Виняткової якості фільм з категорії "Нововедичних реалій".
Про так звані "сітхи" - надздібності, які дійсно кожен може здобути тут і зараз. Але є одне вагоме "але"!
Бо є природний шлях для нас - шляхом людини, з розвитком в собі людяності, в стані (гуні) гумани - не надто відома дорога осягнень на основі самоконцентрації в стані відкритого серця (базове чуття хаті).
Ще є шлях підселення сутностей (бісівський). Він найшвидший, і на жаль, найчастіше використовуваний - коли здатності надаються суто під контролем темної сутності, що запропонувала їх вам. Ця сутність підселиться, ввійде не лише у ваше єство, але і в тіло, і даючи вам ті чи ті задоволення, виграватиме у вас кожного разу в прихованому плані. Що завжди завершується вельми трагічно.
Та фільм якраз про людяний шлях, хоча в ньому і чимало важливих технічних подробиць не вказано. А деякі речі ( карти, як початковий засіб розвитку) - дещо неточні. )
Тож якщо ви навчитеся концентрувати свою увагу протягом хоча би трьох-чотирьох хвилин ( і обов'язково в стані відкритого переднього серця - чуття "хаті") на тому чи тому живому образі (!), ви дуже швидко розвинетеся сутнісно, і це само по собі принесе чималі успіхи, і навіть можуть додатися, як і в цьому фільмі - ті чи ті надздібності. Ось тільки не починайте виключно з гральних карт! Це данина сценаристів темним силам. Адже баланс пропозиції має зберігатися. І вам обирати. Тільки ось темні сутності приходять з темного середовища.
Про фільм:
Генрі Шугар — багатий чоловік, який захоплюється азартними іграми. Одного разу він натикається на книгу з лікарським звітом про людину на ім'я Імдад Хан, яка стверджувала, що вона може бачити, не використовуючи очей. Зацікавившись долею Імдада, Генрі продовжує досліджувати його життя і дізнається, що незвичайний чоловік розвинув уміння бачити без використання очей за допомогою своєрідної методики медитації. Практикуючи медитацію, якою користувався Хан, протягом трьох років Шугар розвиває в собі дивовижну здатність бачити крізь поверхневе тло, та гроші не спокусили його....

"Сон розуму породжує химер".
Сон розуму - це те, чим насправді був СРСР. Де було проявлене майже все, крім розумності.
І що ж таке цей розум? - Живий, усвідомлений простір всіх чуттів особи, передусім, сердечних чуттів.

Багато хто, на кшталт, арестовичів, і інших сучасних псевдоромантиків видуманої ними реальності (химер), напевно, мали би звернути увагу на таку дрібничку, як брак розумності в предметі їхньої ностальгії. Це якщо по-чесному. Вони ж бо шукають і чесності?

Схоже, що русла річок переповнило наше "цивілізаційне" сміття. Що високі дерева устоїв, посаджені колись мудрецями, нині вирубані недолугими епігонами і продані за чергові тридцять срібняків. Що в головах звучать одні і ті ж словеса "Ми - чемпіони, ми - повелителі, і нам усе зійде з рук". Паводок на Західній Україні, як кара Божа, війна в Грузії, як кара Божа. Що далі? "Наші", в Карпатах, знову рубають дерева і знову скидають сміття в річки. Може хоча би в Грузії буде краще?

---

o - "Maminy glaza" - The Mother's Eyes - T.Gverdciteli (5,5 mb);

---

2/09/2008 Б.Кушнірук. Яка різниця між Косово і Південною Осетією
"... те, що там відбувалося в останні роки, аж ніяк не можна порівнювати з косовським випадком."
• 18/08/2008 Б.Кушнірук. Російсько-грузинська війна: причини та наслідки
"Росія насправді не виграла, а програла війну, бо мети, яку вона ставила перед собою, вона не досягла..."
• 19/08/2008 А.Илларионов. Р-ция "Эхо Москвы"
"если начинается игра с отводом-выводом (рос.войск), то неизбежным результатом этого становится признание того, что грузинское руководство имело полное юридическое право начинать боевые действия..."
• 16/08/2008 Геноцид осетин - миф?! Л.Израилова.lenty.ru
• 15/08/2008 Гуга Лолишвили. Канада.
"Мне кажется, что сильнее всех проиграла Россия..."
• 10/08/2008 Правозащитники требуют осудить российскую операцию в Грузии
"Никакие соображения не могут служить оправданием агрессии..."
• 8/08/2008 Ю.Латынина. О насильственном банкротстве ОАО «Южная Осетия»
• 8/08/2008 Особое мнение. А.Дугин. «Эхо Москвы»
"Вот где остановят – дотуда надо и доходить..."
• 2/06/2008 Грузія. Безжальна модель ліберальної держави Ю.Латиніна «Новая Газета»
"Поліція в Грузії не бере хабарів. Не в принципі , а взагалі...
До "революції троянд" держави у Грузії не було..."

---

Опубліковану нижче поезію відомий поет, бард і журналіст Кирило Булкін прочитав 14 серпня 2008 року в Києві біля пам’ятника Шота Руставелі на мітингу-реквіємі, присвяченому невинно убієнним громадянам Грузії.

Кирил БУЛКИН. Россия

Распростерлась на карте во всей срамоте,
не оставив раскаянью шанса...
На каком мне, Россия, распяться кресте
за твое неизбывное чванство,
за вселенскую спесь, за великую речь,
что вместила злодейство и гений,
разорённый Кавказ, рассечённую Сечь,
кровь народов и боль поколений?
Мне не выровнять чаши на этих весах,
всею жизнью не вымерять меры...
Не досталось мне места в литовских лесах
и в отрядах Степана Бандеры.
Не разжечь мне костров, на которых сгорят
твои вечные, Русь, атрибуты:
безоглядная вера в святого царя
и слепая отчаянность смуты,
и претензия мнить себя пупом земли,
и по трупам идти, как по вехам...
Умали меня, Господи! Перемели
в жерновах двадцать первого века!
Дай в огне иль на дне заплатить по счетам,
но позволь, чтобы вместе со мною
в Лету канула русской гордыни тщета,
что века помыкала страною.
...А пока все по-прежнему. Явь, словно сон.
Сласть – народу. Эфиры – кумирам.
Третьим Римом назвавшись, второй Вавилон
тянет щупальца власти над миром.

Мітинг-реквієм розпочався мистецькою акцією в підтримку грузинського народу. Свої вірші прочитали українські поети Анатолій Дністровий, Сергій Пантюк, Роман Кухарук, Влад Волочай, Юлія Рій, Богдан-Олег Горобчук, Олекса Губський, Олег Короташ, Вікторія Осташ, Олександр Сопронюк, Кирило Булкін, який також виступив як бард та інші.

Прочитавши вірші, кожен поет клав і підніжжя пам’ятника Шота Руставелі червону троянду, віддаючи шану великому грузинському поету, та висловлюючи, таким чином, підтримку братньому грузинському народу, який став жертвою військової агресії з боку сусідньої Росії...

---

• 30/08/2008 Віктор Єрофєєв "Российский патриотизм - разрушительная или созидательная сила?"
В. ЕРОФЕЕВ: Мы не сильные. Мы очень слабые на самом деле. Мы совершенно не связываем воедино нашу ментальность, наши возможности и наше состояние, как культурное, так и политическое. Я не говорю о том, что это приведет немедленно к какой-то катастрофе, но дело в том, что существует огромное количество фикции. Я думаю, что та сторона, которая думала захватить город, вообще, считала, что так та армия, да ничего она не сделает. Так же, как Гитлер позволил себе напасть на Советский Союз после того, как Советский Союз практически проиграл войну в Финляндии. Мы никогда в этом смысле, как ни странно, не были сильными. Единственное исключение, просто чудо из чудес – Вторая мировая война, где мы победили. И это вообще, наверное, чудо. В остальном мы не были никогда сильными. И проблема наша не в том, чтобы стать сильными. А проблема в том, чтобы понять себя, проанализировать, это слабость наша тоже, неумение анализировать себя. У нас хорошо с воображением, у нас хорошее воображение. Творческое воображение нашего народа. Но слабость с анализом. Проблема наша заключается в том, чтобы мы действительно поставили перед собой несколько задач, допустим, почему мы агрессивны? Почему у нас сила и порой насилие – это положительные формы существования и т.д. Но не ставятся эти вопросы. И поэтому они оттягиваются. И поэтому это архаическое сознание, оно продолжает жить и в 21 веке, оно пугает . Это не значит, что пугает русская культура. У нас до сих пор прекрасная культура. Но эта культура противостоит как раз…
К. ЛАРИНА: Толпе.
В. ЕРОФЕЕВ: Архаике и т.д. Я не говорю, что надо ставить точку. И я не ставлю точку, и я считаю, что есть возможности и работы, и с этим вот гнилым патриотизмом, гнилым, повторяю. Но дело в том, что для этого надо осознание...

---

• 3/09/2008 Борис Стругацкий: Впереди — Большое Огосударствление и Решительная Милитаризация
Н.Г. — Имеют ли те, кто «восстанавливал конституционный порядок» в Чечне, моральное право обвинять других в «военных преступлениях» в Южной Осетии? А те, кто осуждал НАТО за «принуждение к миру» Милошевича — бомбить Тбилиси, Гори и Сенаки?

Б.СТРУГАЦКИЙ — О каких «моральных правах» может идти речь, если помнить, что Саакашвили не совершил в Южной Осетии ничего такого, чего не совершили мы 15 лет назад в Чечне? И там и там — сплошное «восстановление конституционного порядка и непримиримая борьба с сепаратизмом». Тут уж одно из двух: или мы правильно (законно, легально, высоконравственно) разобрались с Чечней — но тогда в чем мы можем винить Саакашвили? Либо Саакашвили негодяй, авантюрист, военный преступник — но тогда какими глазами должны мы смотреть на разрушенный Грозный? Два противоречащих друг другу международных принципа столкнулись — а значит, все решает сила и давайте не отвлекаться на мораль. Гораздо полезнее было бы способствовать организации плотного и непрерывного потока информации о происходящем; чтобы не дать народу захлебнуться во вранье; чтобы Сила, и без того почти неодолимая, не сумела вдобавок превратить себя еще и в Правду...
Человек так устроен, что в первую очередь слышит именно и только то, что ему хочется слышать. Это касается и слушателя «Эха Москвы», и постоянного зрителя Первого канала. СМИ не создают мировоззрения, СМИ поддерживают мировоззрение, уже сложившееся. А мировоззрение наше (массовое мировоззрение, я имею в виду) остается тоталитарным. «Нас должны бояться». «Мы самые лучшие». «Хозяин всегда прав, он — орел». «Мы их вздуем на раз». «А чего они!?» На этот нехитрый набор представлений официальная пропаганда ложится, как масло на блин, — легко и нежно: и вот уже готов семидесятипроцентный «одобрямс». А чтобы отсеять ложь, чтобы разобраться в происходящем, надо иметь совсем другой менталитет, надо уметь искать, находить и анализировать информацию, надо быть «выродком».

---