Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олександр Бобошко (1971)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   * * *
    Я прощу тобі, місто, трамваєм травмований травень
    І підвищений тиск брудносірих похмурих будівель.
  •   * * *
    Закохайся у жовтень...
  •   * * *
    Поговоріть зі мною, небеса,
    Зашелестівши зливою по зелені.
  •   * * *
    Це заради рядків – ніч безсонна і день заклопотаний,
    І невчасно посаджене, і неналежно прополоте.
  •   * * *
    Котру добу, невтомні та нахабні,
    Дебеле скло довбли до болю краплі –
  •   * * *
    Що ти скажеш мені
    після цього ковтка “Амаретто”?
  •   * * *
    ...Тільки іноді
    залишки мрій
  •   * * *
    Знаю, Отче: не так живу.
    Ніби йду навпомацки в темряві.
  •   * * *
    “Вжити до...”
    Бо бажано вижити,
  •   * * *
    Подаруй мені казку,
    струнке світлооке дівча!
  •   * * *
    „Ідіть собі з миром!” –
    нарешті промовив дільничний.
  •   * * *
    Оббиває
    поріг твій
  •   * * *
    Тільки гори і море. Лиш море та гори...
  •   * * *
    І буде ніч. І буде сон мій теплим:
    Жита з волошками,
  •   У вагоні
    Набито вщерть...
    Баптисти і туристи,
  •   Франкове
    „Я бачив дивний сон...”
    – згадалося Франкове —
  •   Вона
    Вона...
    Вона!
  •   Пані осене
    Пані осене!
    Як Ви вчасно...
  •   НАПЕРЕДОДНІ
    1
    Мед і груші
  •   Я вимріяв тебе.
    Я вимріяв тебе.
    Я викрав у зими
  •   Пора терезів
    Ось вона і настала –
    пора Терезів та вагань.
  •   Ну, здрастуй...
    Ну, здрастуй, наполохане моє!
    Давно тебе не бачив... Каюсь, винний.

  • Огляди

    1. * * *
      Я прощу тобі, місто, трамваєм травмований травень
      І підвищений тиск брудносірих похмурих будівель.
      Щовесни захлинаюсь твоїми баскими вітрами
      І в занедбане небо щовересня лину з бадилля.

      Ще не раз на своїх перехрестях когось розіпнеш ти,
      І метро-людожер ще не раз проковтне мене й викине.
      Ще не раз я замерзну, по вулицях вволю навештавшись, –
      Та зігріюсь твоїми вечірніми теплими вікнами.

      Я прошу тебе, місто, подати, рятуючи, руку
      Всім розчавленим, всім,
      хто готовий в петлю чи на рейки.
      От тоді я бравурний твій марш не сприйму як наругу.
      От тоді я повірю святковим твоїм феєрверкам.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. * * *
      Закохайся у жовтень...

      Триватиме опір зимі –
      Неминучій, небажаній, що наступає з-за обрію.
      І шипіння-пророцтва подібних до зміїв ЗМІ,
      Й божевільне метання між храмами й пунктами обміну.

      Це – давно. Це – з дитинства: вагання, розмитість мети.
      Все б одразу: і мати доляри, і бути спасенним.
      І продовжити ніч
      натщесерце пригубленим сексом,
      І загублений Всесвіт
      очима в очах віднайти...

      Та, здобувши нарешті жадане
      земне і небесне
      І уже не лякаючись гріхо-
      та гривнепадіння,
      Ти промовиш слова,
      що в душі твоїй винищать безлад:
      “Я люблю тебе, осене. Всю –
      від різдва до успіння...”



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    3. * * *
      Поговоріть зі мною, небеса,
      Зашелестівши зливою по зелені.
      Всотаю ваше Слово, наче сад
      Чи ярі зерна, зронені у землю.

      Поговоріть... Вас довго не було.
      За цілу зиму – жодної відлиги.
      Я бачив крізь тонке віконне скло:
      Хліба ховала віхола від лиха.

      Вдихає в мене силу ваша синь.
      Високі! Я не раб ваш, радше син,
      Хоча й не завжди стриманий та чемний.

      Простіть мені тяжкий минулий гріх,
      Почуйте голос мій крізь власний грім,
      На сповідь запишіть мене у чергу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    4. * * *
      Це заради рядків – ніч безсонна і день заклопотаний,
      І невчасно посаджене, і неналежно прополоте.
      Це заради рядків – самозречення і усамітненість,
      І багатогодинне блукання засніженим містом, і

      Боротьба із собою, зі світом, з досвітньою втомою,
      Спілкування з місцевим божком, підвивання у тон йому...
      Це заради рядків я дотримавсь усіх ритуалів.
      Тільки б вірші мої хоч когось, хоч колись врятували.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    5. * * *
      Котру добу, невтомні та нахабні,
      Дебеле скло довбли до болю краплі –
      І нікому було сказати „Стоп!”

      Земля уже була зразково чиста,
      А дощ усе ніяк не міг скінчитись,
      Перетворившись майже на Потоп...

      Сусіди п’яні грюкали дверима...
      На інший потяг – що іде до Рима –
      Я проміняв би потяг свій до рим.
      А краще так: читаючи молитву,
      Ковчег до Арарату притулити,
      Забувши про солодкий отчий дим –
      І там, у горах, де до Бога ближче
      І де слова доречні лиш окличні,
      Втопити у меду недавній сум,
      І влитись у якусь місцеву паству,
      І просто впасти ув обійми Спасу,
      Заглибившись обличчям у росу...

      Це тільки мрія, майже божевільна:
      Усе життя – Прощенною Неділею.
      Примирення, життя моє подовж!..

      А з хмари, як з роззявленої пащі,
      На сиві храми на руїнах капищ
      Стікає остогидлий сірий дощ...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. * * *
      Що ти скажеш мені
      після цього ковтка “Амаретто”?
      Будеш голосно лаятись,
      може, мовчатимеш глухо?
      Мокрий сніг прилипа
      до всієї, здається, планети,
      А можливо, й до інших планет –
      я прогнозу не слухав.

      Ця відсутність наснаги
      твоїми зумовлена снами.
      І така перевтома
      при тому, що зроблено мало...
      Ну гаразд, я не буду –
      я пляшку сховаю у “Снайґе”,
      Заспіваю про маки.
      Але...Чи почуєш ти, Мавко?

      О, малинові губи,
      о, довгі Мальвінині вії!
      І задумливі очі,
      що дивляться в напрямку щастя...
      На мої алегорії
      в тебе уже алергія,
      Але Ґія
      заходить до тебе занадто вже часто.

      В тебе серце роздерте на дроби,
      мій втомлений ангеле,
      Ти одна – у числівниках.
      Ми – унизу, під п’ятою.
      І якщо я колись
      завітаю до тебе з Євангелієм –
      Ти запросиш і тих,
      що приходять з Кораном чи Торою.

      Тільки спільний знаменник
      для мене задушно тісний.
      Хай воюють...
      Чекатиму на протилежному березі.
      Хочу бути єдиним.
      У іншої жінки – весни.
      І, сполохавши ніч,
      загублюсь у холодному березні.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. * * *
      ...Тільки іноді
      залишки мрій
      мозок стомлений живлять.
      І примушують жити –
      і шити нові прапори.
      Все ще сняться ночами
      підкорені сніжні вершини
      І безмежні моря-океани,
      й попутні вітри.

      Та за межами ночі
      себе почуваю вигнанцем.
      Щось гальмує мій поступ
      дорогою успіхів-снів:
      Може, надмір вагань?
      Може, брак підбадьорливих слів,
      Не почутих уранці?..

      А попереду – сонячні весни та Вербні Неділі,
      І березові сльози, і яблуні в білім вбранні...
      ...Ну а поки – незайманий сніг
      між убогих будівель.
      Протоптати у ньому стежину
      належить мені.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    8. * * *
      Знаю, Отче: не так живу.
      Ніби йду навпомацки в темряві.
      Не до тих
      доторкаюсь
      вуст,
      Переймаюсь
      не тими
      темами.

      У бадьорі мої пісні
      Невеселі вплелися приспіви.
      І нерідко липневі дні
      Мають присмак зимових присмерків.

      У полоні гнітючих дум
      Я блукаю в пошуках істин.
      Лиш до тебе все не дійду –
      Все зростає між нами відстань...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.6 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. * * *
      “Вжити до...”
      Бо бажано вижити,
      Не зважаючи на жагу.

      Не із жита – так з вишень вижену
      Насолоду для душ і губ.

      Ну чому ти сумуєш, серденько?
      Стане нам і хліба, й видовищ.
      Захисти свої плечі “секондом” –
      І тебе не злякає дощ.

      Вжити до. Щоб жити і після нам
      У чеканні знижок і жнив.
      Не завжди життя буде піснею –
      Та, на щастя, й піст не завжди.

      І нехай пророкує радіо
      Неминучий літа відліт,
      Та дощем народжена райдуга –
      Це воістину німб землі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    10. * * *
      Подаруй мені казку,
      струнке світлооке дівча!
      Розігрій мою кров,
      порятуй від печалі та болю.
      Я стоятиму першим
      у стомленій черзі прочан –
      Я прийду відхреститись
      од тих, що були не тобою.


      Бо, на жаль, неможливо
      спалити в кадильниці щем,
      Вгамувати роз’ятрене серце
      холодною м’ятою…
      Ох, як солодко марити
      дотиком теплих очей,
      Засинати щоночі,
      промовивши тихо ім’я твоє!


      Ти прийди в мої сни,
      заплети свою косу у німб.
      Я прошу небагато –
      і ось моїх мрій квінтесенція:
      Не позбутися прав
      цілувати сліди твоїх ніг
      І приносити квіти
      з відбитками власного серця...



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.29 | Рейтинг "Майстерень": 5.33

    11. * * *
      „Ідіть собі з миром!” –
      нарешті промовив дільничний.
      А ми й не збирались
      іти проти нього війною!
      Ніколи і гадки не мали
      псувати чи нищити.
      „Іти собі з миром” –
      для нас це не вирок, а норма.

      „Ідіть собі з богом!” –
      зітхнув, утомившись, єгомосць.
      Авжеж не з діаволом, батюшко!
      Без варіантів.
      Хоч наші питання
      були непростими та гострими,
      Не лайте нас, отче.
      Цього ми, повірте, не варті.

      „ Ідіть собі, хлопці...”(а далі хвилина мовчання) –
      Сказали дівчата, об лавку бичкуючи „кемел”.
      Ви ангельських наших терпінь переповнили келихи.
      Ідіть якнайдалі! Зустрінемось... Краще, у чаті.”

      Почувши цю лайку,
      до нас наближалися хутко
      Кремезні бійці
      у кашкетах і формених куртках.
      „Пройдьомтє!” – правицю до скроні...
      Отак ми і ходимо
      Між міліціянтами,
      преосвященствами,
      хвойдами...



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. * * *
      Оббиває
      поріг твій
      дощ:
      Плаче, проситься в теплу хату
      З мокрих вулиць, холодних площ.
      Та чи варто його впускати?

      Не потрібен нікому він,
      В теплій хаті без нього краще –
      І блукає дощ сам-один,
      Залишившись напризволяще.

      Так і ти – поки є терпець,
      Марно топчеш слизькі дороги,
      Наче той мандрівний чернець,
      То благаєш людей, то Бога, –

      І не втямиш, коли ж кінець
      Оббиванню чужих порогів.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    1. * * *
      Тільки гори і море. Лиш море та гори...

      На хвилину забудеш
      про мори та горе.
      Теплим вітром розносяться пахощі квітня
      По землі, що в задумі сумує за літом
      І мрійливо чекає, терпляча та горда...

      Тільки гори і море. Лиш море та гори...

      Хвилі берег зажурений раптом огорнуть
      І, мов пащі чудовиськ, – аж виступить піна –
      Покусають за ноги, ковтнувши каміння.

      Та залижуть покуси. І рани загоять...

      Тільки гори і море. Лиш море та гори...

      Тут і мертвий воскресне,
      й одужає хворий.
      Тут, п’янкого повітря набравши у груди,
      Розпускаються квіти, добрішають люди.
      Тут образливих слів не почуєш ніколи.
      Тільки співи пташині лунають навколо,
      Наче свят великодніх
      величні акорди.

      ...Тільки гори і море. Лиш море та гори...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. * * *
      І буде ніч. І буде сон мій теплим:
      Жита з волошками,
      Життям налиті соковиті стебла
      Не поколошкані.

      А перед тим, як визріє у небі
      Світанку полум’я,
      Ти явишся – п’янка, немов натхнення, –
      На тихий поклик мій...




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. У вагоні
      Набито вщерть...
      Баптисти і туристи,
      Нащадки скіфів, вихрестів, ординців...
      Посуньтесь, дядьку!
      Маю чим загризти.
      Не пити ж Вам ту пляшку наодинці.

      Бджолиний вулик. Чи циганський табір?
      Торби, кравчучки, кошики, чували.
      Ні місця на полиці, ані в тамбурі,
      Ні – в деяких серцях – для співчування.

      Там – плач дитини, там – студентів регіт...
      Ковтнути! Від нудьги щоб не померти.
      Тремтить земля. Життя біжить по рейках.
      Попереду – все менше кілометрів.

      І нам не стати, скільки б ми не скиглили,
      Царями – ні земними, ні небесними.
      Ні місця між державою та скіпетром
      Немає, ні між Дисмасом і Гестасом.

      А все ж таки погодьтесь: варто жити,
      Заради завтра чи заради вчора.
      Це краще, ніж лягти в чорнозем жирний
      Зі смертю в парі, в чистій парі чорній –

      І навіть не почути схлипи рідних,
      Обличчя не побачити скорботні...
      Хоча на цьому світі ми убогі,
      На той нам поспішати не потрібно.

      Ну що – тепер уже не так нам тоскно
      Сидіти в цім вагоні-душогубці?
      У мандри запізніла кличе осінь,
      І клин за клином відлітають гуси.

      Не нам жалітись на відсутність рухів!
      Гарцює в жилах кров, душа не терпне.

      Дивлюсь я на тремтячі Ваші руки –
      І думаю, що нам пора по третій...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    4. Франкове
      „Я бачив дивний сон...”
      – згадалося Франкове —
      „ ...безмірна та пуста,
      і дика площина...”
      Бо вивезли бійці
      за примхою наркома
      Великих і малих
      споживачів зерна —
      І, як писав Павло,
      усіх – „до ‘дної ями”:
      Буржуїв?
      Буржуїв?
      Та чорт їх забирай!..

      Мабуть, не дочитали
      у Каменяра,
      Що „...кров’ю в л а с н о ю
      і в л а с н и м и кістками...”



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    5. Вона
      Вона...
      Вона!
      Її легка хода.
      Сліди маленьких ніг Її на східцях...

      Знайшов ти скарб,
      здобув жаданий дар –
      І прирівняв до Пекторалі Скіфської.

      Вона...
      Цей ледь помітний порух губ,
      Цей блиск очей казкового створіння...

      Нова – не перегорнута – сторінка
      На тлі образ, відмов, набитих гуль.

      Вона...
      Ти вірив в час поневірянь,
      Що рано ви чи пізно з Нею стрінетесь.
      То ж хай Вона простить твою нестримність,
      Твій шал бажань крізь шар розчарувань,

      Твоє невміння уникати сцен
      І аритмію збудженого серця...

      Твоє життя
      так мало б мало сенсу –
      Але Вона
      вдихнула в нього сенс.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    6. Пані осене
      Пані осене!
      Як Ви вчасно...

      Я варився в липневім пеклі,
      Я ковтав, як отруту, спеку
      І уже не вірив у щастя.

      Та прокинувсь од Ваших кроків –
      І забув, що сумний і кволий.
      А дерев поруділі крони
      Провіщали втіху та волю.

      Пані осене, Ваша милість!
      Довга й тепла, прозора й чиста,
      По коліна в опалім листі
      Як же довго мені Ви снились...
      Як же довго в серці схололім
      Порожнеча була і вітер...

      ...Я губам своїм не повірив :
      Боже мій, це ж її долоні!
      Це її зволожені очі
      І розбитий об мене смуток,
      Це кінець дощової смуги
      І предтеча жаркої ночі.
      Пані осене, я Ваш бранець,
      Я в далеких зелених червнях
      Розгубив своїх наречених,
      Промінявши на Ваш багрянець.

      Пані осене, я Вам вдячний :
      Не згубився, не зник, не вимер.
      Час – це тільки четвертий вимір,
      В ньому часом буває лячно.

      Непрочитана, сніжно біла,
      Наче книга, що вийшла з друку,
      Будь моєю, Пречисто Друга!..
      Я не зраджу твої обійми.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. НАПЕРЕДОДНІ
      1
      Мед і груші
      обліплені злющими осами...
      Слухай, Спасе,
      земля завагітніла осінню.
      Я спочатку не вірив
      вільховим пліткам,
      На продовження літа
      надію плекав –

      Марно... Ранки вітають холодними росами,
      Залізниця чекає зимового розкладу.
      І жовтіє,
      жовтіє,
      жовтіє в гаях.
      І вмирає
      надія химерна
      моя.

      2
      Час розкидати
      зібране щойно каміння.
      Ми свої золоті розміняли на мідні
      на мітингах.
      Надто рано
      відчули себе переможцями.
      Нас годують –
      і навіть при цьому не морщаться –
      міфами.

      Небеса вже похмурі
      і сповнені схлипами.
      Галасливі базари заманюють сливами
      стиглими.
      Залишилось півкроку,
      пів крику до вересня –
      І тому нам, ровеснице,
      дуже невесело.
      Скиглимо...

      Стихне біль. Відлетить журавлиною зграєю.
      Ми собі не дозволимо –
      й іншим розраємо
      бідкатись.
      І воскресне
      дощами затоплена сірими
      Златоверхим дібровам
      і світлу осінньому
      відданість...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.19 | Рейтинг "Майстерень": 6

    8. Я вимріяв тебе.
      Я вимріяв тебе.
      Я викрав у зими
      Вогонь твоїх вагань,
      Тепло твоєї згоди.
      Тремтить, мов клена лист,
      душа в чеканні змін,
      Тріпоче, наче Рим,
      наляканий вестґотом.

      Затягне у танок
      лютневий чорторий,
      Світитиме у ніч
      неон рекламних літер.
      Ми будемо удвох
      поміж обмерзлих ринв
      І сонних кам’яниць,
      закоханих у літо.

      Твоя рука – в моїй.
      Підтримаю тебе.
      І стану я тобі
      і вартою і почтом.
      Слизькі земні шляхи
      долати відтепер –
      Долати нам удвох.
      Іти нам далі – поруч.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. Пора терезів
      Ось вона і настала –
      пора Терезів та вагань.
      Горобинові ягоди –
      ніби ченцеві чотки...
      Прохоплюся ще поночі –
      і, зголоднілий, у гай:
      Цілуватиму осінь
      в багряні
      вологі щоки.

      Пригублю я світанку,
      чолом притулюсь до землі,
      Захмелілий від променів
      сонця й солодкої тиші,
      Ворогам найлютішим
      назичивши тисячу літ
      І себе за минулі гріхи
      малодушно простивши.

      Золоте, нетривале,
      а ти ж закінчишся колись,
      І зима-витверезниця
      снігу насипле за комір...
      Я поставив три крапки
      з метою уникнути коми,
      Не сполохати свято –
      я ж довго на нього моливсь...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 6

    10. Ну, здрастуй...
      Ну, здрастуй, наполохане моє!
      Давно тебе не бачив... Каюсь, винний.
      Хоч був я невмолимо невловимим,
      Та не забув, що ти у мене є.

      Твоя печаль у мій тривалий сон
      Пірнула, щоб її відчути міг я –
      І ось я тут, осяяний промінням,
      І крапле час, як сльози у пісок.

      Таке легке – і водночас вагоме,
      Ти завше гріло, нині – обпекло.
      Живу твоїми болем і теплом,
      Сумне моє,
      земне моє
      і горнє...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5