Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Галина Гордасевич (1935 - 2001)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Точно датований вірш
    Цей вiрш я написала двадцять п'ятого лютого
    Тисяча дев'ятсот шiстдесят сьомого року.
  •   * * *
    Не можу про Вкраїну патетичним тоном
    І в екстазі солодкім не завмираю.
  •   * * *
    Коли на губи мої сходить важка німота,
    Така німота, що мовити слово несила,
  •   * * *
    Межи мною і вільним світом
    Були дроти, в п'ять рядів натягнені,
  •   * * *
    Для мене "культ"- не абстрактне поняття,
    Не історія, стара, як легенда.
  •   * * *
    Хочете — приймайте на віру,
    Що зі мною вчинили:
  •   * * *
    Сказали птиці: літати доволі!
    На десять років позбавили волі.
  •   * * *
    Ой, повезли Галю темними лісами,
    Прив'язали Галю до сосни косами...
  •   * * *
    А я, неначе крамолу,
    В душі несу,
  •   * * *
    Кажуть, що ми ображені,
    Кажуть, що ми зневірені,
  •   ЩАСЛИВА БДЖОЛА
    Коли у Києві ховали Чорновола, –
    У місті, сповненому пам’яті віків, –
  •   * * *
    Над труною Славка* говорили не ті,
    Що зустрілись йому в молодому бутті,
  •   У КАВ’ЯРНІ “ГРОНО ДІОНІСА”
    Сиджу в кав’ярні маленькій,
    п’ю каву,
  •   СПОКОНВІЧНИИ ВОГОНЬ
    Пам’яті Алли Горської
  •   * * *
    І все вернеться на круги своя,
    І вийде правда, i промовить слово.
  •   * * *
    Чотири пори року...
    Чотири пори дня...
  •   * * *
    В лісі, в полі, а чи в городі
    Раптом стану, на мить завмерши.
  •   Молитва
    Ангеле Божий, хоронителю мій!
    Бережи мене і вночі, і вдень,
  •   ОСТРОЗЬКІ СОНЕТИ - 2
    Тут доля почалась моя,
    А доля міста значно старша.
  •   ОСТРОЗЬКІ СОНЕТИ - 1
    Тобі я цей вінок сплела,
    О місто юності моєї!

  • Огляди

    1. Точно датований вірш
      Цей вiрш я написала двадцять п'ятого лютого
      Тисяча дев'ятсот шiстдесят сьомого року.
      Я точно датую його, бо все мене лають,
      Що нема в моїх вiршах ознак часу.
      Кажуть, такi вiршi могли бути написанi
      І сто, i двiстi, i триста рокiв тому.
      Кажуть, такi вiршi можуть бути написанi
      І через сто, i двiстi, i триста рокiв.
      Але хiба я винна, що триста рокiв тому
      Жiнки плакали, коли їх залишали кохані?
      Я не думаю, що через триста рокiв
      Вони будуть цьому радiти.
      Але хiба я винна, що триста рокiв тому
      Люди боялися смертi?
      Я не вiрю, що через триста рокiв
      Вони будуть чекати смертi, як визволення.
      І хiба я винна, що триста рокiв тому
      Зраду карали смертю?
      Я не вiрю, що через триста рокiв
      Зраду вважатимуть доблестю.

      Простiть мене,
      Що я схожа на своїх прадiдiв.
      Простiть мене,
      Що я схожа на своїх правнукiв.
      Бо ж я - та ланка,
      Що з'єднує минуле з майбутнiм.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. * * *
      Не можу про Вкраїну патетичним тоном
      І в екстазі солодкім не завмираю.
      Колись я тягала носилки з бетоном,
      А зі мною - Розенберг Рая.
      Були обом безрадісні ночі,
      Пересилки, "параші", етапи,
      І в час перевірок на грудях дівочих
      Чужі безсоромні лапи.
      Трагічне в життя нашого повісті
      Було на кожній сторінці.
      А між тими, хто нас стеріг по совісті,
      Були свої, українці.
      І що ви розводите мені теорії
      Про засилля жидівське всюди!
      Той, хто бачив тюремні зорі,
      Довіку їх не забуде!
      Хай інший копається в історії гної,
      Між покидьками кривди дрібні збирає,
      Та я пам’ятаю: носилки зі мною
      Носила Розенберг Рая!

      1966 р.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * * *
      Коли на губи мої сходить важка німота,
      Така німота, що мовити слово несила,
      Прийди до мене, давня пісня проста,
      Що мама співала, коли ще під серцем носила:
      Про чисте поле, про синє море,
      Про червону калину з темного лугу,
      Про силу козацьку, що ворога зможе
      Та про гірку материнську тугу.
      Щоб в полі лунало, щоб в небі бриніло,
      Щоб підступало сльозами до горла.
      За хвилю слова — роки мовчання.
      Я згодна, доле, на таку плату.
      І тільки потім довгими ночами
      Над чужею піснею сиджу і плачу.

      11.07.1972р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *
      Межи мною і вільним світом
      Були дроти, в п'ять рядів натягнені,
      І з вишок, суворо і непривітно,
      Дивились хлопці, в форму одягнені.
      Та якби до мене з'явилась фея,
      Що може виконати прохання кожне.
      Я б не стала просити в неї
      Забрати в мене життя тривожне.
      Я б не схотіла прожити по-іншому
      Жодного дня, ані жодної хвилі.
      Всі мої дні, у минулому лишені,
      Шрами у серці моїм залишили.
      Тільки ж, якби не минуле, не пройдене.
      Не було б і мене, а була якась інша.
      Я бережу свої згадки, мов ордени.
      Від себе відмовитись - зрада найгірша.
      Я знаю: майбутнє в нас буде погоже,
      Неправда і зло відійдуть у минуле.
      Тільки забути його я не можу,
      Не вимагайте, щоб я все забула.

      1964р.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. * * *
      Для мене "культ"- не абстрактне поняття,
      Не історія, стара, як легенда.
      Для мене "культ", коли хочете знати,
      Це молодість, за гратами проведена.
      Це не розмова, коли робити нічого,
      Не запізнілі жалі та зітхання,
      Це - мої вірші на столі у слідчого
      Про першу весну і про перше кохання.
      Липи розквітлі вливаються в вікна.
      Вальс із парку кличе до танцю.
      А я ось зараз признатись повинна...
      А в чому ж я, власне, повинна признатися?
      Для мене електрика - не світла озерця,
      Що їх ліхтарі розливають у темряві ночі.
      Вона мені стала пороком серця,
      Ранніми зморшками підкреслила очі.
      Це, може, не має великого значення
      І в історії ніяк не позначиться,
      Та коли у дівчат були перші побачення,
      Коли їм хлопці почали всміхатися,-
      Я заповнювала блоки бетоном,
      Я розвантажувала баржі з цементом.
      Я дуже пізно познайомилась з капроном
      І ще пізніше - із перманентом.
      Та якби до мене з'явилась фея
      Що може виконати прохання кожне,
      Я б не стала просити в неї
      Забрати в мене життя тривожне.
      Я б не схотіла прожити по-іншому
      Жодного дня, ані жодної хвилі.
      Всі мої дні, у минулому лишені,
      Шрами на серці моїм залишили.
      Тільки якби не минуле, не пройдене,
      Не було б і мене ось такої, як зараз.
      Я бережу свої згадки, як ордени,
      Найстрашніша із зрад - це себе зрадити.
      І якщо я все це разом з країною
      Змогла перетерпіти і подолати,
      Значить, стала я мудрою,
      Значить, стала я сильною,
      Значить, в світі ще мушу зробити багато.

      1964р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    6. * * *
      Хочете — приймайте на віру,
      Що зі мною вчинили:
      Зняли з мене шкіру
      Та й вичинили,
      Та й пошили чоботи,
      Чоботи на рипах,
      Та й сказали: — Чого ти
      Холодна, як риба?
      Взувай-но на ніжки
      Та вшквар гопака.
      Та ну ж, не маніжся!
      Ач, горда яка!
      ... Ну що ж. Станцюю. Гаразд.
      Бог дасть - не в останній раз.

      8.07.1963р. Москва



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    7. * * *
      Сказали птиці: літати доволі!
      На десять років позбавили волі.
      Досить з вітром в піжмурки грати!
      Кинули птицю за мури, за грати!
      А якій літалось, а як їй любилось...
      Ах, як її серце у розпачі билось!
      Роки пройшли. Змінилась погода.
      На птиць, щоб у клітках, минула мода.
      Прийшли урочисто, з щемом у серці,
      Під бурхливі оплески відчинили дверці
      — Злітай, птице, у чисте небо!
      Глянь, як довколо весняно, травнево!
      Співай пісні, вий гнізда із рути,
      Лише... узгоджуй свої маршути.
      А птиця за дверці ступила несміло.
      А птиця крилами змахнула невміло.
      Ох, пізно ти, доле, двері відкрила!
      Бо де ж полетіти, як всохли крила.

      23.01.1965р.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * *
      Ой, повезли Галю темними лісами,
      Прив'язали Галю до сосни косами...
      А щоб слухала батька-матір,
      Та не рвалась в широкий світ!
      І стали біля неї сосни на варті,
      І до ніг їй послався калиновий цвіт.
      І виходили з гущавини сарни й лисиці,
      Не насмілювались ближче підійти.
      І тільки конвалія принесла росиці,
      Щоб губи зволожила в час самоти.
      Ой, Галю, Галю, сестрице Галю.
      Пройди крізь вогонь, крізь смертельну муку.
      Брате мій вірний, темненький гаю,
      Не видай нікому пекучого смутку.
      В темному гаю вогонь догорає,
      Сосни застигли годиною пізньою.
      Всі смутки та болі серце вбирає,
      Щоб потім зробити їх власною піснею.


      11.11.1971р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. * * *
      А я, неначе крамолу,
      В душі несу,
      Що площу звали Красною
      Не за красу.
      Лиш дурень повірить відразу,
      Що тут початок землі.
      ... Крик передсмертний Разіна
      Було чути в Кремлі.
      Хай на доноси майстер
      Точить перо,
      Та звали Москву матір'ю
      Не за добро..
      Не стану критись з думками -
      Вони ж не нові:
      Стоїть вона, білокамінна,
      На сльозах та крові.
      Було над Москвою димно,
      Та блискучі ж слова!
      Прославилася Ходинкою
      Красуня Москва.
      А може, про це не будемо
      Замнем до пори!
      Займатися словоблуддям
      Усі ми майстри.


      7.11.1967р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    10. * * *
      Кажуть, що ми ображені,
      Кажуть, що ми зневірені,
      Почуття на терезах важимо,
      Розмовляємо словами сірими.
      Що забули слова червоні:
      Комунізм, світова революція!
      Не обпалюють полум'ям скроні
      Наші мрії убогі та куці.
      Юнаки запустили бороди,
      А дівчата в штани залізли.
      Що ж! Давайте рахунки зводити,
      Комуністи наші залізні
      Ви, що слухали в Жовтні «Аврору»,
      Що горіли чуттями святими,
      Так повірили легко і скоро
      В підлу зраду своїх побратимів!
      Розтрощили царську корону,
      Викидали ікони з порога.
      А самі, без церков і без трону,
      У шинелі воздвигнули бога.
      А кулі усі смертельні —
      Чи з Руру вони, чи з Уралу.
      І не Сталін сам, і не Берія —
      Ви своїх побратимів стріляли.
      І щоб це не вернулось знову,
      Щоб так не спіткнутись, як ви.
      Ми нікому не віримо на слово,
      Ми не віримо в правду Москви.

      1966р.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. ЩАСЛИВА БДЖОЛА
      Коли у Києві ховали Чорновола, –
      У місті, сповненому пам’яті віків, –
      Печальні люди сходились довкола
      І несли сотні, може й тисячі вінків.

      Жінки ридали: – Вбили, ой, убили!
      Чоловіки стискали кулаки,
      А над юрбою сині, жовті, білі
      Пливли вінки.

      І перша бджілка вилетіла з вулика –
      Її послала в світ бджолина рать.
      А тут же того цвіту повна вулиця!
      І стала бджілка свій нектар збирать.

      Сльоза у когось в оці золотіла,
      Дзвеніли дзвони, аж земля гула,
      А бджілка все летіла і летіла –
      Вона одна щасливою була.

      30 березня 1999р., Київ



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. * * *
      Над труною Славка* говорили не ті,
      Що зустрілись йому в молодому бутті,
      Довгі роки з ним поруч були у житті,
      З ним долали провалля й урвища круті.
      Розгубились вони... А в життя суєті
      Приліпились до нього не ті, ой, не ті!
      І були їх слова і фальшиві й пусті.

      * Вячеслав Чорновіл

      30 березня 1999р., Київ



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 4.75

    2. У КАВ’ЯРНІ “ГРОНО ДІОНІСА”
      Сиджу в кав’ярні маленькій,
      п’ю каву,
      чорнющу, як ніч,
      і гірку, як доля моя,
      і все чекаю ще
      на руку твою ласкаву,
      і вслухаюсь в глибини пам’яті,
      чи почую твоє ім’я?
      Та вже не надіюся,
      що колись-то отримаю Нобеля,
      хоч би й писала
      до знемоги,
      до самозабуття,
      бо після голодоморів,
      концтаборів
      і Чорнобиля,
      що напишеш,
      щоб вразило більше,
      aніж саме життя?
      Я вже знаю,
      що не об’їжджу всю Європу,
      а де вже, щоб побувати
      на іншому материку,
      а проте не наливайте
      в чашку мою сиропу –
      ні на що не проміняю
      долю свою гірку.
      Бо кожна моя сльоза
      вже діамантом стала,
      а кожен мій чорний день
      в небі зорею сія.
      Крутою дорогою йшла,
      та дійшла таки – не пристала.
      В маленькій порожній кав’ярні
      п’ю чорну каву я.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. СПОКОНВІЧНИИ ВОГОНЬ
      Пам’яті Алли Горської

      Ходила по землі - твердо.
      Дивилася на світ - ясно.
      І раптом це серце - вмерло.
      І раптом це світло - згасло.

      Тиснула руку - тепло.
      Носила голову - гордо.
      І раптом - душа затерпла -
      Обірвано акорди...

      Дарувала їй доля вроду,
      Дарувала вогненну вдачу,
      І любов до свого народу,
      І хист мистецький впридачу.

      Та на світі є чорні сили.
      Та на світі є підлі люди.
      І казились вони, і бісились,
      І аж пінилися від люті.

      Не ставали до чесного бою
      Сатани нікчемнії смерди.
      І забрала вона з собою
      Таємницю своєї смерті.

      Пролетіло одним моментом
      Все, що їй у житті далося:
      Як палила пальці цементом
      І пергідролем волосся.

      І на шкоду своєму здоров’ю
      Найбільше палила серце
      Ненавистю і любов’ю.
      А нам пам’ятати все це.

      Бо казали люди хоробрі,
      Що як мла опівнічна звисає,
      Ясне полум’я на її гробі
      Загорається і не згасає.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *
      І все вернеться на круги своя,
      І вийде правда, i промовить слово.
      Дороги, що ходила ними я,
      Постеляться менi пiд ноги знову.

      І я знайду тi молодi слiди,
      Почую пiсню, що тодi звучала.
      З тих чорних днiв неволi i бiди
      Поезiї витоки i начала.

      Вона пробилась i зiйшла до нас,
      Як сонце весняне у далi синiй.
      Сильнiше всього в цьому свiтi – час,
      Та перед правдою i вiн безсилий!

      Сто раз убита, оживе вона,
      І гляне в душу, i промовить слово,
      Проклятi i забутi iмена
      Повернуться й засвiтяться нам знову.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    5. * * *

      Чотири пори року...
      Чотири пори дня...
      Аргусом золотооким
      Дивиться в небо стерня.

      Вітер осінній сердитий
      Несе по асфальту сміття.
      Родитись. Трудитись. Любити.
      Думати про життя.

      Земля вже чекає снігу,
      Що ляже на тихім світанні.
      ...Неначе читала книгу,
      І от вже сторінки останні.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    6. * * *
      В лісі, в полі, а чи в городі
      Раптом стану, на мить завмерши.
      Розчиняюся я в природі,
      Мене все менше і менше.

      Випромінюються з мого тіла
      Здоров’я, врода і сила.
      Юність пташкою відлетіла,
      А я ж: “Не лишай!” – просила.

      Час тече крізь мене рікою,
      Розмиває мене, розчиняє,
      А я не порушу рукою,
      Вже мене взагалі немає.

      Тільки вітер зірветься і стишиться,
      В небі ангели заспівають,
      Тільки щось невидиме залишиться –
      Душею його називають.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. Молитва

      Ангеле Божий, хоронителю мій!
      Бережи мене і вночі, і вдень,
      Коли сонце пече і коли сніговій,
      Від хижих звірів і злих людей.

      Ангеле Божий, Хоронителю мій!
      Коли горе чорний день принесе,
      Коли сльози пекучі підступлять до вій,
      Дай мені силу знести усе.

      Ангеле Божий, хоронителю мій!
      Над Тобою небо ж таке голубе!
      Коли в серці моїм загніздиться змій,
      Дай мені силу здолати себе.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6
      Самооцінка: 6

    8. ОСТРОЗЬКІ СОНЕТИ - 2
      Тут доля почалась моя,
      А доля міста значно старша.
      Не воля княжа чи монарша
      Отут, де річка Вілія,

      Його звела, а предок наш
      Сюди прийшов. Тут квітли липи.
      І він сказав: - О, як тут ліпо!
      І коней відпустив у спаш.

      Та втім же, він тут був один,
      То ж шкоди не було нікому,
      І, може, декілька родин
      Прийшли ще рік чи два по тому.

      Щоб їх від ворога беріг,
      Вони отут звели остріг.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5

    9. ОСТРОЗЬКІ СОНЕТИ - 1
      Тобі я цей вінок сплела,
      О місто юності моєї!
      Тебе увінчують лілеї
      Довкруг шляхетного чола.

      Стрічало гідно ти заброд,
      Та нагороди не потрібні:
      Твоїх нарциcів зорі срібні
      Дорожчі всяких нагород.

      Десь вітер у садах затих,
      Не подолав кущів бузкових,
      А з вуличок твоїх крутих
      І легендарних і казкових

      Героїв тіні бачу я.
      Тут доля почалась моя.

      "ОСТРОЗЬКІ СОНЕТИ"

      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": 5.25