Не так, все не так, все не так...

      А праглося світла, у сонячну купель
      Жадало пірнути єство!
      Тепер лиш чекання - єдине і глупе,
      Де мріями вже одцвіло.

      Тепер лише мука впокорена тиші
      У сірій вітальні плачу.
      Душа розтривожена ниє у вірші
      Допоки запалять свічу...
      (10.10.12)





      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Без надії…
      Мине кампанія. Мине епоха урни
      І сей, павлінно-випедрений, час...
      Позатихають над обійстям луни,
      Ногою пнувши надостанній шанс.

      Заляже безнадія вже укотре -
      Розтрачені між площами слова.
      І розпайована душа на лоти
      Піде покірно-чемно з-під стола.

      Не допоможе ні мольба, ні совість,
      Ні честь - обіцянок пошерхле тло.
      І віри стоголосої натомість -
      Вітри байдужі, наче помело...

      Чому ж отак? Чи ми, чи хтось виною?
      Причинно розчахається життя!
      У вікна зазирає небо млою
      Розпуки, безпоради, каяття...
      (13.09.12)





      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. За дверима…
      Це - як стук у двері, за котрими ніч,
      Визрієш убогі силуети...
      І не в тому річ, ні - не в тому річ,
      Що вгорі пристанище Поета,
      А його душа - сяєво святе,
      Наче свічки вогник, полохливе...
      Дивиться не так, бачить він не те
      У розвої світової гриви!
      Стеже наперед - чи пророк, чи сфінкс -
      Хто зна у Господньому промінні?
      Тільки ж за дверми, де рокоче Стікс,
      Зостаються все одно лиш тіні...
      (5.10.12)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. ***
      Минеться день... Мине осінньо-тихо,
      Не встигнувши звуалити сльозу
      У світі упокореного жмиху,
      Що в серці настеляє рогозу...

      І хмари сизі - отчо-прикра доля.
      Болить! Хіба запевнете, що ні?
      Відшелестить надія, як тополя,
      Зотліє сумнопро́світно в огні...

      Лиш молитовно понапнувши крила
      Останній по́зір в очі-далину:
      О як любила, все ж таки любила
      Життя за стрічі, святість і вину...

      Сивіє небо... Хай сивіє! Марно
      Чеканити, що сонце - навіки́!
      За мить - не день, осінньо-тиха манна
      Торкнеться листям темної ріки...
      (2.10.12)





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. По літу…
      У тихому парку надії
      Тремка літургія по літу...
      Акація щемно сивіє,
      Заплівши туманами віти.

      І сипле берізка під ноги
      Найвищої проби намиста,
      Де осінь убравшись у тоги
      Уже заграва падолистом.

      Ялиця теленька у дзвони -
      І гучно-каштанно між лави
      Спадає освячене слово
      Прощальної літньої слави.

      Бруківчано-вицвілі тіні -
      Помалу неначе й щодуху...
      Тремка літургія надії
      Шепоче щось парку на вухо...
      (27.09.12)





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. ***
      Так пізно-пізно айстри розцвіли,
      А пригорнути любляче несила...
      О де, в яких світах блукали ми,
      Що вже голівонька безрадно сива?

      Лиш очі... Очі пломенно горять,
      Тремкі уста - в жаданні поцілунку!
      У небі хмари сіро лопотять,
      Шукаючи од болю порятунку.

      Але нема... В квітастих пелюстках
      Ховає долю осінь русогрива.
      Так пізно-пізно стрілись у світах,
      Що й пригорнути любляче несила...
      (20.09.12)





      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. ***
      А я б летіла, я б летіла в даль
      І крилами до неба доторкала,
      Де первозданні янголи-лекала
      Серед проміння, як святочних саль,
      Голосять істини живої віри...
      Я б оголила душу до країв
      Над неозорим аркушем полів,
      Насіяла би слів в опал офіри...
      І вознеслась, до сонця вознеслась,
      Де болю - зась, де всім печалям - зась!
      Я б синню теплочистою укрила
      Своє єство - тремку самотню лань,
      Аби лиш хтось подав нехижу длань,
      Аби лиш відросли в надії крила...
      (16.09.12)





      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Мій ти і… не мій
      Клаптики пошерхлого паперу -
      Безнадійно-хламно на столі.
      І душа - у вицвілість етеру,
      І свідоме - згубою в імлі...

      Ніби ранок розчинився в стінах,
      Необтяжених тавром надій.
      То ж яке важке від долі віно -
      Мій ти зусебІчно і... не мій.

      Наче камінь, роздражне́не слово -
      В раму темну (шибки вже нема)!
      Ножиці в роботі: шерх на мову
      Знов пересипають крадькома...

      І брову насупила утома -
      Скільки за дверима ще жалів?!
      Лускає захмарена оскома,
      В пригорщі нахлюпавши дощів.

      Розриває аркуш біль сердечний -
      Те знесилля, та печаль між вій...
      У дари́ пошлюбні з неба гречно -
      Мій ти усеціло і... не мій.
      (8.09.12)



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. ***
      Чого натягаєш струну?
      То ж їй обірватися легко!
      КоЇжиш надію сумну
      І віриш - та мало вже, ветхо...

      Де зорі упали в траву -
      Не буде роси до світання.
      Чим далі безкрилля вгору,
      Тим довше лягає мовчання.

      Розтерзана вицвіла тінь
      Під ноги - гірким попелищем...
      Облиш сесю муку, сю тлінь,
      Хай вітром обабічно свище!

      І хай у долоні святе
      Намолено виллється світло.
      Хоч листя уже й золоте,
      Та жде іще бабине літо...
      (31.08.12)




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. У дзеркалі…
      У дзеркалі осіння заметіль -
      Вже сивина у за́тінках печалі...
      Ховає за фіранку вечір біль,
      Намолює свої сумні скрижалі.

      У дзеркалі буяє падолист -
      Літа, що не утримались на вітті.
      І вітер за вікном, як муки свист!
      Примари темноокі, незігріті.

      У дзеркалі незримого життя
      Впиваються у серце хуртовини -
      Безпомічно-оливкове лиття,
      Розтерзане на розпачу хвилини...

      Та вперто задивляється душа,
      З надією вичісує волосся
      У дзеркалі, де вже така чужа
      І непривітна зустрічає осінь...
      (23.08.12)





      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Задума
      Оця чорноброва задума тобі так пасує сьогодні...
      Її доторкаю очима, що наче незриме крило.
      І падає промінь листочком осіннім на теплі долоні,
      Де мальвами пишними літо нечутно якось відцвіло.

      Хмільною мережкою думи - на долі намолені пальці...
      Ти щось видивляєш у вікнах, де сонце чаклує між віт,
      Де хмари легким павутинням у вітряних па, ніби в танці,
      Лишають у небі по собі ледь видимий вічності слід.

      І ллється прозоро крізь шибку серпнева елегія світла.
      Залюблене щиро у тобі тремтливої мрії шитво,
      Коли доторкаю скраєчку, у крила незримі зодіта,
      Задуми твоєї, що зграбно присіла на біле чоло...
      (29.08.12)





      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Післячуття…
      Столітнє це моє післячуття,
      Що в серці наболе́ному гойдаю...
      Як метеор ти нісся над життям
      І десь упав, а де - не пригадаю.

      Зостався слід на вим’ятих снігах...
      Та ба, що розчинилися з весною!
      Гадало й сонце - взріє по бабах,
      А ті взялись безпам’ятства габою.

      Заорана сусідами межа.
      Хіба ж не знає хтось, як орють межі?
      Осліпла задзеркаллями душа
      У світлі неба, де старенькі вежі

      Усе ще бачать, певно, твій політ
      І промінь ореольний, і падіння...
      Післячуття, котрому сотні літ -
      У серці, наче гойдалка спасіння...
      (25.08.12)





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Роки ідуть…
      Роки ідуть... А ми, багацькі діти,
      Наймитувати про́кляті у світі!
      Згинати спину у тремкій покорі...
      Летять роки - перепелята голі.

      Де на шляхах розведена пилюка
      Під образами - руки, руки, руки:
      "Подай! Верни! Засій стражденне поле!
      Ми - вольні птахи, вартні сеї волі!"

      Біжать роки - загарбники-татари.
      Свої, чужі - голодні завше, мало!
      Окрадені, острижені сиро́ти
      В поділку від сусіда пісно - квоти...

      О, люба Нене, що то світ - пекельня!
      І тиха днина сонячна, лиш темна,
      На промені замішується сажа -
      І кровцю п"є ся комариця вража,

      Що виросла в твоїй таки святині!
      Згори очиська пучить небо сині
      У жовтім колосистім верховітті.
      Ідуть роки байстрятами по світі...
      (24.08.12)





      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Зрікаюся…
      Зрікаюся осінніх пустослів,
      Згорілих у зневірі падолистів...
      Лише б мене Ти, Господи, зустрів,
      У цьому зачарованому місті!

      У скверах цих, де топчеться пітьма,
      Щоб Ти подав мені зненацька руку,
      Допоки ще на за́стінках зима
      Невидимо малює білу муку...

      Лише б душа почула тихий глас -
      Любові неземної срібнокрилля.
      І звідкись раптом винісся пегас,
      Коли, по вінця зранена безсиллям,

      Брестиму наодинці в ехо днів -
      Золу чужого сонячного неба...
      Зрікаюся осінніх пустослів
      І йду у даль з надією на Тебе...
      (22.08.12)





      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    49. ***
      Наполошена зграйка пташина
      Над готелем осінніх надій...
      Проминула ся ніч, як година
      Чорнобрових спокус і омрій.

      Поки темні вокзали ще сонні,
      Ти один перехожий в мені.
      Каблучками відлуння бетонні,
      Наче біль - голосні-голосні!

      На плечі теліпається течка,
      В далину йду стежками світань...
      Там, де Сонце Життя над містечком
      Простягає намолену длань.

      І сполошена зграйка пташина,
      Як невтримана вічністю мить.
      Ніч минула... Зайнялася днина,
      Розколисує в небі блакить...
      (17.08.12)




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Літо відцвітає…
      Літо відцвітає. Відцвітає літо...
      Темні багряниці вже то тут, то там.
      Тулять що є сили споважнілі віти
      Плоду наливного пишнобокий храм.

      Небо сивиною запліта волосся.
      Благородний смуток ранки застила,
      Де твоє кохання, що не відбуло́ся,
      Ронить, як востаннє, ро́сяні слова...

      І твоя надія со́лодко налита -
      Тремом яблуневим на п’янких устах...
      Де хмарин осінніх пустотлива сви́та
      Сонячно блукає в бабиних житах -

      Відцвітає літо. Літо відцвітає...
      На платині лісу - золотавий шов.
      Там тебе чекає, може, ще й чекає
      Сіроока мрія - ластівка-любов...
      (15.07.12)





      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    51. Сумую…
      Сумую за Вами, сумую...
      У шибку постукує дощ.
      То, певно, вже осінь мантрує -
      З далеких вертається прощ.

      І куриться ладаном обрій,
      Туманно-змережена даль...
      Габою пожовклих історій
      На серці застигла печаль.

      Канвою - тремке вишивання,
      Де неба захмарена вись.
      Мовчання, нестерпне мовчання!
      Над вічністю день похиливсь

      І дивиться в очі їй тужно -
      Пригадує бу́ле, своє...
      Сумую за Вами, мій друже,
      А дощ за вікном ллє і ллє...
      (13.08.12)





      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    52. ***
      Не тривож мою душу, скрипалю,
      Коли вечір задмухує день...
      Тво́ї ноти - тремкою вуаллю,
      Сивим ойком - відлуння пісень.

      Не вичавлюй міжструнного болю -
      Серце чує і стишено мре,
      Позабуте надії любов’ю...
      Не сколихуй печалі, не тре’!

      Не всівай серед неба задуми,
      Там, де місяць, як сотні свічок...
      В акварелі вечірнього суму
      Твій навік захлинувся смичок...
      (12.08.12)




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    53. ***
      Загойдую тебе, лиха́ годино,
      Щоб спала добре - як у тиху ніч,
      Щоб не торкала подиху полинно,
      Не лізла темним розпачем до віч...

      Вплітаю колискову молитовну
      В косу своїх сандалових надій,
      Щоб світ душі зазнав тебе лиш сонну
      Коли збунтує не бджолиний рій...

      Коли, мов хижа птаха, пронесеться
      Здуріла доля гучно по дахах -
      Щоб не стриножила ти мого серця
      На вік тоді, годинонько лиха́!
      (10.08.12)




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    54. Я - вільна…
      Я - вільна птаха, що смакує небо!
      Я - вітру повінь, де повзе межа.
      Маленька цятка мрії - понад верби,
      Де іншохвильна висне мережа.

      Я - дика частка стонченого світу,
      Горянка духу, знаджена увись!
      Я - схимниця, не скорена обіту,
      Патлатими надіями кудись...

      Тобі мене вловити не судилось.
      Стриножити у со́бі - не дано́!
      Я - річка, що нестримано розлилась
      Обійстям вічності давним-давно...
      (7.08.12)





      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Забудеться
      Забудуться і погляди, й слова...
      Притихнуть розтривожені флояри
      І вітер, що до зір не доліта,
      Щоразу зачіпаючись за хмари...

      Зітруться ті відлуння стоголось,
      Котрі торкали передзвоном серце...
      Не Ви, як жаль, та, певно, інший хтось
      Музи́кою на завтра зодягне́ться

      І нотами засіє ці поля,
      Що зачекались радості звучання,
      Коли за Вами в чашу забуття
      Налиє сонця щирого світання...
      (6.08.12)





      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.19 | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Приречена…
      То ж ти просто приречена...
      Ці сліди на піску -
      Незакінчені речення,
      Півнадії в кутку
      До краєчку, де попелом
      День виводить "прощай"
      І "прости"... За галопами -
      Згіркла кава чи чай.
      Цукор - грудкою розпачу.
      Не забути, мабу́ть...
      Ще й ся пам’ять - до не́схочу!
      Мука ся, каламуть,
      Пеленає, закутує...
      Відпусти, відпусти!
      Голосніє покутою -
      Ні, не він! Тільки ти,
      Як голубка приречена,
      Над амвоном святим.
      Незакінчені речення -
      Тільки тінь, тільки дим...
      (3.08.12)





      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    57. ***
      За вікнами повзе кудлатий вечір...
      Дражливі тіні никнуть на траві.
      Пакує день у скриню наспіх речі -
      Великі клякси світла... і малі.

      Вже й місяць-сторож мітлами махає -
      Зганяє зорі на Чумацький шлях,
      Де карамелька сонця понад краєм
      СолОдко тане в неба на губах...

      На поле ночі скочується тиша.
      Зомлілі роси дрехнуть під листком.
      Фіранку серця лагідно колише
      Тремка наяда півпрозорим сном...
      (1.08.12)




      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Не далі…
      І далі думки - не посмію!
      І далі мрії - не піду...
      Так зречно знову пожовтіє
      Печальне листя у саду,
      Де осені струнка постава,
      Де неба сонях угорі...
      На серці зв’юняться лекала
      Надій, котрим не на порі
      Горнутися цвітінь жагою...
      Лякливе марево до вій:
      Я зацілована тобою -
      Та лиш не далі ніжних мрій...
      (31.07.12)





      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. ***
      І знову дзвонять. Як втомили дзвони!
      Сей гуркіт страху, ся заграва слів...
      Клюють стерню вигнанниці-ворони,
      Де жмих останній правди догорів.

      Ясир надій - по ринках чужоземних.
      О, в чім вина правічної землі?
      Чому се світло видається темним,
      Що як дитя невроджене в імлі?..

      А може Ти, розгніваний мій Боже,
      Десницю тиснеш хмарами утрат?
      Влягається панич на тепле ложе,
      Та тільки недруг, сліпо-чолий кат!

      Його не вмолиш, не допросиш! Марно...
      Холодні очі глипають зі стін.
      Жертовну нитку зречено-вівтарно
      На клапті болю роздирає дзвін!
      (21.07.12)




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. ***
      Коли слова міліють в півдорозі,
      Коли душа клекоче водоспадом...
      Я бути прихистком тобі не в змозі,
      Чужа любове, сокровенна Ладо.

      Самотня крапля жа́лю на долоні,
      Залишена вітрами понад краєм.
      Розпуки ворон докором на скроні:
      Прости мені, як я тобі прощаю...
      (26.07.12)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. ***
      Ляклива постать ночі, ледве зрима,
      Ховає день за сивими дверима
      І тільки пальчик росяної тиші
      Останній промінь хмарками колише...

      Десь там, де вись у шалі круговерті,
      Дражливі тіні поспіхом затерті
      Рукою вітру - місячного Кая...
      Моя душа-самітниця блукає

      В обіймах неба сонними зірками
      Молочними надіями-стежками...
      (26.07.12)




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Жінка навпроти…
      О, хто вона - ця жінка, що навпроти?
      То сипле сміх, то стеле щедрий сум...
      Ледь вловлений очей тужливий дотик,
      Ледь вчутий передзвін журливих струн.

      Уперте пасмо сивої печалі -
      Крило жалю на зболене плече.
      То серце прямовисним зойком вжалить!
      То словом, наче вуглем, обпече...

      О, хто вона - ця лада безіменна,
      На попелищі вицвілих надій?
      І ніби зовні - світла, тільки темна
      Зажура оселилася у ній.

      Мовча́зне скерцо б"ється межи люди.
      Як шашіль - ноти прикрі до розмов.
      Хоча й глибо́ко біль сховала в грудях
      Та жінка дивна - втрачена любов...
      (24.07.12)




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Не…
      Печалями, печатями, нуждою...
      Останнім звуком болю за тобою!
      Останнім торком муки на світанні -
      Не ти, не я, не ми... Прощання.

      Надпита кава у надбитій чашці.
      І цвіль на фото там, де щастя в рамці.
      Як спомин вишні... Так гадаєш - вишні!
      Не тут, не зараз... Вже колишні.

      Вітрами розкуйовджені, як хмари -
      Далекі тіні, привиди, примари...
      Пов’ялі квіти, вичовгані вази.
      Не я, не ти, не ми... Не разом!
      (20.07.12)



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    64. ***
      А вже запахло осінню в саду...
      Надули щоки яблука червоні.
      Пасе дбайливо сонце череду
      Хмарин пухнастих в неба на долоні.

      Уже недовго - схлипнуть журавлі
      І закурличуть пісню на прощання.
      І раптом ти розчинишся в мені
      Краплинкою осіннього кохання...
      (17.07.12)




      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Не те!
      Зашкварчало! Димком - під носа...
      Їстівного передчуття!
      Стоязика! То ж... й стоголоса
      Над презумпцією... гниття!

      Свіже Їдло - високомірне!
      Новино́ю чужих приправ...
      То ж намариться, що не рівня
      Ся убогість на таці страв.

      Золотій, огране́нній таці,
      Що торкалась, бува, й вогню!
      Неутриманий "матерацці",
      Заохочений на борню...

      Налатає того́, що й зайве.
      Замість щирості - хруст гілляк...
      Та про себе - таке нагальне!
      Ба, чи те - на загальний смак?..
      (17.07.12)





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. ***
      На плечі твоїми руками
      вечір.
      Уквітчані зорі в обіймах небес.
      До речі... чи знаєш,
      до речі?
      Життя половину чекала тебе...

      В отавах розсіяна місячна
      лава.
      Парує росою закутаний сон.
      Заграва у серці моєму
      заграла!
      Ти щастя моє! Семицвіт! Семитон!

      О, Боже! Мій лагідний Боже...
      Не можу...
      Спокусливо зирять у душу слова.
      Так гоже всміхаються заспані
      рожі
      і тулять голівки до мого чола...
      (13.07.12)





      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. ***
      Сонце... Небуле Сонце...
      Сонце! Незнане Сонце!
      Десь межи хмари інших -
      Блуд, дошкулявий блуд...
      Танці? Бува, не сон це?
      Співи? О, сон - це, сон - це!
      Руки під образами,
      Рами, і храми, Люрд -
      Часом, що вже віками -
      Крами. Усе - за крами!
      Вибитими шибками -
      На неозорий шлях.
      Свічі, палають свічі
      Кетягами-зірками.
      Каяння - між думками,
      Каяння - на руках.
      Каяння... Вже не сон це
      Там, де минуло Сонце...
      (11.07.12)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    68. ***
      Де зруби самотніх душ,
      Де ліс, той, що пра, де глуш -
      Чи знайде прабог себе?
      Купальська минає ніч...
      Не бачили квіти віч.
      А може в житті так тре -

      Шукати свічами день?
      Очищення - днесь огень,
      Що наскрізь, як перший крик...
      О, клич мене, Князю, клич!
      Не втримає серця нич -
      Ітиму, де світлий лик

      В горянській спочив воді...
      Осягнення у ТобІ
      Чистилища віщих снів.
      І, може, знайде пуття
      Натомлене се життя,
      Душа, що лишилось пів...
      (7.07.12)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. ***
      Тремтіли ноги... Йшла, збирала зерна.
      Плювався ворон чорний: не кошерна!
      І рубцювалось ранами на серці:
      Ще літ зо сорок в пазусі знайдеться...

      Ще літ - гай-гай! Та тільки бравий сокіл
      Без крил зостався, де наруги попіл,
      Де босоноге зведене на трату
      Сусідом бли́зьким - найріднішим катом...
      (4.07.12)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    70. Пам’ять
      Сивочолий мольберт пам’ятає...
      Сонце тихе сходило за гаєм
      І бубнявіло пензлем строкатим,
      Де думки, як сполошена зграя,
      Межи віття... Не тая, не тая
      Завернула надія до хати!

      Темні кучері - відлиск прощальний.
      Був маестро посвячений, тайний -
      Очі щастя... Та де ж бо! Минає...
      Тіні ближче до краю - фатально.
      То вже й доторк незримо-вуальний
      Лиш мольберт мовчазни́й пам’ятає...
      (3.07.12)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. ***
      Я хочу піти крізь ніч,
      де верби спустили коси,
      де липа моїх надій
      безрадісно одцвіла...
      Не сльози то вже - о, ні! -
      посіяні Богом роси,
      журавка, що восени
      зосталася без крила...

      І вже не зловити лет,
      і не дотягнути пісню!
      Над вічністю лиш луна -
      молитви останній глас.
      І ніч, що зове у даль,
      як сповідь, та надто пізня,
      як рана, котру уже
      не вилиже вірно час...
      (29.06.12)




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. ***
      Любове, моя найцінніша іконо,
      Бурштивове соло у змоклім саду...
      Малечею вії здригаються сонно,
      Півусмішки парость - в усіх на виду...

      А нащо ті кралі, що веслами - в небо,
      Доші залишаючи - ласка сльози?
      Моя Чураївно, берези, де верби,
      Де стіни печалі, північні вози -

      Там, знаю, чекаєш... Лелієш молитву,
      Руками весняними гладиш траву.
      Там сонце тобою вседенно налито,
      Лякає, жене знавіснілу сову -

      Нехай не тугує, не сколює тиші,
      Що груди приспало покуття богів!
      Любове іконна, зо серця знов пишеш...
      Чорнильно - од рами, де світ - з берегів...
      (26.06.12)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    73. ***
      Горну́ тебе до серця, як дитину...
      За садом перевесла в’яже день,
      Вистелює надії на ряднину -
      Пожовклий від сльоти́ півдикий лен.

      Пучками світла втикане за-сердя,
      Лише відлуння - здавлене "молю́"...
      Прилипну сонцем до п’янкого меду,
      До того, що назбирано в маю́.

      Ти ж пам’ятаєш, як сурмили бджоли,
      Як понад полем сіяла весна?
      В моїх долонях розквітали зорі,
      В очах твоїх палали небеса...

      О, скільки дива - за пожухлим тином!
      О, скільки мрії - в хусточці життя...
      Горну́ тебе до серця, як дитину,
      Хоча й сама - безпомічне дитя...
      (23.06.12)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. ***
      О що таке вірш у обіймах печалі?
      І що таке рима в сутужності сліз?
      Видовбує болем свідомість скрижалі!
      Скрипить, наче пекло, розтрощений віз.

      Воно із душі... Не питається! Марно
      Словами калічиться, наче в бою.
      Той вірш, що кровить, що реве, той - що карма,
      У темряві світла товчеться - в борню!

      Чуттєва рапсодія - зірвані ноти,
      І їх вісімнадцятки - петлями вниз!
      Не знайдені рішення, втрачені квоти...
      Надія? Надії задимлений хмиз.

      Той вірш, що в потугах нестримного болю...
      Та рима, що в муках утрати життя...
      Всього лише серце - півкриком на волю,
      Розпука - руками у світ каяття...
      (17.06.12)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. ***
      У змові мовчання в саду́ -
      Магнолії пишні.
      Тебе до замрій не веду -
      Забуті, колишні...
      Не кличу очима надій -
      Скоріш, не барися!
      Не мій... Як не прикро - не мій!
      Між сивого листя
      Насотаних днів-павутинь -
      Минається з часом.
      Стежина - за бавлений тин,
      За межі... Як ла́ссом
      Виловлюю серцем зорю
      У темному вихрі.
      Мабуть, ще люблю, все ж люблю...
      Магнолії тихі.
      (13.06.12)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Павук
      Дарма словами по стіні...
      Дарма!
      Ти - павутиною в мені...
      Нема
      Ані початку ні кінця.
      Тремтять
      Вітрами вгойдані кільця́ -
      Ятрять
      Самотню душу на зорі.
      Роса -
      На ночі темнім рукаві.
      Сльоза?
      Та ні... Сховаю за вікном
      Надій
      Усі думки! Ти ж все одно
      Не мій!
      Ні гладь очей, ні торки слів,
      Ні рук...
      Дарма... Не сонце у мені -
      Павук!
      (31.05.12)





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Гей ви, вівча́ри!
      Запеленало... Затрембітало!
      На полонини - отари днів.
      Збирайтесь купки, гей ви, вівча́ри -
      Женіть од бу́дза чужих вовків!

      Диміє ватра під блискавками...
      Голодні псярні - між млаковинь.
      Тримайте небо своє руками,
      Хай віють фами - днесь жовто-синь!

      Бо то темниться, з-під лісу - тіні,
      Ведмежі смерки, що вчули твар...
      Не дайте згризти серця ягнині,
      Їх волю жити - Господній дар!

      Заполонило... Заосенило
      Посеред літних пшеничних днів.
      Гей ви, вівча́́́ри, мольфарте сили -
      Женіть за межі чужих вовків!
      (10.06.12)





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Сонячно-світанкове…
      Ген за видноколом небо тужить сонце...
      Схлипаний світанок - росами довкруж.
      Наче Янгол світлий, ти в моє віконце,
      Наче Перст Господній - на освяття душ.

      Я долоні серця - під серпання злата...
      Солов’їне щастя - дзюркотом з Раю́.
      Як стогласа пісня, ти в моє легато,
      Як стокрила мрія - зернами в ріллю...

      Засівай же духом, зрошуйся, плодися,
      Межи днів-коралів досягай висот!
      На життя тарелі ласкою пролийся,
      Лагідним ягнятком - на святий киот...

      Трембітає далеч сизово-туманна...
      Вже за мить вплететься променем коса.
      Тужить небо сонце - Сонцеві осанна!
      З келиха світанку капає роса...
      (9.06.12)





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Про правду
      Сутулиться правда під плотом чужинним...
      А що їй робити у стані "святих",
      Де кожен, хто вище - голосить "невинним",
      І кожен, що нижче - заручник зо лих?

      Сиріткою крекче - негодить на кості.
      Пацьо́рками осуду - дощ по дахах...
      Прийшла би, ввірвалась непрохано в гості -
      Кайданки гримлять одчайдуш на руках!

      Хоч тягне до серця їх - вперто, нужденно.
      Очима благальними в душу, дарма...
      До гласу небесного в світі рожденна,
      Під плотом чужим погибає німа!
      (7.06.12)





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. ***
      Чорна кава поколює пальці...
      Розбазікались надто, дарма.
      Вже й свідомість вдягає сап’янці -
      Зазиває холодна сурма́
      Йти до краю... А краю немає!
      Ані меж, ані тин-рубежів...
      Хоч і сонця ще вперто чекає
      Вбоге серце в полоні іржі.
      Там, де осінь зачистила сквери
      Камінь долі - потріскане скло!
      Кілька літер на грішнім папері,
      Кілька слів, де життя відбуло.
      За фіранками неба - минуле,
      За дверима надії - лиш стен.
      Чорна кава... Заще́пки, засу́ви...
      Довгі тіні за сивим дощем...
      (7.06.12)




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Двоязико-безязикі…
      Віднині - двоязикі... А, може, двоголові?
      Страшних казок прадавніх безпуття ожило!
      І що - могили братські? Пощо - бочівки крові?!
      По-зрадницьки лобизно перегниває тло...

      Куди іти віднині? Котрому "православ’ю"
      Схилятися безплідно, безстатусно?.. Дарма!
      В обіймах Неньки знову торкаємо знеправ’я,
      То вже й азарто-гласу у натовпі нема.

      А, може, "вциркулярять"?! Даруйте, і "звалують"?..
      О, Господи блаженний, ще й Ти чомусь мовчиш!
      І тільки супиш хмари... Бездумно марширують
      Сини чи яничари попід аркади тиш.

      Як розболілось нині! Останньою нуждою
      Зволочена надія у запустінь німу...
      Ще до пори, до часу лишаючись Собою,
      Вже майже безязика бреде Мара в пітьму...
      (6.06.12)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    82. ***
      Краплина щастя в неба на долоні...
      Кирпате листя пнеться догори.
      За рік чи два зазолотяться скроні -
      Минеться грім! До часу, до пори...

      Забудеш, любий, шелеставе літо,
      Духм’яні трави, волошко́вий щем...
      У нас обох - не-синьокі діти,
      Та синьоокий спогад під плащем...

      Бредуть літа в далеке перевесля,
      Туди, де Божі пальці - на орган.
      Душа - в політ, як ластівка воскресла,
      Остання пам’ять - в зІм’ятий туман.

      Не рви колосся, Янголе, не треба!
      Вже висипає зе́рна у траву.
      Краплини щастя з усмішкою неба,
      Я в тих краплинах спомином живу...
      (4.06.12)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Про любов...
      У ліс!
      А в лісі про любов співають сосни,
      Так прастолітньо рипають вгорі...
      Чи мохом, чи надією поросле,
      Хрумтить гілляччя гучно на порі -
      Все про любов...

      У поле!
      А там воло́шками розквітлися чуття!
      До ніг житами стелиться життя
      І крапельки насущної живиці
      Душа збирає, ніби чарзірниці...
      У них - любов!

      У сад,
      Де яблуня поналивалась плодом,
      Чупарна іноземка - статна родом,
      А покохала лагідну бджолу...
      І груші, й вишеньки, й смородина в саду́ -
      Теж про любов...

      До серця...
      Ану ж бо глянути до серця!
      А там... а там немає денця -
      Вирує Всесвіт почуттів!
      І кожне "тук" - як срібна нота,
      І кожна мить - то повні соти
      Того́, що вічне у житті -
      Любові!
      (26.05.12)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    84. ***
      Твій доторк ніжний... Може лиш уява?
      Яка ж натхненниця, одначе!
      За вікнами вже нічка кучерява
      Чи то сміється, чи то плаче...

      Далекі зорі... Трембітає місяць!
      А я все жду листів чи думку?
      Сьогоднішнє, а, видається, вічність,
      На плечі опустило руку...
      (2.06.12)





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Зруйновані таємниці
      ***
      Зруйновані сердечні таємниці...
      І під укіс - таврованим шаблоном!
      Слова, слова... значущості мірниці,
      Замодульовані чужим уклоном!

      А може вбити, може розірвати...
      Ані мости, ані скелясті прутні
      Не будуть сили на єднання мати,
      На афоризми страчено-забутні!

      Чому? Чому? - згорає кагляниця
      І темним шлаком глипає з-під стелі...
      Душа людська так часто попелиться,
      Мазком сажо́вим завмира на стеллі.

      Чи вберегтися сповіді таємній,
      Коли до серця одчиняють вікна?
      Коли гримлять невтримнощі буремні?!
      Останні сподівання недолітні...
      (2.06.12)






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Без пам’яті…
      Люблю тебе... люблю й не пам’ятаюсь,
      Що дні буремні і зрадливий світ...
      В твоєму серці мрійно розчиняюсь,
      Лишаючи до сонця тихий слід.

      В змаганнях ночі - сонні намистини...
      Я ж до світанку, першої зорі
      В твої обійми ластівкою лину!
      Де світляки, дражливі ліхтарі,

      Неначе цвіт надії за порогом...
      Моя любове, безприсяжна длань,
      Ну чом життя, вколихане на Бога,
      Веде в сади, де пустота зізнань?

      Чому у грудях щастя - вітровійно?
      А я молю́, усе молю́, молю́...
      В твоєму серці розчиняюсь мрійно,
      І так люблю, без пам’яті люблю!
      (31.05.12)





      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. ***
      Вважаєш: розбити слабкого найлегше? То - правда.
      Та ба, що в слабкому буває незмірно багато межі...
      Слова то слова - чи по суті, чи просто бравада,
      Та тільки не завше судилося їм зачепити душі!

      Банкнотами вітер у вікна - для когось не того,
      Хто звик партитури калічити власними ницо-за-дай...
      Ніхто ж не вдивляється в очі... До вільного бога!
      То й так - чи впізнаєш в лахмітті безпечному заздрісний рай?

      Так б’ється голубка у грудях - уранішньо чиста.
      Яка то молитва! Які то нестримні хмільні чудеса!
      То правда: лиш торк - і розірване впаде намисто!
      Та лиш не схилити під ноги ганебно святі небеса!
      (29.05.12)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Несіяні поля…
      Несіяні поля... Голосить вітер,
      Каглицею намащує рамена!
      Іще одне неплідне виє літо,
      Іще одна розпука чорноземна...

      І крючить пальці, та уже знемога,
      Бо ще чорніша доля, як та глина!
      Іде по трапу, що веде від Бога,
      В заплаву статну - ніби-то людина...

      А над душею зрілий стеже ворон,
      Що й самосІйка - лиш миттєва втуга.
      Міліють груди, бо не брались бо́рон,
      Черствіє серце, бо не знало плуга...

      І сиве небо - виплакана пісня...
      То може завтра, може на́ рік всіє?
      Гримить над полем косовиця пізня,
      Мовчить у смуті зраджений Месія...
      (25.05.12)





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. ***
      Нехай не так... А що тобі до того?
      То ж маю дім, а в домі - сво́го бога,
      Свого́ підбожича-божка!
      І не диктуй мені чужі молитви!
      Он у вікні - іконами налите,
      Чоло суворе Сонця-ватажка.

      І променеві о́гненні абаки...
      Цвітуть на серці помаранчі, маки...
      Отой, що нині - поліхромний сад!
      А тіні в моді стиглі, чи не знаю?
      Та днем я сотим їх пообминаю!
      Коби своєму в собі дати лад.

      І не мурчи на вухо - то ж намарно...
      Моря чи зваблять? Височіє Варна -
      І мимо, мимо штормови́й надрив!
      В долонях - вітер, то ж його й вшаную...
      А ти мовчи, бо все одно не вчую,
      За цимбалістим полудневих злив...
      (22.05.12)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Босе…
      Навіщось знов біжиш до серця босий
      І знов шепочеш зва́бливі слова.
      В долонях мрії ніжністю голосиш.
      Нічне кохання... Кава чи сова?

      Не йметься сон… Невзутий… Роси, роси...
      Лоскоче літом зап’ятки трава.
      Навіщось ніч і ти - до серця босий,
      І ці п’янкі спокусливі слова...
      (13.05.12)





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. ***
      Не співай колискової серцю...
      Бо засне!
      Не зводи всі печалі на скерцо -
      Не мине...
      Зацілують налюблені очі
      Ноти сліз
      Та втече у поля що є мочі,
      В темний ліс
      Юна доля, а вже посивіла
      Аж до скронь...
      Темноока північна Сивілла
      До безсонь
      Буде в душу натхненну глядіти -
      Чи з небес?
      Що згоріло - тому́ вже не тліти
      Межи плес
      Недомовок, обласканих в тіні
      Дрехлих крон...
      Розігрались буяння осінні
      За вікном.
      Колискові чужої мамони,
      Знову сни...
      Надобраніч, мої персефони,
      До весни...
      (20.05.12)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. На мить…
      Вмокаю серце в щирості чорнило,
      У хмарах сте́лю сонцесяний шрифт.
      Нехай земна, але праотча сила -
      У жменях долі, серед слова крихт...

      Та й голуби, що в дзьобах мають промінь,
      Напевно, зможуть небо прихилить...
      Тендітна рима, іскра на долоні,
      Торкнеться раптом вічності на мить.
      (6.05.12)





      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Мрія…
      А, може, й тільки мрія...
      Вже липа, майже, квітне
      І на світанні лунко
      щебечуть солов’ї...
      І ніч мине похмура,
      і днина непривітна,
      то, може, врешті й сонце -
      у сутінки мої?

      На дримбі грає ясен,
      праотчо так, поважно.
      Там серед гІлля Янгол
      надії береже...
      РозІрве вітер сумнів -
      і все, що невідважно,
      надимить дужо крила -
      і ген за хмари вже!

      Між гойдалок акацій
      п’янить єлейна думка:
      що, може, завтра промінь
      розчеше сум гаїв!
      В саду́, налитім пло́дом,
      протя́гне небо руки -
      вбере у світлу одіж
      всі сутінки мої...
      (19.05.12)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. На рубіконі…
      На рубіконі голосного страху
      Ламає руки істина самотня.
      Запхавши душу в інтарсійну рахву
      Ув очі сипло - немічна безодня.

      І не кричи і не хапайся - правди!
      Бо то спокута на сьогодні - марна...
      Занадто здобні вітрові принади,
      Занадто вільна купча, і безкарна...

      Далекий погляд, певно затуманний,
      Коли в кишені що є сили - дуля!
      Та що ж ти рвешся, рабче окаянний!
      Ніхто тобі медалей не натулить

      На рубіконі, де голосить прірва,
      Де розляглося сиво-тинне плесо.
      І що з надій - коли зламалась віра?
      Та й що зі слів, наївна поетесо?..
      (18.05.12)





      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Мамина вишня
      Старенька вишня в мами коло хати
      Роняє цвіт у вічність поколінь...
      То й літ уже усіх не позбирати,
      Що на вікні розтанули сумнім.

      Мов янгол світлий, надимає крила,
      Для захистку. Немов мале дитя,
      Лечу туди - утриматись несила,
      Де вишенька - як мамине життя,

      Молитву щиру на світанні мовить,
      Весну благає - в доленьки чудес!
      І вірно жде... І безкінечно молить...
      Старенька вишня, серцем до небес...
      (21.04.12)





      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    96. Одне життя на двох…
      Одне життя на двох...
      Холоне чорна кава.
      Між пальцями думок -
      Незграбне конфеті.
      Димком чужих сигар
      Глумлива днів отара
      Під вибілений тин,
      Де сходяться святі...

      А може й не святі?
      Віщунки та мольфари,
      Поділені навпіл
      Ідеями вітрів!
      Судинами - не кров,
      Вечірні святузвари
      До серця - одного́
      Між гомону світів...

      Мовчи, мовчи, душе!
      І тільки темні очі -
      Уже не від бажань,
      Не від жаги чуття...
      Остання крапля мрій,
      Останні спраглі ночі...
      На двох - одна печаль,
      І кава, і життя...
      (14.05.12)





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Про чуже болото…
      Жабів чужих не пустять у болото...
      Там винятково кумкають свої!
      Виводять дружно оркестрові ноти,
      Виця́мкують наміряні паї...

      Там журавлів не люблять спритнодзьобих!
      І тільки мить на сіру машкару...
      На показ - ветхі безколірні роби
      Ще й очі, "свято" здІйняті вгору.

      Та й що втикатись? Фантазійна справа.
      Дражливі кола сколихне мана.
      Якщо ти вбога, непримітна жаба -
      В чуже болото пнутися дарма!
      (8.05.12)





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. ***
      Знову рюмсати скраю десь, тихо...
      Щоб не бачили очі чужі.
      Обирати надії від жмиху,
      Поки в думці ще в’ються вужі

      По-весняні... У юних покосах
      Тільки шерех під вилите "дзень".
      О, Маріє, яке ж то поросле
      Нині поле у душах людей!

      Знову плакати й битися лобом...
      У молитві спіснілі уста.
      В самовії - все добре, все добре,
      Тільки б вижила ненька свята!

      Тільки б небо схилило хору́гви
      До налитих любов’ю сердець
      Та міцніли над урвищем мури,
      За котрими чекає Отець...
      (12.05.12)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. ***
      Ховає день за пазухою сонце,
      Лиш клаптик неба, мовби ще в огні.
      А я лечу до тебе в мислі... Конче
      Торкатися хоч думкою мені
      Твоїх очей - на хвилі океану,
      Коханих уст - у маренні висот...
      Виводить вечір партію органну
      І місяць ясен тихо межи нот
      Намисто дивне сипле у долину.
      Під колискові со́ньків у гаю
      До тебе, милий, ластівкою лину -
      На крилах мрії щастям виграю...
      (9.05.12)




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. ***
      Сталось, одначе – горять смітники!
      Попелом сіються долі.
      Наші бездії, думки на думки -
      Пил у забутому полі…

      Скільки історій! І скільки писань -
      Тихо умерли... свічами…
      Ехо традицій півехових знань –
      Марністю втиснені чани.

      Пальці заплутані в пасмі життя…
      Рветься увись язиками!
      Бронзовій честі – безлике лиття,
      Стогони над смітниками…
      (4.05.12)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    101. ***
      Розділена тирадами чужими
      На ти́сячі невзисканих світів,
      Мана блукає тінню межи ними,
      Намотує на пальці пряжу слів…
      І веретеном штрикаючи в очі
      Загиркано блідіє сивина,
      Собою всю провину не зволочиш,
      Коли надія лиш напівжива.
      У цім саду́ вцілілих мікрокосмів,
      Що вертяться скажено між зірок
      До вуликів медоохочі оси,
      Поділені на цукор і пилок...
      (18.03.12)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Дикі рожі…
      А скільки тих, що вже не повернулись,
      Що мріяли кохати до безтями!
      Холодні жала серця не минули...
      Приречено упавши за полями,

      З грудей дочас - колючі дикі рожі,
      Мов краплі крові, ржаві, мов тернини.
      Могили неупізнані, не-божі...
      Над ними - тільки вітер, небо гине -

      Оплакує невинних сиротинок!
      І стелиться неміряна розпука.
      О, скільки розірвалося плати́нок -
      Невгамна досі болемовна мука!

      Сіріє далеч - по́волок туманна -
      Там рожі дикі, наче краплі крові...
      Життя - мана, зотліла сива манна,
      Котра не дочекалася любові...
      (6.03.12)






      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    103. Війна людей
      Це зло в людині - темності павук,
      Сотає павутину
      Ледвезриму...
      В погоні лих, в конанні лютих мук -
      О скільки так: людина
      На людину?

      І скільки хмар пере́гнано за край,
      Туди, де вічно темно.
      Достеменно!
      Коли в душі, здавалося, розмай -
      Кололо смерті ревно
      Веретено!

      Відлуння неба, спалені поля...
      І попіл недомовки -
      Сірим вовком...
      Війна людей - яке страшне ім"я!
      Розкидані без толку
      Сірі голки...

      І до сих пір, і, певно, без кінця,
      Це зло з учора лине
      І не гине!
      В скорботу пеленаючи серця
      І старця, і дитини
      Щохвилини...
      (9.05.12)



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Востаннє...
      Востаннє елегантно промовчав...
      Востаннє оголила зустріч нерви!
      Такий далекий і чужий причал,
      Такі незграбні безнадій галери...

      Упало сонце десь за горизонт -
      Туди, де тіні блудять споконвічні.
      Не дотягнути скрипці вбогих нот,
      Не зачепити душі пересічні.

      Коли байдужно стелиться письмо,
      Коли кохання вже немає сенсу...
      Коли обоє просто мовчимо,
      До різних міст чекаючи "експресу"...
      (14.04.12)



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. ***
      Голим нервом доторкає біль!
      Серце - вже безглузда заметіль,
      Крутить думку, квапиться, бігцем...
      Розкуйовджений старенький сад.
      Де - вперед? Скажіть, пощо - назад?
      Сипле день колючим ялівцем.

      Межи снів, розбурханих ідей -
      Камінь сірий, темнота дверей
      Замість світла сонячних віко́н...
      Так болить розтерзане чоло.
      Нині прикро: істина - тавро,
      Нині страшно, бо брехня - закон!


      І не варт, марнотою - сліди!
      Оцет лжі під виглядом води,
      Стужінь кривди... У безбарвній млі -
      Сім стежок, та все чогось чужі -
      До зневіри, рваної межі
      Тягнуть долю рідної землі!
      (27.04.12)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. ***
      Завтра знов у вікно зазиратиме сива береза,
      Буде мацати шибку, скрипіти сухим голоском...
      Небо п’яне од сліз, а я плачу й лишаюсь твереза!
      Скільки сказано слів, але марно, усе - на оском!

      Залишай, залишай порожнечу в моїх коридорах -
      Я вповиюся нею, неначе в рожеве манто!
      Не дано у засвяття, то ж вічно блудити в притворах,
      Де ніким не помічений гасне безликий ніхто...

      За душею - ні цента, чужинна офірна валюта.
      За вітрами зостались обшарпані стіни без див
      Та береза у вІкна, що сонцем давно позабута,
      І кадильниця щастя, що янгол чужий остудив...
      (6.05.12)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Відпускаю
      Відпускаю себе у негоду
      Чи в сей сонячний хміль - передзень...
      За-купальським віночком на воду
      Під офіру лелійних пісень.

      Відпускаю свій дух в міжогення
      Щирих істин і лаврів брехні,
      Не нарікши його безімення
      Між не знаю, не так і не ні...

      І святенною слізкою з неба
      Чи росою, що вабила цвіт -
      Відпускаю вже й душу від себе
      Непорочною пташкою в світ...
      (4.05.12)




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. ***
      На що марнуємо життя?
      Ридає серце блідолице...
      Он гнізда репають без тям,
      Додому не діждавшись птиці.

      А ми, немовби, в плесі сну:
      До дна - гранованим камінням.
      Не вчувши правду голосну,
      Корчуємо святе склепіння.

      Помо́сти втрачених читань,
      За вітром розлетілись ноти...
      Без жодних знаків запитань
      Руйнуємо в собі висо́ти...
      (2.05.12)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. ***
      Так легко, нечутно, незримо
      Зникаєш за мрії дверима,
      Неначе південний міраж.
      За-сонячне пломенне літо -
      Лишаюсь, в надії зодіта,
      На склі - павутинковий шарж...

      Сміється недоля, кепкує!
      Та ба, мені кпини ті всує,
      Лягає на тінь акварель...
      Майстерним налюбленим пензлем
      Міжзоряне щастя настеле
      Ся ніч... чарівний Рафаель...
      (2.05.12)



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. ***
      Лиш неба бездонність у серці моєму…
      Так тихо, спокійно в Господній вітальні.
      Кульбабним роздоллям у вічність ідемо...
      Вишневе суцвіття. Висоти осанні.

      Так світло у світі! Духм’яно і чисто.
      Безмежно надіями встелені ниви.
      Любов’ю всіває весняна Пречиста
      До серця земного невідане диво...
      (2.05.12)




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. ***
      Смакую дрімотливу далеч...
      Лечу!
      Тебе у мені надто мало -
      Втечу
      В осиковий ліс на узбіччі,
      Де сни
      Шматують сумні протиріччя
      Весни...
      Де кущ одинокий малини
      Чи тінь?
      Там серце, неначе пташина,
      В мені,
      Торкаючи первісну зелень,
      Злетить,
      Полишивши дійсність огненну
      На мить.
      Окасті тремтливі надії
      Між хмар...
      Тікаю у небо! Наївний
      Ікар...
      (1.05.12)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. ***
      Хапаю жмутки сонця у вранішньому вирі,
      О, дай... О, дай, благаю, торкнутися до струн!
      О, поможи із серця зірвати темні гирі
      Чи то осілість муки невимочених рун!

      Та скільки того щастя? І скільки того світу,
      Що прагне освятитись у руслі поколінь?
      Чи можна не почути, коли ридають діти?
      Чи в силі тінь маленька із себе вічну тінь

      Хоч вирвати на хвильку? Хоча б на мить - без неї,
      Без сліпости, без болю... О, Янголи, летіть
      Туди, де гинуть киї, туди, де мруть помпеї -
      Хоча б останню стежку зорею освітіть!

      І дайте арфу в руки, і натягайте струни!
      Збираю жмутки сонця в заломленні думок...
      А в серці - стоголосся, а, може, лиш відлуння?
      Лоскоче нерви небу невизрітий листок...
      (30.04.12)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    113. В підпілля…
      Сьогодні до підпілля чимчикує
      Ще горда та незаймана душа...
      Хай зупиняє хтось, вона ж не вчує,
      Коли давно перейдена межа.

      Коли Усесвіт, ніби задзеркалля
      Інопланетних істин без життя.
      Чи то підпілля, чи стрімке провалля,
      Чи псалмоспіви, чи то псів виття,

      Що взріли за стіною тіні смерті?
      Не важачись крокує семиглав
      Туди, на край, де правди всі затерті,
      Туди, де тло канонів і анклав

      Святих сліпців зганяє в катакомби,
      Свавіллячи на книгах... Віщий знак?
      В підпілля чимчикує, наче зомбі,
      Душа, іще незаймана однак...
      (29.04.12)





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. ***
      П’янке торкання весняно́го раю -
      Коли в твоїх обіймах розквітаю,
      Коли уста, зрум’янені у рожу,
      Цілують палко дниноньку погожу...

      Коли, вповита ніжністю твоєю,
      Лечу у небо срібною зорею
      На крилах долі, щемного світанку...
      Згораю в то́бі щастям до останку...
      (29.04.12)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. ***
      А серце топиться в цвітінні...
      Весна!
      Миропомазане склепіння...
      Рясна,
      Духм’яна злива благодаті -
      На нас.
      Спішім душею воскресати -
      Вже час!
      Спішімо доторкати неба -
      Політ
      Душі... надії... Вічні креда.
      Весь світ
      Невтримним яснооким дивом
      Наливсь.
      Мов янгола пелю́стки-крила
      Увись.
      В долонях Господа - безмежжя
      Плетінь.
      Весна буяє - безбережжя
      Цвітінь...
      (25.04.12)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. Скільки їх?..
      Скільки їх, величних, попід хмари
      П’єдестально вищаться? Мовляв,
      Головніший всіх високих глав!
      А довкола сочаться примари,
      Тягнуться пальцато до душі,
      Випивають щирість до безкрів’я...
      На губах піни́ться марнослів’я,
      Вирване пресвітерно зо лжі.
      Ро́ки йдуть, вдаряються об стіни,
      Завапновані під омофор святих.
      Руки внизані металом примх
      І довкруг - поклони і коліна...
      Скільки ж їх? За мурами брехні
      Воздвигають собі ложе честі?
      А серця, невиміряно че́рстві,
      Спочивають на пихатім дні...
      (16.03.12)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. ***
      Надія в серці буде вічно жити!
      І навіть, якщо впа́дуть всі слова –
      Їй крил ані зламати, ні зложити,
      Ані роздерти вправного шитва,
      Що Божа голка вишила у грудях
      Узорами молитви до небес...
      Допоки буде жити віра в людях,
      Надія є на звершення чудес!
      (7.2.12)




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. ***
      То сонця диск... лише здалось на мить,
      Коли між хмар розтріснулась надія!
      Дорога в далеч птахом проквилить,
      Лиш вітер ехо над життям розвіє.
      І руки теплі вже останній раз,
      Та хто велів торкатися до неба?
      І хто казав, що ці чуття для нас -
      Оаза щастя? Те, що й справді треба?!

      Господня розбуялась заметіль
      Чи то - тумани ірреальних сутей...
      Нестиму в серці цей прозорий біль,
      Цю іпостасність... Не дано збагнути,
      Запхнути розцяцькованість томів
      На запорошені чужі полиці.
      Та хто кого кінечно розумів
      Під молитви осібної каплиці?
      (19.2.12)




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Знов на біс?. .
      Достойніші вмирають також...
      Ісуса ж розп’яли -
      За "гріх" до страти повели!
      А ти за паном плачеш -
      Пролетарем, вождем, святим?
      Не тим, о, схаменись, не тим!

      Утри сльозу, змахни печалі!
      Чи варте тлінне сліз?
      Навіщо пнути знов на біс
      І лобизати палі -
      Невтримної брехні фрагмент?
      То - камінь, ме́ртвий постамент!

      Хіба ж так мало в тобі Бога,
      Що ідола жага?
      Ілюзія - чужа, нага,
      Скровавлена дорога...
      О, схаменися, поготів,
      Вже натерпілися вождів!
      (21.04.12)




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    120. ***
      Схоро́нена од відчаю невміло...
      Круки голодні , плутання небес...
      Сережка болю роздирає тіло -
      Відмовчаний у паморозь ідеш.

      Останній погляд - скорене свічадо.
      І дим осінній чи гірка вуаль...
      Розірвана міжструнно серенада
      Відхлипує, мов тріснутий кришталь.

      Не повернути, вічне не допити!
      Провалля істин – тіні невидінь...
      Од відчаю не вміла вборонити
      Очей небесних… Гасне голубінь.
      (20.04.12)




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. ***
      Яйце в яйці... Сотворення відбулось!
      Від крил всесвітніх... скорення небес,
      Енергій згусток - дві величні стули!
      Хрестів уклін: Воскрес! Воскрес! Воскрес!

      Душі голубка істину гойдає.
      Старенький парох пальцями зірок...
      Доріг молочних таємниця. Маї...
      І спраглі цвітні... І голгофний крок...

      Яйце в яйці... Блаженне Слово в Слові!
      В спокуті світу - серцем догори!
      Огень добра і огнище любові.
      То - сонце вже! Гори! Гори! Гори!
      І возвіщай, і розкидай насіння.
      Вербовий клич... Зачаток Воскресіння!
      (19.04.12)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. ***
      Преамбула одвічного "не знаю"...
      Бреду пустелею чужих думок
      І півжиття (чи й все?) в небес питаю:
      Насіяв хто під ноги цих зірок?

      Щоб ми топтали вперто, у калюжі!
      Яка смішна ідилія життя!
      Примарно не-по-мірці крила дужі,
      Байдужо-не-сердешне каяття...

      Та що слова? Ілюзія мовчання...
      І хліб, і кров - таїнство, тільки знак,
      Що упокорено вподобились - повчання!
      Прожований (на кутні) пастернак...

      Бреду (чи тінь?) у собі по коліна,
      Ще є душа (надіюся, що є!)
      І так молю не зелені, хоч сіна,
      Нехай свідомість зболена зіп’є

      З калюж отих... О, Господи, благаю!
      Вгрузає день і знов безсило, крок...
      Охоплена покутою "не знаю",
      Ледь волочу́сь пустелею думок...
      (18.04.12)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    123. Доброго раночку
      Доброго раночку, Сонечко любе!
      Кави цілунок, очей...
      Тепле торкання... рамена і груди -
      Спомин таємних ночей...

      Пальці - ще сонна росинка наївна,
      Снів - пів-до-ікс - полотно...
      "Господи, - мовиш - яка ніжна Діва!"
      Мріями вбране вікно...

      А по долівці проміннячко лізе -
      Перших надій первоцвіт...
      Усмішка щастя чи мо - Мони Лізи?
      Доброго ранку... Я - Світ!
      (16.04.12)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. Не-долітна
      Не-перелітна, навіть - не-долітна...
      В душі іще спалахує свіча.
      Яка ж бо ти із вигляду - тендітна:
      Не до статури і не до плеча
      Буремності, що глипає зусебіч,
      Що потирає руки об тини.
      Самотня, окаянна вічним, леді,
      Закутана в прости́радла вини
      Чужої муки і чужого болю,
      Стигмована минулим, як своїм!
      Женеш верблюдів спраглених на волю -
      Пустельний богомільний караїм.
      Сухі вуста, а істина - десь поряд!
      А, може, й ні... Повісмами очей,
      Тебе мольфарки зіллям не вборонять
      І не схоронять мощі між ночей
      Праотчих духів! Спомин материнський...
      І торки крил - а, наче попіл, тлінь…
      Ти не-долітністю означена з колиски,
      Свіча спокутлива, убога тінь...
      (17.04.12)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. ***
      Не хапала зірок, не хотіла...
      Та пекло! Безпідставно пекло!
      Чи то Бог випробував тіло?
      Чи то тільки видіння було?

      Захлиналися трави росою -
      Пізньолітній невипитий сон.
      Залишились жалі за грозою
      У тіні́ зацілованих крон.

      Так багато... одначе, як мало
      У долонях, що вічність горнуть!
      Се життя - незаточене рало,
      Сі літа, що за ралом ідуть...

      Усамітнена постать у житі -
      За волошками тиха жура.
      Неба очі та спогадів ниті,
      І слова, пустомовні слова...
      (16.04.12)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    126. Оновимось сьогодні
      Оновимось сьогодні - в День Великий!
      Коли у серці радістю цвіте
      Надія жити вічно, жити ві́ки,
      Торкаючи раменами святе

      Намокле небо, що віддало Сина
      На сей вівтар - печалей і жалю...
      Молімо нині: хай могутня Сила
      Зійде у вени правдою вогню

      І полихає істинно велінням -
      Засвідчити найбільше із чудес!
      Оновимось сьогодні Воскресінням!
      Христос Воскрес!
      Воістину Воскрес!!!
      (15.04.12)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. ***
      ...І я за Вами теж сумую... Вечір
      Голубить лагідно моє вікно.
      Думками доторкаю Ваші плечі,
      Уста гарячі, трепетне чоло...

      У ритмі вальсу обіймаю зорі -
      Не спиться знову... Звісно ж не до снів!
      Схиляю серце ніжне у покорі
      Межи омрій - оцих журливих днів

      Без Вас, без Вас... Коралями печалі -
      На грудях заколисані вітри.
      То ближче знов, то нездоланно далі,
      Не дотягнутися, не перейти...
      (8.04.12)




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. О, скільки нині муки!
      О, скільки нині муки на хресті!
      О, скільки нині болю! Не стерпіти...
      Щоб мали право жити лю́дські діти -
      Волають в небо рани найсвяті.
      О, скільки нині болю на хресті!

      У хмарах пороздиране повісмо...
      Чи кровожерливість "землі" права?
      Підкуплені лжевічністю слова.
      Тепер - свідомо нетерпенно тісно!
      О, скільки нині муки на хресті!

      Вогненні рожі - то ридає Мати,
      Колючий стогін - умирає Син!
      Вино і оцет... лунне "розіпни!",
      Пророки, юди, ідоли, пилати...
      О, скільки нині муки на хресті!

      О, скільки нині муки на хресті...
      (13.04.12)




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. Я знаю
      Я знаю, любові не просять...
      Я знаю - її не благають...
      Калічить безпліддям колосся,
      Уперто його пригортаю.

      Молюся в заплакане небо -
      Захмарна бузкова надія.
      Та марно, не треба ж, не треба -
      Безсило потуги не всію.

      Курличуть безкрилі поеми,
      То ж інші гніздяться, воркують...
      Немає отвітів про "де ми?",
      Нема запитань, не гадкують...

      Я ж знаю, що серце - то воля,
      В посуху годує вітрами...
      Самотньо стою серед поля,
      Вчепившись у вічність руками...
      (11.04.12)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. ***
      Якщо б уміла вирвати печалі,
      Якби змоглася смуту перейти...
      О, як тоді весняно б зустрічала,
      Як щебетала б на усі лади!

      Стежки травневі всіяла б любистком -
      До ніжності натрудженим ногам.
      Коби гойдала радістю колиска,
      Вкантована у душу сволока́м.

      Та ще коби на пам’ять добрі джгути,
      Щоб жили відсівали забуття,
      Щоб доводилось іншість не збагнути -
      Сприймати залекалене життя...

      І вчувши дзвони правди серед неба,
      Вклонятися бездумно до землі!
      Печалі вириваючи із себе,
      Тонути маревом в неви́черпній імлі...
      (11.04.12)




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. ***
      Бо насправді тебе не було...
      Розігралась веселка уяви,
      Коли сонце на серці цвіло,
      Як зі сну прокидалися трави.

      Коли перші шпаки серед хмар
      Розтягнули весняне знамено -
      Захмеліла з надуманих чар,
      Змайструвала тебе достеменно

      Тільки в мріях своїх до світань...
      Цілувала несправжнє, любила.
      Квіткувала себе між бажань,
      Тіні втіхи в думках знаходила.

      А насправді тебе не було
      Ані днини, та навіть півмиті...
      Там, де сонце у серці цвіло,
      Залишились надії розбиті...
      (25.03.12)




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. ***
      Мій друг мовчить... Сьогодні – безсловесний:
      Не в’яжуться думки у перевесла,
      Не блискає між римами роса...
      Сльоза, сльоза, сльоза
      Непрохано вселилася у душу...
      Мовчання твого серця не порушу,
      Та доторкнуся подихом вікна...
      Вона, вона, вона,
      Мабуть, так цільно-щемно полонила...
      Чи полюбила, та - чи полюбила?
      Чи буде чесно пригортати,
      Кохати... так, як я?
      Кохати
      Тебе, мій любий друже?
      Дуже, дуже, дуже...
      (28.03.12)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. ***
      Чи відчуваю доторки – слова?
      Чи розмальовано уже уяву?
      У грудях – зерня, пристрасні жнива:
      То серце, видуваючи октаву,
      Зривається розпачно на фальцет!
      І рве листки, хоча давно не осінь…
      Рядки і рими… Ошалів поет,
      Образив Бога – вже не перепросить!

      У муках – шкло, болюча павутинь…
      Чоло пульсує чи надмена жила?
      Неможне! Прірва! Неприступна тинь!
      Чому ж тоді у плечі гостро – крила?
      Втопити душу… Щирість молитов…
      Канон. Табу. Пекельна заборона!
      Затягую у грудях міцно шов,
      Ковтаючи слова – померзлі грона!
      (14.2.12)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. ***
      На мить з’явися... Якщо хочеш - болем,
      Та спалахни! Нехай узрію світ,
      Нехай знайду хоча б один отвіт,
      Нехай пройме життєво нервом голим...
      Та лишиться в свідомости той слід,
      Що здатен очі сліпости відкрити,
      Що здатен протягнути руку в тьмі!
      О, заіскрись, молю, хоча б на дні,
      Щоб путь до пізнавання освітити,
      Щоб простелити ці інертні дні
      У всесвіті себе і за собою...
      І суть німа нарешті б ожила,
      Розлепетілась на прості слова,
      Які б у душу знаджено юрбою
      Обдертою з сусіднього села
      Емоцій і півзнаностей пророчих...
      Та об’явися, не тікай щомить,
      О, Істино, прадавнішня блакить,
      О, Мудросте умів, іще праотчих,
      Верни свідомости первинну сить!
      (25.03.12)




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. ***
      Любов... Тиха постать на білій скалі,
      Над піною чужинного світу.
      Вітром бризовим сієш в мені
      Пелюстки найщирішого цвіту.

      Пару пасем волосся... Туман...
      І мовчазне у вічність послання...
      Залишаюсь між хвилі одна,
      Без надій і без тіні чекання.

      Забуваючи міць рідних рук...
      Під ногами вирують припливи...
      Всі дороги ведуть до розлук
      І чомусь до вигнання без сили.

      Біла постать на скалах життя...
      Сизі бризки на щоки сльозами.
      Чи любов, чи німе каяття
      Заблукалося штильно між нами?..
      (25.03.12)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. ***
      У тіні - та величні аж до хмар,
      До інших діло - на півдрібки солі...
      Згубивши небо в світі себе-чар,
      Прямує "Я" упевнено до волі!

      Та коби воля, а то - влада влад:
      Щоб пальцем тицьнути, завзято покрутити!
      Он глянь, із самолюбців лжепарад
      Зі стигмами "лжерозуміти", "лжелюбити"...

      А серце б відсиділось... Хай ослін
      Старенький стертий, ще й дірява стріха,
      І не мерзилось стати на поклін
      Комусь простому. Хай простому - втіха!

      Хоч бриль облізлий, вуса - сивина,
      І може й малоуцтво на приміті...
      Та ба, що роздирає дивина,
      Як мало величі в величному на світі!
      (24.03.12)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. Коли ти всміхаєшся...
      Коли ти всміхаєшся... Тільки устами,
      А очі ховаєш за вії -
      Тримаюсь за дійсність безсило руками.
      І тану, і тихну, і млію...
      Немов надвечір’я у зорянім танці,
      Стрибає у грудях моління.
      Надії - цнотливо-палкі пуританці,
      Схиляють під ноги склепіння.
      Коли ти всміхаєшся... Кутиком, скраю -
      Ловлю кожен порух душею!
      Мені усміх твій, наче доторк до Раю,
      Мов сонячний день над межею...
      (24.03.12)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. ***
      "Покавуємо, любий?" - востаннє
      Заіскрились надії святі!
      Та втонуло в горнятку кохання,
      Захлинувшись цукро́во на дні.

      І вже очі мовчання - холодні,
      Тільки тінь і байдужість одна.
      Та ще - айстри, осінньо бездонні,
      І самотність сумного вікна.

      Не вернути і не оминути!
      Витанцьовував смак на душі...
      Доведеться сьогодні забути
      Кавування... Горнятка - чужі!
      (27.1.12)




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    139. Залишусь мрією…
      Зали́шусь мрією твоєю назавжди́...
      Блакитні весни повінчають інших...
      Та не цурайся, не змітай сліди,
      Міняючи на кращих чи на гірших.

      Нехай живу, хай в пам’яті живу
      Краплинкою невтриманої волі.
      Хай лиже вітер тиху ковилу,
      Стежки, що загубилися в роздоллі...

      І в небесах освячені дощі
      Устеляться солоною росою...
      Зали́шусь мрією твоєю на межі,
      Маленькою волошкою сумною...
      (22.03.12)





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. ***
      То світло, то темрява... Півпропорційно
      В душі загоряється свічка і гасне...
      То сонцю, то ночі холодній підвласне
      Життя дефілює по лезу граційно.

      Вклоняючись земно Господньому Слову...
      І хвилей за кілька - піддавшись омані:
      Гамселять бажання по нервах шаманні,
      Впиваючись мороком грішності знову!

      У кожному з нас - суті дві воєдино
      Замішують темні і світлі палітри...
      Цілуючи душу розпеченим вітром -
      То гасне свіча, то півпроменем лине...
      (21.03.12)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. Тонкі моменти…
      Тонкі моменти зустрічей весняних,
      Коли в бруньках нуртує свіжий фреш...
      То сонцем закосиченим поглянеш,
      То вітром напарфумленим торкнеш...

      І рученьку цілуючи панянці,
      У очі зазирнеш поміж надій...
      Вмостившись теплим котиком на пальці,
      Що мить тому дрімав ще на вербі...
      (18.03.12)







      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    142. ***
      ... А ми, неначе сірі горобці,
      Малюємо у різний колір пера
      Й на чуба напинаючи вінці,
      Випорпуємо з себе но́ві "терра"...
      (19.03.12)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. ***
      До легкості... Шифонного обману,
      Що все одно сповзе з її плеча.
      Ілюзію завчасно-бездоганну
      Паяє ґнітом здавленим свіча.

      А він цілує пальці і зап’ястя...
      Не спиниш розтривожену струну.
      І певність, що смакує справжнє щастя,
      І що впокорилась лише йому...
      (17.03.12)




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. ***
      Не перебільшуй: смерть не більше смерті!
      І скільки би фантазії не втер -
      Душа, як голуб, десь на парапеті,
      Побалансує... поки ще не вмер!

      Летітиме лиш сіра штукатурка
      З-під ніг її, допоки з хмар рука,
      Підтримуватиме іще за шкурку,
      Або хоч з краю за тонкий рукав!
      (26.1.12)




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. Чому ідуть?
      Чому ідуть? Чому завжди ідуть,
      У нас не поспитавшись позвоління?
      З чиєго владоможного веління
      Звертають на пекельно-райний путь?

      Чому молитва - тільки спалах муки,
      Вітрами над душею жебонить?
      Чому не втримати життя за руки?
      Чому й саме життя, неначе мить?!..
      (17.03.12)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. ***
      Відклади мене краще назавтра,
      Коли медом уже обіп’єшся,
      Коли іншими вситишся вдосталь,
      Забануєш за щирим теплом...
      Я впокорено буду чекати,
      Обтирати колінами стежку,
      Підпираючи сиву надію
      Понад щастя голодним столом...
      (17.03.12)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. ***
      Ноти смутку на скрипці прощання
      Ронить вечір сльозами дощу...
      Ти сьогодні всміхнешся востаннє,
      Я тебе назавжди відпущу.

      Потім довго ще буде ридати
      Понад містом чужий зорепад.
      Одиноко журливо спивати
      Скрипалевий засмучений лад...
      (16.03.12)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    148. ***
      ...І кожен світ примірює на себе,
      І фастриґує вдавано з боків
      На протязі невпинності років...
      І посилає прес-релізи в небо:
      Мовляв, ця мірка - врешті акурат!
      А виявляється: що врізане - то факт,
      Та лиш не в лінію, і зрештою - не мірка:
      Шмат полотна, а збоку - просто дірка!
      (15.03.12)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    149. Нічия...
      ***
      Я не твоя... Я нічия́, як вітер,
      Що торсає за двері серед ночі.
      Як пил торішній міжвесняно в очі,
      Як попіл сірий непотрібних літер...

      В старій печі розтерзана вогненно
      Конає тінь останньої надії:
      Реве, гугоче, і за мить - говіє
      Димком ладанним до висот смиренно.

      На крилах вітру, а в мені відбитком
      Нічийності - полинної облуди.
      Стискає ялівцем колючим груди.
      І спогадів латунні темні злитки

      По сейфах пам’яті. Я не твоя... Не змиє
      Ні забуття, ні воля вітру того,
      Що вік від себе рветься і від Бога.
      Шматує серце зреченим: "нічи́я"...
      (15.03.12)



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    150. ***
      Мені би цього разу промовчати…
      Хай сипле сніг, немов чужі слова,
      І вже востаннє випало стрічати
      Твою печаль самотнього вікна.

      Та буде ніч ще – спрагла чарівниця!
      І буде ранок кавою на двох…
      Та зовсім інша у моліннях жриця!
      І зовсім інший серед неба Бог…

      Хай буде так: у пам’яті мовчання
      І тільки очі, що не видно дна…
      Сьогодні на межі моє кохання
      Бере в полон розхристана зима!
      (25.1.12)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. ***
      Ридає серце стомлене любов’ю...
      Не сльози - полохливі бриндуші,
      Півкраплі жовтолистого напою,
      Розлитого досвітньо на межі.

      На брудершафт не випитого з небом.
      Між хмарами зажурене лице.
      Маленькі стебла, сонце-ніжні стебла,
      Що хлипають у серденьку тихцем...
      (14.03.12)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    152. ***
      ***
      Напевно десь в міжсонні заблукала,
      Коли благав вертатися назад.
      У вікна бився сірий снігопад -
      А серцю бу́ло мало, мало, мало!

      Нестримних слів, і майже сліз палких,
      Колінних драм, і дзенькоту скляного...
      Імення Бога, згадувань лихого...
      А потім враз - скоцюрбився, притих...

      Замовкли кроки, шаркання на сходах -
      Пішов у ніч, бездонне "назавжди́"!
      І замітає вицвілі сліди
      Життя торішнім листом на городах -

      Тепер чужих... Під стріхою - жалі
      Гніздо звели́ собі "недовесняне":
      Надія жовторота вже не гляне -
      Не кинеться пташатком до землі

      А потім в небо не шугне, одначе...
      Які ж бо в гордості своїй малі
      Буваємо! Ба, навіть просто злі,
      Уперті, нерозважливі, незрячі...
      (13.03.12)



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. Ні, не світляк...
      ***
      Ні, не світляк... Та най би був світанком,
      Слабким промінням, першим з-за гори!
      Я б допивала неба філіжанку,
      А він би вправно теплі кольори
      Топив у іскрах вранішнього сонця
      Моїх чуттів, торкаючи уста.
      Блакитна мальва в дзеркалі віконця...
      Авжеж, блакитна! Нитка золота
      У косах тихо вигравала б... Ну ж бо!
      Прилинь на мить між крилами надій,
      Мій милий друже, мій коханий друже!
      Та не світляк… Не промінь… І... не мій...
      (11.03.12)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. Такою й лишусь...
      ***
      Такою й лишусь... На погрудді весен
      Плете надію скоромовний шпак.
      Торкає небо синьо-синних весел.
      Зі сходу пломінь - до світання знак.

      За мить у косах - ніжнолисті квіти.
      О, Доле рідна, тільки ти - в сніги!
      Холодне серце, що не обігріти,
      Скувало чіпко теплі береги.

      Такою й лишусь... Памороззю думки...
      А ген, за краєм, тріскають сади:
      Сплелися душі, наче спраглі руки.
      І лиш моя - самотня назавжди...
      (12.03.12)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. Свічка вічності молиться...
      ***
      Свічка вічності молиться...
      Не загаси!
      Тримайся долонями вітру.
      Чіпляйся за щирість німої сльози!
      Мов мак об холодну макітру,
      Товчись об свідомість. Старий макогін
      Скрипить. Розум хай молочніє!
      Якщо утрачаєш - лети навздогін
      Своєму святому Месії!
      І сонце трипільське довкола, хрести...
      Ти - звідти! Ти родом ще звідти,
      Коли не ламались історій мости,
      Лишалися вірними діти...
      А нині – череп’я сумне на межі.
      Та свічка, що молиться в небо.
      Закуреним ладаном... Стогін душі...
      Врізається вічність у тебе!
      (12.03.12)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Немає слів...
      ***
      Немає слів. Елегію мовчання
      Дарує небо під рум’яним склом.
      У тиші теж своє палке звучання
      Із вічністю безмежжя в унісон.

      На нотах часу - непомітна сила,
      Що німотою здавлюючи крик,
      Ламає гордість і підносить крила!
      Слабенький вогник, пам’яті сірник…

      Прибій вечірній. Зтончене безслів’я
      У погляді розсипаних зірок.
      Цвіркун уяви. І ряднина віри
      Між тишею і словом стелить крок...
      (11.03.12)



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. Маленька крапелька у Бога на долоні...
      ***
      Маленька крапелька у Бога на долоні...
      Старі листки і букви безборонні,
      Що сипляться пророцтвом з-поміж хмар...
      І хтось комусь несе вчорашнє вперто:
      Брехливо чи занадто аж відверто -
      Настояний одвічністю відвар

      Терпких тернин і сліпості, й пізнання.
      А за вікном уже гряде світання,
      Десниця, що витрушує святе.
      І впоспіху напи́хані скорботи,
      Не знаючи ні звідки ти, ні хто ти,
      І чи те зерня й справді проросте?

      Та засіває і кропи́ть сльозою -
      З долонь міцних боже́ською росою
      В розхристані сучасністю уми.
      Чи є бажання, чи отак - за тінню,
      Лишаючись всеціло тільки тлінню,
      І лиш на мить - Господніми людьми...
      (9.03.12)



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    158. Здалось...
      ***
      То, може, й так: могло на хвильку здатись...
      Уже прийшли і стяги майорять!
      Самолюбовно взяв рукоплескатись
      Самоутвердний, та чи ствердний лад?

      Лунає, гулом розрослось довкружжя!
      Громи посад... Чи то громи сердець?
      Потік брехні - колюче всеоружжя.
      Таки прийшли! Поглянь… Та хай їм грець!

      Отим всеславним і таким байдужим...
      Таким захланним і таким сліпим!
      Здалось на мить: народ вже стався дужим!
      Та ба, що ні - бо знову зліг слабим...
      (10.02.12)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. Береш, не питаючи згоди...
      ***
      Береш, не питаючи згоди -
      І серце моє, і думки,
      І сни опівнічні, й рядки,
      І днини погідні, й негоди,
      Коли вітер сумніву б’є...
      Коли креше іскри свідомість!
      То... дай же хоч краплю натомість
      Надії, кохання моє!..
      (10.03.12)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. Смайлики
      ***
      Не смайлик нині, а хмурасик!
      І сердечко лишень одне...
      А може... вже чужий "Івасик",
      А може любить не мене?

      Й подріботіли - чудо-техно...
      Ти глянь - уже й не треба слів:
      І збоку, й знизу, поряд, зверху -
      Невпинна гра смішних значків!

      ...І обійнявшись, як малятка,
      Між манюпусіньких квіток,
      Сидять два милих янголятка
      В оазі смайликів-зірок...
      (9.03.12)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    161. Чекати можна довго...
      ***
      Чекати можна довго... До межі,
      До перелазу сили, до кордону...
      Допоки моці вистане в душі
      Тягнути спогад до свого ослону.

      Допоки тліють маком рушники
      Над образами темними. І рами
      Віконні, визираючи роки,
      Ридають тихо сірими шибками.

      Аж поки стежка в сад не заросте,
      Та й сад забуде істинно зродити...
      Чекання, наче рало золоте,
      Допоки пам’ять здатна скородити.

      Чекати можна довго... Може, й вік.
      До подиху останнього під вечір.
      Допоки всохне в жилах віри сік
      І забуття запеленає плечі...
      (8.03.12)



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    162. Легкий серпанок смутку
      ...І ці органні вицвілі висоти,
      І купол цей - Усесвіту жага...
      Вже березіль, набрякнуть швидко соти!
      Та лиш душа лишається нага.

      В легкім серпанку смутку на світанні,
      Мов ніжна фея заблукала в снах -
      Самотній подорожній, що востаннє,
      Ще пнеться вірою у небеса...
      (9.03.12)



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25