Побачить світ в піщинки лоні
І небо в квітці луговій;
Відчуть безмежність у долоні
І вічність -- в змигу однім вій.

В сильці малинівки краса
Вселяє гнів у небеса.

А голуби в неволі -- й знов
Тремтить вже пекло до основ.

Голодний пес біля воріт
Ганьбить обійстя на весь світ.

Кінь, що зазнав знущань в дорозі,
Накликать неба помсту в змозі.

При ловах зайця кожен постріл --
Людському мозку як ніж гострий.

На крилах жайворонка рана --
Й співать не буде ангел зрана.

Як півень з півнем бій заводить --
В тремтінні сонце, що вже сходить.

Рик лева й вовка виття кожне
Із пекла тінь явить спроможне.

Лань дика, що гуля на волі,
Нас берегтиме від недолі.

Ягня охляле нас провчає:
Ніж різника прощать навчає.

Кажан, що в сутінках ширяє,
У серця віру відбирає;
А крик сови в нічних лісах
Уже явля безвір'я страх.

Як хтось кропивника погубить,
Того ніхто вже не полюбить.

Хто ж гнів розбудить у волові,
Той не достойний теж любові.

Пустун вб'є муху жартома --
Й від павука життя нема.

Хто навесні хруща замучить,
Того з сім'єю ніч розлучить.

На листі молодому гусінь
Згадать людські страждання змусить.

Не вбий ні бабки, ні жука,
Бо всіх нас Суд Страшний чека.

Хто до війни коня готує --
Земну вісь дезорієнтує.

Зойк жебрака, вдовиний плач:
Їх нагодуй -- і ти багач!

Комар, що й літом плодить смуту,
Взяв із пліток свою отруту;
Отрута ж павука й гадюки
Узята з заздрості у злюки;
А працелюбних бджіл отрута
Із ревності митця добута.

Хтось в шовку, хтось в дранті суціль --
Це на багатства скнари цвіль.

Як правду влить в уста брудні --
Вона ще гірша від брехні.

Найвища правда і єдина:
Для втіх і мук живе людина.
Хто інших істин не шукає,
Той небезпек всіх уникає.

І горе, й радість ряд у ряд
Вплелись в душі святий наряд:
Розгледиш крізь журби основу
Враз нитку радості шовкову.

Дитя -- щось більше від пелюшки,
Хоч ще й не зводиться з подушки;
Хто плуг зробив -- рук не зуміє:
Це кожен фермер розуміє.

І не безслідно сльози кануть,
А немовлям колись постануть:
Уст діви варто їм торкнуться,
Як вже дитячими вернуться.

Скавчання, рик, виття, ревіння,
Мов хвилі, б'ють в небес склепіння.

З-під різки зойк і плач дитячий
Страшною помстою віддячить.

Побачив жебрака лахміття --
Й небесна велич вже як сміття.

Солдат з рушницею й мечем
Для сонця б став паралічем.

Мідь бідняка дорожча тих
Багатств, що з Африк золотих.

В руках у землероба гріш
За землі скнари важить більш;
А будь на те ще й вища воля --
То і всієї знаті поля.

Хто осміє дитячу віру,
Не буде мать до смерті миру.
Хто сумнів збудить у дитині,
Дочасно буде в домовині.
Дитячу ж віру хто шанує --
Життя своє той не змарнує.

Дитячі ігри -- це ще квіт:
Старечий досвід -- плід з тих віт.

Питання хитре хто задасть --
На нього відповідь не дасть.
Хто сумніви роз'яснить вам --
Засумнівається вже сам.

Таких отрут вже не зготовим,
Як в Цезаря вінку лавровім.

Для зброї зроблені прикраси --
Знущання із людської раси.

Як плуг в алмазах заіскриться,
То й заздрість щедрості скориться.

Як в лузі коник не змовкає --
Найглибший з сумнівів зникає.

Роз'яснень хитрих запорука,
Вже й філософія -- наука!
Та поєднать політ орла
Й мурахи біг ще не змогла.

Хто сумнів має в тім, що бачить, --
Повірить ще в щось сил не стачить.
Якби і сонце сумнівалось --
За хмари враз би заховалось.

Не є злом пристрасть, що вирує, --
Та гріх, якщо вона керує.

Картяр, повія, де не глянь --
Про поступ й думать перестань.
Жебрацькі зойки і мольба --
Старої Англії ганьба.
Щасливців крик, невдах прокльон
Ущент зруйнують Альбіон.

Кожну ніч і кожен день
Хтось родивсь для мук лишень;
Кожен день і кожну ніч
Хтось -- для втіхи зусібіч;
Хтось родивсь для зла нічного,
Хтось -- для блага дня ясного.

Неправді вірить ми охочі,
Коли незрячі у нас очі.
Хто в тьмі родивсь, того ніч згубить,
Як душу світлом не розбудить.

Бог просіяє світлом в очі
Тим, хто живе посеред ночі;
І прийде в образі людському
До тих, хто в дні живе п'янкому.

ПІСНЯ ЛІСОВОЇ КВІТКИ

Блукав я у лісі,
Де зелень буяла,
Й почув там з-під листя,
Як квітка співала:

"У лоні земному
Дрімала в ніч тиху,
Страхи відганяла
Й чекала на втіху.

Явила всім вранці
Рожеву засмагу,
Щоб мать нову радість,
А стріла -- зневагу."

ЛІЛІЯ

Цнотлива роза ранить колючками,
Вівця покірна цілиться ріжками --
Лиш лілія біла одна зрозуміла:
Як зброя в любові -- краса вже не мила.

СЕРП І МЕЧ

Меч співав в пустелі мертвій,
Серп -- на ниві золотій;
Й хоч співав меч пісню смерті --
Встояв серп у битві тій.

СНІГ

Раз якось у лузі гуляв я зимою
І сніг я просив, щоб погрався зі мною.
Він грався й розтанув -- його вже нема;
І злочином все це назвала зима.

* * *
О чайко, ти над вересом літаєш
Й силець розставлених не помічаєш.
Над хлібним ланом краще вже кружляй:
Нема силець, де зріє урожай.

МУХА

Маленька мухо,
Весь твій танець
Один мій порух
Звів нанівець.

Чи ж не подібний
До тебе й я?
З людських доль зліпок
Чи й не твоя?

Теж п'ю й танцюю,
А ціль яка?
Й мене пристукне
Сліпа рука.

Як в думці -- сила
Й життя весь плин,
Якщо без неї --
Лиш смерть і тлін --

Живий чи мертвий --
Тобі рідня:
Щаслива муха
Лишень і я.

ГРУДКА Й КАМІНЬ

"Любов не лиш про себе дбає,
Не плід це власних лиш спонук,
Але, як втішить інших, знає
Й будує рай з пекельних мук." --

Так Глини Грудочка співала,
Що, хто б не йшов, її топтав;
Їй іншу пісню даль вертала --
Це Камінь голос подавав:

"Любов про себе тільки дбає,
Щоб полонить собою всіх;
Радіє, коли хтось страждає,
Й будує пекло з райських втіх."

ТИГР

Тигре! Тигре! Ти у ніч
Сяєш з нетрів навсібіч.
Досконалості вінець,
Хто безсмертний твій творець?

Блиск з глибин цей чи з небес,
Що в очах твоїх воскрес?
З крил чиїх, з чиїх долонь
В тебе влився цей вогонь?

Хто звестись тобі звелів
Й серця жили туго сплів?
Й на стиск грізних чиїх рук
Відізвався його стук?

Гартувавсь в якім горні
Мозок твій, в якім вогні?
Молот чий його кував?
Хто його, мов джгут, звивав?

Вже як впали зір списи
Й сліз їх ти напивсь роси, --
Хоч всміхнувсь Він? Й той це зрів,
Що колись Ягня створив?

Тигре! Тигре! Ти у ніч
Сяєш з нетрів навсібіч.
Сили грізної взірець,
Хто безсмертний твій творець?

ЯГНЯ

Хто, Ягня, тебе створив?
Знаєш, хто тебе створив?
Дав життя й пастись звелів
В лузі, де струмок бринів;
Теплу вовну тобі дав,
Як про стужу зим згадав;
Ніжний голос дав тобі,
Щоб нас радувать в журбі?
Хто, Ягня, тебе створив?
Знаєш, хто тебе створив?

Я скажу тобі, Ягня;
Я скажу тобі, Ягня:
Тим же звуть його ім'ям,
Бо Ягням назвавсь він сам;
Миру й ласки в нім злиття;
Він і сам, немов дитя.
Я -- дитям, а ти -- ягням
Звемось так же, як він сам.
В поміч Бог тобі, Ягня!
В поміч Бог тобі, Ягня!