і більше нічого не станеться тільки це:
допоки чекають на березі всіх морів
того хто ховає у хвилях своє лице
стихія води приведе щоб тебе зустрів

а ці пурпурові вітрила мов пелюстки
як тільки дістануться берега – опадуть
і зійде на берег принц і на подив людський
тебе забере зі собою в далеку путь

ви будете дихати морем немов вином
але корабель не сп'яніє – бо йде туди
де сьоме відкриється небо уперше й знов
і більше нічого не станеться окрім див

2015

у кожної дівчинки є така Сукня суконь:
у квіти, в крапинку, у мрії… (здійснитись чи ні?)
вдягай ЇЇ вранці спросоння, знімай у сутінь -
це ніби звичайний покрій, але шви – чарівні!

зіниці розшир і з пришвидшеним серця стуком
відчуй, що ця магія жінки й тканини жива -
у кожної дівчинки є така Сукня суконь:
яку одягаєш - і зразу стаються дива!

2015

усе почалося з Води й кораблів у скронях
припливи-відпливи і ми як відкрите море...
ще трохи - і ці небеса три дощі нам зронять
ще тиша - і всесвіт краплинами заговорить

бо все почалося з Води... із Води і слова!
ще три паперові кораблики - й буде злива
ще довгі хвилини і хвилі - і вітер зловлять
словесні вітрила

2014

дівчинко
плаття в метелики очі у бісики
будь мені першою стрічною в цьому світі
з нами нічого не станеться окрім як містики
поки ще є провидіння і добрі вісті

дівчинко
ми неодмінно з тобою зустрінемось
попри любовний туман і кармічні нетрі
хай позникають усі... ми уклали парі немов
будеш єдиною стрічною
на планеті

дівчинко
як ти гадаєш а хто тебе видумав?
(ти на мільйони віршів!) той за все заплатить
я усе ближче до тебе і подих мій видимий -
правда, злітають метелики
з твого плаття?..


2014

Чорним по білому, бачиш, ночами по днях
Сни наші пишуться, мов чорно-біле кіно.
Спиться, не спиться? І чуються звуки – то знак:
Після опівночі музика сходить із нот…

Чорними, білими, чуєш, – це клавіш луна!
Хто на них грає мелодії наших пісень?
Час чорно-білої магії… Зараз у нас
Є лише музика, щоб закохатись, і все.

Білим по чорному – днями по наших ночах.
Сни вже здійснились, попереду стільки чудес!
Час прокидатися, поки нас будять, хоча…
Краще проспати і все залиши́ти в ч/б!


2014

машиною часу до мене приїхав Колишній.
а я не чекала… а я заплітаю Майбутнє у коси.
цілуй мене Зараз! бо як не Тепер, то коли ще?
бо де, як не тут, у Міжчассі, нам Вічності досить?

машиною часу завжди приїжджають обранці.
чекай - не чекай і плети - не плети свої коси…
твій суджений з’явиться Впору - вночі а чи вранці,
і ти не питатимеш навіть у себе: "а хто це?"

машиною часу до мене приїхав Майбутній.
а я так чекала! а я розплела вже усі свої коси…
цілуєш Назавжди, цілуєш мене незабутньо -
як добре, що вмієш прийти Позачасовим гостем.

Фото: Оскар Негер

2014

коли ти не слухаєш серця з інтимними мріями
із неба злітаються янголи як на парад
один із них чорний мов привид амуром розстріляний
йому закохатись пора б

коли прислуха́єшся пильно до серця із мріями
наш янгол земний набуває життєвих ознак
кохання це чорна діра ми нічого не вдіємо
засмоктує всіх і до дна


2013

коні приходять без принців ніким не осідлані
в душу підковами стукають і зазивають до стайні
ніжно іржуть про любов і на кінському вже засіданні
просять ласкаво на скачки не перші свої й не останні

принци приходять без коней смішні й самовпевнені
хочуть вдавати богів а насправді виходить лиш коней
кажуть що дико закохані (може з якогось племені?)
я б перевірила їхні серця на уміст силікону

коні змішались із принцами принци із конями
всі залицяються просять щоб їх осідлали назавжди
тільки підкови лишаються коні стають зникомими
я загубилася на іподромі і вчуся іржати


2012

коли ти приходиш з піском і порожнім годинником
я все розумію - отак зупиняється час
піщинкам здається нічого не сталося дивного
а вічність розсипалась вщент і години мовчать

коли ти приходиш з водою й пустою клепсидрою
я все розумію - отак зупиняється час
краплинам здається що все як було і без вибору
а вічність ущент розтеклась і години мовчать

коли ти приходиш із тінню і сонця проміннями
я все розумію - отак зупиняється час
чи то нам здається чи й справді до болю омріяний
у лоні усесвіту вимір новітній зачавсь

Та, що танцює в поезії - сукня її римована,
Коси у неї розпущені, рухи її пластичні.
Тілом старанно розписує вірші із феромонами,
Вловлює хвилі космічні - і музика ллється з тиші.

Та, що танцює в поезії - сукня її розвіяна,
Вірші в очах її грають і магія вищих таїн
Так відкривається в мить, коли кліпає ніжно віями,
Ніби і кличе до танцю Того, хто її читає.


2013

Не твоя в тому осінь, що я відлетіла у вирій -
Де птахи перелітні цілують в уста небеса…
І не варто мене сотворяти, не треба кумирів.
Заведи собі привида - будеш і з ним, ніби й сам.

Не твоя в тім зима, що я вчасно навчилась літати.
Відрахуй сім дощів - і почнеться тобі снігопад.
Я край світу знайшла, де хмарини з солодкої вати:
Тут сакральне тепло і цвітіння рожевого спад.

Не твоя в тім весна, що із вирію я прилетіла.
Це хороша прикмета - от-от і настане нісан:
Я зніму свої крила, а разом із ними це тіло…
Ти залишишся з привидом - ніби і сам, і не сам.


2013

осінь скоро настане і ти заблукаєш у листі
тих дерев що тримають на вітті твоїх птахів
і вони уже ніби злітають а гори тут лисі
і у вирій пора вирушати як ти й хотів

осінь скоро настане птахи заблукають у небі
і байдуже чи сьоме воно і чи це птахи...
чи перевертні хижі що линуть у хмарні тунелі
жоден вирій на світі іще не приймав таких

осінь скоро настане і ти між птахів заблукаєш
їхнє пір,я давно уже синє як ти й хотів
ну а щастя завжди перелітне і тут не злукавиш
от і ти відлітаєш у вирій своїх птахів

2013

Я давно тебя видел. Среди привидений и призраков.
Ты ходила без платья. И даже без тела и мыслей…
За тобою лишь тень появлялась. И то только изредка.
А потом исчезала. В иные миры… Ну и мы с ней.

Я давно тебя видел. В лице привидений и призраков…
А сегодня ты в платье. И в теле с единственной мыслью –
Покорить этот мир! Он (во)сходит с ума по всем признакам.
Ну и мы с ним.

2013

Нас розставили не за феншуєм, а по приколу –
Ми навпроти і з нас утворився дзеркальний всесвіт.
Один одному ми відображення. Не приховуй,
Що вдивляєшся в мене і бачиш, що в тебе в серці.

Віддзеркалюй мої почуття – це довічна карма,
Ти взаємністю відповідай на любов конкретну.
Бо як дзеркало дзеркалу ми одиниця парна,
І розкажемо всім по приколу чи по секрету:

Коли ті, що із крові і плоті себе в нас бачать
(не на всі відображення їхня душа прозріла),
Ми кохаємось у задзеркаллі – така вже вдача –
Там прозора й блискуча любов, як зі скла і срібла.

2013

у меня есть ключи что откроют секретные двери
те в которые не постучишь потому что их нет
а за ними другие миры где в людей не поверят
если не обнаружат в их душах особых примет

а ключи как ключи только их невозможно увидеть
третий глаз не открыв и свой внутренний свет не включив
мы мечты созерцаем как осуществимые виды
не успев потерять ни надежды свои ни ключи

мы попали в другие миры нас узнали по вере
это нынче одна из особых душевных примет
мы открыли себя заскрипели секретные двери
ведь они никогда не узнают о том что их нет


2012

я майже червона шапочка тільки червона спідниця
у хащі взаємин швидше мене перестрінь я заблукла
на путь наведи вовків розжени не барись не спізнися
я майже червона шапочка а чи спідниця чи блузка

я майже красуня спляча та ні то всі принци поснулі
зберу сновидіння їхні і потай триматиму в скриньці
пора прокидатись любі бо сон уже очі намуляв
я майже красуня спляча буджу я і збуджую принців

я майже з гарячим серцем але снігова королева
зігрій мене каю любий бо я наче полюс південний
ой сукня моя вже тане насправді в душі я мов герда
не віриш мені? не віриш в казки? поясни тоді, ДЕ ми?!


2010

у цьому саду що не сад ми опівночі блудимо
і місяць уповні хоча тут немає і місяця
тут яблука наче зірки обнадійливо світяться
але всі світи у саду видаються відлюдними

лиш ми між поснулих дерев сновидіння збираємо
у цьому саду що не сад але точно не вигадка
вдихаємо пахощі сну і здається на видихах
що тут як належить усім віддаємся ми раєві

у цьому саду що не сад незвичайна криниця є
над нею небесна діра крізь яку розвидняється
тоді як уповні відро й чарівною вода є ця
і падають зорями яблука ті що в них тицяєм



2012

у тому саду що не сад ми збирали не яблука
в свої безконечно місткі ще не сплетені кошики
і щось промовляло до нас і корились ми закликам
на голос ішли і вели перемовини пошепки

у тому саду що не сад не дерева трусили ми
вони усміхались до нас і махали нам вітками
і падали їхні плоди і ставали безсилими
і ніби питали куди несемо їх і звідки ми

у тому саду що не сад у собі заблукали ми
розсипали весь урожай і застигли у маренні
нам інші світи підморгнули очима лукавими
і довго ми йшли і не йшли в невідомому напрямі

у тому саду що не сад ми криницю побачили
набрали води у відро і у небо відправили
напевно це гра що не гра тож були ми обачними
втекли щоб уже й не дізнатись які у ній правила



2012

я наводжу мости мене вабить ходіння мостами
бо без них мов без рук як не вмієш іти по воді
не тримай мене більше ми вже нероздільними стали
ми потрапили разом самі до своїх володінь

на мостах тренувати ходу то заняття веселе
можна впасти в усмішку ріки без усяких причин
я наводжу мости і щоразу від себе до себе
ну а ти попід ними течи і течи і течи


2012

дмуть чотири вітри у всевітря складаються
перехресно свистять їхні чуються відклики
продувають усе вітровіялом таїнства
нам би душі свої в ці вітри не обвітрити

дмуть чотири вітри безконечні і наскрізні
доокіл завівають утворюють протяги
наче двері світів одчинилися навстіж і
зазивають у них увійти як не проти ми


2012

любий берімось за руки ходімо у розвідку
досить топтатись на місці в невидимій тисняві
ми вже забули себе і відстали у розвитку
треба читати книжки що іще не написані

любий берімось за крила летімо до ірію
нас уже певно вишукують там наче істину
тільки зажди я на себе всі долі приміряю
ой затісні... відтепер сім життів я не їстиму

любий тут гострі світи і стою мов на лезі я
все ж а вірші нам як руки і крила й почасти ми
швидше берімось за них і тікаймо в поезію
там заримують нас двох і напам'ять вивчатимуть


2012

нас бачили разом у знаній безвісті
коли купідон управлявся зі стрілами
водив за серця нас із піднебесності
допоки з любов'ю у лоб не зустрілись ми

нас бачили разом у дальній близькості
коли за вуста ми тримались цілунками
сіяло в усіх небесах по блискавці
кохалися тихо кохалися лунко ми

нас бачили разом у світлій темені
коли і заходило сонце і сходило
віщунських сновидь три очища впевнені
ми разом у них заглядали із подивом


2012

любий берімось за руки ходімо у люди
тисячу літ ми уже не виходили з дому
ми молодіємо з віком не бійся мій любий
наші роки я сховала у скриню бездонну

любий ходімо хутчіше згодиться і поспіх
нас у цій плоті новій не впізнати нікому
я чепурилася кілька сторіч уже поспіль
я підібрала тіла нам неначе з ікони

любий поглянь-но здається це дійство кінцеве
хтось підкорив колективне людське безсвідоме
любий ми вийшли здається ми вийшли із себе
краще берімось у руки ходімо додому

2012

Зіграй на мені! Чим я гірша за фортепіано,
Cукупності клавіш, і дерева у поліролі?
Ти клавіш торкнися, а далі мене – незрівнянно:
Вони ж чорно-білі, а в серці моїм – кольорові!

Зіграй на мені! Чим же краща за мене гітара?
Ці вдало вмонтовані дротики в гнуте поліно?
Візьми нас в обійми і визначся, хто тобі пара,
Відлунюють струни чиї в твоїм серці повільно...

Зіграй на мені! Що знайшов ти в дірявій сопілці?
То різьблений кіл - він порожній, і суть його в дíрках...
Мене пригуби, і забудуть вуста твої кіл цей,
Не личить мені до суперниць обтесана гілка.

Зіграй на мені! Я найкраща з усіх інструментів!
У серці моєму і клавіші, й струни, і дíрки...
Лише обережно - вони за тертя іскрометні.
Зіграй вже! Зіграй на мені! От настрой мене тільки.

2010

Я мовчу уже декілька віршів підряд,
Іще падає дощ із вчорашніх небес...
Ти ж бо вигнав мене, але я ще стою у дверях...
І душа ще влаштує свій мітинг тобі у протест.

Я не пишу вже декілька віршів підряд,
Бо затерпли слова і мовчать на папір.
Та колись ти слухняно читатимеш, наче мій раб,
Мої вірші тобі із найкращих словесних сортів.

Я мовчу уже декілька віршів підряд.
Я озвучую дощ, та краплини німі...
На увімкнення гучності треба провести обряд,
Треба так написати, щоб ти промовчати не зміг.

2007

Не суши виноград. В тебе й так забагато родзинок.
Не хвилюйся за нього, він сам засихатиме.
Я для тебе іще посаджу виноград ексклюзивно,
Будуть грона його смаком щастя багатими.

Не суши виноград. Він не встиг іще навіть дозріти.
Ти його не збирай зі своїх виноградників.
Я між ними пройшлась і за фактом моєї розвідки -
Їм ще стигнути вічності мить згідно графіка.

Не суши виноград. Знаєш, я не люблю сухофруктів.
Ти родзинками в ліжку лише пригощай мене.
Виноград консервуй - посмакуємо в ночі скрутні.
Виноградарю мій, скористайся повчаннями.

Не суши виноград. В тебе й так забагато родзинок.
Вичав з нього вино і напийся, лиш похапки!
Одружись на мені. З мене буде хороша дружина,
При мені винограду й тобі не засохнути!

2008