Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Борис Костиря (1983)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Спека
    Панує спека, ніби пекло,
    Випалюючи все дотла.
  •   * * *
    Перелом у долі, перелом душі,
    І надламність гілок нагадає вчасно,
  •   * * *
    Весни оновлення кипуче
    Ввірвалось, ніби в перший раз.
  •   Березень
    Зима відійшла, а весни ще немає.
    Навколо пустеля безкрайня й німа.
  •   * * *
    Цей перелом, немов надлом судьби.
    Творіння пекла, що ввійшло у дійсність.
  •   * * *
    Замерзлість душ і скрижанілість вулиць.
    І сніг мете сріблистою нудьгою.
  •   * * *
    Сніг веде у царство сну,
    У застиглість, задзеркалля.
  •   Туман
    Безкінечний туман потойбіччя
    Нас укрив самотою юрби.
  •   Дощ і сніг
    Місиво з дощу і снігу ―
    Це зими нічний кошмар.
  •   * * *
    Як часто я хочу додому
    В краї заповітних надій.
  •   Листопад
    Мов подих віковічної зими,
    Мороз ударив і обсипав листя.
  •   Темний ліс
    У темнім лісі втрачених думок
    Бредеш, як птах, заплутаний у сітях.
  •   Душі
    Відлітають душі в небо, залишаючи нам слід,
    Ніби голос вічності на багато-багато літ,
  •   * * *
    Я ріжу папір, мов уламки убитих ілюзій,
    Я ріжу папір, ніби долі незриме єство.
  •   * * *
    Старий садок з похилими деревами,
    Де вже ніщо не родить, тільки сни
  •   * * *
    Вийду в поле від міської суєти,
    Вийду в свіжість, у свободу, де мости
  •   * * *
    Вічна мерзлота. Безкінечні сніги.
    Не долетіти до краю юги.
  •   * * *
    Вмить розтанув сніг.
    Плетиво доріг
  •   Краса
    Краса, яка врятує світ ―
    Крізь темний ліс ясна дорога.
  •   * * *
    Я подумав по плинність років.
    Вихор часу стинає людей,
  •   * * *
    Я в кімнаті, і сніг за вікном.
    Я читаю рядки, що вогненно
  •   * * *
    О містичний трагічний трунок,
    Що п’янить і по горлу тече.
  •   Лісова купіль
    У глибокій лісовій купелі
    Ми гамуємо страждання й каяття.
  •   * * *
    Я боюсь, що це літо скінчиться
    Й темний хаос покриє усе,
  •   * * *
    Я Вас побачив, у тривозі скутий,
    Немов рослина каменем твердим,
  •   * * *
    Сніг замітає тебе.
    Неба тайнопис благально
  •   * * *
    О. М.
  •   Грудень
    Скрижаніли з морозу троянди в мені,
    Що я пестив й ростив, від негоди ховав.
  •   * * *
    Розбурхане море грайливії хвилі
    Несло до човна, ніби дивний дарунок,
  •   Мовчання
    Чому ти так довго мовчала,
    Мов кратер вулкану, що спить?
  •   Ріка
    Плине річка. На березі часу
    Розквітають троянди жаги.
  •   Потік
    Відійде тіло в землю, розпадеться
    Та плоть, що катувала все життя,
  •   Ніч
    Ніч дивиться незмигним вічним оком
    В моє вікно, відкрите всім вітрам,
  •   Зустрічі
    Я продираюсь крізь обличчя
    Людей, мов несходимий ліс.
  •   Осінь
    Ворони, що кружляють полем, ―
    Це ночі невідступний гнів,
  •   * * *
    Листя опадає, ніби дні юдолі,
    Що у серці стогнуть на галері снів.
  •   * * *
    Із моїх грудей рветься птах –
    То моє кохання до тебе.
  •   Лабети буття
    Життя протікає крізь пальці,
    Як теплий незримий пісок.
  •   Пробудження
    Розтанув сніг, земля ледь-ледь зітхнула,
    Спросоння позіхнув кістлявий ліс.
  •   * * *
    Я кличу тебе крізь усі кілометри розлуки.
    Я вщент підірву нездоланні вершини розпуки.
  •   Дистильована жінка
    Ця жінка була – як дистильована вода.
    Її серце було лагідним,
  •   * * *
    У серці палає троянда,
    Немовби дивна казкова істота.
  • Переглянути всі твори з цієї сторінки