Чаєчки безголосі
Вервицями на пляжі.
Нишком підкралась осінь
В берцях і камуфляжі.
На деревце-сирітку
Сіру, тонку ряднинку -
Вдягнуто павутинку,
Мов маскувальну сітку.
Спалені городища
Вітер баский розвіє.
Тліють на попелищах
Марні чиїсь надії.
Десь, на крихкому денці
Розпачу і скорботи
Гріє змарніле серце
Сонячна позолота.

Вересень 2023 р.

Посеред небесної кошари,
Там, де гори вічність стережуть,
Де вітри пасуть пухнасті хмари,
Злоторунні промені течуть,
Сяде сивий Бог, розкурить люльку,
Попливе пахучий, сизий дим.
Тінь смерек, землі блакитна кулька,
Сонце в небі коником рудим.
Скрипне дерев'яне коліщатко.
На траву приляже горілиць:
Ссе покірне, золоте телятко
Молоко небесних буйволиць.
Скільки того щастя Діду треба?
Бачити б старенькому здаля,
Місячну колисочку край неба,
У колисці - сонне немовля.
А натомість знову стільки лиха,
Наче річка вийшла з берегів!
Дід недобре поминає стиха
Всіх кумирів і нових богів.
Безладу накоїли такого,
Що не розгребеш за сотню літ,
Ані божого у них, ані людського -
Вихідці з темниківських боліт.
В райському кутку земної суші -
Зграя орків , гірша сарани.
Стогнуть на землі невинні душі,
Радісно жнивує бог війни.
- І чого ж вам, ідоли, не йметься?!-
Лине долом запах ялівцю...
Дідові сьогодні доведеться
Рятувати не одну вівцю...

Огірки

Як старі, морські вовки,
Говорили огірки:
-З'їли торбу солі,
Плавали...в розсолі.
Хрумкотять - із бочки -
Ладні огірочки.

Перці

Стрілись у відерці
Відчайдухи-перці...
Звідти й досі чути крик
Перців, гострих на язик.

Дині

Розляглися в огудинні
Запашні, солодкі дині.
- Нам засмага до лиця, -
Кажуть дині кавунцям.
Тільки носики і вушка
Прикривають капелюшком.

На баштан

Шелестить пшеничний лан.
Хто куди, ми - на баштан.
З неба сонечко пече,
Аж по бороді тече!
Уродили щедро нині
Ароматні, жовті дині
І смугасті кавуни.
Налітайте, ласуни!

Капуста

Зелена капуста
Відмила до хрусту
Голівку й листочки,
Наділа сорочку,
Ошатну хустинку,
Спідничку різьблЕну.
- Дивіться на мене,
Яка я зелена!
Всміхнулась хмаринка
І вітер подмухав:
- Охайна дитинка!
Яка чепуруха!

Крiп

Дощ кропив пахучий кріп,
Кріп на дощику окріп.
Рясно-рясно крапав дощ!
Смачно пахне з кропом борщ.

Хміль і джміль

(майже скоромовка)
Хміль зелений крутить вус,
Джміль гримить, мов землетрус.
Залетів у джбан порожній,
Що висів на огорожі.
Гуркотить у джбані джміль,
Шелестить вусатий хміль.


Там, де скошена трава,
В'ється стежка польова,
Сита соняху медові,
Пахнуть квіти гарбузові.
А рясної дрібноти,
Можна слинкою стекти!
Наче в сонячній печі
Випікають калачі.

У заростях барвінку
Блукав і кози пас
Чорнильного відтінку,
Засмаглий папуас.
Замурзаний по лікті,
Зривав і їв оці -
Солодкі, соковиті,
Чорнильні баранці.
Компанія строката -
"копита, роги, хвіст"
Хрум-хрумала завзято -
Надкусить, як не з'їсть.
І що там літня спека,
І плями на щоці!
Не бігайте в аптеку -
Шукайте БАРАНЦІ!

Потріскує гілля, палаючи у вогні .
Заварює зілля в чавунному казані
Відунка стара - волосся, мов
Сизий дим.
Полин і кора - цілюще бува гірким.
Загрозливі тіні звиваються уночі.
Різким хихотінням лякають руді сичі.
Страшна моровиця збирає рясний врожай.
Кому там не спиться?
Ховайся або тікай!
Прозорий пергамент шкіри
В рясних візерунках рун.
Вітри продувають діри, на бантині кіт Мовчун.
Подалі від злого ока захована хижа ця,
Скаженого людововка і найманого ловця.
У хижі під кволим дахом
Чекають, що принесе
Того, хто позбувся страху,
Чи може утратив все .
Бо тільки такі сміливці, які без царя живуть,
Зі словом, твердішим криці,
Тернистий торують путь.
Когось таки та й наверне
Молитва з усіх-усюд.
- Він обраний, характерник, -
Врятований мовить люд.
О.Л.
Лютий 2023 рік

В сховищах таємної кімнати,
В мотлоху і баночках від вакси
Той, кого не можна називати,
Жадібно ховає горокракси.

В дзеркалі холодному Яцрес(а),
Ніби найвеличніший з драконів,
Він вершить свою криваву месу,
Сидячи на золотому троні.

Військо кровопивці носферату -
Зграя смертежерів-людоловів.
Той, кого не можна називати,
Захмелілий від людської крові.

Зілля і магічні амулети
Не врятують більше від навали!
Вірус завойовує планету.
Рвуть повітря "смерчі" і "кинджали"

Чорний сморід закриває сонце,
Десь у високості ворон кряче.
Жменька відчайдушних оборонців....
Суне степом рать мерців ходячих...

Жены и матери злобных, кровавых орков,
Прячетесь в теплых, уютных, своих норках?
Ваше зверье с роженицами воюет!
Это вранье, этого не существует?!
Вас не волнует, сыты ли наши дети
В бомбой разбитом, украинском Охматдете.
Совесть спокойна, на сердце легко и гладко -
Вы созидатели нового, мирового порядка.
Те, кто на той стороне и на этой в танке -
Русские матери в Пензе, Иркутске, с Таганки,
Помните: семя взращенное ляжет в землицу сырую.
Спите спокойно, пока для вас этого не существует.
10.03.2022

1. - Чому жовтіє листя?
Куди біжить струмок?
Чом олені плямисті?
І падає сніжок
Чому такий пухнастий? -
Цікавиться щодня
Допитливе, смугасте,
Веселе тигреня ( повтор. двічі)
2. - Чому співає птиця?
Вдивляється в пітьму
Й пояснює тигриця
Стотисячне "чому".
- Де ходить лев гривастий? -
Запитує щодня
Довірливе, смугасте,
Маленьке тигреня (двічі)
3. Про всі важливі речі
Питає без вагань,
Й надвечір у малечі
Ще купа запитань.
Скрипить сніжок сріблястий,
Навчається щодня
Допитливе, смугасте,
Розумне тигреня (двічі)

Лютий 2022 р.

Сяє вогнями ledo вечірнє місто.
Сотні машин біжать, наче кров по венах.
Маєш життєве кредо?
Цьому таксисту байдуже в кедах ти,
Чи на лабутенах.

Місто немовби вбралось в яскраві шати,
Вабить заможним лоском, святковим блиском,
Тільки не варто декому поспішати
Аплодувати місту, немов артисту.

Зблякне з приходом ранку нічна омана,
Вся мішура фальшива і позолота.
Сіро й буденно ув органзі туману
Місто почне щоденні свої турботи.

Повз галасливі ятки і вічний сморід
Люди-мурахи тягнуть свої проблеми.
Модних крамниць десятки й болючі теми:
Здирництво, безгрошів'я, затори, ковід.

Місто зі скла й бетону ковзне байдужо
Поглядом перехожих, з людської зграї.
Гордо несе корону, жалю не знає.
Місто слабких ламає, цінує мужніх.

Купу взуття стоптати, теж божевільним бути,
Щоби його кохати, щоби його відчути -
Тишу тінистих парків, свіжість рясних фонтанів!
Несамовитий Харків, місто - моє кохання!
Харкове, палке моє кохання!

Не в Лондоні, чи Відні,
Не десь на Кайзерплац
Відкритий для відвідин
Черешневий палац.
В палаці не вщухають
Бенкети і бали,
Там радо зустрічають
Бешкетників малих.
Від їжі і напоїв
Згинаються гілки.
Спішать сюди юрбою
Шпаки-мандрівники.
Це галасливе панство,
Прибувши на бенкет,
Не дбає про "убранство"
Й придворний етикет.
Гостинні ці палати!
Принаймні раз на рік
Тут мріє побувати
Усякий мандрівник.
Для птаства і малечі,
Відкритий всім вітрам.
Зізнаюся, до речі,
Я теж бувала там.

Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.
R
Макові зернята
Хрумали малята
І сальце масненьке
Різали тоненько.
Тупу-тупу ніжки.
- Змерзли? Анітрішки!
Разом веселіше,
Знає кожна миша.

Танцювала до зорі
Мишача родина!
Смакувала дітворі
Мамина гостина.
R
Макові зернята
Схрумали малята,
І сальце масненьке
З'їлося хутенько.
Тупу-тупу ніжки.
- Змерзли? Анітрішки!
Разом веселіше,
Знає кожна миша.

Віддавна в світі повелось,
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном
У будь-якій обгортці.
Якщо і досі невтямки,
То запасися лупою -
Не світять справжні козаки
Оголеною дупою.
І не міняють козаки
Козацьку честь на мідяки.

Даремно кігтями дістає
Хитрюча кішка.
У тебе небо і крила є,
Летюча мишко.
Дрижить хвостата
Твоя рідня,
Сидить по норах.
Сміливця вітер наздоганя
В небес просторах!
Підступний ворог
Чатує скрізь –
Прелюта сила!
Хоробра мишка
Летить увись
На вільних крилах.
Закривши на навісний замок
Сталеві грати,
У вільних неба,
Ані зірок не відібрати!
Жыве Беларусь!

Макового шовку хитавиця,

Полум'ям на тлі бетонних стін

Спалахне її легка спідниця,

Що прикрила гостроту колін,

До вуглинки душу спопеливши,

До знемоги, до самих глибин.

Цей червоний колір спілих вишень,

Ця невинна гострота колін,

Цей швидкий танок смаглявих литок,

Мідного намиста передзвін!

Заблукає ошаліле літо

У минущій гостроті колін...

Не шукай на прузі птицю.
Справжніх друзів одиниці,
Цінний досвід зайвим не бува.
Не приймай на віру слово -
Є зерно, а є полова,
Вчинки важать більше, ніж слова.
Пам'ятай, що мало знаєш.
Не втрачай того, що маєш.
Про синицю дбай і журавля.
Всі досягнення й висоти -
Не Сізіфова робота,
Навіть розпочата від нуля.
Хай ця праця титанічна,
Сій розумне, добре й вічне.
Що посієш, те і проросте.
Кожен день, мов справжнє диво,
Зустрічай і будь щасливим!
Ну а решта - дріб'язок, пусте!

Схилим доземно древка своїх знамен.
Матінко-земле, скільки в тобі Імен!
Писані кров'ю звитки твоїх доріг,
Мужністю й болем тих, хто у тебе ліг.
Приспів:
Аж до останку
Тримаймося пліч-о-пліч
Перед світанком,
У найтемнішу ніч,
В пам'ять про тих,
Хто тілом від куль прикрив,
В пам'ять про сотні
Вбитих твоїх синів!

Схилимо голови там, де дорожній пил
Порохом пахне на свіжих рядках могил,
Перед стражданням тих, хто живцем горів,
Перед чеканням змучених матерів.
Приспів:
Аж до останку
Тримаймося пліч-о-пліч
Перед світанком,
У найтемнішу ніч,
В пам'ять про тих,
Хто тілом від куль прикрив,
В пам'ять про сотні
Вбитих твоїх синів!
2018 р.

Ті що пішли - з водою, чи без води,
стали слюдою, покладами руди,
стали вугіллям, коренями дерев,
зіллям, камінням - від блазнів до королев.
Де і коли перерветься твоя струна?
Сам і налий - доведеться пити до дна.
Безмір і час, не порушений плин ріки...
Бджолами струшені з яблуні, пелюстки....

Ревіли трибуни на тисячу голосів!
Пестунчик фортуни - за титульність поясів,
У центрі арени, у світлі пекучих рамп
Ти бився натхненно - боєць, гладіатор...раб.
А натовп голодний щосили "Vivat!" кричав,
Коли він свободи, чи смерті в бою шукав.
Бо серед овацій лунало йому згори:
- Ти, друже Горацій(о), пішак рольової гри...
Святкуй, тріумфаторе, славу запий вином -
Її імператор своїм освятив перстом.

Ми були в селі у діда.
В літній полудень жаркий,
Чи то пак, перед обідом
Прилетів на липу рій...
В діда часто гостювали
І, коли не мали справ,
Завжди ми спостерігали,
Як дідусь наш працював.
Твердо вирішили з братом:
Зараз думати не час.
Треба рій отой піймати -
Дід тоді похвалить нас.
Надягнувши бриль крислатий
(тільки б не дивитись вниз),
Наче пасічник завзятий,
Я на дерево поліз.
Бджоли довго не дрімали –
Розгадали все умить.
Так нас боляче кусали –
Досі тіло все болить!
Тож сиділи, як ведеться,
Днів зо два у холодку.
А дідусь із нас сміється:
- Що, наїлися медку?

На Свят - вечір
У душах поселяться
Спокій і мир,
І любов переможе,
Загояться давні рани.
У будинках сільських
І мільйонах звичайних квартир
Однією надією світлою
Більше стане.

Кришталевими дзвонами
Звістка розноситься вмить.
Доленосна зоря
В піднебессі світити буде.
Він – ще зовсім дитя,
У колисці спокійно спить.
Народилось Маля,
Що надію дарує людям.

Най усі молитви,
Що від чистих сердець ідуть,
Будуть Богом почуті,
Розвіються всі тривоги,
Підростають здорові діти,
Сади цвітуть,
Хай широкими завжди будуть
Усі дороги!

На Свят- вечір
У душах поселяться
Спокій і мир,
І любов переможе,
Загоївши давні рани.
У будинках сільських
І мільйонах звичайних квартир
Однією надією світлою
Більше стане.

Коли вже двоє стали на рушник,
Хай вбереже їх доля від скорботи.
Всьому початок - жінка й чоловік,
І почуття, незайманого, цнота.
Хай доля буде щедрою у тім,
Що в сірих буднях розтуляє небо,
І захищають ваш гостинний дім
Любові найміцніші обереги!
Гніздо для щастя вимостять бузьки.
Хай у родині, дружній і завзятій,
Лунає сміх дитячий, гомінкий -
В сім'ї крилатій вродяться крилаті.
Коли вже двоє стали на рушник,
Хай доста будуть мудрі і здорові.
Всьому початок - жінка й чоловік,
А втім, все починається з любові...

Як згасне останній промінь,
А Сонця дукат червоний
Покотиться в море чорне
За спіненим шумом хвиль,
Ти знов розтривожиш сон мій,
Мов Місяця диск уповні.
Ласкаві твої долоні,
Неначе фантомний біль...

Ба, в небі лютують грози -
У Вищих свої розбірки,
Брунатні степи шмагають
Нагайками блискавиць.
Як солодко нам і гірко...
Я ж досі шукаю зірку,
Що впала колись із Воза
В глибини твоїх зіниць...

Зацитькаю серця стукіт:
- Не рухайся! Просто слухай...
В любистку твоїх цілунків
Чи марю я, а чи сплю?
Як стогін, краєчком вуха:
- Моя найсолодша муко,
Кохана моя чаклунко,
Я досі тебе люблю...

Попелюшка загубила черевичка,
Вибігаючи з освітленої зали.
- Фе, бридка яка,
і сукня їй не личить, -
Дами розмальовані сказали.
Шепотіли принцові у вуха,
Насміхалися з її блідого личка,
Та слова злостиві
Принц не слухав -
Думав про дівча без черевичка,
Про вуста трояндово-рожеві,
Пелюстково-трепетно-дитинні...
Ой ці черевички кришталеві!
Ой ці очі волошково-сині!

А вона всю ніч себе картала,
Що не рівня цій придворній знаті!
Загадкова королева балу -
Попелюшка у чужому платті.
Нащо було слухатися Феї?
Хоч не мед життя - вона терпляча!
Ой ці ночі в пахощах лілейних...
- Ти ж бо сильна! А такі не плачуть...

У бою, без сумнівів і страху,
Лицар сміливішим був за лева.
Полонивши серце бідолахи,
Утекла майбутня королева,
Без якої білий світ не милий,
Без якої згасли в небі зорі.
Полетів шаленець, мов на крилах,
Переплив зо три глибоких моря.
Заблукавши в непролазних нетрях,
Де нема ні правди, ні закону,
Полював на велетенських вепрів,
Майже рік прожив без інтернету,
Голови стинаючи драконам.

Втім і розшукав, і одружився,
Бо сюжет у казки романтичний:
Про кохання, Попелюшку, Принца
І про кришталеві черевички.
Заздрісники довго пліткували:
- Чари, не інакше! Сміх та й годі!
Зміями отруйними сичали:
- Знову розум підкорився вроді?!

Справді, незбагненна таємниця!
Так розташувалися планети?
Вгледіти принцесу у служниці
Здатні лиш закохані й поети.
Дарма, що в мозолях рученята,
Руки милих - крила лебедині.
Головне - не зовнішність, дівчата.
Важить більше те, що всередині.

Мов паросток тендітний, що пробивсь
Крізь товщу мегатонного асфальту
У світі, де завжди на перших шпальтах
Війна і бізнес, бізнес і війна -
Пірнеш униз, і не дістати дна,
У світі, де яскраві палітурки
Всміхаються десятками облич
Та обриси знайомої фігурки -
Бреде собі, скоцюблена, крізь ніч,
Вберу у себе якнайбільше світла,
Простого, життєдайного тепла,
Щаслива вже від того, що була,
Жила у світі цім і я колись;
Ще смутки, що дощами пролились
І хмари, що пливуть на небозводі -
Усе урівноважено в природі;
До тої миті, як злетить увись,
Забувши все, що муляє і колька,
Маленька, невагома парасолька...
 

Він постукав у вікна -
Бурлака, розхристаний дощ,
Що блукав до пори
У полоні захмарних ілюзій,
А стожильні вітри,
Перевірені вічністю друзі,
Наче скіпки ламали
Чубаті, круті явори.
Він хотів наодинці побути
І щось шепотів,
Тарабанячи в шиби холодні
Замерзлими пальцями.
Кілька сотень віків
Ми були з ним палкими коханцями.
Я впізнала б його
З-поміж тисяч звичайних дощів.
Давні друзі, коханці і тільки...
Отож-бо й воно.
Покидав і вертався
В ніким не заселений простір.
Розривати стосунки з дощами,
Зізнаюсь, непросто.
Ми ридали обоє.
Я не відчинила вікно.

Моя матусю, голубко біла,
Якби ж могла я, якби зуміла...
Не повернути, не розказати!
Нестерпна муко!
Болюча втрата.
Ятрить безсонням свинцева тиша:
" Чому ж ти, доню, мені не пишеш?"
Нетлінним лишить старий листочок.
Прости нас, грішних синів і дочок!
Цей біль пекучий, незгойна рана
Не перетліє, не перестане...
Було-здавалось, що мати - вічна...
Вже не побачу і не покличу...


Та як би доля мене не била,
Коли останні втрачала сили,
Я відчувала: вона ще й досі
Для мене в Бога
Прощення просить.


Тому і сняться мені щоночі
Моєї мами прекрасні очі.
 

Злетівши із дороги на узбіччя,
Ти більше сил не маєш для ходи?
Забудь про біль - не падай в бруд обличчям,
Вставай з колін і знову далі йди.
Насправді, шлях коротший, ніж здається,
І падати прийдеться ще не раз.
Для рідних збережи уламки серця.
Вони в житті тримаються за нас.
2013 р.

Рабська покора,
Патологічне вміння терпіти
Чорним таврує
Злиденне убозтво країни.
Має від голоду
Вимерти пів-України,
Аби глухому почути,
Сліпцям прозріти?!
2014 р.

Звісно,
на стежці, де кров
змішали з багном,
слизько…
То вправо, то вліво
народ, схарапуджений,
носить,
в той час як політики
вправно
баблоси косять.
Рахують купюри
гладенькі,
мов шкіра звіра,
якому вони ревно і
віддано служать…
Нужник смердючий,
дешевий театр абсурду…
Не спіть, прокидайтеся,
Буде пізно…
Люди!
2014 р.

Кривавою росою вкрились луки,
Пташині крики стогоном гули...
Це янголи ридали від розпуки,
Що вберегти від смерті не змогли.
Ще зовсім юні - їм би жити й жити!
За що таку заплачено ціну?!
Лежать в пилюці при дорозі діти -
Дорослі хлопчики, що грали у війну.
Здригнулася від болю Україна -
Це вже межа остання - рубікон!

А мати знову набирає сина:
- Не чує...Мабуть, вимкнув телефон...
2014 р.

Кружляв лелека білий над селом,
Бо він гніздиться тільки там, де люди.
Домівку, що була його гніздом,
Шукав він довго з висоти, повсюди.

Сплюндрована, обпалена земля.
Чорніють хат, покинутих, зіниці.
Осиротілі ріки і поля
Побачила осиротіла птиця.

Серед ції страшної німоти
Нестямний крик розносився далеко!
Де спалені дерева, мов хрести,
Гукав сім'ю, покинутий лелека.

Згорьований, самотній, білий птах
Присів на дах із посивілим пір'ям,
Дідусь старенький з патичком в руках
Дивився мовчки на своє подвір'я...

Омріяний, оспіваний в піснях,
Лелечий край, де верби похилились,
Щоночі сниться у бентежних снах
Лелекам, що безхатьками лишились.

Зневірившись в далекій чужині,
Забувши про смертельну небезпеку,
Хоча б померти на своїй землі
Летять додому люди, мов лелеки...

2013 р.

Ти - теплий прихисток душі моєї,
Моя колиска і моя опора,
Стебло, з якого видно все довкола,
Моє повітря, що вдихаю в груди.
І що б про нас не говорили люди -
І лиха, і недуги - все минеться.
Допоки у житті я маю все це,
Спокійно й рівно б'ється моє серце.
2013 р.

Між нами сьогодні
Такий крижаний простір -
Мільярдам світил
Обігріти його несила!
Ми з вами сторонні люди -
Убивчо просто.
Колись помилялась,
Безбожно себе дурила.
Листів, пошматованих, клапті
Палила осінь,
І паморозь біла, мов саван,
Лягала степом,
А там, де пекло
І нестерпно боліло досі,
потроху затихло,
Неначе душа затерпла.
А вітер холодний гасав
По безлюдних вулицях,
І сльози дощу замерзали
На гіллі голому.
Ліхтар одинокий
Біля дороги щулився,
Дивився униз,
Увібравши у плечі голову.
Той дощ, крижаний,
Не вщухав, і обмерзлі віти
У відчаї стукали
У вікно заплакане...
Насправді, нам більше
Нема про що говорити.
Мертві...вони мовчать.
Мертвим уже однаково...
2015 р.

Мій килим ще небесні ткалі тчуть,
бракує барв, яскравих, візерункам,
проте у невибагливих малюнках
прихована життя глибинна суть.
І тільки Той, чиїх пресвітлих риз
у натовпі торкнутися не гідна,
бідак - поміж царів, і Цар - між бідних,
завершить, ним же створений, ескіз.
А неба голубінь така ясна!
І хоч напастям ліку вже немає,
після грози на небі сонце сяє,
минуть морози - настає весна...

2017 р.

Комариків у лузі
Рахують жабенята.
Непросто голопузим
Навчитись рахувати.
- Зум – Зум, - комар
Дзижчить, співа.
- Раз – два, ква – ква,
Раз – два, ква – ква.
Навчаються блискуче
Маленькі школярі.
Де й зникли всі кусючі,
Вертляві комарі.
- Зум – Зум, - комар
Дзижчить, співа.
- Раз – два, ква – ква,
Раз – два, ква – ква.
Наука – річ вагома,
Старанним по плечу.
Дізнавшись невідоме,
Наїлись досхочу.
- Зум – Зум, - комар
Дзижчить, співа.
- Раз – два, ква – ква,
Раз – два, ква – ква.
2015 р.

Тисячі заклопотаних
Павучків
На осонні
Із теплих останніх
Промінчиків
У клубочки мотають
Пухнасті, тонкі ниточки
На шапки й рукавички
Для сосон, беріз і осички.
В них багацько роботи!
Спішать павучки недарма:
Ще б хустинки ялинкам
Мережками дивними вкрити.
Їх накине на плечі деревам
Бабуся Зима
Зовсім скоро, бо осінь.
Кінчається бабине літо.
2015 р.

Захотіли мишенята
Бублі з маком випікати.
Поки тісто готували,
Куштували, куштували…
Смачно! Розтає у роті!
- Ну а мак?
- Поїли потім.
2013 р.

Як тільки вечір тихий
Попроситься до хати,
Із кошиком великим
Піду зірки збирати.
Опісля зорепаду лежать,
Жовтіють грушками,
Неначе бігав садом хтось
І з дерева пострушував.
Цукатно-карамелево-
Льодяникове диво!
Поблискують під деревом –
Вродило так вродило!
- Мур-мур, - муркоче киця.
Їй теж вночі не спиться.
- Зірок тих – як мишей,
Та несмачні лишень.
Туп-туп – тупцяю ніжками -
Стежинками, доріжками.
- Бабусю! Мамо! Тату!
Ходіть зірки збирати!
Під зорями прозорими
Стоять усі, дивуються:
Сьогодні в небі зоряно
І зоряно на вулиці.
Зосталось зовсім трішечки.
Ще б песику одну…
Якщо в своєму ліжечку
Одразу не засну…

2013 р.

Лиш засяють в небі зорі,
Вийде місяць-дириґент,
У густій траві, шовковій,
Починається концерт.
В запашних листочках м'яти,
При самісінькій землі
Грають місячну сонату
Віртуози-скрипалі.
Міцно лапками тримають
Скрипочки свої малі.
Місяць світить, зорі сяють.
Грають диво-скрипалі...
2013 р.

Хтось назвав Морквину довгоносою.
Мов, «не личить їй з такими косами»,
Бо вважав себе експертом з моди
На усіх узбіччях і городах.
Та розчервонілась, ледь не плаче:
- Я така вродилася, Будяче!
Може й не красуня, та не винна,
В тому, що не квітка, а морквина.
Втрутився в розмову Бурячок,
Хвацько набік заломив листок:
- Не звертай уваги на ледащо.
Ти у мене, подруго, найкраща!
2015 р.

Плюскотіло сонечко
У ріці.
Ворушило, шурхало
Камінці.
На хмаринці-гойдалці
Цілий день
Пісеньку мугикало, що
Літо йде!
На пісочку десь
Поблизу ріки
Випікали пасочки
Малюки.
А веселе сонечко
Цілий день
Пісеньку мугикало, що
Літо йде!
Купці-хлюпці, гамірно
Тут і там,
Сонечкові гарно
І малюкам.
Та лунає високо
Цілий день
Сонечкова пісенька,
А літо йде!
2014 р.

Коли до вікна підпливає
Кораблик місячний,
На білих вітрилах долаючи
Море зоряне,
Крихітний гном
В теплих шкарпетках вовняних
Спускається вниз
По сяючому промінчику.
Фарби вийма з торбинки,
Що яскравіших
У цілому світі
Ніхто і ніде не бачив.
Сміється у сні дитинка –
Гномик пише,
Фарбує сріблястим
Казки і мрії дитячі.
Мережить узори,
Малюючи все, до дрібнички,
Тоненькими пензлями
З хутром, на кінчиках, заячим,
Та то для найменших,
Для старших –
З руденьким, лисячим,
Тримаючи пензля
В мініатюрних пальчиках.
Куйовдить волосся
І в’яже в пасемках вузлики,
Аби не забув хто,
Коли вже дорослим став,
Чарівні казки
І дивовижну музику,
Яку на сопілці вербовій
Малечі грав.
Відчалить кораблик,
Здійнявши вітрила білі.
У морі зірковому –
Ні берегів, ні дна.
Та, може, цієї ночі,
Здолавши хвилі,
Прилине на світлий вогник
Твого вікна.
2015 р.

Ще під листям прілим
Їх не видко.
Та відгорнеш ковдру -
Мацюпонькі,
Пролісків жовто-зелені дітки
Пнуть угору
Крихітні долоньки.
Визирнуть -
Тоді вже годі втримати!
Цим блакитнооким бісенятам
Гратися б у піжмурки
Та бігати,
Сонячних зайців наздоганяти...
Дідо Ліс, прокинувшись,
Закрекче.
Доки спав, у бороду кошлату
Невгамовна лісова малеча
Встигла повно квітів
Навплітати.
2016 р.

На забутих стежках,
Припорошених пилом сріблястим,
У казковому царстві,
Закутаних снігом, ялин,
Закотилося зіркою з неба
Загублене щастя,
І тепер я на світі одна,
Ти на світі один.

На вустах ще не згасли
Жагучі твої поцілунки.
Серце плаче, мов скрипка,
Закохана у скрипаля.
Пересмішник - годинник
Вистукує в темряві лунко.
Ти вже більше не мій,
Я також не твоя, не твоя...

Знов метелики сніжні
У тиші зимової ночі,
Зігріваючи крильця,
Літають округ ліхтаря,
Тільки серце моє, навіжене,
Мов пташка, тріпоче:
- Ти на світі один!
Але я не твоя, не твоя...

Приспів
За віхолами-крижмами
Тендітного підсніжника -
Кохання, цвіту ніжного
Згубились пелюстки,
А серце тихо схлипує
Приреченою скрипкою.
Завіяло, засипало
Загублені стежки...

2017 рік